Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/13668/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо; перебуванням іноземців та осіб без громадянства на території України, з них.
Надіслано для оприлюднення: 21.04.2021. Зареєстровано: 23.04.2021. Забезпечено надання загального доступу: 26.04.2021.
Дата набрання законної сили: 22.05.2021
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		 
		21 квітня 2021 року                               м. Київ                                          № 640/13668/20
		 
		Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи адміністративну справу за позовом громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування рішень,
		 
		встановив:
		 
		До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява громадянина Російської Федерації, Словацької Республіки та держави Ізраїль ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) з вимогами до Державної міграційної служби України (далі - відповідач, ДМС України) про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування рішення.
		23.06.2020 ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва позовну заяву позивача залишено без руху та надано строк на усунення недоліків. 
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.07.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи.
		23.07.2020 на адресу Окружного адміністративного суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання про зміну предмету позову.
		Через канцелярію суду 30.07.2020 відповідачем подано відзив від 27.07.2020 на позовну заяву. Також, від ДМС України на адресу суду надійшли заперечення на заяву про зміну предмету позову.
		06.10.2020 від представника позивача до суду надійшла заява про зміну предмету позову та клопотання про долучення доказів.
		Окрім того, цього ж дня від представника позивача до суду надійшли заяви про забезпечення доказів шляхом витребування у Національної поліції України (далі - НП України) копій матеріалів оперативно-розшукової справи, заведеної відносно ОСОБА_1 та копії листа Національної поліції України, на підставі якого ДМС України відкликало з Державної прикордонної служби України доручення.
		Ухвалою від 12.10.2020 вказані заяви представника позивача про забезпечення доказів призначено до розгляду у судовому засіданні на 20.10.2020.
		20.10.2020 ухвалами представнику позивача у забезпечені доказів відмовлено.
		20.11.2020 відповідачем подано заяву від 18.11.2020 №9.3-8912/1-20 про закриття провадження у справі.
		Ухвалою від 24.11.2020 запропоновано позивачу надати письмові пояснення щодо заявленого представником відповідача клопотання про закриття провадження в адміністративній справі.
		03.12.2020 від представника позивача надійшли письмові пояснення щодо заявленого відповідачем клопотання про закриття провадження у справі.
		04.12.2020 від представника позивача надійшли клопотання про витребування у НП України копій матеріалів оперативно-розшукової справи, заведеної відносно ОСОБА_1 та копії листа НП України від 28.08.2020 №10871/02/55-2020, а також надійшло клопотання про долучення доказів.
		У подальшому, від представника позивача надійшли клопотання від 21.01.2021 та 27.01.2021 про долучення доказів.
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.03.2021 заяву представника позивача про зміну предмета позову прийнято та встановлено відповідачу для подання відзиву на заяву, а позивачу для подання відповіді на відзив строк.
		На виконання вимог ухвали суду ДМС України15.04.2021 подано відзив, у якому з викладом обставин та наданих доказів висловлено прохання закрити провадження у справі.
		В свою чергу, 19.04.2021 представником позивача подано відповідь на відзив, у якій зазначено, що підстави для закриття провадження у справі відсутні, а наведені відповідачем обставини не спростовують доводів позовної заяви.
		Так, на обґрунтування позовних вимог представник ОСОБА_1 у позовній заяві зазначає, що листом від 05.06.2020 №14/348АЗ Директорат стратегічного планування та європейської інтеграції повідомив, що на підставі подання НП України від 05.08.2019 №9147/02/15-2019 відповідачем прийнято рішення від 16.08.2019 про заборону в`їзду в Україну терміном на 3 (три) роки стосовно громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		Після звернення за судовим захистом, представнику позивача адвокату Пошиванюку  Т.П. з інформаційного листа ДМС України стало відомо про заборону в`їзду ОСОБА_1 в Україну на підставі рішень ДМС України: від 23.08.2019, як громадянину Словенської Республіки строком на 3 року, на підставі якого видані доручення №8-6651/2-19 та №8.3-8853/2-19 та від 23.08.2019, як громадянину держави Ізраїль строком на 3 року, на підставі якого видані доручення №8-6652/2-19 та №8.3-8853/2-19.
		Позивач вказує на грубе порушення порядку прийняття ДМС України рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, який визначений Інструкцією про порядок прийняття ДМС України та її територіальними органами рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства.
		Позивач вважає, що не існує та не могло існувати жодних законних підстав для заборони в`їзду позивачу на територію України, а тому дії відповідача слід визнати протиправними, а оскаржувані рішення незаконними та такими, що підлягають скасуванню.
