Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 523/12674/20 : Справи про адмінправопорушення (з 01.01.2019); Адміністративні правопорушення, пов’язані з корупцією; Порушення вимог щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів.
Надіслано для оприлюднення: 13.11.2020. Зареєстровано: 15.11.2020. Забезпечено надання загального доступу: 16.11.2020.

Номер судового провадження: 3/522/9381/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ1
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		09 листопада 2020 року             м. Одеса
		 
		Приморський районний суд м. Одеси у складі:
		головуючого  судді Русєвої А.С.,
		за участю: 
		секретаря судового засідання  Романюка П.С.
		прокурора  Острик О.В.
		захисника  Шепітка Г.І.
		особи, яка притягується до адміністративної відповідальності  ОСОБА_1 
		розглянув у відкритому судовому засіданні справу про адміністративне (корупційне) правопорушення відносно ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.172-7 КУпАП, -
		встановив:
		 
		Згідно протоколу про адміністративне (корупційне) правопорушення №30/79 від 07.08.2020 року, ОСОБА_1 31.08.2020 року будучи суддею Суворовського районного суду м. Одеси, тобто особою, уповноваженою на виконання функцій держави, на яку поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції», перебуваючи у приміщенні Суворовського районного суду м. Одеси за адресою: вул. Чорноморського козацтва, 68, м. Одеса, 27.05.2019, всупереч вимогам пункту 3 частини першої статті 28 Закону України «Про запобігання корупції», вчинив дії та прийняв рішення, пов`язанні із розглядом цивільної справи № 523/7980/19, в умовах реального конфлікту інтересів, чим вчинив правопорушення, пов`язане з корупцією, відповідальність за яке передбачено частиною другою статті 1727 Кодексу України про адміністративні правопорушення, за наступних обставин.
		Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 12.01.2012 № 4322-УІ «Про обрання суддів» ОСОБА_1 обрано суддею Суворовського районного суду м. Одеси безстроково.
		Згідно з підпунктом «ґ» пункту 1 частини першої статті 3 Закону ОСОБА_1 є суб`єктом на якого по поширюється дія Закону, зокрема вимоги частини першої статті 28 Закону щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів, а також належить до переліку службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, визначених у примітці до статті 50 Закону.
		Так, ОСОБА_1 розглянув клопотання про забезпечення позовних вимог у справі № 523/7980/19 та ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 27.05.2019 вирішив питання про забезпечення позовних вимог, заборонивши Вищій кваліфікаційній комісії суддів України (далі - Комісія) у складі Козьякова Сергія Юрійовича, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 вчиняти будь-які дії щодо проведення та/або продовження кваліфікаційного оцінювання суддів до набрання рішенням у цій справі законної сили, усвідомлюючи, що ухвала про вжиття заходів забезпечення позову виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень.
		Рішенням Комісії від 01.02.2018 № 8/зп-18 призначено кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, у тому числі ОСОБА_1 , яке включає такі етапи: складання іспиту, дослідження досьє і проведення співбесіди.
		У період проведення кваліфікаційного оцінювання судді Шепітка І.Г. з 01.02.2018 до 04.06.2019 до складу Комісії входили: ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_8 , ОСОБА_11 , ОСОБА_3 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_16 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_17 та ОСОБА_2 .
		За результатами проходження суддею ОСОБА_1 першого етапу «Іспит» кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді Комісією 07.06.2018 ухвалено рішення № 126/зп-18 про визначення результатів та допуск до другого етапу кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє і проведення співбесіди».
		Разом з цим, Громадською радою доброчесності опубліковано висновок від 16.04.2019 про невідповідність ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, який відповідно до Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням Комісії від 03.11.2016 № 143/зп-16 розглядається Комісією, за наявності достатніх підстав береться до уваги під час визначення оцінок за відповідні критерії.
		20 травня 2019 року Комісією відповідно до підпункту 3.1.8 пункту 3.1 Розділу III Регламенту Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, затвердженого рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 13.10.2016 № 81/зп-16, поінформовано ОСОБА_1 шляхом розміщення інформації на офіційному веб-сайті Комісії про проведення 04.06.2019 співбесіди за результатами дослідження досьє суддів у межах кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді.
