Єдиний державний реєстр судових рішень

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 400/936/18 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 18.09.2020. Оприлюднено: 18.09.2020.
Дата набрання законної сили: 09.09.2020
Номер судового провадження: 61-9444ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=Windows-1251" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		09 вересня 2020 року
		місто Київ
		 
		справа № 400/936/18
		провадження № 61-9444св19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Ступак О. В.,
		суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Петрівська районна державна адміністрація Кіровоградської області, 
		треті особи: Луганська сільська рада Петрівського району Кіровоградської області, ОСОБА_2 ,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Петрівської районної державної адміністрації Кіровоградської області на рішення Петрівського районного суду Кіровоградської області від 22 січня 2019 року у складі судді Шаєнко Ю. В. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 04 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Черненка В. В., Авраменко Т. М., Суровицької Л. В.,
		ВСТАНОВИВ:
		І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Стислий виклад позиції позивача
		ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Петрівської районної державної адміністрації Кіровоградської області як органу опіки та піклування про повернення малолітніх дітей.
		Позивач обґрунтовувала позов тим, що вона є матір`ю малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Рішенням Петрівського районного суду Кіровоградської області від 30 травня 2017 року у справі № 400/2052/16-ц у неї відібрано її малолітніх дітей без позбавлення батьківських прав, оскільки позивач не у повній мірі забезпечувала фізичний, культурний, духовний і соціальний рівень життя своїм дітям, а саме: не займалася їх вихованням та утриманням, не забезпечувала належні умови для їх харчування, проживання та лікування, не цікавилася їхнім життям та здоров`ям. Цим же рішенням з позивача стягнуто аліменти на утримання дітей. Розпорядженням Петрівської районної державної адміністрації Кіровоградської області від 26 липня 2017 року № 271-р дітей позивача було передано на виховання її матері ОСОБА_2 
		ОСОБА_1 зазначила, що вона змінила спосіб життя, який призвів до відібрання у неї дітей, запевняє в тому, що буде докладати максимум зусиль для того, щоб діти мали належне виховання, були матеріально забезпечені, а їх права захищені. Зокрема, почала цікавитися навчанням дитини у школі, бере участь у навчальному процесі, систематично відвідує батьківські збори, постійно відвідує дитячий садок, спілкується з вихователями про розвиток та поведінку своїх дітей, постійно присутня на дитячих ранках, не вживає алкоголь, щомісяця приводить дітей на обстеження та профілактичні щеплення, виконує всі вказівки медпрацівників щодо догляду за дітьми, купує речі дітям, одяг тощо.
		Стислий виклад заперечень відповідача
		Відповідач позов не визнав, вважав його необґрунтованим.
		Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням Петрівського районного суду Кіровоградської області від 22 січня 2019 року, залишеним без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 04 квітня 2019 року, позов задоволено, повернуто позивачу малолітніх дітей, які були відібрані за рішенням Петрівського районного суду Кіровоградської області від 30 травня 2017 року. Припинено стягнення аліментів з ОСОБА_1 за цим рішенням.
		Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, із висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, керувався тим, що, незважаючи на висновок відповідача про недоцільність повернення малолітніх дітей позивачу, встановлені в судовому засіданні обставини вказують на те, що позивач дійсно прагне виховувати дітей, піклуватися про їх виховання та навчання, для чого створює відповідні умови, а відтак є можливість повернення матері дітей, які були відібрані за рішенням суду, а також припинення стягнення аліментів з позивача. Суд зазначив, що суд першої інстанції, який вирішив питання про відібрання дітей у ОСОБА_1 без позбавлення її батьківських прав, встановив, що підставами для відібрання дітей були обставини, зокрема, що відповідно до повідомлень Петрівської центральної районної лікарні Кіровоградської області від 24 травня 2017 року № 749 та № 750 ОСОБА_1 перебуває на обліку у лікаря нарколога, на обліку у лікаря психіатра не перебуває. Згідно з характеристикою на дошкільника Луганського державного навчального закладу «Сонечко» ОСОБА_4 від 05 травня 2017 року № 9 він зарахований у групу раннього віку за проханням батьків з 2013 року, однак з 2016 року до 2017 року дитячий заклад не відвідував, почав відвідувати середню групу лише з 30 січня 2017 року. Створили умови для відвідування дошкільного закладу бабуся і дідусь, вони ж його приводять та забирають із дитячого садка. З січня 2017 року і до часу розгляду справи мати у садочок не з`являється і життям дитини у педагогів не цікавиться. Інші підстави в мотивувальній частині судового рішення, яким відібрано дітей, відсутні. При цьому висновок про недоцільність повернення малолітніх дітей матері ОСОБА_1 від 27 грудня 2018 року № 0144/241/1 не містить оцінки тих обставин, які були підставами для відібрання дітей, у розумінні частини третьої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_746/ed_2020_06_17/pravo1/T022947.html?pravo=1#746" title="Сімейний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2947-III від 10.01.2002" target="_blank">статті 170 СК України</a>. Рішення комісії з питань захисту прав дитини Петрівської районної державної адміністрації від 22 грудня 2018 року № 3 про надання висновку про доцільність повернення малолітніх дітей матері ОСОБА_1 не містить мотивувальної частини, а тільки зазначено, що комісія вирішила вважати недоцільним повернення дітей ОСОБА_1 . Висновки компетентного органу повинні ґрунтуватись на обставинах та доказах, які встановлені відповідними органами відносно позивача та дітей і які відбулись після відібрання дітей за рішенням суду. Судом встановлено, що підстави, які суд брав до уваги під час вирішення питання про відібрання дітей, позивач усунула, а тому наявні підстави для задоволення позову.
		ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку у травні 2019 року, Петрівська районна державна адміністрація Кіровоградської області просила скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга обґрунтовується тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували той факт, що відповідно до положень чинного законодавства зазначений спір підлягав розглядові у порядку окремого провадження. Крім того, відповідно до рішення комісії з питань захисту прав дитини Петрівської районної державної адміністрації від 22 грудня 2018 року № 3 повернення малолітніх дітей ОСОБА_1 визнано недоцільним. Позивачем не надано належних доказів суду про усунення причин, які перешкоджали належному вихованню дітей, а тому суди дійшли необґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову. Суди не надали належної оцінки доказам, а саме актам обстеження умов проживання позивача, складеним комісією служби у справах дітей Петрівської районної державної адміністрації Кіровоградської області 29 листопада 2018 року, та комісією Новостародубської сільської ради Петрівського району Кіровоградської області 20 листопада 2018 року, 29 листопада 2018 року та 21 грудня 2018 року, відповідно до яких позивачем лише частково створені умови для проживання дітей. Суди також не звернули увагу, що позивач є безробітною та отримує допомогу, виплачувану при народженні дітей, інших видів доходу у неї немає. 
		Узагальнений виклад позиції інших учасників справи 
		Відзив на касаційну скаргу не надходив.
		ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
		Ухвалою Верховного Суду від 27 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, ухвалою від 31 серпня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
		Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_7391/ed_2020_07_14/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#7391" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">статті 3 ЦПК України</a>).
		Відповідно до пункту 2 розділу II «<a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2020_01_15/pravo1/T200460.html?pravo=1" title="Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ; нормативно-правовий акт № 460-IX від 15.01.2020" target="_blank">;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ»</a> (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у травні 2019 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2020_01_15/pravo1/T200460.html?pravo=1" title="Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ; нормативно-правовий акт № 460-IX від 15.01.2020" target="_blank">Законом № 460-IX</a>.
		З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_10240/ed_2020_07_14/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#10240" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">статті 400 ЦПК України</a>, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно з частиною другою <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_10131/ed_2020_07_14/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#10131" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">статті 389 ЦПК України</a> підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені у <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_9337/ed_2020_07_14/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#9337" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">статті 263 ЦПК України</a>, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи в межах доводів касаційної скарги, за результатами чого зробив такі висновки. 
		Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
		Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що у рішенні Петрівського районного суду Кіровоградської області від 30 травня 2017 року у справі № 400/2052/16-ц про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів зазначено про те, що згідно з доданими у судовому засіданні документами факти відносно відповідача ОСОБА_1 знайшли своє підтвердження частково.
