Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/4475/19 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи про банкрутство, з них:.
Надіслано для оприлюднення: 19.01.2021. Зареєстровано: 19.01.2021. Забезпечено надання загального доступу: 20.01.2021.
Дата набрання законної сили: 14.01.2021
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		     ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД      
		вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		"14" січня 2021 р.                                   Справа№ 910/4475/19
		Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: 
		головуючого:           Остапенка О.М.
		суддів:            Дідиченко  М.А. 
		          Копитової  О.С. 
		 
		за участю секретаря судового засідання: Добродзій Є.В.
		 
		у присутності представників сторін: 
		від ОСОБА_1 : Зубашенко Ю.В. - ордер серії АС № 1001737 від 15.10.2019
		від ОСОБА_1 : Дороженко М.О. - ордер серії АІ № 1079925 від 13.01.2021
		від ПАТ "Златобанк" (ПАТ "Злато"):Ключинський К.Л.-дов. №10/11/03 від 10.11.20
		від ФГВФО: Гуленко Ю.М. - довіреність №27-8188/20 від 24.06.2020
		від ФГВФО: Шевченко Ю.А. - наказ № 853-к від 07.12.2020
		від НБУ: Бірюкова О.А. - довіреність № 18-0011/55550 від 02.10.2020
		 
		розглянувши апеляційні скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Національного банку України та заяви про приєднання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до апеляційної скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.06.2019 року
		у справі              №910/4475/19 (суддя Чеберяк П.П.) 
		за заявою               ОСОБА_1 
		до                 Публічного акціонерного товариства "Златобанк" (ПАТ "Злато",                                          державна реєстрація змін 17.07.2019 року)
		про                     банкрутство
		ВСТАНОВИВ:
		Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.06.2019 року відкрито провадження у справі №910/4475/19 про банкрутство ПАТ "Златобанк", визнано розмір вимог ініціюючого кредитора ОСОБА_1 в розмірі 49  611 297,32 грн., введено процедуру розпорядження майном боржника та призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого  Капустіна В.В.
		Не погоджуючись із зазначеною ухвалою місцевого господарського суду, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.06.2019 року у справі №910/4475/19 та прийняти нове рішення, яким відмовити у порушенні провадження у справі про банкрутство ПАТ "Златобанк".
		Крім того, не погоджуючись з ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.06.2019 року, Національний банк України (далі - НБУ) звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва у справі №910/4475/19 від 19.06.2019 року та прийняти нове рішення, якою відмовити ОСОБА_1 у порушенні провадження у справі про банкрутство ПАТ "Златобанк".
		Не погоджуючись із зазначеною ухвалою місцевого господарського суду, ТОВ "Біпродукт" також звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.06.2019 року у справі №910/4475/19 та відмовити у відкритті провадження.
		В обґрунтування поданих апеляційних скарг апелянти посилаються на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також невідповідність висновків суду обставинам справи.
		За твердженнями скаржників, місцевим господарським судом помилково застосовано до спірних правовідносин положення Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство), оскільки, на їх думку, ліквідація банків може відбуватись виключно в межах процедур, передбачених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а не за загальною процедурою банкрутства юридичних осіб у судовому порядку.
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.08.2019 року  відкрито апеляційне провадження у справі №910/4475/19 за апеляційними скаргами Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Національного банку України, зазначені апеляційні скарги об`єднано в одне апеляційне провадження та призначено справу до розгляду на 16.10.2019 року.
		Ухвалою суду від 25.09.2019 року відкрито апеляційне провадження у справі №910/4475/19 за апеляційною скаргою ТОВ "Біпродукт" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.06.2019 року встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду на 16.10.2019 року.
		Крім того, іншою ухвалою суду від 25.09.2019 року задоволено заяви ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та приєднано вказані заяви до апеляційної скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.06.2019 у справі № 910/4475/19.
		Ухвалою суду від 16.10.2019 року апеляційні скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Національного банку України, ТОВ "Біпродукт" та заяви про приєднання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до апеляційної скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.06.2019 року у справі №910/4475/19 об`єднано в одне апеляційне провадження.
		В подальшому розгляд справи неодноразово відкладався.
		Ухвалою суду від 11.03.2020 року колегією суддів у складі: головуючий суддя - Поляков Б.М., судді: Пантелієнко В.О., Грек Б.М. закрито апеляційне провадження за апеляційними скаргами Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, до якої приєдналися ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , Національного банку України та ТОВ "Біпродукт" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.06.2019 року у справі №910/4475/19, а справу повернуто до Господарського суду міста Києва.
		Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.07.2020 року касаційні скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Національного банку України (до яких приєдналося ТОВ "Біпродукт") задоволено частково, ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2020 року у справі №910/4475/19 в частині закриття апеляційного провадження за апеляційними скаргами Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (до якої приєдналися ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ) та Національного банку України, а також в частині повернення сплаченого судового збору за подання апеляційних скарг скасовано. Справу №910/4475/19 у скасованій частині передано на розгляд до Північного апеляційного господарського суду. Ухвалу Північного апеляційного господарського суду в частині закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Біпродукт" залишено без змін.
		Згідно витягу з протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 28.08.2020 року справу №910/4475/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя: Остапенко О.М.,судді: Дідиченко М.А.,Сотніков С.В.
		Ухвалою суду від 01.09.2020 року вищевказаною колегією суддів прийнято до провадження апеляційні скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Національного банку України та заяви про приєднання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до апеляційної скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.06.2019 року у справі №910/4475/19 та призначено справу до розгляду на 01.10.2020 року за участю повноважних представників учасників провадження у справі.
		09.09.2020 року через відділ документального забезпечення суду від Національного банку України надійшли пояснення по справі. 
		У зв`язку з перебуванням судді Сотнікова С.В. у відпустці, витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.09.2020 року для розгляду справи №910/4475/19 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Остапенко О.М., судді: Дідиченко М.А., Копитова О.С.
		Ухвалою суду від 01.10.2020 року вищевказаною колегією суддів прийнято до провадження справу №910/4475/19 за апеляційними скаргами Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Національного банку України та заявами про приєднання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до апеляційної скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.06.2019 року.
		Іншою ухвалою суду від 01.10.2020 року відкладено розгляд справи на 12.11.2020 року на підставі положень ст. 216 ГПК України.
		12.11.2020 року через відділ документального забезпечення суду від представника ПАТ "Златобанк" надійшли письмові пояснення.
		Судове засідання, призначене на 12.11.2020 року, не відбулось у зв`язку з перебуванням головуючого судді Остапенка О.М. у відпустці.
		Після виходу головуючого судді Остапенка О.М. з відпустки ухвалою суду від 24.11.2020 року призначено справу до розгляду на 10.12.2020 року за участю повноважних представників учасників провадження у справі.   
		Ухвалою суду від 10.12.2020 року відкладено розгляд справи на 14.01.2021 року на підставі положень ст. 216 ГПК України.
		Представники скаржників та боржника в судовому засіданні 14.01.2021 року вимоги апеляційних скарг підтримали, просили їх задовольнити, скасувати ухвалу господарського суду міста Києва від 19.06.2019 року у даній справі та прийняти нове рішення, яким відмовити у відкритті провадження у справі про банкрутство ПАТ "Златобанк".
		Представники ініціюючого кредитора проти вимог скаржників, викладених в апеляційних скаргах, заперечували, просили залишити їх без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції - без змін.
		Розпорядник майна боржника та особи, які приєднались до апеляційної скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, в судове засідання не з`явились, причини неявки суд не повідомили. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Клопотань про відкладення розгляду справи не направляли. 
		Згідно ч. 12 ст. 270 ГПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. 
		14.01.2021 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови Північного апеляційного господарського суду у даній справі.
		Розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства та заслухавши пояснення представників учасників провадження у справі, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційні скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Національного банку України підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала у даній справі - скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у відкритті провадження у справі про банкрутство ПАТ "Златобанк", виходячи з наступного.
		Щодо права Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Національного банку України на апеляційне оскарження ухвали місцевого господарського суду міста Києва від 19.06.2019 року у справі №910/4475/19.
		У статті 1 Конституції України закріплено, що Україна є правовою державою. Як будь-яка правова держава, Україна гарантує захист прав і законних інтересів людини і громадянина в суді шляхом здійснення правосуддя.
