Єдиний державний реєстр судових рішень

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 760/22550/19 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг; Декларування недостовірної інформації.
Надіслано судом: 05.10.2020. Зареєстровано: 06.10.2020. Оприлюднено: 07.10.2020.
Дата набрання законної сили: 05.10.2020
Номер судового провадження: 11-кп/991/39/20
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42019000000000543

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=Windows-1251" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 760/22550/19 
		Провадження № 11-кп/991/39/20 
		Головуючий суду першої інстанції: Задорожна Л. І.
		 
		 
		 
		В И Р О К
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		"05" жовтня 2020 р.м. Київ
		Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду у складі колегії суддів:
		головуючого судді - Калугіної І. О.,
		суддів - Глотова М. С., Чорненької Д. С.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду кримінальне провадження № 52017000000000095 від 10 лютого 2017 року, що об`єднане із № 42019000000000543 від 11 березня 2019 року, за апеляційною скаргою прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора на вирок Вищого антикорупційного суду від 03 червня 2020 року, яким:
		ОСОБА_1 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кам`янське (м. Дніпродзержинськ) Дніпропетровської області, громадянина України, з вищою освітою, одруженого, судді у відставці, раніше не судимого, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
		визнано невинуватим та виправдано у пред`явленому обвинуваченні за <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_911068/ed_2020_09_25/pravo1/T012341.html?pravo=1#911068" title="Кримінальний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2341-III від 05.04.2001" target="_blank">статтею 366-1 Кримінального кодексу України</a>,
		за участю:
		секретара судового засідання - Лисиці Ю.С.,
		прокурора - Касьяна А. О.,
		обвинуваченого - ОСОБА_1 ,
		 
		В С Т А Н О В И Л А:
		 
		Зміст оскаржуваного судового рішення та встановлені обставини судом першої інстанції
		Вироком Вищого антикорупційного суду від 03 червня 2020 ОСОБА_1 визнано невинуватим та виправдано на підставі п. 3 ч. 1 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_2722/ed_2020_09_11/pravo1/T124651.html?pravo=1#2722" title="Кримінальний процесуальний кодекс України; нормативно-правовий акт № 4651-VI від 13.04.2012" target="_blank">ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України</a> (далі - <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2020_09_11/pravo1/T124651.html?pravo=1" title="Кримінальний процесуальний кодекс України; нормативно-правовий акт № 4651-VI від 13.04.2012" target="_blank">КПК України</a>), за недоведеністю стороною обвинувачення, що в діях обвинуваченого є склад кримінального правопорушення, передбаченого <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_911068/ed_2020_09_25/pravo1/T012341.html?pravo=1#911068" title="Кримінальний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2341-III від 05.04.2001" target="_blank">ст. 366-1 Кримінального кодексу України</a> (далі - <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2020_09_25/pravo1/T012341.html?pravo=1" title="Кримінальний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2341-III від 05.04.2001" target="_blank">КК України</a>).
		Виправдовуючи ОСОБА_1 в умисному неподанні суб`єктом декларування декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбаченої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2020_09_02/pravo1/T14_1700.html?pravo=1" title="Про запобігання корупції; нормативно-правовий акт № 1700-VII від 14.10.2014" target="_blank">Законом України «Про запобігання корупції»</a> при обставинах, викладених в обвинувальному акті, суд першої інстанції дійшов висновку про доведення стороною обвинувачення того, що в Єдиному реєстрі декларацій відсутні декларації судді Апеляційного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 (електронні декларації), тобто, наявність об`єкту, об`єктивної сторони та того, що ОСОБА_1 є суб`єктом кримінального правопорушення, але, не довела наявності суб`єктивної сторони цього кримінального правопорушення, а саме, що ОСОБА_1 , діючи з прямим умислом, не подав такі декларації, і що він мав мету та мотив уникнути таким чином публічного контролю за своїм майновим станом чи приховати якісь активи. Жоден з доказів, які надані стороною обвинувачення, не підтверджує поза розумним сумнівом наявності прямого умислу останнього не подавати декларацій. На відсутність прямого умислу, на думку суду першої інстанції, вказує те, що ОСОБА_1 не бажав настання наслідків у вигляді неоприлюднення відомостей про його майновий стан, оскільки надсилав в інший спосіб на адресу НАЗК усі відомості за формою, затвердженою НАЗК, при тому що оприлюднення декларацій належить до повноважень НАЗК відповідно до п.8 ч.1 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_159/ed_2020_09_02/pravo1/T14_1700.html?pravo=1#159" title="Про запобігання корупції; нормативно-правовий акт № 1700-VII від 14.10.2014" target="_blank">ст.11 Закону України «Про запобігання корупції»</a>. При цьому, формулюючи в обвинувальних актах обвинувачення, яке було пред`явлено ОСОБА_1 , сторона обвинувачення не вказала які саме обставини вказують на те, що ОСОБА_1 діяв з прямим умислом, чи взагалі був наявний прямий умисел в його діях.
		 
		Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
		Не погоджуючись із вироком суду першої інстанції, прокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора (далі - САП) 10 червня 2020 року подав апеляційну скаргу до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду.
		В апеляційній скарзі особа, яка подала апеляційну скаргу, ставить вимогу про скасування вироку Вищого антикорупційного суду від 03 червня 2020 року та ухвалення нового, яким ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_911068/ed_2020_09_25/pravo1/T012341.html?pravo=1#911068" title="Кримінальний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2341-III від 05.04.2001" target="_blank">ст. 366-1 КК України</a> та призначити йому покарання у виді штрафу в розмірі трьох тисяч неоподаткованих мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати посади, зазначені в пункті 1, підпунктах «а», «в» пункту 2 частини 1 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_24/ed_2020_09_02/pravo1/T14_1700.html?pravo=1#24" title="Про запобігання корупції; нормативно-правовий акт № 1700-VII від 14.10.2014" target="_blank">статті 3 Закону України «Про запобігання корупції»</a>, окрім виборних посад, тобто ті, за якими передбачено обов`язок подавати декларацію особи, уповноваженої на здійснення функцій держави або місцевого самоврядування, строком на два роки.
		Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, сторона обвинувачення посилається на те, що <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2020_09_02/pravo1/T14_1700.html?pravo=1" title="Про запобігання корупції; нормативно-правовий акт № 1700-VII від 14.10.2014" target="_blank">Законом України «Про запобігання корупції»</a> встановлені строки, спосіб, форму подачі декларації та те, що сам суб`єкт декларування подає таку декларацію. Декларація може вважатись поданою тільки у разі її заповнення на офіційному веб-сайті НАЗК за формою, що визначається НАЗК. У випадку невиконання такої вимоги, суб`єкт є таким, що не подав декларацію. Крім того, законодавством чітко та однозначно визначено, що ідентифікація автора електронного документа, або електронна ідентифікація здійснюється за допомогою електронного цифрового підпису (далі - ЕЦП). 
		Так, прокурор зазначає, що ОСОБА_1 як судді апеляційного суду Дніпропетровської області було добре відомо про вищевказане та він достовірно був ознайомлений зі своїми обов`язками і порядком електронного декларування, проте, відмовився від отримання ЕЦП та не подав декларації за 2015, 2016, 2017, 2018 роки, декларацію перед звільненням шляхом особистого заповнення на офіційному веб-сайті НАЗК. Посилання ОСОБА_1 на те, що він подавав декларації в строки, визначені <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2020_09_02/pravo1/T14_1700.html?pravo=1" title="Про запобігання корупції; нормативно-правовий акт № 1700-VII від 14.10.2014" target="_blank">Законом України «Про запобігання корупції»</a>, шляхом власноручного підписання паперових декларацій, їх наступного сканування і направлення на електронну адресу НАЗК, оскільки не бажав давати згоду на обробку персональних даних та замінювати особистий підпис на цифровий, не впливають на наявність прямого умислу, а є мотивом вчинення кримінального правопорушення, що не є конструктивним елементом складу злочину та не впливає на кваліфікацію діяння. У даному випадку, вказане слугує підтвердженням наявності прямого умислу у діянні з огляду на те, що його мотив є незгодою із встановленим порядком подання декларацій, що водночас є безпосереднім об`єктом кримінального правопорушення, передбаченого <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_911068/ed_2020_09_25/pravo1/T012341.html?pravo=1#911068" title="Кримінальний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2341-III від 05.04.2001" target="_blank">ст. 366-1 КК України</a>. Так само, сторона обвинувачення вказує про те, що обвинувачений хоч і посилався на те, що не бажає давати згоду на обробку персональних даних, однак такі дані все таки зазначив у тих копіях декларацій, які були направлені НАЗК, та просив їх внести до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. При цьому, він сам надавав свої персональні дані до відділу кадрів суду для отримання заробітної плати, до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України для проходження оцінювання з метою уникнення звільнення, та в багатьох інших випадках. Тобто, його поведінка розходиться із його ж позицією захисту, а тому, на думку прокурора, мотиви, на які він посилається, є надуманими.
		Окрім цього, посилається на те, що законодавство передбачало підвищені вимоги до безпеки використання ЕЦП органами державної влади, а тому посилання ОСОБА_1 на побоювання з приводу безпеки використання такого підпису є надуманими. Також, згідно із законодавством його згода на обробку персональних даних для отримання ЕЦП не була необхідна. Натомість, він, як підписувач зобов`язаний був надати таку інформацію, а його посилання на те, що фактично із прийняттям <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2020_03_04/pravo1/T102297.html?pravo=1" title="Про захист персональних даних; нормативно-правовий акт № 2297-VI від 01.06.2010" target="_blank">Закону України «Про захист персональних даних» від 01 червня 2010 року</a> в частині надання згоди на обробку персональних даних відбулось звуження його прав, не відповідає дійсності. Оскільки, по перше, цим Законом згода на обробку персональних даних в частині надання даних для виготовлення ЕЦП на нього не поширювалась, а по друге, ще до прийняття зазначеного <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2020_03_04/pravo1/T102297.html?pravo=1" title="Про захист персональних даних; нормативно-правовий акт № 2297-VI від 01.06.2010" target="_blank">Закону</a> діяв Закон України «Про ЕЦП» від 22 травня 2003 року та на підставі якого він користувався таким підписом. Тобто, порядок отримання ЕЦП для ОСОБА_1 із прийняттям <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2020_03_04/pravo1/T102297.html?pravo=1" title="Про захист персональних даних; нормативно-правовий акт № 2297-VI від 01.06.2010" target="_blank">Закону України «Про захист персональних даних» від 01 червня 2010 року</a> не змінився.
		Що ж стосується небажання обвинуваченого замінювати особистий підпис на цифровий, то чинне законодавство не покладало такого обов`язку на нього. ЕЦП за правовим статусом лише прирівнювався до власноручного підпису саме з метою використання електронних документів, адже їх підписати власноручним підписом не можливо. В усіх інших сферах він не позбавлявся права використовувати власноручний підпис.
		Так само безпідставними є посилання на положення <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2019_04_25/pravo1/RE27743.html?pravo=1" title="Про затвердження форми податкової декларації про майновий стан і доходи та Інструкції щодо заповнення податкової декларації про майновий стан і доходи; нормативно-правовий акт № 859 від 02.10.2015" target="_blank">наказу Міністерства фінансів України від 02 жовтня 2015 року № 859 «Про затвердження форм податкової декларації про майновий стан і доходи та Інструкції щодо заповнення податкової декларації про майновий стан і доходи»</a>, відповідно до якого декларація може подаватися як засобами електронного зв`язку в електронній формі, так і на паперових носіях. Відповідний наказ стосується саме податкової декларації, подання якої не є безпосереднім обов`язком судді та ніколи не застосовувався до декларування суб`єктів, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
		Крім того, прокурор вказує про те, що, приймаючи рішення про зайняття відповідної посади чи здійснення відповідної діяльності, особа погоджується і з тим, що наслідком такого вибору буде, зокрема, і покладення на неї обов`язку подавати декларацію у формі, яка визначена державою як необхідна для забезпечення дієвого механізму боротьби з корупцією. 
		Таким чином, сторона обвинувачення вважає, що матеріалами справи беззаперечно підтверджується факт вчинення ОСОБА_1 умисного неподання суб`єктом декларування декларацій особи, уповноваженої на здійснення функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015, 2016, 2017, 2018 роки та перед звільненням, тобто вчинення злочину, передбаченого <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_911068/ed_2020_09_25/pravo1/T012341.html?pravo=1#911068" title="Кримінальний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2341-III від 05.04.2001" target="_blank">ст. 366-1 КК України</a>. Тому, на думку прокурора, висновки Вищого антикорупційного суду, сформовані у вироку від 03 червня 2020 року, не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, оскільки судом у вироку взагалі не надано аналізу доказам обвинувачення, не взято до уваги докази та обставини, що вказують на наявність умислу та суспільної небезпеки інкримінованого діяння; судом неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, а саме положення стосовно визначення наявності умислу та суспільної небезпеки інкримінованого діяння та як наслідок не застосовано закон про кримінальну відповідальність, що передбачає покарання за вчинений злочин; при ухваленні рішення допущено істотне порушення вимог кримінального процесуального закону щодо оцінки доказів та викладення відповідних мотивів у судовому рішенні.
		 
		 
		 
		Заперечення на апеляційну скаргу та узагальненні доводи особи, яка їх подала
		17 липня 2020 року від обвинуваченого ОСОБА_1 до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду надійшли письмові заперечення на апеляційну скаргу прокурора САП, в яких він просить вказану апеляційну скаргу залишити без задоволення, а виправдувальний вирок Вищого антикорупційного суду України від 03 червня 2020 року - без змін.
		Обґрунтовуючи свої заперечення, обвинувачений посилається на те, що він жодним чином не ставив під сумнів обов`язковість подання декларацій особами, уповноваженими на виконання функцій держави чи місцевого самоврядування, яке має на меті запобігти корупції, створити ефективну систему моніторингу достовірних даних, що містяться у деклараціях про майно, доходи та видатки, та запровадження превентивних антикорупційних механізмів, однак за умови, що такі заходи мають відповідати <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2019_09_03/pravo1/Z960254K.html?pravo=1" title="КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ; нормативно-правовий акт № 254к/96-ВР від 28.06.1996" target="_blank">Конституції України</a>, яка має найвищу юридичну силу. Саме, виходячи з цих міркувань і своїх позиції, він надсилав у інший спосіб на адресу НАЗК декларації за 2015, 2016, 2017 роки, декларацію перед звільненням за період, не охоплений раніше поданими деклараціями, а також декларацію за 2018 рік після звільнення, тобто усі відомості про себе за формою, затвердженою НАЗК, але за своїм особистим підписом, оскільки заповнити декларацію на сайті НАЗК без спеціального електронного ключа (ЕЦП) він не міг, з причин ненадання ним згоди на обробку персональних даних через його стійке переконання в їх незахищеності. А щодо необхідності отримання ЕЦП, то відповідно до діючого законодавства в Україні, він не зобов`язаний був ні отримувати, ні нести відповідальність за відмову у отриманні електронного цифрового підпису. При цьому, вважає, що наявне втручання у його приватне життя, оскільки він не бажає давати згоду на обробку персональних даних та замінювати особистий підпис на цифровий.
		Наголошує, що умислу на неподання декларації у нього ніколи і ні за яких обставин не було, і всі ці обставини були повністю та всесторонньо дослідженні колегією суддів Вищого антикорупційного суду під час розгляду порушеного відносно нього кримінального провадження.
		Також зазначає, що доводи апеляційної скарги зводяться до перефразування прокурором висновків, висловлених суддями Великої Палати Верховного Суду Прокопенка О. Б. та Антонюк Н. О. в окремій думці на рішення Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року по справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18), які не тягнуть за собою юридичних наслідків, на свій лад та манеру, викладаючи їх від свого імені та подаючи їх, як власний аналіз зібраних та досліджених по справі доказів. Між тим, висновки у рішенні Великої Палати Верховного Суду по вищезазначеній зразковій справі, що набрало законної сили, є остаточною та обов`язковою для застосування і виконання, які стосуються питання, коли громадяни не бажають надавати згоду на обробку персональних даних за своїми переконаннями, для прокурора є неважливими.
		Крім того, зазначає, що прокурор самостійною процесуальною особою не є та не мав повноважень на подачу апеляційної скарги без спеціального доручення керівництва САП.
		Вказує, що стороною обвинувачення під час здійснення досудового розслідування було суттєво порушено вимоги кримінального процесуального закону щодо особливого порядку здійснення повідомлення йому як судді про підозру. Зазначив, що в кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 52017000000000095 від 10 лютого 2017 року, повідомлення про підозру було вручено за дорученням заступника Генерального прокурора, але всупереч вимогам п. 3 ч. 1 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_3491/ed_2020_09_11/pravo1/T124651.html?pravo=1#3491" title="Кримінальний процесуальний кодекс України; нормативно-правовий акт № 4651-VI від 13.04.2012" target="_blank">ст. 481 КПК України</a> вручав це повідомлення начальник шостого відділу управління процесуального керівництва, підтримання державного обвинувачення та представництва в суді САП Козачина С.С. , який і складав цю підозру. А письмове повідомлення про підозру у кримінальному провадженні № 42019000000000543 від 11 березня 2019 року йому було повідомлено керівником САП Холодницьким Н. І. , який не складав цього процесуального акта, а тому не міг вручати такої підозри. Також, процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 42019000000000543 здійснював не Генеральний прокурор чи його заступник, а начальник шостого відділу Козачина С. С., який і затвердив обвинувальний акт. Вказані обставини, на думку обвинуваченого, свідчать про те, що він не може вважатись таким, що притягнутий до кримінальної відповідальності, бо не набув в установленому порядку ні статусу підозрюваного, ні статусу обвинуваченого.
		 
