Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/2489/21-к : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Провадження за поданням правоохоронних органів, за клопотанням слідчого, прокурора та інших осіб про; застосування запобіжних заходів; тримання особи під вартою.
Надіслано для оприлюднення: 29.01.2021. Зареєстровано: 29.01.2021. Забезпечено надання загального доступу: 01.02.2021.

Номер судового провадження: 1-кс-8354/21
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12020000000000174

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		      
		 
		печерський районний суд міста києва
		 
		Справа № 757/2489/21-к 
		 
		УХВАЛА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		19 січня 2021 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 при секретарі ОСОБА_2 , за участю прокурорів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 , підозрюваної ОСОБА_6 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві клопотання старшого слідчого в особливо важливих справах Головного слідчого управління Національної поліції України ОСОБА_7 про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 
		установив:
		Старший слідчий в особливо важливих справах Головного слідчого управління Національної поліції України ОСОБА_7 за погодженням із прокурором першого відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених на тимчасово окупованих територіях у Донецькій і Луганській областях та в умовах збройного конфлікту, управління нагляду та інформаційно-аналітичної роботи у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених на тимчасово окупованих територіях у Донецькій і Луганській областях та в умовах збройного конфлікту, Департаменту нагляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3 звернувся до суді із клопотанням про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посилаючись на те, що Головним слідчим управлінням Національної поліції України проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12020000000000174 від 24.02.2020 р. за ознакам вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 260, ч. 1 ст. 438 КК України.
		У клопотанні зазначено, що 24.10.1945 р. набув чинності Статут Організації Об`єднаних Націй, підписаний 26.06.1945 р., яким фактично створено Організацію Об`єднаних Націй (далі  «ООН»). До складу ООН входять Україна, Російська Федерація та ще 49 країн-засновниць, а також інші країни світу.
		Згідно ч. 4 ст. 2 Статуту ООН усі члени вказаної організації утримуються в своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним із цілями Об`єднаних Націй.
		Декларацією Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 09.12.1981 р. про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями № 2131 (ХХ) від 21.12.1965 р., що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету, № 2625 (XXV) від 24.10.1970 р., що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН, № 2734 (ХХV) від 16.12.1970 р., що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки, № 3314 (ХХІХ) від 14.12.1974 р., що містить визначення агресії, установлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними документами закріплено обов`язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.
		У ст.ст. 1-5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН № 3314 (ХХІХ) від 14.12.1974 р. серед іншого визначено, що ознаками агресії є: застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави; застосування збройної сили державою в порушення Статуту ООН. Будь-яке з наступних діянь, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії: вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не мала, яка є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її; бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави; блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави; напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські та повітряні флоти іншої держави; застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за угодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди; дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави; засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, які мають настільки серйозний характер, що це є рівносильним наведеним вище актам, або її значна участь у них. Жодні міркування будь-якого характеру, чи то політичного, економічного, військового чи іншого характеру, не можуть слугувати виправданням агресії.
		Принципи суверенної рівності, поваги прав, притаманних суверенітету, незастосування сили чи погрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності держав, мирного врегулювання спорів та невтручання у внутрішні справи держав закріплені також у Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 р., який підписаний СРСР, правонаступником якого є Російська Федерація. 
		Статтями 1 та 2 III Конвенції про відкриття воєнних дій від 18.10.1907 р., яка вступила в дію 26.01.1910 р. і 07.03.1955 р. визнана СРСР, правонаступником якого є Російська Федерація, передбачено, що військові дії між державами не повинні починатися без попереднього та недвозначного попередження у формі або мотивованого оголошення війни, або ультиматуму з умовним оголошенням війни. Про існування стану війни має бути без зволікання оповіщено нейтральним державам, і він матиме для них дійсну силу лише після отримання оповіщення.
		У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 р. (далі  «Декларація») вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.
		Відповідно до розділу V Декларації територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
		24.08.1991 р. Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави  України. Згідно з указаним документом, територія України є неподільною та недоторканною. Незалежність України визнали держави світу, серед яких і Російська Федерація.
		Згідно п.п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994 р. Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні своє зобов`язання згідно з принципами Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 р. поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов`язалися утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.
		Згідно до п.п. 3, 8 Меморандуму про підтримку миру та стабільності в Співдружності Незалежних Держав від 10.02.1995 р., що укладений між державами СНД, серед яких є Україна і Російська Федерація, держави підтвердили непорушність існуючих кордонів один одного та зобов`язалися виступати проти будь-яких дій, що підривають їхню непорушність, а також вирішувати усі суперечки, що виникають з питань кордонів і територій, тільки мирними засобами. Держави зобов`язалися не підтримувати на території інших держав-учасниць сепаратистські рухи, а також сепаратистські режими, якщо такі виникнуть; не встановлювати з ними політичних, економічних та інших зв`язків; не допускати використання ними територій і комунікацій держав-учасниць Співдружності; не надавати їм економічної, фінансової, військової та іншої допомоги.
		31.05.1997 р. відповідно до положень Статуту ООН і зобов`язань згідно із Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі, Україна і Російська Федерація уклали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією (ратифікований Законом України № 13/98-ВР від 14.01.1998 р. та Федеральним Законом Російської Федерації № 42ФЗ від 02.03.1999 р.). Згідно ст.ст. 2, 3 зазначеного Договору Російська Федерація зобов`язалася поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та зобов`язалася будувати відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги, суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або погрози силою, у тому числі економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов`язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права. 
		Згідно опису і карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон від 28.01.2003 р. (ратифікований Російською Федерацією 22.04.2004 р.), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької і Луганської областей відноситься до території України.
		Статтями 1, 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. 
		Згідно ст. 5 Конституції України носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
		Згідно ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
		Статтею 73 Конституції України визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.
		Згідно до ст.ст. 132-134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь маєспеціальний статус, Автономна Республіка Крим (далі  «АР Крим») є невід`ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.
