Єдиний державний реєстр судових рішень

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № №712/7975/17 : не визначено.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 22.01.2021. Оприлюднено: 22.01.2021.
Дата набрання законної сили: 13.01.2021
Номер судового провадження: 61-42114ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=Windows-1251" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		13 січня 2021 року
		м. Київ
		 
		справа № 712/7975/17
		провадження № 61-42114св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Крата В. І.,
		суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),
		 
		учасники справи:
		позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Паперова фабрика «Новий Київ»,
		правонаступником якого є ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову апеляційного суду Черкаської області від 26 липня 2018 року в складі колегії суддів: Новікова О. М., Вініченка Б. Б., Храпка В. Д.,
		 
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У червні 2017 року товариство з обмеженою відповідальністю «Паперова фабрика «Новий Київ» (далі - ТОВ «ПФ «Новий Київ») звернулося з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики від 26 грудня 2011 року № 2612 в загальному розмірі 21 390 510,00 грн.
		 
		Позов мотивований тим, що ухвалою Господарського суду Черкаської області від 03 грудня 2014 року порушено провадження у справі про банкрутство ТОВ «ПФ «Новий Київ», та в подальшому постановою Господарського суду Черкаської області від 25 серпня 2015 року ТОВ «ПФ «Новий Київ» визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. Під час ліквідаційної процедури виявлено, що за відповідачем ОСОБА_2 перед ТОВ «ПФ «Новий Київ» існує заборгованість в зальній сумі 21 390 510,00 грн, яка виникла внаслідок надання товариством відповідачу позики відповідно до договору від 26 грудня 2011 року № 2612. Невиконання ОСОБА_2 обов`язку щодо повернення суми заборгованості порушує права кредиторів ТОВ «ПФ «Новий Київ» та держави.
		 
		Позивач просив:
		стягнути з ОСОБА_2 заборгованість в розмірі 21 390 510 грн за договором позики від 26 грудня 2011 року.
		 
		Короткий зміст рішень суду першої інстанції
		 
		Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 02 березня 2018 року в задоволенні позову ТОВ «ПФ «Новий Київ» відмовлено.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що 26 грудня 2011 року між ТОВ «Паперова фабрика «Новий Київ» та ОСОБА_2 , укладено Договір № 2612 позики, по якому відповідно до пункту 1.1 Позикодавець передає Позичальникові безвідсоткову позику в сумі 14 608 800 грн, готівкою, а позичальник зобов`язується повернути отриману суму в строки та порядку, зазначені в даному Договорі. У пункті 5.1 Договору передбачено, що строк позики розпочинається з моменту набрання чинності цим Договором і діє до 26 грудня 2012 року. ТОВ «Паперова фабрика «Новий Київ» видано позику ОСОБА_2 у повному розмірі, визначену в Договорі, шляхом перерахування коштів з поточного рахунку Товариства на поточний рахунок фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 , що сторонами на оспорюється. Крім того, окрім передбаченої в Договорі суми позики 14 608 800 грн, ТОВ «Паперова фабрика «Новий Київ» на рахунок фізичної особи підприємця ОСОБА_2 , перерахувало додатково 7 789 725,00 грн, в 2012 році, при цьому в платіжних дорученнях в призначені зазначалось «позика згідно договору № 2612 від 26.12.11 року». Таким чином, на виконання умов Договору № 2612 від 26 грудня 2011 року, ТОВ «Паперова фабрика «Новий Київ» перерахувало кошти відповідачу в сумі 22 398 525,00 грн, з яких ОСОБА_2 повернуто товариству кошти в сумі 1 008 015 грн, тому загальна сума заборгованості відповідача перед товариством становить 21 390 510,00 грн, яку відповідач повинен був повернути до 26 грудня 2012 року.
		 
