Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/21685/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо примусового виконання судових рішень і рішень інших органів.
Надіслано для оприлюднення: 16.12.2020. Зареєстровано: 17.12.2020. Забезпечено надання загального доступу: 18.12.2020.

Результат оскарження 28.04.2021 Шостий апеляційний адміністративний суд: скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нову постанову суду
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		 
		16 грудня 2020 року                               м. Київ                              № 640/21685/20
		Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Арсірія Р.О., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами
		за позовом Публічного акціонерного товариства "СБЕРБАНК РОСІЇ"до  третя особавідділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Акціонерне Товариство «СБЕРБАНК»про зобов`язання вчинити дії, 
		Прийняв до уваги наступне :
		Публічне акціонерне товариство "СБЕРБАНК РОСІЇ" звернулось до суду з позовною заявою до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якій просить :
		          Визнати протиправними дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у зведеному виконавчому провадженні №59036926, які спрямовані на звернення стягнення на прості іменні акції, міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів UA1004171005, номінальною вартістю 1,00 грн. за кожну, емітентом яких є Акціонерне товариство «Сбербанк» (код ЄДРПОУ 25959784, місцезнаходження: Україна, 01601, м. Київ, вул.  Володимирська, 46), що належать на праві приватної власності Публічному акціонерному товариству «Сбербанк Росії».
		          Зобов`язати Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України утриматися від вчинення дій у зведеному виконавчому провадженні №59036926 щодо звернення стягнення на прості іменні акції, міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперівUA1004171005, номінальною вартістю 1,00 грн. за кожну, емітентом яких є Акціонерне товариство «Сбербанк» (код ЄДРПОУ 25959784, місцезнаходження: Україна, 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 46), що належать на праві приватної власності Публічному акціонерному товариству «Сбербанк Росії».
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем вчинено дії у зведеному виконавчому провадженні №59036926, які спрямовані на звернення стягнення на акції емітента акціонерного товариства «Сбербанк», що належать на праві власності позивачу публічному акціонерному товариству «Сбербанк Росії», який не є боржником у зведеному виконавчому провадженні №59036926, чим порушується права приватної власності право позивача та право на мирне володіння майном. 
		Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 вересня 2020 року відкрито провадження у справі №640/21685/20, вирішено проводити розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження, справу призначено до розгляду по суті на 05.10.2020 року, зобов`язано позивача подати до суду всі оригінали (для огляду) доданих до позовної заяви документів або письмові пояснення із зазначенням поважних причин їх відсутності, зобов`язано відповідача протягом 2 днів з дня отримання даної ухвали, враховуючи скорочені строки розгляду справи, подати до суду належним чином засвідчену копію матеріалів виконавчого провадження №59036926.
		05.10.2020 року в судовому засіданні представником позивача було заявлено клопотання про відкладення розгляду справи для ознайомлення з матеріалами справи та надання пояснень по справі.
		Окружним адміністративним судом м. Києва було задоволено клопотання позивача про відкладення розгляду справи, судове засідання призначено на 09.11.2020.
		Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.11.2020 задоволено клопотання акціонерного товариства «СБЕРБАНК» про залучення до участі в розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача, та відкладено розгляд справи до 19.11.2020 для надання відповідних пояснень учасниками справи та ознайомлення з матеріалами.
		В судовому засіданні 19.11.2020 представник відповідача проти позову заперечував та надав усні пояснення стосовно обставин справи, представники позивача та третьої особи надали свої пояснення стосовно обставин справи та просили позов задовольнити в повному обсязі.
		Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив.
		Позивач - Публічне акціонерне товариство «Сбербанк Росії» є юридичною особою за законодавством Російської Федерації, реєстраційний номер 1027700132195, Російська Федерація, 117997, місто Москва, вулиця Вавілова, будинок 19.
		Публічне акціонерне товариство «Сбербанк Росії» є власником 24 065 460 500 штук простих іменних акцій, міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів UA1004171005, номінальною вартістю 1,00 грн. за кожну, емітентом яких є Акціонерне товариство «Сбербанк» (код ЄДРПОУ 25959784, місцезнаходження: Україна, 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 46), що становить 100% статутного капіталу Акціонерного товариства «Сбербанк».