		На момент ухвалення рішення про забезпечення позову у справі № 523/7980/19, ОСОБА_1 був ознайомлений із висновком Громадської ради доброчесності від 16.04.2019, про що свідчать надані ним 23.05.2019 члену Комісії ОСОБА_15 пояснення.
		Таким чином, рішення від 27.05.2019 про заборону членам Комісії проводити кваліфікаційне оцінювання суддів мало приватний інтерес для ОСОБА_1 , оскільки він усвідомлював можливість прийняття за результатами співбесіди 04.06.2019 рішення про не підтвердження здатності здійснювати правосуддя та внесення подання до Вищої ради правосуддя щодо звільнення його з посади.
		Згідно з пунктом 1 частини сьомої статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя зобов`язаний справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства.
		Ураховуючи наявність у ОСОБА_1 вищезгаданого приватного інтересу, реалізація ним як суддею Суворовського районного суду м. Одеси службових повноважень під час ухвалення рішення про забезпечення позову у справі № 523/7980/19, відбулась під впливом цього приватного інтересу на його об`єктивність та неупередженість. Це, у свою чергу, спричинило суперечність між службовими повноваженнями та приватним інтересом, що вплинуло на об`єктивність та неупередженість прийняття зазначеного рішення, та в розумінні Закону України «Про запобігання корупції» і Кодексу України про адміністративні правопорушення є реальним конфліктом інтересів.
		За наявності приватного інтересу суддя Шепітко І.Г. не міг забезпечити безсторонній розгляд цивільної справи № 523/7980/19, а, отже його приватний інтерес вступав у суперечність із його службовим повноваженням здійснювати правосуддя.
		Про те, що приватний інтерес ОСОБА_1 впливав на об`єктивність прийняття ним рішення про забезпечення позову від 27.05.2019 у справі № 523/7980/19 може свідчити той факт, що воно було зупинене та у подальшому скасоване судом апеляційної інстанції, а Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що вказані вище дії судді ОСОБА_1 слід кваліфікувати як вчинення істотного дисциплінарного проступку, що є несумісним зі статусом судді, допущення суддею грубого порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду.
		Таким чином, суддя Суворовського районного суду м. Одеси Шепітко І.Г., усвідомлюючи наявність приватного інтересу в цивільній справі № 523/7980/19, не вжив заходів урегулювання конфлікту інтересів у порядку, визначеному процесуальним законом, не заявив самовідвід у справі, розглянув вказану справу та за результатами її розгляду постановив ухвалу від 27.05.2019, тобто вчинив дії та прийняв рішення в умовах реального конфлікту інтересів.
		В судовому засіданні захисником ОСОБА_1  Шепітко Г.І. було заявлено усне клопотання, яке підтримано самим ОСОБА_1 про закриття провадження у справі у зв`язку із прийняттям Конституційним Судом 27 жовтня 2020 року рішення № 13-р/2020, у справі за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України «Про запобігання корупції» та Кримінального кодексу України.
		Прокурор в судовому засіданні виловила думку про обґрунтованість клопотання захисника та наявність підстав для закриття провадження у цій справі.
		Суд, заслухавши прокурора, пояснення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності та його захисника, приходить до наступних висновків.
		Так, Рішенням Конституційного Суду України (далі  КСУ) №13-р/2020 від 27 жовтня 2020 року визнані такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними) окремі положення Закону України «Про запобігання корупції» від 14 жовтня 2014 року №1700VII (далі  Закон №1700) зі змінами, а саме:
		 пункти 6, 8 частини першої статті 11 (передбачають повноваження Національного агентства з питань запобігання корупції (далі  НАЗК), зокрема щодо здійснення моніторингу та контролю за виконанням актів законодавства з питань етичної поведінки, запобігання та врегулювання конфлікту інтересів, здійснення контролю та перевірки декларацій суб`єктів декларування, зберігання та оприлюднення таких декларацій, проведення моніторингу способу життя суб`єктів декларування);
		 пункти 1, 2, 6101, 12, 121 частини першої, частини другап`ята статті 12 (передбачають права НАЗК);
		 частина друга статті 13 (передбачає права Уповноважених осіб НАЗК);
		 частина друга статті 131 (передбачає основні завдання уповноважених підрозділів (уповноваженої особи) з питань запобігання та виявлення корупції, які утворюються (визначаються) в органах державної влади та ін.);
		 стаття 35 (визначає особливості врегулювання конфлікту інтересів);
		 абзаци другий, третій частини першої статті 47 (щодо відкритого цілодобового доступу до Єдиного державного реєстру декларацій, який забезпечує НАЗК);
		 статті 4851 (передбачають контроль та перевірку декларацій, встановлення своєчасності подання декларацій, повну перевірку декларацій, моніторинг способу життя суб`єктів декларування);
		 частини друга, третя статті 52 (передбачають обов`язок повідомлення про суттєві зміни у майновому стані, а також визначення НАЗК порядку інформування про відкриття валютного рахунка в установі банку-нерезидента і про суттєві зміни у майновому стані);
		 стаття 65 (у ній йдеться про види відповідальності за корупційні або пов`язані з корупцією правопорушення).
