Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/24323/16 : Господарські справи (до 01.01.2019); Справи про банкрутство; інші (СК5: п.53).
Надіслано для оприлюднення: 05.11.2020. Зареєстровано: 06.11.2020. Забезпечено надання загального доступу: 06.11.2020.
Дата набрання законної сили: 27.10.2020
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		27 жовтня 2020 року 
		м. Київ
		 
		Справа №  910/24323/16 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Білоуса В.В. - головуючого, Васьковського О.В., Ткаченко Н.Г.
		за участю секретаря судового засідання - Кондратюк Л.М.;
		 
		за участю представника:
		ПАТ "Мостобуд" - адвоката Салашної Л.М.
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну  ОСОБА_1 
		на постанову Північного апеляційного господарського суду 
		від 05.08.2020
		у складі колегії суддів: Копитової О.С. (головуючого), Дикунської С.Я., Грека Б.М. 
		та на ухвалу Господарського суду міста Києва
		від 09.10.2019
		у складі судді: Чеберяка П.П.
		за позовом  ОСОБА_1 
		до Публічного акціонерного товариства "Мостобуд"
		про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, втрат від інфляції, відсотків в загальному розмірі 254 341,77 грн 
		в межах справи № 910/24323/16
		за заявою Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк"
		до Публічного акціонерного товариства "Мостобуд"
		про банкрутство,-
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1.  У провадженні Господарського суду м. Києва перебуває справа № 910/24323/16 за заявою Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Мостобуд" на стадії процедури розпорядження майном, введеної ухвалою Господарського суду м. Києва від 08.02.2017. 
		 
		2. 17.12.2018 до Господарського суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до ПАТ "Мостобуд" про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку, втрат від інфляції, відсотків в загальному розмірі 254 341,77 грн.
		 
		3. 11.04.2019 до Господарського суду м. Києва надійшло клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору (відстрочення від сплати судового збору на строк до ухвалення рішення у справі).
		 
		4. Ухвалою Господарського суду м. Києва від 15.04.2019 клопотання позивача задоволено частково, відстрочено сплату судового збору в розмірі 1    921,00 грн. до ухвалення судового рішення у справі.
		 
		Короткий зміст оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанції 
		 
		5. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.10.2019 позов задоволено частково; стягнуто з ПАТ "Мостобуд" на користь ОСОБА_1 нараховану, але невиплачену заробітну плату в розмірі 30    014,91 грн, в іншій частині позовну заяву залишено без задоволення; видано наказ.
		 
		6. Додатковою ухвалою Господарського суду м.    Києва від 09.12.2019 стягнуто з 
		ОСОБА_1 в дохід Державного бюджету України 1    762,00 грн судового збору. Стягнуто з ПАТ "Мостобуд" в дохід Державного бюджету України 1    762,00 грн судового збору. Видано накази.
		 
		7. Не погоджуючись з ухвалами суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами.
		 
		8. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.02.2020, зокрема, об`єднано апеляційні скарги ОСОБА_1 на ухвалу господарського суду міста Києва від 09.10.2019 та на додаткову ухвалу господарського суду міста Києва від 09.12.2019 у справі № 910/24323/16 в одне апеляційне провадження.
		 
		9. 07.04.2020 розпорядником майна, як в.о. керівника боржника подано клопотання про призначення по справі судової експертизи, проведення якої розпорядник просив доручити Київському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства Юстиції України. На вирішення експерта поставити наступне питання: Чи підтверджуються належними доказами та відповідають 
		п. 4 розділу III Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 та 
		ст. 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" надані до суду ОСОБА_1 розрахунки заборгованості? Якщо розрахунки заборгованості надані до суду ОСОБА_1 не підтверджуються належними доказами та не відповідають 
		п. 4 розділу III Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 та 
		ст. 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати", то навести правильні розрахунки. Оплату вартості експертизи покласти на ПАТ "Мостобуд".
		 
		10. 05.08.2020, в судовому засіданні, суд відмовив розпоряднику майна в призначенні судової експертизи з викладених в клопотанні обґрунтувань, мотивуючи тим, що розпорядником майна взагалі не зазначено, на підставі яких саме первинних документів судовий експерт буде проводити експертизу, якщо у самого розпорядника майна, вказані документи відсутні, а також тим, що розпорядником майна не надано суду доказів того, що відповідач має в наявності кошти для оплати призначеної судом експертизи. 
		 