		Усі зазначені акції належать на праві власності Публічному акціонерному товариству «Сбербанк Росії», що підтверджується випискою про стан рахунку в цінних паперах. Тобто, єдиним акціонером Акціонерного товариства «Сбербанк», який є емітентом 24 065 460 500 штук простих іменних акцій, що становить 100% статутного капіталу (фонду) емітента, є Публічне акціонерне товариство «Сбербанк Росії».
		13 серпня 2020 року державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рекашовою А.М. за вих.№59036926/20.1/24 від у зведеному виконавчому провадженні №59036926 було надіслано вимогу на адреси Акціонерного товариства «Сбербанк» та Національного банку України.
		У вказаній вимозі державний виконавець вимагає надати деталізовану інформацію щодо структури власності Акціонерного товариства «Сбербанк» та стосовно правочину щодо придбання акцій Публічного акціонерного товариства «Сбербанк Росії» Російською Федерацією. 
		Відповідно до змісту зазначеної вимоги у зведеному виконавчому провадженні №59036926 надійшла заява одного зі стягувачів з вимогою накласти арешт та звернути стягнення на 50% акцій Акціонерного товариства «Сбербанк» в рахунок погашення боргу боржника у зведеному виконавчому провадженні - Російської Федерації.
		Дані обставини також підтверджуються матеріалами справи, в тому числі долученими матеріалами виконавчого провадження.
		З поданих суду пояснень третьої особи - акціонерного товариства «СБЕРБАНК» вбачається, що вказана вимога державного виконавця була передана уповноваженому представнику позивача Барчугову П.С. (за довіреністю) за актом приймання-передачі від 03.09.2020.
		Позивач посилається на те, що оскільки вимога державного виконавця обґрунтована необхідністю визначення складу майна, на яке може бути звернено стягнення у виконавчому провадженні, то направлення зазначеної вимоги є діями державного виконавця, які спрямовані на звернення стягнення на акції емітента Акціонерного товариства «Сбербанк», що належать позивачу. 
		Суд погоджується з зазначеними доводами з огляду на те, що за змістом положень частини 4 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» вимоги виконавця є обов`язковими на всій території України, а невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.
		При цьому як вбачається з матеріалів справи, відповідачем у зведеному виконавчому провадженні №59036926, здійснюється виконання виконавчих листів, які, зокрема, видані Апеляційним судом м. Києва у справі № 796/165/18 про стягнення коштів з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації. Боржником у виконавчому провадженні №59036926 є іноземна держава - Російська Федерація. 
		Тобто, Позивач - ПАТ «Сбербанк Росії» не є боржником зазначеному виконавчому провадженні.
		Судом також встановлено, що в межах розгляду цивільної справи №796/165/18 про визнання та надання дозволу на виконання рішення Арбітражного суду (м. Гаага, Королівство Нідерландів) від 02 травня 2018 року у справі ПТС № 2015-36 про стягнення сум з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 05.09.2018 накладався арешт на належні публічному акціонерному товариству «Сбербанк Росії» акції та встановлювались заборони щодо здійснення операцій на рахунку в цінних паперах позивача публічного акціонерного товариства «Сбербанк Росії».
		Однак, в подальшому постановою Верховного суду від 25.01.2019 у справі №796/165/18 заходи забезпечення позову, які були вжиті ухвалою Апеляційного суду м.  Києва від 05.09.2018 року, замінено на заходи забезпечення, які зазначені в резолютивній частині Постанови Верховного суду від 25.01.2019.
		Тобто, з дня прийняття постанови Верховного суду від 25.01.2019 втратили чинність усі арешти та заборони, які накладалась та встановлювались в межах справи №796/165/18 щодо простих іменних акцій, міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів UA1004171005, емітентом яких є Акціонерне товариство «Сбербанк» (код ЄДРПОУ 25959784, адреса: Україна, 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 46), які належать Публічному акціонерному товариству «Сбербанк Росії» (юридична особа за законодавством Російської Федерації, реєстраційний номер 1027700132195, Російська Федерація, 117997, місто Москва, вулиця Вавілова, будинок 19), та щодо рахунку в цінних паперах Публічного акціонерного товариства «Сбербанк Росії».