		Суд першої інстанції вказав, що товариство вважає, що дізналось про порушення свого майнового права та про особу, яка його порушила, з моменту набрання вироком Придніпровського районного суду м. Черкаси у справі № 711/3944/13к від 01 квітня 2015 року законної сили, тобто 05 травня 2015 року, яким встановлено фіктивність договору від 27 жовтня 2011 року № 2710 між ТОВ «Паперова фабрика «Новий Київ» та ТОВ «МК-75», за яким ОСОБА_2 , взяв на себе фінансові зобов`язання в рахунок погашення боргу перед ТОВ «Паперова фабрика «Новий Київ». Після визнання ТОВ «Паперова фабрика «Новий Київ» банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, директор товариства не передав ліквідатору документів, які б свідчили про наявність дебіторської заборгованості в зв`язку з долучення їх до матеріалів кримінального провадження та проведенням судово - економічної експертизи, про що було зазначено в Акті приймання - передачі від 09 вересня 2015 року (а.с.151). Таким чином, посилання позивача на ті обставини, що документи ТОВ «Паперова фабрика «Новий Київ» були передані їй як ліквідатору попереднім керівником лише 20 квітня 2016 року та                          09 вересня 2015 року (а.с.150-151), не можуть бути підставою для поновлення позовної давності. Як зазначила сама ліквідатор в запереченні на заяву про застосування строків позовної давності - документи, які б свідчили про наявність дебіторської заборгованості попереднім керівником їй не передавались і висновок про наявність такої заборгованості остання зробила на підставі згаданої раніше судово-економічної експертизи № 64, проведеної в рамках кримінального провадження № 42014100000000755 від 02 липня 2014 року (а. с. 9-14), в якій на сторінці 8 (а.с.13) експерт зазначає, що початок перебігу позовної давності починається з 27 грудня 2012 року та закінчується 26 грудня 2015 року. У постанові Верховного Суду України від 19 серпня 2014 року у справі № 5013/492/12 (3-59гс14) викладено правовий висновок про те, що перебіг строку позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843302/ed_2021_01_01/pravo1/T030435.html?pravo=1#843302" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">статті 261 ЦК України</a>). Частиною сьомою <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843302/ed_2021_01_01/pravo1/T030435.html?pravo=1#843302" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">статті 261 ЦК України</a> передбачено, що винятки з правила частини першої цієї статті можуть бути встановлені законом. , для юридичної особи як сторони правочину (договору) днем початку перебігу строку позовної давності слід вважати день вчинення правочину (укладання договору), оскільки він збігається із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2018_10_18/pravo1/T234300.html?pravo=1" title="Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом; нормативно-правовий акт № 2343-XII від 14.05.1992" target="_blank">Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»</a> (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) спеціальних норм про позовну давність (у тому числі для звернення до суду арбітражного керуючого із заявою про визнання недійсними угод боржника) не встановлено. Таким, чином, суд першої інстанції вважав, що позивач звернувся до суду із позовною заявою 14 червня 2017 року з пропуском позовної давності, підстав для її поновлення судом не встановлено, відповідач заявив про застосування позовної давності, а тому є підстави для відмови в позовних вимогах.
		 
		Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції
		 
		Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 23 липня 2018 року залучено ОСОБА_3 до участі у справі як правонаступника ТОВ «ПФ «Новий Київ».
		 
		Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 26 липня 2018 року рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 02 березня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.
		 
		Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 26 грудня 2011 року в розмірі 21 390 510 грн.
		 
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що на виконання умов Договору № 2612 від 26 Грудня 2011 року, ТОВ «Паперова фабрика «Новий Київ» перерахувало кошти   ОСОБА_2 в сумі 22 398 525,00 грн, що підтверджується матеріалами справи, з яких  ОСОБА_2 було повернуто Товариству кошти в сумі 1 008 015,00 грн, тому загальна сума заборгованості, відповідача перед позивачем становить 21 390 510 грн, яку відповідач повинен був повернути до 26 грудня 2012 року. Договір укладено без нарахування процентів. Крім того з матеріалів справи вбачається, а саме з копії виписок про рух коштів по рахунках підприємства за період з 01 грудня 2011 року, що кошти з призначенням погашення заборгованості за договором позики № 2612 не зараховувались. Дані обставини підтверджують наявність не погашеного боргу відповідачем перед позивачем. 
		 