		Позиції учасників судового розгляду стосовно поданої апеляційної скарги
		У судовому засіданні прокурор підтримав доводи апеляційної скарг, просив її задовольнити.
		Обвинувачений у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги, зазначив, що ухвалений вирок є законним та обґрунтованим, підстав для скасування вироку немає.
		 
		Мотиви суду апеляційної інстанції
		Заслухавши учасників судового розгляду, дослідивши доводи апеляційної скарги та матеріали кримінального провадження, провівши судові дебати, надавши останнє слово обвинуваченому, колегія суддів приходить до таких висновків.
		При вирішенні цієї справи суд застосовує редакцію <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2020_09_25/pravo1/T012341.html?pravo=1" title="Кримінальний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2341-III від 05.04.2001" target="_blank">Кримінального кодексу України</a>, що діяв в редакції на момент вчинення інкримінованого суспільно-небезпечного діяння у відповідності до ч. 2 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_19/ed_2020_09_25/pravo1/T012341.html?pravo=1#19" title="Кримінальний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2341-III від 05.04.2001" target="_blank">ст. 4 КК України</a>.
		Відповідно до ч. 1 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_2974/ed_2020_09_11/pravo1/T124651.html?pravo=1#2974" title="Кримінальний процесуальний кодекс України; нормативно-правовий акт № 4651-VI від 13.04.2012" target="_blank">ст. 404 КПК України</a> суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
		Частинами 1, 2 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_8/ed_2020_09_25/pravo1/T012341.html?pravo=1#8" title="Кримінальний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2341-III від 05.04.2001" target="_blank">ст. 2 КК України</a> передбачено, що підставою для кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вини не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
		Отже, суд може постановити обвинувальний вирок лише в тому випадку, коли винуватість обвинуваченої особи доведено поза розумним сумнівом.
		За <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_2694/ed_2020_09_11/pravo1/T124651.html?pravo=1#2694" title="Кримінальний процесуальний кодекс України; нормативно-правовий акт № 4651-VI від 13.04.2012" target="_blank">ст. 370 КПК України</a> судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_721/ed_2020_09_11/pravo1/T124651.html?pravo=1#721" title="Кримінальний процесуальний кодекс України; нормативно-правовий акт № 4651-VI від 13.04.2012" target="_blank">ст. 94 цього Кодексу</a>, тобто з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
		Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вказаних вимог кримінального процесуального закону не дотримався, а тому не може погодитись з його висновками на таких підставах.
		<a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_911068/ed_2020_09_25/pravo1/T012341.html?pravo=1#911068" title="Кримінальний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2341-III від 05.04.2001" target="_blank">Стаття 366-1 КК України</a> встановлює кримінальну відповідальність, зокрема, за умисне неподання суб`єктом декларування декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбаченої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2020_09_02/pravo1/T14_1700.html?pravo=1" title="Про запобігання корупції; нормативно-правовий акт № 1700-VII від 14.10.2014" target="_blank">Законом України «Про запобігання корупції»</a>. 
		Відповідно до ч. 1 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_439/ed_2020_09_02/pravo1/T14_1700.html?pravo=1#439" title="Про запобігання корупції; нормативно-правовий акт № 1700-VII від 14.10.2014" target="_blank">ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції»</a>, особи, зазначені у п. 1 ч. 1 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_24/ed_2020_09_02/pravo1/T14_1700.html?pravo=1#24" title="Про запобігання корупції; нормативно-правовий акт № 1700-VII від 14.10.2014" target="_blank">ст. 3 цього Закону</a>, зобов`язані щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства з питань запобігання корупції (далі - НАЗК) декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік за формою, що визначається НАЗК.
		Відповідно пункту 2 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_732/ed_2020_09_02/pravo1/T14_1700.html?pravo=1#732" title="Про запобігання корупції; нормативно-правовий акт № 1700-VII від 14.10.2014" target="_blank">розділу ХІІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про запобігання корупції»</a> було зазначено, що про початок роботи системи подання та оприлюднення декларацій приймається рішення НАЗК. При цьому, в 2016 році службові особи, які на день початку роботи зазначеної системи займають згідно зі статтею 50 цього ж Закону відповідальне та особливо відповідальне становище, зобов`язані подати щорічні декларації за минулий рік у порядку, встановленому цим Законом, протягом 60 календарних днів після початку роботи системи.
		У примітці до <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_493/ed_2020_09_02/pravo1/T14_1700.html?pravo=1#493" title="Про запобігання корупції; нормативно-правовий акт № 1700-VII від 14.10.2014" target="_blank">статті 50 Закону України «Про запобігання корупції»</a> під службовими особами, які займають відповідальне або особливо відповідальне становище, розуміються, зокрема, і судді.
		Відповідно до ч. 2 розд. 2 Порядку формування, ведення та оприлюднення (надання) інформації Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого рішенням НАЗК від 10 червня 2016 року № 3, суб`єкти декларування подають до Реєстру документи шляхом заповнення електронних форм відповідних документів на веб-сайті Реєстру відповідно до технічних вимог до форм. Суб`єкти декларування подають зазначені документи через мережу Інтернет з використанням програмних засобів Реєстру у власному персональному електронному кабінеті після реєстрації в Реєстрі.
		Відповідно до вимог пункту 2 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_732/ed_2020_09_02/pravo1/T14_1700.html?pravo=1#732" title="Про запобігання корупції; нормативно-правовий акт № 1700-VII від 14.10.2014" target="_blank">розділу ХІІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про запобігання корупції»</a> НАЗК своїм рішенням № 2 від 10 червня 2016 року визначило, що система подання та оприлюднення декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, розпочинає свою роботу з 01 вересня 2016 року.
		Тобто, закон встановлює строки, спосіб, форму подачі декларації та те, що сам суб`єкт декларування подає таку декларацію. Відповідно, декларація може вважатись поданою тільки у разі її заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства за формою, що визначається Національним агентством самим суб`єктом декларування. У випадку невиконання цієї вимоги, суб`єкт є таким, що не подав декларацію.
		Як судом першої інстанції так і під час апеляційного розгляду встановлено, що ОСОБА_1 не подавав шляхом заповнення на офіційному веб-сайті НАЗК декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015, 2016, 2017 роки, декларацію перед звільненням за період, не охоплений раніше поданими деклараціями, а також декларацію за 2018 рік після звільнення, що також не заперечувалось ОСОБА_1 в судових засіданнях.
		Факт відсутності в Реєстрі декларацій обвинуваченого ОСОБА_1 за 2015, 2016, 2017 роки, декларації перед звільненням за період, не охоплений раніше поданими деклараціями, а також декларації за 2018 рік після звільнення також підтверджується відповідними інформаційними довідками, повідомленнями про неподання декларацій та обґрунтованими висновками НАЗК.
		Апеляційний суд Дніпропетровської області звертався до НАЗК щодо кожного факту неподання декларації суддею ОСОБА_1 . 
		Після отримання повідомлень про неподання декларацій від НАЗК ОСОБА_1 протягом десяти днів з дня отримання таких повідомлень все одно не подав декларації за 2015, 2016, 2017 роки, декларацію перед звільненням за період, не охоплений раніше поданими деклараціями, а також декларацію за 2018 рік після звільнення, шляхом заповнення таких декларацій на офіційному веб-сайті НАЗК з накладенням електронного цифрового підпису, а саме декларацій в електронному вигляді.
		Отже, ОСОБА_1 не виконав обов`язку подати декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015, 2016, 2017 роки, декларації перед звільненням за період, не охоплений раніше поданими деклараціями, а також декларації за 2018 рік після звільнення, шляхом заповнення їх на офіційному веб-сайті Національного агентства з питань запобігання корупції. 
		Кримінальна відповідальність за <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_911068/ed_2020_09_25/pravo1/T012341.html?pravo=1#911068" title="Кримінальний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2341-III від 05.04.2001" target="_blank">ст. 366-1 КК України</a> настає тільки у випадку наявності прямого умислу. 
		На думку колегії суддів, аналіз фактичних обставин справи переконливо свідчить про наявність в діях ОСОБА_1 прямого умислу на неподання декларації в порядку та формі, передбаченій Законом, а висновки суду першої інстанції про відсутність прямого умислу в діях ОСОБА_1 спростовуються наявними в матеріалах провадження доказами. Такого висновку колегія суддів дійшла з огляду на наступне.
		Згідно з дослідженими у судовому засіданні доказами ОСОБА_1 був ознайомлений працівниками апарату Апеляційного суду Дніпропетровської області під підпис із порядком подання декларацій, а також з обов`язком подання декларації, що ОСОБА_1 підтвердив і у судовому засіданні. Також, про порядок подання декларацій ОСОБА_1 неодноразово повідомлялось на його звернення листами .Міністерства юстиції України, Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, Державної служби з питань захисту персональних даних. Разом з тим, будучи відповідно до вимог чинного законодавства зобов`язаним та обізнаним про необхідність подачі декларації, маючи можливість отримати електронний цифровий підпис і подати відповідні декларації, обвинувачений ОСОБА_1 не подав декларації за вище зазначені періоди шляхом їх особистого заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства з питань запобігання корупції.