		Обов`язок держави забезпечувати право кожної людини на доступ до ефективних та справедливих послуг у сфері юстиції та правосуддя закріплені як основоположні принципи у Конституції України, національному законодавстві та її міжнародних зобов`язаннях, у тому числі міжнародних договорах, стороною яких є Україна.
		Статтею 6 Конвенції закріплено принцип доступу до правосуддя. Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього суду; вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
		Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.
		При цьому «право на суд» та право на «доступ до суду» не є абсолютними. Права можуть бути обмежені, але лише у такий спосіб та до такої міри, що не порушують зміст цих прав (Philis v Greece (Філіс), § 59; De Geouffre de la Pradelle v France (Де Жуфр де ла Прадель проти Франції), § 28, і Stanev v Bulgaria (Станєв проти Болгарії) [ВП], § 229).
		Стаття 129 Конституції України встановлює основні засади судочинства, якими, зокрема, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
		Зазначена конституційна норма конкретизована законодавцем у статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», згідно з якою учасники судового процесу та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
		Реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 рішення Конституційного Суду України від 11.12.2007 № 11-рп/2007).
		Отже, конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи в касаційному порядку, яке має бути реалізоване, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження. 
		Реалізація конституційного права, зокрема, на апеляційне оскарження судового рішення ставиться в залежність від положень відповідних процесуальних норм, в провадженні у справі про банкрутство   - норм ГПК та КУзПБ.
		Конституційні гарантії захисту прав та інтересів в апеляційній інстанції конкретизовано в главі 1 розділу І, главі 1 розділу ІV ГПК України, де врегульовано порядок і підстави для апеляційного оскарження судових рішень у господарському судочинстві.
		Частина перша статті 254 ГПК України визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, і поділяються на дві групи: учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення прийнято щодо їх прав, інтересів та (або) обов`язків. 
		У розумінні наведених норм процесуального права судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та (або) обов`язків цієї особи. Таким судовим рішенням безпосередньо зачіпаються права, інтереси та (або) обов`язки такої особи, в тому числі створюються перешкоди для реалізації її суб`єктивного права чи законного інтересу або реального виконання обов`язку стосовно однієї із сторін спору.
		При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок; такий правовий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.
		У вирішенні цього питання суд має з`ясувати, чи буде у зв`язку з прийняттям судового рішення таку особу наділено новими правами або покладено на неї нові обов`язки, або змінено її наявні права та/або обов`язки, або позбавлено певних прав та/або обов`язків у майбутньому тощо. Тобто, суд має розглянути та вирішити спір про право у правовідносинах, учасником яких є скаржник, або міститься судження про права, інтереси та (або) обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.
		Якщо скаржник лише зазначає про те, що оскаржуване рішення може вплинути на його права та/або інтереси, та/або обов`язки, або лише зазначає (констатує), що рішенням вирішено питання про його права та/або обов`язки чи інтереси, то такі посилання, зважаючи на наведе, не можуть бути достатньою та належною підставою для розгляду, зокрема, апеляційної скарги.
		Після прийняття апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, суд апеляційної інстанції з`ясовує, чи прийнято оскаржуване судове рішення безпосередньо про права, інтереси та (або) обов`язки скаржника і які конкретно. Якщо буде встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалися, то апеляційний господарський суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 264 ГПК, оскільки у такому випадку не існує правового зв`язку між скаржником і сторонами у справі, у зв`язку з чим відсутній суб`єкт апеляційного оскарження.
		Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 17.05.2018 у справі №904/5618/17, від 21.09.2018 у справі №909/68/18, від 18.12.2018 у справі №911/1316/17, від 27.02.2019 у справі №903/825/18, від 17.10.2019 у справі №910/21156/16.
		Згідно зі статтею 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		Основним нормативним актом є ГПК України, який визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах.
		Порядок здійснення судочинства щодо деяких визначених ГПК категорій справ врегульовано Законом про банкрутство (до 21.10.2019 року) та КУзПБ (з 21.10.2019 року).
		Так, відповідно до частини першої статті 2 Закону про банкрутство провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України. Такі ж положення містить частина перша статті 2 КУзПБ.
		З 21.10.2019 року введено в дію КУзПБ. З огляду на приписи пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ, законодавцем за темпоральним принципом (принцип дії закону у часі) визначено пряму дію норм КУзПБ та їх застосування при розгляді справ про банкрутство незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, за винятком справ, які на день введення в дію цього Кодексу 21.10.2019 перебувають на стадії санації.
		На день розгляду цієї справи у суді апеляційної інстанції Закон про банкрутство втратив чинність.
		Поряд з цим слід зауважити, що із втратою Законом про банкрутство чинності відповідні зміни до ГПК України внесені не були.
		Відтак, при застосуванні судом норм ГПК України, під час розгляду справ про банкрутство, які містять посилання на Закон про банкрутство, який втратив чинність, з урахуванням   частини 3 статті 3 ГПК України та пункту 3 Рішення Конституційного Суду України від 03.10.1997   № 4-зп   (у справі за конституційним зверненням ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення частини п`ятої статті 94 та статті 160 Конституції України), з 21.10.2019 підлягають застосуванню   саме норми КУзПБ. 
		Відповідно до приписів статті 41 ГПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи. При розгляді вимог у наказному провадженні учасниками справи є заявник та боржник. У справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. У справах про оскарження рішення третейського суду та про видачу наказу на примусове виконання рішення третейського суду учасниками справи є учасники третейського розгляду, а також особи, які не брали участі у третейському розгляді, якщо третейський суд вирішив питання про їхні права та (або) обов`язки.
		У справах про банкрутство склад учасників справи визначається Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
		Статтею 1 Закону про банкрутство визначено:
		учасники у справі про банкрутство - сторони, забезпечені кредитори, арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, державний орган з питань банкрутства, Фонд державного майна України, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника, а також у випадках, передбачених цим Законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство.
		За КУзПБ (стаття 1) учасники у справі про банкрутство - сторони, арбітражний керуючий, державний орган з питань банкрутства, Фонд державного майна України, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника, а також у випадках, передбачених цим Кодексом, інші учасники справи про банкрутство, щодо прав або обов`язків яких існує спір. Сторони у справі про банкрутство - конкурсні кредитори (представник комітету кредиторів), забезпечені кредитори, боржник (банкрут).
		У справі про банкрутство учасники поділяються на дві групи: визначені учасниками за законом (абзац п`ятнадцятий статті 1 Закону про банкрутство, абзац двадцять третій статті 1 КУзПБ) та особи, які стали учасниками справи в процесі провадження (у випадках, передбачених цим Законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство (стаття 1 Закону про банкрутство); інші учасники справи про банкрутство, щодо прав або обов`язків яких існує спір (стаття 1 КУзПБ).
		Суб`єктний склад учасників господарського процесу за ГПК України є іншим, ніж склад учасників у справі про банкрутство за Законом про банкрутство та КУзПБ. Водночас, перелік учасників провадження у справі про банкрутство не є вичерпним, оскільки до учасників справи про банкрутство наведеними нормами віднесено також інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство
		Коло осіб (в позовному провадженні), які мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, а також оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції визначено приписами статей 254, 255 ГПК України.
		У справі про банкрутство коло осіб, які мають право оскаржити судові рішення, звужено до учасників такої справи задля попередження необґрунтованого втручання інших осіб, які не є учасниками справи, у хід процедури банкрутства. 
		Відповідна правова позиція не має законодавчого відтворення ані в ГПК України, ані в Законі про банкрутство або КУзПБ,   однак є усталеною під час перегляду справ про банкрутство та викладена суддями судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зокрема, у постановах від 07.07.2020 у справі №Б-39/27-09, від 11.06.2020 у справі №916/3206/17, від 03.06.2020 у справі №910/18031/14, від 19.05.2020 у справі №908/2332/19, від 03.03.2020 у справі №904/7965/16, від 20.02.2019 у справі №5005/2329/2011, від 16.01.2020 у справі №911/5186/14. 
		Як Закон про банкрутство, так і КУзПБ не передбачають обов`язкову формалізацію статусу всіх учасників справи про банкрутство (окрім кредиторів), шляхом прийняття відповідного судового рішення (ухвали).
