Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 334/3451/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи окремого провадження; Справи про видачу і продовження обмежувального припису.
Надіслано для оприлюднення: 30.11.2020. Зареєстровано: 01.12.2020. Забезпечено надання загального доступу: 02.12.2020.
Дата набрання законної сили: 25.11.2020
Номер судового провадження: 22-ц/807/2971/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Дата документу 25.11.2020 Справа № 334/3451/20
		 
		 
		 
		Запорізький Апеляційний суд
		 
		 
		 
		ЄУН 334/3451/20Головуючий у 1-й інстанції Баруліна Т.Є. Повний текст рішення складено 13.07.2020 року.Пр. № 22-ц/807/2971/20Суддя-доповідач Гончар М.С.
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		25 листопада 2020 року                                        м. Запоріжжя
		 
		Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
		головуючого судді (судді-доповідача)        Гончар М.С.
		суддів                                        Маловічко С.В., Подліянової Г.С.,
		за участі секретаря                                Остащенко О.В.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу  ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 06 липня 2020 року у справі за заявою ОСОБА_2 , заінтересована особа: ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису
		ВСТАНОВИВ:
		 
		У липні 2020 року ОСОБА_3 звернулась до суду із вищезазначеною заявою (а.с. 1-8), в якій просила видати обмежувальний припис, яким заборонити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: НОМЕР_1 , зареєстрованому за адресою: АДРЕСА_1 , протягом шести місяців: 
		- наближатися більше, ніж на 300 метрів до місця проживання ОСОБА_3 та малолітньої дитини ОСОБА_4 ;
		- ближче, ніж на 300 метрів наближатися до місця навчання сина ОСОБА_4 ;
		- переслідування в будь-який спосіб та спілкування з ОСОБА_3 та малолітньою дитиною ОСОБА_4 ;
		- особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу ОСОБА_3 та, малолітню дитину ОСОБА_4 , якщо вони за власним бажанням перебувають у місці, невідомому ОСОБА_1 , переслідувати їх та в будь-який спосіб спілкуватися з ними;
		- ОСОБА_1 вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою ОСОБА_3 та малолітньою дитиною ОСОБА_4 , або контактувати з ними через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.
		В обґрунтування своєї заяви заявник зазначала, що вона перебувала у зареєстрованому шлюбі ОСОБА_1 . Від шлюбу мають малолітню дитину - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		16 листопада 2018 року рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя шлюб було розірвано. Причиною розірвання шлюбу стала агресивна поведінка батька, яка проявлялася у жорстокому поводженні з позивачкою та дитиною.
		З липня 2018 року по сьогоднішній день ОСОБА_1 вчиняє домашнє насильство відносно заявниці та її малолітнього сина ОСОБА_4  фізичного та психологічного характеру.
		Всі ці жорстокі дії ОСОБА_1 призвели до того, що дитина погано спала, скаржилася на погане самопочуття, син боявся залишатися в кімнаті один, часто плакав. Беззаперечно є те, що внаслідок таких протиправних дій з боку батька у малолітньої дитини порушився нормальний уклад життя, погіршилось психічне та фізичне здоров`я.
		Починаючи з липня 2018 року ОСОБА_1 забороняє заявниці та малолітній дитині проживати за адресою реєстрації та користуватись вищевказаною квартирою. Крім того, заявниця не має змоги користуватись своїми речами, які знаходяться у вищезазначеній квартирі, про що вона повідомляла до правоохоронних органів.
		Так, у 2018 році відносно ОСОБА_1 був складений співробітниками Київського ВП ГУ НП в Харківській області протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
		У 2019 році чоловік вчиняв дії фізичного насильства, коли заявниця почала переховуватися з дитиною ОСОБА_1 постійно погрожував, що знайде, де вона перебуває з дитиною та забере у неї дитину, принижував, кричав.
