Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 477/2330/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із земельних правовідносин.
Надіслано для оприлюднення: 22.01.2021. Зареєстровано: 24.01.2021. Забезпечено надання загального доступу: 25.01.2021.
Дата набрання законної сили: 22.01.2021
Номер судового провадження: 22-ц/812/58/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		22.01.21
		22-ц/812/58/21
		Провадження № 22-ц/812/58/21     
		       
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		19 січня 2021 року                           м. Миколаїв
		    справа № 477/2330/18-ц
		Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:
		   головуючого Тищук Н.О.,
		   суддів: Кушнірової Т.Б., Лівінського І.В., 
		   із секретарем Лівшенком О.С.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
		Миколаївської обласної прокуратури
		на рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області, ухвалене 15 жовтня 2020 року суддею Глубоченком С.М. в приміщенні цього ж суду (повне рішення складено 23 жовтня 2020 року), у цивільній справі за позовом 
		заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 2 Миколаївської області в інтересах держави в особі 
		Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області
		до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 
		про примусове припинення права власності на земельні ділянки,- 
		 
		В С Т А Н О В И В:
		У вересні 2018 року заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 2 Миколаївської області звернувся з позовом в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про припинення права власності на земельні ділянки.
		Позивач зазначав, що у 2014 році ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 отримали суміжні земельні ділянки площею по 2 га кожний для ведення особистого селянського господарства з земель сільськогосподарського призначення в межах території Коларівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області. У квітні 2016 року виявлено нецільове використання земельних ділянок, а саме  видобуток на них піску. На земельних ділянках вирито кар`єр глибиною близько 10 метрів, на площі 0,7874 га, з яких на земельній ділянці ОСОБА_1  0,1330 га, ОСОБА_2  0,5921 га, ОСОБА_3  0,0623 га.
		Посилаючись на те, що такі дії відповідачів призвели до втрати властивостей земель сільськогосподарського призначення та спричинили державі збитки на суму 32138, 93 грн., позивач просив примусово припинити право власності відповідачів на земельні ділянки, скасувати свідоцтва про право власності на них та зобов`язати відповідачів повернути земельні ділянки у власність держави в особі ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області. 
		У відзиві на позовну заяву (а.с. 180-186 том ІІ) ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили відмовити у задоволенні позову, посилаючись на недоведеність нецільового використання земельних ділянок та зазначали, що на земельних ділянках фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 облаштовується став-накопичувач для монтажу меліоративної системи.
		Відповідачка ОСОБА_3 у наданому відзиві просила у задоволенні позову відмовити, посилаючись на недоведеність зміни цільового використання землі саме нею та вказувала на свою необізнаність у тому, що на її земельній ділянці видобувається пісок (а.с. 200-203 том ІІ).
		У відповідях на відзиви відповідачів прокурор посилався на доведеність видобування піску на вказаних земельних ділянках наявністю на них відповідної техніки, протоколом огляду місця події, складеним в межах кримінального провадження та інформацією ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області. Також зазначав, що на будівництво меліоративної системи відповідачі повинні буди отримати відповідний дозвіл, проте за даними Коларівської сільської ради Вітовського району такого дозволу не отримували. Твердження про необізнаність ОСОБА_3 про стан її земельної ділянки вважає безпідставними, оскільки вперше її нецільове використання встановлено навесні 2016 року і якби відповідачка приступила до ведення особистого селянського господарства, то не могла б не знати про облаштування на земельній ділянці кар`єру. Також наголошував на приписах Конституції та ЦК України щодо того, що власність зобов`язує (а.с. 227-230 том ІІ).
		Рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 15 жовтня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
		В апеляційній скарзі заступник керівника Миколаївської обласної прокуратури просив рішення скасувати та задовольнити позов. Апелянт посилався на те, що нецільове використання земельних ділянок підтверджується залученням до огляду місця події, яке проводилось в рамках кримінального провадження, інспектора ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області  начальника відділу контролю за використанням та охороною земель у Березнегуватському, Вітовському та Снігурівському районах Томова І.П.; листом ГУ Держгеокадастру про те, що у наданих для ведення особистого селянського господарства вирощення сільськогосподарської продукції не здійснюється; та геодезичною зйомкою і графічними матеріалами МРФ Центру ДЗК. Також зазначав, що нецільове використання земельних ділянок є підставою для припинення прав на них за приписами пункту «а» частини 1 статті 143 ЗК України.
		Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
		Статтею 14Конституції України передбачено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
		Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
		Відповідно до частини першої статті 3Земельного кодексу (далі - ЗК) України земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
		З матеріалів справи вбачається, що з 25 листопада 2014 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6 є власниками земельних ділянок з кадастровими номерами 4823381700:13:000:0090 та 4823381700:13:000:0093 відповідно. Цільове призначення земельних ділянок: для ведення особистого селянського господарства. (а.с. 18-21, 22-24 том ІІ). 
		26 листопада 2014 року право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4823381700:13:000:0095 отримала ОСОБА_3 . Цільове призначення земельної ділянки: для ведення особистого селянського господарства. (а.с. 25-27 том ІІ). 
		7 листопада 2017 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6 змінили прізвище на ОСОБА_7 (а.с. 96-97, 99-100 том ІІ).
		Стаття 1 ЗУ «Про особисте селянське господарство" (далі  Закон) визначає особисте селянське господарство, як господарську діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використання майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.
		Статтею 8 Закону передбачені обов`язки членів особистого селянського господарства, зокрема, дотримуватись вимог земельного законодавства та законодавства про охорону довкілля; забезпечувати використання земельної ділянки за цільовим призначенням; підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі; не порушувати права власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.
		Відповідно до статті 5 Закону, земельні ділянки особистого селянського господарства можуть використовуватись для ведення особистого селянського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
		Вищевказані форми господарювання безпосередньо пов`язані з вирощуванням сільськогосподарських культур або діяльністю, що з цим пов`язана.
		У листі ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 31 січня 2018 року прокурору Вітовського району зазначено, що на земельних ділянках з кадастровими номерами 4823381700:13:000:0090, 4823381700:13:000:0093, 4823381700:13:000:0095 вирощування сільськогосподарської продукції не здійснюється, а зняттям ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу державі заподіяно шкоду у розмірі 9 404, 46 грн. (площа 0, 9487 га), 12 028, 43 грн. (площа 1, 2134 га) та 10 706, 04 грн. (площа 1, 0800 га) (а.с. 133 том ІІ).
		З протоколу огляду місця події від 7 грудня 2017 року, проведеного слідчим СВ Вітовського ВП Корабельного ВП ГУНП в Миколаївській області за участю начальника відділу контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру в області, головного державного інспектора вищевказаного відділу та техніка-землевпорядника ДП «ДЗК» в межах кримінального провадження №12017150230001149 вбачається, що земельні ділянки за цільовим призначенням не використовуються (а.с. 103-116 том ІІ).
		Пояснення свідка ОСОБА_4 в судовому засіданні від 4 грудня 2019 року (а.с. 188 том ІІІ) також підтверджують факт того, що на території зазначених земельних ділянок виритий котлован і вирощування сільськогосподарських культур не проводиться. 
		На виконання ухвали суду від 9 грудня 2019 року про огляд земельних ділянок, 31 січня 2020 року земельні ділянки оглянуті головуючим суддею Глубоченком С.М. у присутності секретаря судових засідань Оселедченко Д.В., за участі прокурора ОСОБА_8 , спеціаліста ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області Кушнєр Н.О., відповідача ОСОБА_1 та свідка ОСОБА_4 . Оглядом встановлено, що проведені роботи по будівництву ставонакопичувача (а.с. 201 том ІІІ).
		Згідно інформації, наданої Коларівською сільською радою Вітовського району Миколаївської області від 11.09.2018р. № 691/04-04, Коларівська сільська рада відповідачам дозвіл на будівництво меліоративних систем та окремих об`єктів інженерної інфраструктури в межах території земельних ділянок відповідачів, не надавала (том ІІ, а.с. 221).
		Згідно інформації, наданої Коларівською сільською радою Вітовського району Миколаївської області від 15.01.2019р. № 58/04-04, будь-які правочини з відповідачами щодо скидання листя у вириті котловани на належних їм земельних ділянках, а також будь-які інші договори не укладались. 
		У грудні 2014 року ОСОБА_5 , як директор ТОВ «Коларівський кар`єр» звернувся до Коларівської сільської ради з заявою про погодження на отримання спеціального дозволу на розвідку родовища піску на земельних ділянках в межах території Коларівської сільської ради загальною площею 16 га, яка належить на праві власності дев`ятьом засновникам ТОВ «Коларівський кар`єр», зокрема йому особисто, ОСОБА_9 та ОСОБА_3 по 2 га кожному (а.с. 30 том ІІІ).