		Тобто, відповідно до змінених позовних вимог, представник позивача остаточно просить суд: 
		визнати неправомірними дії ДМС України щодо прийняття рішень про заборону в`їзду ОСОБА_1 в Україну, а саме:
		рішення ДМС України від 23.08.2019 стосовно ОСОБА_1 як?громадянина?Словенської Республіки?строком на 3 роки, на підставі якого видані доручення?  Апарата ДМС України?№8-6651/2-19 та №8.3-8853/2-19;
		рішення ДМС України від 23.08.2019 стосовно?    ОСОБА_1 як?громадянина держави Ізраїль?строком на 3 роки, на підставі якого видані доручення?Апарата ДМС України?№8-6652/2-19 та №8.3-8853/2-19;
		рішення ДМС України від 16.08.2019 стосовно ОСОБА_1 як громадянина Російської Федерації?строком на 3 роки, на підставі якого видані доручення?Апарата ДМС України?№8-6455/1-19 та №8.3-8853/2-19;
		визнати протиправними та скасувати рішення ДМС України про заборону в`їзду ОСОБА_1 в Україну, а саме:
		рішення ДМС України від 23.08.2019 стосовно ОСОБА_1 як?громадянина?Словенської Республіки?строком на 3 роки, на підставі якого видані доручення?  Апарата ДМС України №8-6651/2-19 та №8.3-8853/2-19;
		рішення ДМС України від 23.08.2019 стосовно ОСОБА_1 як?громадянина держави Ізраїль?строком на 3 роки, на підставі якого видані доручення?Апарата ДМС України?№8-6652/2-19 та №8.3-8853/2-19;
		рішення ДМС України від 16.08.2019 стосовно ОСОБА_1 як громадянина Російської Федерації?строком на 3 роки, на підставі якого видані доручення Апарата ДМС України?№8-6455/1-19 та №8.3-8853/2-19;
		визнати неправомірними дії ДМС України щодо прийняття доручень про заборону в`їзду ОСОБА_1 в Україну, а саме:
		доручення?Апарата ДМС України?№8-6651/2-19 та №8.3-8853/2-19, які видані на підставі рішення ДМС України від 23.08.2019 стосовно ОСОБА_1 як громадянина?Словенської Республіки;
		доручення?Апарата ДМС України?№8-6652/2-19 та №8.3-8853/2-19, які видані на підставі рішення ДМС України від 23.08.2019 стосовно ОСОБА_1 як громадянина держави Ізраїль;
		доручення?Апарата ДМС України №8-6455/2-19 та №8.3-8853/2-19, які видані на підставі рішення ДМС України від 16.08.2019 стосовно ОСОБА_1 як громадянина?Російської Федерації.
		Відповідач проти позову заперечує, вважає позовні вимоги безпідставними, оскільки жодних порушень законодавства у своїх діях ДМС України не вбачає, вважає рішення законними та прийнятими у межах наданих повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією України та законами України, а тому просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
		У підтримку своєї позиції відповідачем зазначено, що рішеннями ДМС України від 16.08.2019 №8-6455/1-19, від 23.08.2019 №8-6451/2, №8-6453/2 ОСОБА_1 , який є громадянином Російської Федерації, Ізраїлю та Словенської Республіки заборонено в`їзд в Україну строком на 3 роки. Приводом для заборони на в`їзд в Україну стало подання НП України №9147/02/15-2019, в якому повідомляється, що в обліках Генерального секретаріату Інтерполу стосовно ОСОБА_1 наявне «зелене» сповіщення Національного центрального бюро Інтерполу Російської Федерації від 31.05.2019 №C355/62019, у якому зазначається, що ОСОБА_1 є «злодій в законі», учасник організованого злочинного угрупування, спеціалізація якого - вимагання та відмивання коштів. Підставами для прийняття зазначених рішень стали вимоги частини 1 статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», згідно з якими в`їзд в Україну іноземців та осіб без громадянства не дозволяється в інтересах національної безпеки України або охорони громадського порядку.
		Як зазначає відповідач, згідно з пунктом 6 Інструкції про порядок прийняття ДМС України та її територіальними органами рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 17.12.2013 №1235 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 11.01.2014 за №25/24802, рішення про заборону в`їзду в Україну особі приймається на підставі обґрунтованого звернення (довідки, рапорту), зазначеного у пункті 5 цієї Інструкції, шляхом винесення рішення про заборону в`їзду в Україну, за формою, наведеною у додатку до цієї Інструкції.
		Крім того, відповідач вказує на те, що відповідно до пункту 4 цієї ж Інструкції рішення про заборону в`їзду особам приймається ДМС України та її територіальними органами за ініціативою, зокрема, підрозділів Робочого апарату Укрбюро Інтерполу - у разі встановлення підстав для заборони в`їзду в Україну особам у процесі співробітництва з правоохоронними органами інших держав та міжнародних правоохоронних організацій  та/або підрозділів - у разі встановлення підстав для заборони в`їзду в Україну особам під час здійснення оперативно-розшукової діяльності.
		ДМС України зазначає, що 08.08.2019 на її адресу надійшло подання НП України №9147/02/15-2019 і на підставі цього подання відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» 23.08.2019 прийнято рішення про заборону позивачу в`їзду в Україну строком на 3 (три) роки.
		В аналогічному порядку прийняті й інші оскаржувані рішення щодо ОСОБА_1 , як громадянина інших держав.
		Отже, на думку відповідача, рішення про заборону в`їзду ОСОБА_1 прийнято на підставі інформації Робочого апарату Укрбюро Інтерполу, а не отриманої інформації під час здійснення оперативно-розшукової діяльності, у зв`язку з чим, вважає доводи позивача безпідставними.