		У пункті 8 мотивувальної частини свого Рішення Конституційний Суд України зазначає, зокрема: «Реалізація принципу незалежності судової гілки влади, а отже, і суддів, полягає насамперед у відособленості її від інших гілок державної влади, а це означає формування самостійної, автономної й самоуправлінської судової системи поза структурами законодавчої та виконавчої гілок влади.
		Однак, як показує практика, законодавець може нехтувати основними конституційними принципами поділу державної влади в частині незалежності судової гілки влади, наділяє законами органи та посадових осіб, які не належать до судової влади, значним обсягом повноважень щодо організації та діяльності судів, визначення судоустрою і статусу суддів тощо поза встановленою Конституцією України їх компетенцією. Таким чином, створюються передумови для неправомірного впливу на суд, втручання у діяльність органів судової влади, порушення принципів незалежності й самостійності суддів».
		У пункті 13 мотивувальної частини Рішення Конституційний Суд України констатує: «Національне агентство з питань запобігання корупції як орган виконавчої влади здійснює контроль над конституційно закріпленими інституціями, якими є суди та Конституційний Суд України.
		Оскільки судова влада є незалежною, а незалежність і недоторканність суддів системи судоустрою та суддів Конституційного Суду України гарантується Конституцією України, виконавча гілка влади відокремлена від судової гілки влади.
		Враховуючи це, Конституційний Суд України дійшов висновку про неконституційність окремих положень Закону №1700, що стосуються повноважень Національного агентства з питань запобігання корупції в частині контрольних функцій (контролю) виконавчої влади над судовою гілкою влади, а саме: повноважень та прав Національного агентства з питань запобігання корупції, уповноважених осіб та уповноважених підрозділів з питань запобігання та виявлення корупції, особливостей врегулювання конфлікту інтересів, що виник у діяльності окремих категорій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, обліку та оприлюднення декларацій, контролю та перевірки декларацій, встановлення своєчасності подання декларацій, повної перевірки декларацій, моніторингу способу життя суб`єктів декларування, додаткових заходів здійснення фінансового контролю, відповідальності за корупційні або пов`язані з корупцією правопорушення».
		Закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення (частини 1 та 2 статті 152 Конституції України, ст.91 Закону України «Про Конституційний Суд України).
		Відповідно до ст.151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
		Позиції Конституційного Суду України слід розглядати, як загальнообов`язкові правові висновки внаслідок тлумачення ним Конституції України та/або положень законів, інших нормативних актів у межах його компетенції, що мають загальний характер, усувають конституційно-правову невизначеність, слугують підставою для прийняття остаточного рішення, викладені у його акті, які діють на усій території України та є обов`язковими для виконання усіма суб`єктами права.
		Згідно зі ст.58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
		Як зазначив Конституційний Суд України в Рішенні від 14.12.2000 року №15-рп/2000 «…додаткове визначення у рішеннях Конституційного Суду України порядку їх виконання не скасовує і не підміняє загальної обов`язковості їх виконання. Незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційними Судом України рішення про їх неконституційність».
		Отже, підставою для втрати чинності законом у цілому або його окремими положеннями є, зокрема, визнання закону, його окремих положень такими, що втратили чинність, єдиним органом законодавчої влади  Верховною Радою України, або визнання їх такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні  Конституційним Судом України. Як у першому та і другому випадку наслідком є фактична втрата нормою чинності.