		11. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2020 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.10.2019 апеляційні скарги 
		ОСОБА_1 задоволено частково.Ухвалу господарського суду від 09.10.2019 скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з ПАТ    "Мостобуд" на користь ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати на суму 43    393,06 грн. Прийнято в цій частині нове рішення, яким позов ОСОБА_1 про стягнення з ПАТ    "Мостобуд" компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати на суму 43    393,06 грн задоволено. Стягнуто з ПАТ "Мостобуд" на користь ОСОБА_1 43    393,06 грн компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати. В іншій частині залишено ухвалу господарського суду від 09.10.2019 без змін.
		 
		Додаткову ухвалу господарського суду від 09.12.2019 змінено, викладено резолютивну частину наступним чином: "Стягнути з ПАТ "Мостобуд" на користь Державного бюджету України 1    102,12 грн судового збору"; "Стягнути з 
		ОСОБА_1 на користь Державного бюджету України 2    145,48 грн судового збору"; Стягнути з ПАТ "Мостобуд" на користь Державного бюджету України 1    651,68 грн судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Державного бюджету України 3    218,22 грн судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції.
		 
		Доручено Господарському суду міста Києва видати відповідні накази. 
		 
		12. Судом апеляційної інстанції встановлено наступне.
		 
		12.1. ОСОБА_1 з 16.03.2005 по 16.09.2016 працював у відокремленому підрозділі ПАТ "Мостобуд" - Мостобудівельний загін №    12 ПАТ "Мостобуд" трактористом 4 розряду, а в подальшому слюсарем 5 розряду, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема копією трудової книжки та не заперечується сторонами. 
		 
		12.2. За період з грудня 2012 року по грудень 2014 року заробітна плата 
		ОСОБА_1  не виплачувалась в повному обсязі.
		 
		12.3. Позивач був звільнений відповідачем 16.09.2016 за власним бажанням.
		 
		12.4. Згідно довідки № 19 від 13.04.2017, відповідач має заборгованість перед позивачем за період його роботи, зокрема з грудня 2012 року по грудень 2014 року та складає 49    364,91 грн, з яких 30    014,91 грн - заборгованість по заробітній платі та 19    350,00 грн - витрати на відрядження.
		 
		12.5. Вказана сума заборгованості по заробітній платі в розмірі 30    014,91 грн боржником визнається та не заперечується, решта суми позову не визнається. В частині вимог по відшкодуванню витрат на відрядження відповідач заявляє про пропуск строку, встановленого статтею 233 КЗпП України.
		 
		12.6. ОСОБА_1 в грудні 2018 року (заява зареєстрована судом 17.12.2018), тобто після порушення справи про банкрутство боржника, звернувся до Господарського суду міста Києва із позовною заявою про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні, втрат від інфляції, відсотків на загальну суму 254    341,77 грн. 
		 
		12.7. В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначав, що до 31.12.2014 працював у відокремленому підрозділі ПАТ "Мостобуд" - Мостобудівельний загін №    12 ПАТ    "Мостобуд", що підтверджується записами в трудовій книжці, водночас відповідач протягом тривалого періоду не сплачував йому в повному обсязі заробітну плату та має перед позивачем непогашену заборгованість за період з 31.12.2012 по 31.12.2014 в розмірі 49    364,91 грн, яку позивач і просив суд стягнути на його користь. В зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, позивач просив стягнути також середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні в розмірі 111    871,00 грн, компенсацію за невиплачену своєчасно заробітну плату, яка передбачена Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" в розмірі 81    294,82 грн, а також 3 % річних на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України в розмірі 11    811,04 грн.
		 
		Надходження касаційної скарги до Верховного Суду
		 
		13. 26.08.2020 ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою від 26.08.2020 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2020 та на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.10.2019 у справі     №    910/24323/16, в частині стягнення компенсації за службові відрядження, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати та середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні, підтвердженням чого є накладна відділення поштового зв`язку на конверті, в якому надійшла касаційна скарга.
		 
		14. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 у справі №    910/24323/16 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Білоуса В.В., судді - Ткаченко Н.Г., судді - Васьковського О.В., що підтверджується витягом з протоколу передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 22.09.2020.
		 
		15. Крім того, касаційна скарга від 26.08.2020 та матеріали касаційної скарги ОСОБА_1 містять клопотання від 26.08.2020 про поновлення строку на касаційне оскарження постанови Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2020 та ухвали Господарського суду міста Києва від 09.10.2019 у справі №    910/24323/16.
		 