		Апеляційний суд вказав, що 30 березня 2012 року між ТОВ «Паперова фабрика «Новий Київ» та ФОП ОСОБА_2 укладено договір про переведення боргу, відповідно до якого первісний боржник за (ТОВ «Паперова фабрика «Новий Київ») переводить борг за договором № 2710 від 27 жовтня 2011 року (основний договір), укладеним між первісним боржником (ТОВ «Паперова фабрика «Новий Київ») та ТОВ «МК-75» (кредитор), а новий боржник (ФОП ОСОБА_2 ) взяв на себе зобов`язання за основним договором на суму 19 440 159,61 грн (т.1 а.с. 141-142). Тобто у якості оплати за переведення боргу первісного боржника у основному договорі ТОВ «Паперова фабрика «Новий Київ» та ФОП ОСОБА_2 домовились про припинення грошового зобов`язання ФОП ОСОБА_2 перед ТОВ «Паперова фабрика «Новий Київ» щодо повернення позики, отриманої на підставі договору позики від 26 грудня 2011 № 2612 в сумі 19 440 159,61 грн. В зв`язку з укладенням договору про переведення боргу, зобов`язання   ОСОБА_2 по договору № 2612 вважалось виконаним на суму 19 440 159,61грн. 05 травня 2015 року набрав законної сили вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01.04.2015 року у справі № 711/3944/13к, яким встановлено фіктивність договору від 27 жовтня 2011 року № 2710, укладеного між ТОВ «Паперова фабрика «Новий Київ» та ТОВ «МК-75». Укладення ОСОБА_2 договору про переведення боргу та прийняття на себе зобов`язань за фіктивним договором свідчить про відсутність наміру останнього повертати позивачу кошти, чи взагалі брати на себе будь які фінансові зобов`язання. 
		 
		Апеляційний суд вважав, що оскільки договір від 27 жовтня 2011 року № 2710, укладений між ТОВ «ПФ «Новий Київ» та ТОВ «МК-75», який підтверджував виконання відповідачем обов`язків за договором позики від 26 грудня 2011 року, вироком Придніпровського районного суду міста Черкаси від 01 квітня 2015 року у справі № 711/3944/13-к (набрав законної сили 05 травня 2015 року) визнано фіктивним, тому саме з 05 травня 2015 року у позивача виникло право на стягнення заборгованості за договором позики. До цього моменту ТОВ «ПФ «Новий Київ» не знало і не могло знати, що його права порушені. Таким чином, апеляційний суд зробив висновок, що  позовна давність спливає 05 травня 2018 року, а до суду з позовом ТОВ «ПФ «Новий Київ» звернулось 27 червня 2017 року, тобто в межах позовної давності.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		У серпні 2018 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржену постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції. 
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував, що предметом договору позики від 26 грудня 2011 року, укладеного ТОВ «ПФ «Новий Київ» і ОСОБА_2 , були кошти у розмірі 14 608 800,00 грн, з яких відповідачем повернуто 1 008 015,00 грн. Зміни до договору позики від 26 грудня 2011 року в частині його предмета не вносились, а тому кошти у розмірі 7 789 725,00 грн, які були додатково перераховані на рахунок ФОП ОСОБА_2 в 2012 році, не можуть вважатись заборгованістю відповідача за договором позики від 26 грудня 2011 року. Ці кошти є набутими без достатньої правової підстави, що підтверджено висновком судово - економічної експертизи.
		 
