Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 333/1013/17 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 21.10.2020. Забезпечено надання загального доступу: 21.10.2020.
Дата набрання законної сили: 20.10.2020
Номер судового провадження: 61-5230ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		20 жовтня 2020 року
		м. Київ
		 
		справа № 333/1013/17
		провадження № 61-5230св20
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М., 
		 
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району,
		 
		позивач (за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,
		відповідач (за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
		треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: - орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району, Запорізький міський центр соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу  ОСОБА_1 на рішення Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 29 серпня 2019 року у складі судді Кулик В. Б.та постанову Запорізького апеляційного суду від 18 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Полякова О. З., Крилової О. В., Кухаря С. В.,
		 
		у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району, про визначення місця проживання дитини, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: - орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району, Запорізький міський центр соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді, про визначення місця проживання дитини.
		 
		ОПИСОВА ЧАСТИНА
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, який було уточнено в ході розгляду справи до  ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької області по Комунарському району, про визначення місця проживання дитини.
		 
		Позов мотивований тим, що з 16 березня 2010 року перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, від якого ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася донька - ОСОБА_3 . Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 01 грудня 2011 року шлюб між сторонами розірвано, місце проживання дитини визначено за ОСОБА_1 .
		 
		Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 02 квітня 2012 року з ОСОБА_2 стягнуто аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 щомісячно у розмірі ј частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 11 січня 2012 року. Відповідач аліменти на утримання дитини не сплачує у зв`язку з чим у нього існує заборгованість.
		 
		Зазначала, що на початку лютого 2017 року ОСОБА_2 забрав дитину до себе та не повертає її. Всі розмови позивача з даного приводу ігнорує, рішення суду, яким встановлено місце проживання їхньої дитини не визнає та пояснює, що поверне дитину лише при наявності відповідного рішення. ОСОБА_1 вказувала, що їй на праві власності належить ј частки квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло № НОМЕР_1 від 30 травня 2008 року та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 19642314 від 23 липня 2008 року. У вказаній квартирі для дитини створені всі необхідні умови для її проживання та нормального розвитку. Вона має кімнату, яка мебльована для її комфорту.
		 
		Позивач зазначала, що має самостійний дохід і постійне місце проживання, спиртними напоями не зловживає, за місцем проживання характеризується позитивно, добре відноситься до доньки, займається її вихованням. Вказує, що відповідач веде аморальний спосіб життя, дозволяє собі застосувати фізичну силу до неї навіть у присутності їхньої дитини. Перебуваючи у батька, дитина стала більш замкнутою, у зв`язку з чим у позивача складається враження, що вона чогось боїться.
		 
		На підставі вищевикладеного, ОСОБА_1 просила суд визначити місце поживання ОСОБА_3 з нею та стягнути з відповідача на її користь судові витрати, пов`язані з розглядом вказаної справи.
		 
		У квітні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: районна адміністрація Запорізької міської ради(далі - РА ЗМР) по Комунарському району, як орган опіки та піклування, Запорізький міський центр соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді, про визначення місця проживання дитини.
		 
		Зустрічний позов мотивований тим, що з 16 березня 2010 року ОСОБА_2  перебував з ОСОБА_1 у шлюбі, який на цей час розірвано. Від шлюбу сторони мають доньку - ОСОБА_3 , яка на цей час проживає з ним.
		 
		Зазначав, що після розлучення, за їхньою взаємною згодою, донька почала проживати з ОСОБА_1 . Він добровільно надавав відповідачу матеріальну допомогу на утримання доньки, займався її вихованням, відвідував дитину, займався підготовкою дитини до школи, водив її на підготовчі курси. Його не влаштовувало те, як ОСОБА_1 доглядала, виховувала та утримувала дитину, але він заспокоював себе тим, що в подальшому все влаштується. Приблизно з середини січня 2017 року, він забрав доньку та вона почала мешкати з ним. Причиною стало те, що ОСОБА_1 неналежним чином виконувала свої батьківські обов`язки, жорстоко поводилась з дитиною. Він дізнався про те, що ОСОБА_1 била дитину шнуром від телефону, тягала за волосся, морально знущалась над донькою. Часто залишала доньку одну вдома. Інколи брала її з собою та ночувала з нею у сторонніх осіб, не дотримувалась розпорядку для дитини, гуляла з нею до ночі. В середині січня 2017 року ОСОБА_1 таємно забрала у дитини кошти, які їй подарували.
		 
