Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 160/8063/18 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; праці, зайнятості населення, у тому числі.
Надіслано для оприлюднення: 31.07.2020. Зареєстровано: 02.08.2020. Забезпечено надання загального доступу: 03.08.2020.
Дата набрання законної сили: 30.07.2020
Номер судового провадження: К/9901/33176/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		30 липня 2020 року 
		м. Київ
		справа № 160/8063/18
		провадження № К/9901/33176/19
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Єзерова А.А., суддів Берназюка Я.О., Кравчука В.М.
		розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу
		за касаційною скаргою Приватного підприємства "Торгово-промислове об`єднання №   1" 
		на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.02.2019 (суддя Кучма К.С.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 23.10.2019 (головуючий суддя Білак С.В., судді Шальєва В.А., Малиш Н.І.)
		у справі №160/8063/18 
		за позовом Приватного підприємства "Торгово-промислове об`єднання №1" 
		до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області 
		про скасування постанови.
		І. РУХ СПРАВИ
		1. У жовтні 2018 року Приватне підприємство "Торгово-промислове об`єднання №   1" звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, в якій просило суд визнати протиправною і скасувати постанову від 16.10.2018 №ДН1370/1406/АВ/ТД-ФС/628 про накладення штрафу у розмірі 3 350 700 грн.
		2. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.02.2019 у справі №160/8063/18, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 23.10.2019, у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.
		3. Приватне підприємство "Торгово-промислове об`єднання №   1" з вищевказаними судовими рішеннями не погодилося, тому звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.02.2019 і постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 23.10.2019 у справі №160/8063/18 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
		4. До Верховного Суду від Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.
		ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
		5. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що згідно з наказом Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області від 13.09.2018 №755-1 "Про призначення інспекційного відвідування", направлення на проведення інспекційного відвідування від 14.09.2018 №311, на підставі інформації, наданої листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 30.01.2018 №2738/05/30, посадовими особами відповідача з 14.09.2018 по 17.09.2018 було здійснено інспекційне відвідування Приватного підприємства "Торгово-промислове об`єднання №1" за адресою: 49000, м.Дніпро, вул.Маршала Малиновського, буд.48А, кв.63.
		6. За результатами проведення інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовую найману працю, було складено акт від 17.09.2018 №ДН1370/1406/АВ, яким встановлено порушення ч.1 ст.21 КЗпП України та ч.1, ч.3 ст.24 КЗпП України.
		7. Перевіркою, проведеною шляхом аналізу наданих документів, було охоплено період з січня 2017 року по вересень 2018 року, та встановлено наступне: трудовий договір не укладено між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за яким працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін, трудові договори не укладено в письмовій формі (у випадках, встановлених частиною першою статті 24 КЗпП), працівники допускаються до роботи до укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення Державної фіскальної служби про прийняття працівника на роботу.
		8. На підставі акту перевірки від 17.09.2018 №ДН1370/1406/АВ Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області 16.10.2018 винесено постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ДН1370/1406/АВ/ТД-ФС/628, якою на Приватне підприємство "Торгово-промислове об`єднання №1" накладено штраф у розмірі 3350700 грн.
		9. Незгода позивача з постановою про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ДН1370/1406/АВ/ТД-ФС/628 і стала підставою для звернення до суду з відповідним позовом.
		ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
		10. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій керувались тим, що мало місце порушення позивачем вимог ч. 1 та ч. 3 ст. 24 КЗпП України в частині допуску до роботи 30 осіб без укладання трудового договору. У цивільно-правових договорах не зазначено, який саме результат роботи повинен передати виконавець замовнику, процес праці не передбачає будь-якого кінцевого результату, жодним пунктом договору не встановлено обсяг виконуваної роботи у вигляді конкретних фізичних величин, які підлягають вимірюванню та повинні були бути відображені в акті їх приймання, а також не містяться відомості щодо того, який саме конкретний результат роботи повинні передати виконавці замовникові, не визначено переліку завдань роботи, її видів, кількісних і якісних характеристик.