		16. Оскільки скаржник - ОСОБА_1 звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою від 26.08.2020 в межах строку на касаційне оскарження, то розгляд вищевказаних клопотань судом касаційної інстанції не здійснюється.
		 
		17. Ухвалою Верховного Суду від 07.10.2020 у справі 910/24323/16 відкрито касаційне провадження у справі № 910/24323/16 за касаційною скаргою ОСОБА_1 від 26.08.2020 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2020 та на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.10.2019, в частині стягнення компенсації за службові відрядження, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати та середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні; призначено розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 від 26.08.2020 на 27.10.2020 року о 10:30 у приміщенні Касаційного господарського суду за адресою: м. Київ, вул. О. Копиленка, 6 в залі судових засідань № 330.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги з узагальненими доводами особи, яка подала касаційну скаргу
		 
		18. Не погоджуючись з прийнятою постановою, ОСОБА_1 подано касаційну скаргу, в якій скаржник просить оскаржувані судові рішення скасувати та прийняти нове рішення яким задовольнити у повному обсязі позовні вимоги щодо стягнення компенсації за службові відрядження, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати та середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні у даній справі; розглянути справу без його участі.
		 
		19. У касаційній скарзі ОСОБА_1 наводить, зокрема, наступні доводи.
		 
		19.1. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог стосовно стягнення компенсації витрат на відрядження, судами проігноровано статтю 12 Закону України "Про оплату праці", де вказано, що оплата службових відряджень є державними мінімальними гарантіями як норми і гарантії в оплаті праці та те, що Закон України вищу юридичну силу над підзаконним актом (Інструкцією зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 №    5).
		 
		19.2. Відповідно до статті 4 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць, тому судом мала б бути розрахована сума компенсації на дату ухвалення рішення, а не на дату подання заяви, оскільки на дату ухвалення рішення виплата заборгованості по заробітній платі проведена роботодавцем не була.
		 
		19.3. Позивач неодноразово звертався до роботодавця, як під час роботи, так і в день звільнення, і після звільнення, з вимогою про виплату належних йому коштів. У письмовому вигляді заяви про вимогу виплатити заробітну плату не приймалися, в наведеній статті 116 КЗпП України, не вказано, що вимога про розрахунок має пред`являтися у письмовому вигляді.
		 
		19.4. Також судом проігноровано п.    10 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159, відповідно до якого у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.
		 
		Відповідач не надав інформації щодо підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, судом така інформація витребувана не була, дана норма законодавства при визначенні розміру середньої заробітної плати була судом проігнорована.
		 
		З огляду на тривалий час затримки виплати заробітної плати, суд міг спиратися на коефіцієнт підвищення мінімального розміру заробітної плати за період 2017 - 2020 роки, як гарантовано робітнику Конституцією України, якщо відповідач не надав інформації щодо підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, відповідно до яких було б можливо розрахувати середній заробіток.
		 
		19.5. Враховуючи правову позицію Верховного Суду України викладеної у постанові №13 від 24.12.1999 "Про практику застосування судами законодавства про працю", середній заробіток мав бути присуджений за період з дня, наступного за днем звільнення, до дати ухвалення рішення, тобто до 05.08.2020 року.
		 
		Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі
		 
		20. ПАТ "Мостобуд" подано відзив на касаційну скаргу, в якому останнє просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
		 
		21. У судовому засіданні 27.10.2020 представник ПАТ "Мостобуд" заперечила проти касаційної скарги з підстав наведених у відзиві.
		Позиція Верховного Суду
		 
		22. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення        представника боржника, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, перевіривши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
		 
		23. Касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2020 та на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.10.2019 у справі № 910/24323/16, в частині стягнення компенсації за службові відрядження, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати та середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні подана 26.08.2020.
		 
		24. З огляду на викладене, в цьому випадку при розгляді вказаної касаційної скарги підлягають застосуванню норми Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону від 15.01.2020 № 460-IX, чинній з 08.02.2020.
		 
		25. Відповідно статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		 
		26. Як встановлено судами попередніх інстанцій предметом розгляду у цій справі є вимоги позивача про стягнення: 30    014,91 грн - заборгованості по заробітній платі, 19    350,00 - витрат на відрядження, 111    871,00 грн - середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні, 81    294,82 грн - компенсації за невиплачену своєчасно заробітну плату, 11    811,04 грн - 3% річних, що в загальному розмірі складає 254 341,77 грн.
		 