		У листопаді 2019 року ОСОБА_1 з метою психологічного тиску на заявницю звернувся до Дніпровського відділу поліції ГУНП в Запорізькій області із заявою про зникнення ОСОБА_3 та внесенням відомостей до ЄРДР. Так як підстав для внесення відомостей до ЄРДР не було, місцезнаходження заявниці було відоме та встановлено правоохоронними органами, відомості внесені не були. Тому ОСОБА_1 подав скаргу у січні 2020 року на бездіяльність слідчого та зобов`язання внести відомості до ЄРДР до Ленінського районного суду м. Запоріжжя
		ОСОБА_1 не зупиняючись на цьому, з метою доведення заявниці до стану відчаю та того, щоб постійно з нею зв`язувалися співробітники правоохоронних органів, розшукував її з метою повторного вчинення психологічного та фізичного насилля. Так як мобільний телефон ОСОБА_1 у заявниці заблокований та доданий до «чорного списку» ОСОБА_1 по сьогоднішній день продовжує телефонувати з невідомих номерів та погрожувати, що знайде. заявник постійно знаходиться у страху за себе та свою дитину і не знає, чого можна очікувати від відповідача, так, як в стані агресії він здатний на неадекватні вчинки.
		У червні 2020 році заявницею подано до Дніпровського відділу поліції ГУНП в Запорізькій області заяву про вчинення домашнього насильства передбаченого ст. 173-2 КУпАП. Проте, у складанні протоколу про адміністративне правопорушення відносно колишнього чоловіка було відмовлено у зв`язку з тим, що за місцем реєстрації він був відсутній.
		Заявник з дитиною постійно вимушені змінювати місце проживання, так як колишній чоловік їх розшукує, переслідує, дзвонить погрожує та принижує. Добитися через правоохоронні органи захисту не вдасться, так як чоловік постійно уникає з ними спілкування. Шляхом психологічного тиску на заявницю, колишній чоловік подає до суду безпідставні позови та погрожує, що забере у неї дитину.
		Заявник була вимушена звернутися до суду з заявою про видачу обмежувального припису, яким заборонити ОСОБА_1 наближатися до неї та дитини більш, ніж на 300 метрів, заборонити переслідування, розшукувати та переслідувати. Також просила розглянути справу без участі чоловіка, оскільки участь заявника становить загрозу подальшого насильства з його сторони.
		В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено суддю суду першої інстанції Баруліну Т.Є. (а.с. 63).
		Ухвалою суду першої інстанції (а.с. 64) відкрито провадження у цій справі в порядку окремого провадження.
		Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 06 липня 2020 року (а.с. 68-71) заяву ОСОБА_3 про видачу обмежувального припису у цій справі задоволено.
		Видано обмежувальний припис стосовно ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), яким визначено наступні тимчасові обмеження його прав відносно ОСОБА_3 , (РНОКПП НОМЕР_2 ) та малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		Встановлено наступні заходи тимчасового обмеження прав ОСОБА_1 протягом шести місяців:
		- наближатися більше, ніж на 300 метрів до місця проживання ОСОБА_3 та малолітньої дитини ОСОБА_4 ;
		- заборонено ближче, ніж на 300 метрів наближатися до місця навчання сина ОСОБА_4 ;
		- заборонено переслідування в будь-який спосіб та спілкування з ОСОБА_3 та малолітньої дитини ОСОБА_4 ;
		- заборонено особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу ОСОБА_3 та малолітню дитину ОСОБА_4 , якщо вони за власним бажанням перебувають у місці, невідомому ОСОБА_1 , переслідувати їх та в будь-який спосіб спілкуватися з ними;
		- заборонено ОСОБА_1 вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою ОСОБА_3 та малолітньою дитиною ОСОБА_4 , або контактувати з ними через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.
		Обмежувальний припис видано строком на шість місяців.
		Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні,  ОСОБА_1  у своїй апеляційній скарзі (а.с. 83-158) просив рішення суду першої інстанції скасувати у повному обсязі.
		В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Гончар М.С., суддів Маловічко С.В. та Подліянову Г.С. (а.с. 161).
		Ухвалою апеляційного суду апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито 08 вересня 2020 року (а.с. 162), дану справу призначено до апеляційного розгляду (а.с. 164), з урахуванням навантаження судді-доповідача та колегії суддів (в Запорізькому апеляційному суді працює фактично 18 суддів замість 40 суддів за штатом).
		Заявник ОСОБА_2 своїм правом на подачу відзиву на вищезазначену апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом не скористались. 
		Однак, в силу вимог ст. 360 ч. 3 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції апеляційним судом.