		У клопотанні зазначено, що упродовж 2013 р. у зв`язку з демократичними процесами, які відбувалися на території України, у представників влади Російської Федерації та службових осіб з числа керівництва Збройних Сил Російської Федерації, досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, виник злочинний умисел на вчинення протиправних дій, спрямованих на порушення суверенітету і територіальної цілісності України, зміну меж її території та державного кордону на порушення порядку, встановленого Конституцією України. Мотивами зазначеного умислу стали євроінтеграційний курс розвитку України, підготовка до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами, які були розцінені представниками влади і Збройних Сил Російської Федерації як безпосередня загроза економічним та геополітичним інтересам Російської Федерації, що сприятиме втраті впливу над політичними процесами в Україні та позбавить контроль над її економічною діяльністю, призведе до поглиблення співпраці України з Організацією Північноатлантичного договору з метою досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства у цій організації та можливої денонсації угод щодо тимчасового розташування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України в АР Крим та м. Севастополі. Свою злочинну мету співучасники з числа представників влади та Збройних Сил Російської Федерації вирішили досягти шляхом розв`язання та ведення агресивної війни проти України з використанням підпорядкованих підрозділів і військовослужбовців Збройних Сил Російської Федерації, у тому числі дислокованих на підставі міжнародних угод на території АР Крим і м. Севастополя, а також залучення до виконання злочинного плану інших осіб, у тому числі громадян України та Російської Федерації, створення і фінансування не передбачених законом збройних формувань та вчинення інших злочинів. При цьому вони усвідомлювали, що такі протиправні дії призведуть до порушення суверенітету і територіальної цілісності України, незаконної зміни меж її території та державного кордону, заподіяння значних матеріальних збитків та інших тяжких наслідків, передбачали і прагнули їх настання. З метою реалізації вказаного умислу упродовж 2013 р. на території Російської Федерації службові особи Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації (далі  «ГШ ЗС РФ»), на виконання наказів та під безпосереднім керівництвом представників влади та службових осіб Збройних Сил Російської Федерації, досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, розробили злочинний план, яким передбачалося досягнення військово-політичних цілей Російської Федерації, які на думку співучасників були прямо пов`язані з необхідністю незаконної окупації та подальшої анексії АР Крим, м. Севастополя та південно-східних регіонів України і поряд із застосуванням політичних, дипломатичних, економічних та інформаційних заходів, використання протестного потенціалу населення південно-східних регіонів України для організації сепаратистських референдумів, спрямованих на порушення територіальної цілісності України. Указаний план повною мірою відповідав і був розроблений з урахуванням принципів та підходів, викладених під час виступу начальника ГШ ЗС РФ ОСОБА_8 перед Академією військових наук Російської Федерації з доповіддю про гібридну війну у лютому 2013 р., яка у подальшому отримала назву « ІНФОРМАЦІЯ_2 », де зазначалося, що з метою досягнення цілей повинна надаватися перевага невоєнним заходам (політичним, економічним, інформаційним, гуманітарним), які застосовуються з використанням протестного потенціалу населення, інформаційного протиборства, а також воєнним заходам прихованого характеру. У подальшому з грудня 2013 р. до лютого 2014 р. для забезпечення схвалення та підтримки громадянами Російської Федерації і мешканцями південно-східних регіонів України злочинних діянь, спрямованих на порушення суверенітету і територіальної цілісності України та встановлення впливу і вагомості Російської Федерації на світовій арені, представники влади і Збройних Сил Російської Федерації на виконання спільного злочинного плану організували із застосуванням засобів масової інформації розпалювання в Україні національної ворожнечі шляхом ведення інформаційно-пропагандистської підривної діяльності. Так, із грудня 2013 р. за допомогою різних видів медіа-ресурсів Російської Федерації здійснювалось викривлення подій на Євромайдані, вказувалося на хибність європейського вектора розвитку зовнішніх відносин України. При цьому шляхом перекручування, постійного нав`язування хибного тлумачення та компонування інформації для зміни свідомості і ставлення громадян Російської Федерації та місцевих мешканців південно-східних регіонів України до дійсності та значення подій, які насправді відбувалися в Україні, представники опозиційних до тодішнього політичного режиму в Україні сил висвітлювалися як прихильники крайньо націоналістичних поглядів, а учасники національно-визвольного руху середини ХХ століття (ОУН, УПА)  як прибічники та послідовники фашизму, пропагувалася їх неповноцінність за ознаками ідеологічних та політичних переконань. Одночасно за допомогою засобів масової інформації здійснювалося спотворення свідомості частини населення України з метою зміни світоглядних основ, зародження сумніву в необхідності та доцільності спільного існування в рамках самостійної, унітарної, суверенної держави Україна з європейським вектором розвитку, підбурювання до міжетнічних конфліктів, розпалювання сепаратистських настроїв серед населення окремих регіонів України (АР Крим і м. Севастополя та південно-східних областей), провокування національних зіткнень, формування хибного образу частини українського населення як націонал-фашистів, які мають інші духовні та моральні цінності і пропагують культ насильства та знущання над російськомовним населенням України. Ураховуючи, що територія АР Крим та м. Севастополя мала найбільше військово-стратегічне значення для представників влади та Збройних Сил Російської Федерації серед інших територій України, які були об`єктом їх злочинного посягання, а також те, що на вказаній території дислокувалися підрозділи Чорноморського флоту Російської Федерації (далі  «ЧФ РФ»), це сприяло найбільш прихованому використанню регулярних військ Збройних Сил Російської Федерації поряд з іншими елементами гібридної війни, а тому ведення гібридної війни проти України співучасники злочинного плану вирішили розпочати на території півострова Крим. Для ефективної реалізації плану вирішено залучити військовослужбовців Збройних Сил Російської Федерації, співробітників інших силових відомств Російської Федерації, представників влади, інших громадян Російської Федерації та України. Крім того, з цією ж метою, представниками влади Російської Федерації створено та озброєно іррегулярні незаконні збройні формування, озброєні банди та групи найманців, якими керували офіцери спецслужб і Збройних Сил Російської Федерації. Зокрема, на військовослужбовців ЧФ РФ співучасниками покладалося вжиття заходів щодо підготовки та розв`язання агресивної війни на території АР Крим і м. Севастополя, а саме: планування, підготовка, організація прийняття та розосередження на об`єктах ЧФ РФ військових підрозділів Збройних Сил Російської Федерації, які передбачалися ГШ ЗС РФ для здійснення вторгнення на територію АР Крим і м. Севастополя для ведення агресивної війни проти України; організація блокування підрозділами ЧФ РФ у взаємодії з військовими козацькими товариствами Російської Федерації, діючими під видом місцевих жителів АРКрим і м. Севастополя, і з представниками так званої «самооборони»  незаконними збройними формуваннями, військових частин Збройних Сил України (далі  « ІНФОРМАЦІЯ_3 ») та Державної прикордонної служби України (далі  « ІНФОРМАЦІЯ_4 ») з метою перешкоджання їхній законній діяльності щодо відсічі збройній агресії Російської Федерації, оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності; організація блокування транспортних комунікацій з метою нейтралізації роботи морського та повітряного військового транспорту, пошкодження об`єктів, які мають важливе оборонне значення для України; організація захоплень будівель і споруд органів державної влади України з метою перешкоджання їхній нормальній роботі. 
		Так, починаючи з 20.02.2014 р., для реалізації вищезазначеного умислу з метою блокування та захоплення адміністративних будівель і ключових об`єктів військової та цивільної інфраструктури для забезпечення військової окупації і подальшої анексії Російською Федерацією території АР Крим і м. Севастополя усупереч вимогам п.п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994 р., п.п. 3, 8 Меморандуму про підтримку миру та стабільності в Співдружності Незалежних Держав від 10.02.1995 р., ст.ст. 2, 3 Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, принципів Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 р., а також всупереч вимогам ч. 4 ст. 2 Статуту ООН, Декларації Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 09.12.1981 р. про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та декларацій, затверджених резолюціями Генеральної Асамблеї ООН № 2131 (ХХ) від 21.12.1965 р., що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету, № 2625 (XXV) від 24.10.1970 р., що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН, № 2734 (ХХV) від 16.12.1970 р., що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки, № 3314 (ХХІХ) від 14.12.1974 р., що містить визначення агресії, ст.ст. 1, 2 III Конвенції про відкриття воєнних дій від 18.10.1907 р., ст.ст. 1, 2, 68 Конституції України на територію суверенної держави Україна, а саме АР Крим і м. Севастополь здійснено вторгнення військовим, морським та повітряним транспортом окремих підрозділів Збройних Сил Російської Федерації. У подальшому військовослужбовці ЧФ РФ у взаємодії з підрозділами спеціальних військ Збройних Сил Російської Федерації, підрозділами та спеціальними формуваннями інших силових відомств Російської Федерації, іррегулярними незаконними збройними формуваннями, озброєними бандами, групами найманців та із залученням представників військових козацьких товариств Російської Федерації продовжили реалізацію спільного умислу, спрямованого на військову окупацію та подальшу анексію АР Крим та м. Севастополя. Зокрема, 27.02.2014 р. близько 04:30 год. понад 100 озброєних військовослужбовців 45-го окремого полку спецпризначення ПДВ Збройних Сил Російської Федерації проникли до будівель Верховної Ради АР Крим за адресою: АДРЕСА_1 , та Ради Міністрів АР Крим за адресою: АР Крим, м. Сімферополь, вул. Карла Маркса, 18 захопили їх і установили контроль над їхньою діяльністю з метою забезпечення прийняття вигідних та необхідних для Російської Федерації рішень. Здійснивши захоплення будівель центральних органів влади АР Крим ім. Севастополя, представники командування Збройних Сил Російської Федерації на виконання вказівок та розпоряджень представників влади Російської Федерації продовжили агресивні військові дії, визначені заздалегідь розробленим злочинним планом, з метою порушення суверенітету і територіальної цілісності України, зміни меж її території та державного кордону на порушення порядку, встановленого Конституцією України. Зокрема, упродовж 27-28.02.2014 р. здійснено блокування автошляхів, захоплення аеропортів та транспортних підприємств, що організовували і забезпечували безпечний рух повітряних суден. Одночасно із блокуванням автошляхів та захопленням аеропортів і транспортних підприємств розпочато блокування та захоплення військових частин ЗС України, дислокованих на території АР Крим і м. Севастополя, пошкодження і знищення військового майна, що має важливе оборонне значення для України. Після захоплення військових частин та виведення з ладу системи протиповітряної оборони підрозділів ЗС України, дислокованих в АР Крим ім. Севастополі, порушуючи державний повітряний простір України, на територію півострова Крим почали безперешкодно здійснювати неодноразові перельоти з території Південного військового округу Російської Федерації та посадку в районах аеродромів « ІНФОРМАЦІЯ_5 » та « ІНФОРМАЦІЯ_6 » ЧФ РФ військові літаки та вертольоти з військовослужбовцями Збройних Сил Російської Федерації на бортах.