		Дана обставина також підтверджується судовими рішеннями у господарській справі №910/10107/19 відповідно до яких депозитарну установу публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" (01011, м. Київ, вул. Лєскова, 9; код ЄДРПОУ 14305909) зобов`язано усунути перешкоди у здійсненні позивачем публічним акціонерним товариством "Сбербанк Росії" права власності щодо простих іменних акцій, міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів UA 1004171005, емітентом яких є третя особа акціонерне товариство "Сбербанк" (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 46; код ЄДРПОУ 25959784), шляхом внесення до системи депозитарного обліку інформації про скасування усіх арештів та заборон, які накладалися та встановлювалися ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 05.09.2018 у справі № 796/165/18 щодо простих іменних акцій, міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів UA 1004171005, емітентом яких є акціонерне товариство "Сбербанк", які належать публічному акціонерному товариству "Сбербанк Росії" та щодо рахунку в цінних паперах публічного акціонерного товариства "Сбербанк Росії", а саме щодо:
		- зняття арешту з простих іменних акцій Акціонерного товариства "Сбербанк" (код ЄДРПОУ 25959784, міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів UA 1004171005, адреса: Україна, 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 46), які належать Публічному акціонерному товариству "Сбербанк Росії" (Російська Федерація, 117997, м. Москва, вул. Вавілова, 19, ОДРН 1027700132195);
		- скасування заборони здійснювати будь-які облікові операції на рахунку в цінних паперах Публічного акціонерного товариства "Сбербанк Росії" (Російська Федерація, 117997, м. Москва, вул. Вавілова, 19, ОДРН 1027700132195), відкритого в Публічному акціонерному товаристві "Райффайзен Банк Аваль", які призводять до зміни кількості цінних паперів Акціонерного товариства "Сбербанк" (код ЄДРПОУ 25959784, міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів UA 1004171005, адреса: Україна, 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 46) на рахунку в цінних паперах та/або зміни прав на цінні папери на рахунку в цінних паперах Публічного акціонерного товариства "Сбербанк Росії" (Російська Федерація, 117997, м. Москва, вул. Вавілова, 19, ОДРН 1027700132195), в тому числі, але не обмежуючись, операції списання, переказу, операції переведення прав на цінні папери Акціонерного товариства "Сбербанк" (код ЄДРПОУ 25959784, міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів UA 1004171005, адреса: Україна, 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 46) з метою їх зарахування на рахунок у цінних паперах цього самого депонента в іншій депозитарній установі. 
		Зазначені обставини також підтверджуються висновками Верховного суду у постанові від 25.01.2019 року у справі №796/165/18, яким в мотивувальній частині згаданої постанови зазначено наступне (п.119-120 і п. 122 постанови):
		- арешт як захід можливого виконання рішення в цій справі не може бути накладений на майно інших осіб;
		- арешт і забезпечувальні заходи можуть бути накладені тільки щодо майна боржника за рішенням - Російської Федерації.
		Майно Акціонерного товариства «Сбербанк» та Публічного акціонерного товариства «Сбербанк Росії» належить цим юридичним особам на праві власності, та не належить боржнику - Російській Федерації. Акції, емітовані Акціонерним товариством «Сбербанк», належать на праві власності Публічному акціонерному товариству «Сбербанк Росії», тобто також - не належать Російській Федерації.
		У відповідності до пункту 98 мотивувальної частини постанови Верховним судом наведено наступний висновок: «Разом з тим, при виконанні постанови суду необхідно встановити, що майно, на яке накладається арешт та стягнення, відповідно до закону України належить саме Російської Федерації, а не іншим іноземним чи українським особам».