		Дитина це побачила та розповіла його матері. Після цього відповідач побила дитину та вигнала з дому. З цього часу дитина проживає з ним, боїться ОСОБА_1 та не бажає проживати з нею.
		 
		Вказує, що між ним та донькою існують гарні стосунки, вона тягнеться до нього, він матеріально утримує її, створив для дитини всі необхідні умови для життя, розвитку, виховання. Він допомагає дитині в навчанні, відвідує гімназію, в якій вона навчається, цікавиться її розвитком, готує її до майбутнього життя.
		 
		Зазначав також, що він є матеріально забезпеченим, може у повному обсязі створити всі необхідні умови для проживання та нормального розвитку дитини, задовольнити гармонійний розвиток її особистості в атмосфері любові, моральної та матеріальної забезпеченості. Крім того, його родичі згодні надавати йому необхідну допомогу у вихованні доньки.
		 
		ОСОБА_2 зазначає, що ОСОБА_1 не має необхідних умов для проживання їхньої дитини, вважає, що перебування дитини разом із відповідачем небезпечно для життя та здоров`я їхньої доньки. Він має можливість забезпечити їй належні умови проживання, повною мірою займатися вихованням дитини. Спиртні напої він не вживає, не палить, характеризується позитивно, добре ставиться до доньки. Представники Запорізького міського центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді обстежили умови проживання доньки з ним та були задоволені умовами проживання та їхніми відносинами.
		 
		З урахуванням наведеного, ОСОБА_2 просив суд визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 з ним.
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Рішенням Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 29 серпня 2019 року, яке залишено без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 18 лютого 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено. Визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_2 .
		 
		Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 про визначення місця проживання малолітньої дитини, виходив із доцільності визначення місця проживання з батьком.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		 
		У касаційній скарзі, поданій у березні 2020 року до Верховного Суду,  ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. 
		 
		Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції 
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 10 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її з Комунарського районного суду міста Запоріжжя. 
		 
		13 жовтня 2020 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що в оскаржуваних рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій міститься посилання на довідку про працевлаштування відповідача, яка на думку скаржниці не свідчить про стабільність заробітної плати ОСОБА_2 , оскільки датою його працевлаштування зазначено 02 липня 2018 року, натомість, півтора роки до цього, він взагалі не працював та мав заборгованість по сплаті аліментів на утримання доньки. ОСОБА_2 також зазначає, що судами не дотримано вимог щодо наведення у мотивувальній частині рішення даних про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінки всіх доказів. Так, скаржниця зазначає, що в своєму позові посилалася окрім іншого на те, що відповідач по справі веде аморальний спосіб життя, дозволяє собі застосовувати фізичну силу до неї навіть у присутності дитини. Перебуваючи у батька, дитина також стала більш замкнутою, що підтверджується висновком судово-психологічного експерта.
		 
		Доводи інших учасників справи
		 
		У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів - без змін.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		Суд установив, що згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , виданого Комунарським відділом реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управління юстиції (далі - Комунарський ВРАЦС ЗМУЮ), актовий запис № 93, сторони перебували у шлюбі з 16 березня 2010 року (т. 1 а. с. 6).
		 
		Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя 01 грудня 2011 року шлюб між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 розірвано. Рішення набуло законної сили 12 грудня 2011 року (т. 1 а. с. 8).
		 
		Від шлюбу сторони мають неповнолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 , виданим Комунарським ВРАЦС ЗМУЮ, актовий запис № 380 (т. 1 а. с. 7).
		 
		Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 02 квітня 2012 року стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 щомісячно у розмірі ј частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 11 січня 2012 року. Рішення набуло законної сили 13 квітня 2012 року (т. 1 а. с. 25).
		 
