Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/11563/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо; біженців.
Надіслано для оприлюднення: 19.10.2020. Зареєстровано: 20.10.2020. Забезпечено надання загального доступу: 21.10.2020.
Дата набрання законної сили: 13.10.2020
Номер судового провадження: A/855/15056/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		  ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/11563/19                                                                Суддя (судді) першої інстанції: Васильченко І.П.
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		  13 жовтня 2020 року                                                                                     м. Київ
		          
		Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
		                                     судді-доповідача    Кузьменка В. В.,
		                                     суддів Василенка Я. М., Ганечко О. М.,
		 за участю секретаря Кірієнко Н. Є.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, треті особи - Національна поліція України, Головне управління державної міграційної служби України в Харківській області, Управління Державної міграційної служби у Полтавській області, Головний центр обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України   про визнання протиправним та скасування рішення, за апеляційною скаргою Державної міграційної служби України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.06.2020, - 
		 
		В С Т А Н О В И Л А:
		 
		Позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування рішення Державної міграційної служби України від 25.02.2019 про заборону в`їзду в Україну строком на три роки громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 , уродженцю с. Богатирьовка, Кіровського р-ну, м. Махачкали, Російської Федерації.  
		Позивач вказує, що Державною міграційною службою України не доведено підстав для заборони в`їзду на територію України відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», інформація про проведення позивачем діяльності, що суперечить інтересам забезпечення національної безпеки України, є безпідставною та не відповідає фактичним обставинам справи.
		Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.06.2019 позов задоволено та скасовано рішення Державної міграційної служби України від 25.02.2019 про заборону в`їзду на територію України позивачу.
		Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.  
		В судове засідання з`явився представник апелянта, підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити. Представник позивача в судовому засіданні просив залишити рішення суду першої інстанції без змін. Від третьої особи Головний центр обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника. Інші представники третіх осіб не з`явилися, про апеляційний розгляд повідомлені належним чином.
		Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, перевіривши матеріали справи,  доводи апеляційної скарги, відзив на скаргу, довідку щодо наявності підстав для прийняття рішення про заборону в`їзду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
		Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 уродженець м. Махачкала, Російської Федерації, з 2008 року на законних підставах проживає на території України.
		19.12.2009 р. позивачем укладено шлюб з громадянкою України ОСОБА_2 , який зареєстрований відділом РАЦС по м. Лубни Лубенського МРУЮ Полтавської області, що підтверджується свідоцтвом про шлюб.
		Під час шлюбу у позивача з ОСОБА_2 народився син - ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження.
		17.12.2014 р. ГУ ДМС у Харківській області, позивачу надано дозвіл на імміграцію в Україну та документовано останнього посвідкою на постійне проживання в України серії НОМЕР_1 .
		27.07.2018 р. ГУ ДМС у Харківській області прийнято рішення № 04/1-2238 про скасування дозволу на міграцію в України ОСОБА_1 та скасовано посвідку на постійне проживання останнього.
		УДМС України в Полтавській області прийнято рішення від 28.08.2018 № 21 про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 та зобов`язання останнього покинути територію України в строк до 30.08.2018 з подальшою забороною в`їзду на територію України строком на три роки.
		28.08.2018 позивач залишив територію України через пункт пропуску «Велика Писарівка» Велико-Писарівського р-ну, Сумської обл.
		Департаментом у справах іноземців та осіб без громадянства Державної міграційної служби України 25.02.2019 прийнято рішення про заборону в`їзду в Україну на підставі положень абзаців другого та третього частини першої статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» про заборону громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 , уродженцю м. Махачкала, Російська Федерація, чоловічої статі, місце проживання не встановлено, в`їзду в Україну строком на три роки.
		Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.
		Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що докази, які свідчать про наявність достатніх підстав для застосування до позивача заборони в`їзду в Україну терміном на три роки, в матеріалах справи відсутні.
		Апелянт, в свою чергу, посилається  на те, що при прийнятті оскаржуваного рішення діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Оскаржуване позивачем рішення вважає законним та обґрунтованим, вірними по суті, таким, що є формою здійснення Україною повноти свого суверенітету та визначення осіб, які є небажаними на її території.
