Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/10890/19 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо цінних паперів.
Надіслано для оприлюднення: 27.01.2021. Зареєстровано: 27.01.2021. Забезпечено надання загального доступу: 28.01.2021.
Дата набрання законної сили: 25.01.2021
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		     ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД      
		вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		"25" січня 2021 р.           Справа№ 910/10890/19
		Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: 
		головуючого:           Хрипуна О.О.
		суддів:            Чорногуза М.Г. 
		          Агрикової  О.В. 
		 
		 
		при секретарі судового засідання Король Я.П.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги заступника Генерального прокурора та Публічного акціонерного товариства "Укрнафта"
		на ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.10.2020
		(повний текст ухвали складено 26.10.2020)
		у справі № 910/10890/19 (суддя Паламар П.І.)
		за позовом заступника Генерального прокурора в інтересах Кабінету Міністрів України
		до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта"
		про стягнення неустойки, ціна позову 1 506 487 342,30 грн.
		за участю представників:
		від прокуратури: Кузнецова Ю.В.,
		від позивача: Мальцев С.С.,
		від відповідача: Перепелиця А.В.
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Заступник Генерального прокурора, виступаючи в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ПАТ "Укрнафта" про стягнення на підставі абз. 7 ч. 5 ст. 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" 1 506 487 342,30 грн пені за несвоєчасно сплачені дивіденди.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.10.2020 на підставі  п. 1 ст. 226 ГПК України залишено без розгляду позов заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України.
		Місцевий господарський суд виходив з того, що предметом заявленого прокурором позову є вимоги про сплату неустойки (пені) за несвоєчасно сплачену суму дивідендів за період 2011-2013 років, а Кабінету Міністрів України, якого прокурором визначено позивачем за даним позовом, суб`єктивні права вимагати сплати дивідендів та пені не належать.
		На переконання місцевого господарського суду, та обставина, що в силу вимог Закону України "Про управління об`єктами державної власності" сплату дивідендів та неустойки, передбачено здійснювати господарським товариством безпосередньо до Державного бюджету України, не змінює характеру правовідносин як корпоративних та відповідного обсягу прав учасників такого товариства.
		Оскільки заступник Генерального прокурора невірно визначив державний орган, у спірних правовідносинах, то підстави для такого представництва прокурором інтересів держави відсутні.
		Не погодившись з ухвалою, заступник Генерального прокурора звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права (ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", Законів України "Про управління об`єктами державної власності", "Про Кабінет Міністрів України") та порушення норм процесуального права (ст. 53, п. 1 ч. 1 ст. 226 ГПК України), просить оскаржувану ухвалу скасувати і направити справу №    910/10890/19 для продовження розгляду до суду першої інстанції; розгляд справи провести в судовому засіданні за участю Офісу Генерального прокурора; про дату, час і місце розгляду справи повідомити Офіс Генерального прокурора.
		За твердженням скаржника, саме Кабінет Міністрів України є належним позивачем у спірних відносинах, а його бездіяльність і призвела до необхідності захисту інтересів держави саме прокурором. Так, внаслідок несплати пені Державний бюджет України недоотримав значні кошти, чим порушено інтереси держави, а Кабінет Міністрів України як орган, який забезпечує виконання Державного бюджету України, не вживав заходів для стягнення нарахованої пені. 
		Скаржник також вказує, що Кабінет Міністрів України є засновником та власником ПАТ "НАК "Нафтогаз України".
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.12.2020 за апеляційною скаргою заступника Генерального прокурора на ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.10.2020 у справі № 910/10890/19 відкрито апеляційне провадження, справу призначено до розгляду на 12.01.2021.
		ПАТ "Укрнафта" також звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просить оскаржувану ухвалу скасувати повністю та закрити провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.
		За твердженням відповідача, предмет спору відсутній, оскільки права на стягнення пені за несвоєчасну сплату дивідендів на підставі абз. 7 ч. 5 ст. 11 Закону України "Про управляння об`єктами державної власності" не має ні АТ "НАК "Нафтогаз України", ні будь-який з органів державної влади, а вказані норми матеріального права не відповідають ст. 13 та 41 Конституції України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2020 за апеляційною скаргою ПАТ "Укрнафта" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.10.2020 у справі № 910/10890/19 відкрито апеляційне провадження, справу призначено до спільного розгляду на 12.01.2021.