		Водночас, відсутність відповідного судового рішення (ухвали про визнання або залучення особи учасником у справі про банкрутство) не може позбавляти особу процесуальних гарантій права на апеляційне оскарження за статтею 254 ГПК України або невиправдано ускладнювати реалізацію цього права нижче мінімально допустимих стандартів на апеляційне оскарження, визначених Конституцією, Конвенцією, Законом України «Про судоустрій і статус суддів України», ГПК України, КУзПБ.
		Так, направляючи справу на розгляд апеляційного господарського суду Верховний Суд у своїй постанові від 16.07.2020 року наголосив на необхідності з`ясування наявності статусу (відповідно до абзацу двадцять третього статті 1 КУзПБ) ФГВФО та НБУ як учасників у цій справі з правом на апеляційне оскарження прийнятих процесуальних документів, з урахуванням висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 року у справі № 925/698/16.
		Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 року у справі № 925/698/16 зазначено, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді (стаття 80 ЦК України). Глава 7 ЦК України містить загальні положення про юридичну особу.
		Правосуб`єктність юридичної особи, тобто здатність бути учасником відповідних цивільних правовідносин, виникає з моменту державної реєстрації останньої відповідно до закону (частина перша статті 80, частина четверта статті 91 ЦК України) та є універсальною (частина перша статті 91 ЦК України) і статутною, тобто визначається на підставі установчих документів та закону (частина друга статті 81, частина перша статті 87, частини перша та друга статті 92 ЦК України).
		Спеціальна правосуб`єктність юридичних осіб (частина третя статті 91 ЦК України) встановлюється для юридичних осіб, які здійснюються окремі види діяльності, для здійснення яких законом передбачено отримання спеціального дозволу (ліцензії).
		Таким видом діяльності, що вимагає спеціальної правосуб`єктності юридичної особи, зокрема, є і банківська діяльність.
		Умови та порядок створення, державної реєстрації, ліцензування діяльності та реорганізації банків, вимоги щодо статуту, формування статутного капіталу та інших фондів, а також здійснення функцій банків встановлюються Законом України "Про банки і банківську діяльність" (далі - Закон про банки). Законодавство про господарські товариства та про кооперацію поширюється на банки в частині, що не суперечить ГК України та Закону про банки (частина п`ята статті 336 ГК України). Це положення кореспондує статті 92 ГК України.
		Товариства, що займаються банківською діяльністю, реєструються НБУ в порядку, визначеному законодавством України про банки і банківську діяльність (ч. 3 ст. 6 Закону України "Про господарські товариства", далі - Закон про господарські товариства від 19.09.1991 року №1576-XII).
		Особливості правового статусу, створення, діяльності, припинення, виділу акціонерних товариств, що провадять діяльність на ринках фінансових послуг, визначаються законами, що регулюють порядок надання фінансових послуг та здійснення банківської діяльності. У разі суперечності норм Закону про акціонерні товариства з нормами законів, що регулюють порядок надання фінансових послуг та здійснення банківської діяльності, норми законів, що регулюють порядок надання фінансових послуг та здійснення банківської діяльності, мають перевагу (частина шоста статті 1 Закону України "Про акціонерні товариства" від 17.09.2008 року № 514-VI).
		Особливості правового статусу, порядку створення, діяльності, реорганізації та ліквідації банків визначаються Законом про банки та Законом про гарантування вкладів (згідно із ч. 2 ст. 6 Закону про банки).
		Юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму та назву. Найменування установи має містити інформацію про характер її діяльності. Юридична особа може мати крім повного найменування скорочене найменування. Найменування юридичної особи вказується в її установчих документах і вноситься до єдиного державного реєстру (частини перша та третя статті 90 ЦК України). Цьому кореспондує частина перша статті 2 Закону про господарські товариства. Разом з тим частина четверта статті 3 Закону про акціонерні товариства уточнює, що повне найменування акціонерного товариства українською мовою повинне містити назву його типу (публічне чи приватне) і організаційно-правової форми (акціонерне товариство). Це кореспондує частині першій статті 15 Закону про банки.
		Суб`єкт господарювання не має права у своїй назві використовувати слово «банк» без реєстрації цього суб`єкта як банку в НБУ, крім випадків, передбачених законом (частина сьома статті 334 ГК України). У частині третій статті 15 Закону про банки уточнено відповідні винятки, а також вказано, що слово «банк» та похідні від нього дозволяється використовувати у назві лише тим юридичним особам, які зареєстровані НБУ як банк і мають банківську ліцензію.
		Відповідно до частини першої статті 2 Закону про банки:
		- банк - юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків (абзац четвертий);
		- банківська діяльність - залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб (абзац восьмий);
		- державний реєстр банків - реєстр, що ведеться Національним банком України і містить відомості про державну реєстрацію усіх банків (абзац чотирнадцятий).
		Вищим органом управління банку є загальні збори учасників банку, що вирішують будь-які питання діяльності банку (частина перша статті 37 Закону про банки).
		Відповідно до частини шостої статті 334 ГК України банки у своїй діяльності керуються ГК України, Законом про банки, іншими законодавчими актами.
		Зміни до статуту банку підлягають державній реєстрації відповідно до законодавства з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банки (частина друга статті 16 Закону про банки). Цьому кореспондує частина перша статті 7 Закону про господарські товариства, яка передбачає, що зміни, які сталися в установчих документах товариства і які підлягають державній реєстрації, реєструються відповідно до порядку, визначеному Законом України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань».
		Державне регулювання діяльності банків здійснюється НБУ, зокрема у формі адміністративного регулювання, до складу якого входить: реєстрація банків і ліцензування їх діяльності; встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків; застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру; нагляд за діяльністю банків; надання рекомендацій щодо діяльності банків (пункт 1 частини першої статті 66 Закону про банки).
		НБУ, зокрема, здійснює банківське регулювання та нагляд на індивідуальній та консолідованій основі, здійснює погодження статутів банків і змін до них, ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законом випадках, веде Державний реєстр банків (пункти 8 та 9 частини першої статті 7 Закону України від 20 травня 1999 року № 679-XIV «Про Національний банк України» (далі - Закон про НБУ). Повноваження Правління НБУ визначені статтею 15 Закону про НБУ.
		При здійсненні банківського нагляду НБУ має право вимагати від банків та їх керівників, банківських груп, учасників банківських груп усунення порушень банківського законодавства, виконання нормативно-правових актів НБУ для уникнення або подолання небажаних наслідків, що можуть поставити під загрозу безпеку коштів, довірених таким банкам, або завдати шкоди належному веденню банківської діяльності (згідно із частиною п`ятою статті 67 Закону про банки).
		Наглядова діяльність Національного банку України охоплює всі банки, їх відокремлені підрозділи, афілійованих та споріднених осіб банків, банківські групи, учасників банківських груп на території України та за кордоном, установи іноземних банків в Україні, а також інших юридичних та фізичних осіб у частині дотримання вимог цього Закону щодо здійснення банківської діяльності (частина друга статті 67 Закону про банки).
		У разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об`єктом перевірки НБУ відповідно до Закону про банки, банківського законодавства, нормативно-правових актів НБУ, його вимог, встановлених відповідно до статті 66 Закону про банки, або наявності інших підстав, передбачених статтею 73 Закону про банки, НБУ адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу, до яких, зокрема, належать: віднесення банку до категорії проблемного або неплатоспроможного, відкликання банківської ліцензії та ліквідація банку (пункти 12 та 13 частини першої статті 73 Закону про банки). Порядок застосування цих заходів впливу визначається нормативно-правовими актами НБУ (частина перша статті 74 Закону про банки).
		Ліцензування певних видів господарської діяльності є засобом державного регулювання у сфері господарювання, спрямованим на забезпечення єдиної державної політики у цій сфері та захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів (частина перша статті 14 ГК України). Банківська ліцензія - документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність (абз. 10 ч. 1 ст. 2 Закону про банки).
		Ліквідація банку - процедура припинення функціонування банку як юридичної особи відповідно до положень Закону про банки та Закону про гарантування вкладів (згідно із абзацом тридцять п`ятим частини першої статті 2 Закону про банки). Цьому визначенню кореспондує пункт 6 частини першої статті 2 Закону про гарантування вкладів.