		Пунктом 123 мотивувальній частині Верховний суд вказує на порядок виконання заходів забезпечення та стягнення: «Майно, на яке накладається арешт і стягнення, має бути визначено виконавцем у кожному конкретному випадку на підставі встановлення його власника згідно з нормами законодавства України, в тому числі, абзацу 2 частини першої статті 8 Закону України «Про депозитарну систему України», частини п`ятої статті 12, статті 32 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
		В рішенні Господарського суду міста Києва від 10.10.2019 у справі №910/10107/19 суд визнав обґрунтованими доводи позивача про те, що «позивач ПАТ «Сбербанк Росії» не є боржником за арбітражним рішенням, а акції, емітовані АТ «Сбербанк», які належать позивачу ПАТ «Сбербанк Росії» на праві власності, не є власністю Російської Федерації, а тому, як обґрунтовано зазначив Верховний Суд (пп. 98, 119, 120 постанови Верховного Суду від 25.01.2019 у справі №796/165/18), такі акції не підлягають арешту з метою виконання арбітражного рішення. Зазначені висновки Верховного Суду є преюдиційними та обов`язковими для врахування в силу вимог ст.75 ГПК України та ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
		Верховний Суд дійшов висновку (п.122 постанови), що арешт та заборона дій щодо відчуження майна, яке відповідно до українського законодавства належить іншим іноземним та українським юридичним і фізичним особам, є безпідставними, а тому ухвала Апеляційного суду м. Києва від 05 вересня 2018 року підлягає зміні».
		Також судом відхилено «доводи відповідача про те, що входячи зі структури власності позивача, кінцевим (фактичним) власником простих іменних акцій емітента АТ «Сбербанк» (код ЄДРПОУ 25959784, міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів UA 1004171005, адреса: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 46) є Російська Федерація, що є підставою для відмови відповідача у внесенні до системи депозитарного обліку інформації про скасування арештів щодо таких цінних паперів чи обмежень щодо рахунку в цінних паперах позивача, з огляду на наступне.
		За наявною у матеріалах справи випискою про стан рахунку в цінних паперах від 21.08.2019 (вих.№5130 від 22.08.2019), на відкритому ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» рахунку у цінних паперах обліковуються 24 065 460 500 штук простих іменних акцій, міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів UA1004171005, номінальною вартістю 1,00 грн за кожну, емітентом яких є Акціонерне товариство «Сбербанк» (код ЄДРПОУ 25959784, місцезнаходження: Україна, 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 46), що становить 100% статутного капіталу Акціонерного товариства «Сбербанк», та які належать на праві власності ПАТ «Сбербанк Росії».
		Відтак, оскільки на відкритому відповідачем рахунку у цінних паперах ПАТ «Сбербанк Росії» обліковуються 24 065 460 500 штук простих іменних акцій АТ «Сбербанк», які належать на праві власності саме ПАТ «Сбербанк Росії», а не державі Російська Федерація, то відмова ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» у внесенні до системи депозитарного обліку інформації про скасування арештів щодо таких цінних паперів чи обмежень щодо рахунку в цінних паперах депонента ПАТ «Сбербанк Росії» є неправомірною, такою, що не узгоджується зі змістом постанови Верховного Суду від 25.01.2019 та порушує умови договору про обслуговування рахунку в цінних паперах від 21.10.2015 №57-00/08-1153-Ю, укладеного з позивачем».
		Суд також погоджується з доводами позивача, що безпідставність накладення арешту на акції емітента Акціонерного товариства «Сбербанк» у межах справи №796/165/18 підтверджується тим, що виконавче провадження, яке було відкрите щодо Акціонерного товариства «Сбербанк» на виконання ухвали Апеляційного суду міста Києва від 05.09.2018 в частині накладення арешту на акції та заборони відчуження рухомого та нерухомого майна були закінчені з урахуванням змісту постанови Верховного суду від 25.01.2019, а постанови про накладення арешту були скасовані приватним виконавцем 30.01.2019.
		Відповідно до ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
		Статтею 2 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» передбачено, що завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.
		Згідно пункту 3) частини 3 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну.
		Відповідно до частини 4 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.
		Згідно пп.3) ч.1 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» у виконавчому документі зазначаються, зокрема, повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи.
		Абзацом другим частини 2 статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.