		Відтак, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
		Позивач у справі ОСОБА_1 є громадянином декількох країн, а саме Російської Федерації, держави Ізраїль та Словацької Республіки, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами.
		08.08.2019 на адресу ДМС України надійшло подання НП України від 05.08.2019 №9147/02/15-2019, в якому повідомляється, що в обліках Генерального секретаріату Інтерполу стосовно ОСОБА_1 наявне «зелене» сповіщення Національного центрального бюро Інтерполу Російської Федерації від 31.05.2019 №С355/62019, у якому зазначається, що позивач є «злодій в законі», учасник організованого злочинного угрупування, спеціалізація якого - вимагання та відмивання коштів у Російській Федерації та за кордоном.
		У вказаному поданні, зокрема, зазначено, що перебування позивача на території України суперечить інтересам національної безпеки України та може призвести до дестабілізації криміногенної обстановки і порушень громадського (публічного) порядку. Дії ОСОБА_1 становлять загрозу публічного порядку в Україні і це необхідно для захисту прав і законних інтересів громадян України.
		На підставі подання НП України від 05.08.2019 №9147/02/15-2019 ДМС України прийнято рішення про заборону ОСОБА_1 в`їзду в Україну строком на 3 роки та надано відповідні доручення ДПС України.
		Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.
		Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про Державну прикордонну службу України», Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», Порядком надання Державній прикордонній службі та виконання нею доручень уповноважених державних органів щодо осіб, які перетинають державний кордон, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2013 №280, Порядком дій уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України в разі виявлення в пунктах пропуску через державний кордон України та контрольних пунктах в`їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї осіб, стосовно яких надано доручення, та порядок взаємодії органів охорони державного кордону з уповноваженими державними органами, які надали доручення, затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України від 23.06.2017 №535, Інструкцією про порядок прийняття ДМС України рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 17.12.2013 №1235 (далі - Інструкція №1235) та іншими нормативно-правовими актами (тут і по тексту відповідні нормативно-правові акти наведено в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
		Статтею 18 Загальної декларації прав людини передбачено, що кожна людина має право вільно пересуватися і обирати собі місце проживання у межах кожної держави.
		Протоколом №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
		Статтею 26 Конституції України встановлено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
		Згідно з статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
		Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України.
		Згідно з статтею 3 вказаного Закону іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб`єктності та основних прав і свобод людини. Іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
		Судом надано оцінку документам, які містяться в матеріалах справи та вказують на підставу прийняття оскаржуваних рішень, за наслідками чого суд враховує наступне.
		Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Так, абзацом 2 частини 1 статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» встановлено, що в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку.
		За наявності підстав, зазначених в абзацах другому, сьомому і восьмому частини першої цієї статті, відомості про іноземця або особу без громадянства вносяться до бази даних осіб, яким згідно із законодавством України не дозволяється в`їзд в Україну або тимчасово обмежено право виїзду з України (частина друга статті 13 такого Закону).
		Рішення про заборону в`їзду в Україну приймається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону.
		Згідно з пунктом 4 Інструкції?№1235 рішення про заборону в`їзду в Україну особам приймається ДМС та її територіальними органами?за ініціативою:
		а) підрозділів Робочого апарату?Укрбюро?Інтерполу - у разі встановлення підстав для заборони в`їзду в Україну особам у процесі співробітництва з правоохоронними органами інших держав та міжнародних правоохоронних організацій;
		б) підрозділів кримінальної поліції - у разі встановлення підстав для заборони в`їзду в Україну особам під час здійснення оперативно-розшукової діяльності;
		в) органів досудового розслідування поліції - у разі встановлення підстав для заборони в`їзду в Україну особам під час здійснення кримінального провадження;
		г) підрозділів патрульної поліції - у разі встановлення підстав для заборони в`їзду в Україну особам під час провадження в справах про адміністративні правопорушення, підготовки або здійснення заходів із забезпечення громадського порядку;
		ґ) органів охорони здоров`я - у разі встановлення підстав для заборони в`їзду в Україну якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні;
		д) за власною ініціативою або за поданням державного, приватного виконавця -? у разі якщо під час попереднього перебування на території України особа не виконала рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або має інші невиконані майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов`язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в`їзду в Україну.?
		ДМС України у відзиві посилалась на прийняття нею рішень про заборону в`їзду ОСОБА_1 в Україну на 3 роки на підставі листа НП України від 05.08.2019 №9147/02/15-2019, в якому повідомляється, що в обліках Генерального секретаріату Інтерполу стосовно ОСОБА_1 наявне «зелене» сповіщення Національного центрального бюро Інтерполу Російської Федерації від 31.05.2019 №C355/62019, у якому зазначається, що ОСОБА_1 є «злодій в законі», учасник організованого злочинного угрупування, спеціалізація якого - вимагання та відмивання коштів.