		Банк може бути ліквідований: 1) за рішенням власників банку; 2) у разі відкликання НБУ банківської ліцензії з власної ініціативи або за пропозицією Фонду (пункти 1 та 2 частини першої статті 77 Закону про банки). Пункту 2 частини першої статті 77 Закону про банки кореспондує частина перша статті 44 Закону про гарантування вкладів.
		Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених Законом про гарантування вкладів (частина перша статті 3 Закону про гарантування вкладів). Відносини, що виникають, зокрема у зв`язку із виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідацією банків між Фондом, банками та НБУ, відповідні повноваження Фонду регулюються Законом про гарантування вкладів, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та НБУ (частини перша та третя статті 1 Закону про гарантування вкладів).
		Регулятивні повноваження Фонду, визначені Законом про гарантування вкладів, поширюються на всі банки в Україні. Банки зобов`язані дотримуватися нормативно-правових актів Фонду та виконувати вимоги, встановлені Фондом у межах його повноважень (частина друга статті 30 Закону про гарантування вкладів).
		На виконання свого основного завдання Фонд у порядку, передбаченому Законом про гарантування вкладів, здійснює, зокрема процедуру виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організовує відчуження всіх або частини активів і зобов`язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку (пункт 8 частини другої статті 4 Закону про гарантування вкладів).
		Відповідно до частини першої статті 2 Закону про гарантування вкладів:
		- виведення неплатоспроможного банку з ринку - заходи, які здійснює Фонд стосовно банку, віднесеного до категорії неплатоспроможних, щодо виведення його з ринку одним із способів, визначених статтею 39 Закону про гарантування вкладів (пункт 2);
		- неплатоспроможний банк - банк, щодо якого НБУ прийняв рішення про віднесення до категорії неплатоспроможних у порядку, передбаченому Законом про банки (пункт 8);
		- проблемний банк - банк, щодо якого НБУ прийняв рішення про віднесення до категорії проблемних у порядку, передбаченому Законом про банки і нормативно-правовими актами НБУ (пункт 12);
		- тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому Законом про гарантування вкладів (пункт 16).
		Частина друга статті 76 Закону про банки передбачає, що НБУ не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, повідомляє про це рішення Фонд для вжиття ним заходів, передбачених Законом про гарантування вкладів.
		Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних (частина перша статті 34 Закону про гарантування вкладів). З дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення (частина перша статті 36 Закону про гарантування вкладів). Під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до Закону про гарантування вкладів, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання (частина п`ята статті 34 Закону про гарантування вкладів).
		Відповідно до частини четвертої статті 34 Закону про гарантування вкладів тимчасова адміністрація припиняється після виконання плану врегулювання або в інших випадках за рішенням виконавчої дирекції Фонду.
		НБУ не здійснює банківський нагляд за банком, у якому запроваджено тимчасову адміністрацію, здійснюється ліквідація, крім отримання звітності та інформації до Кредитного реєстру в установленому НБУ порядку (частина третя статті 76 Закону про банки).
		Частина п`ята статті 76 Закон про банки передбачає, що НБУ поновлює банківський нагляд за банком у день отримання рішення Фонду про припинення повноважень куратора Фонду у зв`язку з приведенням діяльності банку у відповідність із вимогами банківського законодавства України щодо дотримання нормативів капіталу та ліквідності.
		Фонд у день отримання рішення НБУ про ліквідацію банку набуває прав ліквідатора банку та розпочинає процедуру його ліквідації відповідно до Закону про гарантування вкладів (частина п`ята статті 77 Закону про банки).
		Фонд розпочинає процедуру ліквідації банку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення НБУ про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, крім випадку, коли ліквідація здійснюється за ініціативою власників банку (частина четверта статті 44 Закону про гарантування вкладів). З дня початку процедури ліквідації банку, зокрема припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління [ради директорів]) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв`язку з ліквідацією банку (пункт 1 частини другої статті 46 Закону про гарантування вкладів). Повноваження Фонду під час здійснення ліквідації банку врегульовані статтею 48 Закону про гарантування вкладів.
		Процедура ліквідації банку вважається завершеною, а банк ліквідованим з дня внесення запису про це до Єдиного реєстру (згідно із частиною шостою статті 77 Закону про банки). Цьому кореспондують частина п`ята статті 91 ГК України та частина третя статті 53 Закону про гарантування вкладів. Рішення щодо виключення відомостей про банк з Державного реєстру банків приймає уповноважена посадова особа НБУ на підставі документів, передбачених законодавством України, отриманих від Фонду або ліквідаційної комісії банку, що ліквідується, за рішенням власників (згідно із пунктом 3.1 глави 3 розділу ІІІ Положення про заходи впливу). Пакети документів для обох випадків закріплені в пункті 3.2 глави 3 розділу ІІІ Положення про заходи впливу.
		Національний банк України вносить запис до Державного реєстру банків про ліквідацію банку на підставі отриманого від Фонду рішення про затвердження ліквідаційного балансу та звіту ліквідатора (ч. 7 ст. 77 Закону про банки).
		Отже, відповідно до статті 92 та частини п`ятої статті 336 ГК України, частини третьої статті 6 Закону про господарські товариства, частини шостої статті 1 Закону про акціонерні товариства, частини першої статті 1, статті 3 та частини другої статті 6 Закону про банки в Україні діє спеціальне законодавство, яке регулює утворення банків їх статусу та припинення, здійснення ними/припинення банківської діяльності (далі - банківське законодавство), до якого, зокрема, входять Закон про банки, Закон про НБУ, Закон про гарантування вкладів, нормативно-правові акти НБУ, також ЦК України, ГК України, інші закони в частині, що не суперечить попереднім зазначеним нормативним документам, та визначають зміст спеціальної правосуб`єктності банківської установи.
		Більш того, у згаданій постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 року у справі №925/698/16 містяться наступні висновки щодо застосування норм права:
		1) Будь-які зміни до статуту банку, у тому числі щодо зміни його найменування, незалежно від перебування банку під наглядом НБУ чи в управлінні Фонду, можливі виключно після їх погодження НБУ.
		2) Припинення банком банківської діяльності можливе виключно у порядку, передбаченому Законом про банки та Законом про гарантування вкладів шляхом:
		- ліквідації банку за рішенням власників після надання на це згоди НБУ, за відсутності ознак, за якими цей банк може бути віднесено до категорії проблемного або неплатоспроможного, або
		- виведення неплатоспроможного банку з ринку під контролем Фонду у разі віднесення НБУ такого банку до категорії проблемних або неплатоспроможних.
		3) Скасування судом або визнання неправомірним (незаконним) рішення Фонду про запровадження тимчасової адміністрації чи початок процедури ліквідації банку не означає автоматичного припинення управління банком Фондом.
		4) Управління банком Фондом у такому разі припиняється лише після прийняття НБУ рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству, відновлення банківської ліцензії і повернення банку під нагляд НБУ.
		5) Після запровадження Фондом у банку тимчасової адміністрації, повноважний суб`єкт на управління банком та представництво банку визначається виключно Фондом відповідно до положень п. 17 частини першої статті 2, статей 34, 37, 44, 48 Закону про гарантування вкладів.
		Як встановлено судом апеляційної інстанції та підтверджується матеріалами справи, провадження у справі, що переглядається (№910/4475/19), було відкрито за заявою ОСОБА_1 стосовно ПАТ "Златобанк", якого Правлінням Національного банку України було віднесено до категорії неплатоспроможних згідно постанови № 105 від 13.02.2015 року "Про віднесення ПАТ "Златобанк" до категорії неплатоспроможних".
		На підставі даної постанови, виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 13.02.2015 року №30 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Златобанк", яким з 14.02.2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію строком на три місяці з 14.02.2015 року по 13.05.2015 року включно та призначено уповноважену особу ФГВФО на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Златобанк" - Славінського В.І.
		12.05.2015 року Правлінням Національного банку України прийнято постанову №  310 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Златобанк".
		На підставі даної постанови, виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 13.05.2015 року № 99 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Златобанк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку", яким розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Златобанк" та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ "Златобанк" Славінського В.І. строком на 1 рік з 18 год. 00 хв. 13.05.2015 року до 12.05.2016 року включно.
