Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 303/3524/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із житлових відносин, з них; про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.
Надіслано судом: 25.09.2020. Зареєстровано: 27.09.2020. Забезпечено надання загального доступу: 28.09.2020.

Номер судового провадження: 2/303/1377/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		                                    
		 
		ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		25 вересня 2020 року м. Мукачево Справа №303/3524/20
		2/303/1377/20
		                       
		 Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області
		у складі: головуючого  судді Кость В.В.
		секретар судовогозасідання  Штець І.І.,
		 
		   розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в м. Мукачево цивільну справу
		за позовом  ОСОБА_1 
		до відповідача  ОСОБА_2 
		третя особа  ОСОБА_3 
		про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача про визнання його таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 (надалі  Квартира).
		Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що їй на праві приватної спільної часткової власності належить Ѕ частина Квартири. Іншим співвласником є третя особа. Відповідач, який є її братом, зареєстрований у вказаній Квартирі, але в ній не проживає. Реєстрація відповідача у Квартирі порушує права позивача як власника майна, спричиняє проблеми зі сплати надмірних комунальних послуг. За наведених обставин, вважає, що є всі підстави для визнання відповідача таким, що втратив право на користування вищевказаною Квартирою.
		Нормативно  правовою підставою для задоволення позовних вимог вказані приписи ст. 391 Цивільного кодексу України та ст. 150 Житлового кодексу України.
		Позивач в судове засідання не з`явилася, натомість подала заяву про розгляд справи у її відсутності, позовні вимоги підтримує, проти винесення заочного рішення не заперечує.
		Належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи відповідач відзив на позовну заяву не подав та заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження не висловив, тому суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи.
		Третя особа в судове засідання не з`явилася, подала заяви про розгляд справи у її відсутності, позовні вимоги підтримує, не заперечує проти задоволення позову.
		 
		Дослідивши подані по справі доказові матеріали, суд констатує наступне.
		   