		У Рішенні від 19.04.2000 №6-рп/2000 Конституційний суд України зазначив, що «згідно з частиною другою статті 58 Конституції України ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення», «кримінально-правова норма має зворотну дію в часі в тій її частині, в якій вона пом`якшує або скасовує відповідальність особи. Це стосується випадків, коли в диспозиції норми зменшено коло предметів посягання; виключено із складу злочину якісь альтернативні суспільно-небезпечні наслідки; обмежено відповідальність особи шляхом конкретизації в бік звуження способу вчинення злочину; звужено зміст кваліфікуючих ознак тощо» (абзац третій пункту 2, абзац четвертий пункту 3 мотивувальної частини).
		Розуміння наслідків втрати чинності окремих положень Закону №1700, що стосуються повноважень Національного агентства з питань запобігання корупції в частині контрольних функцій (контролю) виконавчої влади над судовою гілкою влади, а саме: повноважень та прав Національного агентства з питань запобігання корупції, уповноважених осіб та уповноважених підрозділів з питань запобігання та виявлення корупції, особливостей врегулювання конфлікту інтересів, що виник у діяльності окремих категорій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, обліку та оприлюднення декларацій, контролю та перевірки декларацій, встановлення своєчасності подання декларацій, повної перевірки декларацій, моніторингу способу життя суб`єктів декларування, додаткових заходів здійснення фінансового контролю, відповідальності за корупційні або пов`язані з корупцією правопорушення, які Конституційний Суд України визнав неконституційними, за переконанням суду пов`язане з принципом дії в часі закону та інших нормативно-правових актів, що закладений у положеннях статті 58 Конституції України, у зв`язку з тим, що фактично скасовують відповідальність ОСОБА_1 , що має тлумачитись на його користь.
		Відповідно до статті 254 КУпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовими особами, або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.
		Відповідно до п.1 ч.1 ст. 255 КУпАП, у справах про адміністративні правопорушення, що розглядаються органами, зазначеними в статтях 218-221 КУпАП, протоколи про адміністративні правопорушення мають право складати уповноважені на те посадові особи в тому числі і Національного агентства з питань запобігання корупції.
		Згідно вимог ст.13 Закону № 1700-VII, яка діяла на момент складання протоколу про адміністративне правопорушення і до ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 27.10.2020 року уповноваженими особами Національного агентства є Голова та члени Національного агентства, а також уповноважені Національним агентством посадові особи.
		Уповноважені особи Національного агентства мають право, в тому числі, відповідно до розподілу обов`язків складати протоколи про адміністративні правопорушення у справах, що належать до компетенції Національного агентства.
		Протокол про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 складено головним спеціалістом відділу перевірок Департаменту з питань дотримання законодавства про конфлікт інтересів щодо запобігання корупції.
		Між тим, у зв`язку із застосуванням судом в даному випадку зворотної сили закону у часі, враховуючи, що положення Закону №1700 щодо права уповноважених осіб НАЗК складати протоколі про адміністративні (корупційній) правопорушення, втратили свою чинність на підставі Рішення Конституційного Суду України від 27.10.2020 року №13-р/2020, суд прийшов до висновку, протокол про адміністративне (корупційне) правопорушення, складений не уповноваженою на те особою.
		Відповідно до ст.2 КУпАП законодавство України про адміністративні правопорушення складається з цього Кодексу та інших законів України.
		Статтею 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушення, інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
		Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
		Відповідно до ст.245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом.
		Статтею 251 КУпАп передбачено, що доказами в справі про адміністративні правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган/ посадова особа/ встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці данні установлюються у тому числі протоколом про адміністративне правопорушення, який в свою чергу є основним доказом (джерелом доказів) у справі, та яким особі висувається обвинувачення.
		Згідно ст.252 КупАП орган /посадова особа/ оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
		Згідно зі статтею 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
		Кодекс України про адміністративні правопорушення фактично не передбачає процесуальних норм, які регламентують визнання недопустимими доказів добутими не уповноваженими особами, під час складання протоколу про адміністративне правопорушення і не містить спеціальних норм, що передбачають для учасників судового розгляду можливість заявити відповідне клопотання, у зв`язку з чим з метою додержання принципу законності судового провадження та верховенства права, суд приходить висновку про необхідність в застосуванні принципу аналогії закону найбільш близької галузі права кримінального процесуального права та вважає за необхідне керуватись при розгляді даної справи положеннями Кримінального процесуального кодексу України.