		24.12.2020 до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив ПАТ "Укрнафта" на апеляційну скаргу заступника Генерального прокурора, в якому відповідач просить закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 264 ГПК України апеляційне провадження за апеляційною скаргою на ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.10.2020 у справі № 910/10890/19, підписаною заступником Генерального прокурора І. Мустецею, оскільки апеляційна скарга подана без надання доказів наявності у особи, що підписала апеляційну скаргу повноважень на підписання. У випадку розгляду апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.10.2020 у справі № 910/10890/19, підписаної заступником Генерального прокурора І. Мустецею, ПАТ Укрнафта просить відмовити в її задоволенні повністю. 
		У своєму відзиві ПАТ "Укрнафта" звертає увагу суду, що в позовній заяві заступник Генерального прокурора посилався на неналежне здійснення саме Кабінетом Міністрів України нібито наявних у нього повноважень на стягнення пені з ПАТ "Укрнафта", а в апеляційній скарзі заявник фактично змінює правове обґрунтування підстав поданого позову. 
		28.12.2020 до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив заступника Генерального прокурора І. Мустеци на апеляційну скаргу ПрАТ "Укрнафта", в якому прокурор просив апеляційну скаргу ПАТ "Укрнафта" залишити без задоволення з огляду на її безпідставність, скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.10.2020 у справі № 910/10890/19 про повернення позовної заяви заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ПАТ "Укрнафта" про стягнення пені за несвоєчасно сплачені дивіденди в розмірі 1 506 487 342,30 грн з підстав, зазначених у апеляційній скарзі Офісу Генерального прокурора і направити справу № 910/10890/19 для продовження розгляду до суду першої інстанції.
		У відзиві Офіс Генерального прокурора зазначив, що прокурор навів достатньо суджень і обґрунтувань для звернення до суду за захистом інтересів держави та розгляду його позовних вимог по суті, а суд при цьому не дав їм належної оцінки, що, на переконання скаржника, призвело до безпідставного повернення позову заступника Генерального прокурора. 
		Згідно із ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
		У відповідності до вимог ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. 
		Колегія суддів, заслухавши присутніх представників сторін, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила наступне.
		Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, відповідач - ПАТ "Укрнафта" є господарським товариством, більше 50% акцій якого передано у статутний фонд господарського товариства, що належить державі (ПАТ "НАК "Нафтогаз України"). 
		Предметом заявленого прокурором позову є вимоги про стягнення  неустойки (пені) на підставі абз. 7 ч. 5 ст. 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" за несвоєчасну сплачену суму дивідендів за період 2011-2013 років.
		Виходячи зі змісту позовної заяви, місцевий господарський суд дійшов висновку, що прокурором фактично заявлено позов про захист корпоративних прав держави, оскільки право вимоги сплати дивідендів належить учаснику (акціонеру) і останній як учасник корпоративних відносин набуває суб`єктивного права вимагати відновлення своїх прав у разі їх порушення, у т.ч. шляхом стягнення неустойки, якою забезпечувалося виконання порушеного зобов`язання.
		Та обставина, що в силу вимог Закону України "Про управління об`єктами державної власності" сплату дивідендів та неустойки, передбачено здійснювати господарським товариством безпосередньо до Державного бюджету України, не змінює характеру правовідносин як корпоративних та відповідного обсягу прав учасників такого товариства.
		Кабінету Міністрів України, якого прокурором визначено позивачем за даним позовом, такі суб`єктивні права не належать. Тому правом самостійного звернення в суд, як про це стверджує прокурор, такий орган держави не наділений. Така владна функція в установленому порядку передана АТ "НАК "Нафтогаз України" як акціонеру відповідача.
		Згідно зі ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній.
		Відповідно до рішення Конституційного суду України від 8 квітня 1999 р. №    3-рп/99 прокурори та їх заступники подають до господарського суду позови саме в інтересах держави, а не в інтересах підприємств, установ, організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності.