		Колегія суддів вважає, що наявність прямого умислу в бездіяльності ОСОБА_1 не спростовуються і його посиланням на те, що він подавав декларації в строки визначені <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2020_09_02/pravo1/T14_1700.html?pravo=1" title="Про запобігання корупції; нормативно-правовий акт № 1700-VII від 14.10.2014" target="_blank">Законом України «Про запобігання корупції»</a> шляхом власноручного підписання паперових декларацій, їх наступного направлення на електронний сайт НАЗК. При цьому, таку незгоду ОСОБА_1 пояснював своїм небажанням погоджуватись на обробку персональних даних та замінити особистий підпис на цифровий. Колегія суддів зазначає, що така позиція обвинуваченого суперечить чинному законодавству та фактично є небажанням його дотримуватись з огляду також на те, що декларації направлялись НАЗК у відсканованому вигляді та не могли містити оригіналу особистого підпису, отже фактично є копіями, які належним не засвідчені. Таким чином, обвинувачений хоч і посилається на те, що не заповнював декларації на сайті НАЗК, не бажаючи замінювати особистий підпис на цифровий, однак фактично до НАЗК декларації у встановлений <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2020_09_02/pravo1/T14_1700.html?pravo=1" title="Про запобігання корупції; нормативно-правовий акт № 1700-VII від 14.10.2014" target="_blank">Законом України «Про запобігання корупції»</a> строк навіть не були направлені і з особистим підписом. На думку колегії суддів, з огляду на освіту, професію та посаду обвинуваченого ОСОБА_1 , він володіє максимальним ступенем знань в сфері ведення документації, а саме щодо відмінності оригіналів документів від їх копій, необхідних реквізитів та складових елементів оригіналу документа. Отже направлення ним до НАЗК відсканованих копій декларацій, які не містили оригінального підпису, та були направлені з електронної поштової скриньки ІНФОРМАЦІЯ_2 , належність якої саме ОСОБА_1 неможливо встановити, лише підтверджує наявність у обвинуваченного прямого умислу на недотримання приписів закону, які регулюють правовідносини в сфері електронного декларування. Той факт, що в подальшому посадовими особами НАЗК велося листування з ОСОБА_1 з приводу направлення на адресу НАЗК копій паперових декларацій, що на думку самого обвинуваченого свідчить про те, що НАЗК ідентифікувало його, ніяким чином не спростовує висновки колегії про наявний умисел на неподання декларації.
		Колегія суддів вважає, що позиція ОСОБА_1 щодо отримання електронного цифрового підпису не звільняє його від обов`язку декларування відповідно до вимог <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2020_09_02/pravo1/T14_1700.html?pravo=1" title="Про запобігання корупції; нормативно-правовий акт № 1700-VII від 14.10.2014" target="_blank">Закону України «Про запобігання корупції»</a>, а факт надсилання копій декларацій у спосіб, що не передбачений законом, не свідчить про відсутність в його діях прямого умислу на неподання декларації у спосіб, визначений законом.
		Також, обвинувачений хоч і посилався на те, що не бажає давати згоду на обробку його персональних даних, однак такі дані все ж таки зазначив у копіях деклараціях, які були направлені НАЗК, та просив їх внести до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. А тому ці мотиви колегія суддів, вважає надуманими.
		Стосовно доводів ОСОБА_1 щодо наявності втручання у його приватне життя, оскільки він не бажає давати згоду на обробку персональних даних та замінювати особистий підпис на цифровий, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке. 
		Із такими доводами щодо втручання в право особи колегія суддів може погодитися, але зауважує, що не кожне втручання в права особи вважається порушенням її прав у розумінні ст. 8 Конвенції.
		Так, відповідно до ст. 8 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, що ратифікована <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2006_02_09/pravo1/Z970475.html?pravo=1" title="Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції; нормативно-правовий акт № 475/97-ВР від 17.07.1997" target="_blank">Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року</a>, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
		Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося «згідно із законом», не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Ельсхольц проти Німеччини» (Elsholz v. Germany), скарга № 25735/94, § 45, ECHR 2000-VIII).
		Колегія суддів вважає безпідставними доводи ОСОБА_1 щодо порушення його прав під час втручання в його приватне життя, оскільки таке втручання відбулось відповідно до норм закону, який є чітким та діяв на час інкримінованих ОСОБА_1 дій, був доступним та обвинувачений міг передбачити наслідки його невиконання для себе. Крім того, таке втручання мало на меті протидію, шляхом запровадження системи об`єктивного фінансового контролю за майновим станом публічних службовців, корупції, було пропорційним і виправданим. Отже колегія суддів приходить до висновку, що в умовах наявності нагальної потреби сучасного українського суспільства в запобіганні окремим корупційним правопорушенням та подоланні корупції в країні в цілому, втручання в немайнові права обвинуваченного ОСОБА_1 , що полягало в покладенні, у т. ч. на суддів, обов`язку подавати декларацію в електронній формі, було виправданим, необхідним та пропорційним в демократичному суспільстві, а суспільний інтерес в подоланні корупції, безумовно, превалював над приватним інтересом. Запровадження електронного декларування в умовах сьогодення відповідав інтересам національної та громадської безпеки, економічного добробуту країни.
		Відповідно до <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_207/ed_2019_09_03/pravo1/Z960254K.html?pravo=1#207" title="КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ; нормативно-правовий акт № 254к/96-ВР від 28.06.1996" target="_blank">ст. 68 Конституції України</a> кожен зобов`язаний неухильно додержуватися <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2019_09_03/pravo1/Z960254K.html?pravo=1" title="КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ; нормативно-правовий акт № 254к/96-ВР від 28.06.1996" target="_blank">Конституції України</a> та законів України.
		Згідно із п. 7 ч. 7 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_483/ed_2020_06_04/pravo1/T161402.html?pravo=1#483" title="Про судоустрій і статус суддів; нормативно-правовий акт № 1402-VIII від 02.06.2016" target="_blank">ст. 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року</a> за <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2020_06_04/pravo1/T161402.html?pravo=1" title="Про судоустрій і статус суддів; нормативно-правовий акт № 1402-VIII від 02.06.2016" target="_blank">№ 1402-VIII</a> (далі - Закон № 1402-VIII) суддя зобов`язаний подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. А <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2020_09_02/pravo1/T14_1700.html?pravo=1" title="Про запобігання корупції; нормативно-правовий акт № 1700-VII від 14.10.2014" target="_blank">Закон України «Про запобігання корупції»</a> встановлює порядок подачі такої декларації, що забезпечує правовий порядок у сфері протидії корупції.
		Правова основа системи декларування базується на нормах <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2020_06_04/pravo1/T161402.html?pravo=1" title="Про судоустрій і статус суддів; нормативно-правовий акт № 1402-VIII від 02.06.2016" target="_blank">Закону</a>, які встановлюють обов`язки суб`єктів декларування, а також нормах, які встановлюють відповідальність за їх невиконання. Тільки в сукупності такі норми здатні забезпечити ефективну боротьбу з корупцією. Досягнути в інший спосіб результату, задля якого й запроваджено електронне декларування,- забезпечення ефективного контролю за майновим станом публічних службовців, який би дозволяв ефективно запобігати корупційним злочинам, неможливо. Оскільки, надання змоги подавати декларації в паперовій формі може унеможливити ефективний контроль, враховуючи широке коло суб`єктів декларування і ресурсів, які необхідно затратити на внесення даних та їх перевірку.
		ЄСПЛ у рішенні по справі «Випич проти Польщі» (Wypych v. Poland), скарга № 2428/05, від 25 жовтня 2005 року, визнав явно неприйнятною заяву члена місцевої ради у Польщі, який стверджував, що встановлений національним законодавством обов`язок декларування фінансового становища та належного майна, а також оприлюднення такої інформації порушує його права, визначені у <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_627839/ed_2009_05_27/pravo1/MU50K02U.html?pravo=1#627839" title="Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод; нормативно-правовий акт № ETS N 005 від 04.11.1950" target="_blank">ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод</a>. При цьому, Суд зазначив, що участь у публічній діяльності приносить певні блага, однак такі функції неминуче тягнуть за собою відповідальність і навіть обмеження через їх публічний характер.
		Тому, приймаючи рішення про зайняття відповідної посади чи здійснення відповідної діяльності, особа погоджується і з тим, що наслідком такого вибору можуть бути певні обмеження, зокрема, і покладення на неї обов`язку подавати декларацію у формі, яка визначена державою.
		Отже, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції, викладені у вироку, не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, тобто суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки при вирішенні питання про винуватість або невинуватість обвинуваченого, на правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність, судом неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, а саме не застосовано <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2020_06_04/pravo1/T161402.html?pravo=1" title="Про судоустрій і статус суддів; нормативно-правовий акт № 1402-VIII від 02.06.2016" target="_blank">закон</a>, який підлягає застосуванню, що відповідно до вимог ч. 1 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_3012/ed_2020_09_11/pravo1/T124651.html?pravo=1#3012" title="Кримінальний процесуальний кодекс України; нормативно-правовий акт № 4651-VI від 13.04.2012" target="_blank">ст. 409 КПК України</a> є підставою для скасування судового рішення.