		Разом з тим, у наданому позивачем листі Департаменту міжнародного поліцейського співробітництва НП України від 02.07.2020 №IP/1504/09/C95/18187/AG10/A3/1 (т. 2 а.с. 13) зазначено, що: «Департаментом надавалася технічна підтримка із здійснення обміну інформацією щодо ОСОБА_1 між підрозділами кримінальної поліції України та правоохоронними органами іноземних держав у рамках кримінальних проваджень та здійснення оперативно-розшукової діяльності. … З метою отримання більш детальної інформації з даного приводу радимо звернутися до підрозділів кримінальної поліції, зокрема до Департаменту карного розшуку та Департаменту стратегічних розслідувань.».
		У листі НП України від 05.08.2019 №9147/02/15-2019 (т. 1 а.с. 113-114) зазначено: «У Національній поліції України здійснюється комплекс організаційно-практичних заходів, спрямованих на нейтралізацію протиправної діяльності на території України осіб, які є організаторами і керівниками організованих злочинних груп, зокрема ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець Російської Федерації, громадянин Російської Федерації, Словенської Республіки та держави Ізраїль, паспорт: № НОМЕР_1 (Російська Федерація), водійське посвідчення № НОМЕР_2 (Словенська Республіка). […] Перевірявся на причетність до злочинної діяльності на території України.».
		Відтак, наведені документи дозволяють суду дійти висновку, що НП України здійснено щодо ОСОБА_1 заходи, включаючи міжнародне співробітництво, у сфері оперативно-розшукової діяльності на підставі Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність». Документів на спростування встановлених обставин відповідачем не надано.
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» завданням оперативно-розшукової діяльності є пошук і фіксація фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб та груп, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України, розвідувально-підривну діяльність спеціальних служб іноземних держав та організацій з метою припинення правопорушень та в інтересах кримінального судочинства, а також отримання інформації в інтересах безпеки громадян, суспільства і держави.
		Згідно з статтею 5 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» оперативно-розшукова діяльність здійснюється оперативними підрозділами: Національної поліції - підрозділами кримінальної та спеціальної поліції.
		За змістом статті 6 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» підставами для проведення оперативно-розшукової діяльності є:
		1) наявність достатньої інформації, одержаної в установленому законом порядку, що потребує перевірки за допомогою оперативно-розшукових заходів і засобів, про: - злочини, що готуються; - осіб, які готують вчинення злочину; - осіб, які переховуються від органів досудового розслідування, слідчого судді, суду або ухиляються від відбування кримінального покарання; - осіб безвісно відсутніх; - розвідувально-підривну діяльність спецслужб іноземних держав, організацій та окремих осіб проти України; - реальну загрозу життю, здоров`ю, житлу, майну працівників суду і правоохоронних органів у зв`язку з їх службовою діяльністю, а також осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членів їх сімей та близьких родичів, з метою створення необхідних умов для належного відправлення правосуддя; співробітників розвідувальних органів України у зв`язку із службовою діяльністю цих осіб, їх близьких родичів, а також осіб, які конфіденційно співробітничають або співробітничали з розвідувальними органами України, та членів їх сімей з метою належного здійснення розвідувальної діяльності.
		2) запити повноважних державних органів, установ та організацій про перевірку осіб у зв`язку з їх допуском до державної таємниці і до роботи з ядерними матеріалами та на ядерних установках, а також осіб, яким надається дозвіл на перебування без супроводу в контрольованих та стерильних зонах, зонах обмеженого доступу, що охороняються, та критичних частинах таких зон аеропортів;
		3) потреба в отриманні розвідувальної інформації в інтересах безпеки суспільства і держави;
		4) наявність узагальнених матеріалів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, отриманих в установленому законом порядку.
		Зазначені підстави можуть міститися в заявах, повідомленнях громадян, посадових осіб, громадських організацій, засобів масової інформації, у письмових дорученнях і постановах слідчого, вказівках прокурора, ухвалах слідчого судді, суду, матеріалах правоохоронних органів, у запитах і повідомленнях правоохоронних органів інших держав та міжнародних правоохоронних організацій, а також запитах повноважних державних органів, установ та організацій, визначених Кабінетом Міністрів України, про перевірку осіб у зв`язку з їх допуском до державної таємниці, до роботи з ядерними матеріалами та на ядерних установках.
		Забороняється приймати рішення про проведення оперативно-розшукових заходів при відсутності підстав, передбачених у цій статті.
		Крім того, відповідно до пунктів 5, 6 Інструкції?№1235 рішення про заборону в`їзду в Україну особі?приймається на підставі обґрунтованого звернення (довідки, рапорту),?складеного органами та підрозділами, визначеними у пункті 4 Інструкції, шляхом винесення рішення про заборону в`їзду в Україну, за формою, наведеною у додатку до Інструкції. У такій довідці, зокрема, зазначається: а) громадянство (підданство); б) прізвище, ім`я (імена) та по батькові (за наявності) особи в називному відмінку (для громадян Російської Федерації та Республіки Білорусь - російською мовою з дублюванням латиницею, для інших іноземців та осіб без громадянства - латиницею); в) дата народження (день, місяць, рік);г) стать; ґ) місце проживання; д) серія та номер паспортного документа, коли і ким виданий;  е) відомості, які згідно з абзацами другим, третім та сьомим частини першої статті 13?Закону України про правовий статус іноземців дають підстави для прийняття рішення про заборону особі в`їзду в Україну; є) запропонований строк заборони в`їзду та відомості, які обґрунтовують його тривалість (обставини і характер вчинення іноземцем або особою без громадянства суспільно небезпечного діяння; результати перевірки особи за обліками МВС України, обліками правоохоронних органів іноземних держав та міжнародних правоохоронних організацій; наявність в особи не виконаних майнових зобов`язань перед юридичними або фізичними особами в Україні).