		Не погодившись з таким висновком місцевого господарського суду, прокурор в апеляційній скарзі зазначає, що звернення із позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, обґрунтовано тим, що Міністерством економічного розвитку і торгівлі України (далі - Мінекономрозвитку) на підставі абз. 7 ч. 5 ст. 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності"  та п. 7 Порядку нарахування пені на суму дивідендів на державну частку, несвоєчасно сплачених господарським товариством, у статутному капіталі якого є корпоративні права держави, та господарським товариством, 50 і більше відсотків акцій (часток, паїв) якого знаходиться у статутному капіталі господарського товариства, частка держави якого становить 100 відсотків, затвердженого наказом Мінекономрозвитку від 02.07.2013 № 725, видано наказ від 29.01.2016 № 127 "Про нарахування пені публічному акціонерному товариству "Укрнафта", яким затверджено розрахунок пені ПАТ "Укрнафта" за несвоєчасно сплачені до державного бюджету України дивіденди на загальну суму 1 506 487 342,30 грн за результатами діяльності у 2011 - 2013 роках. На час звернення прокурора з позовом до суду нараховану пеню ПАТ "Укрнафта" до Державного бюджету не сплачено, строк позовної давності для звернення до суду з таким позовом пропущено, що і стало підставою для представництва інтересів держави в суді.
		На переконання Офісу Генерального прокурора, визначення Кабінету Міністрів України позивачем у спірних правовідносинах є таким, що ґрунтується на нормах чинного законодавства, оскільки згідно із ст. 42 Бюджетного кодексу України Кабінет Міністрів України забезпечує виконання Державного бюджету України, а дивіденди, кошти від санкцій (штрафи, пеня тощо), згідно із ст. 29 Бюджетного кодексу України, відносяться до доходів бюджету. Проте, незважаючи на наказ Мінекономрозвитку про нарахування пені ПАТ "Укрнафта", заходи, спрямовані на стягнення пені в дохід Державного бюджету України в судовому порядку, не вживались, а бездіяльність Кабінету Міністрів України, як зазначено в апеляційній скарзі, призвела до необхідності захисту інтересів держави саме прокурором.
		Водночас тлумачення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України з урахуванням практики Європейського суду з прав людини свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом.
		При цьому розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).
		Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру"  прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
		Отже, перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. В першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно. "Нездійснення захисту" має прояв у пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
		"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
		"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача. 
		Разом із тим, прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду й замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може й бажає захищати інтереси держави. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17 та від 18.08.2020 у справі № 914/1844/18.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №    912/2385/18/провадження № 12-194гс19 зазначено, що бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
		Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
		Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.
		Розумність строку звернення визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як значущість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
		Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
		Водночас ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.
		При цьому колегія суддів зазначає, що, оскільки повноваження органів влади, зокрема й щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, то суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави в спірних правовідносинах. Подібну правову позицію викладено в постанові Великої Палати ВС від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц.
		Верховний Суд, скасовуючи постановою від 03.08.2020 ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.08.2019 про повернення позовної заяви та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.05.2020 у справі № 910/10890/19, зазначив серед іншого, що "суди попередніх інстанцій, дійшовши висновку про те, що Кабінет Міністрів України не був позбавлений можливості звернутися до суду із вказаним позовом самостійно, в порушення вимог п. 3 ч. 1 ст. 234 та підп. ґ) п. 3 ч. 1 ст. 282 ГПК України, не зазначили, на підставі яких конкретних норм права вони дійшли даного висновку, та які саме норми права передбачають, що Кабінет Міністрів України є компетентним органом у спірних правовідносинах щодо стягнення пені за несвоєчасну сплату дивідендів. "
		Так, прокурор вбачає порушення інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України, який в силу положень ст.ст. 21, 24 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" повинен контролювати діяльність Мінекономрозвитку та ПАТ "НАК "Нафтогаз України", а також згідно із положеннями Бюджетного кодексу України забезпечувати виконання Державного бюджету України.
		Проте, ні зазначені прокурором положення Бюджетного кодексу України, ні вказані положення Закону України "Про Кабінет Міністрів України" не наділяють Кабінет Міністрів України повноваженнями щодо нарахування та стягнення із господарських товариств пені на підставі абз. 7 ч. 5 ст. 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності".
		 Як зазначено у ст. 1 Закону України "Про управління об`єктами державної власності", який визначає правові основи управління об`єктами державної власності, та дає поняття управління об`єктами державної власності, управління об`єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.
