Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 185/5302/18 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти життя та здоров'я особи; Умисне вбивство.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 15.09.2020. Забезпечено надання загального доступу: 15.09.2020.
Дата набрання законної сили: 09.09.2020
Номер судового провадження: 51-2139км20
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12018040370000669

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		9 вересня 2020 року
		м. Київ
		справа № 185/5302/18
		провадження № 51-2139 км 20
		Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого   ОСОБА_1 ,
		суддів   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , 
		за участю:
		секретаря судового засідання  ОСОБА_4 ,
		прокурора   ОСОБА_5 ,
		захисника ОСОБА_6 ,
		потерпілої ОСОБА_7 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_8 , який брав участь у розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій, на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 3 лютого 2020 року щодо ОСОБА_9 у кримінальному провадженні, дані про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018040370000669, за обвинуваченням
		ОСОБА_9 ,громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Павлоград Дніпропетровської області, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
		у вчиненні злочинів, передбачених п.п. 1, 2 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 15 п.п. 1, 2 ч. 2 ст. 115 КК.
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами 
		першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 6 листопада 2019 року ОСОБА_9 визнано винуватим та засуджено: за ч. 2 ст. 15 п.п. 1, 2 ч. 2 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років; за п.п. 1, 2 ч. 2 ст. 115 КК до покарання у виді довічного позбавлення волі.
		На підставі ч. 1, 2 ст. 70 КК за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим покаранням, остаточно призначено  ОСОБА_9 покарання у виді довічного позбавлення волі.
		Строк відбування ОСОБА_9 покарання визначено рахувати з 11 березня 2018 року.
		Запобіжний захід ОСОБА_9 до набрання вироком законної сили залишено тримання під вартою.
		Вирішено питання речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
		Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 3 лютого 2020 року вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 6 листопада 2019 року щодо ОСОБА_9 змінено в частині призначеного покарання та призначено ОСОБА_9 покарання п.п. 1, 2 ч. 2 ст. 115 КК у виді позбавлення волі на строк 15 років.
		На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим покаранням, остаточно призначено ОСОБА_9 покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років.
		В іншій частині вирок суду залишено без змін.
		Згідно з вироком ОСОБА_9 визнано винним і засуджено за те, що він 10 березня 2018 року близько 23 год 30 хв, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, у приміщенні будинку АДРЕСА_1 , а потім на подвір`ї зазначеного будинку на ґрунті раптово виниклого неприязного ставлення до ОСОБА_10 , викликаного словесним конфліктом, ножем, який приніс із собою, умисно, наніс не менше 5 ударів ножем в життєво важливі органи потерпілого ОСОБА_10 (у ділянку шиї, грудної клітини та тулуба), які за своїм характером відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпечності для життя, та від отримання яких останній помер.
		Далі ОСОБА_9 , повернувшись до будинку, вибивши скло у вікні будинку, умисно, з неприязних мотивів, наніс численні удари ножем в область черева, шиї та обличчя потерпілої ОСОБА_7 , яка завідомо для ОСОБА_9 перебувала на 33-ому тижні вагітності, тобто ушкодження середньої тяжкості, та спричинили тривалий розлад здоров`я на термін понад три тижні, від яких остання впала на підлогу та втратила свідомість, що було розцінено ОСОБА_9 як доведення свого злочинного умислу на умисне вбивство потерпілої, спрямованого на заподіяння смерті потерпілій ОСОБА_7 , до кінця, що не було здійснено з причин, що не залежали від його волі, так як ОСОБА_7 було надано своєчасну медичну допомогу.
		Далі ОСОБА_9 , продовжуючи свої дії, спрямовані на умисне вбивство двох та більше осіб, в тому числі малолітньої дитини, зокрема, розуміючи беззахисний стан дитини, з неприязних мотивів, умисно, наніс не менше дев`яти ударів ножем у життєво важливі органи: в область шиї та черевної порожнини зліва ОСОБА_11 , 2013 р.н., спричинивши останньому тілесні ушкодження, які за своїм характером відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпечності для життя в момент спричинення, від яких останній помер.
		Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 3 лютого 2020 року і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції, у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
		Прокурор зазначає, що призначене апеляційним судом покарання не відповідає ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та особі засудженого через м`якість, оскільки суд врахував обставини, що пом`якшують покарання ОСОБА_9 , які не було визнано такими судом першої інстанції.
		Позиції інших учасників судового провадження
		Прокурор ОСОБА_5 підтримала касаційну скаргу та просила її задовольнити. 
		Засуджений ОСОБА_9 , захисник ОСОБА_6 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_9 , та потерпіла ОСОБА_7 подали заперечення на касаційну скаргу прокурора, у яких просили її не задовольняти та ухвалу апеляційного суду залишити без змін.
		У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 , потерпіла ОСОБА_7 просили касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення.
		Мотиви Суду
		Відповідно ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
		Частиною 3 ст. 419 КПК передбачено, що при зміні судового рішення в ухвалі має бути зазначено, які статті закону порушено та в чому саме полягають ці порушення або необґрунтованість вироку чи ухвали.
		Суд апеляційної інстанції повинен перевірити та проаналізувати всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, співставити їх з наявними у справі матеріалами та дати на кожен з них обґрунтовану відповідь.
		Висновок суду першої та апеляційної інстанції про доведеність винуватості  ОСОБА_9 у вчиненні злочинів, передбачених п.п. 1, 2 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 15 п.п. 1, 2 ч. 2 ст. 115 КК, за вчинення яких його засуджено, та кваліфікація вчиненого у касаційному порядку не оскаржуються.
		Доводи прокурора щодо невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та особі засудженого через мякість, колегія суддів Верховного Суду вважає обґрунтованими з огляду на таке.
		Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та межі покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного (абзац п`ятий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004).
		Такий висновок узгоджується і з практикою Європейського суду з прав людини, який зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним (рішення у справі "Скоппола проти Італії" від 17 вересня 2009 року, заява № 10249/03) (рішення Конституційного Суду від 26 січня 2011 року № 1-рп/2011).
		Відповідно до вироку, суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_9 остаточне покарання за п.п. 1, 2 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 15 п.п. 1, 2 ч. 2 ст. 115 КК у виді довічного позбавлення волі, врахував що останній вчинив умисні злочини, які згідно ст. 12 КК відносяться до категорії особливо тяжких злочинів, дані про особу обвинуваченого, який вперше притягається до кримінальної відповідальності, неодружений, має незакінчену повну середню освіту, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, за місцем проживання та навчання характеризується задовільно. Дослідив та надав належну оцінку довідкам та характеристикам засудженого, наданих Павлоградською загальноосвітньою школою 1-3 ступенів № 3 від 11 березня 2018 за № 44, квартальним комітетом м. Павлограда від 11 березня 2018 року, відділом освіти Павлоградської міської ради від 6 квітня 2018 року, інформації, наданої службою у справах дітей Павлоградської міської ради від 29 березня 2018 року № 323, Павлоградським міським центром соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді № 138 від 29 березня 2018 року, відділом освіти Павлоградської міської ради від 6 квітня 2018 року № 893. Відповідно до рішенням призовної комісії Павлоградського ОМВК від 6 березня 2017 року  ОСОБА_9  визнаний придатним до військової служби та з 17 січня 2017 року перебуває на військовому обліку в Павлоградському ОМВК.
		Обставин, які пом`якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_9 , судомпершої інстанції не встановлено. Обставиною, яка обтяжує покарання обвинуваченому ОСОБА_9 , суд визнав вчинення злочинів ОСОБА_9 у стані алкогольного сп`яніння.