		Відповідно до наведеного рішення згідно з актами обстеження умов проживання сім`ї ОСОБА_1 від 23 травня 2017 року, складеного Луганською сільською радою Петрівського району Кіровоградської області, санітарний стан та умови проживання у буд.  АДРЕСА_1 задовільні, наявний одяг для дітей, діти мають окремі ліжка та окремі кімнати для проживання, наявні продукти харчування та побутова техніка. Відносини в сім`ї незадовільні, так як відсутнє взаєморозуміння між ОСОБА_1 та її матір`ю ОСОБА_2 , на час розгляду справи інформація щодо зловживання алкоголю ОСОБА_1 відсутня.
		Відповідно до характеристики учня 5 класу Луганської загальноосвітньої школи І-III ступенів ОСОБА_3 від 15 травня 2017 року № 01-21/26/1 мати учня почала цікавитися навчанням дитини з травня 2017 року, у навчальному процесі сина бере участь та телефонує класному керівнику.
		Згідно з характеристикою на дошкільника Луганського державного навчального закладу «Сонечко» ОСОБА_4 від 05 травня 2017 року № 9 він зарахований в групу раннього віку за проханням батьків з 2013 року, однак з 2016 року до 2017 роки дитячий заклад не відвідував, почав відвідувати середню групу лише з 30 січня 2017 року. Створили умови для відвідування дошкільного закладу бабуся і дідусь, вони ж його приводять та забирають із дитячого садка. З січня 2017 року мати у садочок не з`являється і життям дитини у педагогів не цікавиться.
		Відповідно до повідомлень Петрівської центральної районної лікарні Кіровоградської області від 24 травня 2017 року № 749 та № 750 громадяни ОСОБА_6 та ОСОБА_1 перебувають на обліку у лікаря нарколога; на обліку у лікаря психіатра не перебувають.
		Наведені обставини стали підставою для ухвалення рішення про відібрання дітей від позивача, інших підстав у мотивувальній частині рішення у справі № 400/2052/16-ц не зазначено.
		При цьому встановлено, що висновок Петрівської районної державної адміністрації Кіровоградської області про недоцільність повернення малолітніх дітей матері ОСОБА_1 від 27 грудня 2018 року № 0144/241/1 не містить висновків відносно тих обставин, які були підставами для відібрання дітей, у розумінні частини третьої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_746/ed_2020_06_17/pravo1/T022947.html?pravo=1#746" title="Сімейний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2947-III від 10.01.2002" target="_blank">статті 170 СК України</a>.
		Рішення комісії з питань захисту прав дитини Петрівської районної державної адміністрації про надання висновку про доцільність повернення малолітніх дітей матері ОСОБА_1 від 22 грудня 2018 року № 3 не містить мотивувальної частини, а тільки зазначено, що комісія вирішила вважати недоцільним повернення дітей ОСОБА_1 .
		Відповідно до характеристики учня 6 класу Луганської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступені ОСОБА_3 мама почала цікавитись навчанням дитини. У навчальному процесі хлопця бере участь, систематично відвідує батьківські збори, телефонує класному керівнику. Приділяє увагу вихованню дитини.
		Відповідно до характеристики на дошкільника ОСОБА_4 від 29 жовтня 2018 року дитина відвідує Луганський дошкільний навчальний заклад «Сонечко» за проханням батьків з 2013 року. Дитина має охайний вигляд, розвиток відповідає віку. Соціально-побутові навички достатньо сформовані. Дотримується елементарних правил поведінки в дитячому садку. Останній рік дитина проживає з дідусем та бабусею, але мати відвідує дитячий садочок, спілкується з вихователем про розвиток та поведінку своїх дітей. Постійно присутня на дитячих ранках. На вихідних мама забирає дитину до себе.
		Відповідно до наданих доказів судами встановлено, що ОСОБА_1 веде тверезий спосіб життя, зауважень з боку медпрацівників за останні 9 місяців до неї немає. 
		Згідно із довідкою головного лікаря Комунального закладу «Петрівська центральна районна лікарня» від 15 листопада 2018 року № 1625 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває.
		Відповідно до довідки ГУНП України у Кіровоградській області від 27 листопада 2018 року № 8661/02/121-2018 ОСОБА_1 на профілактичних обліках Петрівського відділення поліції не перебуває.
		Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі 
		Відповідно до частини першої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_7396/ed_2020_07_14/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#7396" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">статті 4 ЦПК України</a> кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Під час оцінки доводів касаційної скарги Верховний Суд керується положеннями Конвенції про права дитини, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2020_06_17/pravo1/T022947.html?pravo=1" title="Сімейний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2947-III від 10.01.2002" target="_blank">Сімейного кодексу України</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2020_06_17/pravo1/T012402.html?pravo=1" title="Про охорону дитинства; нормативно-правовий акт № 2402-III від 26.04.2001" target="_blank">Законом України «Про охорону дитинства»</a>, а також іншими нормами права.
		Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою, десятою <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_41/ed_2020_06_17/pravo1/T022947.html?pravo=1#41" title="Сімейний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2947-III від 10.01.2002" target="_blank">статті 7 СК України</a> сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
		Відповідно до <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_62/ed_2020_06_17/pravo1/T012402.html?pravo=1#62" title="Про охорону дитинства; нормативно-правовий акт № 2402-III від 26.04.2001" target="_blank">статті 8 Закону України «Про охорону дитинства»</a> кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
		Відповідно до статей 18, 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
		У пункті 1 статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
		Згідно з пунктом 3 статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
		Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у тому числі шляхом застосування <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_627839/ed_2009_05_27/pravo1/MU50K02U.html?pravo=1#627839" title="Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод; нормативно-правовий акт № ETS N 005 від 04.11.1950" target="_blank">статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод</a> (далі - Конвенція), ратифікованої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2006_02_09/pravo1/Z970475.html?pravo=1" title="Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції; нормативно-правовий акт № 475/97-ВР від 17.07.1997" target="_blank">Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР</a>.
		Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Ця стаття охоплює, зокрема, втручання держави в такі аспекти життя, як опіка над дитиною, право батьків на спілкування з дитиною, визначення місця її проживання.
		Так, рішенням у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року 
		(заява № 2091/13) ЄСПЛ, установивши порушення статті 8 Конвенції, консолідував ті підходи і принципи, що вже публікувались у попередніх його рішеннях, які зводяться до визначення насамперед найкращих інтересів дитини, а не батьків, що потребує детального вивчення ситуації, урахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, дотримання справедливої процедури у вирішенні спірного питання для всіх сторін.
		Також у справі «М. С. проти України» у рішенні від 11 липня 2017 року, заява № 2091/13, та у рішенні «Мамчур проти України», № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним (§ 76).
		На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинно мати першочергове значення. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть перевищувати інтереси батьків.
		У § 54 рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага й, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
		Отже, положення про право батьків і дітей бути поряд один з одним не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини, при розгляді справи суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини.
		Відповідно до частини першої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_646/ed_2020_06_17/pravo1/T022947.html?pravo=1#646" title="Сімейний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2947-III від 10.01.2002" target="_blank">статті 151 СК України</a> батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.
		За правилом частини першої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_746/ed_2020_06_17/pravo1/T022947.html?pravo=1#746" title="Сімейний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2947-III від 10.01.2002" target="_blank">статті 170 СК України</a> суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2-5 частини першої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_705/ed_2020_06_17/pravo1/T022947.html?pravo=1#705" title="Сімейний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2947-III від 10.01.2002" target="_blank">статті 164 цього Кодексу</a>, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання. У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням або органові опіки та піклування. Під час ухвалення рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них без позбавлення їх батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім`ї (особи) у разі здійснення такого супроводу.
		Згідно з частиною третьою <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_746/ed_2020_06_17/pravo1/T022947.html?pravo=1#746" title="Сімейний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2947-III від 10.01.2002" target="_blank">статті 170 СК України</a> якщо відпадуть причини, які перешкоджали належному вихованню дитини її батьками, суд за заявою батьків може постановити рішення про повернення їм дитини.
		Відповідно до наведеного правила для вирішення питання про повернення дитини батькам необхідно довести, що причини, які стали підставою для відібрання дитини відпали. 
		Водночас, під час вирішення питання про повернення дитини на підставі наведеної статті судам необхідно перевіряти доводи сторін щодо наявності інших підстав, передбачених <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_746/ed_2020_06_17/pravo1/T022947.html?pravo=1#746" title="Сімейний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2947-III від 10.01.2002" target="_blank">статтею 170 СК України</a>, для відібрання дитини, які можуть свідчити про існування перешкод для повернення дитини її батькам (одному з батьків). У протилежному випадку створюватимуться умови для безпідставної передачі дитини її батькам та наступного вирішення питання про повторне її відібрання, що порушуватиме справедливу рівновагу між інтересами батьків та дітей. 
