Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 372/1139/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; підряду.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 20.12.2020. Забезпечено надання загального доступу: 21.12.2020.
Дата набрання законної сили: 14.12.2020
Номер судового провадження: 61-15621ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова  
		Іменем  України
		 
		14 грудня 2020 року
		м. Київ
		 
		справа № 372/1139/19-ц   
		провадження № 61-15621св20
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., 
		Луспеника Д. Д., 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ;
		відповідач - ОСОБА_2 ;
		третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Синиця Тетяна Василівна; 
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 
		на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 04 березня 2020 року у складі судді Диби О. В. та постанову Київського апеляційного суду 
		від 02 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Гуля В. В., Сержанюка А. С., Семенюк Т. А., 
		ВСТАНОВИВ:
		1.     Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом 
		до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Синиця Т. В., про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. 
		Позовна заява мотивована тим, що 26 серпня 2011 року між ним 
		та ОСОБА_2 було укладено договір будівельного підряду, відповідно до умов якого він, як підрядник, зобов`язався у строки, встановлені договором, виконати повністю з матеріалів замовника будівельно-монтажні роботи по будівництву житлового будинку, загальною площею 99,61 кв. м, за проектом «Хантер-Хаус» на території земельної ділянки, розташованої 
		за адресою Автономна Республіка Крим, м. Ялта, Лівадійська селищна рада, яка належить замовнику на праві приватної власності.
		Відповідно до пункту 2.2. вказаного договору підряду ціна робіт за цим договором встановлюється у розмірі 100 тис. грн. Зазначена сума включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу. 
		Згідно з розділом 3 договору підряду строк початку робіт встановлюється 
		з 26 серпня 2011 року, строк закінчення - 01 березня 2012 року. 
		12 травня 2015 року за заявою ОСОБА_2 приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Синиця Т. В. зареєструвала 
		в реєстрі виконавчий напис нотаріуса № 2102 про стягнення з нього на користь ОСОБА_2 грошову суму у розмірі 1 млн грн, а також додаткові витрати у сумі 50 тис. грн. 
		Позивач вважав, що вказаний виконавчий напис нотаріуса було вчинено без наявності достатніх правових підстав та з порушенням норм чинного законодавства, оскільки його було вчинено 12 травня 2015 року, тобто 
		з пропуском трирічного строку позовної давності. Також у виконавчому написі нотаріуса визначена сума боргу у розмірі 1 050 000 грн, тоді як згідно із заяви про вчинення виконавчого напису визначено загальну суму 
		до стягнення у розмірі 1 млн грн. При цьому заборгованість за договором, щодо якої було вчинено виконавчий напис, не є безспірною.
		Крім того, позивач зазначав, що про вчинення оспорюваного виконавчого напису нотаріуса йому стало відомо лише у січні 2019 року, а тому строк позовної давності ним не пропущено.
		Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати виконавчий напис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Синиці Т. В. від 12 травня 2015 року, зареєстрованого в реєстрі 
		за № 2102, про стягнення з нього на користь ОСОБА_2 грошової суми 
		у розмірі 1 050 000 грн таким, що не підлягає виконанню.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції 
		Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 04 березня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Синицею Т. В. 12 травня 2015 року, зареєстрованого у реєстрі за № 2102, про стягнення з ОСОБА_1 
		на користь ОСОБА_2 грошової суми у розмірі 1 млн грн, а також додаткових витрат у сумі 50 тис. грн. Вирішено питання розподілу судових витрат. 
		Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що виконавчий напис нотаріуса було вчинено поза межами трирічного строку, визначеного 
		статтею 88 Закону України «Про нотаріат», розмір коштів, які запропоновано до стягнення не є безспірними, а строк позовної давності позивачем не пропущено, так як він дізнався про оспорений виконавчий напис нотаріуса лише у січні 2019 року, що ним доведено.
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		Постановою Київського апеляційного суду від 02 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Оболонського районного суду м. Києва від 04 березня 2020 року - без змін. 
		Погоджуючись із висновками районного суду, апеляційний суд також зазначив, що у замовника були відсутні підстави вимагати від підрядника повернення встановленої договором підряду всієї суми від ціни договору - 100 тис. грн та відповідно до розписки, яка є невід`ємною частиною цього договору, у сумі 30 тис. доларів США і 10 тис. доларів США, оскільки підрядник виконав частину робіт по будівництву житлового будинку, що відповідачем не заперечувалося. Крім того, виконавчий напис нотаріуса містить суму до стягнення у розмірі 50 тис. грн, як додаткові витрати, 
		проте такі витрати між сторонами договору підряду не узгоджувались і матеріалами справи не підтверджені. Отже, стверджувати про безспірність заборгованості для вчинення виконавчого напису нотаріуса у цій справі немає підстав. При цьому ОСОБА_2 пропустив встановлений законом строк для звернення із заявою до нотаріуса для вчинення виконавчого напису, оскільки з дня виникнення його права вимоги минуло більше ніж 
		3 роки, а належних та допустимих доказів пролонгації договору підряду 
		до 01 червня 2012 року суду не надано. Крім того, строк позовної давності для оспорення виконавчого напису нотаріуса позивачем не пропущено, оскільки про його існування він дізнався лише у січні 2019 року, а саме після ознайомлення із матеріалами зведеного виконавчого провадження. 
		Короткий зміст касаційної скарги 
		У касаційній скарзі  ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати 
		та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової 
