Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/11384/20 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 14.06.2021. Зареєстровано: 15.06.2021. Забезпечено надання загального доступу: 15.06.2021.
Дата набрання законної сили: 02.06.2021
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		02 червня 2021 року 
		м. Київ
		Справа №  910/11384/20 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Ткаченко Н.Г. - головуючого, Жукова С.В., Огородніка К.М., 
		 
		за участю секретаря судового засідання Громак В. О.
		 
		за участю: приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Авторгова А.М., розпорядника майна - арбітражного керуючого Гриценка І.П., представника ТОВ "Торговий дім "Насіння" - адвоката Мартиненка О.О. 
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні  касаційні скарги    Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Авторгова А.М. та  Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Овчаренка М.О. 
		на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2021
		та ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.01.2021 в частині грошових вимог приватних виконавців ОСОБА_1 та ОСОБА_2 
		у справі № 910/11384/20
		за  заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Нуфарм Україна"
		до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Насіння" 
		про банкрутство,-
		 
		 
		 
		 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Ухвалою Господарського суду      міста Києва 10.09.2020 відкрито провадження у справі № 910/11384/20 про банкрутство ТОВ "Торговий дім "Насіння"; введено процедуру розпорядження майном боржника; призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Гриценка І.П.
		 
		Ухвалою попереднього засідання Господарського суду міста Києва від 19.01.2021 у справі № 910/11384/20 (суддя Пасько М.В.):
		- визнано кредиторами боржника: ТОВ "Нуфарм Україна", ТОВ "КВС-Україна", ТОВ "ФМС Україна", ТОВ "Мас сідс Україна", ТОВ "Уніфер інтернешнл ГмбХ", ТОВ "Євраліс семенс Україна", ТОВ "Сингента", ТОВ "Байєр", ТОВ "Монсанто Україна", ТОВ "Дюпон Україна", ТОВ "Кортева агрісаєнс Україна"; 
		- затверджено реєстр вимог кредиторів на загальну суму 832 400 087,07 грн; 
		- відмовлено у визнанні кредиторами до боржника: приватному виконавцю Авторгову А.М. на суму 13 225 602,39 грн;  приватному виконавцю Овчаренко М.О. на суму 1 804 301,04 грн.
		 
		Постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2021      у                              справі № 910/11384/20 (колегія суддів: Сотніков С.В. - головуючий, Остапенко О.М., Грек Б.М.) ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.01.2021 у справі №      910/11384/20 в частині грошових вимог приватних виконавців ОСОБА_2 та ОСОБА_1 залишено без змін.
		 
		Зазначені судові рішення в частині відмови у визнанні заявлених грошових вимог приватного виконавця Авторгова А.М. та приватного виконавця Овчаренка М.О. мотивовані тим, що згідно з Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" основна винагорода підлягає сплаті на користь приватного виконавця одночасно із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом на користь стягувача, а оскільки виконавчі провадження не закінчені у зв`язку з їх виконанням, вимоги стягувача боржником не виконані, суми визначені у виконавчих документах приватними виконавцями не стягнуті, то у боржника не виникли грошові зобов`язання в розумінні ст. 1 КУзПБ щодо виплати основної грошової винагороди приватних виконавців. 
		 
		Приватні виконавці ОСОБА_1 та ОСОБА_2  звернулись до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційними скаргами. 
		 
		Так, приватний виконавець Авторгов А.М. у касаційній скарзі просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2021      та ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.01.2021 у справі                                 №      910/11384/20 в частині відмови у визнанні кредиторських вимог приватного виконавця Авторгова А.М.; ухвалити постанову, якою визнати грошові вимоги приватного виконавця Авторгова А.М. до боржника в розмірі 13 225 602,39 грн.
		 
		Разом з тим, приватний виконавець Овчаренко М.О. у своїй касаційній скарзі просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2021      та ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.01.2021 у справі №      910/11384/20 в частині відмови у визнанні кредиторських вимог приватного виконавця Овчаренка М.О.; ухвалити постанову, якою визнати грошові вимоги приватного виконавця Овчаренка М.О. до боржника в розмірі 1 804 301,04 грн.
		 
		Підставами касаційного оскарження приватний виконавець виконавчого округу м.Києва Авторгов А.М. та приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Овчаренко М.О. зазначили пункт 1 ч. 2 ст. 287 ГПК, а саме не врахування судом висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
		 
		Як стверджують скаржники, суд апеляційної інстанції послався на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.08.2020 у справі № 910/126/20, проте висновок, який в ній міститься, не врахував, та прийшов до прямо протилежного висновку, жодним чином такий відступ не обґрунтувавши.
		 