		Договір про переведення боргу від 30 березня 2012 року, укладений між ТОВ «ПФ «Новий Київ» та ФОП ОСОБА_2 , не може бути кваліфікований як фіктивний, оскільки за його умовами було передано право майнової вимоги за договором позики від 26 грудня 2011 року № 2612. Чинне законодавство не покладає на сторону правочину обов`язок та контрольні функції щодо діяльності контрагентів за іншими договорами, не ставить в залежність виникнення у суб`єкта господарювання прав та обов`язків за договором від дотримання вимог законодавства іншим суб`єктом господарювання. Тому порушення, допущені одним суб`єктом господарювання під час здійсненні господарської операції не впливають на права та обов`язки іншого суб`єкта, який виконав усі передбачені договором умови. При цьому суб`єкт не повинен зазнавати негативних наслідків у випадку можливої неправомірної діяльності його контрагента у ланцюгу договірних відносин, якщо не встановлено обставин, які свідчать про його обізнаність стосовно неправомірної поведінки контрагента або про злагодженість його дій з цим контрагентом з метою отримання певної незаконної вигоди. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів в підтвердження фактів, які б свідчили про недобросовісність відповідача. 
		 
		Вирок Придніпровського районного суду міста Черкаси від 01 квітня 2015 року у справі № 711/3944/13-к не може мати негативних наслідків для відповідача. Крім того, вказаний вирок не встановлює преюдиційних обставин дійсності або недійсності договору позики від 26 грудня 2011 року № 2612. Правовідносини за договором позики від 26 грудня 2011 року № 2612 є припиненими, а тому у позивача відсутнє право вимагати повернення суми боргу. 
		 
		У вересні 2018 року на адресу суду від ОСОБА_3 та ліквідатора ТОВ «ПФ «Новий Київ» надійшли відзиви на касаційну скаргу, в яких зазначено про необґрунтованість та безпідставність доводів касаційної скарги. Тому, ОСОБА_3 і ТОВ «ПФ «Новий Київ» просили касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.
		 
		Рух справи 
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 14 серпня 2018 року: відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 ; зупинено виконання постанови апеляційного суду Черкаської області від 26 липня 2018 року до закінчення касаційного провадження.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 01 жовтня 2018 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «<a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2020_01_15/pravo1/T200460.html?pravo=1" title="Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ; нормативно-правовий акт № 460-IX від 15.01.2020" target="_blank">;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ»</a>, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 13 січня 2021 року залучено ОСОБА_1 до участі у справі як правонаступника позивача.
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.
		 
		Суди встановили, що ТОВ «ПФ «Новий Київ» визнано банкрутом та розпочато ліквідаційну процедуру на підставі постанови Господарського суду Черкаської області від 25 серпня 2015 року.
		 
		26 грудня 2011 року між ТОВ «ПФ «Новий Київ» та ОСОБА_2 , як фізичною особою, укладено договір позики № 2612. У договорі позики № 2612 передбачено, що строк позики розпочинається з моменту набрання чинності цим договором і діє до 26 грудня 2012 року (пункт 5.1.).
		 
		ТОВ «ПФ «Новий Київ» надало позику ОСОБА_2 у повному розмірі, визначеному в договорі шляхом перерахування коштів з поточного рахунку товариства на поточний рахунок ФОП ОСОБА_2 . Крім передбаченої в договорі суми позики в розмірі                        14 608 800 грн ТОВ «ПФ «Новий Київ» додатково перерахувало на рахунок                                  ФОП ОСОБА_2 7 789 725,00 грн в 2012 році. При цьому в платіжних дорученнях в призначенні платежу зазначено «позика згідно договору № 2612 від 26.12.11 року». Перерахування коштів підтверджується виписками ПАТ «Сбербанк» по особовим рахункам ТОВ «ПФ «Новий Київ».
		 
		ТОВ «ПФ «Новий Київ» перерахувало ОСОБА_2 кошти в загальній сумі 22 398 525,00 грн, з яких ОСОБА_2 товариству повернуто кошти в сумі 1 008 015,00 грн. 
		 