		За повідомленням Державного науково-виробничого підприємства «Державний інформаційний геологічний фонд України» від 16 листопада 2018 року відсутня інформація щодо видачі фізичним особам-підприємцям ОСОБА_10 , ОСОБА_10 та ОСОБА_3 спеціальних дозволів на користування надрами. Спеціальні дозволи на користування надрами в межах земельних ділянок з кадастровими номерами 4823381700:13:000:0090, 4823381700:13:000:0093, 4823381700:13:000:0095 не видавались (а.с. 37 том ІІІ).
		Крім того, відповідач ОСОБА_1 в засіданні апеляційного суду також підтвердив факт того, що земельні ділянки не використовуються для ведення особистого селянського господарства. Колегія суддів критично ставиться до пояснень відповідача ОСОБА_1 про його бажання через декілька років зайнятись на вказаних земельних ділянках садівництвом, оскільки його твердження свідчать лише про наміри в майбутньому.
		Відповідно до ч. 5 ст. 20 Земельного кодексу України земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33-37 цього Кодексу.
		Відповідно до пункту «а» частини третьої статті 22 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
		Як вказано в п. 49 Постанови Верховного Суду від 4 лютого 2020р. у справі № 915/47/17, поняття "використання земельної ділянки не за цільовим призначенням" стосується тих випадків, коли на земельній ділянці з певним цільовим призначенням проводиться діяльність, яка виходить за межі цільового призначення та передбачає фактичне використання такої ділянки.
		Отже, колегія суддів приходить до висновку про доведеність в судовому засіданні факту використання земельних ділянок не за цільовим призначенням.
		А оскільки підставою даного позову є порушення відповідачами вимог земельного законодавства в частині цільового використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення, немає потреби доводити в судовому засіданні саме видобуток піску чи будь-якої іншої гірської породи.
		Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
		Статтею 378 ЦК України передбачено, що право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.
		Так, згідно з пунктом «а» частини першої статті 143 Земельного кодексу примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.
		Назва статті не містить вказівки на конкретну форму власності, будь-яких застережень з цього приводу в земельному законодавстві немає. Відтак, поняття право на земельну ділянку включає в себе і право власності на земельну ділянку.
		Тому колегія суддів приходить до висновку про помилковість висновків суду першої інстанції щодо неможливості примусового припинення права власності на земельну ділянку у разі її нецільового використання.
		Зазначене кореспондується з Постановою Верховного Суду від 19 серпня 2020 року по справі № 287/587/16-ц, в якій вказано, що використання переданої у власність земельної ділянки не за цільовим призначенням тягне за собою наслідки, передбачені статями 141, 143 ЗК України, що полягають у припиненні права користування земельною ділянкою, або ж примусовому припиненні прав на землю (в цьому випадку може йтися і про право власності) (пункт "ґ" частини першої статті 141, пункт "а" частини першої статті 143 ЗК України).
		Не відповідають обставинам справи і висновки суду щодо неможливості припинення права власності з урахуванням положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини.
		Зокрема, відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
		Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави.
		У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовані три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
		Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.
		В даному випадку статтею 378 ЦК України передбачено, що право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.
		Пунктом «а» ч. 1 ст. 143 ЗК України передбачено, що примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку, в тому числі, у разі використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.
		Отже, норми закону викладені чітко та наслідки його не дотримання є передбачуваними. Таким чином, прокурором дотриманий принцип законності під час подання до суду позовної заяви, оскільки законодавством України передбачені підстави та порядок позбавлення права на земельну ділянку, у зв`язку з її нецільовим використанням.
		Також, втручання держави в право власності особи у спірних правовідносинах є виправданим, оскільки воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
		Так, статтями 14 Конституції України та 373 ЦК України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
		Володіння відповідача земельною ділянкою з порушенням норм земельного законодавства у зв`язку з використанням її не за цільовим призначенням, порушує інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель сільськогосподарського призначення, що погіршує стан родючості ґрунтів та фактично призводить до знищення сільськогосподарських угідь, що суперечить державній політиці у сфері охорони земель.
		«Суспільний», «публічний» інтерес в даному випадку полягає у відновленні правового порядку в частині відновлення становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, захист такого права шляхом повернення в державну власність землі, що використовується не за цільовим призначенням.
		Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».
		Відповідно до ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
		Статтею 1 ЗК України передбачено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
		Згідно ст. 319 ЦК України, власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
		Однак відповідачі, покладені на них земельним законодавством обов`язки не виконують, що фактично призводить до знищення сільськогосподарських угідь, та, тим самим, завдають шкоду суспільним інтересам.
