Єдиний державний реєстр судових рішень

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 607/24977/19 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти власності.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 26.11.2020. Оприлюднено: 26.11.2020.
Дата набрання законної сили: 19.11.2020
Номер судового провадження: 51-4617км20
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12019210010002074

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		19 листопада2020 року
		м. Київ
		справа № 607/24977/19
		провадження № 51-4617 км 20
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого                         Остапука В. І.,
		суддів                                              Кравченка С. І., Білик Н. В.,
		за участю:
		секретаря судового засідання Миколаєнко О. О.,
		прокурора                               Гошовської Ю. М.,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Шевчука В. О., який діє в інтересах засудженого ОСОБА_1 , на вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 квітня 2020 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 24 червня 2020 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019210010002074, за обвинуваченням 
		ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Кінчаки Галицького району Івано-Франківської області, жителя АДРЕСА_1 , раніше судимого: 
		1) вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18 квітня 2000 року за ч. 2 ст. 141 КК України 1960 року до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік; 
		2) вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 22 травня 2002 року, за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 186, ст. 70  КК України до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 1 місяць, звільненого 14 березня 2006 року по відбуттю строку покарання;
		3) вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 30 грудня 2008 року за ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 190, ст. 395, ст. 70 КК України до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією майна, яке є його власністю, звільненого 10 березня 2015 року умовно-достроково з невідбутим строком 1 рік 9 місяців 28 днів, 
		у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 190, ч. 3 ст. 185, ч. 1 ст. 125 КК України.
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами 
		першої та апеляційної інстанцій обставини
		Вироком Тернопільського  міськрайонного суду Тернопільської області від 03 квітня 2020 року ОСОБА_1 визнано невинуватим за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України та виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України у зв`язку з недоведеністю, що в його діянні є склад кримінального правопорушення. 
		Цим же вироком ОСОБА_1 засуджено за: ч. 2 ст. 190 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки; ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців. На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_1 у строк покарання строк його попереднього ув`язнення. 
		Вирішено питання речових доказів та процесуальних витрат у провадженні.
		Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 24 червня 2020 року вирок суду першої інстанції залишено без змін.
		За обставин, встановлених судом та детально викладених у вироку суду першої інстанції, ОСОБА_1 визнано винуватими та засуджено за те, що він 16 липня 2019 року, близько 02 год., знаходячись на зупинці громадського транспорту, що по вул. Б. Хмельницького у м. Тернополі, шляхом обману, під приводом здійснення дзвінка, не маючи наміру здійснити його, із корисливих мотивів заволодів мобільним телефоном потерпілого ОСОБА_2 та з місця злочину зник, спричинивши матеріальну шкоду останньому на загальну  суму 1623, 75 грн.
		Крім того, у період з 01 по 21 липня 2019 року, у засудженого ОСОБА_1 під час винаймання у власника ОСОБА_3  однієї із кімнат за адресою: АДРЕСА_2 , виник умисел на заволодінням майном, яке зберігалось в зачиненій кімнаті та до якої ОСОБА_1 доступу не мав. Реалізуючи свій злочинний умисел, засуджений ОСОБА_1 шляхом підбору ключа, проник в кімнату, яка була зачинена власником квартири, та викрав майно, яке належить потерпілій ОСОБА_4 , спричинивши останній матеріальної шкоди на загальну суму 21356, 28 грн.
		Крім того, органом досудового розслідування, ОСОБА_1 обвинувачувався у тому, що 25 липня 2019 року, близько 14 год, перебуваючи в домоволодінні АДРЕСА_1 , під час конфлікту на ґрунті особистих неприязних відносин, умисно завдав ОСОБА_5 руками ударів, внаслідок чого спричинив останньому легких тілесних ушкоджень.
		Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі захисник Шевчук  В. О., посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, ставить питання про скасування ухвали Тернопільського апеляційного суду від 24 червня 2020 року щодо ОСОБА_1 та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції. На думку захисника, судами порушено положення статей 334, 377, 404 КПК України, у зв`язку з тим, що вони вийшли за межі пред`явленого обвинувачення, оскільки в обвинувальному акті була відсутня така кваліфікуюча ознака за епізодом крадіжки як повторність. Крім того, вважає, що кваліфікація дій ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 185 КК України є помилковою та невірною, оскільки відсутня така кваліфікуюча ознака крадіжки як проникнення у житло, інше приміщення чи сховище або що завдало значної шкоди потерпілому, з огляду на те, що засуджений винаймав житло та факт обмеження доступу нічим не підтверджується.
		Позиції інших учасників судового провадження
		Під час касаційного розгляду прокурор заперечила проти поданої касаційної скарги та просила її залишити без задоволення.