		27. Щодо заборгованості боржника по заробітній платі в розмірі 30    014,91 грн, боржником визнається та не заперечується, водночас в частині вимог про відшкодування витрат на відрядження відповідач заявляв про пропуск строку, встановленого    статтею 233 КЗпП України на звернення з такою вимогою.
		 
		28. Отже, суд першої інстанції, з яким погодися і суд апеляційної інстанції задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення заробітної плати в розмірі 30    014,91 грн дійшов висновку, що вказані вимоги є законними і обґрунтованими.
		 
		29. Щодо заявленої позивачем вимоги про стягнення витрат на відрядження в сумі 15    330,00 грн, суди попередніх інстанцій відмовили в її задоволенні у зв`язку з пропуском строку, встановленого    статтею 233 КЗпП України на звернення з такою вимогою.
		 
		30. Відповідно до    статті 233 КЗпП України    працівник може звернутись з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Тільки у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.
		 
		31. Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України "Про оплату праці", за змістом якої, заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми. 
		 
		32. Крім того, структуру заробітної плати, на підставі статті 2 Закону України "Про оплату праці", визначено у положенні Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 № 5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.01.2004 за №    114/8713, розробленої відповідно до Закону України від 17 вересня 1992 року N 2614-XII "Про державну статистику" та Закону України "Про оплату праці" з урахуванням міжнародних рекомендацій у системі статистики оплати праці й стандартів Системи національних рахунків (за змістом преамбули цієї Інструкції).
		 
		33. Згідно з п.п. 3.15 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої    наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 року №    5, не належать до фонду оплати праці витрати на відрядження: добові (у повному обсязі) вартість проїзду, витрати на наймання житлового приміщення. 
		 
		34. Отже, системний аналіз зазначених вище норм дає підстави для висновку, що витрати на відрядження не входять до структури заробітної плати, тому позивач повинен був звернутися до суду за її стягненням в тримісячний строк, встановлений статтею 233 КЗпП України, з моменту звільнення або коли дізнався чи повинен був дізнатися про порушення свого права. (Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 11.10.2017 у справі № 6-1638цс17, Верховного Суду від 04.08.2020 у справі № 910/24323/16).
		 
		35. Судом апеляційної інстанції встановлено, що під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем було заявлено про пропуск позивачем строку, встановленого статтею 233 КЗпП України щодо стягнення витрат на відрядження в розмірі 19    350,00    грн, водночас, позивач не подавав клопотання про поновлення цього строку.
		 
		36. Суди встановили, що в день звільнення відповідач з позивачем не розрахувався. Доказів того, що відповідачем позивачу були надані відомості про розмір заборгованості перед ним станом на день звільнення відповідачем не надано, водночас позивач ні в суді першої інстанції, ні під час апеляційного розгляду не зазначав про те, коли саме він довідався про розмір заборгованості з витрат на відрядження.
		 
		37. При цьому, до позовної заяви позивачем додано довідку №    19 від 13.04.2017, в зв`язку з чим суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що про розмір заборгованості з витрат на відрядження позивач повинен був дізнатися 13.04.2017 року, тоді як з позовом до місцевого господарського суду позивач звернувся в грудні 2018 року, тобто поза межами тримісячного строку встановленого статтею 233 КЗпП України; клопотання про поновлення такого строку позивачем не подавалось.
		 
		38. З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог щодо стягнення витрат на відрядження в розмірі 19    350,00 грн з підстав пропуску строку, встановленого статтею 233 КЗпП України, на звернення з такою вимогою. 
		 
		39. Щодо доводів касаційної скарги (п. 19.1. постанови) про те, що суди попередніх інстанцій ігнорують статтю 12 Закону України "Про оплату праці", в якій зазначено, що оплата службових відряджень є державними мінімальними гарантіями як норми і гарантії в оплаті праці оскільки Закон України має вищу юридичну силу над підзаконним актом, колегія суддів вважає безпідставними та такими, що спростовуються доводами, викладеними у пунктах 30 - 38 даної постанови та враховуючи наступне.
		 
		39.1. Верховний Суд при визначенні правової природи витрат на відрядження, керується в тому числі Законом України "Про оплату праці".
		 
		39.2. Крім того, зі змісту статті 12 Закону України "Про оплату праці", яка визначає норми і гарантії в оплаті праці вбачається, що категорія «оплата праці» є більш широкою, оскільки до неї входять і заробітна плата і гарантії та компенсації працівникам службових відряджень та інші, але ця категорія не передбачає, що витрати на відрядження входять до структури заробітної плати, про що помилково стверджує скаржник.
		 
