Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/11258/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо.
Надіслано для оприлюднення: 24.02.2021. Зареєстровано: 26.02.2021. Забезпечено надання загального доступу: 01.03.2021.
Дата набрання законної сили: 23.02.2021
Номер судового провадження: A/855/23570/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		  ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД01010,  м. Київ,  вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6apladm.ki.court.gov.ua
		 
		Головуючий у першій інстанції: Каракашьян С.К.
		                                                                                                                               Суддя-доповідач: Епель О.В.
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		23 лютого 2021 року                                                                                   Справа № 640/11258/20
		 
		Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: 
		Головуючого судді:                      Епель О.В., 
		суддів:                                              Карпушової О.В., Степанюка А.Г.,
		за участю секретаря                     Сакевич Ж.В.,
		представника позивача          Алексєєва О.І.,
		представника відповідача          Мальцева С.С.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 жовтня 2020 року у справі 
		 
		за позовом            ОСОБА_1 
		 
		до                     Кабінету Міністрів України,
		 
		треті особи, які не заявляють 
		самостійні вимоги на предмет спору: Пенсійний фонд України, 
		Міністерство соціальної політики України, 
		Головне управління Пенсійного фонду України 
		в Донецькій області, 
		Покровське об`єднане управління 
		Пенсійного фонду України в Донецькій області,
		 
		про                     визнання протиправним та нечинним положення постанови,
		 
		В С Т А Н О В И В :
		 