		Однак, постановою Окружного адміністративного суду України від 14.07.2017 року у справі № 826/2184/17 частково задоволено адміністративний позов ТОВ "Авангард-Експо", визнано протиправними та скасовано: 
		- постанову Правління Національного банку України № 105 від 13 лютого 2015 року "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Златобанк" до категорії неплатоспроможних";
		- рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 30 від 13 лютого 2015 року "Про запровадження тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві "Златобанк";
		- постанову Правління Національного банку України № 105 від 12 травня 2015 року "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Златобанк";
		- рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 99 від 13 травня 2015 року "Про початок процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства "Златобанк" та призначення уповноваженої особи фонду на ліквідацію банку";
		- рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 100 від 18 травня 2015 року "Про внесення змін до рішення виконавчої дирекції Фонду від 13 травня 2015 № 99 "Про початок процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства "Златобанк" та призначення уповноваженої особи фонду на ліквідацію банку";
		- рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 391 від 24 березня 2016 року "Про продовження строків здійснення процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства "Златобанк" на два роки до 13 травня 2018 року включно".
		Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2017 року змінено мотивувальну частину постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.07.2017 року. В решті постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.07.2017 року залишено без змін.
		Постановою Великої Палати Верховного Суду від 05.02.2019 постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.07.2017 року та Київського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2017 року залишено без змін.
		В подальшому (17.07.2019 року), тобто до відкриття апеляційного провадження у справі №910/4475/19 з перегляду ухвали господарського суду міста Києва від 19.06.2019 року про порушення справи про банкрутство ПАТ "Златобанк", проведено державну реєстрацію змін щодо ПАТ "Златобанк" (код ЄДРПОУ 35894495), внаслідок чого було змінено повне та скорочене найменування на Публічне акціонерне товариство "Злато" та ПАТ "Злато" відповідно, а також змінено адресу місцезнаходження зазначеної юридичної особи на 03186, м. Київ, бульвар Чоколівський, будинок 19.
		За встановлених вище судом фактичних обставин справи, враховуючи регулятивні повноваження Фонду та наглядову діяльність НБУ у процедурі ліквідації банку, а також наслідки визнання незаконними та скасування відповідних рішень зазначених органів, беручи до уваги наведені норми законодавства та виконуючи вказівки колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про необхідність врахування висновків щодо застосування норми права, які викладені постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 року у справі № 925/698/16, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про наявність у Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Національного банку України права на апеляційне оскарження ухвали місцевого господарського суду міста Києва від 19.06.2019 року у справі №910/4475/19.
		Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
		У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. 
		Відповідно до ч. 6 ст. 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
		При цьому, судова колегія враховує, що 21.04.2019 року набрав чинності   Кодекс України з процедур банкрутства від 18.10.2018 року №2597-VIII, який введено в дію 21.10.2019 року.
		У пункті 2 Прикінцевих та перехідних положень даного кодексу зазначено, що з дня введення в дію цього Кодексу визнати таким, що втратив чинність, в тому числі, Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 31, ст. 440 із наступними змінами).
		Таким чином, станом на дату розгляду справи в суді апеляційної інстанції (14.01.2021 року) Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" втратив чинність.
		Разом з тим, як було зазначено вище, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Тобто, суд апеляційної інстанції в межах своїх повноважень переглядає в апеляційному порядку законність винесення судових актів, прийнятих місцевими господарськими судами.
		Оскільки спірні правовідносини у справі виникли під час дії Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", чинного на той час, і місцевий господарський суд, приймаючи оскаржувану ухвалу, керувався відповідними положеннями даного Закону, то під час перегляду справи в апеляційному порядку на предмет правильності застосування судом першої інстанції норм законодавства, чинного до введення у дію Кодексу України з процедур банкрутства, застосуванню підлягають норми Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у редакції станом після 19.01.2013 року.
		Згідно ч. 1 ст. 1 Закону про банкрутство, неплатоспроможністю є неспроможність суб`єкта підприємницької діяльності виконати після настання строку грошові зобов`язання перед кредиторами не інакше як через відновлення його платоспроможності.  
		Відповідно до ст. 10 Закону справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим Законом.
		Безспірні вимоги кредиторів - грошові вимоги кредиторів, підтверджені судовим рішенням, що набрало законної сили, і постановою про відкриття виконавчого провадження, згідно з яким відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника. До складу цих вимог, у тому числі щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції.
		Згідно із ч. 2 ст. 11 Закону до заяви про порушення справи про банкрутство додаються, зокрема:
		- докази того, що сума безспірних вимог кредитора (кредиторів) сукупно становить не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, якщо інше не передбачено цим Законом; 
		- рішення суду про задоволення вимог кредитора, що набрало законної сили;
		- відповідна постанова органу державної виконавчої служби про відкриття виконавчого провадження з виконання вимог кредитора;
		- докази того, що сума вимог кредитора (кредиторів) не забезпечена повністю заставою майна боржника (за наявності застави).
		Заява кредитора, крім відомостей, передбачених частиною першою цієї статті, повинна містити відомості про розмір вимог кредитора до боржника із зазначенням окремо розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає сплаті (ч. 6 Закону).
		Згідно із частинами 1-3 ст. 16 Закону перевірка обґрунтованості вимог заявника, а також з`ясування наявності підстав для порушення провадження у справі про банкрутство здійснюються господарським судом у підготовчому засіданні, яке проводиться в порядку, передбаченому цим Законом. У підготовчому засіданні господарський суд розглядає подані документи, заслуховує пояснення сторін, оцінює обґрунтованість заперечень боржника, а також вирішує інші питання, пов`язані з розглядом справи. Якщо справа порушується за заявою кредитора, господарський суд перевіряє обґрунтованість його вимог, їх безспірність, вжиття заходів щодо примусового стягнення за цими вимогами в порядку виконавчого провадження.
		Таким чином, завдання підготовчого засідання господарського суду у справі про банкрутство полягає у перевірці обґрунтованості заяви кредитора або боржника щодо наявності ознак неплатоспроможності, а заяви боржника - також і загрози його неплатоспроможності. Крім того, господарський суд перевіряє правовий статус боржника та відсутність перешкод для порушення провадження у справі про банкрутство. Предметом підготовчого засідання є з`ясування наявності підстав, які надають кредитору чи боржнику можливість ініціювати порушення провадження у справі про банкрутство, тобто ознак загрози неплатоспроможності та виникнення обставин неплатоспроможності боржника. 
		Відповідно до ч. 6 ст. 16 Закону за наслідками розгляду заяви про порушення справи про банкрутство та відзиву боржника господарський суд виносить ухвалу про порушення провадження у справі про банкрутство або відмову у порушенні провадження у справі про банкрутство.
		Згідно з ч. 7 ст. 16 вказаного закону, суд відмовляє в порушенні провадження у справі про банкрутство, якщо, зокрема, заявником не доведено наявності підстав для порушення провадження у справі про банкрутство; вимоги кредитора є повністю забезпеченими майном боржника; вимоги кредитора свідчать про наявність спору про право, який підлягає вирішенню у порядку позовного провадження; вимоги кредитора (кредиторів) задоволені боржником у повному обсязі до підготовчого засідання суду; відсутня хоча б одна з підстав, передбачених ч. 3 ст. 10 цього Закону; за наявності підстав, передбачених ст. 15 цього Закону.
		З системного аналізу зазначених норм слідує, що підставою для відкриття провадження у справі про банкрутство є неплатоспроможність боржника. 
		Тобто, для відкриття провадження у справі господарський суд повинен встановити: наявність грошових зобов`язань у боржника, строк виконання яких настав; неспроможність боржника виконати такі зобов`язання після встановленого строку; відсутність спору про право щодо таких грошових зобов`язань.
		Отже, у разі встановлення на підставі поданих доказів будь-якої з наведених підстав, господарський суд зобов`язаний відмовити у відкриття провадження у справі з банкрутства.
		Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, у квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство боржника - ПАТ "Златобанк" у зв`язку із неспроможністю останнього погасити наявну кредиторську заборгованість у сумі 49  611  297,32 грн., яка виникла із договорів банківського страхового вкладу (депозиту) в іноземній валюті.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.04.2019 року вказану заяву прийнято до розгляду та призначено підготовче засідання на 13.05.2019 року, зобов`язано арбітражного керуючого Капустіна В.В., визначеного автоматизованою системою з відбору кандидатів на призначення арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) у справах про банкрутство, у строк до 06.05.2019 року надати до суду заяву про участь у справі про банкрутство ПАТ "Златобанк".
