Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 363/5157/19 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Інші справи позовного провадження.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 14.08.2020. Забезпечено надання загального доступу: 17.08.2020.
Дата набрання законної сили: 12.08.2020
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		КИЇВСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 
		03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
		 
		 
		Єдиний унікальний номер справи № 363/5157/19
		Головуючий у першій інстанції - Баличева М.Б.
		Номер провадження № 22-ц/824/4054/2020
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		   ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		12 серпня 2020 року                                                                   м. Київ
		Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
		Головуючого судді: Яворського М.А.,
		суддів:                      Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,
		за участю секретаря  - Владімірової О.К.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою  ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 11 грудня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Вишгородського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального  управління юстиції у Київській області та приватного нотаріуса Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Загвоздіної Альони Миколаївни, третя особа: Державне підприємство «СЕТАМ» про визнання незаконними та скасування постанови та акту державного виконавця про передачу майна в рахунок погашення боргу, -
		ВСТАНОВИВ:
		У грудні 2019 року  ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 , Вишгородського районного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Київській області та приватного нотаріуса Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Загвоздіної А.М., третя особа: Державне підприємство «СЕТАМ» про визнання незаконними та скасування постанови та акту державного виконавця про передачу майна в рахунок погашення боргу.
		Позивач просив визнати незаконною та скасувати постанову державного виконавця Вишгородського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Картошкіної М.М. про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 28 лютого 2019 року ВП № 57294512 та Акт про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 28 лютого 2019 року ВП № 57294512, а саме 1/2 частину двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , та реалізованого в процедурі примусового виконання виконавчого листа № 2-1730/2010 виданого Вишгородським районним судом Київської області 20 серпня 2010 року; скасувати рішення приватного нотаріуса Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Загвоздіної А.М. від 11 квітня 2019 року, індексний номер 46416951, номер запису про право власності № 31128425, згідно з яким проведено державну реєстрацію на нерухоме майно - 1/2 частину двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , за ОСОБА_3 .
		Разом із позовною заявою, представником ОСОБА_1 було також подано заяву про забезпечення позову, в якій позивач просить забезпечити позов шляхом:
		-         заборони ОСОБА_3 здійснювати дії щодо примусового входження в квартиру АДРЕСА_1 ; 
		-         накладення арешту на майно, законним власником якого є ОСОБА_1 , а саме 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , що на праві власності зареєстрована за ОСОБА_3 ; 
		-         зупинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 57294512, відкритому на підставі виконавчого листа 2-1730/2010, виданого Вишгородським районним судом Київської області від 20 серпня 2010 року.
		Свої вимоги заявник обґрунтовував тим, що вжиття заходів забезпечення позову обумовлена метою уникнення подальших порушень, що може стосуватись законних прав та інтересів ОСОБА_1 до моменту ухвалення судом остаточного рішення у справі за позовом про визнання незаконними та скасування постанови та акту державного виконавця про передачу майна в рахунок погашення боргу. 
		Заявник вказує, що метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
		ОСОБА_1 вказував, що не був повідомлений про здійснення виконавчих дій, проведення оцінки нерухомого майна, проведення електронних торгів та передачу заставного майна стягувачу в рахунок погашення заборгованості. Окрім того, заявник зазначає, що йому не направлялись жодні документи від державного виконавця про проведення оцінки нерухомого майна, самі торги в порушення процедури передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», було проведено лише один раз, після чого не реалізоване нерухоме майно одразу було передано стягувачу в рахунок погашення боргу, а тому заявник вважає, що постанова та акт державного виконавця Картошкіної М.М. про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу підлягають визнанню незаконними та скасуванню.
		Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 11 грудня 2019 року в задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову відмовлено.
		Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, обґрунтовуючи її тим, що судом було неповно з`ясовані обставини, що мають значення для справи та порушено норми матеріального та процесуального права.
		Апелянт вказує, що посилання суду на нібито не наведення ним жодних підстав, які б свідчили, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити виконання рішення в майбутньому та те, що сама заява ґрунтується лише на припущеннях є хибним, оскільки оскаржувана ухвала не містить посилань на дослідження обставин справи, оцінки доказів, що свідчить про ненадання їм належного значення.
		Апелянт зазначає, що державним виконавцем Картошкіною М.М. винесено вимогу від 27 листопада 2019 року про проведення виконавчих дій за адресою квартира АДРЕСА_1 й існує реальна можливість виселення та позбавлення ОСОБА_1 його майна, яка існує й на даний час.