		Таким чином, висновки суду про недоведеність наявності в діянні обвинуваченого ОСОБА_1 складу злочину, передбаченого <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_911068/ed_2020_09_25/pravo1/T012341.html?pravo=1#911068" title="Кримінальний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2341-III від 05.04.2001" target="_blank">ст. 366-1 КК України</a> не ґрунтуються на <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2020_06_04/pravo1/T161402.html?pravo=1" title="Про судоустрій і статус суддів; нормативно-правовий акт № 1402-VIII від 02.06.2016" target="_blank">законі</a> та матеріалах кримінального провадження, тому виправдувальний вирок підлягає скасуванню та апеляційні вимоги прокурора підлягають задоволенню.
		Відповідно до п. 3 ч. 1 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_3088/ed_2020_09_11/pravo1/T124651.html?pravo=1#3088" title="Кримінальний процесуальний кодекс України; нормативно-правовий акт № 4651-VI від 13.04.2012" target="_blank">ст. 420 КПК України</a> суд апеляційної інстанції, скасовуючи необґрунтований виправдувальний вирок суду першої інстанції, ухвалює свій вирок.
		Суд апеляційної інстанції визнає доведеним, що суддя апеляційного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 , будучи зобов`язаний у відповідності до п. 7 ч. 7 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_483/ed_2020_06_04/pravo1/T161402.html?pravo=1#483" title="Про судоустрій і статус суддів; нормативно-правовий акт № 1402-VIII від 02.06.2016" target="_blank">ст. 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»</a> та згідно частини 1 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_439/ed_2020_09_02/pravo1/T14_1700.html?pravo=1#439" title="Про запобігання корупції; нормативно-правовий акт № 1700-VII від 14.10.2014" target="_blank">ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції»</a> щорічно до 01 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства з питань запобігання корупції декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за минулий рік, з урахуванням п.2 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_732/ed_2020_09_02/pravo1/T14_1700.html?pravo=1#732" title="Про запобігання корупції; нормативно-правовий акт № 1700-VII від 14.10.2014" target="_blank">розділу XIII «Прикінцевих положень» Закону України «Про запобігання корупції»</a> декларацію перед звільненням за період, не охоплений раніше поданими деклараціями, а також декларацію за після звільнення, умисно не подав щорічні декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015, 2016, 2017 роки, декларацію перед звільненням за період, не охоплений раніше поданими деклараціями, а також декларацію за 2018 рік після звільнення, у встановленому <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2020_06_04/pravo1/T161402.html?pravo=1" title="Про судоустрій і статус суддів; нормативно-правовий акт № 1402-VIII від 02.06.2016" target="_blank">законом</a> порядку. Таке діяння судді ОСОБА_1 колегія суддів апеляційної інстанції кваліфікує за <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_911068/ed_2020_09_25/pravo1/T012341.html?pravo=1#911068" title="Кримінальний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2341-III від 05.04.2001" target="_blank">ст. 366-1 КК України</a>, як умисне неподання суб`єктом декларування, передбаченої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2020_09_02/pravo1/T14_1700.html?pravo=1" title="Про запобігання корупції; нормативно-правовий акт № 1700-VII від 14.10.2014" target="_blank">Законом України «Про запобігання корупції»</a> декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
		Ухвалюючи свій вирок, колегія суддів встановила, що незважаючи на офіційні повідомлення про порушення вимог антикорупційного законодавства, суддя апеляційного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 не подав зазначені вище декларації у встановленому <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2020_06_04/pravo1/T161402.html?pravo=1" title="Про судоустрій і статус суддів; нормативно-правовий акт № 1402-VIII від 02.06.2016" target="_blank">законом</a> порядку.
		Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що суд першої інстанції, ухвалюючи виправдувальний вирок, не звернув уваги навіть на те, що обвинуваченим не тільки не було дотримано форми та способу подачі декларації, встановлених <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2020_09_02/pravo1/T14_1700.html?pravo=1" title="Про запобігання корупції; нормативно-правовий акт № 1700-VII від 14.10.2014" target="_blank">Законом України «Про запобігання корупції»</a>, а й навіть не було направлено до НАЗК оригіналу власноруч заповненої паперової форми декларації.
		Як в суді першої інстанції, так і при апеляційному розгляді обвинувачений ОСОБА_1 не визнав вину за пред`явленим обвинуваченням за <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_911068/ed_2020_09_25/pravo1/T012341.html?pravo=1#911068" title="Кримінальний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2341-III від 05.04.2001" target="_blank">ст. 366-1 КК України</a>.
		Незважаючи на зайняту ОСОБА_1 позицію, його вина у вчиненні злочину підтверджується наступними доказами:
		даними постанови Верховної Ради України від 14 грудня 2000 року про обрання ОСОБА_1 суддею безстроково, наказу по Дніпропетровському обласному суду № 13 від 07 лютого 2001 року про зарахування ОСОБА_1 до штату в судову колегію з цивільних справ на посаду судді обласного суду, табеля робочого часу за період з 01 серпня 2016 року по 31 грудня 2016 року, витягу з трудової книжки серії НОМЕР_1 , які підтверджують, зокрема, перебування ОСОБА_1 на посаді суб`єкта декларування (т.2 а.с.29,30,113; т.1 а.с.142-145);
		даними розписки ОСОБА_1 від 07 жовтня 2016 року, яка підтверджує ознайомлення ОСОБА_1 з порядком електронного декларування та порядком формування, ведення та оприлюднення (надання) інформації Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави та місцевого самоврядування, затвердженого Рішенням НАЗК від 10 червня 2016 року № 3 (т.2 а.с.112);
		даними наказу голови Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 січня 2016 року № 02 «Щодо забезпечення отримання суддями цифрових підписів та направлення судових рішень до ЄДРСР», згідно з яким суддям, що не мають електронного цифрового підпису, терміново отримати електронні цифрові підписи; відділу кадрів ( ОСОБА_4 ) ознайомити із зазначеним наказом суддів Апеляційного суду Дніпропетровської області, який підтверджує, що ОСОБА_1 ознайомився з відповідним наказом про, що свідчить напис «З наказом ознайомлений, із ним не погоджуюсь 14.01.2016 р.» та підпис ОСОБА_1 (т.2 а.с.114);
		даними акту Апеляційного суду Дніпропетровської області № 3 від 25 липня 2016 року, складеного заступником начальника відділу матеріально-технічного забезпечення та інформаційних технологій ОСОБА_5 у присутності начальника відділу статистики та кодифікаційно-довідкової роботи ОСОБА_6 , головного спеціаліста відділу кадрів ОСОБА_4 про те, що суддя Апеляційного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 відмовився надати копію паспорта та ідентифікаційного коду для формування пакету документів на отримання цифрового підпису в органах Державної фіскальної служби (т.2 а.с. 118);
		даними службової записки керівника апарату Апеляційного суду Дніпропетровської області ОСОБА_7 , адресованого голові Апеляційного суду Дніпропетровської області ОСОБА_8 , що отримана 29 липня 2016 року, якою повідомляється про відмову, зокрема, судді ОСОБА_1 надати власноручно завірені копії документів необхідних для забезпечення особистим ЕЦП, про що складено відповідні акти (т.2 а.с.116);
		даними пояснення ОСОБА_1 від 05 серпня 2016 року, наданого голові Апеляційного суду Дніпропетровської області, згідно з яким ОСОБА_1 пояснив свою відмову від надання документів для отримання цифрового підпису положеннями <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2019_04_25/pravo1/RE27743.html?pravo=1" title="Про затвердження форми податкової декларації про майновий стан і доходи та Інструкції щодо заповнення податкової декларації про майновий стан і доходи; нормативно-правовий акт № 859 від 02.10.2015" target="_blank">наказу Міністерства фінансів України від 02 жовтня 2015 року № 859 «Про затвердження форм податкової декларації про майновий стан і доходи та Інструкції щодо заповнення податкової декларації про майновий стан і доходи»</a>, відповідно до яких декларація може подаватися, як засобами електронного зв`язку в електронній формі, так і на паперових носіях (т.2 а.с.117);
		даними доповідної записки заступника начальника відділу матеріально-технічного забезпечення та інформаційних технологій ОСОБА_5 від 10 грудня 2013 року до голови Апеляційного суду Дніпропетровської області ОСОБА_8 , згідно з якою ОСОБА_1 відмовився виготовляти цифрові підписи та надати копію посвідчення судді (т.2 а.с.115);
		даними відповіді на запит директора ТОВ «Арт-мастер» ОСОБА_9 від 17 квітня 2019 року № 01-23, адресованої НАБУ, згідно з якими для судді Апеляційного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 акредитованим центром сертифікації ключів «Маsterkey» протягом 2007 - 2011 років були сформовані посилені сертифікати ключів електронного цифрового підпису, які діяли відповідно з 19 серпня 2007 року по 19 серпня 2009 року, з 18 серпня 2009 року по 18 серпня 2011 року та з 20 грудня 2011 року по 20 грудня 2012 року та додатку до нього у вигляді копій сертифікатів (т.7 а.с.71-74);
