Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/7013/20 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі).
Надіслано для оприлюднення: 28.04.2021. Зареєстровано: 28.04.2021. Забезпечено надання загального доступу: 29.04.2021.
Дата набрання законної сили: 12.07.2022
Результат оскарження 12.07.2022 Північний апеляційний господарський суд: залишено рішення місцевого суду без змін, а скаргу без задоволення
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		м. Київ
		21.04.2021Справа №  910/7013/20
		Господарський суд міста Києва у складі: головуючого - судді Лиськова М.О.,
		при секретарі судового засідання Свириденко А.С.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
		За позовом          Товариства з обмеженою відповідальністю "ТММ-Будкомплект" 
		до                    Акціонерного товариства "Альфа-банк"
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача                    Фірма "Т.М.М." - товариство з обмеженою відповідальністю
		треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача                    1) Міністерство юстиції України,
		                              2) приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу                                                   Осипенко Дмитро Олегович 
		про                     визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, визнання недійсним акту державного виконавця, свідоцтва про право власності, скасування державної реєстрації та відновлення запису про право власності
		За участі представників учасників справи згідно протоколу судового засідання
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Товариство з обмеженою відповідальністю «ТММ-Будкомплект»  (далі -  ТОВ «ТММ-Будкомплект») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до  Акціонерного товариства «Альфа-Банк»  (далі -  АТ «Альфа-Банк»), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Фірма «Т.М.М.» - товариство з обмеженою відповідальністю; треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - 1) Міністерство юстиції України, 2)приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Осипенко Дмитро Олегович, з позовними вимогами (з врахуванням заяви про уточнення формулювання позовних вимог) про:
		- визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису №7859, вчиненого 20.12.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Дмитром Олеговичем;
		- визнання недійсним акта від 27.11.2018 №55614508 державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки - майнового комплексу, загальною площею 8526,3 м2, реєстраційний номер 371305280000, розташованого за адресою: 03148, м. Київ, вул. Жмеринська, 22;
		- визнання недійсним з моменту його видачі свідоцтва про право власності, серія та № 1408 , виданого 27.11.2018 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І.Л. ;
		- скасування державної реєстрації про право власності  АТ «Укрсоцбанк»  на майновий комплекс, загальною площею 8526,3 м2, реєстраційний номер 371305280000, розташований за адресою: 03148, м. Київ, вул. Жмеринська, 22 (номер запису про право власності 29136420) з моменту її вчинення, про що внести відповідний запис в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно;
		- відновлення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чинності запису про право власності  ТОВ «ТММ-Будкомплект»  на майновий комплекс, загальною площею 8526,3 м2, реєстраційний номер 371305280000, розташований за адресою: 03148, м. Київ, вул. Жмеринська, 22, від 28.05.2014  №5813897, здійсненого на підставі рішення від 28.05.2014 №13376515, з моменту його вчинення, про що внести відповідний запис в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно.
		Узагальнене обґрунтування позовних вимог зводиться до того, що виконавчий напис вчинено приватним нотаріусом з порушенням положень  статей 87-88 Закону України «Про нотаріат», оскільки Банк пропустив строк звернення за вчиненням виконавчого напису, який сплив 01.02.2015р. При цьому, як вказує позивач,  право вимоги виникло у відповідача 01.02.2014р., тобто на наступний день після закінчення строку фінансування, визначеного у п.1.1. Кредитного договору від 04.03.2004 року.
		Також позивач вказував, що сума заборгованості не відповідає дійсному розміру заборгованості, відповідно спірний виконавчий напис не підлягає виконанню.
		Крім того, позивач зазначає, що враховуючи те, що виконавчии? напис нотаріуса, на підставі якого проводилась примусова процедура продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах, має бути визнаний таким, що не підлягає виконанню, то електронні торги, які були проведені на підставі такого виконавчого напису також підлягають визнанню недійсними відповідно до правового висновку, наведеного у постанові Верховного Суду від 07.11.2018 р. у справі №712/1317/14-ц.