		Відповідно до частини 1 статті 11 Кримінального кодексу України кримінальним правопорушенням є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб`єктом кримінального правопорушення.
		За результатами системного аналізу норм Інструкції №1235 та Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» суд дійшов висновку, що обставинами, які є підставою для прийняття ДМС України рішення про заборону в`їзду особі є відомості про обставини і характер вчинення такою особою суспільно небезпечного діяння, зокрема, вчинення нею кримінального правопорушення.
		Правовий зв`язок конкретної особи з досудовим розслідуванням можливий лише шляхом наділення її (або набуття нею) конкретного правового статусу, передбаченого КПК України.
		Відповідно до частини 1 статті 42 КПК України підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276-279 КПК України, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень. 
		Відповідно до пункту 14 частини 1 статті 3 КПК України притягнення до кримінальної відповідальності - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.
		Факт набуття особою певного процесуального статусу дозволяє ідентифікувати її як учасника кримінального провадження, перелік яких є вичерпним. 
		Жодних інших учасників кримінального провадження і процесуальних статусів, які б особа могла мати до повідомлення їй про підозру і який би одночасно підтверджував хоч якийсь її правовий зв`язок з досудовим розслідуванням, в КПК України не існує.
		Тобто, відсутність одного з наведених процесуальних статусів й наявність конституційного принципу презумпції невинуватості, вказує, на те що особа, яка не перебуває в статусі підозрюваного чи в іншому з зазначених вище процесуальних статусів, не має будь-яке відношення до вчинення злочину, який розслідується.
		Наказом Генерального прокурора від 30.06.2020 №298 затверджено Положення про Єдиний реєстр досудових розслідувань, порядок його формування та ведення (далі - Положення про ЄРДР).
		Відповідно до пункту 4 підрозділу 1 розділу І Положення про ЄРДР Держателем Реєстру є Офіс Генерального прокурора.
		Згідно з пунктом 5 цього ж підрозділу розділу І Положення про ЄРДР Держатель здійснює: розробку засобів організаційного, методологічного та програмно-технічного ведення Реєстру; виконання функцій адміністратора Реєстру (технічне і технологічне створення та супроводження програмного забезпечення Реєстру, його адміністрування та моніторинг використання інформації, зберігання та захист даних Реєстру, контроль права доступу тощо); організацію взаємодії з іншими державними інформаційними системами, реєстрами та базами даних; розробку та удосконалення нормативно-правової бази для функціонування Реєстру.
		Відповідно до пункту 7 підрозділу 2 розділу ІІ Положення про ЄРДР до Реєстру підлягають внесенню відомості, які характеризують кримінальне правопорушення. Факт внесення цих відомостей відображається у Реєстрі та вони є доступними прокурору відповідного рівня для перегляду з дотриманням правил доступу, визначених розділом III цього Положення.
		Облік осіб, яким повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, здійснюється Реєстратором шляхом внесення відомостей до Реєстру після:
		складання повідомлення про підозру (стаття 277, частина перша статті 298-4 КПК України); вручення (дата та час) повідомлення про підозру (стаття 278, частина друга статті 298-4 КПК України) (пункт 1 підрозділу 5 розділу ІІ).
		Аналогічними повноваженнями наділено Офіс Генерального прокурора відповідно до Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого наказом Генеральної прокуратури України від 06.04.2016 №139, який втратив чинність на підставі наказу Офісу Генерального прокурора від 30.06.2020 №298.
		Представником позивача надано суду лист Офісу Генерального прокурора від 20.05.2020 № 25/3-434вих-20 (т. 1 а.с. 63), відповідно до якого, за результатами опрацювання масиву даних Єдиного реєстру досудових розслідувань кримінальних проваджень, в яких наявні відомості про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до кримінальної відповідальності як підозрюваного, обвинуваченого, не встановлено.
		Така ж інформація міститься у листі Офісу Генерального прокурора від 27.11.2020 №25/3-1589вих-20 (т. 2 а.с. 33).
		Принцип презумпції невинуватості закріплений у частині 2 статті 62 Конституції України та частині 2 статті 2 Кримінального кодексу України та встановлює, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
		Пунктом 2 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
		Так, стаття 9 Конституції України зазначає, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Тому застосування Європейської конвенції та Міжнародного пакту про громадянські і політичні права є обов`язковим для всіх державних органів України. 
		Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень і використання практики Європейського суду з прав людини» Європейська Конвенція та рішення Європейського суду є джерелом права в Україні, національні суди мають використовувати практику Європейського суду.