		Призначаючи покарання засудженому ОСОБА_9 суд також врахував фактичні обставин вчинення злочинів, що останній здійснив умисне вбивство потерпілого ОСОБА_10 та його спільного з потерпілою ОСОБА_7 малолітнього сина ОСОБА_11 , якому на час вбивства виповнилося лише 4 роки та намагався позбавити життя потерпілу ОСОБА_7 , яка перебувала у стані вагітності, і про це йому було достеменно відомо. Зазначені обставини, на думку суду, свідчили про те, що такі насильницькі дії для обвинуваченого ОСОБА_9 є нормою, що вказує на його особливу суспільну небезпеку. Позбавлення потерпілих життя шляхом завдання їм численних ударів ножем в життєво-важливі ділянки тіла, залишення їх на місці події без надання медичної допомоги, характеризує нелюдське ставлення обвинуваченого ОСОБА_9 до життя інших людей.
		Врахувавши зазначені обставини в сукупності, фактичні обставини вчинення злочинів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що обвинувачений ОСОБА_9 представляє виняткову небезпеку для оточуючих, та вважав неможливим призначення йому покарання за п.п. 1, 2 ч. 2 ст. 115 КК у виді позбавлення волі на певний строк, та, з урахуванням приписів ст. 64 КК, призначив обвинуваченому ОСОБА_9 покарання за ч. 2 ст. 15 п.п. 1, 2 ч. 2 ст. 115 КК, тобто за замах на умисне вбивство вагітної потерпілої ОСОБА_7 , у виді позбавлення волі на строк десять років, а за умисне вбивство ОСОБА_10 та малолітньої дитини ОСОБА_11 у виді довічного позбавлення волі, належним чином мотивувавши таке рішення.
		Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що при призначенні ОСОБА_9 покарання у виді довічного позбавлення, необхідно врахувати, що верховенство права не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, такі як справедливість, яка є однією з основних засад права і є вирішальною у визначенні його, як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права, про що зазначив в своєму рішенні від 2 листопада 2004 року № 15рп/2004 Конституційний Суд України.
		Відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи із принципів співмірності й індивідуалізації, це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують покарання.
		Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
		Санкцією ч. 2 ст. 115 КК передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від десяти до п`ятнадцяти років або довічне позбавлення волі.
		Положеннями ст. 64 КК передбачено, що довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених КК, якщо суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк. 
		Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі засудженому ОСОБА_9 судом першої інстанції правильно призначено на виконання вимог статей 50, 64, 65 КК.
		Змінюючи вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання, всупереч положенням ст. 419 КПК, суд апеляційної інстанції, своє рішення про зміну довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк належним чином не мотивував, що призвело до явної невідповідності призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та даним, що характеризують особу засудженого ОСОБА_9 , внаслідок його м`якості.
		Апеляційний суд своє рішення обґрунтував тим, що суд першої інстанції, не повною мірою дотримався вимог КПК і не врахував, що покарання у виді довічного позбавлення волі є тим видом покарання, що застосовується у випадках, коли необхідність такого призначення обумовлюється особливими обставинами, що обтяжують відповідальність, та виключною небезпечністю особи винного, не навівши переконливих мотивів такого висновку.
		На думку апеляційного суду, суд першої інстанції не повною мірою врахував усі обставини в сукупності, а також дійшов помилкового висновку про те, що обставини, які пом`якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_9 , - відсутні.
		Натомість суд апеляційної інстанції визнав обставинами, що пом`якшують покарання  повне відшкодування спричиненої потерпілій ОСОБА_7 матеріальної та моральної шкоди, що було предметом дослідження судом першої інстанції, який зазначив, що шкода була відшкодована батьками засудженого; молодий вік обвинуваченого; вчинення злочину вперше; наявність захворювання на ВІЛ, що підтверджено виключно довідкою медичної частини № 4 «Центру охорони здоров`я державної кримінально-виконавчої служби України» у Дніпропетровській та Донецькій областях від 26 жовтня 2018 року, а також позицію потерпілої ОСОБА_7 , яка просить не призначати ОСОБА_9 покарання у виді довічного позбавлення волі.