		15.06.2020 через відділ діловодства та документообігу суду від представника Міністерства юстиції України надійшли письмові пояснення, в яких останній просив суд ухвалити законне та обґрунтоване рішення з урахуванням викладених обставин.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.07.2020 (суддя Полякова К.В.) заяву  АТ «Альфа-Банк» про закриття провадження у справі №910/7013/20 задоволено частково: провадження у справі №910/7013/20 в частині позовних вимог  ТОВ «ТММ-Будкомплект»  до  АТ «Альфа-Банк»  про визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису №7859, вчиненого 20.12.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Дмитром Олеговичем, закрито; у задоволенні іншої частини заяви відмовлено.
		Постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.08.2020 ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.07.2020 в частині закриття провадження у даній справі в частині позовних вимог  ТОВ «ТММ-Будкомплект»  до  АТ «Альфа-Банк»  про визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису №7859, вчиненого 20.12.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Дмитром Олеговичем, скасовано; в іншій частині ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.07.2020 у справі №910/7013/20 залишено без змін; справу №910/7013/20 направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
		Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.10.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Банку на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.08.2020 у справі №910/7013/20 та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 27.10.2020.
		Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.12.2020 касаційну скаргу  Акціонерного товариства «Альфа-Банк»  залишено без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.08.2020 у справі №910/7013/20 залишено без змін.
		28.12.2020 ухвалою Господарського суду міста Києва (суддя Полякова К.В. ) поновлено провадження у справі; продовжено розгляд справи зі стадії підготовчого провадження та призначено підготовче судове засідання на 26.01.21 о 16:15 год.
		25.01.2021 через відділ діловодства та документообігу суду від позивача надійшла заява про забезпечення позову.
		25.01.2021 через відділ діловодства та документообігу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву з додатками. У відзиві відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог з тих підстав, що 29.04.2014р. між відповідачем та третьою особою укладено додаткову угоду №47 до кредитного договору №252-СВ від 04.03.2004 року, якою змінено термін кредиту - до 31.03.2021 року та додаткову угоду №48 від 30.09.2016 року, якою узгоджено суму заборгованості за кредитним договором.
		Посилаючись на судові рішення у справах №910/8143/16, 910/7933/16 та 910/1580/18 відповідач зазначив, що у даних справах судом вже була надана належна правова оцінка умовам додаткових угод №47 та №48 та підтверджено суму заборгованості третьої особи. 
		26.01.2021 ухвалою Господарського суду міста Києва (суддя Полякова К.В.) заяву ТОВ «ТММ-Будкомплект» про забезпечення позову задоволено частково. 
		27.01.2021 ухвалою Господарського суду міста Києва (суддя Полякова К.В.) підготовче засідання відкладено на 09.02.2021 року.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.02.2021 задоволено самовідвід судді Полякової К.В., матеріали справи №910/7013/20 передано для вирішення питання про повторний автоматичний розподіл справи у порядку, встановленому  статтею 32 Господарського процесуального кодексу України.
		09.02.2021 через відділ діловодства та документообігу суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній заперечував проти доводів відповідача та зазначав, що зміни до Кредитного договору №252-СВ від 04.03.2004 шляхом укладення додаткової угоди №47 від 29.04.2014р. були внесені через три місяці після закінчення строку його дії, а тому положення такої угоди не можуть застосовуватись до правовідносин сторін, які виникли до її укладення.
		Також, з посиланням на правові висновки Верховного Суду у справах №922/2391/16, №907/29/19 позивач спростовував преюдиційність обставин, встановлених господарським судом у справах №910/7933/16 та №910/8143/16.
		На спростування доводів відповідача щодо преюдиційності обставин, встановлених судом у справі №910/1580/18 зазначав, що такі питання як: закінчення строку фінансування та строку дії кредитного договору №252-СВ в редакції від 30.03.2007р. з врахуванням Додаткової угоди від 16.12.2013 та виникнення права вимоги за цим кредитним договором судом не досліджувались.
		Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.02.2021 справу №910/7013/20 передано для розгляду судді Лиськову М.О.
		09.02.2021 представником позивача подано відповідь на відзив.
		16.02.2021 року ухвалою Господарського суду міста Києва (суддя Лиськов М.О.) справу №910/7013/20 прийнято до свого провадження, підготовче засідання у справі призначено на 17.03.21 о 10:30 год.
		05.03.2021 через відділ діловодства та документообігу суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив з додатками, в яких додатково до вже висвітленої позиції, зазначив, що оскільки відповідач письмово не повідомляв третю особу відповідно до п.11.11. Кредитного договору про припинення такого договору, то немає підстав вважати, що договір закінчив свою дію 31.01.2014 року разом із закінченням терміну фінансування.
		Протокольною ухвалою суду від 17.03.2021 розгляд справи відкладено на 07.04.2021.
		31.03.2021 через відділ діловодства та документообігу суду від позивача надійшли письмові пояснення, в яких останній спростовував посилання відповідача на п.11.11. Кредитного договору та зазначав, що додаткова угода №47 від 29.04.2014р. за своєю суттю є окремим кредитним договором, оскільки була спрямована на надання нового кредиту.
		06.04.2021 представником відповідача подано клопотання про приєднання доказів по справ, в котрому просить долучити до справи первинні бухгалтерські документи.
		Протокольною ухвалою суду від 07.04.2021 судом відповідно до статті 185 ГПК України оголошено про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 14.04.2021.
		Протокольною ухвалою суду від 14.04.2021 після стадії дослідження доказів, перед судовими дебатами судом відкладено розгляд справи на 21.04.2021.
		У судове засідання, призначене на 21.04.2021 з`явилися представники позивача, відповідача та третьої особи.
		Представник позивача, заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі. Представник відповідача заперечував проти позовних вимог, просив суд у задоволенні позову відмовити.
		У судовому засіданні 21.04.2021 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
		Разом з тим, судом встановлено, що до предмету доказування входять обставини щодо строку дії Кредитного договору №252-СВ від 04.03.2004р., наявності права вимоги на повне дострокове стягнення всієї суми заборгованості за кредитним договором, розмір заборгованості та його безспірність, дотримання строку звернення із заявою про вчинення виконавчого напису, який встановлено у Законі України «Про нотаріат».
		Дослідивши матеріали справи, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, відповідача та третьої особи, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
		04.03.2004 між Акціонерним комерційним банком «ХФБ Банк Україна», правонаступником якого на даний час є  Акціонерне товариство «Альфа-Банк»   та Фірмою «Т.М.М.» - Товариством з обмеженою відповідальністю укладено кредитний договір №252-СВ, згідно якого банк відповідно до умов та на термін цього договору надав позичальнику револьверну кредитну лінію.
		21.07.2004 року між  позивачем та відповідачем укладено договір застави, відповідно до змісту якого виконання грошового зобов`язання  за Кредитним договором №252-СВ від 03.04.2004р. забезпечується заставою майнового комплексу, загальною площею 8526,3 квадратних метрів, що знаходиться за адресою місто Київ, вулиця Жмеринська, 22.
		30.03.2007 року між відповідачем та Фірмою «Т.М.М.» - ТОВ укладено Додаткову угоду №26 до Кредитного договору « 252-СВ від 04.03.2004р., відповідно до змісту якої сторони вирішили викласти кредитний договір у новій редакції.
		16.12.2013 року між відповідачем та Фірмою «Т.М.М.» - ТОВ укладено додаткову угоду №46 (далі - ДУ №46) до кредитного договору №252-СВ (у новій редакції від 30.03.2007) згідно положень якої сторони погодили, що банк відповідно до умов та на термін цього договору надає позичальнику револьверну кредитну лінію із загальною сумою фінансування 15 376 721,00 євро з можливістю отримати в євро та з терміном фінансування до 31.01.2014 (п. 1.1. ДУ №46 ).