		При цьому, не погоджуючись з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про відхилення спірних грошових вимог, приватні виконавці на підтвердження своїх аргументів, наведених у касаційних скаргах, посилаються на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 06.08.2020 у справі № 910/126/20, зокрема, про те, що відповідно до ст. 1 КУзПБ,  ст. 31 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", у боржника виникають перед приватним виконавцем грошові зобов`язання сплатити приватному виконавцю суму основної винагороди, виключення яких не передбачено абз.5 ч. 1 ст. 1 КУзПБ; оскільки на приватного виконавця законодавцем покладено повноваження з виконання судових рішень, які підлягають обов`язковому виконанню на всій території України, грошові вимоги такого кредитора до боржника щодо його грошових зобов`язань перед приватним виконавцем охоплюються поняттям кредиторських вимог, поряд з вимогами інших державних органів грошового характеру; грошове зобов`язання зі сплати основної винагороди приватному виконавцю виникає з моменту винесення постанови про відкриття виконавчого провадження та визначення розміру основної винагороди у такому виконавчому провадженні, відповідно до зазначеного правового регулювання Законом України ''Про виконавче провадження" і Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", якщо постанова про визначення розміру основної винагороди не скасована в судовому порядку. 
		 
		Від розпорядника майна боржника - арбітражного керуючого Гриценка І.П. надійшов відзив на касаційні скарги приватних виконавців ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , у якому арбітражний керуючий просить відмовити у задоволенні касаційних скарг на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2021      та ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.01.2021 у справі №      910/11384/20 в частині грошових вимог приватних виконавців ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з підстав, наведених у відзиві.
		 
		Водночас, арбітражний керуючий Гриценко І.П. у відзиві, поряд із проханням залишити касаційні скарги без задоволення, також виклав  прохання передати справу на розгляд Великої палати Верховного Суду в тому випадку, якщо колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважатиме за необхідне відступити від висновків про застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.03.2020 у справі № 2540/3203/18 та постанові  Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 03.03.2020 у справі № 260/801/19.
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду відхиляє, викладене у відзиві на касаційні скарги, клопотання розпорядника майна боржника - арбітражного керуючого Гриценка І.П. про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки зазначене клопотання заявлене під умовою та не містить належних обґрунтувань та підстав, передбачених ч.3 ст. 302 ГПК України для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 
		 
		Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н.Г., пояснення приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Авторгова А.М., розпорядника майна боржника - арбітражного керуючого Гриценка І.П. та представника ТОВ "Торговий дім "Насіння", перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційних скарг та доводи відзиву на касаційні скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на наступне. 
		 
		Провадження у справі № 910/11384/20 про банкрутство ТОВ "Торговий дім "Насіння" було відкрито ухвалою Господарського суду      міста Києва 10.09.2020. 
		 
		Провадження у справах про банкрутство регулюється Кодексом України з процедур банкрутства, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України. 
		 
		За визначеннями, наведеними у ст. 1 КУзПБ, грошове зобов`язання - це зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових зобов`язань належать також зобов`язання щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; зобов`язання, що виникають внаслідок неможливості виконання зобов`язань за договорами зберігання, підряду, найму (оренди), ренти тощо та які мають бути виражені у грошових одиницях. До складу грошових зобов`язань боржника, у тому числі зобов`язань щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції, визначені на дату подання заяви до господарського суду, а також зобов`язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров`ю громадян, зобов`язання з виплати авторської винагороди, зобов`язання перед засновниками (учасниками) боржника-юридичної особи, що виникли з такої участі. Склад і розмір грошових зобов`язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов`язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство, якщо інше не встановлено цим Кодексом. При поданні заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство розмір грошових зобов`язань визначається на день подання до господарського суду такої заяви (абзац 5 ч. 1 ст. 1 КУзПБ).
		 
		Кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких до боржника або іншої особи забезпечені заставою майна боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство (абзац 11 ч. 1 ст. 1 КУзПБ).
		 
		Відповідно до ч. 1 ст. 45 КУзПБ конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
		 
		Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
		 
		У попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого частиною першою статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна (ч. 2 ст. 47 КУзПБ).
		 