		Сторонами не заперечувалося, що після розірвання шлюбу, їхня донька проживала з матір`ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
		 
		Квартира АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності разом з  ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 відповідно до свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 від 30 травня 2008 року (т. 1 а. с. 55, 56).
		 
		Відповідно до характеристики від 25 березня 2017 року, за підписом 14-ти сусідів, ОСОБА_1 , яка мешкає за вищевказаною адресою, характеризується позитивно (т. 1 а. с. 53).
		 
		В матеріалах справи відсутні відомості на підтвердження працевлаштування ОСОБА_1 .
		 
		Встановлено, що з лютого 2017 року по теперішній час, дочка сторін проживає з батьком, за адресою: АДРЕСА_2 .
		 
		Відповідно до характеристики від 30 березня 2017 року, виданої квартальним комітетом № 9, ОСОБА_2 проживає за адресою: АДРЕСА_2 , з 1987 року. За період проживання скарг від сусідів на нього не надходило. ОСОБА_2 проживає з донькою ОСОБА_3 . За показаннями свідків працьовитий, товариський, в побуті доброзичливий, чуйний, займається вихованням дитини (т. 1 а. с. 33).
		 
		Відповідно до довідки ПП «Бізнес-Офіс № 6» від 05 липня 2018 року за № 05/07 ОСОБА_2 працює на посаді офіс-менеджера ПП «Бізнес-Офіс № 6» з 02 липня 2018 року з окладом згідно зі штатним розкладом (т. 1 а. с. 212).
		 
		З листа директора Запорізького міського центру соціальних служб сім`ї, дітей та молоді від 03 квітня 2019 року № 850/03-К, вбачається, що 16 березня 2017 року до їхнього центру усно звернувся ОСОБА_2 з питання жорстокого поводження його колишньої дружини ОСОБА_1 відносно їх спільної доньки ОСОБА_3 , а також щодо перевірки умов проживання дитини за місцем мешкання батька: АДРЕСА_2 .
		 
		20 березня 2017 року до Запорізького міського центру соціальних служб сім`ї, дітей та молоді від Запорізької міської ради (далі - ЗМР) надійшов лист щодо вчинення насильства відносно малолітньої ОСОБА_3 з боку її матері ОСОБА_1 . З цього питання було проведено бесіду з ОСОБА_1 , яка разом зі своїми батьками ОСОБА_4 та ОСОБА_5 проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Під час бесіди остання повідомила, що офіційно розлучена з батьком дитини, має з ним складні та напружені відносини. Жінка розповіла, що ОСОБА_2 незаконно забрав до себе доньку та її речі. Звинувачення в свою адресу стосовно жорстокого поводження з донькою ОСОБА_1 спростовує, вважає наклепом з боку колишнього чоловіка та своєї матері. Зі слів ОСОБА_1 , вона зверталася до правоохоронних органів з метою повернення доньки додому, однак дівчинка виявила бажання залишитись з батьком.
		 
		Також, спеціалістом Центру було проведено бесіду в телефонному режимі з  ОСОБА_4 , яка також підтвердила, що її донька ОСОБА_1 погано ставиться до своєї доньки, постійно кричить, ображає та інколи б`є її. ОСОБА_4 підтримує зв`язок з онукою та періодично відвідує її за місцем проживання батька.
		 
		Також з вищевказаного листа вбачається, що щодо умов проживання за адресою ОСОБА_2 було встановлено, що родина проживає у власному будинку (наявне електро-, водо- та газопостачання, у приміщенні прибрано). Для дитини створені належні умови для проживання та розвитку (облаштовані окремі спальне місце та місце для навчання; наявні одяг, взуття відповідно до віку та за сезоном). За спостереженнями спеціалістів під час зустрічей з родиною малолітня ОСОБА_3 мала охайний та здоровий вигляд, поводила себе невимушено.
		 