		палати Касаційного цивільного суду від 28 жовтня 2020 року клопотання ОСОБА_2 про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень задоволено. Поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження рішення Оболонського районного суду м. Києва від 04 березня 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 02 вересня 
		2020 року. Відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі 
		та витребувано її матеріали з Оболонського районного суду м. Києва.
		У листопаді 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суди не врахували, 
		що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення 
		до суду із позовом про визнання оскаржуваного виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. Доводи позивача про те, що він 
		дізнався про наявність виконавчого провадження за виконавчим написом нотаріуса від 12 травня 2015 року лише під час ознайомлення 23 січня 
		2019 року з матеріалами зведеного виконавчого провадження № 51321750 
		є безпідставними, так як 23 грудня 2015 року на його адресу, що зазначена 
		у виконавчому документі, а саме АДРЕСА_1 , було надіслано постанову державного виконавця про відкриття виконавчого провадження 
		з виконання виконавчого напису нотаріуса від 12 травня 2015 року. Згідно 
		з частиною першою статті 31 Закону України «Про виконавче провадження», чинною на час відкриття виконавчого провадження, боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. А тому ОСОБА_1 знав або 
		міг знати про існування оскаржуваного виконавчого напису нотаріуса 
		від 12 травня 2015 року та про відкрите державним виконавцем виконавче провадження з його виконання (стаття 261 ЦК України). Позивач з часу прострочення власного зобов'язання завершити будівельні роботи 
		у повному обсязі до 01 червня 2012 року був проінформований про невиконання ним свого обов'язку за договором підряду, а він, як замовник будівництва, постійно за телефоном та під час особистих зустрічей заявляв вимогу до нього про належне виконання узгоджених домовленостей. Тобто у позивача ще з 2012 року існували обґрунтовані підстави очікувати від замовника нотаріальної чи судової процедури стягнення заборгованості, що виникла за договором підряду. 
		Також посилається на відповідну судову практику Верховного Суду України, Верховного Суду та прецедентну практику Європейського суду з прав людини. 
		Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив. 
		2.     Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження 
		у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення 
		від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		Судами встановлено, що 26 серпня 2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір будівельного підряду, відповідно 
		до умов якого останній, як підрядник, зобов`язався у строки, встановлені договором, виконати повністю з матеріалів замовника будівельно-монтажні роботи по будівництву житлового будинку, загальною площею 99,61 кв. м, 
		за проектом «Хантер-Хаус» на території земельної ділянки, розташованої 
		за адресою Автономна Республіка Крим, м. Ялта, Лівадійська селищна рада, яка належить замовнику на праві приватної власності.
		Відповідно до пункту 2.2. вказаного договору підряду ціна робіт за цим договором встановлюється у розмірі 100 тис. грн. Зазначена сума включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу. 
		Згідно з розділом 3 договору підряду строк початку робіт встановлюється 
		з 26 серпня 2011 року, строк закінчення - 01 березня 2012 року. 
		За змістом розписки, яка міститься у матеріалах справи (т. 1, а. с. 24), ОСОБА_1 26 серпня 2011 року відповідно до договору від 26 серпня 2011 року отримав від ОСОБА_2 першу суму внеску за будівництво будинку у розмірі 30 тис. доларів США. 
		Згідно з приписки у вказаній розписці ОСОБА_1 03 жовтня 2011 року отримав 10 тис. доларів США на фундамент під проєкт «Хантер-Хаус» 
		від ОСОБА_2 
		12 травня 2015 року за заявою ОСОБА_2 приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Синиця Т. В. зареєструвала 
		в реєстрі виконавчий напис нотаріуса № 2102 про стягнення 
		з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову суму у розмірі 1 млн грн, а також додаткові витрати у сумі 50 тис. грн. 
		Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом учинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, установлених законом.
		Згідно з частиною першою статті 39 Закону України «Про нотаріат» порядок учинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється цим Законом та іншими актами законодавства. 
		Таким актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій). 
		Відповідно до пункту 19 частини першої статті 34 Закону України «Про нотаріат» нотаріуси вчиняють нотаріальні дії, зокрема, вчиняють виконавчі написи.
		Положеннями статті 87 Закону України «Про нотаріат» визначено, що 
		для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України 
		Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 глави 16 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, в якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування й місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата й місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.
		Нотаріальна дія або відмова в її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови в її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти (стаття 50 Закону України «Про нотаріат»).
		Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає у посвідченні права стягувача на стягнення грошових 
		сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус проводить свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції та не встановлює прав 
		або обов`язків учасників правовідносин, не визнає та не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло у стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості у позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.
		Отже, відповідне право стягувача, по захист якого він звернувся до нотаріуса, повинне існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.
		Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - 
		це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису 
		(стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
		Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається в спосіб, передбачений у підпункті 2.3 пункту 2 глави 16 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису 
		на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.
		Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Проте сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
		З урахуванням положень статей 15, 16, 18 ЦК, України, статей 50, 87, 
		88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає у тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить протилежного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, 
		у судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
		Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів 
		на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з переліком документів.
		Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України 
		«Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника 
		в повному обсязі й установити та зазначити у рішенні, чи справді 
		на момент учинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було не вирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час учинення нотаріусом виконавчого напису.
		До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 29 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц, провадження №61-20814св18.
		Судоми також установлено, що у заяві приватному нотаріусу ОСОБА_2 просив вчинити виконавчий напис на суму 100 тис. грн, яка включає ціну роботи та 900 тис. грн, що еквівалентно 40 тис. доларів США, згідно середньозваженого курсу гривні станом на 12 травня 2015 року. Водночас виконавчий напис нотаріуса вчинено на суму 1 050 000 грн.
		Сторонами не заперечувалося, що позивачем на виконання умов договору підряду були виконані роботи з облаштування фундаменту, стін.
		Згідно з частиною четвертою статті 849 ЦК України замовник має право 
		у будь-який час до закінчення роботи відмовитись від договору 
		підряду, виплативши підряднику плату за виконану частину роботи 
		та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору. Таким чином, законом замовнику надано право відмовитися в односторонньому порядку від договору у будь-який час до закінчення роботи, і встановлене цією нормою право не може бути обмежене.
		Частиною третьою статті 651 ЦК України передбачено, що у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір 
		є відповідно розірваним або зміненим. 
		Відповідно до частини другої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.
		Отже, якщо замовник відмовився від договору на підставі статті 849 ЦК України, надіславши підряднику лист-вимогу про розірвання договору підряду, то така одностороння відмова від договору не потребує узгодження з підрядником, і договір є припиненим.
		Положеннями статті 653 ЦК України визначено, що у разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо; у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються; у разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни; Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили; сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом; якщо договір змінений або розірваний у зв`язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.
		З огляду на вищевказані положення закону та встановлених обставин справи, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про 
		те, що у ОСОБА_2 були відсутні підстави вимагати від підрядника повернення, встановленої договором підряду, всієї суми від ціни договору - 100 тис. грн та відповідно до розписки, яка є невід`ємною частиною цього договору, у сумі 30 тис. доларів США і 10 тис. доларів США, оскільки підрядник виконав частину робіт по будівництву житлового будинку, 
		що відповідачем не заперечувалося. Крім того, виконавчий напис нотаріуса містить суму до стягнення у розмірі 50 тис. грн, як додаткові витрати, 
		проте такі витрати між сторонами договору підряду не узгоджувались 
		і матеріалами справи не підтверджені. 
		Отже, стверджувати про безспірність заборгованості для вчинення виконавчого напису нотаріуса у цій справі немає підстав. 
		Зазначені обставини ОСОБА_2 не оспорюються, оскільки доводи касаційної скарги стосуються виключно пропуску позивачем строку позовної давності. 
		При цьому вірним є висновок судів про те, що ОСОБА_2 пропустив, встановлений законом строк, для звернення із заявою до нотаріуса для вчинення виконавчого напису, оскільки з дня виникнення його права вимоги минуло більше ніж 3 роки, а належних та допустимих доказів пролонгації договору підряду до 01 червня 2012 року суду не надано. 
		Верховний Суд вважає, що строк позовної давності для оспорення виконавчого напису нотаріуса позивачем не пропущено, оскільки про його існування він дізнався лише у січні 2019 року, а саме після ознайомлення 
		із матеріалами зведеного виконавчого провадження, а надані позивачем докази судом належним чином дослідженні. Належних доказів протилежного відповідачем суду не надано.
		Доводи касаційної скарги на те, що позивач знав або міг знати про наявність оспореного виконавчого напису нотаріуса від 12 травня 2015 року та відкритого виконавчого провадження з його виконання, оскільки 
		03 березня 2016 року він з`явився до відділу державної виконавчої 
		служби, де надавав відповідні пояснення, хоча по іншому виконавчому провадженню, безпідставні, так як такі посилання касаційної скарги носять характер припущень, а в силу положень частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. 
		Посилання касаційної скарги на відповідні судові рішення Верховного Суду України і Верховного Суду та рішень Європейського суду з прав людини не свідчать про незаконність оскаржуваних судових рішень, оскільки у справах різні фактичні обставини і доведення позовних вимог.
		Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають.
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
		Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 04 березня 2020 року 
		та постанову Київського апеляційного суду від 02 вересня 2020 року залишити без змін. 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                                           Б. І. Гулько
		 
		Г. В. Коломієць
		 
		Д. Д. Луспеник

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...