		даними повідомлень Апеляційного суду Дніпропетровської області, адресованих НАЗК, які підтверджують звернення Апеляційного суду Дніпропетровської області до НАЗК за кожним встановленим фактом неподання суддею ОСОБА_1 декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, а саме декларації за 2015, 2016, 2017 роки, декларації перед звільненням за період, що не охоплений раніше поданими деклараціями, а також декларації за 2018 рік після звільнення (т.1 а.с.119; т.7 а.с.51,19,153);
		даними інформаційних довідок уповноваженої особи НАЗК, повідомлень Департаменту перевірки декларацій та моніторингу способу життя НАЗК про неподання декларацій, обґрунтованих висновків НАЗК, протоколів огляду веб-сторінок в мережі Інтернет, що проведені у кримінальних провадженнях № 52017000000000095 і № 42019000000000543 та складені детективом НАБУ, які підтверджують, що в Єдиному державному реєстрі декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, відсутні декларації ОСОБА_1 за 2015, 2016, 2017 роки, декларації перед звільненням за період, що не охоплений раніше поданими деклараціями, а також декларації за 2018 рік після звільнення (т.1 а.с.121, 154-156; т.3 а.с.129, 130, 207-209; т.7 а.с.20, 68, 69, 86, 99, 103, 109, 77-83, 110-139, 143-168; т.9 а.с.27, 28, 92, 93, 94, 125, 126, 211, 212, 214, 215, 217, 218);
		даними листів ОСОБА_1 від 28 лютого 2016 року, від 15 лютого 2017 року, адресованого голові НАЗК, згідно з яким ОСОБА_1 направляє для оприлюднення та включення до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, щорічну декларацію за 2015, 2016, 2017 роки, декларацію перед звільненням за період, що не охоплений раніше поданими деклараціями, а також декларацію за 2018 рік після звільнення, та зазначає, що подає вказану декларацію без електронного цифрового підпису (т.1 а.с.91,92; т.9 а.с.31,32,130,131,157,184);
		даними незасвідчених належним чином копій заповнених у паперовому вигляді форм декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015, 2016, 2017 роки, декларації перед звільненням за період, що не охоплений раніше поданими деклараціями, а також декларації за 2018 рік після звільнення ОСОБА_1 у форматі PDF файлів (т.1 а.с.93-116; т.9 а.с.33-56,132-155,158-181,185-208);
		даними листів НАЗК, адресованих ОСОБА_1 , згідно з якими НАЗК повідомило, що подання декларації у паперовій формі не передбачено <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2020_06_04/pravo1/T161402.html?pravo=1" title="Про судоустрій і статус суддів; нормативно-правовий акт № 1402-VIII від 02.06.2016" target="_blank">Законом</a>, а тому надіслані паперові копії декларацій за 2015, 2016, 2017 роки, декларації перед звільненням за період, що не охоплений раніше поданими деклараціями, а також декларації за 2018 рік після звільнення, не можуть бути внесені до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, оскільки повинні заповнюватися та подаватися особисто суб`єктом декларування на веб-сайті НАЗК через власний персональний електронний кабінет суб`єкта декларування у системі Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, шляхом заповнення електронної форми (т.1 а.с.117,118; т.9 а.с.29,30,156,182,183,209,210).
		даними Рішення Вищої ради правосуддя від 15 травня 2018 року за № 1386/0/15-18, відповідно до якого суддя апеляційного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 звільнений з посади судді у зв`язку з поданням заяви про відставку (т.7 а.с.43).
		даними наказу в.о. голови апеляційного суду Дніпропетровської області Живоглядової І. К. від 29 травня 2018 року № 65/к, відповідно до якого ОСОБА_1 відрахований 31 травня 2018 року зі складу суддів апеляційного суду Дніпропетровської області. (т.7 а.с.56)
		Також, в ході апеляційного розгляду встановлено, що відповідно абз.1 Примітки суб`єктами декларування є особи, які відповідно до частин першої та другої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_439/ed_2020_09_02/pravo1/T14_1700.html?pravo=1#439" title="Про запобігання корупції; нормативно-правовий акт № 1700-VII від 14.10.2014" target="_blank">статті 45 Закону України "Про запобігання корупції"</a> зобов`язані подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
		За змістом ч. 1, ч. 2 ст. <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_439/ed_2020_09_02/pravo1/T14_1700.html?pravo=1#439" title="Про запобігання корупції; нормативно-правовий акт № 1700-VII від 14.10.2014" target="_blank">45</a>, п.п. "ґ" п. 1 ч. 1 ст. <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_24/ed_2020_09_02/pravo1/T14_1700.html?pravo=1#24" title="Про запобігання корупції; нормативно-правовий акт № 1700-VII від 14.10.2014" target="_blank">3 Закону України «Про запобігання корупції»</a> такими суб`єктами декларування є судді.
		Наказом по Дніпропетровському обласному суду №13 від 07 лютого 2001 року було зараховано до штату в судову колегію з цивільних справ на посаду судді обласного суду ОСОБА_1 .
		Рішенням Вищої ради правосуддя №1386/о/15-18 від 15 травня 2018 року ОСОБА_1 було звільнено з посади судді апеляційного суду Дніпропетровської області у зв`язку з поданням заяви про відставку.
		Отже, ОСОБА_1 є суб`єктом злочину, передбаченого <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_911068/ed_2020_09_25/pravo1/T012341.html?pravo=1#911068" title="Кримінальний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2341-III від 05.04.2001" target="_blank">ст.366-1 КК України</a>.
		Кримінальна відповідальність за <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_911068/ed_2020_09_25/pravo1/T012341.html?pravo=1#911068" title="Кримінальний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2341-III від 05.04.2001" target="_blank">ст. 366-1 КК України</a> настає за умисне неподання суб`єктом декларування декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбаченої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2020_09_02/pravo1/T14_1700.html?pravo=1" title="Про запобігання корупції; нормативно-правовий акт № 1700-VII від 14.10.2014" target="_blank">Законом України «Про запобігання корупції»</a>.
		Стороною обвинувачення надані достовірні і переконливі докази того, що ОСОБА_1 був обізнаний про обов`язок подати декларації, що підтверджується матеріалами кримінального провадження та не заперечується самим обвинуваченим, а також іншими письмовими доказами, дослідженими судом на підтвердження того факту, що ОСОБА_1 був обізнаний про необхідність подання декларацій, його неодноразово попереджали про необхідність їх подачі, однак ОСОБА_1 відмовився їх подавати. 
		Доводи обвинуваченого, що повідомлення про підозру йому вручав не Генеральний прокурор або його заступник, а тому порушений порядок кримінального провадження щодо судді, не узгоджуються з положеннями <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2020_09_11/pravo1/T124651.html?pravo=1" title="Кримінальний процесуальний кодекс України; нормативно-правовий акт № 4651-VI від 13.04.2012" target="_blank">КПК України</a> у сукупності з нормами іншого законодавства та судовою практикою, зокрема, з постановою Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року по справі № 536/2475/14-к, згідно якої сформовано правовий висновок щодо застосування відповідної норми права: Генеральний прокурор або його заступник можуть доручити вручення прийнятого (складеного) та підписаного ними повідомлення про підозру судді суб`єкту, уповноваженому здійснювати процесуальні дії у конкретному кримінальному провадженні. Вручення повідомлення про підозру судді уповноваженим суб`єктом за умови, що таке рішення було прийняте (складене) та підписане саме Генеральним прокурором або його заступником, не порушує гарантії суддівської незалежності. Оскільки повідомлення про підозру ОСОБА_1 підписані заступником Генерального прокурора та вручені прокурором, який здійснював повноваження прокурора у кримінальному провадженні, гарантії суддівської незалежності та процесуальний порядок провадження щодо відповідної особи, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, були дотримані.
		Щодо доводів обвинуваченого в частині відсутності підстав для притягнення його до кримінальної відповідальності за <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_911068/ed_2020_09_25/pravo1/T012341.html?pravo=1#911068" title="Кримінальний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2341-III від 05.04.2001" target="_blank">ст. 366-1 КК України</a> за наявності п. 9 ч. 1 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1136/ed_2020_06_04/pravo1/T161402.html?pravo=1#1136" title="Про судоустрій і статус суддів; нормативно-правовий акт № 1402-VIII від 02.06.2016" target="_blank">ст. 106 Закону України «Про судоустрій та статус суддів»</a>, згідно якої суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності за умисне або внаслідок недбалості неподання або не своєчасне подання декларації особи, уповноважено на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що вони спростовуються положеннями <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2020_09_02/pravo1/T14_1700.html?pravo=1" title="Про запобігання корупції; нормативно-правовий акт № 1700-VII від 14.10.2014" target="_blank">Закону України «Про запобігання корупції»</a>. Так, згідно зі <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_701/ed_2020_09_02/pravo1/T14_1700.html?pravo=1#701" title="Про запобігання корупції; нормативно-правовий акт № 1700-VII від 14.10.2014" target="_blank">ст.65 вказаного Закону</a> за вчинення корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень особи, зазначені в частині першій <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_24/ed_2020_09_02/pravo1/T14_1700.html?pravo=1#24" title="Про запобігання корупції; нормативно-правовий акт № 1700-VII від 14.10.2014" target="_blank">ст. 3 цього Закону</a>, притягаються до кримінальної, адміністративної, цивільно-правової та дисциплінарної відповідальності у встановленому <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2020_06_04/pravo1/T161402.html?pravo=1" title="Про судоустрій і статус суддів; нормативно-правовий акт № 1402-VIII від 02.06.2016" target="_blank">законом</a> порядку. Особа, яка вчинила корупційне правопорушення або правопорушення, пов`язане з корупцією, однак судом не застосовано до неї покарання або не накладено на неї стягнення у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, пов`язаними з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, або такою, що прирівнюється до цієї діяльності, підлягає притягненню до дисциплінарної відповідальності у встановленому <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2020_06_04/pravo1/T161402.html?pravo=1" title="Про судоустрій і статус суддів; нормативно-правовий акт № 1402-VIII від 02.06.2016" target="_blank">законом</a> порядку. Тобто, притягнення до дисциплінарної відповідальності має місце у випадку, коли особі не застосовано покарання або не накладено на неї стягнення у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, пов`язаними з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, або такою, що прирівнюється до цієї діяльності.
