Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 1.380.2019.001383 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; збору та обліку єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та інших зборів.
Надіслано для оприлюднення: 21.10.2020. Зареєстровано: 23.10.2020. Забезпечено надання загального доступу: 23.10.2020.
Дата набрання законної сили: 21.10.2020
Номер судового провадження: К/9901/32715/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		21 жовтня 2020 року 
		м. Київ
		справа № 1.380.2019.001383
		адміністративне провадження № К/9901/32715/19
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		Судді-доповідача: Желтобрюх І.Л.,
		суддів: Білоуса О.В., Блажівської Н.Є.,
		розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства «Львіввугілля» в особі Відокремленого підрозділу «Шахта «Межирічанська» на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 червня 2019 року (суддя: Сподарик Н.І.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02 жовтня 2019 року (судді: Іщук Л.П., Онишкевич Т.В., Хобор Р.Б.) у справі №1.380.2019.001383 за позовом Державного підприємства «Львіввугілля» в особі Відокремленого підрозділу «Шахта «Межирічанська» до Головного управління ДФС у Львівській області, третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дії,                               
		                                                 в с т а н о в и в :
		Державне підприємство "Львіввугілля" в особі Відокремленого підрозділу «Шахта «Межирічанська» (далі - ДП "Львіввугілля") звернулося до суду із позовом до Головного управління ДФС у Львівській області (далі - ГУ ДФС у Львівській області, відповідач), де третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області, у якому просило визнати протиправними дії відповідача щодо черговості зарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та самостійної зміни призначення платежу, яке платник податку зазначив у платіжних документах за період з 01 квітня  2018 року по 01 лютого 2019 року, в зв`язку з чим зобов`язати відповідача зарахувати сплачені ним суми єдиного соціального внеску за період з 01 квітня 2018 року по 01 лютого 2019 року відповідно до зазначеного у платіжних дорученнях призначення платежу.
		Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 06 червня 2019 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02 жовтня 2019 року, у задоволенні позову було відмовлено в повному обсязі.
		Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати такі рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що судами не взято до уваги, що кошти, які згідно з платіжними дорученнями призначались на сплату єдиного внеску, фіскальний орган спрямував на погашення боргу за минулий період. В свою чергу, незарахування єдиного внеску відповідно до здійснених платежів призводить до неврахування відповідних періодів до страхового стажу працівників, а нарахована їм за цей час заробітна плата не включається в розрахунок пенсії, що позбавляє застраховану особу права на соціальний захист. 
		У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін, оскільки вважає доводи позивача безпідставними, а оскаржувані рішення такими, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
		Судами попередніх інстанцій було встановлено, що відповідно до Витягу з Реєстру страхувальників Відокремлений підрозділ «Шахта «Мижирічанська» Державного підприємства «Львіввугілля» перебуває на обліку як платник єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі  ЄСВ).
		У період з 01.04.2018 року по 01.02.2019 року Відокремленим підрозділом «Шахта «Мижирічанська ДП «Львіввугілля» було сплачено  до бюджету ЄСВ за поточними платежами у повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями за травень 2018 року, червень 2018 року, липень 2018 року, серпень 2018 року, вересень 2018 року, жовтень 2018 року, листопад 2018 року, грудень 2018 року, січень 2019 року, лютий 2019 року
		Водночас, відповідно до даних інтегрованої картки платника податків заборгованість Відокремленого підрозділу «Шахта «Мижирічанська» ДП «Львівугілля» зі сплати ЄСВ станом на 01.01.2019 року складає 38  891  035,92 грн.
		У листі Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 22.03.2019 року № 1224/05-74 зазначено, що відповідно до реєстру застрахованих осіб по ВП «Шахта «Мижирічанська» ДП «Львівугілля» станом на 20.03.2019 року зараховано єдиний соціальний внесок включно по березень 2018 року.
		Наявність заборгованості зі сплати ЄСВ позивач обґрунтовує протиправним діями фіскального органу щодо зарахування внесених у період з квітня 2018 року по лютий 2019 року платежів не в рахунок сплати єдиного внеску, а на погашення заборгованості пені та штрафних санкцій за минулі періоди.