		29.04.2014 між відповідачем  та третьою особою укладено Додаткову угоду №47 (далі - ДУ №47) до кредитного договору №252-СВ у новій редакції від 30.03.2007, якою викладено умови кредитного договору у новій редакції, що викладена в додатку до додаткової угоди №47 від 29.04.2014.
		30.09.2016 року відповідачем та третьою особою укладено Додаткову угоду №48 (далі - ДУ №48) до Кредитного договору №252-СВ від 04.03.2004р. (в редакції від 29.04.2014р.), якою змінено умови кредитного договору щодо графіку погашення кредиту, процентного періоду та процентної ставки.
		06.04.2017 року між відповідачем та третьою особою укладено Додаткову угоду №49 (далі - ДУ №49) до Кредитного договору №252-СВ від 04.03.2004р. (в редакції від 29.04.2014р.), якою сторони виклали пункти 4.3., 6.1.,10.1.,  Кредитного договору в новій редакції.
		13.11.2017 відповідач звернувся до Фірми «Т.М.М.» - ТОВ із листом-вимогою про усунення порушеного зобов`язання в порядку  ст. 35 Закону України «Про іпотеку»  (вих. №02-29/67-15419 від 13.11.2017), в якій просив достроково повернути кредит.
		20.12.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Дмитром Олеговичем, за заявою Банку, вчинено виконавчий напис №7859, яким звернуто стягнення на вказаний майновий комплекс, в рахунок погашення заборгованості виключно за тілом кредиту (без врахування заборгованості за відсотками) у розмірі 14  857  932 євро 43 євроценти, нарахованими за період з 31.10.2017 року по 13.11.2017 року включно.
		На підставі виконавчого напису №7859 Відділом примусового виконання рішень Департаменту виконавчої служби МЮУ 23.01.2018р. відкрито виконавче провадження №55614508.
		Відповідно до протоколу проведення електронних торгів №356692 торги, призначені на 10.09.2018 р. не відбулися у зв`язку з відсутністю допущених учасників.
		Керуючись правом, передбаченим ч.1 ст. 49 Закону України «Про іпотеку», відповідач  залишив за собою нереалізоване майно, про що державним виконавцем видано Акт №55614508 від 27.11.2018. 
		27.11.2018 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченком І.Л. видано свідоцтво про право власності №1408 на майновий комплекс.
		Щодо основної позовної вимоги про визнання виконавчого напису №7859 вчиненого 20.12.2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Д.О. суд зазначає наступне.
		Поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» та «термін виконання зобов`язання» згідно з приписами Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) мають різний зміст.
		Відповідно до статті 251 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.  Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
		Згідно з частинами 1, 2 ст.252 ЦК України, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.  Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
		Відповідно до ч. 1 ст.255 ЦК України, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. 
		Згідно з частинами 1, 4 ст.631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
		Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст.530ЦК України).
		З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання такого зобов`язання.
		Відповідно до Кредитного договору №252-СВ від 04.03.2004 в новій редакції від 30.03.2007 року, Термін Фінансування означає максимальний термін протягом якого Загальна сума фінансування повинна бути повернута позичальником та який визначено п.1.1. цього Договору.
		Згідно з положеннями п.1.1. Додаткової угоди  №46, Банк відповідно до умов та на термін цього Договору надає Позичальнику револьверну кредитну лінію (надалі - «Фінансування») з Загальною сумою фінансування 12 000 000 (дванадцять мільйонів) Євро з можливістю отримувати в Доларах США, Євро та Гривні та з Терміном Фінансування до 31 січня 2014 року.
		Відсотковий період означає період, визначений згідно з пунктом 5.3. цього Договору.
		Відповідно до п. п. «d», п. 5.3. Кредитного договору №252-СВ від 04.03.2004 в новій редакції від 30.03.2007 року, якщо відсотковий період за Кредитом перебігає термін Фінансування, то цей Відсотковий період буде скорочено, щоб останній закінчувався в останній день Терміну Фінансування.