		Верховний Суд виходить з того, що дитина не може бути повернута одному з батьків, коли існує загроза їй або умови проживання з цим з батьків є небезпечними для її життя, здоров`я і морального виховання.
		Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, підстави, які стали підставою для ухвалення рішення про відібрання дітей від позивача відповідно до рішення у справі № 400/2052/16-ц, на час розгляду справи відпали. Так, встановлено, що позивач відвідує дитячий садочок, спілкується з вихователем про розвиток та поведінку своїх дітей. Постійно присутня на дитячих ранках. На вихідних мама забирає дитину до себе. ОСОБА_1 веде тверезий спосіб життя, зауважень з боку медпрацівників за останні 9 місяців до неї немає. Згідно із довідкою головного лікаря Комунального закладу «Петрівська центральна районна лікарня» від 15 листопада 2018 року № 1625 ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває.
		Водночас, задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій, всупереч вимогам процесуального закону, не надали належної оцінки доводам та не оцінили надані відповідачем докази про те, що позивач не створила умови для проживання дітей та що у неї відсутні можливості для належного матеріального утримання дітей.
		Отже, судине здійснили повний, всебічний та об`єктивний розгляд справи, не надали оцінку наявним у справі доказам, зокрема актам обстеження умов проживання позивача, не навели мотивів їх прийняття чи відхилення, що має наслідком невстановлення фактичних обставин справи.
		Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (<a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_8012/ed_2020_07_14/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#8012" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">стаття 89 ЦПК України</a>).
		Рішення суду, як найважливіший акт правосуддя, покликане забезпечити захист гарантованих <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2019_09_03/pravo1/Z960254K.html?pravo=1" title="КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ; нормативно-правовий акт № 254к/96-ВР від 28.06.1996" target="_blank">Конституцією України</a> прав і свобод людини та здійснення проголошеного <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2019_09_03/pravo1/Z960254K.html?pravo=1" title="КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ; нормативно-правовий акт № 254к/96-ВР від 28.06.1996" target="_blank">Конституцією України</a> принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержуватись вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі.
		Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
		Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, § 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Suominen v. Finland» від 01 липня 2003 року № 37801/97, § 36,). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 30).
		В оцінці доводів касаційної скарги, обґрунтованості оскаржуваних судових рішень Верховний Суд врахував, що основним завданням суду є вирішення спору між сторонами, тобто здійснення судом своєї базової функції - це ухвалення обов`язкового рішення, яке безпосередньо припиняє спір, а не створює новий спір для цих самих сторін, які не можуть між собою дійти порозуміння у позасудовому порядку.
		Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили та не надали належної правової оцінки зібраним у справі доказам, не з`ясували належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, не виконали основне завдання - здійснення правосуддя, а тому відповідно до <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_10304/ed_2020_07_14/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#10304" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">статті 411 ЦПК України</a> рішення суду першої інстанції та апеляційного суду підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Відповідно до частини першої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_7375/ed_2020_07_14/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#7375" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">статті 2 ЦПК України</a> завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Під час нового розгляду справи суду першої інстанції належить урахувати наведені у цій постанові висновки суду касаційної інстанції, дати відповідну правову оцінку доводам і запереченням сторін, дати оцінку усім доказам у справі, ухвалити судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
		Відповідно до пункту 1 частини третьої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_10304/ed_2020_07_14/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#10304" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">статті 411 ЦПК України</a> підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
		Керуючись статтями <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_10240/ed_2020_07_14/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#10240" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">400</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_10292/ed_2020_07_14/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#10292" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">409</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_10304/ed_2020_07_14/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#10304" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">411</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_10337/ed_2020_07_14/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#10337" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">416 ЦПК України</a>, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу Петрівської районної державної адміністрації Кіровоградської області задовольнити частково.
		Рішення Петрівського районного суду Кіровоградської області від 22 січня 2019 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 04 квітня 2019 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                                                 О. В. Ступак
		 
		 
		Судді                                                                                                              І. Ю. Гулейков
		 
		А. С. Олійник
		 
		С. О. Погрібний
		 
		В. В. Яремко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...