		17.04.2019 до Господарського суду міста Києва надійшла заява арбітражного керуючого Капустіна В.В. про участь у справі.
		Місцевий господарський суд при прийнятті даної ухвали виходив з того, що заявлені ОСОБА_1 вимоги до боржника підтверджені, зокрема, рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03.06.2015 року у справі №161/21010/14-ц, яким стягнуто з ПАТ "Златобанк" на користь ОСОБА_1 кошти за договорами банківського вкладу в розмірі 1 805 350,00 доларів США, проценти за фактичну кількість днів користування вкладом протягом дії договору в розмірі 13 190,59 доларів США, 9% річних від суми вкладу понад строк дії договору в розмірі 15 505,40 доларів США, 3% річних у сумі 5 169,80 доларів США, загалом стягнуто 1 839 215,79 доларів США.
		03.06.2015 року на виконання вказаного судового рішення Луцьким міськрайонним судом Волинської області було видано виконавчий лист №161/21010/14-ц.
		27.05.2016 року Державним виконавцем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 51242043 з виконання виконавчого листа Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03.06.2015 у справі №161/21010/14-ц.
		23.01.2017 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку із запровадженням тимчасової адміністрації банку-боржника.
		Відтак, з моменту відкриття виконавчого провадження до повернення виконавчого документу заборгованість за виконавчим листом у справі №161/21010/14-ц від 03.06.2015 не була стягнута понад три місяці.
		За наслідками розгляду справи у підготовчому засіданні ухвалою господарського суду міста Києва від 19.06.2019 року відкрито провадження у справі №910/4475/19 про банкрутство ПАТ "Златобанк", визнано розмір вимог ініціюючого кредитора ОСОБА_1 в розмірі 49  611 297,32 грн., введено процедуру розпорядження майном боржника та призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого  Капустіна В.В.
		При цьому, за висновками суду, ПАТ "Златобанк" не є банком у розумінні положень ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність", оскільки не має ліцензії та не має виключного права на її підставі надавати банківські послуги, а тому до нього, у разі неплатоспроможності, підлягають застосуванню саме положення Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
		Таким чином, місцевий господарський суд, здійснивши перевірку обґрунтованості вимог заявника, а також з`ясувавши наявність підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство, проаналізувавши подані заявником та боржником докази та дослідивши всі обставини справи, дійшов висновку про відсутність підстав для відмови у відкритті провадження у справі про банкрутство ПАТ "Златобанк", а тому відкрив провадження у справі про банкрутство боржника.
		Однак, переглядаючи в апеляційному порядку законність винесення оскаржуваної ухвали, колегія суддів апеляційного господарського суду не погоджується з даним висновком суду першої інстанції та вбачає підстави для скасування вказаної ухвали з огляду на наступне.
		Так, спір у даній справи виник з приводу наявності чи відсутності у боржника статусу банку та можливість застосування до нього процедур, передбачених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
		Процедура виведення неплатоспроможних банків з ринку та їх ліквідація, згідно ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", регулюються цим законом, а дія Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", відповідно до ч. 8 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", на банки не поширюється.
		Таким чином, за наявності статусу банку, виведення неплатоспроможного банку з ринку і його ліквідація регулюються Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
		За відсутності у юридичної особи статусу банку, процедура відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом здійснюються відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
		У відповідності до положень ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банк - юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків;
		- банківська ліцензія - документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність; банківська діяльність - залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб;
		- державний реєстр банків - реєстр, що ведеться Національним банком України і містить відомості про державну реєстрацію усіх банків.
		Згідно ч.ч. 8, 9 ст. 17 Закону України "Про банки і банківську діяльність" юридична особа набуває статусу банку і право на здійснення банківської діяльності виключно після отримання банківської ліцензії та внесення відомостей про неї до Державного реєстру банків. Забороняється здійснювати банківську діяльність без отримання банківської ліцензії.
		Частиною 5 ст. 18 Закону України "Про банки і банківську діяльність" встановлено, що Національний банк України вносить відомості про юридичну особу до Державного реєстру банків одночасно з прийняттям рішення про надання банківської ліцензії.
		30.04.2008 року НБУ було погоджено статут ПАТ "Златобанк".
		12.05.2008 року проведено державну реєстрацію юридичної особи.
		16.05.2008 року під реєстраційним №323 НБУ внесено запис до Державного реєстру банків про реєстрацію ПАТ "Златобанк" та видано банківську ліценцію за №244-2.
		Як встановлено судом, 13.02.2015 року Правлінням Національного банку України було прийнято постанову №105 "Про віднесення ПАТ "Златобанк" до категорії неплатоспроможних».
		На підставі постанови Правління Національного банку України № 105 від 13.02.2015 року "Про віднесення ПАТ "Златобанк" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 13.02.2015 року № 30 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Златобанк", яким з 14.02.2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію строком на три місяці з 14.02.2015 року по 13.05.2015 року включно та призначено уповноважену особу ФГВФО на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Златобанк" - Славінського В.І.
		12.05.2015 року Правлінням Національного банку України було прийнято постанову №  310 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Златобанк".
		На підставі постанови Правління Національного банку України №  310 від 12.05.2015 року "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Златобанк", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 13.05.2015 року № 99 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Златобанк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку", яким розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Златобанк" та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ "Златобанк" Славінського Валерія Івановича строком на 1 рік з 18 год. 00 хв. 13.05.2015 року до 12.05.2016  року включно.
		Запис про перебування ПАТ "Златобанк" у стадії ліквідації відповідно до постанови Правління Національного банку України № 310 від 12.05.2015 року "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Златобанк" внесено до Державному реєстрі банків.
		Проте, постановою Окружного адміністративного суду України від 14.07.2017 року у справі № 826/2184/17 частково задоволено адміністративний позов ТОВ "Авангард-Експо" та визнано протиправними та скасовано: 
		- постанову Правління Національного банку України № 105 від 13 лютого 2015 року "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Златобанк" до категорії неплатоспроможних";
		- рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 30 від 13 лютого 2015 року "Про запровадження тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві "Златобанк";
		- постанову Правління Національного банку України № 105 від 12 травня 2015 року "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Златобанк";
		- рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 99 від 13 травня 2015 року "Про початок процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства "Златобанк" та призначення уповноваженої особи фонду на ліквідацію банку";
		- рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 100 від 18 травня 2015 року "Про внесення змін до рішення виконавчої дирекції Фонду від 13 травня 2015 № 99 "Про початок процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства "Златобанк" та призначення уповноваженої особи фонду на ліквідацію банку";
		- рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 391 від 24 березня 2016 року "Про продовження строків здійснення процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства "Златобанк" на два роки до 13 травня 2018 року включно".
		Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2017 року змінено мотивувальну частину постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.07.2017 року. В решті постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.07.2017 року залишено без змін.
		Постановою Великої Палати Верховного Суду від 05.02.2019 року касаційні скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ   "Златобанк" Славкіної М.А., Національного банку України залишено без задоволення. Постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.07.2017 року та Київського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2017 року залишено без змін.
		Таким чином, оскільки рішеннями судів трьох інстанцій у справі №  826/2184/17 було визнано протиправними та скасовано зазначені вище постанови Правління Національного банку України та рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, вони вважаються такими, що не породжують жодних правових наслідків від моменту їх прийняття.
		Національним банком України на судовий запит № 06-37.1/910/4475/19 від 15.04.2019 року щодо надання відомостей стосовно наявності у ПАТ   "Златобанк" статусу банку, надано відповідь № 18-0007/25103 від 13.05.2019, в якій зазначено, що на виконання постанови Правління Національного банку України №  310 від 12.05.2015 року "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Златобанк" уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Златобанк" листом №1842 від 14.05.2015 року було повернуто банківську ліцензію ПАТ "Златобанк".
		Наведене свідчить, що на виконання постанови Правління Національного банку України №   310 від 12.05.2015 року "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Златобанк" уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Златобанк" було повернуто НБУ банківську ліцензію ПАТ "Златобанк".
		Місцевим судом правомірно зазначено, що ані положеннями Закону України "Про банки і банківську діяльність", ані Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", ані будь-якими іншими нормативно-правовими актами України не передбачено можливості та порядку повернення банківської ліцензії та відновлення діяльності банку в разі скасування рішення про її відкликання та ліквідацію банку. 