		Практика Європейського суду з прав людини стосовно порушення принципу невинуватості до суб`єктів, винних у порушенні цього принципу, відносить не лише осіб, які здійснюють досудове провадження, судовий розгляд кримінальних справ, а й інших осіб, які вважають особу винною у вчиненні злочину ще до ухвалення обвинувального вироку у кримінальній справі (справа Альне Де Рібемон проти Франції (Allenet de Ribemont v. France) від 10.02.1995, пункти 33, 38, 41).
		Отже, враховуючи практику Європейського суду, до числа осіб, які можуть бути винними у порушенні принципу презумпції невинуватості можуть належати не лише суди, представники правоохоронних органів, а й інші особи, які поширюють інформацію про особу, яка не притягнена до кримінальної відповідальності за обвинувальним вироком суду, як до злочинця. 
		Дійсно, ніщо не може завадити відповідним органам надавити інформацію про перебіг розслідування в кримінальних справах, адже це суперечило б праву на свободу вираження поглядів, проголошеному статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Однак він зобов`язує робити це з усією необхідною обережністю та обачністю, щоб дотримати принцип презумпції невинуватості (справа Альне Де Рібемон проти Франції (Allenet de Ribemont v. France) від 10.02.1995, пункт 38).
		Проте, при вирішенні питання про порушення права на презумпцію невинуватості слід брати до уваги не лише зміст конкретних висловлювань, а й контекст, в якому вони були зроблені й важливо державним посадовим особам добирати слова, оприлюднюючи свої заяви ще до судового розгляду справи (справа «Дактарас проти Литви» (Dactaras v. Lithuania від 24.11.2000, пункти 41, 43).
		Зокрема, крім фактичної сторони правопорушення, яка частіше всього є предметом спору, наявність підозри зумовлює те, щоб обставини, які наведені в якості підстави, могли у розумному ступені розглядатися як поведінка, яка кваліфікується національним правом як кримінальна карана (справа «Хачатрян та ін. проти Вірменії», від 06.11.2012, пункт 136).
		Крім того, відповідно до наданих позивачем довідок від 04.10.2019 №35/2-234799Э (т. 2 а.с. 189) та від 31.07.2020 №В/6-3313 (т. 2 а.с. 194), виданих компетентними органами Російської Федерації, в останніх вказано про відсутність стосовно ОСОБА_1 відомостей про його засудження, переслідування або припинення переслідування на території Російської Федерації.
		Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що позивач не наділений жодним із вказаних статусів підозрюваного, обвинуваченого, а також не притягувався до кримінальної відповідальності ні в Україні, ні в Російській Федерації. Доказів зворотного відповідачем суду не надано.
		ДМС України посилається на інформацію, отриману від НП України щодо так званого статусу ОСОБА_1 «злодія у законі» та на думку відповідача саме такий статус позивача і є тією обставиною, шо стверджує про загрозу національній безпеці та може бути підставою для винесення рішення про заборону перетину кордону.
		З цього приводу суд доходить наступних висновків.
		Так, 27.06.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за злочини, вчинені злочинною спільнотою» № 671-IX, яким внесено у Кримінальний кодекс України поняття «вор у законі» (статті 255, 2551, 2553).
		До того ж, відповідно до пункту 2 примітки до статті 255 Кримінального кодексу України під особою, яка перебуває у статусі суб`єкта підвищеного злочинного впливу, у тому числі у статусі «вора в законі», у статтях 255, 2551, 2553 цього Кодексу слід розуміти особу, яка завдяки авторитету, іншим особистим якостям чи можливостям здійснює злочинний вплив і координує злочинну діяльність інших осіб, які здійснюють злочинний вплив.
		Суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні документи, що можуть свідчити, про те, що позивач підпадає під ознаки особи у статусі «вора в законі». Відповідач доказів зворотного не надав.
		Також суд враховує, що в матеріалах справи відсутні докази, що з боку правоохоронних органів здійснюються кримінальні провадження за статтями 255, 2551, 2553 Кримінального кодексу України, в яких позивач є підозрюваним чи обвинуваченим.
		Крім того, обставини наявності у ОСОБА_1 статусу «вор в законі», його причетності до злочинних спільнот та про вчинення ним протиправних діянь спростовуються наявними у матеріалах справи судовими рішеннями Російської Федерації та України, зокрема, Хамовничеського районного суду м.  Москва від 12.02.2020 №2-289/20, Дорогомилівського районного суду м. Москви від 16.10.2012 №2-4050/2012, Хамовничеського районного суду м. Москви від 11.09.2020 №2-2891/20 та рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16.12.2020 у справі №761/18865/20, у яких ряд статей в мережі Інтернет щодо ОСОБА_1 визнані як такі, що містять недостовірну інформацію, яка ганьбить його гідність, честь та ділову репутацію. Зокрема, судами встановлено, що відсутні будь-які докази, що могли би свідчити про належність ОСОБА_1 до злочинних спільнот або про вчинення ним протиправних діянь.