		Враховуючи викладене, апелянт просив задовольнити апеляційну скаргу та скасувати ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 11 грудня 2019 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву про вжиття заходів забезпечення позову.
		09 липня 2020 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив від представника ОСОБА_3 - Карапетяна А.Р., відповідно до якого вказано, що доводи апелянта щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову ґрунтуються виключно на припущеннях, оскільки позивачем не було належним чином обґрунтовано необхідність вжиття таких заходів, не доведено, що у разі не вжиття заходів забезпечення позову буде утруднено виконання можливого рішення суду. Також вказано, що ст.150 ЦПК України не передбачає такого види забезпечення позову як то зупинення виконавчих дій у виконавчому провадженні. Враховуючи вказане, представник ОСОБА_3 просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
		Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ОСОБА_3 , адвоката Карапетяна А.Р., дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
		Так, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні заяви представника  ОСОБА_1 про забезпечення позову мотивував свій висновок тим, що позивачем не було зазначено будь-яких доводів того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а доводи заяви про забезпечення позову зводяться виключно до припущення.
		Апеляційний суд не погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції виходячи із наступного.
		Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. 
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої інстанції про відмову у забезпеченні позову в частині відмови у забезпеченні позову шляхом  накладення не відповідає з наступних підстав.
		Відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
		Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
		Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
		Відповідно до положень ст. 150 ЦПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 1-1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		Відповідно до пункту 2 Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 2 грудня 2006 року вказано, що вирішуючи   питання   щодо   застосування   певного   виду забезпечення позову,  суди повинні виходити з того, що наведений у ч. 1 ст.152 ЦПК перелік видів такого забезпечення не є вичерпним, тому за наявності відповідного клопотання можуть бути застосовані   й  інші  його  види,  але  з  урахуванням  обмежень, установлених ч.  4 зазначеної  статті.  Недопустимо  забезпечувати позов  шляхом  зупинення  виконання  судових  рішень,  що  набрали законної сили.
		Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
		В пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 2 грудня 2006 року, міститься роз`яснення, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
		Як зазначено в п. 4 Рішення Конституційного Суду від 31 травня 2011 року № 4-рп/2011, інститут забезпечення позову передбачає можливість захисту особою порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Разом з тим у Кодексі встановлено систему захисту прав особою, щодо якої застосовано заходи забезпечення позову. Складовими такої системи є: співмірність видів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами; можливість суду вимагати від позивача забезпечити його вимогу заставою; відшкодування особі збитків, завданих забезпеченням позову; право на апеляційне оскарження ухвали суду щодо забезпечення позову. 
		У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
		Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту.
		Так, з матеріалів справи вбачається, що в грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції із вказаним позовом, відповідно до якого просив визнати незаконним та скасувати постанову державного виконавця Картошкіна М.М. про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 28 лютого 2019 року ВП №57294512 та Акт про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 28 лютого 2019 року ВП №57294512, а саме Ѕ частини двокімнатної квартири АДРЕСА_1 та реалізованого в процедурі примусового виконання виконавчого листа №2-1730/2010, виданого Вишгородським районним судом Київської області 20 серпня 2010 року; скасувати рішення приватного нотаріуса Загвоздіної А.М. номер 46416951, номер запису про право власності №31128425, згідно з яким проведено державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - Ѕ частини двокімнатної квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 (а.с.1-9).
		Позовні вимоги мотивовано тим, що позивач по справі не отримував жодного повідомлення від виконавчої служби стосовно вчинення виконавчих дій щодо реалізації нерухомого майна, а саме Ѕ частини двокімнатної квартири АДРЕСА_1 . Також вказано, що прилюдні торги з примусової реалізації зазначеної квартири було проведено з порушенням вимог законодавства, оскільки позивача по справі не було проінформовано про вказані дії, останній не мав можливості оскаржити факт проведення вказаних торгів та передачу майна стягувачу. Окрім того, ОСОБА_1 також не був проінформований про результати оцінки нерухомого майна й не мав змоги перевірити чи є дійсним звіт про оцінку на дату проведення торгів та на дату винесення постанови та акту приватного виконавця про передачу майна стягувачу.
		Також з матеріалів справи вбачається, що старшим державним виконавцем Картошкіною М.М. було направлено ОСОБА_1 вимогу державного виконавця від 27 листопада 2019 року №30161, відповідно до якої зазначено, що ОСОБА_1 має виконати рішення суду, а в разі не виконання рішення суду, має надати державному виконавцю безперешкодний доступ до квартири за адресою АДРЕСА_1 , для здійснення виконавчих дій, які будуть проводитися 10 грудня 2019 року в 11 год. 00 хв. (а.с.21-22).