		Таким чином, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2020_06_04/pravo1/T161402.html?pravo=1" title="Про судоустрій і статус суддів; нормативно-правовий акт № 1402-VIII від 02.06.2016" target="_blank">закон</a> чітко розмежовує підстави для застосування різних видів юридичної відповідальності за неподання чи несвоєчасне подання декларації.
		Колегія суддів також не знаходить підстав для застосування у даній справі позиції Великої Палати Верховного Суду, що висловлена у постанові від 19 вересня 2018 року по справі № 806/3265/17, оскільки вона стосується інших правових відносин. У відповідній справі особа через свої релігійні переконання відмовлялась від присвоєння їй цифрового ідентифікатора особистості у виді унікального номера запису в реєстрі, відзняття біометричної інформації щодо себе та її подальшого зберігання, використання, обробки в Єдиному державному демографічному реєстрі. Так само, відсутні підстави для застосування постанови Верховного Суду від 28 січня 2020 року по справі № 705/2583/17, у якій суд не встановив прямого умислу щодо неподання декларацій саме через наявність в особи релігійних переконань. Обставини зазначеної справи суттєво відрізняються від ситуації ОСОБА_1 , оскільки така особа ніколи не отримувала цифрового підпису, в той час як ОСОБА_1 раніше отримував та використовував такий підпис, а також ним не подано декларацію в паперовому вигляді з особистим підписом, а направлено копію в PDF форматі електронною поштою без електронного цифрового підпису, а також не зазначає про наявність в нього релігійних переконань.
		Отже, проаналізувавши та оцінивши зібрані у кримінальному провадженні докази, колегія суддів вважає, що вина ОСОБА_1 в умисному неподанні суб`єктом декларування, передбаченої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2020_09_02/pravo1/T14_1700.html?pravo=1" title="Про запобігання корупції; нормативно-правовий акт № 1700-VII від 14.10.2014" target="_blank">Законом України «Про запобігання корупції»</a> декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, доведена, його дії правильно кваліфіковані органом досудового розслідування за <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_911068/ed_2020_09_25/pravo1/T012341.html?pravo=1#911068" title="Кримінальний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2341-III від 05.04.2001" target="_blank">ст. 366-1 КК України</a>, а його заперечення на апеляційну скаргу прокурора є безпідставними.
		<a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_267/ed_2020_09_25/pravo1/T012341.html?pravo=1#267" title="Кримінальний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2341-III від 05.04.2001" target="_blank">Статтею 65 КК України</a> передбачено, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне та достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів.
		Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_1 , колегія суддів враховує суспільну небезпеку скоєного діяння та особу винного, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
		Згідно з ч. 2 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_267/ed_2020_09_25/pravo1/T012341.html?pravo=1#267" title="Кримінальний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2341-III від 05.04.2001" target="_blank">ст. 65 КК України</a> особі, яка здійснила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне та достатнє для його виправлення та попередження нових злочинів.
		Обставин, що пом`якшують покарання ОСОБА_1 , колегією суддів не встановлено.
		Обставиною, що обтяжує покарання, колегія суддів визнає вчинення злочину обвинуваченим ОСОБА_1 повторно.
		Європейський суд з прав людини, практика якого у відповідності до <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_85/ed_2020_06_04/pravo1/T161402.html?pravo=1#85" title="Про судоустрій і статус суддів; нормативно-правовий акт № 1402-VIII від 02.06.2016" target="_blank">ст. 17 Закону України</a> „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справ застосовується як джерело права, у справі „Бакланов проти Росії" (рішення від 09 червня 2005 року), так і в справі „Фрізен проти Росії" (рішення від 24 березня 2005 року) зазначив, що „досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу „законності" і воно не було свавільним". У справі „Ізмайлов проти Росії" (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський суд вказав, що „для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити „особистий надмірний тягар для особи".
		Справедливість покарання полягає насамперед у тому, що воно має відповідати загальнолюдським цінностям, моральним устоям суспільства, переконувати громадян у правильності судової політики.
		Враховуючи викладене, зокрема обтяжуючу покарання обставину, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке згідно зі <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_912223/ed_2020_09_25/pravo1/T012341.html?pravo=1#912223" title="Кримінальний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2341-III від 05.04.2001" target="_blank">ст. 12 КК України</a> є злочином невеликої тяжкості, обставини його вчинення, в тому числі, мотив, кількість епізодів злочинної діяльності, а також беручи до уваги дані про особу винного, який раніше до кримінальної відповідальності не притягався, має вищу освіту, його вік, позитивно характеризувався за місцем роботи на посаді судді Апеляційного суду Дніпропетровської області, а також враховуючи дані досудової доповіді, відповідно до якої його виправлення можливе без ізоляції від суспільства, колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 необхідно призначити покарання у виді штрафу, яке буде справедливим і достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів.
		Крім того, відповідно до <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_2521/ed_2020_09_11/pravo1/T124651.html?pravo=1#2521" title="Кримінальний процесуальний кодекс України; нормативно-правовий акт № 4651-VI від 13.04.2012" target="_blank">ст. 337 КПК України</a> судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту. В той же час, органом досудового розслідування встановлено факти неподання ОСОБА_1 електронних декларацій за 2015, 2016, 2017 роки та декларації перед звільненням за період, не охоплений раніше поданими деклараціями, а також декларації за 2018 рік після звільнення, кожен з яких є сам по собі окремим закінченим злочином, а обвинувачення пред`явлене в цілому за <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_911068/ed_2020_09_25/pravo1/T012341.html?pravo=1#911068" title="Кримінальний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2341-III від 05.04.2001" target="_blank">ст. 366-1 КК України</a>. З огляду на викладене, колегія суддів не має процесуальної можливості кваліфікувати дії обвинуваченого за окремими епізодами та звільнити його від відбуття покарання за епізодами 2015 та 2016 років, строки притягнення до кримінальної відповідальності за якими, відповідно до п. 2 ч. 1 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_187/ed_2020_09_25/pravo1/T012341.html?pravo=1#187" title="Кримінальний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2341-III від 05.04.2001" target="_blank">ст. 49 КК України</a>, на момент ухвалення вироку сплили. У зв`язку з чим враховує цю обставину при визначенні розміру покарання та вважає доцільним призначити основне покарання не в максимальній межі, передбаченій санкцією <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_911068/ed_2020_09_25/pravo1/T012341.html?pravo=1#911068" title="Кримінальний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2341-III від 05.04.2001" target="_blank">статті 366-1 КК України</a>, а також додаткове покарання, передбачене у санкції <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_911068/ed_2020_09_25/pravo1/T012341.html?pravo=1#911068" title="Кримінальний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2341-III від 05.04.2001" target="_blank">статті 366-1 КК України</a> у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, перебування на яких передбачає подання електронних декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави.
		Колегія суддів вважає, що таке покарання буде достатнє для виправлення та попередження вчинення нових злочинів цим обвинуваченим.
		Запобіжний захід ОСОБА_1 не обирався.
		Речові докази та процесуальні витрати - відсутні. 
		На підставі викладеного, керуючись ст.ст <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_2979/ed_2020_09_11/pravo1/T124651.html?pravo=1#2979" title="Кримінальний процесуальний кодекс України; нормативно-правовий акт № 4651-VI від 13.04.2012" target="_blank">405</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_2989/ed_2020_09_11/pravo1/T124651.html?pravo=1#2989" title="Кримінальний процесуальний кодекс України; нормативно-правовий акт № 4651-VI від 13.04.2012" target="_blank">407</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_3012/ed_2020_09_11/pravo1/T124651.html?pravo=1#3012" title="Кримінальний процесуальний кодекс України; нормативно-правовий акт № 4651-VI від 13.04.2012" target="_blank">409</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_3088/ed_2020_09_11/pravo1/T124651.html?pravo=1#3088" title="Кримінальний процесуальний кодекс України; нормативно-правовий акт № 4651-VI від 13.04.2012" target="_blank">420 КПК України</a>, колегія суддів
		 