		У запереченні на касаційну скаргу захисника Шевчука В. О. представник потерпілої ОСОБА_4 - адвокат Істеревич А. З. вказує на безпідставність її доводів та вважає, що вона не підлягає до задоволення.
		Мотиви Суду
		Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. 
		При цьому згідно зі ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
		Висновки суду першої інстанції про виправдання  ОСОБА_1  за епізодом заподіяння легкого тілесного ушкодження ОСОБА_5 , у зв`язку з недоведеністю, що в його діянні є склад кримінального правопорушення, ухвалено відповідно до вимогст. 370 КПКУкраїни на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду таоціненими відповідно до положеньст. 94 КПКУкраїни та в касаційній скарзі не оспорюється.
		Посилання захисника у касаційній скарзі на незгоду з наданою судом оцінкою доказів, оспорювання встановлених за результатами судового розгляду фактів із викладенням власної версії подій стосуються по суті невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що виходячи з вимог 
		ст. 438 КПК України не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
		Стаття 370 КПК України передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.
		Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Відповідно до ст. 374 КПК України у мотивувальній частині вироку у разі визнання особи винуватою, крім іншого, зазначаються формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.
		Згідно з вимогами ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконання, досліджує всі обставини кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку.
		Цих вимог закону суд дотримався.
		Судові рішення свідчать, що суди ретельно перевіряли доводи, аналогічні тим, що викладені у касаційній скарзі. Зазначені в них мотиви про визнання цих доводів безпідставними, суд знаходить обґрунтованими і такими, що відповідають дослідженим у судовому засіданні доказам.
		У вироку суд першої інстанції проаналізував і дав належну оцінку всім зібраним у справі та дослідженим у судовому засіданні доказам та дійшов обґрунтованого висновку, що вони у своїй сукупності вказують на винуватість ОСОБА_1  у вчиненні кримінальнихправопорушень, передбачених ч. 2 ст. 190, ч. 3 ст. 185 
		КК України. Критичну оцінку окремих доказів належним чином вмотивовано.
		При перевірці кримінального провадження не встановлено обставин, які б ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про доведеність винуватості  ОСОБА_1  у вчиненні кримінальних правопорушень, за яких його засуджено.
		У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що вирок суду першої інстанції відповідає вимогам статей 368,370,373, 374 КПК України.
		Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника, доводи якої аналогічні доводам його касаційної скарги, належним чином їх перевірив та визнав необґрунтованими, навівши належні й докладні мотиви своїх висновків в ухвалі, з якими погоджується касаційний суд.
		Доводи касаційної скарги захисника про те, що суд під час розгляду справи вийшов за межі пред`явленого  ОСОБА_1 обвинувачення, є необгрунтованими.
		За змістомст. 337 КПК України  судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.
		Саме в обвинувальному акті викладаються фактичні обставини кримінального правопорушення, які сторона обвинувачення вважає встановленими, правова кваліфікація правопорушення і встановлюються межі судового розгляду кримінального провадження. Тобто ці межі визначаються  з урахуванням висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.
		Як убачається з наявного в матеріалах кримінального провадження   обвинувального акта щодо   ОСОБА_1 , останній  обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, а саме: у таємному викраденні чужого майна (крадіжка), вчиненому повторно, поєднаному з проникненням в житло.
		Тобто викладене в обвинувальному акті обвинувачення  ОСОБА_1   містить кваліфікуючу ознаку складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України  - повторність. Порушень вимог ст. 337 КПК України  щодо меж судового розгляду не встановлено.
		Також є необгрунтованими і доводи касаційної скарги захисника щодо невірної кваліфікації дій ОСОБА_1 саме за ч. 3 ст. 185 КК України, оскільки, на його думку,у засудженого відсутня така кваліфікуюча ознака як  проникнення у житло, інше приміщення чи сховище або що завдало значної шкоди потерпілому. Так, судами було встановлено, що потерпіла під час судового засідання зазначила про те, що засуджений ОСОБА_1 орендував одну кімнату в двукімнатній квартирі, інша кімната мала двері з замком і була зачинена на ключ, доступ до неї засудженого був обмеженим і це було обумовлено з останнім під час укладення договору оренди. Крім того, потерпілою був схований ключ від цієї зачиненої кімнати та про його місце знаходження засуджений не був повідомлений.
		Всі доводи щодо незаконності засудження ОСОБА_1 , в тому числі, щодо істотних порушень вимог КПК України, які аналогічні доводам апеляційної скарги захисника, належно перевірені апеляційним судом, на них надано вмотивовані відповіді, ухвала суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
		Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б безумовною підставою для зміни чи скасування судових рішень, не встановлено, а тому підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд
		ухвалив:
		Вирок Тернопільскього міськрайонного суду Тернопільської області від 03 квітня 2020 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 24 червня 2020 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника Шевчука В. О. - без задоволення.
		Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.       
		 
		Судді:
		 
		 
		В. І. Остапук                                С. І. Кравченко                                    Н. В. Білик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...