		Загальна сума заборгованості  ОСОБА_2 за договором позики № 2612 становила21 390 510 грн, яку відповідач повинен був повернути до 26 грудня 2012 року.
		 
		30 березня 2012 року між ТОВ «ПФ «Новий Київ» та ФОП ОСОБА_2 укладено договір про переведення боргу, відповідно до якого первісний боржник - ТОВ «ПФ «Новий Київ» переводить борг за договором № 2710 від 27 жовтня 2011 року (основний договір), укладеним між первісним боржником ТОВ «ПФ «Новий Київ» та ТОВ «МК-75» (кредитор), а новий боржник ФОП ОСОБА_2 взяв на себе зобов`язання за основним договором на суму 19 440 159,61 грн.
		 
		У договорі про переведення боргу від 30 березня 2012 року сторони домовилися: як про оплату за переведення боргу первісного боржника у основному договорі ТОВ «ПФ «Новий Київ» та ФОП ОСОБА_2 , так і про припинення грошового зобов`язання ФОП ОСОБА_2 перед ТОВ «ПФ «Новий Київ» щодо повернення позики, отриманої на підставі договору позики від 26 грудня 2011 року  № 2612 в сумі 19 440 159,61 грн (пункт 2.1.); зобов`язання нового боржника щодо повернення суми позики, зазначеної у пункті 2.1. даного договору, припиняються з моменту підписання його сторонами (пункт 2.2.). 
		 
		При задоволенні позову апеляційний суд вважав, що на виконання умов договору № 2612 ТОВ «Паперова фабрика «Новий Київ» перерахувало кошти ОСОБА_2 в сумі 22 398 525 грн, що підтверджується матеріалами справи, з яких ОСОБА_2 , було повернуто Товариству кошти в сумі 1 008 015 грн, тому загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем за договором позики № 2612 становить 21 390 510 грн. 05 травня 2015 року набрав законної сили вирок Придніпровського районного суду міста Черкаси від 01 квітня 2015 року у справі № 711/3944/13-к, яким встановлено фіктивність договору купівлі - продажу від 27 жовтня 2011 року № 2710, укладеного між ТОВ «ПФ «Новий Київ» та ТОВ «МК-75». Договір від 27 жовтня 2011 року № 2710, що підтверджував виконання ОСОБА_2 своїх обов`язків за договором позики № 2612, визнано фіктивним на підставі вироку, який набрав законної сили 05 травня 2015 року. З 05 травня 2015 року у позивача виникло право на позов про стягнення заборгованості за договором позики № 2612. До цього моменту він не знав і не міг знати, що його права порушені. Укладення ОСОБА_2 договору про переведення боргу та прийняття на себе зобов`язань за фіктивним договором свідчить про відсутність наміру останнього повертати позивачу кошти, чи взагалі брати на себе будь які фінансові зобов`язання.
		 
		Колегія суддів не погоджується з цим висновком з таких підстав.
		 
		Згідно <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843046/ed_2021_01_01/pravo1/T030435.html?pravo=1#843046" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">статті 15 ЦК України</a> кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. 
		 
		У <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843047/ed_2021_01_01/pravo1/T030435.html?pravo=1#843047" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">статті 16 ЦК України</a> встановлено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема примусове виконання обов`язку в натурі.
		 
		Відповідно до <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_844138/ed_2021_01_01/pravo1/T030435.html?pravo=1#844138" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">статті 1046 ЦК України</a> за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
		 
		Згідно частини першої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_844139/ed_2021_01_01/pravo1/T030435.html?pravo=1#844139" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">статті 1047 ЦК України</a> договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
		 
		В цивільному законодавстві передбачена презумпція відплатності договору (частина 5 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843699/ed_2021_01_01/pravo1/T030435.html?pravo=1#843699" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">статті 626 ЦК України</a>). У частині першій <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_844140/ed_2021_01_01/pravo1/T030435.html?pravo=1#844140" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">статті 1048 ЦК України</a> закріплено загальне правило про відплатність договору позики, за яким позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Тобто у частині першій <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_844140/ed_2021_01_01/pravo1/T030435.html?pravo=1#844140" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">статті 1048 ЦК України</a> передбачена презумпція відплатності договору позики, яка діє за умови, якщо безоплатність договору позики прямо не встановлена нормою закону або конкретним договором.
		 