		З листа від 04 квітня 2017 року за № 410, який підписаний директором Запорізької гімназії № 11 ЗМР та класним керівником вбачається, що одного разу під час уроків з`явилася мати з бажанням поспілкуватися з донькою та забрати її зі школи в цей день, але ОСОБА_3 від спілкування відмовилася, почала нервувати та заплакала. Після цього класний керівник спілкувалася з ученицею індивідуально. Вона розповіла їй, що мама її б`є, сварить, тому вона від неї лякається. ОСОБА_1 ще декілька разів приходила до школи, намагалася налагодити контакт з донькою, але дівчинка ховалася від матері, йшла до їдальні і поверталася лише по дзвонику, просила не віддавати її матері. Під час уроків учениця активна, у стані тривожності не знаходиться. Поведінка у дитини спокійна. На даний момент зі школи ОСОБА_3 щоденно забирає батько (т. 1 а. с. 59).
		 
		ОСОБА_1 неодноразово зверталась з приводу порушення її прав, а саме: перешкоджанню побачень з донькою з боку колишнього чоловіка ОСОБА_2 , зокрема до КЗ «Запорізький обласний центр соціально-психологічної допомоги» Запорізької обласної ради, начальника відділу по Комунарському району служби (управління) по справам дітей ЗМР, Комунарського відділення Національної поліції Дніпровського відділу ГУНП в Запорізькій області (т. 1 а. с. 152, 153, 154, 157). ОСОБА_2 зазначав, що дитина сама не бажає спілкуватися з ОСОБА_1 та заставляти дівчинку це робити він також не буде, а 16 лютого 2018 року, коли він знаходився на роботі, до нього зателефонувала заплакана донька та повідомила, що вона заховалася в ванній кімнаті через те, що боїться матері (т. 1 а. с. 155, 158).
		 
		Відповідно до довідки КЗ «Запорізький обласний центр соціально-психологічної допомоги» ЗОР № 10 від 11 січня 2018 року, дівчинка з батьком регулярно відвідує психологічні консультації. Будь-які спонукаючі питання психолога про матір у дівчинки виникали лише сум та пригніченість (т. 1 а. с. 164, 165).
		 
		Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 14 вересня 2017 року по справі призначено судово-психологічну експертизу, проведення якої доручено експерту КУ «ОКПЛ № 1» Малиш М. І. (т. 1 а. с. 100, 101).
		 
		З висновку районної адміністрації ЗМР по Комунарському району від 23 лютого 2018 року № 05/01-32/0204 щодо розв`язання спору про визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 , 2010 року народження, комісія дійшла висновку за доцільне визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 разом з батьком ОСОБА_2 . Під час обстеження умов проживання малолітньої встановлено, що у обох батьків житлово-побутові умови відповідають нормам. Однак за місцем мешкання матері за адресою: АДРЕСА_1 існують психологічно несприятливі умови, оскільки ОСОБА_1 має напружені взаємовідносини зі своєю матір`ю (т. 2 а. с. 14).
		 
		Згідно висновку районної адміністрації ЗМР по Комунарському району від 10 липня 2019 року № 1573/01-37/05 щодо розв`язання спору про визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 , комісія дійшла висновку за доцільне визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 разом з батьком ОСОБА_2 . При цьому, представником органу опіки та піклування обстежено житлово-побутові умови за місцем проживання дитини та її батьків, та встановлено, що у обох батьків житлово-побутові умови відповідають нормам. На час обстеження мати змінила місце проживання та разом з своїм співмешканцем знімає квартиру за адресою: АДРЕСА_3 . Квартира мебльована необхідними меблями та обладнана побутовою технікою, стосунки в родині теплі, родинні (т. 2 а. с. 13).
		 
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА 
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, як стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		 
		Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. 
		 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		 
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		 
		Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
		 
		Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
		 
		Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
		 
		Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		 
		Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
		 
		За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		 
		Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.
		 
		Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
		 
		Згідно зі статтею 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
		 
		Відповідно до статей 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
		 
		Згідно з положеннями частини першої статті 3, частини першої статті 9 Конвенції в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками в супереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
		 
		При вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з`ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати. Вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них дитина залишається, суд, виходячи із рівності прав та обов`язків батька й матері щодо своїх дітей, повинен ухвалити рішення, яке відповідало б якнайкращим інтересам дитини. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.
		 