		Стаття 4 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" називає суб`єктами управління об`єктами державної власності не лише Кабінет Міністрів України, а й центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері управління об`єктами державної власності; міністерства, інші органи виконавчої влади та державні колегіальні органи (далі - уповноважені органи управління); Фонд державного майна України; органи, що забезпечують діяльність Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України; органи, які здійснюють управління державним майном відповідно до повноважень, визначених окремими законами; державні господарські об`єднання, державні холдингові компанії, інші державні господарські організації (далі - господарські структури), державне підприємство, установа, організація або господарське товариство, 100 відсотків акцій (часток) якого належить державі або іншому господарському товариству, 100 відсотків акцій (часток) якого належать державі, тощо.
		Кабінет Міністрів України є суб`єктом управління, що визначає об`єкти управління державної власності, стосовно яких виконує функції з управління, а також об`єкти управління державної власності, повноваження з управління якими передаються іншим суб`єктам управління, визначеним цим Законом (ч. 1 ст. 5).
		Стаття 5 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" не передбачає повноважень Кабінету Міністрів України у сфері управління об`єктами державної власності по нарахуванню та стягненню до загального фонду Державного бюджету України пені на суму дивідендів. 
		Відповідно до абз. 7 ч. 5 ст. 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" на суму дивідендів на державну частку, несвоєчасно сплачених господарським товариством, у статутному капіталі якого є корпоративні права держави, та господарським товариством, 50 і більше відсотків акцій (часток) яких знаходяться у статутному капіталі господарського товариства, частка держави якого становить 100 відсотків, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері управління об`єктами державної власності, нараховується пеня, яка сплачується до загального фонду Державного бюджету України з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України від суми недоплати, розрахованої за кожний день прострочення платежу, починаючи з наступного дня після настання строку платежу і по день сплати включно.     
		Колегія суддів звертає увагу, що законодавець розрізняє суб`єктів управління об`єктами державної власності, окремими нормами врегулювавши повноваження у сфері управління об`єктами державної власності як Кабінету Міністрів України (ст. 5 Закону),  так і центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері управління об`єктами державної власності (ст. 5-1 Закону), та інших суб`єктів. Отже, названий у абз. 7 ч. 5 ст. 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері управління об`єктами державної власності, нараховується пеня, яка сплачується до загального фонду Державного бюджету України, є відмінним від Кабінету Міністрів України.
		Порядком нарахування пені на суму дивідендів на державну частку, несвоєчасно сплачених господарським товариством, у статутному капіталі якого є корпоративні права держави, та господарським товариством, 50 і більше відсотків акцій (часток, паїв) якого знаходяться у статутному капіталі господарського товариства, частка держави якого становить 100 відсотків, затвердженого наказом Мінекономрозвитку № 725 від 02.07.2013, установлено механізм нарахування Мінекономрозвитку пені на суму дивідендів на державну частку, несвоєчасно сплачених господарським товариством, у статутному капіталі якого є корпоративні права держави, та господарським товариством, 50 і більше відсотків акцій (часток, паїв) якого знаходяться у статутному капіталі господарського товариства, частка держави якого становить 100 відсотків.
		Зокрема, відповідно до п. 8 - 12 вищезазначеного Порядку, у п`ятиденний строк з дня прийняття наказу про нарахування пені Мінекономрозвитку повідомляє про це господарське товариство рекомендованим листом із повідомленням про вручення.
		Про нарахування пені Мінекономрозвитку у п`ятиденний строк з дня прийняття наказу про нарахування пені повідомляє суб`єкта управління для забезпечення ним контролю за сплатою господарським товариством нарахованої пені відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2007 №    702 "Про затвердження Порядку формування та реалізації дивідендної політики держави".
		Господарські товариства перераховують кошти, спрямовані на виплату пені, до загального фонду Державного бюджету України (код класифікації доходів бюджету 21010500) у готівковій або безготівковій формі на відповідні рахунки за надходженнями, відкриті в органах Державної казначейської служби України, за місцезнаходженням платника.
		Інформація про реквізити рахунків отримується господарським товариством у відповідному територіальному органі Державної казначейської служби України за його місцезнаходженням за письмовим зверненням із зазначенням коду класифікації доходів бюджету.