		Наведені обставини зумовили звернення позивача до суду  даним адміністративним позовом.
		Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що норми чинного законодавства регламентують порядок зарахування коштів зі сплати єдиного внеску, тому відповідачем правомірно зараховано суми поточних платежів, які надходили із сплати єдиного соціального внеску, в рахунок сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені в порядку календарної черговості їх виникнення. З огляду на це доводи позивача про своєчасність і повноту сплати ним сум єдиного внеску не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи та не спростовують обґрунтованість дій податкового органу щодо визначення спрямування внесених поточних платежів. 
		Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
		Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені положеннями Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI).
		Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема, роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
		За змістом пункту 1 частини другої статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
		Відповідно до частини сьомої статті 9 Закону № 2464-VI єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку.
		Виходячи із положень абзацу першого частини восьмої статті 9 Закону № 2464-VI, платники єдиного внеску, зокрема ті, що вказані у пункті 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.
		Як зазначено у частині десятій статті 9 Закону № 2464-VI, у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки органу доходів і зборів, днем сплати єдиного внеску вважається день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів.
		Відповідно до частини дванадцятої статті 9 Закону № 2464-VI єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
		За змістом частини шостої статті 25 Закону № 2464-VI  за рахунок сум, що надходять від платника єдиного внеску або від державної виконавчої служби, погашаються суми недоїмки, штрафних санкцій та пені  у порядку календарної черговості їх виникнення. У разі якщо платник має несплачену суму недоїмки, штрафів та пені, сплачені ним суми єдиного внеску зараховуються в рахунок сплати недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.
		Наведені норми законодавства, що регулюють порядок сплати та зарахування єдиного соціального внеску, сплаченого відповідними платниками, зокрема, тими, що визначені абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону, дають підстави для висновку, що суми недоїмки, штрафних санкцій та пені погашаються за рахунок сум, що надходять від платника єдиного внеску саме у порядку календарної черговості їх виникнення. Таким чином, погашення сум штрафних санкцій та пені у порядку їх календарної черговості з коштів, що надійшли від платника, є законодавчо визначеним обов`язком відповідача як особи, на яку законодавством покладено повноваження здійснення контролю за дотриманням вимог Закону № 2464-VI  .
		В контексті встановлених судами попередніх інстанцій обставин та у взаємозв`язку із наведеними вище нормами права Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що наявність недоїмки за єдиним внеском та непогашених сум штрафних санкцій та пені на час перерахування позивачем сум поточних платежів свідчить про правомірність зарахування відповідачем перерахованих коштів в рахунок погашення заборгованості за єдиним внеском у порядку календарної черговості її виникнення без зміни напрямку сплати єдиного соціального внеску, визначеного платником.
		Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 825/2359/15-а, від 21 травня 2020 року у справі №1.380.2019.001414, від 04 вересня 2020 року у справі № 826/877/16.
		При цьому доводи касаційної скарги про те, що дії податкового органу із зарахування поточних плажежів зі сплати єдиного внеску в рахунок погашення заборгованості у порядку календарної черговості призводять до незарахування працівникам страхового стажу за відповідний період колегія суддів вважає безпідставними, оскільки саме на позивача, як платника єдиного соціального внеску, який є роботодавцем, покладено обов`язок щодо належної сплати відповідного платежу, що надає в кінцевому результаті відповідній особі в необхідному обсязі можливість реалізувати право на соціальний захист. 
		Загалом обґрунтування касаційної скарги зводяться до вимог здійснити переоцінку встановлених судами обставин справи, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України).
		З огляду на наведене, Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог та прийняли рішення за правильного застосування норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.
		Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а рішень судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
		Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
		                                     п о с т а н о в и в :
		Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 червня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02 жовтня 2019 року залишити без змін, а касаційну скаргу Державного підприємства «Львіввугілля» в особі Відокремленого підрозділу «Шахта «Межирічанська», - без задоволення.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Суддя-доповідач:                                                                          І.Л. Желтобрюх
		Судді:                                                                                               О.В. Білоус 
		                                                                                                         Н.Є. Блажівська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...