		Аналогічний висновок зроблений і Верховним Судом України в постанові від 02 липня 2014 року у справі № 6-36цс14.
		 
		Відповідно до частини четвертої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_9337/ed_2020_07_14/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#9337" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">статті 263 ЦПК України</a> при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		 
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 березня 2018 року у справі № 761/11589/16-ц (провадження № 61-194св17) зроблено висновок по застосуванню <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843037/ed_2021_01_01/pravo1/T030435.html?pravo=1#843037" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">статті 6 ЦК України</a> та вказано, що «сторони мають право укладати договори, які не передбачені актами цивільного законодавства, за умови, що вони відповідають загальним засадам цивільного законодавства. Такі договори є непонайменованими, оскільки не визначені в актах законодавствах. Свої відносини в непонайменованих договорах сторони врегульовують на власний розсуд».
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19) зазначено: «стаття 204 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2021_01_01/pravo1/T030435.html?pravo=1" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">ЦК України</a> закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили».
		 
		Договір є обов`язковим для виконання сторонами (<a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843702/ed_2021_01_01/pravo1/T030435.html?pravo=1#843702" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">стаття 629 ЦК України</a>).
		 
		У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що «у <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843702/ed_2021_01_01/pravo1/T030435.html?pravo=1#843702" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">статті 629 ЦК України</a> закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843668/ed_2021_01_01/pravo1/T030435.html?pravo=1#843668" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">главі 50 ЦК України</a>; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)».
		 
		У постанові Верховного Суду від 09 січня 2019 року у справі № 759/2328/16-ц (провадження № 5800зпв18) зроблено висновок, що нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843253/ed_2021_01_01/pravo1/T030435.html?pravo=1#843253" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">статті 215 ЦК України</a>). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. З позицій юридичної техніки така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним».
		 
		Фіктивний правочин визнається судом недійсним (частина друга <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843272/ed_2021_01_01/pravo1/T030435.html?pravo=1#843272" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">статті 234 ЦК України</a>).
		 
		Тлумачення <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843272/ed_2021_01_01/pravo1/T030435.html?pravo=1#843272" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">статті 234 ЦК України</a> свідчить, що фіктивний правочин відноситься до оспорюваних правочинів, тобто визнається недійсним на підставі судового рішення про що має бути вказано в резолютивній частині рішення.
		 
		Згідно абзацу 1 частини п`ятої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843302/ed_2021_01_01/pravo1/T030435.html?pravo=1#843302" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">статті 261 ЦК України</a> за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
		 
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 березня 2018 року у справі № 464/5089/15 (провадження № 61-1256св18) зроблено висновок, що «тлумачення частини першої та п`ятої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843302/ed_2021_01_01/pravo1/T030435.html?pravo=1#843302" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">статті 261 ЦК</a> свідчить, що потрібно розрізняти початок перебігу позовної давності залежно від виду позовних вимог. Вимога про визнання правочину недійсним відрізняється від вимоги про виконання зобов`язання не лише по суті, а й моментом виникнення права на захист. Для вимоги про визнання правочину недійсним перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась, або могла довідатись про вчинення цього правочину. Натомість для вимоги про виконання зобов`язання початок перебігу позовної давності обумовлюється виникненням у кредитора права на вимогу від боржника виконання зобов`язання. Тому положення частини п`ятої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843302/ed_2021_01_01/pravo1/T030435.html?pravo=1#843302" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">статті 261 ЦК</a> застосовуються до вимог про виконання зобов`язання, а не до вимог про визнання правочину недійсним».
		 