		41. Щодо вимог позивача про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати в розмірі 81    294,82 грн колегія суддів зазначає наступне.
		 
		42. Судом першої інстанції було відмовлено в задоволенні позовних вимог про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати в розмірі 81 294,82 грн.
		 
		43. Суд апеляційної інстанції скасував ухвалу суду першої інстанції від 09.10.2019 в частині відмови в задоволенні суми компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати у сумі 43    393,06 грн та прийняв в цій частині нове рішення, яким позов ОСОБА_1 про стягнення з ПАТ    "Мостобуд" компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати на суму 
		 43    393,06 грн задовольнив, виходячи із нарахувань на заборгованість відповідача перед позивачем по заробітній платі за уточненим розрахунком, здійсненим апеляційним судом.
		 
		44. Як вірно зазначив суд апеляційної інстанції, суми виплат, пов`язаних з індексацією заробітної плати працівників та суми компенсації працівникам втрати частини заробітної плати в зв`язку з порушенням термінів її виплати фактично є заробітною платою працівника та підлягають виплаті в загальному порядку. Відповідної позиції притримується і Велика Палата Верховного Суду в постанові по справі № 910/4518/16 від 30.01.2019 року.
		 
		45. Конституційний Суд України в своєму рішенні від 15.10.2013 №1-18/2013 дійшов висновку що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
		 
		46. Щодо строків звернення з позовом до суду про стягнення вказаних сум, які визначені статтею 233 КЗпП України, Конституційний Суд України у зазначеному вище рішенні визначив, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців.
		 
		47. Згідно приписів статті 1, 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
		48.    Відповідно до статті 34 Закону України "Про оплату праці" компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
		 
		49. Розрахунок компенсації частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати здійснюється відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №159 від 21.02.2001 року "Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати" (далі - Порядок), яким передбачено, зокрема, наступне:
		 
		- компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплат проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001 року (п.    2 Порядку);
		 
		- заробітна плата підлягає компенсації (п. 3 Порядку);
		 
		- сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100 (п.    4 Порядку);
		 
		- індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці за який виплачується дохід по розрахунку не включаються. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом 
		(п.4 Порядку).
		 
		50. Як встановлено судом апеляційної інстанції доданий позивачем розрахунок суми компенсації не відповідає вказаному Порядку, індекси споживчих цін не відповідають тим, які опубліковані Держкомстатом. Крім того, позивач в порушення положень як Порядку так і Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" нараховує компенсацію в період січень 2015 року по листопад 2018 на суму визначеного ним самостійно середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
		 
		51. Крім того, суд апеляційної інстанції обґрунтовано вважає безпідставним нарахування компенсації на заборгованість по витратам на відрядження. Вказані витрати не є заробітною платою і відповідно не включаються до фонду оплати праці.
		52. Отже, суд апеляційної інстанції, здійснив власний розрахунок компенсації відповідно до зазначених вище положень діючого законодавства зазначивши, що у разі якщо нарахований але не виплачений грошовий дохід за грудень 2012 року (2    394,44 грн) виплачується в листопаді 2018 року, то відповідно компенсація розраховується = 2    394,44 грн    *    146,7 (приріст індексу споживчих цін за період невиплати грошового доходу, у відсотках розрахований шляхом множення щомісячних індексів споживчих цін з січня 2013 року (наступний місяць після місяця в якому утворилась заборгованість) до жовтня 2018 року (місяць, що передує виплаті доходу):100=3    512,64 грн. 
		 
		53. Щодо доводів касаційної скарги про те, що судом мала б бути розрахована сума компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати на дату ухвалення рішення, а не на дату подання заяви колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на наступне.
		 
		54. Суд апеляційної інстанції, враховуючи, що позивачем було обрано період для розрахунку компенсації за період з січня 2015 року по листопад 2018 року та те, що відповідачем нарахована заробітна плата виплачена не була, здійснив нарахування компенсації по дату подання позову за власним уточненим розрахунком.
		 
		55. Частина перша статті 117 КЗпП України, яка передбачає обов`язок підприємства, установи, організації виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір.  
		 
		56. Водночас, зазначені відшкодування стосуються виплати середнього заробітку за час затримки належних звільненому працівникові сум, та не стосується стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.
		 