		Надаючи правову оцінку даним правовідносинам колегія суддів враховує наступне.
		Статтею 18 Загальної декларації прав людини передбачено, що кожна людина має право вільно пересуватися і обирати собі місце проживання у межах кожної держави.
		Протоколом № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території.
		Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною.
		На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
		Відповідно до  статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені      Конституцією     та законами України.
		Згідно  статті 26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, які знаходяться в Україні на законних підставах користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж самі обов`язки, що і громадяни України.
		Відповідно до  статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року № 3773-VI  (далі - Закон № 3773) іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
		За змістом частини п`ятнадцятої статті 4 Закону №3773, іноземці та особи без громадянства, які в`їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в`їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України.
		Згідно зі  статтею 2 Закону №3773, іноземці та особи без громадянства мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов`язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.
		Іноземці та особи без громадянства є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин.
		Статтею 3 зазначеного Закону  передбачено, що іноземці та особи без громадянства можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або прибути для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території.
		Іноземці та особи без громадянства, які іммігрували на постійне проживання або прибули для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання.
		Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначені      Законом України «Про імміграцію».
		Відповідно до частини першої  статті 1 Закону України «Про імміграцію»:
		імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом  порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання;
		іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання;
		дозвіл на імміграцію - рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
		Статтею 6 Закону України «Про імміграцію»  визначено повноваження спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції і підпорядкованих йому органів.
		Так, відповідно до пунктів 2, 3 частини першої  статті 6 Закону України «Про імміграцію», спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань імміграції і підпорядковані йому органи: перевіряють правильність оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутність підстав для відмови у його наданні; приймають рішення про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видають копії цих рішень особам, яких вони стосуються.
		Відповідно до частин першої, третьої статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється:
		- в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку;
		- якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні;
		- якщо при клопотанні про в`їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи;
		- якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі;
		- якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, органів доходів і зборів та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні;
		- якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов`язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в`їзду в Україну;
		- якщо така особа намагається здійснити в`їзд через контрольні пункти в`їзду - виїзду на тимчасово окуповану територію без спеціального дозволу або така особа під час попереднього перебування на території України здійснила виїзд із неї через контрольний пункт в`їзду - виїзду.
		Рішення про заборону в`їзду в Україну строком на три роки приймається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону. У разі невиконання рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства забороняється подальший в`їзд в Україну на десять років, що додається до частини строку заборони в`їзду в Україну, який не сплив до моменту прийняття повторного рішення про заборону в`їзду в Україну.
		Вказаний вище перелік підстав для заборони в`їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
		Порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства (далі - особи), перебування яких на території України не дозволяється, визначає Інструкція «Про порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства», затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 17.12.2013 №1235 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України від 11.01.2014 за №25/24802 (далі - Інструкція №1235).
		Відповідно до пункту 3 Інструкції №1235, рішення про заборону в`їзду в Україну особам приймається ДМС та її територіальними органами за наявності підстав, зазначених в абзацах другому, третьому та сьомому частини першої статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
		Відповідно до пункту 4 Інструкції №1235, рішення про заборону в`їзду в Україну особам приймається ДМС та її територіальними органами, зокрема, за ініціативою підрозділів кримінальної поліції - у разі встановлення підстав для заборони в`їзду в Україну особам під час здійснення оперативно-розшукової діяльності.