		Крім того для забезпечення контролю над повітряним простором півострова Крим і з метою недопущення на зазначену територію військових підрозділів ЗС України і представників правоохоронних органів України для вжиття заходів щодо відсічі збройній агресії Російської Федерації, оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності, військовослужбовцями ЧФ РФ у взаємодії з військовослужбовцями військових частин спеціального призначення Збройних Сил Російської Федерації, якими здійснено вторгнення на територію півострова Крим, проведено блокування, захоплення та диверсії на військових аеродромах, розташованих на території АР Крим і м. Севастополя. Крім того з 27.02.2014 р. військовослужбовцями ЧФ РФ у взаємодії з представниками інших підрозділів Збройних Сил Російської Федерації, військових козацьких товариств Російської Федерації на виконання розробленого злочинного плану розпочато заходи з блокування і захоплення військових частин ВМС ЗС України та ДПС України. Окрім цього з метою контролю за використанням зброї та перешкоджанням виконання службових обов`язків щодо здійснення охорони державного кордону України невеликими групами військовослужбовців зі складу невстановлених підрозділів спеціального призначення Збройних Сил Російської Федерації у кількості до 100 осіб у спеціальному екіпіруванні, озброєних автоматами, штурмовими гвинтівками, снайперськими гвинтівками і шумовими гранатами, здійснено напади та захоплення органів управління ДПС України на території АР Крим і м. Севастополя усіх рівнів від регіонального управління до підрозділів охорони кордону. Крім того, у період з 27.02. до 18.03.2014 р. військовослужбовці Збройних Сил Російської Федерації спільно з іншими особами, у тому числі з числа військових козацьких товариств Російської Федерації, вчинили захоплення і блокування будівель правоохоронних органів, органів державної влади, підприємств, установ та організацій для взяття під свій контроль місцевих засобів телерадіомовлення і комунікації та забезпечення виконання іншими співучасниками ведення агресивної війни згідно з відведеними їм ролями в реалізації спільного умислу, спрямованого на окупацію та подальшу анексію території АР Крим там. Севастополя. Таким чином, з 20.02.2014 р. представниками влади Російської Федерації і службовими особами Збройних Сил Російської Федерації розпочато збройне вторгнення регулярних військ Російської Федерації на територію України з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України. Виконання вищевказаних дій надало можливість представникам влади та службовим особам із числа керівництва Збройних Сил Російської Федерації забезпечити військову окупацію території АР Крим та м. Севастополя, проведення диверсій, блокування військових частин, установ і органів військового управління ЗС України та інших військових формувань, державних органів та органів місцевого самоврядування, ведення підривної діяльності, організацію проведення на території АР Крим та м. Севастополя 16.03.2014 р. незаконного сепаратистського референдуму, спрямованого на порушення територіальної цілісності України, проголошення так званої Республіки Крим суверенною державою та подальше звернення нелегітимного парламенту АР Крим до Російської Федерації із пропозицією про прийняття Республіки Крим до складу Російської Федерації як нового суб`єкта федерації.
		Так,06.03.2014р.Верховною РадоюАР Кримприйнято незаконнупостанову №1702-6/14«Про проведеннязагальнокримського референдуму».Вищевказаною постановоюВерховна РадаАР Кримпостановила увійтидо складуРосійської Федераціїяк суб`єктРосійської Федераціїта провести16.03.2014р.загальнокримський референдум(включаючим.Севастополь),на якийвинести альтернативнізапитання:1)Ви завозз`єднання Кримуз Росієюна правахсуб`єкта РосійськоїФедерації ?2)Ви завідновлення діїКонституції РеспублікиКрим 1992року іза статусКриму якчастини України?При цьомуна голосуванняне виносилосяпитання пропроголошення незалежностіАР Кримта м.Севастополя.Цією жпостановою такожзатверджено текстбюлетеня дляголосування назагальнокримському референдумі16.03.2014р.і Тимчасовеположення прозагальнокримський референдум,утворено КомісіюАвтономної РеспублікиКрим ізпроведення загальнокримськогореферендуму.Водночас Указомвиконувача обов`язківПрезидента України№ 261/2014від 07.03.2014р.зупинено діювказаної постановияк такої,що невідповідає Конституціїта законамУкраїни.Крім того,Конституційний СудУкраїни своїмрішенням №2-рп/2014 від 14.03.2014 р. визнав неконституційною зазначену постанову Верховної Ради АР Крим, оскільки нею порушено конституційний принцип територіальної цілісності України, а парламент Криму вийшов за межі своїх повноважень. Конституційний Суд України визнав дану постанову такою, що суперечить основоположним принципам суверенності та територіальної цілісності держави, закладеним у міжнародно-правових актах, зокрема принципу взаємної поваги до суверенної рівності кожної держави, що включає політичну незалежність, можливість зміни кордонів відповідно до міжнародного права мирним шляхом і за домовленістю. 
		Верховна Рада Автономної Республіки Крим незаконною постановою № 1727-6/14 від 11.03.2014 р. «Про Декларацію про незалежність Автономної Республіки Крим і міста Севастополя» затвердила Декларацію про незалежність Автономної Республіки Крим і м. Севастополя, спільно прийняту депутатами Верховної Ради Автономної Республіки Крим та Севастопольської міської ради. Водночас, рішенням Конституційного Суду України № 3-рп/2014 від 20.03.2014 р. вказану постанову визнано неконституційною у зв`язку з тим, що затвердження такої декларації не належить до повноважень Верховної Ради АР Крим і суперечить ст.ст. 2, 8, 132, 133, 134, ч. 2 ст. 135, ст.ст. 137, 138 Конституції України, а також є порушенням положень ст. 73, п. 2 ч. 1 ст. 85 Основного закону України. У своєму рішенні Конституційний Суд України, зокрема, наголосив, що право на самовизначення на території Автономної Республіки Крим та в м. Севастополі було реалізовано їх жителями як невід`ємною частиною всього Українського народу під час всенародного голосування на всеукраїнському референдумі 01.12.1991 р. Ураховуючи результати цього референдуму, Верховна Рада України, діючи від імені Українського народу  громадян України всіх національностей, 28.06.1996 р. прийняла Конституцію України, в якій проголосила Україну суверенною і незалежною державою (ст. 1) та закріпила принцип її територіальної цілісності (ст. 2). Конституційним Судом України у рішенні зазначено, що Конституція України не передбачає права окремої частини громадян України (в тому числі і національних меншин) на одностороннє самовизначення, в результаті якого відбудеться зміна території України як унітарної держави.