		У судове засідання 25 листопада 2020 року належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду цієї справи, у тому числі через свого представника, що узгоджується із вимогами ст. 130 ч. 5 ЦПК України, заявник ОСОБА_2 не з`явилась, через свого представника - адвоката Чесняк Ф.Ф. апеляційному суду надала копію свідоцтва про шлюб 18.07.2020 року із ОСОБА_5 на підтвердження зміни прізвища та повідомила, що з`являтись до суду не буде, вагітна, не заперечувала проти розгляду цієї справи апеляційним судом за її відсутності. 
		За змістом ст. 372 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом.
		Крім того, в силу вимог ст. 371 ч. 1 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції має бути розглянута протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.
		При вищевикладених обставинах, на підставі ст. ст. 371-372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив розглядати дану справу у даному судовому засіданні за відсутністю заявника ОСОБА_2 за присутністю її представника - адвоката Чесняк Ф.Ф., а також заінтересованої особи - ОСОБА_1 та представника останнього - адвоката Штабовенка Д.В. 
		Відводів цій справі не заявлено, самовідводи відсутні.
		Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення всіх учасників цієї справи, що з`явились, у тому числі:
		- заінтересованої особи - ОСОБА_1 та представника останнього - адвоката Штабовенка Д.В., які у тому числі на запитання апеляційного суду зазначали, що ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за насилля в сім`ї жодного разу не притягався, будь-якого фізичного та психологічного насилля відносно колишньої дружини та свого сина не вчиняв, вони з колишньою дружиною лише сварилися у присутності дитини, коли він у м. Харків прийшов до квартири, де вони раніше жили, забрати свої речі та ключі від іншої квартири, яка належить лише йому, а колишня дружина не хотіла йому віддавати цих ключів, сина він не бачив 1,5 роки, колишня дружина приховує сина від нього, коли він з`являється на зустрічі із сином, колишня дружина викликає поліцію чи звертається до останньої, тому він переїхав жити у м. Київ, знайшов нову роботу та звернувся до суду з позовом про визначення йому порядку спілкування із сином, якого він любить, та участі у вихованні останнього, крім того, у судах на теперішній час перебуває ще декілька позовів сторін одна до одної з приводу поділу та користування майном, зокрема, квартири, до якої колишня дружина ніякого відношення не має, але на останню претендує, а він визнає її такою, що втратила право користування цією квартирою, тому, вона й подала вищезазначену заяву до суду про видачу вказаного обмежувального припису відносно нього, крім того, також батько колишньої дружини подавав до нього позов про стягнення позики, але йому в задоволенні останнього судом вже відмовлено; 
		- представника заявника  ОСОБА_2  - адвоката Чесняк Ф.Ф., який у тому надав для долучення до матеріалів цієї справи консультативний висновок спеціаліста від 16.11.2020 року відносно стану здоров`я дитини, зазначав, що його довірителька вийшла заміж, змінила прізвище, вагітна, на останніх місяцях, їй не можна нервувати, тому скасування обмежувальних заходів відносно ОСОБА_1 може негативно вплинути на його клієнтку та дитину;
		перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга ОСОБА_1 у цій справі підлягає задоволенню з таких підстав.
		В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення і ухвалити …нове рішення.
		В силу вимог ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення …та ухвалення нового рішення …є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
		Згідно із ст. 258 ч. 1 п. 2, 3 ЦПК України судовими рішеннями є рішення, постанови. 
		За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу.
		Встановлено, що суд першої інстанції, задовольняючи вищезазначену заяву заявника у цій справі у повному обсязі, керувався ст.ст. 259, 294, 350-1 - 350-8 ЦПК України, Законом України «Про запобіганню та протидію домашньому насильству» та виходив із такого.
		Відповідно до ч. 1ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
		Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 12 ЦПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Відповідно до ч. 1ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		Згідно вимог ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Такі докази мають відповідати критеріям достатності, допустимості, належності і достовірності, визначенихст.77-80 ЦПК України.
		Ч. 1ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Порядок розгляду судом справ про видачу обмежувального припису регулюються положеннями глави 13 ЦПК України, а відповідні правовідносини Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
		Відповідно до вимог ст. 350-2 ЦПК України, заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства або її представником у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
		У ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», визначено, що домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`ю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
		Вказаною статтею також визначено, що кривдник - це особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі, а особа, яка постраждала від домашнього насильства (далі - постраждала особа), - це особа, яка зазнала домашнього насильства у будь-якій формі.
		Судом встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебували у шлюбі, який 16.11.2018 року рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя шлюб був розірваний (а.с. 12, 14).