		11. Суд апеляційної інстанції також наголосив, що позивачем здійснюється підміна трудових договорів, укладеними цивільно-правовими договорами, оскільки в останніх зазначено про процес робіт, які мають постійний характер виконання.
		IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ, ВІДЗИВУ НА КАСАЦІЙНУ СКАРГУ
		12. Касаційну скаргу мотивовано порушенням місцевим та апеляційним адміністративними судами норм матеріального і процесуального права і неповним дослідженням обставин справи. Зокрема, скаржник посилається на те, що відсутній факт порушень позивачем трудового законодавства. 
		13. На думку позивача, судами попередніх інстанцій не враховано того, що трудові спори перебувають у предметній юрисдикції цивільних судів.
		14. У відзиві на касаційну скаргу відповідач посилається на те, що цивільно-правові угоди, укладені між позивачем та вказаними фізичними особами, є типовими, містять загальні відомості про виконувану роботу, в них не зазначено об`єму роботи, яку необхідно виконати, акти виконаних робіт свідчать про регулярність виконання означеними особами своїх трудових функцій, тому постанова про накладення штрафу прийнята відповідачем у відповідності з чинним законодавством.
		V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
		15. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених ст. 341 КАС України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з такого.
		За приписами ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
		16. Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).
		Згідно з ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
		Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
		За змістом ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
		Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.
		17. З аналізу чинного законодавства вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва.
		18. Укладення трудового договору передбачено у ст. 24 КЗпП України. 
		Відповідно до ч. 3 ст. 24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		На виконання ч.3 ст. 24 КЗпП України було прийнято постанову Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 №413, якою затверджено Порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу.
		19. Взаємовідносини фізичної особи і роботодавця можуть виникати як на підставі трудового, так і на підставі цивільно-правового договору. При цьому сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами ст. 208 Цивільного кодексу України. 
		Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у ст. 626 Цивільного кодексу України. Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		20. Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
		Згідно зі ст. 902 Цивільного кодексу України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
		21. Такі угоди застосовуються для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання результатів праці, і у разі досягнення зазначеної мети вважаються виконаними і дія їх припиняється.
		22. Основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.
		При цьому, виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.
		23. Суди попередніх інстанцій встановили, що штатний розклад позивача передбачає тільки посади адміністративного персоналу (керівник проекта, директор, головний бухгалтер) та лише 2 ставки працівників (завідуюча їдальнею, адміністратор залу).
		Водночас позивачем допущено до роботи 30 громадян без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням, та повідомлення Державної фіскальної служби про прийняття працівників на роботу.
		До роботи без укладання трудового договору позивачем допущено: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 
		24. Також судами встановлено, що відповідно до п. 1.1 договорів, укладених з вищевказаними особами., передбачено, що виконавець не має права на одержання допомоги із соціального страхування, не сплачує страхові внески на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та втратами зумовленими народженням та похованням.
		25. У цивільно-правовому договорі, укладеному між позивачем та фізичною особою - ОСОБА_4 , зазначено, що предметом цього договору є надання послуг адміністратора, якому замовник, в свою чергу, зобов`язується оплатити виконану виконавцем роботу згідно акту виконаних робіт за домовленістю.   
		У цивільно-правових договорах, укладених з ОСОБА_25 , ОСОБА_24 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_30 , ОСОБА_29 , ОСОБА_28 зазначено, що предметом договору є надання послуг кухаря.
		У цивільно-правових договорах, укладених з ОСОБА_19 , ОСОБА_18 , ОСОБА_17 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 зазначено, що предметом договору є надання послуг офіціанта.
		У цивільно-правових договорах, укладених з ОСОБА_15 , ОСОБА_14 зазначено, що предметом договору є надання послуг комірника.
		Також предметами цивільно-правових договорів є послуги бухгалтера, кухаря-кондитера, офіціанта обідньої зали, кухонного працівника, завідуючого виробництвом.
		26. Верховний Суд погоджується з доводами відповідача про те, що всі професії, зазначені у цивільно-правових договорах узгоджуються з метою основної діяльності позивача, при цьому у штатному розкладі позивача, який займається мобільним харчуванням, ресторанною справою взагалі немає кухарів, офіціантів, які мають забезпечувати основні напрями господарської діяльності підприємства.
