Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 420/4136/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано судом: 22.07.2020. Зареєстровано: 23.07.2020. Забезпечено надання загального доступу: 24.07.2020.
Дата набрання законної сили: 15.02.2021
Результат оскарження 15.02.2021 П'ятий апеляційний адміністративний суд: залишено без змін ухвалу (постанову) суду першої інстанції
Номер судового провадження: П/420/4271/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 420/4136/20 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		22 липня 2020 року м. Одеса
		 
		Суддя Одеського окружного адміністративного суду Токмілова Л.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Національної поліції в Одеській області (адреса: 65014, м. Одеса, вул. Єврейська 12, код ЄДРПОУ 40108740) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		18.05.2020 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, в якому позивач просить суд: 
		- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Одеській області щодо не здійснення остаточного розрахунку в день звільнення зі служби в поліції відносно ОСОБА_1 ;
		- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Одеській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати індексації грошового забезпечення при звільненні зі служби у поліції за період з 30 вересня 2017 року по 26 березня 2020 року включно.
		В обґрунтування позовних вимог зазначено, що наказом від 26.09.2017 року позивача звільнено і служби в поліції відповідно до п.2 ч.1 ст.77 ЗУ «Про національну поліцію» на підставі рапорту позивача. В день звільнення зі служби в поліції виплата індексації грошового забезпечення здійснена не була. Остаточний розрахунок по виплаті індексації грошового забезпечення під час служби в поліції ГУ НП в Одеській області проведено 27.03.2020 року. З метою нарахування та отримання середньомісячного грошового забезпечення за весь час затримки виплати індексації грошового забезпечення при звільненні позивач звернувся до ГУ НП в Одеській області. Проте листом від 21.04.2020 року позивачу відмовлено у виплаті середньомісячного грошового забезпечення за весь час затримки виплати індексації грошового забезпечення. Позивач не погоджуючись з відмовою ГУ НП в Одеській області у виплаті середньомісячного грошового забезпечення за весь час затримки виплати індексації грошового забезпечення при звільненні звернувся до суду з даним позовом.
		Ухвалою суду від 25.05.2020 року відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
		11.06.2020 року за вх. № ЕП/8655/20 від ГУ НП в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого зазначено, що право позивача на нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 29.09.2017 року виникло лише 20.02.2020 року у зв`язку із набранням рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26.09.2019 року по справі № 420/3141/19 законної сили, рішення виконане у повному обсязі 27.03.2020 року, а тому затримки виплати індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 29.09.2017 р. не існує. Тобто застосування позивачем норм ст.ст. 116, 117 КЗпП є неможливим у вирішенні спірних правовідносин.
		18.06.2020 року за вх. № 23338/20 року від позивача надійшла відповідь на відзив в якій позивач підтримав позицію викладену в позовній заяві та просив задовольнити позовні вимоги.
		Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд зазначає наступне.
		Позивач з 21.11.1995 р. проходив службу в органах внутрішніх справ України. Наказом ГУМВС України в Одеській області від 04.11.2015 р. №1396 о/с позивач звільнений з 06.11.2015 р. з органів внутрішніх справ за пунктом 64 з (у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади (установи, організації) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 р. №114.
		07.11.2015 р. наказом №122 о/с позивач відповідно до пунктів 9,12 розділу ХІ Закону України Про Національну поліцію, призначений в порядку переатестування та установлення посадового окладу згідно зі штатним розписом на посаду старшого інспектора Суворовського відділу поліції в м. Одесі Головного управління Національної поліції в Одеській області з присвоєнням спеціального звання  майор поліції.
		26.09.2017 р. наказом Головного управління Національної поліції в Одеській області №1551 о/с позивач звільнений зі служби в поліції з 29.09.2017 р. за п.2 ч.1 ст.77 Закону України Про Національну поліцію (через хворобу).
		В період з 07.11.2015 року по 29.09.2017 року включно під час служби в поліції в Головному управлінні Національної поліції в Одеській області, позивачу не нараховувалась та не сплачувалась індексація грошового забезпечення.
		З метою захисту прав щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення з боку Головного управління Національної поліції в Одеській області під час служби в поліції за період з 07.11.2015 року по 29.09.2017 року включно позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Національної поліції в Одеській області щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення під час служби в поліції в період з 07.11.2015 року по 29.09.2017 року включно та зобов`язання Головного управління Національної поліції в Одеській області нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення під час служби в поліції за період з 07.11.2015 року по 29.09.2017 року включно.
		Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2019 року в адміністративній справі № 420/3141/19 позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Одеській області щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення під час служби в поліції відносно ОСОБА_1 в період з 07.11.2015 року по 29.09.2017 року включно. Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Одеській області нарахувати індексацію грошового забезпечення під час служби в поліції ОСОБА_1 в період з 07.11.2015 року по 29.09.2017 року включно. Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Одеській області виплатити індексацію грошового забезпечення під час служби в поліції ОСОБА_1 в період з 07.11.2015 року по 29.09.2017 року включно.
		Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2020 року апеляційну скаргу ГУ НП в Одеській області залишено без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду - без змін.
		03.03.2020 року Одеським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист по справі № 420/3141/19.
		23.03.2020 року позивач звернувся до ГУ НП в Одеській області із заявою про виконання рішення суду від 26.09.2019 року по виконавчому листі.