		Від шлюбу сторони мають сина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.13).
		12.07.2018 року ОСОБА_3 звернулась зі скаргою до Дніпровського відділу поліції ГУНП в Запорізькій області про вжиття заходів впливу на громадянина ОСОБА_1 (а.с.15-16).
		23.07.2018 році позивачка знову звернулась до т.в.о. начальника Дніпровського відділу поліції ГУ НП в Запорізькій області з заявою про вчинення адміністративного правопорушення за ст.. 173-2 КУпАП, вчинення домашнього насильства (а.с.17-18).
		Дніпровський ВП ГУНП в Запорізькій області 20.08.2018 року№ К-310/40/09/02-2018 надіслав лист на адресу позивачки де зазначили, що не виявилося можливим притягнути ОСОБА_1 до відповідальності у зв`язку з відсутністю його за місцем мешкання (а.с.19).
		12.05.2019 р. ОСОБА_3 звернулась до Київського ВП ГУ НП в Харківській області з заявою про вжиття заходів, оскільки ОСОБА_1 влаштовує скандали, ображав її та висловлюється нецензурною лайкою (а.с.36).
		В Київському районному суді м. Харкова розглядався адміністративний матеріал відносно ОСОБА_1 , одна у зв`язку з його неявкою у судові засідання матеріали були направлені на доопрацювання до Київського ВП ГУ НП в Харківській області (а.с.25-26).
		На звернення до служби (управління) у справа дітей відділу по Дніпровському району Запорізької міської ради позивачка отримала лист датований 22.08.2018 №01-07/К-46 в якому рекомендовано для захисту гарантованих державою прав дитини звернутися з позовною заявою до суду (а.с.21).
		10.11.2019 р. ОСОБА_1 звернувся з заявою до Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області про зникнення ОСОБА_3 та неповнолітнього ОСОБА_4 (а.с.27-29).
		Так як підстав для внесення відомостей до ЄРДР не було, місце знаходження позивачки було відоме та встановлено правоохоронними органами, відомості внесені не були.
		ОСОБА_1 у січні 2020 року подав скаргу до Ленінського районного суду м. Запоріжжя на бездіяльність слідчого та зобов`язання внести відомості до ЄРДР (а.с.31-33).
		Враховуючи положення Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.
		Ч. 2 ст. 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено перелік осіб, на яких поширюється дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання, серед яких - подружжя, батьки (мати, батько) і дитина (діти).
		Ч.ч. 2, 3, 4 ст. 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків:
		1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою;
		2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи;
		3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною;
		4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою;
		5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею;
		6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.
		Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків (оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи).
		Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців.
		Згідно ст. 350-6 ЦПК України розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або відмову в її задоволенні. У разі задоволення заяви суд видає обмежувальний припис у вигляді одного чи декількох заходів тимчасового обмеження прав особи, яка вчинила домашнє насильство, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» на строк від одного до шести місяців.
		Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 756/3859/19 (провадження № 61-11564св19) зроблено висновок, що «враховуючи положення Закону № 2229-VIII, обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях».
		Суд першої інстанції вважав, що наведені заявницею фактичні та правові підстави в сукупності з доданими до заяви та за письмовими клопотаннями доказами дозволяють суду дійти висновку про обґрунтованість вимог заявниці, можливість їх задоволення та необхідність вжиття відповідних заходів реагування, визначених законом. Також судом приймаються до уваги та проведено оцінку ризиків (вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення) у поведінці кривдника ОСОБА_1 відносно ОСОБА_3 та їх малолітнього сина ОСОБА_4 як осіб, постраждалих від домашнього насильства в сім`ї.
		Враховуючи усі надані заявницею докази, з огляду на встановлені судом обставини а саме: вчинення домашнього насильства зокрема у формі позбавлення заявниці та неповнолітніх дітей доступу до місця фактичного мешкання, можливості користуватись особистими речами, що перебувають у вказаній квартирі, суд першої інстанції дійшов висновку, що наявні обґрунтовані ризики продовження вчинення ОСОБА_1 домашнього насильства щодо заявниці, та їх спільної дитини, тому суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість заяви та необхідність видачі обмежувального припису відносно ОСОБА_1 із встановленням декількох заходів тимчасового обмеження прав кривдника та покладення на нього обов`язків, зокрема, встановлених ч.2 ст.26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
		Відповідно до ч. 3 ст. 350-5 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи про видачу обмежувального припису, суд відносить на рахунок держави.