		Відповідно до ч.1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
		Пунктом 10 частини 2 зазначеної статті цього ж Закону передбачено, що Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
		Однак, відповідачем без врахування змісту виконавчого документу порушено зазначені вимоги Закону України «Про виконавче провадження» та вчинено дії, які фактично спрямовані на звернення стягнення на майно, яке не належить боржнику у виконавчому провадженні, зокрема, на належні на праві власності іншому суб`єкту - юридичній особі Публічному акціонерному товариству «Сбербанк Росії». 
		Відповідно до ч.1 ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
		Згідно ст. 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.
		У відповідності до частин 1-3 статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями. Юридична особа відповідає за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов`язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов`язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.
		Юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. (ст.91 ЦК України).
		Згідно ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (ч.1 ст. 317 ЦК України). 
		Відповідно до ч.1 ст. 318 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. 
		Статтею 318 ЦК України встановлено, що суб`єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу.
		Відповідно до ст.2 ЦК України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи. Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.
		Згідно ст. 325 ЦК України суб`єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати.
		Згідно ст. 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність» банк - юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків.
		Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 5 Закону України «Про банки та банківську діяльність» банки мають право самостійно володіти, користуватися та розпоряджатися майном, що перебуває у їхній власності. 
		Згідно ч.1 ст. 4 Закону України «Про депозитарну систему України» система депозитарного обліку цінних паперів - сукупність інформації, записів про емісійні цінні папери (вид із зазначенням типу, номінальна вартість і кількість, реєстр кодів цінних паперів (міжнародних ідентифікаційних номерів цінних паперів), обмеження обігу тощо) на рахунках у цінних паперах власників таких рахунків; інформації про емітентів; про власників цінних паперів, які мають права за цінними паперами та права на цінні папери; про обмеження прав на цінні папери та прав за цінними паперами; про осіб, уповноважених власниками цінних паперів (управителів, заставодержателів, інших осіб, наділених відповідними правами щодо цінних паперів); про номінальних утримувачів; інші дані, що дають змогу ідентифікувати емісійні цінні папери і зазначених осіб; інша передбачена законодавством інформація.
		Частиною 2 ст. 4 Закону України «Про депозитарну систему України» встановлено, що набуття і припинення прав на цінні папери і прав за цінними паперами здійснюються шляхом фіксації відповідного факту в системі депозитарного обліку. У системі депозитарного обліку реєструються обмеження прав на цінні папери. У системі депозитарного обліку можуть реєструватися обмеження прав за цінними паперами у випадках та в порядку, встановлених Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку.
		Відповідно до абзацу 2 частини першої статті 8 Закону України «Про депозитарну систему України», підтвердженням наявності прав на цінні папери та прав за цінними паперами депонента (у разі зарахування цінних паперів на депозит нотаріуса - відповідного кредитора) є виписка з рахунка в цінних паперах депонента, яка видається депозитарною установою. 
		Судом встановлено, що Публічне акціонерне товариство «Сбербанк Росії» є єдиним акціонером Акціонерного товариства «Сбербанк», який є емітентом 24 065 460 500 штук простих іменних акцій, що становить 100% статутного капіталу (фонду) емітента, а всі 24 065 460 500 штук простих іменних акцій, емітовані АТ «Сбербанк» належать на праві приватної власності ПАТ «Сбербанк Росії».
		Тобто, не існує будь-яких інших акцій, які б були емітовані акціонерним товариством «Сбербанк», та належали б на праві власності боржнику у виконавчому провадженні - Російській Федерації.
		Окрім цього, належність усіх таких акцій на праві власності конкретній юридичній особі спростовує викладені в заяві стягувача у зведеному виконавчому провадженні №59036926 доводи щодо можливості накладення арешту та звернення стягнення на акції акціонерного товариства «Сбербанк» в рахунок погашення боргу боржника у зведеному виконавчому провадженні - Російській Федерації. Водночас, належне на праві власності майно позивача Публічного акціонерного товариства «Сбербанк Росії» не належить і не може належати іншій особі, в тому числі, боржнику у зведеному виконавчому провадженні - іноземній державі Російська Федерація.