		Позицію потерпілої ОСОБА_7 , яка заявила про те, що вона повністю вибачила обвинуваченого ОСОБА_9 та просила не призначати йому найсуворіше покарання, а також що вона не має до ОСОБА_9 претензій матеріального або морального характеру, судом першої інстанції враховано, однак така позиція потерпілої не може бути визначальною, оскільки це не мінімізує особливу суспільну небезпеку ОСОБА_9 , який вчинив особливо тяжкі злочини, пов`язані із вбивством людей, у тому числі малолітньої дитини, та намагався позбавити життя вагітну жінку, яка була у такому стані очевидно відомому для засудженого. Матеріальні збитки та моральна шкоди потерпілій була відшкодована батьками обвинуваченого ОСОБА_9 , а не ним самим. У матеріалах кримінального провадження відсутні дані, які свідчили б про дієве каяття засудженого.
		Суд першої інстанції дав належну оцінку віку обвинуваченого ОСОБА_9 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , пославшись на висновок додаткової стаціонарної комплексної судової психолого-психіатричної експертизи № 70 від 4 квітня 2019 року, відповідно до якого рівень психічного розвитку ОСОБА_9 на момент вчинення ним інкримінованих злочинів відповідав нормам його вікового періоду і не обмежував його здатності до свідомої контрольованої поведінки, а також не обмежував здатності правильно сприймати важливі для кримінального провадження обставини і давати про них показання.
		Відповідно до ч. 2 ст. 66 КК при призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом`якшують, і інші обставини, не зазначені в ч. 1 цієї статті. Застосування даної норми є правом суду, а не обов`язком. Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано не визнав зазначені обставини такими, які пом`якшує покарання.
		Суд першої інстанції зазначив, що засуджений  ОСОБА_9 посягнув на невід`ємне природне право людини, яке охороняється і захищається державою, оскільки відповідно до ст.ст. 3 і 27 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Право на життя є невід`ємним правом людини. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя.
		Цими найважливішими конституційними нормами ОСОБА_9 знехтував, як і проханням потерпілої ОСОБА_7 не вбивати її, малолітню дитину та дитину, якою вона була вагітна.
		Наведене свідчить, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_9 є особливо небезпечним для суспільства, а будь-який інший вид покарання окрім довічного позбавлення волі не забезпечить мету покарання у виді виправлення засудженого та запобігання вчинення нових злочинів.
		Колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції, всупереч вимогам ст. ст. 50, 65 КК, ухвалив необґрунтоване рішення про пом`якшення покарання засудженому ОСОБА_9 , що призвело до призначення покарання, яке за своїм видом є явно несправедливим через м`якість з огляду на каральну сутність, виправлення, загальну та спеціальну превенцію, притаманних як елементам призначеному покаранню. Необхідно врахувати, що хоча кримінальний закон надає можливість судам індивідуалізувати покарання з урахуванням особистості винного, проте лише за наявності обставин, що пом`якшують покарання й істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, чого в даному кримінальному провадженні досягнуто не було. Досягнення мети гуманізації покарання у даному кримінальному провадженні з огляду на його фактичні обставини не може переважати над ступенем суспільної небезпеки злочинів, вчинених ОСОБА_9 . 
		Встановлені апеляційним судом обставини, які пом`якшують покарання засудженому та дані про його особу, на думку колегії суддів Верховного Суду, не є такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчинених ОСОБА_9 злочинів, тому призначення покарання на певний строк є неприпустимим, оскільки не забезпечить досягнення мети, передбаченої ст. 50 КК, а саме виправлення особи, а також запобігання вчинення ним нових злочинів. 
		З метою запобігання ризикам, передбаченим у ст. ст. 177-178 КПК, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне обрати запобіжний захід ОСОБА_9 у виді тримання під вартою на строк 60 днів.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд
		ухвалив:
		Касаційну скаргу прокурора  ОСОБА_8 задовольнити.
		Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 3 лютого 2020 року скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
		Запобіжний захід ОСОБА_9 обрати у виді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 7 листопада 2020 року.
		Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:
		 
		ОСОБА_1    ОСОБА_2  ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...