		Суд зобов`язаний  надати можливість дитині висловити свою думку при вирішенні питань, які її стосуються, і приділяти цій думці належну увагу.
		 
		Відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.
		 
		Так, судом першої інстанції на виконання вищенаведених положень, було заслухано думку ОСОБА_3 , яка зазначала, що вона любить батька, бажає проживати лише з ним та з бабусею. Пояснила, що матір вона боїться, бо та її била, не приділяла їй уваги.
		 
		Таким чином, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно дійшли до висновку про наявність правових підстав для визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 разом з батьком, надавши першочергове значення інтересам дитини.
		 
		Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «HUNT v. UKRAINE» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. На думку Суду, досить складно визначити, в якій мірі національні суди могли дати таку оцінку, не заслухавши заявника особисто або, принаймні, з огляду на обставини справи не отримавши інформації від заявника особисто щодо його бачення (§ 57).
		 
		Посилання скаржника, що судами першої та апеляційної інстанцій неправомірно було прийнято до уваги довідку про місце роботи ОСОБА_2 , оскільки вона була подана із порушенням строків, встановлених статтею 83 ЦПК України, не беруться до уваги, оскільки першочергове значення у спірних правовідносинах має об`єктивне встановлення фактичних обставин для справедливого розгляду справи та розв`язання спору на користь дитини.
		 
		Щодо посилань заявниці, що судами не дотримано вимог відносно мотивованої оцінки кожного аргументу, наведеного учасниками справи, колегія суддів зазначає, що відповідно до положень Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
		 
		Судами було взято до уваги також і постанову про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 130, статтями 122-2, 185 КУпАП, натомість, вказана постанова не є підтвердженням аморального способу життя, який веде батько.
		 
		У рішенні ЄСПЛ від 02 лютого 2016 року у справі «N.TS. та інші проти Грузії» зазначено, що обов`язок національних органів влади вживати заходів для полегшення возз`єднання, однак, не є абсолютним. Возз`єднання одного з батьків з дитиною, яка деякий час прожила з іншими особами, може бути неможливо реалізувати негайно і може знадобитися проведення підготовчих заходів для цього. Характер та обсяг такої підготовки залежатимуть від обставин кожного випадку, але розуміння та співпраця всіх зацікавлених сторін завжди буде важливим компонентом. Хоча національні органи влади повинні зробити все можливе для сприяння такому співробітництву, будь-яке зобов`язання щодо застосування примусу в цій сфері має бути обмеженим, оскільки інтереси, а також права і свободи всіх зацікавлених осіб повинні бути враховані, а особливо найкращі інтереси дитини та її права. Якщо контакти з батьками можуть загрожувати цим інтересам або втручатися в ці права, національні органи влади повинні дотримуватись справедливого балансу між ними (див. посилання Hokkanen, п. 58). Найкращі інтереси дитини повинні бути першочерговими і, залежно від їхньої природи та серйозності, можуть перевищувати права їхніх батьків (див. серед інших, Ольссон (№ 2), § 90, Ignaccolo-Zenide, § 94, Plaza v. Poland, № 18830/07, п. 71, 25 січня 2011 р., І Manic, § 102).
		 
		Відповідно до статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.
		 
		Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини (стаття 155 СК України).
		 
		Отже, батьки дитини не тільки мають право на виховання дитини та й обов`язок виховувати дитину у атмосфері поваги до її прав, її людської гідності, в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї родини, сім`ї, свого народу та Батьківщини.
		 
		Поведінка батьків, їх авторитет відіграє суттєву роль у вихованні дитини, адже дитина не має самостійного досвіду соціальної поведінки, а тому успадковує досвід і поведінку авторитетних для неї батьків.
		 
		Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
		 
		Отже, доводи скаржника не спростовують встановлених у справі фактичних обставин та висновків суду першої та апеляційної інстанцій, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині судових рішень, та зводиться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки і містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
		 
		ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
		 
		Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права у справі. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
		 
		Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильних висновків суду першої та апеляційної інстанцій не спростовують.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 29 серпня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 18 лютого 2020 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді: А. І. Грушицький    І. В. Литвиненко   І. М. Фаловська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...