		При цьому структура власності позивача - Публічного акціонерного товариства «Сбербанк Росії» в даному випадку немає жодного значення для визначення можливості звернення стягнення на акції акціонерного товариства «Сбербанк», оскільки майно належне на праві приватної власності Публічному акціонерному товариству «Сбербанк Росії», як і майно належне на праві приватної власності акціонерному товариству «Сбербанк», не може одночасно належати на праві власності іншим суб`єктам, в тому числі, іноземній державі - Російській Федерації.
		Тобто, звернення стягнення на акції акціонерного товариства «Сбербанк» буде зверненням стягнення на майно юридичної особи - Публічного акціонерного товариства «Сбербанк Росії, що в даному випадку не буде узгоджуватися зі змістом ст.ст. 1, 4, 15, 18 Закону України «Про виконавче провадження».
		З врахуванням змісту наведених вище норм чинного законодавства України, ні Публічне акціонерне товариство «Сбербанк Росії, ні Акціонерне товариство «Сбербанк» не несе та не може нести будь-якої відповідальності за дії інших суб`єктів, включно з іноземними державами.
		Таким чином, суд погоджується з доводами позивача, що дії державного виконавця, які спрямовані на звернення стягнення на належні на праві приватної власності Публічному акціонерному товариству «Сбербанк Росії» акції емітента Акціонерного товариства «Сбербанк» є такими, що не узгоджуються з приписами ст.ст.2, 80, 91 96, 316, 318 ЦК України.
		Зазначені обставини стосовно дій державного виконавця, вчинених у зведеному виконавчому провадженні, що спрямовані на арешт акцій позивача Публічному акціонерному товариству «СБЕРБАНК» відповідачем не спростовані.
		Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Статтею 1 Першого Протоколу до Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод гарантоване право «на мирне володіння майном»: «кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».
		Статтею 41 Конституції України гарантовано непорушність права власності. Непорушність права власності полягає в його недоторканності, а водночас і в недоторканості самого майна власника. Всі особи мають утримуватися від безпідставного заволодіння майном власника та завдання йому шкоди. Не допускається також протиправне позбавлення права власності або обмеження в його здійсненні.
		Відповідно до ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
		Згідно ч.1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
		Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція), була ратифікована Законом України N475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно є частиною національного законодавства.
		Згідно зі ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» практика Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) застосовується українськими судами як джерело права. Тому слід ураховувати, що ЄСПЛ, розглядаючи справи за заявами про захист права на мирне володіння майном, напрацював низку загальновизнаних стандартів захисту цього права, які зводяться до такого загального правила: вирішуючи питання про те, чи відбувається порушення ст. 1 Першого протоколу, треба визначити: чи є в позивача право власності на майно, що охоплюється змістом ст. 1; чи мало місце втручання в мирне володіння майном та яким є характер такого втручання; чи відбулося позбавлення майна. 
		Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
		Право власності має фундаментальний характер, захищається згідно з нормами національного законодавства, а також з урахуванням принципів ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі відповідно - Перший протокол; Конвенція). Держави-учасниці Конвенції зобов`язані поважати право кожного на мирне володіння своїм майном та гарантувати його захист передусім на національному рівні. Зазначене положення в Україні закріплено на конституційному рівні принципом непорушності права власності (ст. 41 Конституції України).
		Вищевказана норма гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.
		ЄСПЛ при вирішенні спорів виходить із того, що положення ст. 1 Першого протоколу містить три правила: (а) перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; (б) друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання втручання у право на мирне володіння майном правомірним; (в) третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.
		ЄСПЛ у рішеннях у справах «Стретч проти Сполученого Королівства» та «Ісмаїлов проти Російської Федерації» наголошує на одному з обов`язкових критеріїв правомірності втручання у право мирного володіння майном - його «пропорційності», «справедливій рівновазі» між суспільним та приватним інтересами. 