		57. З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення вимог позивача в частині стягнення з відповідача компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати у розмірі 43    393,06 грн.
		 
		58. Щодо заявленої позивачем вимоги про стягнення з боржника середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 111    871,00 грн колегія суддів зазначає наступне.
		 
		59. Відповідно до частини 1 статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
		 
		60. В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ч. 1 ст. 117 зазначеного кодексу).
		 
		61. Отже, остаточних розрахунок роботодавця з працівником здійснюється при його звільненні, зокрема, або в день звільнення, або, якщо працівник в день звільнення не працював, то не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. В разі невиконання роботодавцем вказаних вимог законодавцем передбачений певний вид відповідальності у вигляді сплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
		 
		62. Судом апеляційної інстанції встановлено наступне.
		 
		62.1. Позивач був звільнений відповідачем 16.09.2016 року за власним бажанням.
		 
		62.2. Згідно довідки № 19 від 13.04.2017 року відповідач має заборгованість перед позивачем за період його роботи, зокрема з грудня 2012 року по грудень 2014 року. 
		 
		62.3. При цьому розрахунок сум середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивач проводить за період з січня 2015 року листопад 2018 року, тобто ще й за період в який, за даними трудової книжки, він не був звільнений.
		 
		62.4. При цьому, матеріали справи взагалі не містять відомостей стосовно того, чи виконував ОСОБА_1 на ПАТ    "Мостобуд" "Мостобудівельний загін № 12" в період з грудня 2014 року по вересень 2016 року будь-яку роботу та чи нараховувалась йому заробітна плата та в яких розмірах, як і не містять доказів того, що саме в день звільнення ОСОБА_1 працював на підприємстві.
		 
		62.5. Матеріали справи не містять доказів про повідомлення позивача про розмір заборгованості перед ним станом на дату звільнення.
		63. Відповідальність відповідача за порушення строку розрахунку, що полягає в сплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні може настати з наступного дня після непроведення остаточного розрахунку з позивачем після відповідного звернення.
		 
		64. Водночас, як встановлено судами попередніх інстанцій доказів звернення позивача до відповідача з відповідними вимогами матеріали справи не містять.
		 
		65. Враховуючи викладене та те, що доказів звернення позивача до відповідача з відповідними вимогами матеріали справи не містять, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.
		 
		66. Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги (п. 19.3. постанови) про те, що у письмовому вигляді заяви про вимогу виплатити заробітну плату не приймалися, а в статті 116 КЗпП України, не вказано, що вимога про розрахунок має пред`являтися у письмовому вигляді, з огляду на таке.
		 
		66.1. Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		 
		66.2. Частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		 
		66.3. Зі змісту положень наведених вище статей 73, 74  Господарського процесуального кодексу України слідує, що під час розгляду справ у порядку господарського судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. При цьому, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		 
		67. Крім того, колегія суддів вважає необґрунтованими  доводи касаційної скарги 
		(п. 19.4    -    19.5. постанови) щодо обчислення судами середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, оскільки у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні судами попередніх інстанцій у даній справі було відмовлено.
		 
		68. В силу вимог вже наведеної раніше статті 300 ГПК України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. 
		 
		69. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, позиція суду касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. 
		 
		70. У справі, що розглядається, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин. Водночас, доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі компетенції Верховного Суду в силу приписів статті 300 ГПК України.
		 
		71. Відповідно статті 309 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. 
		 
		72. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України дійшла висновку, що постанова Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2020 та ухвала Господарського суду міста Києва від 09.10.2019, в частині стягнення компенсації за службові відрядження, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати та середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні у справі № 910/24323/16 прийняті відповідно до фактичних обставин справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для їх зміни або скасування не вбачається.
		 
		73. Оскільки підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає, то судовий збір відповідно до статті 129 ГПК України за подання касаційної скарги покладається на скаржника.
		 
		Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 15.01.2020 № 460-IX, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, - 
		 
		П О С Т А Н О В И В :
		 
		1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 від 26.08.2020 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2020 та на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.10.2019, в частині стягнення компенсації за службові відрядження, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати та середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні у справі № 910/24323/16 залишити без задоволення.
		 
		2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2020 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.10.2019, в частині стягнення компенсації за службові відрядження, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати та середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні у справі № 910/24323/16 залишити без змін.
		 
		3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                       В.    В. Білоус
		Судді                                                                                                   О.    В. Васьковський  
		                                                                                                 Н. Г. Ткаченко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...