		Листом від 31.03.2020 року № 14/Д-166 позивача повідомлено, що рішення суду від 26.09.2019 року виконане.
		27.03.2020 року на картковий рахунок позивача зараховано грошове забезпечення в сумі 2944,03 грн.
		08.04.2020 року позивач подав звернення в якому просив нарахувати та виплатити середньомісячне грошове забезпечення за весь час затримки належних до виплати при звільненні зі служби в поліції коштів з 30.09.2017 року по 26.03.2020 рік.
		Листом від 21.04.2020 року № 14/Д-186/кц управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУ НП в Одеській області повідомило позивача, що порядок виплати та видатки на виплату середньомісячного грошового забезпечення поліцейським за час затримки кошторисом ГУНП в Одеській області не передбачені, оскільки здійснює видатки в межах асигнувань передбачених у Державному бюджеті на утримання Національної поліції.
		Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до статті 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
		Відповідно до частини першої статті 94 Закону України від 02.07.2015 «Про Національну поліцію» № 580-VIII поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.
		В пункті 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 р. №988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» встановлено, що грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
		Виплата поліцейським, які звільняються зі служби одноразової грошової допомоги при звільненні, пенсійного забезпечення передбачена статтею 102 Закону України «Про Національну поліцію», статтею 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-XII.
		Порядок та умови виплати грошового забезпечення, в тому числі одноразової грошової допомоги при звільненні, поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 №260 (далі - Порядок).
		Згідно з пунктом 23 Порядку поліцейським, які звільняються зі служби в поліції та в установленому порядку мають право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні, нарахування такої допомоги здійснюється з розрахунку місячного грошового забезпечення з урахуванням щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, що мають постійний характер, та премій, установлених на день звільнення. Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби.
		Оскільки зазначені нормативно-правові акти, які визначають порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським, не містять норм, які б регулювали питання строку розрахунку при звільненні та відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, то необхідно виходити з приписів трудового законодавства щодо оплати праці.
		Вказана правова позиція узгоджується з позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові від 17.02.2015 (справа № 21-8а15), Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27.06.2018 (справа №810/1543/17).
		Водночас, Національна поліція України в розумінні статті 22 Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 №2456-VI є головним розпорядником бюджетних коштів, який отримує бюджетні призначення і розподіляє бюджетні асигнування розпорядникам бюджетних коштів нижчого рівня.
		Згідно з пунктом 7 Порядку, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 №260, грошове забезпечення поліцейським виплачується за місцем проходження служби виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисом органу поліції на грошове забезпечення.
		Отже, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, Головне управління Національної поліції в Одеській області, де позивач проходив службу і з яким фактично перебував у трудових відносинах, є належним відповідачем у цій справі.
		Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
		Поряд з цим, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ст. 117 КЗпП України).
		Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
		Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто, за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
		Крім того, Верховний Суд України у постанові від 15.09.2015 (справа № 21-1765а15) дійшов висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 КЗпП, при цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
		Разом з цим, Конституційний Суд України в Рішенні N 4-рп/2012 від 22.02.2012 р. щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237- цього Кодексу роз`яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме: в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
		Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
		При цьому, суд враховує висновки Пленуму Верховного Суду України, викладені в його постанові від 24.12.1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», у якій, зокрема, зазначено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе, що в цьому немає його вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
		У разі не проведення розрахунку у зв`язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум, вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
		З огляду на вказане, суд дійшов висновку, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
		Крім того, статтею 23 Загальної Декларації з прав людини встановлено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.
		Кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю. Кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім`ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення.
		Таким чином, з урахуванням зазначеного, в контексті приписів ст. 116, 117 КЗпП України суд дійшов висновку, що останні спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
		Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 08.02.2018 у справі №805/977/16-а.
		Як встановлено судом, наказом від 26.09.2017 року позивача звільнено зі служби в ГУ НП в Одеській області з 29.09.2017 року.
		Разом з тим, остаточний розрахунок з позивачем проведено 27.03.2020 року, що підтверджується відповідною випискою з банку по картковому рахунку позивача.
		Тобто, із вказаного слідує, що остаточний розрахунок відповідачем здійснено не в день звільнення ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_1 , а з порушенням строків встановлених ст. 116 КЗпП - 27.03.2020 р.
		Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, враховуючи наявність протиправної бездіяльності відповідача, допущеної в межах спірних правовідносин, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
		Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а суд згідно ст. 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
		Відповідно до ч.2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
		Згідно з абз. 2 ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
		Згідно зі ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
		Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 5 частини першої статті 5 Закону України від 08.07.2011 №3674-VI «Про судовий збір».
		Оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження понесення сторонами судових витрат, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат та компенсації судових витрат за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, відсутні.
		Керуючись статтями 12, 139, 242, 246, 250, 251, 255, 295, 297 КАС України, суд,-
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії  задовольнити.
		Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Одеській області щодо не здійснення остаточного розрахунку в день звільнення зі служби в поліції відносно ОСОБА_1 .
		Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Одеській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати індексації грошового забезпечення при звільненні зі служби у поліції за період з 30 вересня 2017 року по 26 березня 2020 року включно.
		Рішення суду набирає законної сили, відповідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст.295, ст.297 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Пунктом 15.5 розділу VII «Перехідні положення» КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.
		Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
		 
		Суддя Токмілова Л.М.
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...