		Відповідно до пункту 5 Інструкції №1235, після отримання даних, які обґрунтовують необхідність заборони в`їзду в Україну особі, органи та підрозділи, визначені у пункті 4 цієї Інструкції, надсилають до ДМС або її територіальних органів обґрунтоване звернення (довідку, рапорт), в якому зазначають такі відомості про особу: а) громадянство (підданство); б) прізвище, ім`я (імена) та по батькові (за наявності) особи в називному відмінку (для громадян Російської Федерації та Республіки Білорусь - російською мовою з дублюванням латиницею, для інших іноземців та осіб без громадянства - латиницею); в) дата народження (день, місяць, рік); г) стать; ґ) місце проживання; д) серія та номер паспортного документа, коли і ким виданий; е) відомості, які згідно з абзацами другим, третім та сьомим частини першої статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» дають підстави для прийняття рішення про заборону особі в`їзду в Україну;; є) запропонований строк заборони в`їзду та відомості, які обґрунтовують його тривалість (обставини і характер вчинення іноземцем або особою без громадянства суспільно небезпечного діяння; результати перевірки особи за обліками МВС України, обліками правоохоронних органів іноземних держав та міжнародних правоохоронних організацій; наявність в особи не виконаних майнових зобов`язань перед юридичними або фізичними особами в Україні).
		Відповідно до пункту 6 Інструкції №1235, рішення про заборону в`їзду в Україну особі приймається на підставі обґрунтованого звернення (довідки, рапорту), зазначеного у пункті 5 цієї Інструкції, шляхом винесення рішення про заборону в`їзду в Україну, за формою, наведеною у додатку до цієї Інструкції.
		Як встановлено, до Державної міграційної служби України надійшов лист Головного управління Національної поліції у місті Києві від 04.02.2019 р. № 1541/02/15-2019 про прийняття рішення щодо заборони позивачу в`їзду в Україну.
		Вказаним листом зазначено, що ОСОБА_1 притягувався в Україні до кримінальної відповідальності за незаконний обіг зброї та наркотичних засобі (кримінальне провадження від 27.05.2014 р. № 12014170240000641); вказано про суспільну небезпечність його перебування на території України, що полягає у встановленні контролю за протиправною діяльністю організованих злочинних угрупувань, які вчиняють тяжкі та особливо тяжкі (резонансні) злочини та безпосередньо бере участь у скоєнні вказаних злочинів; також зазначено, що ОСОБА_1 зберігає і розвиває злочинні традиції, ідеї, погляди з метою залучення до злочинної діяльності молоді, організовує збір та передачу грошових коштів для осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, займається вимаганням боргів в інтересах третіх осіб за винагороду, намагається контролювати лідерів організованих злочинних угрупувань, які діють на території одного (декількох) регіонів, збільшує масштаби їх злочинної діяльності, координує і узгоджує свої дії з лідерами криміногенного середовища.    
		Як зазначено відповідачем, вказаний лист ГУ НП у місті Києві від 04.02.2019 р.                    № 1541/02/15-2019 став підставою для прийняття спірного рішення щодо заборони позивачу в`їзду в Україну.
		Колегія суддів наголошує, що будь-яких доказів на підтвердження викладених обставин відповідачами надано не було.
		При цьому, відповідно до статті 1 Закону України «Про національну поліцію» Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
		Стаття 3 Закону України «Про національну поліцію» встановлює, що своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.
		Відповідно до приписів статті 23 Закону України «Про національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, здійснює превентивну та профілактичну діяльність, спрямовану на запобігання вчиненню правопорушень; виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення; вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення.
		При цьому, згідно частин 1-2 статті 7 Закону України «Про національну поліцію» під час виконання своїх завдань поліція забезпечує дотримання прав і свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і сприяє їх реалізації.
		Обмеження прав і свобод людини допускається виключно па підставах та в порядку, визначених Конституцією і законами України, за нагальної необхідності і в обсязі, необхідному для виконання завдань поліції.
		Згідно статті 8 Закону України «Про національну поліцію» поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
		Статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
		Так, ініціювати заборону в`їзду в України ГУ НП в м. Києві може лише за наявності підстав, отриманих у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, передбачених абзацом другим та третім частини першої статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а саме: в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні.
		Відповідно даних викладених у листі Головного управління Національної поліції у місті Києві від 04.02.2019 р. № 1541/02/15-2019 інформацію стосовно позивача зібрано у ході здійснення комплексу організаційно-практичних заходів спрямованих на нейтралізацію протиправної діяльності на території України осіб, які є керівниками і учасниками організованих злочинних груп.
		Для прийняття рішення, відповідач повинен перевірити обставини та встановити факт наявності підстав, зазначених в ст.13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