		1. Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог суд виходить з того, що згідно із частиною першою ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України завданням цивільногосудочинства єсправедливий,неупереджений тасвоєчасний розгляді вирішенняцивільних справз метоюефективного захиступорушених,невизнаних абооспорюваних прав,свобод чиінтересів фізичних осіб,прав таінтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Частиною першою ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. 
		Під способом захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. 
		Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається уст. 16 Цивільного кодексу України.
		Відповідно до ст.20Цивільного кодексуУкраїни  право на захист особа здійснює на свій розсуд. 
		2. Не оспорюється учасниками справи той факт, що матеріально-правовим об`єктом, з привиду якого виникло конфліктне правовідношення між сторонами справи є нерухоме майно, а саме Квартира.
		В контексті хронології існуванням спірних правовідносин пов`язаних із Квартирою суд наводить наступні обставини справи.
		Наявні у справі доказові матеріали (свідоцтва про право на спадщину за законом від 6 серпня 2009 року, витяги про державну реєстрацію прав від 03.12.2010 №28236812 та №28236624) свідчать про те, що Квартира на праві приватної спільної часткової власності належить позивачу та третій особі.
		Відповідач зареєстрований у Квартирі, що підтверджується даними будинкової книги та даними листа Центру надання адміністративних послуг виконавчого комітету виконавчого комітету Мукачівської міської ради від 19.08.2020 №14539/01-40.
		3. Надаючи правову оцінку фактичним обставинам справи та спірним правовідносинам, у контексті з доводами та запереченнями учасників справи, суд враховує наступні норми права та наводить мотиви їх застосування.
		Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
		Статтею 41Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
		   У ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 р. № 3477-ІV передбачено, що «при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права». 
		Виходячи з міжнародно-правових зобов`язань держави, положень ст. 8 Конституції та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі  Конвенція), яка відповідно до вимог ч. 1 ст. 9 Конституції ратифікована Законом від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», дотримання принципу верховенства права є однією з підвалин демократичного суспільства.
		Так, у частині першій ст. 1 Першого протоколу до Конвенції «Захист власності» передбачено, що «кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».
		З огляду на вказане, право власності кожної фізичної і юридичної особи, неурядової організації й групи приватних осіб, повинне поважитися.
		З положеннями частини першої ст. 1 Першого протоколу до Конвенції в повній мірі кореспондуються і приписи частин першої та другої ст. 321 Цивільного кодексу України, якими, зокрема передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
		Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
		У частині другій п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.96 №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» зазначено, що наявність чи відсутність прописки самі по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім`ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.
		Приписами частини першої ст. 316 Цивільного кодексу України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
		Згідно зіст.317та частиноюпершою ст.318Цивільного кодексуУкраїни власникволодіє,користується,розпоряджається своїммайном навласний розсуд. власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
		Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 Цивільного кодексу України).
		   Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 Цивільного кодексу України та передбачають правомочності щодо використання житла для власного проживання, проживання членів сім`ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
		Таким чином, гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права.
		Також і в ст. 150 Житлового кодексуУкраїнської РСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, якімають у приватній власностібудинок(частину будинку),квартиру,користуютьсяним (нею) для особистого проживанняіпроживаннячленів їх сімей та інших осіб.
		Разом з цим, згідно з положеннями статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
		Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
		Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 Цивільного кодексу України та передбачають правомочності щодо використання житла для власного проживання, проживання членів сім`ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
		Разом з тим, статтею 358Цивільного кодексуУкраїни визначено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен зі співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.
		Таким чином, визнання особи такою, що втратила право користування житлом, що знаходиться у спільній частковій власності, можливе лише за наявності обумовленої письмової згоди всіх співвласників цього житлового будинку та (або) подання ними спільного позову.
		Співвласник Квартири ОСОБА_3 в поданій до суду заяві висловила свою письмову згоду на задоволення позову, тобто визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням.
		Квартира не перебуває у власності відповідача, а факт того, що відповідач зареєстровані у спірній Квартирі, не є свідченням наявності у нього права користування спірним об`єктом нерухомості.
		При цьому відповідачем не надано будь-яких доказів того, що він відсутній за місцем реєстрації з поважних причин, наявності будь-яких домовленостей між ним та позивачем (співвласником Квартири) щодо користування останньою.
		Обставини по справі на предмет їх відповідності вказаним вище положенням законодавства свідчать про те, що реєстрація відповідача у Квартирі, за умови документально підтвердженого права власності позивача на даний об`єкт нерухомості, перешкоджає їй вільно володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном. При цьому вказані правомочності є абсолютними, непорушними та гарантованими законом.
		Отже, вимога за предметом позову у повній мірі відповідає законодавчо встановленому способу захисту порушеного права (ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України), яке не визнається відповідачем. 
		Як встановлено по справі, позивач є співвласником Квартири у встановленому законом порядку, інший співвласник  не заперечує проти визнання відповідача таким, що втратив право користування житлом, тому позивач має право на власний розсуд розпоряджатися своєю власністю згідно з положеннями ст. 318 Цивільного кодексу України, в тому числі і щодо вирішення питань стосовно можливості проживання в ній інших осіб. 
		Волевиявлення власника майна за предметом позовних вимог спрямоване на визнання відповідача таким, що втратив право користування жилим приміщенням. Такі вимоги слід вважати правомірними, оскільки вони в повній мірі узгоджується з тими правомочностями, які передбачається цивільно-правовим інститутом права приватної власності (ст.ст. 316, 318 Цивільного кодексу України). 
		Поряд з цим, будь  яких фактичних даних, які б свідчили про позбавлення позивача права власності на Квартиру, чи наявності у відповідачів права на користування ним, матеріали справи не містять. У позивача виникають незручності щодо вільного володіння своїм майном через те, що у Квартирі зареєстрований відповідач. 
		Враховуючи вищевказані обставини справи, з огляду на їх узгодженість з нормами Конституції України, позовні вимоги про визнання відповідача таким, що втратив право користування Квартирою підлягають задоволенню. 
		   Судові витрати по справі у сумі 840,80 грн. (а.с. 3) підлягають стягненню з відповідача відповідно до частин першої-другої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України.
		 
		На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 8, 41, 124, 1291 Конституції України, ст.ст. 2, 3, 10, 12, 13, 76-81, 263-265, 279, 281-282, 288-289, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		1. Позов  ОСОБА_1 - задоволити.
		   2. Визнати  ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме: квартирою АДРЕСА_1 .
		3. Стягнути з  ОСОБА_2 на користь  ОСОБА_1 840,80гривень (вісімсотсорок гривень80копійок) у відшкодування витрат по сплаті судового збору
		4. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
		Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
		Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
		5. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
		6. Позивач:  ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ). 
		    Відповідач:  ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_2 , паспорт серії НОМЕР_2 ).
		Третя особа:  ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ).
		 
		 
		 
		Суддя                 В.В. Кость

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...