		16.03.2014 р. на окупованих Російською Федерацією територіях АР Крим та м. Севастополя представниками влади та Збройних Сил Російської Федерації, діючими на виконання спільного злочинного плану щодо порушення територіальної цілісності України шляхом окупації та подальшої анексії вказаних територій, організовано та проведено незаконний референдум. Незважаючи на набуття законної сили постановою Верховної Ради України № 891-VII від 15.03.2014 р. «Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим», 17.03.2014 р. нелегітимною Верховною Радою АР Крим прийнято постанову № 1745-6/14 «Про незалежність Криму», у якій заявлено про звернення до Російської Федерації з пропозицією про прийняття «Республіки Крим» до складу Російської Федерації як нового суб`єкта Російської Федерації зі статусом республіки. Після цього представники влади Російської Федерації продовжили реалізацію спільного злочинного плану, спрямованого на порушення територіальної цілісності України шляхом окупації та анексії території півострова Крим. Так, незважаючи на незаконність організованого та проведеного представниками влади Російської Федерації на території півострова Крим референдуму 16.03.2014 р., нелегітимність існуючих органів влади Автономної Республіки Крим всупереч наведеним вище міжнародним зобов`язанням Російської Федерації стосовно України 17.03.2014 р. видано Указ Президента Російської Федерації № 147 «Про визнання Республіки Крим». Цього ж дня Президентом Російської Федерації видано розпорядження № 63-рп «Про підписання Договору між Російською Федерацією та Республікою Крим про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим та утворення у складі Російської Федерації нових суб`єктів», яким погоджено проект вказаного Договору та прийнято рішення про його підписання на вищому рівні.
		18.03.2014 р. у м. Москва (Російська Федерація), Президентом Російської Федерації ОСОБА_9 та самопроголошеними представниками так званої влади Криму ОСОБА_10 і ОСОБА_11 , а також самопроголошеним так званим мером м. Севастополя ОСОБА_12 підписано «Договір між Російською Федерацією та Республікою Крим про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим та утворення у складі Російської Федерації нових суб`єктів» (далі  «Договір»).
		Наступним етапом щодо реалізації злочинного плану представників влади та Збройних Сил Російської Федерації було надання незаконному Договору видимості юридичної сили, зокрема, шляхом визнання уявної міжнародної правосуб`єктності адміністративно-територіальних одиниць України  Автономної Республіки Крим та м. Севастополя. Так, відповідно до ст. 8 Федерального конституційного закону «Про порядок прийняття до Російської Федерації та утворення в її складі нового суб`єкта Російської Федерації» єдиною умовою внесення до Державної Думи на ратифікацію міжнародного договору, що не вступив в силу, є визнання його Конституційним Судом Російської Федерації таким, що відповідає Конституції Російської Федерації.
		У подальшому ввечері 18.03.2014 р., більш точного часу досудовим розслідуванням не встановлено, до Конституційного суду Російської Федерації надійшов запит Президента Російської Федерації про перевірку відповідності Конституції Російської Федерації тимчасово застосовуваного вищевказаного Договору про прийняття «Республіки Крим» до складу Російської Федерації. Постановою Конституційного Суду Російської Федерації № 6-П від 19.03.2014 р. «У справі про перевірку конституційності міжнародного договору, який не набрав чинності, між Російською Федерацією та Республікою Крим про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим та утворення у складі Російської Федерації нових суб`єктів», безпідставно визнано незаконний Договір таким, що відповідає Конституції Російської Федерації. 20.03.2014 р. Державна Дума Федеральних зборів Російської Федерації прийняла Федеральний закон №36-ФЗ «Про ратифікацію Договору між Російською Федерацією і Республікою Крим про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим та утворення у складі Російської Федерації нових суб`єктів» і погодила супутній до Договору Федеральний конституційний Закон №6-ФКЗ «Про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим та утворення у складі Російської Федерації нових суб`єктів  Республіки Крим і міста федерального значення Севастополя». 21.03.2014 р. Рада Федерації Федеральних зборів Російської Федерації на позачерговому засіданні своєю постановою № 68-СФ також погодила ратифікацію цього Договору, а крім того, постановою № 69-СФ прийняла супутній до Договору Федеральний конституційний закон щодо утворення в Російської Федерації двох нових суб`єктів: Республіки Крим і міста федерального значення Севастополя. У той же день вищевказані федеральний та федеральний конституційний закони були підписані Президентом Російської Федерації та набули чинності. Таким чином представниками влади Російської Федерації здійснена окупація частини території України  АР Крим і м. Севастополя та спроба легітимізувати указані дії.
		В тимчасово окупованих АР Крим і м. Севастополі під видом органів державної влади створені окупаційні адміністрації Російської Федерації, які забезпечують подальшу окупацію та здійснюють управління указаними територіями на місцевому рівні. Також представниками влади і Збройних Сил Російської Федерації вчинялися дії щодо зміни меж території та державного кордону України на решті території держави. Так, вказаними особами організовувалися та проводилися у березні-квітні 2014 р. антиурядові протестні акції, найбільш масові з яких  у Луганській, Донецькій, Харківській, Дніпропетровській, Запорізькій, Миколаївській, Херсонській та Одеській областях. Основою їх метою було поширення сепаратистських проросійських гасел та здійснення силового захоплення адміністративних будівель органів державної влади для послідуючої організації незаконних референдумів, спрямованих на порушення територіальної цілісності України. З метою гарантованого досягнення указаних цілей та створення видимості того, що в Україні триває внутрішній конфлікт, представники влади та Збройних Сил Російської Федерації вирішили створити на її території терористичні організації, які поряд із основною функцією  здійснення терористичної діяльності, повинні створити враження діяльності в межах Донецької та Луганської областей опозиційних сил, які нібито від імені та за цілковитої підтримки місцевого населення відстоюють їх право на самовизначення та незалежність, що прямо суперечить Конституції України та нормам міжнародного права. Так, під безпосереднім керівництвом та контролем невстановлених на цей час представників влади та Збройних Сил Російської Федерації 07.04.2014 р. на території Донецької області України створено терористичну організацію «Донецька народна республіка» (далі  «ДНР»), а 27.04.2014 р. на території Луганської області України  терористичну організацію «Луганська народна республіка» (далі  «ЛНР»), у складі яких утворені незаконні збройні формування. Контроль та координація діяльності цих терористичних організацій, як і їх фінансове та матеріальне забезпечення, у тому числі зброєю, боєприпасами, військовою технікою, здійснюється представниками влади та Збройних Сил Російської Федерації. Указані терористичні організації мають: конкретних лідерів, які підтримують між собою тісні взаємозв`язки, чітку ієрархію та структуру, яка складається з політичного та силового блоків, керівники та учасники яких підпорядковуються лідерам організації, а також розподіл функцій між її учасниками, на яких покладені відповідні обов`язки згідно з єдиним планом спільних злочинних дій. Так, на учасників політичного блоку, відповідно до плану спільних злочинних дій, покладаються наступні обов`язки: створення так званих органів державної влади ДНР та ЛНР та організація їх діяльності; видача нормативно-правових актів від імені нелегітимних органів державної влади ДНР та ЛНР; організація та проведення незаконного референдуму на території Донецької та Луганської областей про визнання суверенітету незаконних утворень ДНР та ЛНР; проведення агітаційної роботи серед населення щодо діяльності терористичних організацій ДНР та ЛНР з метою схиляння їх до участі у вказаних терористичних організаціях та отримання підтримки власної діяльності серед мешканців східних регіонів України; організація збору та отримання матеріальної і фінансової допомоги від інших учасників терористичних організацій та осіб, лояльно налаштованих до їх діяльності, а також розподіл такої допомоги; налагодження взаємодії між терористичними організаціями ДНР та ЛНР та її лідерами з метою координації дій, спрямованих на повалення конституційного ладу та захоплення державної влади в Україні, а також дій, спрямованих на зміну меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України; налагодження взаємодії з прихильниками злочинної діяльності, що перебувають за кордоном з метою координації дій, отримання матеріальної і гуманітарної допомоги та озброєння, а також залучення іноземних громадян для протидії правоохоронним органам та ЗС України; налагодження взаємодії з місцевими та закордонними засобами масової інформації з метою їх використання для агітацій, висвітлення діяльності ДНР та ЛНР, дискредитації діяльності органів державної влади України та осіб, задіяних у ході проведення антитерористичної операції, та формування думки серед населення про законність власних дій, а також вчинення за допомогою таких ЗМІ закликів до повалення конституційного ладу і захоплення державної влади в Україні та дій, спрямованих на зміну меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України; надання матеріальної та організаційної допомоги учасникам бойового блоку ДНР та ЛНР для забезпечення їх протиправної діяльності; забезпечення учасників ДНР та ЛНР транспортом, символікою, агітаційними та іншими необхідними матеріалами. На учасників силового блоку, відповідно до плану спільних злочинних дій, покладались наступні обов`язки: систематична організація та ведення збройного опору, незаконної протидії та перешкоджання виконанню службових обов`язків співробітниками правоохоронних органів України і військовослужбовцями ЗС України; організація у групи осіб, які є прихильниками злочинної діяльності учасників ДНР та ЛНР, озброєння зазначених осіб та керівництво їхніми діями, з метою опору представникам державної влади та унеможливлення припинення злочинної діяльності правоохоронними органами та ЗС України; створення не передбачених законом збройних формувань та участь у їх діяльності; вербування нових учасників до складу силового блоку ДНР та ЛНР та керівництво їхніми діями; захоплення населених пунктів, будівель, військових частин та інших об`єктів на території Донецької та Луганської областей; скоєння терористичних актів та диверсій на території України; захоплення зброї чи заволодіння у інший спосіб боєприпасами, вибуховими речовинами, військовою технікою, транспортними засобами, а також будівництво укріплень з метою протидії діяльності осіб, задіяних у проведенні антитерористичної операції та забезпечення власної злочинної діяльності; викрадення осіб з метою отримання матеріальної вигоди та залякування мешканців, які підтримують діючу владу в Україні; силова підтримка учасників політичного блоку при проведенні незаконного референдуму на території Донецької та Луганської областей про визнання суверенітету незаконних державних утворень ДНР та ЛНР, а також укріплення та охорона зайнятих ними будівель та споруд; вчинення дій, спрямованих на унеможливлення проведення 25.05.2014 р. позачергових виборів Президента України на території Донецької та Луганської областей; організація поставок зброї, боєприпасів, вибухових речовин, військової техніки та їх розподіл серед учасників терористичної організації; охорона полонених військовослужбовців ЗС України, інших військових формувань та цивільного населення, незаконно утримуваних учасниками терористичних організацій. На керівників блоків покладається керівництво, організація дій та контроль за діяльністю підлеглих їм співучасників злочину за допомогою керівників груп, що входять до складу вказаних блоків. Основними завданнями учасників указаних терористичних організацій є насильницьке повалення конституційного ладу, захоплення державної влади в Україні, зміна меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, шляхом застосування зброї, вчинення терористичних актів  здійснення вибухів, підпалів та інших дій, які створюють небезпеку для життя та здоров`я людини, загрозу заподіяння значної майнової шкоди та настання інших тяжких наслідків. Враховуючи викладене, ДНР і ЛНР є стійкими об`єднаннями невизначеної кількості осіб (більше трьох), створені з метою здійснення терористичної діяльності, у межах яких здійснено розподіл функцій, встановлено правила поведінки, обов`язкові для цих осіб під час підготовки і вчинення терористичних актів, а тому згідно ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» є терористичними організаціями.
		07.04.2014 р. за поданням керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України, погодженим із Головою Служби безпеки України, на території Донецької і Луганської областей розпочато проведення антитерористичної операції (далі  «АТО»). 13.04.2014 р. через посилення сепаратистських виступів та захоплення державних установ на сході України, виконуючий обов`язки Президента України Указом № 405/2014 від 14.04.2014 р. затвердив рішення Ради національної безпеки і оборони України «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України», та Україною розпочато на території Донецької та Луганської областей широкомасштабну АТО із залученням ЗС України та інших військових формувань.
		Визнання Верховною Радою України ДНР та ЛНР терористичними організаціями, як і численні злочини, вчинені їх представниками, знайшли своє відображення у Заяві Верховної Ради України № 1596-VII від 22.07.2014 р. «Про трагічну загибель людей внаслідок терористичного акту над територією України», схваленій постановою Верховної Ради України, Заяві Верховної Ради України № 1597-VII від 22.07.2014 р. «Щодо протидії поширенню підтримуваного Російською Федерацією міжнародного тероризму», схваленій постановою Верховної Ради України, Зверненні Верховної Ради України до Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, національних парламентів держав-членів ЄС, США, Канади, Японії та Австралії щодо масового розстрілу людей під Волновахою в Україні, затвердженому постановою Верховної Ради України № 106-VIII від 14.01.2015 р., Заяві Верховної Ради України №337-VIII від 21.04.2015 р. «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», схваленій постановою Верховної Ради України. Отже, Верховною Радою України, як єдиним законодавчим органом державної влади, констатовано віднесення ДНР та ЛНР до терористичних організацій, а відповідних осіб, які забезпечують їх функціонування, як учасників терористичної організації.
		Відповідно до положень Європейської Конвенції про боротьбу з тероризмом № ETSN190 від 27.01.1977 р., Протоколу від 15.05.2003 р., що вносить зміни до зазначеної Конвенції, Резолюції Ради Безпеки ООН по боротьбі з тероризмом № 1373 від 28.09.2001 р., Конвенції Ради Європи про запобігання тероризму від 16.05.2005 р. терористична організація виділена як вид злочинної організації за спеціальною метою  здійснення терористичної діяльності. Водночас, відповідно до Закону України «Про боротьбу з тероризмом» терористична діяльність  діяльність, яка охоплює: планування, організацію, підготовку та реалізацію терористичних актів; підбурювання до вчинення терористичних актів, насильства над фізичними особами або організаціями, знищення матеріальних об`єктів у терористичних цілях; організацію незаконних збройних формувань, злочинних угруповань (злочинних організацій), організованих злочинних груп для вчинення терористичних актів, так само як і участь у таких актах; вербування, озброєння, підготовку та використання терористів; пропаганду і поширення ідеології тероризму; фінансування та інше сприяння тероризму. 
		Терористичні організації створюються для вчинення діянь, передбачених частинами 1-3 ст. 258 КК України, а також інших злочинів терористичної спрямованості, тобто діянь, направлених на залякування населення з метою спонукання держави, міжнародної організації, фізичної чи юридичної особи до прийняття чи відмови від прийняття будь-якого рішення. При цьому, злочини терористичної організації відрізняються від інших споріднених злочинів саме фактором цілеспрямованості залякування населення як засобу досягнення поставленої мети. Враховуючи вищевикладене, ДНР та ЛНР містять усі необхідні ознаки терористичної організації, мають стабільний склад лідерів, які підтримують між собою тісні стосунки, централізоване підпорядкування учасників політичного та силового блоків лідерам організацій, а також план злочинної діяльності та чіткий розподіл функцій учасників щодо його досягнення.
		Виходячи із системного аналізу положень ст. 28 КК України та ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», терористична організація за своєю правовою природою є одним із різновидів стійких злочинних об`єднань. Установлення наявності чи відсутності у певної групи чи організації ознак такого об`єднання та визначення його виду належить до повноважень суду при ухваленні вироку про притягнення до кримінальної відповідальності фізичних осіб за участь у злочинному об`єднанні, оскільки такі ознаки є обов`язковими елементами складу відповідних злочинів.