		Обставини відсутності будь-якої загрози з боку позивача підтверджено і листом офіцера Європолу від 11.08.2020 (т. 1 а.с. 215, у тому числі на звороті) щодо захисту персональних даних, які можуть зберігатися в Європолі щодо ОСОБА_1 , яким повідомлено адвоката Варакіну О., що згідно зі статтями 36 та 37 Регламенту Європолу, у Європолу немає жодних даних стосовно ОСОБА_1 , на які вона має право доступу відповідно до статті 36 Регламенту Європолу.
		Також листом ДМС України від 11.09.2020 №8.3-7140/1-20 (т. 1 а.с. 170) адвокату ОСОБА_9 повідомлено, що відповідно до пункту 16 Порядку надання Державній прикордонній службі та виконання нею доручень уповноважених державних органів щодо осіб, які перетинають державний кордон України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2013 № 280, ДМС на підставі листа НП України до Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України надіслано повідомлення про відкликання раніше наданих доручень щодо заборони в`їзду в Україну ОСОБА_1 .
		Відтак, зазначені документи також не містять жодних фактів щодо вчинення ОСОБА_1 суспільно небезпечного діяння і, навпаки, з їх аналізу вбачається, що ДМС України відкликала направлені раніше доручення щодо заборони в`їзду в Україну ОСОБА_1 .
		На думку суду, такі дії Державної міграційної служби України додатково свідчать про відсутність підстав для заборони в`їзду позивача в Україну.
		Суд зауважує, що необхідність заборони в`їзду, яка має превентивний характер, не має доводитися вчиненням особою протиправних діянь, проте, має обґрунтовуватися, тобто посилання на можливість протиправної поведінки мають бути обґрунтовані наявністю певної інформації у вигляді довідок, пояснень, тощо.
		Проте, відповідних доказів ДМС України суду не надано. 
		Стосовно аналізу дотримання ДМС України законодавства при винесенні рішення від 23.08.2019 стосовно громадянина Словенської Республіки строком на 3 роки, рішення ДМС України від 23.08.2019 стосовно громадянина держави Ізраїль строком на 3 роки, а також рішення ДМС України від 16.08.2019 стосовно громадянина Російської Федерації строком на 3 роки, суд доходить наступних висновків.
		Відповідно до пункту 3 Інструкції №1235 рішення про заборону в`їзду в Україну особам приймається ДМС та її територіальними органами за наявності підстав, зазначених в абзацах 2, 3 та 7 частини 1 статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
		Відповідно до частини 1 статті 13 вказаного Закону в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється: в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні; … якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов`язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в`їзду в Україну.
		Відповідач визнав той факт, що вказані рішення ДМС України прийняті на підставі абзацу 2 частини 1 статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» - в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку.
		Як встановлено з матеріалів справи, відсутні підстави для заборони в`їзду в Україну ОСОБА_1 в інтересах забезпечення національної безпеки України, оскільки інформація щодо такої небезпеки не підтверджується жодними доказами. Окрім того, позивачем надано до матеріалів справи документи, які спростовують наявність підстав для винесення рішення про заборону в`їзду.
		Крім того, відповідачем не надано суду обґрунтованого звернення, як того вимагають пункти 5, 6 Інструкції №1235, на підставі якого відповідач і мав би прийняти такі рішення стосовно позивача.
		За доводами ДМС України рішення щодо ОСОБА_1 нею прийняті на підставі подання НП України від 05.08.2019 №9147/02/15-2019.
		Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем прийнято рішення стосовно ОСОБА_1 не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Зокрема, відповідачем не доведено, що ОСОБА_1 може становити загрозу національній безпеці України, як того вимагає частина 1 статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а дії відповідача по відкликанню цих рішень з ДПС України лише підтверджують цей факт. Відповідно, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання представника позивача від 04.12.2020 щодо витребування додаткових доказів у справі.
		Окрім того, вони прийняті у порушення пунктів 4-6 Інструкції №1235, оскільки прийняті не за передбачених цією Інструкцією підстав та без додержання необхідних вимог для їх прийняття, у зв`язку з чим підлягають визнанню протиправними та скасуванню, а дії ДМС України щодо прийняття таких рішень неправомірними.
		З матеріалів справи вбачається, що ДМС України з Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України відкликано направлені доручення щодо заборони в`їзду в Україну ОСОБА_1 .
		Суд доходить висновку про необхідність визнання неправомірними дій ДМС України щодо прийняття нею таких доручень, незалежно від їх відкликання ДМС України, оскільки внаслідок дій відповідача з прийняття цих доручень тривалий час порушувались права та свободи позивача, через які ОСОБА_1 не міг в`їхати в Україну. 
		Як наслідок, необґрунтованими є як заява, так і позиція відповідача у відзиві щодо наявності підстав для закриття провадження у справі на підставі пункту 8 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) оскільки ними оскаржувані порушення були виправлені і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення.
		Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
		Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій.
		Визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі й обов`язок суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, бездіяльності. 
		Діяльність щодо здійснення оперативно-розшукових заходів (оперативно-розшукова діяльність) є управлінською, позаяк не регламентована КПК України і не охоплюється кримінальним провадженням. Оперативні підрозділи проводили такі заходи щодо позивача до внесення відомостей до ЄРДР і, отримані дані не стали підставою реєстрації кримінального провадження в ЄРДР відносно позивача, а стали підставою прийняття управлінських рішень - рішень про заборону позивачу в`їзду на територію України.