		Відповідно до частини четвертої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843308/ed_2021_01_01/pravo1/T030435.html?pravo=1#843308" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">статті 267 ЦК України</a> сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
		 
		Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав - учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).
		 
		Європейський суд з прав людини зауважив, що відмова національного суду обґрунтувати причину відхилення заперечення стосовно спливу позовної давності є порушенням статті 6 Конвенції. Встановлена законом позовна давність була важливим аргументом, вказаним компанією-заявником в ході судового розгляду. Якби він був прийнятий, то це, можливо, могло призвести до відмови в позові. Проте, суд не навів ніяких обґрунтованих причин для неприйняття до уваги цього важливого аргументу (GRAFESCOLO S.R.L. v. THE REPUBLIC OF MOLDOVA, № 36157/08, § 22, 23, ЄСПЛ, від 22 липня 2014 року).
		 
		У справі, що переглядається, з урахуванням встановлених судами обставин, слід зробити висновок, що:
		            ОСОБА_2 не повернув позику за договором позики № 2612 в розмірі 21 390 510 грн. 
		відповідач повинен був повернути позику до 26 грудня 2012 року;
		договір купівлі-продажу від 27 жовтня 2011 року № 2710, укладений між ТОВ «ПФ «Новий Київ» та ТОВ «МК-75» та договір про переведення боргу від 30 березня 2012 року недійсними, як оспорювані правочини, не визнавалися;
		            обов`язок ОСОБА_2 щодо повернення суми позики в розмірі 19 440 159,61 грн припинився на підставі договору про переведення боргу від 30 березня 2012 року;
		початок перебігу позовної давності позовної давності щодо повернення позики в розмірі 1 950 350,39 грн розпочався в грудні 2012 року та сплинув в грудні 2015 року. Позивач звернувся з позовом в червні 2017 року. Відповідач заявив про застосування позовної давності.
		За таких обставин апеляційний суд зробив неправильний висновок про задоволення позову і постанова апеляційного суду підлягає скасуванню. Суд першої інстанції відмовив в задоволенні позову в зв`язку із спливом позовної давності щодо всієї суми позики. Натомість суд першої інстанції повинен був відмовити в позові у зв`язку із тим, що обов`язок ОСОБА_2 щодо повернення суми позики в розмірі         19 440 159,61 грн припинився, а щодо вимоги про стягнення позики в розмірі      1 950 350,39 грн сплинула позовна давність, про застосування якої заявив відповідач. Проте суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позову.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, постанову апеляційного суду скасувати; рішення суду першої інстанції змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Оскільки постанова апеляційного суду Черкаської області від 26 липня 2018 року підлягає скасуванню, то підстави для поновлення її виконання відсутні.
		 
		Оскільки ОСОБА_2 звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 9 частини першої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_733/ed_2020_01_16/pravo1/T113674.html?pravo=1#733" title="Про судовий збір; нормативно-правовий акт № 3674-VI від 08.07.2011" target="_blank">статті 5 Закону України «Про судовий збір»</a>, тобто за подання касаційної скарги відповідач судовий збір не сплачував, а за результатом апеляційного перегляду судові витрати з нього не стягувались, то підстав для розподілу судових витрат немає.
		 
		Керуючись статтями 400 та 412, 413 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 409, 416, 436 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2020_07_14/pravo1/T04_1618.html?pravo=1" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">ЦПК України</a>, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
		 
		Постанову апеляційного суду Черкаської області від 26 липня 2018 року скасувати.
		 
		Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 02 березня 2018 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
		 
		З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова апеляційного суду Черкаської області від 26 липня 2018 року втрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                     В. І. Крат
		 
		Судді:                                                                                              Н. О. Антоненко
		 
		І. О. Дундар 
		 
		Є. В. Краснощоков 
		 
		М. М. Русинчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...