		Для підтримки підконтрольних терористичних організацій ДНР та ЛНР представники влади Російської Федерації створили іррегулярні збройні формування. Указані збройні формування систематично підкріплювалися найманцями з Російської Федерації, у тому числі з числа звільнених у запас військовослужбовців Збройних Сил Російської Федерації, а також постачанням зброї і військової техніки, у тому числі танки, артилерійські системи, протитанкові засоби та зенітно-ракетні комплекси, що постачались Російською Федерацією на територію України. Учасниками терористичних організацій ДНР та ЛНР за підтримки незаконних збройних формувань, озброєних банд, груп найманців, у тому числі засланих в Україну з Російської Федерації, а також розвідувально-диверсійних груп, які очолювали офіцери ГУ ГШ ЗС РФ, шляхом вчинення терористичних актів, захоплення адміністративних будівель і ключових об`єктів інфраструктури, актів застосування збройної сили проти держави України, а також інших злочинів, здійснено окупацію частини території Донецької та Луганської областей, взято під контроль частину державного кордону України в указаних областях. Керівники терористичних організацій ДНР та ЛНР за сприяння та координації представників влади Російської Федерації провели фіктивні референдуми про відокремлення Донецької і Луганської областей від України та проголошення їх незалежними державами. Усвідомлюючи, що законні дії сил АТО по припиненню діяльності терористичних організацій та відновленню конституційного правопорядку на території України ставлять під загрозу реалізацію їх злочинного плану, представники влади Російської Федерації залучили до його виконання не лише терористичні організації та іррегулярні збройні формування, а й регулярні підрозділи Збройних Сил Російської Федерації, які здійснювали ракетно-артилерійські обстріли, а також збройні напади на підрозділи і позиції сил АТО з території Російської Федерації. Зокрема, 22.06.2014 р. диверсійно-розвідувальною групою Збройних СилРосійської Федерації із застосуванням мінометів, гранатометів та стрілецької зброї обстріляно ІНФОРМАЦІЯ_7 на перехресті доріг Біловодськ-Чугінка-Розквіт. 05.07.2014 р. диверсійно-розвідувальною групою Збройних Сил Російської Федерації, яка рухалася на двох маломірних плавзасобах з боку Російської Федерації в Азовському морі, здійснено мінометний обстріл підрозділів « ІНФОРМАЦІЯ_8 » і «Сєдове» ІНФОРМАЦІЯ_9 . 11.07.2014 р. з території Російської Федерації із реактивної системи залпового вогню БМ-21 «Град» здійснено обстріл підрозділу тактичного угрупування « ІНФОРМАЦІЯ_7 » в районі населеного пункту Зеленопілля. У травні-липні 2014 р. силами АТО взято під контроль приблизно 70 відсотків території Донецької та Луганської областей, звільнено від учасників терористичних організацій значну кількість міст і населених пунктів та забезпечено контроль за основними транспортними комунікаціями. При цьому м. Луганськ, м. Горлівка Донецької області та частково м. Донецьк були блоковані. Враховуючи указані успіхи сил АТО, з метою перешкодити їм відновити контроль над державним кордоном України в Донецькій і Луганській областях представники влади Російської Федерації прийняли рішення про необхідність вторгнення регулярних підрозділів Збройних Сил Російської Федерації на територію Донецької області. Упродовж 7-11.08.2014 р. здійснено посилення угруповання Збройних Сил Російської Федерації уздовж Державного кордону України, яке нараховувало до 32 батальйонно-тактичних груп та 3 ротно-тактичних груп. Чисельність особового складу становила не менше 45 100 осіб, танків  до 160одиниць,БМП таБТР  до 1360 одиниць, артилерії  до 350 одиниць, РСЗВ  до 130 одиниць, бойових літаків 192 одиниці, вертольотів  137 одиниць. 24.08.2014 р. військовослужбовці 331-го гвардійського парашутно-десантного полку 98-ї дивізії ПДВ Збройних Сил Російської Федерації загальною кількістю близько 400 осіб у взаємодії з іншими невстановленими підрозділами Збройних Сил Російської Федерації у складі 3-х батальйонно-тактичних груп (військовослужбовці Збройних Сил Російської Федерації у кількості понад 3500 осіб, у розпорядженні яких перебувало близько 60 танків, 320 БМД та БМП, 60 гармат, у тому числі до 16 протитанкових, близько 45 мінометів), діючи на виконання злочинного наказу представників влади і Збройних Сил Російської Федерації, з метою зміни меж території та державного кордону України шляхом ведення агресивної війни здійснили широкомасштабне вторгнення на територію України в районі населених пунктів Побєда-Берестове Старобешевського району Донецької області та маршем просунулися в район м. Іловайська Донецької області, де оточили підрозділи сил АТО. При цьому з метою введення в оману сил АТО, на військовій техніці Збройних Сил Російської Федерації було знято або замасковано тактичні знаки, які вказували на її приналежність до Збройних Сил Російської Федерації, а замість них нанесені розпізнавальні позначки, які використовувалися силами АТО.
		29.08.2014 р., безпосередньо під час виходу особового складу підрозділів сил АТО з оточення в районі АДРЕСА_2 у похідному (не бойовому) порядку за визначеним маршрутом в якості наданого представниками влади і Збройних Сил Російської Федерації гуманітарного коридору в районі населених пунктів Старобешево, Чумаки, Новодворське, Агрономічне, Многопілля, Червоносільське, Осикове, Новокатеринівка Донецької області дві колони сил АТО за наказами вищевказаних осіб були розстріляні підрозділами Збройних Сил Російської Федерації та учасниками терористичної організації ДНР. У період з літа 2014 р. по листопад 2015 р. для організації оперативного управління й контролю іррегулярних збройних формувань Російської Федерації та підрозділів терористичних організацій ДНР і ЛНР, їх забезпечення (фінансування) озброєнням, військовою технікою та іншим майном на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей представниками влади і Збройних Сил Російської Федерації сформовано два армійські корпуси: 1-й армійський корпус зі складом: 5 бригад, 3 окремі полки, 8 окремих батальйонів (дивізіонів), 5 батальйонів територіальної оборони та 2 окремі роти на окупованій території Донецької області та 2-й армійський корпус зі складом: 4 бригади; 2 окремі полки; 6 окремих батальйонів (дивізіонів), 8 батальйонів територіальної оборони, 2 окремі роти на окупованій території Луганської області, які укомплектовувалися за рахунок підрозділів учасників терористичних організацій ДНР і ЛНР та регулярних військ Збройних Сил Російської Федерації. Незаконні збройні формування терористичних організацій ДНР і ЛНР, іррегулярні збройні формування Російської Федерації та військовослужбовці Збройних Сил Російської Федерації чинять збройний опір Україні у відновленні територіальної цілісності та забезпеченні правопорядку, при цьому учасники політичного блоку вказаних терористичних організацій, за підтримки та сприяння представників влади Російської Федерації під видом органів державної влади створили окупаційні адміністрації Російської Федерації, які забезпечують подальшу окупацію та здійснюють управління вказаними територіями на місцевому рівні. З огляду на викладене, між державами Російська Федерація та Україна з 20.02.2014 р. триває збройний конфлікт міжнародного характеру.
		Частиною 2 ст. 1 Закону України № 1207-VII від 15.04.2014 р. «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» констатовано, що тимчасова окупація території України розпочалася 20.02.2014 р.
		Законом України № 2268-VIII від 18.01.2018 р. «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» визначено, що збройна агресія Російської Федерації розпочалася з неоголошених і прихованих вторгнень на територію України підрозділів збройних сил та інших силових відомств Російської Федерації, а також шляхом організації та підтримки терористичної діяльності; Російська Федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань Російської Федерації, що складаються з регулярних з`єднань і підрозділів, підпорядкованих Міністерству оборони Російської Федерації, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам Російської Федерації, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих Російською Федерацією, а також за допомогою окупаційної адміністрації Російської Федерації, яку складають її державні органи та структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, та підконтрольні Російській Федерації самопроголошені органи, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України.
		Згідно ч. 1, 2 ст. 2 Женевської Конвенції від 12.08.1949 р. «Про захист цивільного населення під час війни», що ратифікована Указом Президії Верховної Ради Української Радянської Соціалістичної Республіки від 03.07.1954 р. «Про ратифікацію Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року про захист жертв війни», ця Конвенція застосовується до всіх випадків оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо одна з них не визнає стану війни. Конвенція також застосовується до всіх випадків часткової або цілковитої окупації Високої Договірної Сторони, навіть якщо ця окупація не натрапляє на жодний збройний спротив.
		Статтею 4 Женевської Конвенції від 12.08.1949 р. «Про поводження з військовополоненими» визначено, що військовополоненими є особи, які потрапили в полон до супротивника й належать, серед іншого, до особового складу збройних сил сторони конфлікту.