		У рішеннях ЄСПЛ значну роль у розширенні сфери застосування п.2 ст.6 Конвенції грає тлумачення двох ключових понять цієї статті -" кримінальне обвинувачення" і " суперечки про громадянські права". У справі " Кадубец проти Словаччини"Eur. Court H. R. Kadubec v. Slovakia Judgment of 2 Sertember 1998. Reports, 1998 VI. представник держави-відповідача наполягав на тому, що в цій справі йдеться про адміністративний проступок, а не про кримінальне звинувачення і , отже ст.6 не може бути застосована. Однак, Європейський суд з прав людини не погодився з аргументом відповідача, хоча і визнав, що внутрішнє право країни не вважає кримінальним діяння, за вчинення якого був покараний заявник. Проте ця обставина, на думку Суду, не має великого значення, так само як і те, який державний орган розглядав справу.
		Таким чином, зазначена міжнародно-правова норма гарантує кожній людині доведення її вини тільки в законному порядку на підставі законно здобутих доказів.
		Під час судового розгляду судом встановлено, що протокол про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 складений не уповноваженою на те особою, у зв`язку з визнанням неконституційною норми Закону №1700 щодо права уповноважених осіб НАЗК проводити перевірки та складати протоколи про адміністративні (корупційні) правопорушення, у тому числі щодо суддів, у зв`язку з чим встановлені судом обставини, з урахуванням вимог ч.6 ст.9, ст.89 КПК України, є безперечною підставою для визнання протоколу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 недопустимим доказом.
		Визнаючи протокол про адміністративне правопорушення неналежним доказом у цій справі суд вважає за необхідне застосувати доктрину «плодів отруєного дерева» до інших доказів зібраних у справі, відповідно до якої якщо джерело доказів є неналежним, то всі докази, отримані з його допомогою, будуть такими ж.
		Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного суду, яка висловлена у постанові від 30.10.2019 року (справа № 455/2/17), згідно якої Верховний Суд погоджуючись з судами нижчих інстанцій, якими визнано недопустимим доказом висновки експертиз, зазначив, що у рішенні «Гефген проти Німеччини» ЄСПЛ для описання доказів, отриманих із порушенням встановленого порядку, сформував доктрину «плодів отруєного дерева», відповідно до якої якщо джерело доказів є неналежним, то всі докази, отримані з його допомогою, будуть такими ж.
		Відповідно до п.1 ч.1 ст.247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
		За таких обставин, суд приходить до однозначного висновку що ОСОБА_1 не підлягає адміністративній відповідальності за ч.2 ст.172-7 КУпАП і, відповідно до вимог п.1 ч.1 ст.247 КпАП України провадження по справі про адміністративне (корупційне) правопорушення підлягає закриттю.
		У зв`язку із закриттям провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП за встановлених судом обставин щодо складання протоколу про адміністративне правопорушення не уповноваженою на те особою, клопотання захисника Шепітка Г.І. про закриття провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП підлягає частковому задоволенню, як таке, що містить вимогу про закриття провадження на підставі зазначеної норми, а в задоволенні клопотання захисника Шепітка Г.І. про закриття провадження у справі на підставі п.7 ч.1 ст.247 КУпАП,  слід відмовити.
		Керуючись ст.283-285 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд 
		 
		постановив:
		 
		Клопотання захисника Шепітка Г.І. про закриття провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП  задовольнити частково.
		Провадження по справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.2ст.172-7КУпАП  закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП у зв`язку із відсутністю події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.172-7 КУпАП.
		В задоволенні клопотання захисника Шепітка Г.І. про закриття провадження у справі на підставі п.7 ч.1 ст.247 КУпАП,  відмовити.
		Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду шляхом подання до Приморського районного суду м. Одеси апеляційної скарги протягом десяти днів з дня винесення постанови.
		 
		Суддя
		Приморського районного суду м. Одеси А.С. Русєва
		 
		 
		 
		09.11.2020 
		Єдиний унікальний номер справи: №522/12674/20
		Номер провадження №3/522/9381/20
		Головуючий суддя  Русєва А.С.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...