		Про сплату пені господарське товариство у п`ятиденний строк інформує Мінекономрозвитку України і суб`єкта управління та надсилає копію платіжного доручення щодо перерахування коштів, спрямованих на сплату пені, або їх частини.
		Оскарження нарахування пені господарськими товариствами та суб`єктами управління здійснюється відповідно до законодавства.
		Мінекономрозвитку України здійснює облік нарахування та сплати господарськими товариствами пені, нарахованої на суму несвоєчасно сплачених дивідендів (частину суми дивідендів), на підставі інформації, яка подається суб`єктами управління відповідно до пункту 2 цього Порядку.
		Зазначене узгоджується також з положеннями Порядку формування та реалізації дивідендної політики держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 702 від 12.05.2007, у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22.05.2013 № 416.
		З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що Кабінет Міністрів України, якого прокурором визначено позивачем за даним позовом, не наділений повноваженнями суб`єкта управління об`єктами державної власності щодо нарахування та сплати господарськими товариствами пені, нарахованої на суму несвоєчасно сплачених дивідендів, контролю за сплатою господарським товариством нарахованої пені та її надходження до державного бюджету.
		Тому повноваженнями самостійного звернення в суд з зазначеним позовом в інтересах держави, як про це стверджує прокурор, Кабінет Міністрів України не наділений, а заступник Генерального прокурора невірно визначив компетентний орган.
		Якщо суд після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України. Така правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18/провадження № 12-194гс19.
		На підставі ж п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
		Як зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03.05.2020 у справі № 686/20582/19-ц/провадження № 61-1807св20, необхідність запровадження такого правила обумовлена тим, що відповідно до статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.
		Проте поняття "юридичного спору" має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття "спір про право" (п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття "спору про право" має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
		Так, у справі "Bellet v.France", Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві.
		Право на справедливий судовий розгляд також закріплено Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (ч. 1 ст. 6). Право на справедливий судовий розгляд охоплює і право кожного на доступ до правосуддя.
		В той же час, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.
		Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.
		Доводи ж, викладені ПАТ "Укрнафта" в апеляційній скарзі щодо відсутності, за твердженням даного скаржника, предмету спору, зводяться до оцінки обґрунтованості позову, а саме заперечення права на стягнення пені за несвоєчасну сплату дивідендів на підставі абз. 7 ч. 5 ст. 11 Закону України "Про управляння об`єктами державної власності" з посиланням на невідповідність, на думку відповідача, вказаних норм матеріального права ст. 13 та 41 Конституції України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		Встановлені обставини не дають підстав суду дійти висновку про відсутність між сторонами неврегульованих питань.
		Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. 
		Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).
		Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).
		Скаржниками не надано суду належних і допустимих доказів на підтвердження безпідставності залишення без розгляду позову заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України відповідно до  п. 1 ст. 226 ГПК України та на підтвердження доводів їх апеляційних скарг. 
		Колегія суддів зазначає, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 року).
		 Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").
		Викладені в апеляційних скаргах доводи скаржників щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права не знайшли свого підтвердження, оскільки суд в повній мірі з`ясував всі обставини, необхідні для правильного вирішення спору і мотивовано залишив без розгляду позов заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України на підставі  п. 1 ст. 226 ГПК України.
		За встановлених обставин, на думку колегії суддів, висновок місцевого суду про наявність правових підстав для залишення позову без розгляду відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи апеляційних скарг його не спростовують.
		З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування ухвали місцевого суду не вбачається.
		Керуючись ст.ст. ст.ст. 267-271, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, 
		                                           ПОСТАНОВИВ:
		1. Апеляційну скаргу заступника Генерального прокурора на ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.10.2020 у справі № 910/10890/19 залишити без задоволення.
		2. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.10.2020 у справі № 910/10890/19 залишити без задоволення.
		3. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.10.2020 у справі №    910/10890/19  залишити без змін.
		3. Матеріали справи № 910/10890/19 повернути до суду першої інстанції.
		 
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в порядку, визначеному ст.ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.
		Головуючий суддя                                                            О.О. Хрипун 
		 
		Судді                                                                                М.Г. Чорногуз
		 
		                                                                                О.В. Агрикова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...