		За такого, колегія суддів вважає, що є підстави для примусового припинення права власності на земельні ділянки ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а тому рішення районного суду на підставі пунктів 3, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового судового рішення.
		Згідно зі статтею 141 ЦПК між сторонами підлягають розподіленню судові витрати, сплачені позивачем при подачі позовної заяви та при подачі сторонами апеляційних скарг.
		Оскільки позивачем всього сплачено 44 390 грн. судових витрат, з відповідачів необхідно стягнути на користь прокуратури Миколаївської області по 14 797 (чотирнадцять тисяч сімсот дев`яносто шість), 67 грн. судових витрат з кожного (44 390 : 3 = 14 797).
		Керуючись статями 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,-
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		Апеляційну скаргу Миколаївської обласної прокуратури задовольнити.
		Рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 15 жовтня 2020 року скасувати.
		Позов заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про примусове припинення прав на земельні ділянки задовольнити.
		Примусово припинити право власності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на земельну ділянку площею 2 га для ведення особистого селянського господарства в межах території Коларівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області (кадастровий номер 4823381700:13:000:0090), що належить йому на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_2 , виданого 25.11.2014 року реєстраційною службою Жовтневого районного управління юстиції у Миколаївській області.
		Скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно № 29988594, видане 25.11.2014 року реєстраційною службою Жовтневого районного управління юстиції у Миколаївській області ОСОБА_10 на земельну ділянку площею 2 га для ведення особистого селянського господарства в межах території Коларівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області.
		Зобов`язати ОСОБА_1 повернути у власність держави в особі головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області земельну ділянку площею 2 га для ведення особистого селянського господарства в межах території Коларівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області (кадастровий номер 4823381700:13:000:0090) у стані, який існував до порушення прав, тобто на момент передачі її у власність Леонтовичу ( ОСОБА_5 ).
		Примусово припинити право власності ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на земельну ділянку площею 2 га для ведення особистого селянського господарства в межах території Коларівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області (кадастровий номер 4823381700:13:000:0093), що належить їй на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_4 , виданого 25.11.2014 року реєстраційною службою Жовтневого районного управління юстиції у Миколаївській області.
		Скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно № 29995273, видане 25.11.2014 року реєстраційною службою Жовтневого районного управління юстиції у Миколаївській області ОСОБА_10 на земельну ділянку площею 2 га для ведення особистого селянського господарства в межах території Коларівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області.
		Зобов`язати ОСОБА_2 повернути у власність держави в особі головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області земельну ділянку площею 2 га для ведення особистого селянського господарства в межах території Коларівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області (кадастровий номер 4823381700:13:000:0093) у стані, який існував до порушення прав, тобто на момент передачі її у власність ОСОБА_7 ( ОСОБА_9 ).
		Примусово припинити право власності ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_5 ) на земельну ділянку площею 2 га для ведення особистого селянського господарства в межах території Коларівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області (кадастровий номер 4823381700:13:000:0095), що належить їй на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_6 , виданого 25.11.2014 року реєстраційною службою Жовтневого районного управління юстиції у Миколаївській області.
		Скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно № 30025268, видане 25.11.2014 року реєстраційною службою Жовтневого районного управління юстиції у Миколаївській області ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 2 га для ведення особистого селянського господарства в межах території Коларівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області.
		Зобов`язати ОСОБА_3 повернути у власність держави в особі головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області земельну ділянку площею 2 га для ведення особистого селянського господарства в межах території Коларівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області (кадастровий номер 4823381700:13:000:0095) у стані, який існував до порушення прав, тобто на момент передачі її у власність ОСОБА_3 .
		Стягнути з відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь прокуратури Миколаївської області по 14797 (чотирнадцять тисяч сімсот дев`яносто шість), 67 грн. судових витрат з кожного.
		Постанова набирає законної сили з дня прийняття, але за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
		Реквізити сторін:
		ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_7 , виданий Центральним РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області 8 грудня 1995 року, прож. АДРЕСА_1 .
		ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , паспорт серії НОМЕР_8 ,виданий Заводським РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області 25 серпня 2005 року, прож. АДРЕСА_1 . 
		ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_5 , паспорт серії НОМЕР_9 , виданий Центральним РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області 1 грудня 2006 року, прож. АДРЕСА_2 )
		Головуючий                    Н.О.Тищук
		Судді:                        Т.Б.Кушнірова
		   І.В.Лівінський                
		---------------------------------
		Повну постанову складено 22 січня 2021 року

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...