		Тобто, при прийнятті рішення про заборону в`їзду на територію України іноземця або особи без громадянства, щодо яких приймається рішення про примусове повернення в країну походження, суб`єкт владних повноважень повинен керуватися передбаченими законом підставами для заборони в`їзду в Україну іноземців та осіб без громадянства, які, як вже зазначалось судом, визначені в ст. 13 Закону.
		Аналогічний висновок щодо застосування наведених норм права викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 27.06.2019 року у справі №264/4077/17 та від 10.04.2019 року у справі №802/294/17-а.
		27.07.2018 р. ГУ ДМС у Харківській області прийнято рішення № 04/1-2238 про скасування дозволу на міграцію в України ОСОБА_1 та скасовано посвідку на постійне проживання останнього.
		Разом з тим, рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18.03.2019  по справі № 520/894/19, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 12.06.2019 визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області № 04/1-2238-14 від 27.07.2018 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну гр. Російської Федерації ОСОБА_1 , уродженцю с. Богатирьовка, Кіровського району, м.Махачкали, виданого 17.12.2014 року.
		Вказаним рішенням зазначено про невстановлену причетність позивача до скоєння кримінальних правопорушень на території України.
		Рішення від 28.08.2018 р. № 21 прийняте УДМС України в Полтавській області щодо примусового повернення до країни походження або третьої країни громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 та зобов`язання останнього покинути територію України в строк до 30.08.2018 р. з подальшою забороною в`їзду на територію України строком на три роки прийняте на підставі подання УКР ГУ НП в Полтавській області від 27.08.2018 р., яким зазначено про дотримання   ОСОБА_1 злодійських традицій на поширення їх серед молоді, здійснення негативного впливу на криміногенну ситуацію в регіоні та причетність останнього до вчинення кримінальних правопорушень на території України. 
		Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 20.02.2019 у справі № 554/7402/18, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 27.05.2019 визнано протиправним та скасовано рішення № 21 від 28 серпня 2018 року головного спеціаліста відділу організації запобігання нелегальній міграції, реадмісії та видворення УДМС України в Полтавській області ОСОБА_4 , затвердженого заступником начальника Управління ДМС України в Полтавській області Якименком М. О. про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , та зобов`язання його покинути територію України в строк до 30 серпня 2018 року, з подальшою забороною в`їзду на територію України строком на три роки.
		Ймовірні припущення про можливе вчинення протиправного діяння позивачем не може бути підставою для заборони в`їзду в Україну.
		В матеріалах справи відсутні докази, зазначені в листі від 04.02.2019 р. № 1541/02/15-2019, що стали підставою для прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, щодо притягнення позивача до кримінальної відповідальності в Україні за незаконний обіг зброї та наркотичних засобі; вироків щодо позивача по зазначеним порушенням, матеріали справи не містять.
		Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що під час розгляду справи, судом не встановлено притягнення позивача до кримінальної відповідальності, перебування позивача під слідством та судом в Україні; також не виявлено обставин, які б забороняли примусове повернення з України в країну походження чи третю країну відповідно до статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
		Відповідачем не доведено правомірності свого рішення, у зв`язку з чим адміністративний позов підлягає задоволенню. 
		У взаємозв`язку з наведеним слід зазначити, що відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. 
		Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. 
		Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. 
		Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
		Таким чином, враховуючи вищенаведене у сукупності, беручи до уваги при цьому кожен аргумент, викладений учасниками справи, рішення суду першої інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права та колегія суддів не вбачає підстав для його скасування. 
		Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів,  -
		П О С Т А Н О В И Л А :
		Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.06.2020 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, треті особи - Національна поліція України, Головне управління державної міграційної служби України в Харківській області, Управління Державної міграційної служби у Полтавській області, Головний центр обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України  про визнання протиправним та скасування рішення - залишити без задоволення.
		Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.06.2020 - залишити без змін.
		Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		 
		Суддя-доповідач:                                                                        В. В. Кузьменко 
		 
		Судді:                                                                                           Я. М. Василенко
		 
		          О. М. Ганечко
		 
		 
		 
		 
		 
		Повний текст постанови виготовлено 19.10.2020

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...