		ЄСПЛ у пунктах 16, 17 рішення від 24 листопада 2016 року у справі "ТОВ "Полімерконтейнер" проти України" (Заява N 23620/05) наголосив, що першою і найбільш важливою вимогою статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання з боку органів державної влади у мирне володіння майном має бути законним (див. рішення у справі "Ятрідіс проти Греції" [ВП], N 31107/96, п. 58, ЄСПЛ 1999-II). Умова законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справах "Хентріх проти Франції", від 22 вересня 1994 року, п. 42, серія A N 296-A, та "Кушоглу проти Болгарії", N 48191/99, п. п. 49 - 62, від 10 травня 2007 року).
		Будь-яке втручання не повинно порушувати "справедливого балансу" між вимогами загальних інтересів суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Важливість забезпечення такого балансу в цілому відображається в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на зацікавлену особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., зокрема, рішення у справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції", від 23 вересня 1982 року, п. п. 69 - 73, серія A N 52). 
		Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення ЄСПЛ у справі Суомінен проти Фінляндії, № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
		Відповідно до ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
		Згідно ч.2 ст. 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 ЦК України).
		Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Згідно ч.1 ст. 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
		Відповідно до ч.3 ст. 287 КАС України відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби, а у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця - приватний виконавець.
		Частиною 1 статті 76 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
		Натомість ст.ст. 447, 448 ЦПК України визначено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
		Оскільки позивач - публічне акціонерне товариство «Сбербанк Росії» не є боржником за виконавчим документом, та оскаржує дії державного виконавця саме з підстав того, що Позивач не є та не може бути боржником у виконавчих провадженнях та у відповідності до норм чинного законодавства не може нести будь-яку відповідальність за боржника. 
		Судом встановлено, що позивач Публічне акціонерне товариство «Сбербанк Росії» не є стороною зведеного виконавчого провадження, а тому позбавлений можливості реалізувати свої права на оскарження рішень, дій та бездіяльності державного виконавця в порядку цивільного судочинства до суду, який видав виконавчий документ. 
		З врахуванням наведеного, для позивача у межах спірних правовідносин, не встановлено іншого порядку судового оскарження рішень, дій та бездіяльності державного виконавця, ніж як у порядку адміністративного судочинства.
		Відповідно до положень ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
		Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його "ефективність" з точки зору ст. 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
		Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 Рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2015).
		Відповідно до п.3) ч.1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, зокрема, шляхом визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій.
		На підставі викладеного, керуючись, ст. 2, 5, 6, 19, 46,47, 160, 171, 172, 287 КАС України
		ВИРІШИВ:
		1. Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Сбербанк Росії» - задовольнити повністю.
		2. Визнати протиправними дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у зведеному виконавчому провадженні №59036926, які спрямовані на звернення стягнення на прості іменні акції, міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів UA1004171005, номінальною вартістю 1,00 грн. за кожну, емітентом яких є Акціонерне товариство «Сбербанк» (код ЄДРПОУ 25959784, місцезнаходження: Україна, 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 46), що належать на праві приватної власності Публічному акціонерному товариству «Сбербанк Росії».
		3. Зобов`язати Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України утриматися від вчинення дій у зведеному виконавчому провадженні №59036926 щодо звернення стягнення на прості іменні акції, міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів UA1004171005, номінальною вартістю 1,00 грн. за кожну, емітентом яких є Акціонерне товариство «Сбербанк» (код ЄДРПОУ 25959784, місцезнаходження: Україна, 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 46), що належать на праві приватної власності Публічному акціонерному товариству «Сбербанк Росії».
		4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на користь Публічного акціонерного товариства «Сбербанк Росії» судові витрати у розмірі 2  102 грн.
		 
		Публічне акціонерне товариство "Сбербанк Росії" (Російська Федерація, 117997, місто Москва, вулиця Вавілова, будинок 19)
		відділ примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (вул.Городецького, 13, Київ, 01001, код ЄДРПОУ 00015622)
		Акціонерне Товариство «СБЕРБАНК» (м. Київ, вул. Володимирська, буд.46, 01601, код ЄДРПОУ 25959784 )
		 
		Рішення суду, відповідно до частини першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
		Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		 
		Суддя                                                                                                Р.О. Арсірій

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...