		Згідно з п. п. «b», п.8.2. Кредитного договору №252-СВ від 04.03.2004 в новій редакції від 30.03.2007 року, Позичальник зобов`язаний забезпечити повернення Фінансування, сплату відсотків, комісій та інших платежів відповідно до умов цього Договору.
		Судом встановлено, що умовами Кредитного договору в редакції від 30.03.2007 зі змінами, внесеними Додатковою угодою №46 від 16.12.2013, сторони не визначили строку дії договору, а погодили строк фінансування (кредитування), терміни закінчення фінансування (кредитування), а також терміни виконання зобов`язань позичальника з повернення кредитних коштів (які не були повернуті у строки, визначені договором) - до повного виконання зобов`язань.
		Укладення додаткової угоди від 29.04.2014 №47 відбулось вже після настання події, що мала юридичне значення, а саме - майже через три місяці після спливу (закінчення) його дії, що відповідачем не спростовано.
		Матеріалами справи підтверджується, що умовами Кредитного договору в редакції від 30.03.2007 зі змінами, внесеними Додатковою угодою №46 сторони погодили термін фінансування до 31.01.2014, а відтак, саме у межах цього строку Фірма «Т.М.М.» - ТОВ мала право належним чином виконувати умови кредитного договору відповідно до умов, зазначених у такому договорі. Починаючи з 01.02.2014 року у Фірми «Т.М.М.» - ТОВ виник обов`язок, незалежно від пред`явлення вимоги відповідачем, повернути всю заборгованість за Кредитним договором у зв`язку зі спливом строку фінансування та непродовженням його на наступний період на момент закінчення такого строку.
		Суд відхиляє доводи відповідача про те, що укладенням Додаткових угод №47 від 29.04.2014р. та №48 від 30.09.2016р. сторони змінили права, обов`язки та відповідальність, які врегульовані Кредитним договором №252-СВ в редакції від 30.03.2007р. та зазначає наступне.
		Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (частина перша статті 253 ЦК України).
		Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку (частина перша статті 254 ЦК України).
		Момент укладення договору передбачений у статті 640 ЦК України і пов`язується з досягненням сторонами згоди з усіх його істотних умов та дотриманням певних вимог, якими є передання майна або вчинення іншої дії, нотаріальне посвідчення договору або його державна реєстрація, якщо таке передбачено актами цивільного законодавства.
		Договір набирає чинності з моменту його укладення та не застосовується до відносин сторін, які виникли до його укладення (ч.2 ст.631 ЦК України).
		Однак,  з цього правила існує виняток, передбачений частиною третьою тієї ж статті, за яким сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Відтак, такий виняток може мати місце лише за згодою сторін.
		Водночас вказаною нормою закону не надається право сторонам застосовувати зворотну дію в часі пунктів додаткової угоди або договору, та змінювати правові наслідки, які вже настали.
		З матеріалів справи вбачається, що сторонами Кредитного договору в новій редакції (в редакції додаткової угоди від 29.04.2014 №47) не було встановлено - в розумінні наведеного вище припису частини третьої статті 631 ЦК України, що умова (пункт) даного договору в новій редакції (в редакції додаткової угоди від 29.04.2014 № 47 та з урахуванням подальших змін, внесених додатковою угодою від 30.09.2016 № 48) щодо встановлення нового строку, протягом якого позивач міг належним чином виконати зобов`язання за кредитним договором, застосовується до відносин між сторонами, які виникли до укладення відповідної додаткової угоди.
		За таких обставин суд погоджується із позицією позивача про те, що Додаткова угода №47 від 29.04.2014р. та Додаткова угода №48 від 30.09.2016р. не є невід`ємними частинами договору, оскільки вони укладені після настання події, що має юридичне значення, а саме закінчення строку, протягом якого Фірма «Т.М.М.» - ТОВ мала належним чином виконати зобов`язання за кредитним договором, а тому такі додаткові угоди не можуть змінювати порядок обчислення, перебігу та визначати момент закінчення строків, які станом на момент їх укладення закінчилися.