		Предметом даного судового розгляду є заява приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Авторгова А.М. про визнання грошових вимог до ТОВ "Торговий дім "Насіння" у розмірі 13 225 602,39 грн (з урахування заяв про зменшення грошових вимог), що виникли на підставі постанови від 23.07.2020 про стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця на суму 1 918 613,19 грн у виконавчому провадженні (ВП) № 62648972, постанови від 23.07.2020 про стягнення з боржника основної винагороди на суму 4 000 000,00 грн у ВП № 62648921, постанови від 23.07.2020 про стягнення з боржника основної винагороди на суму 7 900 000,00 грн у ВП № 62648866, а також заява приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Овчаренка М.О. про визнання грошових вимог до ТОВ "Торговий дім "Насіння" у розмірі 1 804 301,04 грн, що виникли на підставі постанови від 28.07.2020 про стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця на суму  1 804 301,04 грн у ВП № 62671494.
		 
		Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, грошові вимоги приватних виконавців ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до боржника складаються з основної винагороди приватного виконавця, що передбачена ст. 31 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" та виникає на підставі постанови про стягнення з боржника основної винагороди, яка приймається приватним виконавцем у виконавчому провадженні.
		 
		Виходячи із спеціальних норм КУзПБ на господарський суд покладено обов`язок надавати правовий аналіз заявлених кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог.
		 
		Докази, на яких ґрунтуються грошові вимоги кредитора, повинні надавати право кредитору на звернення до боржника з грошовими вимогами у встановленому чинним законодавством порядку.
		 
		Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
		 
		Частиною 1 ст. 42 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
		 
		Згідно з ч. 2, 4 ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
		 
		Основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору (ч. 3 ст. 45 Закону України "Про виконавче провадження").
		 
		Разом з тим, ст. 31 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" врегульовано питання винагороди приватного виконавця та авансування витрат виконавчого провадження.
		 
		Так, зокрема, частинами 1, 2 зазначеної статті передбачено, що за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода. Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової.
		 
		Згідно з ч. 3 ст. 31 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.
		 
		Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.
		 
		Згідно з пунктом 19 Порядку виплати винагород державним виконавцям та їх розмірів і розміру основної винагороди приватного виконавця, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №643 від 08.09.2016, приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом. 
		 
		Відповідно до ч. 4 ст. 31 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів"  основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
		 
		Частиною 5 зазначеної норми визначено, що якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
		 
		Як встановлено ч. 7 ст. 31 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). 
		 
		Отже, в розумінні наведених вище норм, основана винагорода приватного виконавця за своїм призначенням є винагородою приватному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови що такі заходи призвели до повного або часткового виконання рішення та стягується з боржника в пропорційному до фактично стягнутої суми розмірі .
		 
		Системний аналіз норм, якими врегульовано питання основної винагороди приватного виконавця, дає підстави для висновку, що розмір цієї винагороди встановлюється у постанові про стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця, яка приймається при відкритті виконавчого провадження, та підлягає сплаті на користь приватного виконавця одночасно із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом на користь стягувача. 
		 
		Відтак, оскільки наведені норми законодавства пов`язують виплату основної винагороди приватного виконавця одночасно із задоволенням вимог стягувача, то відповідно і право вимоги приватного виконавця виникає у момент фактичного виконання боржником виконавчого документа. Відповідно, одночасно із виникненням права вимоги приватного виконавця на виплату основної винагороди виникає і грошове зобов`язання у боржника в розумінні ст. 1 КУзПБ.
		Як встановлено судами попередніх інстанцій та не заперечується приватним виконавцем Авторговим А.М., виконавчі документи у виконавчих провадженнях                     № 62648972, № 62648921 та № 6264886 про стягнення з боржника грошових коштів виконані частково. При цьому, основна винагорода виплачена приватному виконавцю пропорційно до суми фактично стягнутих з боржника коштів.
		Крім того, судами досліджено та встановлено, що приватним виконавцем Овчаренком М.О. не виконано виконавчий документ у виконавчому провадженні                    № 62671494 про стягнення з боржника грошових коштів.
		Отже, застосувавши наведені вище норми чинного законодавства, встановивши, що виконавчі провадження не закінчені у зв`язку з їх виконанням, вимоги стягувача боржником не виконані, суми визначені у виконавчих документах приватними виконавцями не стягнуті, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що у боржника не виникли грошові зобов`язання в розумінні ст. 1 КУзПБ щодо виплати основної грошової винагороди приватним виконавцям Авторгову А.М. та   ОСОБА_2 , заявлені останніми як конкурсні вимоги.
		Зважаючи на викладене, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду відхиляє як помилкові твердження заявників касаційних скарг про те, що грошове зобов`язання боржника зі сплати основної винагороди приватному виконавцю виникає з моменту винесення постанови про відкриття виконавчого провадження та визначення розміру основної винагороди у такому виконавчому провадженні, оскільки виходячи з аналізу норм ч. ч. 4, 5 ст. 31 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" питання розміру основної винагороди приватного виконавця залежить від фактичної стягнутої ним суми, а не від суми, зазначеної у виконавчому документі.
		 
		Відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		 
		Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		 
		Виходячи з аналізу наведених норм та встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вважає законним, обґрунтованим та справедливим висновок місцевого та апеляційного судів про відхилення заявлених до боржника грошових вимог приватних виконавців ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а доводи касаційних скарг такими, що висновку судів попередніх інстанцій не спростовують.
		 
		При цьому, колегією суддів відхиляються посилання заявників касаційних скарг на неврахування висновків Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 06.08.2020 у справі № 910/126/20, стосовно того, що грошове зобов`язання боржника зі сплати основної винагороди  приватному виконавцю підпадає під ознаки "грошових зобов`язань", визначених згідно з абз.5 ч. 1 ст. 1 КУзПБ,  оскільки у справі, що розглядається, та в наведеній скаржниками справі, суди встановили різні фактичні обставини та прийняли відповідні рішення, що не свідчить про різне застосування одних і тих самих норм матеріального права.
		 
		Так, у справі № 910/126/20, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, за результатами підготовчого засідання дійшов висновку, що не стягнута основна винагорода приватного виконавця не є грошовим зобов`язанням у розумінні Кодексу України з процедур банкрутства, а тому провадження у справі в частині вимог приватного виконавця (як одного з ініціюючих кредиторів) підлягає закриттю.
		 
		Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 06.08.2020 у справі № 910/126/20 не погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що грошове зобов`язання боржника зі сплати основної винагороди приватному виконавцю не підпадає під ознаки "грошових зобов`язань", визначених згідно з абзацом 5 частини першої статті 1 КУзПБ та зазначила про неправильне застосування судами положень статті 1 КУзПБ як таких, що не включають до загального поняття "грошових зобов`язань" грошових зобов`язань боржника перед приватним виконавцем зі сплати основної винагороди, визначених постановою приватного виконавця при порушенні виконавчого провадження.
		 
		При цьому, згідно правової позиції, викладеній у вказаній постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, аналіз частин 4-7 статті 31 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" дозволяє зробити висновок про те, що основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Однак, якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). 
		 
		Разом з тим, у справі, яка розглядається, суди відмовили у визнанні грошових вимог приватних виконавців до боржника виходячи з того, що оскільки норми Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" пов`язують виплату основної винагороди приватного виконавця одночасно із задоволенням вимог стягувача, то відповідно і право вимоги приватного виконавця виникає у момент фактичного виконання боржником виконавчого документа, а у зв`язку з тим, що виконавчі провадження не закінчені виконанням, вимоги стягувача боржником не виконані, суми,  визначені у виконавчих документах, приватними виконавцями не стягнуті, то у боржника не виникли грошові зобов`язання в розумінні ст. 1 КУзПБ щодо виплати основної грошової винагороди приватного виконавця.
		 
		Отже, правова позиція у даній справі не суперечить позиції, викладеній у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.08.2020 у справі № 910/126/20.
		 
		Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації"), які з огляду на положення статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовуються судами при розгляді справ як джерело права, повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
		 
		Відтак, наведені приватними виконавцями виконавчого округу м. Києва                 Авторговим А.М. та ОСОБА_2 у касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони спростовуються встановленими у справі обставинами та не доводять порушення або неправильного застосування місцевим та апеляційним судами норм матеріального та процесуального права, а колегія суддів не встановила фундаментальних порушень, допущених судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді спірних кредиторських вимог до боржника у даній справі.
		 
		Враховуючи викладене, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що постанова Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2021 та ухвала Господарського суду міста Києва від 19.01.2021 у справі № 910/11384/20 в частині грошових вимог приватних виконавців ОСОБА_1 та ОСОБА_2 прийняті судами у відповідності до фактичних обставин та у відповідності до вимог матеріального права і процесуального права, підстав для їх зміни або скасування не вбачається. 
		 
		 
		Оскільки суд дійшов висновку, що касаційні скарги задоволенню не підлягають і підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається, судові витрати відповідно до ст.129 ГПК України покладаються на заявників касаційних скарг.
		 
		Керуючись ст. ст. 300, 301, 314, 315, 317 ГПК України, суд,-
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційні скарги  Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва                 Авторгова А.М. та Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва              Овчаренка М.О. - залишити без задоволення.
		 
		Постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2021 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.01.2021 у справі № 910/11384/20 в частині грошових вимог приватних виконавців ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - залишити без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                                     Ткаченко Н.Г.     
		 
		                                                            
		Судді                                                                                                                   Жуков С.В.
		 
		                                                                                                                            Огороднік К.М

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...