		Більш того, після визнання протиправними та скасування постанов Правління Національного банку України, зокрема, №310 від 12.05.2015 року "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Златобанк", боржник не звертався до Національного банку України, зокрема, у порядку ст. 19 Закону України "Про банки і банківську діяльність", з метою отримання банківської ліцензії. Доказів зворотнього матеріали справи не містять.
		Водночас, як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 року у справі № 925/698/16, в українському законодавстві існує прогалина щодо правового регулювання відновлення банківської діяльності після відкликання НБУ банківської ліцензії, на підставі скасування відповідного рішення НБУ судом через юридично-організаційні порушення його прийняття НБУ, в тому числі за умов подальшої фактичної невідповідності проблемного банку вимогам банківського законодавства, та виконання яких є передумовою наявності у банку зазначеної ліцензії. 
		Разом з тим, законодавством також не встановлено, що скасування рішення уповноваженого державного органу про введення тимчасової адміністрації у проблемному банку або закінчення строку дії цієї адміністрації без подальших дій НБУ та Фонду щодо цього банку, передбачених банківським законодавством, означає припинення тимчасової адміністрації в такому проблемному банку, скасування реалізації НБУ та Фондом подальших обов`язкових процедур, передбачених банківським законодавством, зокрема статтями 63, 67, 73, 74, 77 Закону про банки та статтями 1, 3, 4, 34, 36, 44, 46, 48, 53 Закону про гарантування вкладів.
		Враховуючи зазначене, відповідна прогалина в правовому регулюванні повернення банківської ліцензії не дає підстав вважати, що на банк не розповсюджуються вимоги банківського законодавства, в тому числі і ті, що передбачають обов`язок конкретної послідовності дій Фонду щодо банку, якого визнано проблемним та який цього статусу не змінив.
		Отже, за висновками апеляційного суду, скасування в судовому порядку відповідних постанов НБУ та рішень Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про відкликання банківської ліцензії жодним чином не позбавляє ПАТ "Златобанк" статусу банку, а лише свідчить про неможливість останнього здійснювати банківську діяльність.
		Судом також встановлено, що станом на дату прийняття оскаржуваного судового рішення відповідні відомості про ПАТ "Златобанк" з Державного реєстру банків не виключено та рішення щодо виключення останнього з даного реєстру комісією НБУ з питань нагляду та регулювання діяльності банків не виносились. Доказів зворотнього матеріали справи не містять.
		У вказаному реєстрі також значиться запис про перебування ПАТ "Златобанк" у стадії ліквідації відповідно до постанови Правління Національного банку України №310 від 12.05.2015 року "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Златобанк".
		Колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд безпідставно ототожнює Державний реєстр банків та Довідник банківських установ України, які мають банківську ліцензію, до якого відомості про ПАТ "Златобанк" не включено.
		Крім того, апеляційним судом прийнятті рішення також враховано висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у вищезгаданій згаданій постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 року у справі № 925/698/16, а саме:
		1) Будь-які зміни до статуту банку, у тому числі щодо зміни його найменування, незалежно від перебування банку під наглядом НБУ чи в управлінні Фонду, можливі виключно після їх погодження НБУ.
		2) Припинення банком банківської діяльності можливе виключно у порядку, передбаченому Законом про банки та Законом про гарантування вкладів шляхом:
		- ліквідації банку за рішенням власників після надання на це згоди НБУ, за відсутності ознак, за якими цей банк може бути віднесено до категорії проблемного або неплатоспроможного, або
		- виведення неплатоспроможного банку з ринку під контролем Фонду у разі віднесення НБУ такого банку до категорії проблемних або неплатоспроможних.
		3) Скасування судом або визнання неправомірним (незаконним) рішення Фонду про запровадження тимчасової адміністрації чи початок процедури ліквідації банку не означає автоматичного припинення управління банком Фондом.
		4) Управління банком Фондом у такому разі припиняється лише після прийняття НБУ рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству, відновлення банківської ліцензії і повернення банку під нагляд НБУ.
		5) Після запровадження Фондом у банку тимчасової адміністрації, повноважний суб`єкт на управління банком та представництво банку визначається виключно Фондом відповідно до положень п. 17 частини першої статті 2, статей 34, 37, 44, 48 Закону про гарантування вкладів.
		Отже, помилковим є твердження суду першої інстанції про те, що ПАТ "Златобанк" не є банком у розумінні банківського законодавства і у даному випадку стосовно нього не застосовуються спеціальні норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в частині належної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та їх ліквідації.
		Окрім наведеного, судова колегія також вважає за необхідне зазначити наступне.
		23.05.2020 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності" від 13.05.2020 року №590-ІХ.
		Вказаних законом, зокрема, внесено ряд змін до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
		Так, відповідно до частин 1, 2 ст. 54 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Кабінетом Міністрів України, Міністерством фінансів України, Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду виключно з метою встановлення їх законності.
		Оскарження рішень, визначених частиною першою цієї статті, не зупиняє виконання оскаржуваного рішення або дії.
		У відповідності до частин 4, 5, 6 ст. 54 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" розпочата процедура виведення неплатоспроможного банку з ринку не може бути зупинена/припинена, у тому числі у разі визнання протиправними (незаконними) та скасування індивідуальних актів Національного банку України та/або Фонду, що були підставою для її початку.
		Розпочата процедура ліквідації банку не може бути зупинена/припинена, у тому числі у разі визнання протиправними (незаконними) та скасування індивідуальних актів Національного банку України та/або Фонду, що були підставою для її початку.
		Визнання протиправними (незаконними) та скасування рішень (індивідуальних актів), визначених частиною третьою цієї статті, не відновлює того становища банку, яке існувало до прийняття такого акта/рішення, включаючи відновлення правового статусу цього банку та відновлення прав акціонерів на момент прийняття такого акта/рішення; не може бути підставою для визнання недійсними, нечинними, протиправними та скасування будь-яких рішень, правочинів або інших дій/визнання протиправною бездіяльності, прийнятих, вчинених або допущених у процедурі виведення банку з ринку та ліквідації; не породжує будь-яких прав у осіб, які були учасниками банку на момент прийняття такого індивідуального акта/рішення, крім права на відшкодування завданої шкоди.
		Частинами  2, 3 розділу II. Прикінцеві та перехідні положення Закону №590-ІХ встановлено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до дня набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
		Фонду:
		1) здійснити (продовжити) процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, ліквідацію банків відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", підстави (індивідуальні акти) для початку тимчасової адміністрації, ліквідації яких було визнано протиправними (незаконними) та скасовано до дня набрання чинності цим Законом.
		Відповідно до ч. 4 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону №590-ІХ Банкам/юридичним особам, у яких Національним банком України відкликано банківські ліцензії, але відомості про які наявні в Державному реєстрі банків, підстави (індивідуальні акти) для запровадження тимчасової адміністрації, ліквідації яких було визнано протиправними (незаконними) та скасовано до дня набрання чинності цим Законом, забезпечити передачу уповноваженій особі Фонду печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей, бухгалтерської та іншої документації банку протягом строку, встановленого Фондом гарантування вкладів фізичних осіб в оголошенні, опублікованому на офіційному веб-сайті Фонду в газеті "Урядовий кур`єр" або "Голос України".
		На виконання вимог Закону № 590-ІХ та продовження виведення банку з ринку, рішенням виконавчої дирекції Фонду від 22.06.2020 року №1174 продовжено строк управління майном (активами) АТ "Златобанк" та задоволення вимог його кредиторів на час існування обставин, що унеможливлюють здійснення продажу майна (активів) банку та задоволення вимог кредиторів.
		Продовжено повноваження ліквідатора АТ "Златобанк", визначені Законом, зокрема, статтями 37, 38, 47-52, 52-1, 53 Закону, в тому числі з підписання всіх договорів, пов`язаних з реалізацією активів банку у порядку визначеному Законом, окрім повноважень щодо звернення до пов`язаної з банком особи з вимогою про відшкодування шкоди та звернення з такою вимогою до суду, а також з вимогою до небанківської фінансової установи, якою від фізичних осіб залучені як позики або вклади кошти, що згідно з цим Законом прирівнюються до вкладів, та повноважень в частині організації реалізації активів банку , провідному професіоналу з питань ліквідації банків відділу організації процедур ліквідації банків департаменту ліквідації банків Караченцеву Артему Юрійовичу на час існування обставин, що унеможливлюють здійснення продажу майна (активів) банку та задоволення вимог кредиторів.
		Відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду від 10.08.2020 року №1483 з метою виконання всіх заходів, пов`язаних з ліквідацією ПАТ "Златобанк", на теперішній час найменування ПАТ "Злато", код за ЄДРПОУ - 35894495, передбачених Законом У країни "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", на підставі пункту 2 частини п`ятої статті 12, частини першої статті 35, частини п`ятої статті 44, статті 48 Закону, пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 13 травня 2020 року № 590-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності», враховуючи статтю 54 Закону та лист Міністерства Юстиції України №532/16235-26-20/8.4.4 від 04 серпня 2020 року, виконавча дирекція Фонду вирішила:
		Продовжити процедуру виведення АТ "Златобанк" (на теперішній час найменування Публічне акціонерне товариство "Злато") з ринку із урахуванням вимог Закону №590 та відповідно до частини п`ятої статті 44 Закону щодо здійснення ліквідаційної процедури системно важливого банку забезпечуючи виконання заходів щодо управління майном (активами) банку та задоволення вимог кредиторів.
		Призначити уповноваженою особою Фонду на продовження процедури виведення АТ "Златобанк" (на теперішній час найменування Публічне акціонерне товариство "Злато") з ринку провідного професіонала з питань ліквідації банків відділу організації процедур ліквідації банків департаменту ліквідації банків Караченцева Артема Юрійовича та делегувати повноваження, що визначені Законом, зокрема, статтями 37, 38, 47-52, 52-1, 53 Закону, в тому числі з підписанням всіх договорів, пов`язаних з реалізацією активів банку у порядку, визначеному Законом, окрім повноважень щодо звернення до пов`язаної з банком особи з вимогою про відшкодування шкоди та звернення з такою вимогою до суду, а також з вимогою до небанківської фінансової установи, якою від фізичних осіб залучені як позики або вклади кошти, що згідно з цим Законом прирівнюються до вкладів, та повноважень в частині організації реалізації активів банку, до моменту внесення запису про припинення банку до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
		Уповноваженій особі Фонду на продовження процедури виведення АТ "Златобанк" з ринку забезпечити внесення змін щодо уповноваженої особи Фонду як керівника АТ "Златобанк" (на теперішній час найменування Публічне акціонерне товариство "Злато") до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
		У відповідності до частини 1 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
		04.11.2020 року відповідні відомості про керівника ПАТ "Злато" Караченцева А.Ю. було внесено до реєстру, що підтверджується доданим до матеріали справи витягом. 
		Наведені вище обставини додатково підтверджують те, що станом як на дату постановлення оскаржуваної ухвали, так і на час перегляду її в апеляційному порядку та прийняття відповідної постанови за наслідками такого розгляду ПАТ "Златобанк" (ПАТ "Злато") є банківською установою і виведення її з ринку та подальша ліквідація здійснюється саме Фондом гарантування вкладів фізичних осіб на підставі Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
		Окремо слід також звернути увагу на проведення 17.07.2019 року державної реєстрації змін щодо ПАТ "Златобанк" (код ЄДРПОУ 35894495), внаслідок чого було змінено повне та скорочене найменування на Публічне акціонерне товариство "Злато" та ПАТ "Злато" відповідно, а також змінено адресу місцезнаходження зазначеної юридичної особи на 03186, м. Київ, бульвар Чоколівський, будинок 19, 
		З цього приводу судова колегія зазначає, що згідно відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.07.2020 року у справі №640/15294/19, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.12.2020 року задоволено позов Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та визнано протиправними дії Державного реєстратора Комунального підприємства "Реєстраційне бюро" Мороза Дмитра Олександровича щодо вчинення реєстраційної дії та внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: державна реєстрація змін до установчих документів 17.07.2019 року №10741050052029890; Мороз Дмитро Олександрович; Комунальне підприємство "Реєстраційне бюро"; зміна повного найменування, зміна скороченого найменування, зміна місцезнаходження, зміна складу або інформації про засновників.
		Скасовано вчинену Державним реєстратором Комунального підприємства "Реєстраційне бюро" Морозом Дмитром Олександровичем реєстраційну дію та внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: державна реєстрація змін до установчих документів 17.07.2019 року №10741050052029890; Мороз Дмитро Олександрович; Комунальне підприємство "Реєстраційне бюро"; зміна повного найменування, зміна скороченого найменування, зміна місцезнаходження, зміна складу або інформації про засновників.
		В силу приписів статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень", кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Це право забезпечується офіційним оприлюдненням судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади України в порядку, встановленому цим Законом. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
		Відповідно до ч. 3 ст. 6 названого закону суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.
		Отже, станом на 10.12.2020 року державна реєстрація змін найменування ПАТ "Златобанк" на ПАТ "Злато" визнана протиправною та скасована за рішенням суду, як така що проведена із порушенням законодавства за відсутності відповідного погодження таких змін Національним банком України, що в свою чергу, також свідчить про наявність у ПАТ "Златобанк" (ПАТ "Злато") статусу банку.
		Посилання місцевого суду на ухвалу Господарського суду Донецької області від 19.07.2017 року у справі №905/1328/17 у якості можливості застосування положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" до юридичної особи, яка була банком, а в подальшому втратила відповідний статус, судом апеляційної інстанції оцінюються критично, оскільки ч. 4 ст. 236 ГПК України не визначає обов`язку суду щодо врахування судових рішень суду першої інстанції. 
		Крім того, відповідну ухвалу було прийнято за інших фактичних обставин, зокрема, виключення боржника з Державного реєстру банків відповідно до рішення Комісії Національного банку України з питань нагляду та регулювання діяльності банків.
		Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
		Названий Суд зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
		Отже, встановлені вище обставини у їх сукупності, з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 року у справі №925/698/16, підтверджують, що ПАТ "Златобанк" (ПАТ "Злато") є банком і у зв`язку із відкликанням його ліцензії та подальшим скасуванням рішення про таке відкликання відповідного статуту не втратив. 
		Відповідно до ч. 3 ст. 2 Закону про банкрутство законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність.
		Процедура виведення неплатоспроможних банків з ринку та їх ліквідація, згідно ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", регулюються цим законом, а дія Закону про банкрутство, відповідно до ч. 8 ст.36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", на банки не поширюється.
		Таким чином, оскільки банкрутство банківської установи не регулюється положеннями Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", то подана ініціюючим кредитором заява не відповідає змісту вимог, зазначених у даному Законі, що у відповідності до ч.  7 ст. 16 Закону про банкрутство є підставою для відмови у відкритті провадження у справі про банкрутство ПАТ "Златобанк" (ПАТ "Злато").
		Враховуючи викладене, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що оскаржувану ухвалу прийнято з порушеннями норм права при неповному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, доводи скаржників, викладені в апеляційних скаргах, щодо порушення судом норм матеріального права знайшли своє підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку, а відтак наявні правові підстави для їх задоволення, скасування оскаржуваної ухвали та прийняття нового рішення про відмову у відкритті провадження у справі про банкрутство ПАТ "Златобанк" (ПАТ "Злато").
		Керуючись статтями 255, 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 ГПК України та Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", Північний апеляційний господарський суд, -
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		1. Апеляційні скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Національного банку України та заяви про приєднання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до апеляційної скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.06.2019 року у справі №910/4475/19 задовольнити.
		2. Ухвалу господарського суду міста Києва від 19.06.2019 року у справі №  910/4475/19 скасувати.
		3. Прийняти нове рішення, яким відмовити у порушенні провадження у справі про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Златобанк" (ПАТ "Злато", державна реєстрація змін 17.07.2019 року).
		4. Копію постанови суду надіслати учасникам провадження у справі та державному реєстратору за місцезнаходженням боржника.
		5. Справу №910/4475/19 повернути до господарського суду міста Києва.
		 
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, строки та випадках, передбачених ст.ст. 286-291 ГПК України.
		Повний текст постанови підписано 19.01.2021 року.
		 
		Головуючий суддя                                                            О.М. Остапенко 
		 
		Судді                                                                                М.А. Дідиченко
		 
		                                                                                О.С. Копитова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...