		Також позивачем не підтверджено того, що з усіма переліченими особами було укладено цивільно-правові договори для виконання певного замовлення, а не для виконання трудових функцій на постійній основі.
		27. Судами встановлено, що положення цивільно-правових договорів не містять який саме результат роботи повинен передати виконавець замовнику, не зазначено будь-якого кінцевого результату, жодним пунктом договору не встановлено обсяг виконуваної роботи у вигляді конкретних фізичних величин, які підлягають вимірюванню, що повинні були бути відображені в акті їх приймання, а також не містяться відомості щодо того, який саме конкретний результат роботи повинні передати виконавці замовникові, не визначено переліку завдань роботи, її видів, кількісних і якісних характеристик.
		28. Суди також дослідили акти виконаних робіт, які підписувалися між позивачем та вказаними особами та встановили, що виконання роботи за кожним з договорів тривало протягом кількох місяців.
		При цьому в актах виконаних робіт не конкретизовано які саме послуги та в якому об`ємі було надано фізичними особами. 
		29. Верховний Суд погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанції про те, що зазначені вище угоди, укладені позивачем з фізичними особами не були спрямовані на кінцевий результат, що характеризує цивільно-правові (договірні) відносини, а були пов`язані із самим процесом праці, мали триваючий характер, не закінчувалися фактом надання послуги, що є характерним для трудових функцій. 
		Зазначене спростовує доводи скаржника про безпідставне визначення цивільних відносин між позивачем та вказаними вище особами як трудових.
		30. Суд має наголосити на тому, що дії позивача щодо надання трудовим договорам форми цивільно-правового договору перешкоджає реалізації правам фізичних осіб на працю, гарантованого Конституцією України та Кодексом законів про працю України, шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації, а також права на соціальний захист у випадку безробіття, при тимчасовій втраті працездатності у разі нещасного випадку на виробництві або внаслідок професійного захворювання, права на відпочинок, щорічно оплачувану відпустку, право на здорові і безпечні умови праці, на об`єднання в професійні спілки тощо.
		31. Доводи касаційної скарги про те, що цей спір не підсудний адміністративним судам є необґрунтованими, виходячи з такого.
		Частиною 6 ст. 346 КАС України у редакції, чинній на момент розгляду справи судом касаційної інстанції, визначено, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції, крім випадків, якщо:
		1) учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної юрисдикції;
		2) учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах;
		3) Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.
		Скаржник, як й інші учасники справи, не заявляв у судах попередніх інстанцій про порушення правил предметної юрисдикції, тому немає підстав передавати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		32. Верховний Суд звертає увагу, що можливість звернення суб`єкта владних повноважень до суду адміністративної юрисдикції має бути пов`язана з виконанням ним владних управлінських функцій у межах повноважень та за умови, що право на таке звернення прямо передбачене законом.
		У цій справі предметом позовних вимог є постанова Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області від 16.10.2018 №ДН1370/1406/АВ/ТД-ФС/628 про накладення штрафу на позивача у розмірі 3 350 700 грн.
		Вказана постанова відповідача є рішенням суб`єкта владних повноважень про накладення санкцій за порушення вимог чинного законодавства і підлягає оскарженню в порядку адміністративного судочинства.
		Своєю чергою, позивач помилково зазначає у касаційній скарзі про наявність трудового спору, оскільки предметом судового оскарження у цій справі є саме рішення суб`єкта владних повноважень, яке жодним чином не є трудовим спором.
		33. Враховуючи зазначене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими і не спростовують вірних висновків судів попередніх інстанцій.
		34. Відповідно до ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. 
		35. Оскільки Верховний Суд залишає без змін судові рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати не підлягають новому розподілу.
		Керуючись ст. 345, 349, 350, 355, 356 КАС України, Суд 
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу Приватного підприємства "Торгово-промислове об`єднання №   1" - залишити без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.02.2019 і постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 23.10.2019 у справі №160/8063/18 - залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач                                                                                А.А. Єзеров
		Суддя                                                                                                    Я.О. Берназюк
		Суддя                                                                                                    В.М. Кравчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...