		Окрім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі «Кузьменко проти України» від 09.03.2017 (заява №49526/07). Зокрема, у даній справі ЄСПЛ зазначив: «…Уряд не представив ніяких доказів того, що заявник, який не був учасником кримінальної справи, в рамках якого було здійснено обшук його квартири, мав право порушити судове провадження за статтею 234 КПК або що його скарга, подана відповідно до цієї процедури, може бути негайно розглянута судом незалежно від того, чи встановить слідчий орган злочинця та передасть його чи її до суду і коли. Також не було доведено, що кримінальний суд мав відповідну компетенцію для відшкодування шкоди по скарзі заявника, у тому числі, при необхідності, шляхом відшкодування збитків або застосування іншого відповідного цивільного засобу правового захисту…
		Беручи до уваги той факт, що національні суди відмовилися розглядати скаргу заявника, подану відповідно до статей 2 і 4 КАСУ, посилаючи його до процедури, яка не була ні доступною, ні здатною привести до безпосереднього та оперативного вирішення цивільного позову заявника, Суд вважає, що заявникові було відмовлено в самій суті права на доступ до суду.».
		Відтак, на підставі зазначеного, суд доходить висновку, що розгляд позовних вимог у даній справі, в тому числі і визнання протиправними дій щодо прийняття доручень, належить до компетенції адміністративного суду, що спростовує доводи відзиву відповідача.
		Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ДМС України про визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування рішень суб`єкта владних повноважень підлягають задоволенню.
		Вирішуючи питання про розподіл відповідно до пункту 5 частини першої статті 244 КАС України між сторонами судових витрат, суд виходить з того, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		Оскільки даний позов сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, підлягає задоволенню повністю, то сплачена позивачем сума судового збору підлягає поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
		На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 77, 139, 242-246, 255 КАС України,
		 
		вирішив:
		 
		Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування рішень задовольнити повністю.
		Визнати неправомірними дії Державної міграційної служби України щодо прийняття рішення від 23.08.2019 стосовно ОСОБА_1 як громадянина Словенської Республіки?строком на 3 роки, на підставі якого видані доручення?Апарата Державної міграційної служби України?№8-6651/2-19 та №8.3-8853/2-19.
		Визнати неправомірними дії Державної міграційної служби України щодо прийняття рішення від 23.08.2019 стосовно ОСОБА_1 як громадянина держави Ізраїль?строком на 3 роки, на підставі якого видані доручення?Апарата Державної міграційної служби України?№8-6652/2-19 та №8.3-8853/2-19.
		Визнати неправомірними дії Державної міграційної служби України щодо прийняття рішення від 16.08.2019 стосовно ОСОБА_1 як?громадянина Російської Федерації?строком на 3 роки, на підставі якого видані доручення?Апарата Державної міграційної служби України?№8-6455/1-19 та №8.3-8853/2-19.
		Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 23.08.2019 стосовно ОСОБА_1 як громадянина Словенської Республіки?строком на 3 роки, на підставі якого видані доручення?  Апарата Державної міграційної служби України?№8-6651/2-19 та №8.3-8853/2-19.
		Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 23.08.2019 стосовно ОСОБА_1 як громадянина держави Ізраїль?строком на 3 роки, на підставі якого видані доручення?Апарата Державної міграційної служби України?№8-6652/2-19 та №8.3-8853/2-19.
		Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 16.08.2019 стосовно ОСОБА_1 як громадянина Російської Федерації?строком на 3 роки, на підставі якого видані доручення?Апарата Державної міграційної служби України?№8-6455/1-19 та №8.3-8853/2-19.
		Визнати неправомірними дії Державної міграційної служби України щодо прийняття доручення Апарата Державної міграційної служби України №8-6651/2-19 та №8.3-8853/2-19, які видані на підставі рішення Державної міграційної служби України від 23.08.2019 стосовно? ОСОБА_1 як громадянина?Словенської Республіки.
		Визнати неправомірними дії Державної міграційної служби України щодо прийняття доручення Апарата Державної міграційної служби України №8-6652/2-19 та №8.3-8853/2-19, які видані на підставі рішення Державної міграційної служби України від 23.08.2019 стосовно ОСОБА_1 як громадянина?держави Ізраїль.
		Визнати неправомірними дії Державної міграційної служби України щодо прийняття доручення Апарата Державної міграційної служби України №8-6455/2-19 та №8.3-8853/2-19, які видані на підставі рішення Державної міграційної служби України від 16.08.2019 стосовно ОСОБА_1 як громадянина Російської Федерації.
		Стягнути з Державної міграційної служби України за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 363,20 грн (три тисячі триста шістдесят три гривні двадцять копійок).
		Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		Позивач - ОСОБА_1 (Slovenska republika, Kosice-Sever, Nemcovej 33/12, паспорт 71 4676277).
		Відповідач - Державна міграційна служба України (01001, м. Київ, вул.  Володимирська, 9; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 37508470).
		 
		 
		Суддя                                                                                                                  О.М. Чудак

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...