		Статтями 13 і 14 Женевської Конвенції від 12.08.1949 р. «Про поводження з військовополоненими» визначено положення щодо захисту військовополонених: з військовополоненими необхідно завжди поводитися гуманно; забороняється вчинення дій, які створюють серйозну загрозу здоров`ю військовополоненого; жодного військовополоненого не можна піддавати фізичному каліченню; військовополонені завжди повинні бути захищеними, зокрема від актів насилля чи залякування, а також від образ та цікавості публіки; військовополонені за всіх обставин мають право на повагу до їхньої особи й честі.
		У ходідосудового розслідуванняустановлено,що громадянкаУкраїни ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,вчинила кримінальні правопорушення проти громадської безпеки, а також миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку за наступних обставин. Так, у період з березня по серпень 2014 р. ОСОБА_6 , знаходячись у невстановленому досудовим слідством місці на території Донецької області, усвідомлюючи, що діяльність терористичної організації ДНР та її підрозділів є незаконною, спрямована на зміну меж території України, призводить до загибелі людей, заподіяння значних матеріальних збитків та інших тяжких наслідків, з особистих мотивів та метою, а також з метою сприяння Російській Федерації у веденні агресивної війни проти України, діючи умисно, за невстановленихслідством обставиндобровільно вступиладо складунезаконного збройногоформування такзваного Народногоополчення Донбасу.Після вступудо зазначеногозбройного формуванняневстановленими їїкерівниками на ОСОБА_6 покладено виконанняобов`язків конвоїра.Невстановленими керівникамитак званогоНародного ополченняДонбасу татерористичної організаціїДНР на ОСОБА_6 ,як наконвоїра вказаногонезаконного збройногоформування ускладі цієїтерористичної організації,покладено обов`язкизохорони і конвоювання військовослужбовців ЗС України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які були захоплені у полон. Таким чином,  ОСОБА_6 входить до складу збройних сил сторони, що перебуває в конфлікті, та бере безпосередню участь у воєнних діях, відповідно до ч. 2 ст. 43, ч. 2 ст. 44 Додаткового протоколу від 08.06.1977 р. до Женевських конвенцій від 12.08.1949 р., що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), є комбатантом, у зв`язку з чим зобов`язана додержуватися норм міжнародного права, застосовуваних у період збройних конфліктів. З метою виконання покладених на ОСОБА_6 обов`язків та завдань керівництвом так званого Народного ополчення Донбасу та терористичної організації ДНР була забезпечена вогнепальною зброєю, боєприпасами до неї та необхідною формою одягу. Упродовж березня-серпня 2014 р. військовослужбовці ЗС України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які були залучені до проведення АТО на території Донецької та Луганської областей, виконуючи свої обов`язки по захисту територіальної цілісності та недоторканості України, були захоплені у полон невстановленими на цей час військовослужбовцями Збройних Сил Російської Федерації і учасникамитерористичної організаціїДНР,незаконно позбавленіволіта доставлені для утримання до приміщення колишнього Управління СБ України в Донецькій області. Захоплені військовослужбовці ЗС України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань згідно ст. 4 Женевської Конвенції від 12.08.1949 р. «Про поводження з військовополоненими» є військовополоненими. Так, ОСОБА_6 24.08.2014 р. приблизно о 14 год. знаходячись на вул. Артема, неподалік пл. Леніна у м. Донецьку, приймаючи участь у складі створеного підконтрольною Російською Федерацією терористичною організацією ДНР незаконного збройного формування так званого Народного ополчення Донбасу, виконуючи накази керівників указаного незаконного збройного формування і відведені їй функції, розуміючи, що військовослужбовці ЗС України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які взяті у полон учасниками незаконних збройних формувань, припинили участь у воєнних діях та позбавлені можливості чинити спротив, діючи умисно, порушила вимоги ст. 68 Конституції України, не дотрималася положень ст.ст. 3, 68 Конституції України, посягнула на права і свободи, честь і гідність інших людей, забезпечила проведення параду полонених, здійснила їх примусове конвоювання по АДРЕСА_3 , зокрема, ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , а також інших військовослужбовців ЗС України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань. За викладенихвище обставин ОСОБА_6 підозрюється вучасті у діяльності не передбачених законом збройних формувань, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 260 КК України.
		Крім того у невстановлений період часу, однак не пізніше 24.08.2014р., керівники терористичної організації ДНР, які діяли під безпосереднім керівництвом та контролем невстановлених на цей час представників влади Російської Федерації та Збройних Сил Російської Федерації, з метою продовження формування хибного образу частини українського населення як націонал-фашистів, знищення патріотичного і бойового духу у військовослужбовців ЗС України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, вирішили провести 24.08.2014 р., тобто в День незалежності України, яке є державним загальнонародним святом України, так званий «парад полонених», який полягав у примусовому конвоюванні полонених військовослужбовців України по центральній частині м. Донецька, тобто виставленні полонених військовослужбовців ЗС України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань на показ місцевому населенню (публіці) та у такий спосіб дати можливість натовпу знущатися над ними. Указаний «парад полонених» порівнювався учасниками терористичної організації ДНР з історичною подією, а саме проведенням 17.07.1944р. по центральним вулицям м. Москва військовослужбовців Німеччини, які були захоплені у полон військовослужбовцями Збройних Сил Союзу Радянських Соціалістичних Республік. Так, 24.08.2014 р. приблизно о 14 год. на вул. Артема, неподалік пл. Леніна у м. Донецьку були доставлені полонені, зокрема ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , а також інші військовослужбовці ЗС України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які були вишикувані у похідну колону та у супроводі озброєних гвинтівками з багнетами учасників незаконних збройних формувань, у тому числі так званого Народного ополчення Донбасу, які рухались по обом сторонам колони полонених, примусово конвойовані по вказаній центральній вулиці м. Донецьк до пр-ту Гурова у АДРЕСА_3 . При цьому під час руху указаної колони місцеві мешканці, користуючись беззахисним станом військовополонених та відсутністю у них можливості до самозахисту, вигукували в їх адресу принизливі та образливі слова, різного роду погрози та прокльони, наносили їм удари та побої, плювали слиною, кидали в них яйця і інші предмети, чим принижували їх честь і гідність. У свою чергу ОСОБА_6 24.08.2014 р. приблизно о 14 год., знаходячись на вул. Артема, неподалік пл. Леніна у м. Донецьку, приймаючи участь у складі створеного підконтрольною Російською Федерацією терористичної організації ДНР незаконного збройного формування так званого Народного ополчення Донбасу, виконуючи накази керівників указаного незаконного збройного формування і відведені їй функції, розуміючи, що військовослужбовці ЗС України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які взяті у полон учасниками незаконних збройних формувань, припинили участь у воєнних діях та позбавлені можливості чинити спротив, усвідомлюючи, що вони знаходяться під захистом міжнародного гуманітарного права, діючи умисно, у порушення вимог ст.ст. 3, 68 Конституції України, ст.ст. 13 і 14 Женевської конвенції від 12.08.1949 р. про поводження з військовополоненими вчинила жорстоке поводження з військовополоненими та інше порушення законів і звичаїв війни  забезпечила проведення «параду полонених», здійснила їх примусове конвоювання по АДРЕСА_3 , зокрема ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , а також інших військовослужбовців ЗС України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань. У зв`язку з вчиненням указаних дій, ОСОБА_6 підозрюється у вчиненні жорстокого поводження з військовополоненими та іншого порушення законів і звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, тобто злочину, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України.
		У судовому засіданні прокурори підтримала клопотання, просили його задовольнити.
		У судовому засіданні підозрювана, її захисник просили відмовити у задоволенні клопотання.
		Слідчий суддя, вивчивши клопотання, вислухавши учасників провадження, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів  з точки зору достатності і взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, дійшов наступних висновків.
		19.01.2021 р. ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 , повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 260, ч. 1 ст. 438 КК України.
		Частиною 2 статті 29Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та порядку, встановлених законом.