		Історія справи.
		ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з позовом до Кабінету Міністрів України (далі - відповідач), треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору: Пенсійний фонд України, Міністерство соціальної політики України, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Покровське об`єднане управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та нечинним абзацу 21 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637, який доповнений згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 788 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» та має наступний зміст: «Суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України».
		В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що з 01.01.1992 вона набула право на отримання пенсії за віком та отримувала пенсію в Покровському ОУПФУ Донецької області як внутрішньо переміщена особа, але до червня 2018 року зазначений орган ПФУ припинив виплату належної їй пенсії, у зв`язку з чим вона звернулася до суду і судовим рішенням у справі №  200/10018/19-а її права були захищені, а саме визнано протиправною бездіяльність Покровського ОУПФУ щодо невиплати їй пенсії та зобов`язано відновити її виплату з 01.06.2018.
		Разом з тим, позивач зазначила, що таке рішення суду не було виконано внаслідок існування абзацу 21 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637, яким передбачено здійснення обліку пенсій внутрішньо переміщених осіб в органі, що здійснює пенсійні виплати, та їх виплати на умовах окремого порядку, визначеного КМ України.
		При цьому, позивач вказує, що КМ України такого порядку на реалізацію зазначеної норми та прав відповідної категорії осіб прийнято не було.
		Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 жовтня 2020 року адміністративний позов було задоволено повністю.
		Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуваним положенням нормативного - правового акту визначено можливість встановлення порядку виплати заборгованості по виплаті пенсії, який не відповідає статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
		При цьому, суд зазначив, що саме по собі надання можливості відповідачу встановлювати такий порядок, обмежує позивача в отриманні пенсії.
		Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити постанову про відмову в задоволенні позову.
		В обґрунтування своїх апеляційних вимог КМ України зазначає, що безпосередньо частиною першою статті 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено здійснення виплат пенсій у порядку, передбаченому КМ України, а тому оспорюване позивачем положення Постанови № 637 не суперечить законодавству і прийнято, на переконання апелянта, у межах та на підставі наданих йому повноважень, з дотриманням Конституції України.
		Крім того, апелянт стверджує, що права позивача не порушені оскаржуваним нею положенням Постанови КМ України, оскільки вона не отримує пенсію, присуджену їй у справі № 200/10018/19 не через таке положення, а внаслідок невиконання судового рішення. 
		З цих підстав апелянт вважає, що звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 обрала неправильний спосіб захисту свого права на пенсійне забезпечення і що належним способом захисту її права є виконання вказаного судового рішення.
		З цих та інших підстав апелянт вважає, що оскаржуване ним рішення суду прийнято за неповно та неправильно встановлених обставин, з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
		Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.12.2020 відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до судового розгляду.
		Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, наполягаючи на необґрунтованості доводів апелянта та правильності висновків суду першої інстанції. 
		При цьому, позивач зазначає, що приймаючи оскаржуване нею положення Постанови № 637, КМ України вийшов за межі повноважень, наданих йому Конституцією України, та стверджує, що таке положення порушує її право на пенсійне забезпечення, незалежно від рішення суду у справі № 200/10018/19.
		Міністерством соціальної політики України також подано відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому Міністерство просить таку скаргу задовольнити, зазначаючи, що виплата (продовження виплати) пенсій, що призначені внутрішньо переміщеним особам, здійснюється через рахунки та мережу установ і пристроїв АТ «Державний ощадний банк України» з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків на території населених пунктів, де органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі.
		Крім того, у своєму відзиві Міністерство зазначило, що суми пенсій, які не були виплачені внутрішньо переміщеним особам за минулі періоди, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, до дня їх відновлення.
		Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.02.2021 було продовжено строк судового розгляду цієї справи та відкладено судовий розгляд справи на 23.02.2021 о 13:25 год.
		Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню з наступних підстав.
		Обставини справи, установлені судом першої інстанції.
		Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 05.11.2014 Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову № 637 «Про здійснення соціальних виплат особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції».
		У подальшому до зазначеного нормативно-правового акта неодноразово було внесено зміни, станом на дату розгляду справи постанова № 637 має назву «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».
		Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 788 пункт  1 доповнено абзацом 21, яким визначено, що суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
		Позивач, вважаючи протиправним наведено положення постанови КМУ (зі змінами), а свої права як особи, на яку воно поширюється, порушеними, звернулася до суду з цим позовом.
		Нормативно-правове обґрунтування.
		Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законами України «Про Кабінет Міністрів України» від 27.02.2014 № 794-VII (далі - Закон №  794-VII), «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 № 1706-VII (далі - Закон № 1706-VII), «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» від 06.09.2012 №  5207-VI (далі - Закон № 5207-VI), Регламентом Кабінету Міністрів України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 № 950 (далі - Регламент).
		Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Статтею 14 Закону № 1706-VII визначено, що внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.
		Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 1706-VII, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
		Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон 1058-IV.
		У статті 46 Закону № 1058-IV визначено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
		Згідно з частиною першою статті 47 Закону № 1058-IV, пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
		Статтею 113 Конституції України передбачено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
		Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
		Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 49 Закону № 794-VІI Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.
		Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.
		Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
		Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
		Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.