		У Х В А Л И Л А:
		 
		Апеляційну скаргу прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора задовольнити повністю, а вирок Вищого антикорупційного суду від 03 червня 2020 року - скасувати.
		ОСОБА_1 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_911068/ed_2020_09_25/pravo1/T012341.html?pravo=1#911068" title="Кримінальний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2341-III від 05.04.2001" target="_blank">ст. 366-1 КК України</a> та призначити покарання у виді штрафу в розмірі 2 (двох) тисяч 700 (сімсот) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 45 900 (сорок п`ять тисяч дев`ятсот) гривень з позбавленням права обіймати посади, зазначені в пункті 1, підпунктах «а», «в» пункту 2 частини 1 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_24/ed_2020_09_02/pravo1/T14_1700.html?pravo=1#24" title="Про запобігання корупції; нормативно-правовий акт № 1700-VII від 14.10.2014" target="_blank">статті 3 Закону України «Про запобігання корупції»</a>, тобто ті, за якими передбачено обов`язок подавати декларацію особи, уповноваженої на здійснення функцій держави або місцевого самоврядування, окрім виборних посад, строком на 2 (два) роки.
		Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений до Верховного Суду протягом трьох місяців з моменту проголошення.
		Після проголошення вручити копію вироку обвинуваченому та прокурору негайно.
		 
		Головуючий суддя:                                                         І. О. Калугіна
		 
		Судді:                                                                         М. С. Глотов
		 
		Д. С. Чорненька

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...