		Слідчий суддя, суд згідно частини першої статті 194КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
		Слідчий суддя, враховуючи, що відповідно до частини п`ятої статті 9КПК кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, приймає до уваги, що згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі «Феррарі-Браво проти Італії» не можна ставити питання про те, що арешт є виправданим тільки тоді, коли доведено факт вчинення і характер інкримінованих правопорушень, оскільки останнє є завданням попереднього розслідування. Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Фокс, Кемпбел і Гартлі проти Сполученого Королівства» зазначив, що «обґрунтована підозра» передбачає наявність фактів або інформації, які б могли переконати об`єктивного спостерігача у тому, що відповідна особа могла вчинити злочин.
		Слідчий суддя, перевіряючи обґрунтованість підозри, вважає, що дані які вказують на обґрунтовану підозру, які навіть в сторонньої людини не можуть викликати розумних сумнівів, підтверджуються долученими до матеріалів клопотання доказами, а саме: протоколами допиту свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_17 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , протоколами предявлення особи для впізнання за фотознімками, які проведені за участі свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_17 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , протоколами огляду Інтеренет-ресурсів із публікацією фотозображень проведення проходження військовополонених ЗС України від 24.08.2014 р. на території м. Донецька, висновком експерта № СЕ-19-20/7261-КТ від 26.03.2020 р., висновком експерта № СЕ-19-20/13048-ФТ від 09.06.2020 р., іншими матеріалами кримінального провадження у своїй сукупності. Зокрема, допитами свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_17 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 встановлено, що у 2014 р. під час прийняття участі у проведенні АТО у складі ЗС України на території Донецької області вони були захоплені у полон учасниками незаконного збройного формування самопроголошеної так званої ДНР. 24.08.2014 р. представниками влади незаконної самопроголошеної так званої ДНР на території м. Донецька було проведено масові заходи для цивільного населення із залученням учасників незаконних збройних формувань, під час яких було проведено прохід військовополонених із числа, військових ЗС України по вулицям м. Донецька, у якому допитані свідки приймали участь які серед осіб, що здійснювали їх конвоювання, впізнали ОСОБА_6 . Під час проведення впізнання особи за фотознімками за участю свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_17 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 вони опізнали ОСОБА_6 як особу, яка здійснювала конвоювання військовополоненних ЗС України під час їх проведення на так званому параді у м. Донецьку, що мав місце 24.08.2014 р. Відповідно до висновку судової портретної експертизи № СЕ-19-20/13048-ФТ зображення особи, що здійснювала конвоювання військовослужбовців, що завантежені із Інтернет-ресурсів, що публікували новини про проведення колони військовополоненних ЗС України по вулицям Донецька 24.08.2014 р., та зображення особи на особовій картці особи, яка виготовляє паспорт для виїзду закордон, на ім`я ОСОБА_6 належать одній особі. 
		Слідчий суддя, приймаючи рішення, виходить з того, що зазначені у клопотанні обставини підозри мають місце і підтверджуються на цьому етапі розслідування достатньою сукупністю даних, які приведені у клопотанні, та доданих матеріалах, та з того, що слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні кримінального правопорушення, а тільки на підставі розумної оцінки сукупності отриманих даних зобов`язаний визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною і достатньою для застосування щодо неї обмежувального заходу, тому, з огляду на наведені у клопотанні дані, у слідчого судді є всі підстави для висновку про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_6 кримінальних правопорушень, інкримінованих їй стороною обвинувачення. Представлені докази об`єктивно зв`язують підозрювану з певними злочинами, на даному етапі хоча і не можна стверджувати про їх достатність для негайного засудження, проте можна дійти висновку про виправданість подальшого розслідування або висунення звинувачення (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Джон Мюррей проти Сполученого Королівства», у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства»), отже на даний час у кримінальному провадженні існують обставини, з якими закон пов`язує можливість застосування до особи одного із запобіжних заходів, передбачених статтею 176 КПК України.
		Згідно статті 177КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобіганням спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення або продовжити злочинну діяльність.
		Згідно статті 178КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 КПК України, слідчий суддя на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний в сукупності оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3) вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого; 4) міцність соціальних зав`язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого; 7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; 8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; 9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.
		Слідчий суддя, вирішуючи питання про застосування до підозрюваної запобіжний захід, враховує не тільки положення, які передбачені КПК України, а й вимоги пунктів 3 і 4 статті 5 Конвенції про захист прав людини основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, за якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливо тільки у передбачених законом випадках за встановленою законом процедурою, втім ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватись виключно на підставі суворості можливого судового рішення. Згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі «Клоот проти Бельгії» серйозність обвинувачення може служити для суду підставою для постановлення рішення про поміщення і утримання підозрюваного під вартою з метою запобігання спробі вчинення подальших порушень. Однак необхідно, щоб небезпека була явною, а запобіжний захід необхідний у світлі обставин справи і, зокрема, біографії і характеристики особи, про яку йдеться. Згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бойченко проти Молдови» одне тільки посилання судів на відповідну норму закону без вказівки підстав, з яких вони вважають обґрунтованими твердження про те, що ніби заявник може перешкоджати провадженню у справі, переховуватися від правосуддя або скоювати нові злочини, не є достатнім для ухвалення рішення про обрання запобіжного заходу. Згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі «Мамедова проти Росії» посилання на тяжкість обвинувачення, як на головний чинник при оцінці ймовірності, що заявник переховуватиметься від правосуддя, перешкоджатиме ходові розслідування або вчинятиме нові злочини, є недостатнім, хоча суворість покарання і є визначальним елементом при оцінці ризику переховування від правосуддя чи вчинення нових злочинів і що потребує позбавлення волі, не можна оцінювати з винятково абстрактного погляду, беручи до уваги тільки тяжкість злочину. Враховуючи, що відповідно до частини п`ятої статті 9КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, слідчий суддя приймає до уваги, що згідно рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Феррарі-Браво проти Італії» не можна ставити питання про те, що арешт є виправданим тільки тоді, коли доведено факт вчинення і характер інкримінованих правопорушень, оскільки останнє є завданням попереднього розслідування.
		Стороною обвинувачення в судовому засіданні доведено наявність ризиків, передбачених статтею 177 КПК України.Вирішуючи клопотанняпро застосуваннязапобіжного заходуу видітримання підвартою,слідчий суддятакож враховуєтяжкість злочинів,їх характер,дані,які характеризуютьпідозрювану,її вік,стан здоров`я,сімейний станта враховує,що триманняпід вартоює винятковимзапобіжним заходом,приходить висновку,що доказита обставини,на якіпосилається сторонаобвинувачення уклопотанні,дають достатніпідстави слідчомусудді дійтивисновку пронаявність ризиків,які наведенівище,а дляїх запобіганнявважає недостатнімзастосування більшм`якого запобіжногозаходу.Застосування запобіжногозаходу відносно ОСОБА_6 у видітримання підвартою єпропорційним легітимнійметі,яка ставитьсядо застосуваннязапобіжних заходів,а відтакприходить довисновку прозадоволення клопотання,і,враховуючи обставинивчинення кримінальнихправопорушень,враховуючи підставиі обставини,передбачені статтями177,178КПК України,з урахуваннямчастини п`ятоїстатті 176КПК України(запобіжнійзаходи увиді заставине можутьбути застосованідо осіб,які підозрюютьсяабо обвинувачуютьсяу вчиненнізлочину,передбаченого статтею260КК України),не визначаєрозмір заставиу кримінальномупровадженні,оскільки з моменту внесенням застави підозрюваний вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у виді застави.
		Керуючись статтею 29 Конституції України, статтями 176, 177, 178, 181, 183, 184, 193, 194, 196, 202, 205, 309, 532, 534 КПК України, слідчий суддя
		ухвалив:
		Клопотання  задовольнити.
		Застосувати до ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, народилася у м. Донецьку, зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_4 , запобіжний захід у виді тримання під вартою строком до 20 березня 2021 р., включно, в межах строку досудового розслідування кримінального провадження № 12020000000000174 від 27.02.2020 р. без визначення розміру застави.
		Взяти ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , під варту в залі суду.
		Ухвала слідчого судді підлягає негайному виконанню після її проголошення.
		Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її оголошення. 
		Слідчий суддя ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...