		Організаційно-правові засади запобігання та протидії дискримінації визначено Законом № 5207-VI.
		Відповідно до статті 1 Закону № 5207-VI, дискримінація - це ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
		Непряма дискримінація - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
		Законодавство України ґрунтується на принципі недискримінації, що передбачає незалежно від певних ознак: забезпечення рівності прав і свобод осіб та/або груп осіб; забезпечення рівності перед законом осіб та/або груп осіб; повагу до гідності кожної людини; забезпечення рівних можливостей осіб та/або груп осіб.
		Статтею 6 Закону № 5207-VI визначено, що відповідно до Конституції України, загальновизнаних принципів і норм міжнародного права та міжнародних договорів України всі особи незалежно від їх певних ознак мають рівні права і свободи, а також рівні можливості для їх реалізації.
		Форми дискримінації з боку державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, юридичних осіб публічного та приватного права, а також фізичних осіб, визначені статтею 5 цього Закону, забороняються.
		Не вважаються дискримінацією дії, які не обмежують права та свободи інших осіб і не створюють перешкод для їх реалізації, а також не надають необґрунтованих переваг особам та/або групам осіб за їх певними ознаками, стосовно яких застосовуються позитивні дії, а саме: - спеціальний захист з боку держави окремих категорій осіб, які потребують такого захисту; - здійснення заходів, спрямованих на збереження ідентичності окремих груп осіб, якщо такі заходи є необхідними; - надання пільг та компенсацій окремим категоріям осіб у випадках, передбачених законом; - встановлення державних соціальних гарантій окремим категоріям громадян; - особливі вимоги, передбачені законом, щодо реалізації окремих прав осіб.
		Висновки суду апеляційної інстанції.
		Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що законодавством чітко визначено повноваження Кабінету Міністрів України у сфері пенсійного забезпечення.
		Разом з тим, до повноважень КМ України, зокрема належить визначення порядку виплати пенсії.
		Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на те, що положенням абзацу 21 пункту 1 постанови КМУ від 05.11.2014 № 637, яке є предметом судового спору в цій справі, передбачено визначення КМ України саме порядку виплати внутрішньо переміщеним особам пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення та які обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати.
		Отже, безпосередньо наведена норма не суперечить ані Конституції України, ані законодавству у сфері пенсійного забезпечення, зокрема Закону №  1058-IV, статтею 47 якого прямо передбачено повноваження саме КМ України визначати порядок виплати пенсій.
		Крім того, спірне положення Постанови КМ України також не містить ознак дискримінації у розумінні Закону № 5207-VI, а навпаки - встановлює спеціальний порядок реалізації прав окремої категорії осіб (внутрішньо переміщених осіб, яким не було виплачено пенсії, зокрема внаслідок припинення повноважень органів ПФУ на тимчасово непідконтрольній території), який націлений на забезпечення реальної можливості їх реалізації (фактичного отримання пенсійних виплат).
		При цьому, з приводу доводів позивача про те, що вказане положення постанови №  637 КМ України не реалізовано, колегія суддів зазначає, що предметом судового розгляду в цій справі є безпосередньо абзац 21 пункту 1 постанови КМУ від 05.11.2014 № 637, а не дії/бездіяльність КМ України щодо його реалізації (щодо визначення / не визначення порядку виплати внутрішньо переміщеним особам пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення та які обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати).
		Водночас, відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, у межах позовних вимог, а згідно з частиною п`ятою статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.
		Тож, дії/бездіяльність КМ України щодо реалізації абзацу 21 пункту 1 постанови КМ України від 05.11.2014 № 637 не є предметом судового розгляду в цій справі і в межах цього апеляційного провадження судовою колегією не перевіряються.
		Доводи позивача щодо невиконання судового рішення у справі №  200/10018/19-а, яким було захищено її право на пенсію, внаслідок існування спірного абзацу 21 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637, апеляційний суд вважає необґрунтованими та зазначає наступне.
		Наведені доводи позивача стосуються безпосередньо виконання судового рішення в іншій справі. 
		Втім, адміністративним процесуальним законодавством передбачено спеціальний інститут судового контролю (ст.ст. 382, 383 КАС України), метою якого є саме забезпечення ефективного захисту прав позивача, захищених судом, та реального виконання судового рішення, що набрало законної сили. 
		Тобто, невиконання відповідачем рішення суду в іншій справі може бути підставою для застосування процесуальних важелів, передбачених інститутом судового контролю, але не є підставою для звернення з новим позовом на захист тих самих прав, які вже захищені судом.
		Таким чином, звернувшись до суду з позовом у цій справі, позивач обрала неправильний спосіб захисту своїх прав та законних інтересів, які вона вважає порушеними.
		Водночас, аналізуючи доводи обох сторін та перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів відхиляє твердження апелянта про те, що оскаржуване позивачем у цій справі положення Постанови КМ України № 637 взагалі не стосується її прав та інтересів, оскільки, як вбачається з матеріалів цієї справи, позивач має статус внутрішньо переміщеної особи, тобто належить до категорії осіб, на яких поширюється дія вказаної Постанови. 
		Надаючи оцінку всім доводам учасників справи, судова колегія також приймає до уваги рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».
		Відповідно до ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» висновки ЄСПЛ є джерелом права.
		З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність достатніх та необхідних правових підстав для задоволення позову в цій справі.
		Відповідно до ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне встановлення обставин справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. 
		          Таким чином, апеляційна скарга Кабінету Міністрів України підлягає задоволенню частково, рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 жовтня 2020 року - скасуванню, а позов - залишенню без задоволення.
		Розподіл судових витрат.
		Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.
		Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України - задовольнити.
		Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 жовтня 2020 року - скасувати та ухвалити постанову, якою в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору: Пенсійний фонд України, Міністерство соціальної політики України, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Покровське об`єднане управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та нечинним положення постанови - відмовити повністю.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
		Повний текст судового рішення виготовлено 24 лютого 2021 року.
		 
		 
		Головуючий суддя                                        О.В. Епель
		 
		Судді:                                                            О.В. Карпушова
		 
		                                                                                           А.Г. Степанюк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...