		Щодо виникнення права вимоги дострокового стягнення всієї суми заборгованості за Кредитним договором суд зазначає наступне. 
		Відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика») глави 71 («Позика. Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
		За приписами ст.1052 Цивільного кодексу України у разі невиконання позичальником обов`язків, встановлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов`язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором.
		Судом вже зазначено, що Фірма «Т.М.М.» - ТОВ мало здійснювати повернення заборгованості на умовах, визначеними Кредитним договором лише в межах встановленого сторонами строку фінансування, тобто до 31.01.2014 року. 
		Таким чином, з врахуванням положень цивільного законодавства щодо початку перебігу строку (ч.1 ст.253 ЦК України) суд погоджується із доводами позивача про те, що право вимоги на дострокове повернення позики, передбачене статтею 1052 ЦК України виникло у відповідача 01.02.2014 року.
		Судом відхиляються доводи відповідача про те, що постановою Касаційного господарського суду від 06.11.2018 року у справі №910/1580/18 встановлено, що право вимоги на повне дострокове повернення усього тіла кредиту виникло у банку лише 31.10.2017 - з моменту отримання боржником вимоги, оскільки такі обставини встановлювались у зазначеній справі судом, виходячи із пункту 9.2. кредитного договору в редакції додаткової угоди №47 від 29.04.2014р., дія якого, як встановлено вище, не поширюється на правовідносини, що виникли до укладення Додаткової угоди №47.
		Поряд з цим доводи відповідача про те, що господарськими судами у справах №910/7933/16 та №910/8143/16 вже була надана належна правова оцінка додатковим угодам №47 від 29.04.2014р. та №48 від 30.09.2016р., є помилковими та такими, що спростовуються самим змістом постанови Київського апеляційного господарського суду від 04.10.2016р. у справі №910/7933/16 та ухвали Господарського суду міста Києва від 24.05.2016р. у справі №910/8143/16.
		Так, із змісту постанови Київського апеляційного господарського суду від 04.10.2016 у справі №910/7933/16 слідує, що суд лише згадував про укладення 29.04.2014р. між ПАТ «Укрсоцбанк» та Фірмою «Т.М.М.» - ТОВ кредитного договору в новій редакції, однак, не надавав оцінки умовам вищенаведених додаткових угод та не встановлював щодо них жодних обставин.
		Водночас, із змісту ухвали Господарського суду міста Києва від 24.05.2017р. у справі №910/8143/16 вбачається, що суд не досліджував умови Кредитного договору №252-СВ в редакції Додаткової угоди №46 від 16.12.2013р., та не встановлював жодних обставин, а лише надав оцінку заяві Товариства з обмеженою відповідальністю «Будкомплект».
		Відповідно до ст. 18 Цивільного кодексу України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
		Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (ч. 1 ст. 39 Закону України «Про нотаріат»). Таким актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 №296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій).
		Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (п. 19 ст. 34 Закону України «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій.
		Так, згідно зі ст. 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
		Умови вчинення виконавчих написів визначені ст. 88 Закону України «Про нотаріат».
		За приписами ст. 88 Закону України «Про нотаріат» (в редакції, чинній на момент вчинення спірного виконавчого напису) нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
		Суд звертає увагу на рішення Конституційного Суду України від 1 липня 2020 року №7-р(І)/2020 у справі за конституційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Укркава» щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини першої статті 88 Закону України «Про нотаріат». У зазначеному рішенні Конституційний Суд України вказав, що із дослідження наведених положень Закону вбачається, що строки для вчинення виконавчого напису нотаріусом є відмінними залежно від кола учасників правовідносин: у відносинах між юридичними особами строк скорочений порівняно зі строком, який застосовується у відносинах між фізичними особами. Таким чином, встановлюючи порядок нормативного регулювання діяльності нотаріату в частині визначення строків, у межах яких нотаріус може вчинити виконавчий напис, законодавець запровадив чітку їх диференціацію залежно від суб`єктного складу учасників правовідносин. Наведене дає підстави стверджувати, що передбачене оспорюваними положеннями Закону регулювання є реалізацією Верховною Радою України виключних повноважень визначати організацію і діяльність, у тому числі нотаріату, як це встановлено в пункті 14 частини першої статті 92 Конституції України.