		Згідно вимог ч. 4 ст. 350-6 ЦПК України рішення суду про видачу обмежувального припису підлягає негайному виконанню, а його оскарження не зупиняє його виконання.
		Проте із такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна з таких підстав.
		Вказана ухвала суду першої інстанції у цій справі вимогам законності та обґрунтованості не відповідає, висновок суду ґрунтується на припущеннях, що суперечить вимогам ЦПК України.
		ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є заявником та заінтересованою особою у цій справі, а не позивачем та відповідачем, як помилково зазначав суд першої інстанції у своїй ухвалі в описовій її частині у цій справі, оскільки дана справа є справою окремого провадження (ст. 42 ч. 3 ЦПК України).
		В силу вимог ст. 294 ч. 3 ЦПК України (порядок розгляду справ окремого провадження) справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом (ІV «Окреме провадження»).
		В силу вимог ст. 263 ч. 4 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. 
		Так, ВС у постанові від 04.12.2019 у справі № 607/10122/19 зазначав таке.
		«Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.
		За п. 7 ч. 1 ст. 1 Закону обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.
		Згідно з ч. 3 ст. 26 Закону рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. У пункті 9 частини першої статті 1 Закону визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.
		Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).
		ВС зазначив, що суди під час вирішення такої заяви мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження одного із батьків у реалізації своїх прав відносно дітей у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви іншого з батьків.
		Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві».
		Апеляційним судом встановлено, що між сторонами у цій справі - заявником ОСОБА_2 та заінтересованою особою ОСОБА_1 , як колишнім подружжям, фактично існують неприязнені відносини та численні спори з приводу майна та малолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме:
		- справа ЄУН 334/686/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна - квартири сумісною власністю подружжя та його поділ;
		- справа ЄУН 334/7058/19 за позовом батька заявниці до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики; 
		- справа ЄУН 334/1202/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною;
		- справа ЄУН 334/6998/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. 
		Представник заявника ОСОБА_2 - адвокат Чесняк Ф.Ф. в апеляційному суді факт наявності вказаних справ сторін у судах не спростовував (ст. 82 ч. 1 ЦПК України). 
		Заявник ОСОБА_2 у цій справі не надала належних, допустимих доказів того, що вона чи малолітня дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , піддавались будь-яким формам домашнього насильства з боку заінтересованої особи у цій справі - ОСОБА_1 , ОСОБА_1 жодного разу не притягався до адміністративної відповідальності за ст. 173-2 КпАП України (належні, допустимі докази протилежного у матеріалах цієї справи відсутні), та відповідно, що у суду є підстави для видачі судом у цій справі відносно ОСОБА_1 вищезазначеного обмежувального припису. 
		Самі по собі звернення заявника ОСОБА_2 до різних правоохоронних органів з приводу будь-яких дій ОСОБА_1 (а.с. 15-22, 36-38, 43-46) без висновків СМЕ тощо, у тому числі з приводу обмеження її та дитини у праві користування спірною квартирою не свідчать про будь-яке домашнє насильства з боку ОСОБА_1 по відношенню до заявника чи малолітньої дитини.
		Висновок спеціаліста - психолога (а.с. 38-41) та довідка про стан здоров`я дитини (а.с. 181) також не можуть бути підставою для видачі вищезазначеного обмежувального припису у цій справі.
		При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги заінтересованої особи ОСОБА_1 ґрунтуються на цивільному процесуальному законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, а вищезазначена ухвала суду першої інстанції не відповідає вимогам щодо їх законності і обґрунтованості, постановлена з порушенням вимог ЦПК України.
		За таких обставин, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити, рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 06 липня 2020 року у цій справі слід скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_2 , заінтересована особа: ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису у цій справі слід відмовити.
		Керуючись ст. ст. 12-13, 81-82, 89, 367-368, 372, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
		Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 06 липня 2020 року у цій справі скасувати.
		Ухвалити нове судове рішення.
		У задоволенні заяви ОСОБА_2 , заінтересована особа:  ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису у цій справі відмовити.
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови.
		Повний текст постанови апеляційним судом складений 30.11.2020 року.
		 
		Головуючий суддяСуддяСуддяГончар М.С. Маловічко С.В.Подліянова Г.С.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...