		Таким чином, на момент звернення до суду із позовною заяву право власності на Ѕ частини двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , було зареєстровано за ОСОБА_3 .
		Враховуючи той факт, що позивачем оскаржується постанова державного виконавця Картошкіна М.М. про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 28 лютого 2019 року ВП №57294512 та Акт про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 28 лютого 2019 року ВП №57294512, а саме Ѕ частини двокімнатної квартири АДРЕСА_1 та Акт про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 28 лютого 2019 року ВП №57294512, а вказана квартира була зареєстрована вже за ОСОБА_3 й  враховуючи, що приписи ч. 1 ст. 317 ЦК України, відповідно до яких власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном, колегія суддів вбачає загрозу відчуження спірного нерухомого майна на користь третій осіб.
		Викладені обставини, враховуючи положення ст.149 ЦПК України, є достатніми для обґрунтованого припущення позивача, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову.
		Беручи до уваги, характер даного спору, а саме майнові права на спірне нерухоме майно, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги.
		Щодо доводів представника ОСОБА_3 про те, що стаття 150 ЦПК України не передбачає такого виду забезпечення позову, як то зупинення виконавчих дій у виконавчому провадженні, то слід зазначити наступне.
		Так, відповідно до положень ст.34 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі, зокрема,  зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа.
		Таким чином, питання щодо зупинення вчинення виконавчих дій відноситься виключно до компетенції державного виконавця, а тому вимога ОСОБА_1 про зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні №57294512 задоволенню не підлягає.
		Вказаний правовий висновок також зроблено в постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 року у справі № 766/6997/18 (провадження № 61-48013св18).
		Що стосується вимоги ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_3 здійснювати дії щодо примусового входження в квартиру АДРЕСА_1 , то апеляційний суд керується наступним.
		Так, відповідно до положень п.4 ч.3 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право за наявності вмотивованого рішення суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння фізичної особи безперешкодно входити на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень боржника - фізичної особи, особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, проводити в них огляд, у разі потреби примусово відкривати їх в установленому порядку із залученням працівників поліції, опечатувати такі приміщення, арештовувати, опечатувати та вилучати належне боржникові майно, яке там перебуває та на яке згідно із законом можливо звернути стягнення. Примусове проникнення на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень у зв`язку з примусовим виконанням рішення суду про виселення боржника та вселення стягувача і рішення про усунення перешкод у користуванні приміщенням (житлом) здійснюється виключно на підставі такого рішення суду.
		Таким чином, ОСОБА_3 не має право та повноважень на проникнення до житла боржника, оскільки є стягувачем у даній справі. Вказані дії має право вчиняти виключно виконавець під час здійснення виконавчого провадження та за наявності вмотивованого рішення суду.
		Враховуючи вищенаведене, висновки суду першої інстанції про те, що заявлені позовні вимоги є неспівмірними із заходами забезпечення позову й обраний позивачем захід забезпечення позову не сприятиме в достатній мірі недопущенню істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду, у разі задоволення позовних вимог, не відповідають дійсним обставинам справи.
		Таким чином, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, оскаржуване судове рішення не можна назвати законним та обґрунтованим в розумінні ст.263 ЦПК України, у зв`язку з чим колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, скасування оскаржуваного судового рішення з ухваленням нового про часткове задоволення заяви про забезпечення позову.
		Також апеляційний суд доходить висновку про те, що обраний позивачем спосіб забезпечення позову, не позбавляє відповідача права володіння та користування майном, а лише обмежує його право розпорядження вказаним майном до часу ухвалення судом рішення у вказаній справі,  що є справедливим  по відношенню і до позивача.  
		Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
		Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, - 
		ПОСТАНОВИВ:
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.
		Ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 11 грудня 2019 року - скасувати в частині відмови у забезпеченні позову шляхом накладення арешту на майно  та ухвалити  в цій частині нове судове рішення. 
		Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову - задовольнити частково.
		Накласти арешт на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 , що на праві власності зареєстрована за ОСОБА_3 .
		 В іншій частині ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 11 грудня 2019 року залишити без  змін, а апеляційну скаргу без задоволення. 
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
		Повне судове рішення складено 12 серпня 2020 року.
		 
		Головуючий суддя :                                                                       М.А.Яворський
		Судді:                                                                                               Т.Ц.Кашперська
		                                                                                                         В.О. Фінагеєв

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...