		Конституційний Суд України вказав, що положення частини першої статті 88 Закону, відповідно до яких нотаріус вчиняє виконавчі написи за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між юридичними особами - не більше одного року, є чіткими, зрозумілими та однозначними, тобто таке нормативне регулювання виключає можливість довільного його трактування, тому застосування оспорюваних положень Закону особами (органами), діяльність яких ґрунтується на принципі верховенства права, жодним чином не призводить до протиправного позбавлення права власності.
		Оскільки учасниками правовідносин є юридичні особи, а відтак, в силу положень ст. 88 Закону України «Про нотаріат» в редакції, чинній на момент вчинення спірного виконавчого напису, строк для вчинення нотаріусом виконавчого напису щодо звернення стягнення на предмет іпотеки за Іпотечним договором становить один рік з дня виникнення права вимоги.
		Безпосередньо в оспорюваному виконавчому написі нотаріусом зазначено, що стягнення здійснюється за період з 31.10.2017 по 13.11.2017 включно.
		Таким чином, суд зауважує, що зважаючи на виникнення права вимоги на дострокове стягнення з боржника всієї суми заборгованості 01.02.2014 року, строком, протягом якого відповідач мав право звернутись до нотаріуса із заявою про вчинення  виконавчого напису був період з 01.02.2014 року по 01.02.2015 року.
		За таких обставин, вчинений 20.12.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Дмитром Олеговичем виконавчий напис  №7860, яким звернено стягнення на нерухоме майно позивача, не відповідає вимогам ч.1 ст.88 Закону України «Про нотаріат».
		Надаючи оцінку доводам позивача щодо відсутності на момент вчинення оскаржуваного виконавчого напису безспірності суми заборгованості, суд відзначає наступне.
		Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
		Відповідно до частини 2 статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.
		Відповідно до ст.1052 Цивільного кодексу України у разі невиконання позичальником обов`язків, встановлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов`язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором.
		Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, визначений в Кредитному договорі №252-СВ у новій редакції від 30.03.2007р. (з врахуванням положень п.1.1. Додаткової угоди №46) строк фінансування сплив 31.01.2014 року.
		Як вбачається із наданих відповідачем пояснень, ним не заперечувався факт нарахування та стягнення із Фірми «Т.М.М.» - ТОВ грошових коштів в сумі 2 439 988,18 євро на погашення процентів за Кредитним договором в період з 31.01.2014р. по 15.02.2017 року, та зазначив, що таке стягнення відбувалось відповідно до умов п.6.4. Кредитного договору в редакції від 29.04.2014 року.
		Оцінюючи доводи позивача та відповідача, суд звертається до правової позиції, що викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 та відповідно до якої право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси кредитора забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
		Таким чином, суд приймає доводи позивача про те, що станом на день вчинення виконавчого напису нотаріусом, сума заборгованості за Кредитним договором №252-СВ у новій редакції від 30.03.2007р. була меншою, ніж заявлена відповідачем у розрахунку та на яку вчинено виконавчий напис, оскільки зазначена без урахування стягнених з позивача 2 439 988,18 євро.
		Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником. Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.
		З урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
		Аналогічна правова позиція міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 № 645/1979/15-ц.
		Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Водночас порушення нотаріусом порядку (умов) вчинення виконавчого напису (в даному випадку - вимог щодо строку, у межах якого нотаріус може вчинити виконавчий напис) є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. 
		За таких обставин, вимога позивача про визнання вказаного виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
		Щодо заявлених позивачем похідних вимог суд зазначає наступне.
		Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського процесуального кодексу України, в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
		Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
		Під позовною вимогою розуміється матеріально-правова вимога, тобто предмет позову, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права. При цьому об`єднанню підлягають вимоги, які пов`язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги.
		Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача.
		Отже, вимоги повинні випливати з тих самих фактичних обставин, на яких вони ґрунтуються.
		Позивач має право об`єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами. Однорідними позовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов`язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів.
		Згідно з правовими висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 18 листопада 2015 року у справі №6-1884цс15; від 12 жовтня 2016 року, у справі №6-1981цс16, підставою визнання прилюдних торгів недійсними є наявність не лише порушень вимог закону при проведенні прилюдних торгів, а й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює. Отже, не лише недотримання норм закону під час проведення прилюдних торгів, а й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, є способом захисту та підставою для визнання прилюдних торгів недійсними.
		Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд і у постановах від 07 листопада 2018 року у справі №712/1317/14-ц, від 12 грудня 2018 року у справі №759/18852/14-ц, від 07 лютого 2019 року у справі №522/1516/15-ц, від 03 липня 2019 року у справі №372/4917/13, від 19 серпня 2020 року у справі №202/1698/17.
		Враховуючи те, що суд дійшов висновку про задоволення основної позовної вимоги про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, на підставі якого проводилась примусова процедура продажу нерухомого майна на оспорюваних електронних торгах та в результаті були видані свідоцтва про право власності і проведені відповідні реєстраційні дії, якими порушено право власності позивача, суд вбачає підстави для задоволення похідних позовних вимог.
		Всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
		Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
		Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
		Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
		Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Згідно з ч. 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 статті 76 ГПК України).
		Відповідно до ч. 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України.
		Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
		Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		Суд зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
		З приводу висвітлення всіх доводів відповідачів суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
		У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.
		Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, відповідач суду не надав, заперечення проти позовних вимог відповідача суд розглянув та відхилив, як такі що не спростовують заявлених позовних вимог.
		Відтак, з огляду на викладене вище, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.
		Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача по сплаті судового збору покладаються на відповідача у зв`язку з задоволенням позову.
		Керуючись ст. ст. 86, 123, 129, 233, 236-240 ГПК України, господарський суд
		 
		ВИРІШИВ:
		1. Позов задовольнити повністю.
		2. Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 7859, вчинений 20.12.2017 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенко Дмитром Олеговичем.
		3. Визнати недійсним Акт № 55614508 від 27 листопада 2018 року державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки - майнового комплексу загальною площею 8526,3 квадратних метрів, реєстраційний номер 371305280000, що знаходиться за адресою: 03148, м. Київ, вулиця Жмеринська, 22. 
		4. Визнати недійсним з моменту його видачі свідоцтво про право власності  №1408, видане 27.11.2018 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу  І.Л.Шевченко, про що внести відповідний запис в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно.
		5. Скасувати державну реєстрацію права власності Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на майновий комплекс загальною площею 8526,3 квадратних метрів, реєстраційний номер 371305280000, що знаходиться за адресою: 03148, м. Київ, вулиця Жмеринська, 22 (номер запису про право власності 29136420) з моменту її вчинення, про що внести відповідний запис в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно.
		6. Відновити в Державному  реєстрі речових прав на нерухоме майно чинність запису про право власності Товариства з обмеженою відповідальністю «ТММ-Будкомплект» на майновий комплекс загальною площею 8526,3 квадратних метрів, реєстраційний номер 371305280000, що знаходиться за адресою: 03148, м. Київ, вулиця Жмеринська, 22 № 5813897 від 28.05.2014, здійсненого на підставі рішення 13376515 від 28.05.2014, з моменту його вчинення, про що внести відповідний запис в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно.
		7. Стягнути з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100, код ЄДРПОУ 23494714) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТММ-Будкомплект» ( 0148, м.Київ, вул. Жмеринська, 22, код за ЄДРПОУ 31481857) 10510 гривень  судового збору.
		8. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
		Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Дата складання та підписання повного тексту рішення 28.04.2021
		Суддя                                                                                          М.О. Лиськов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...