Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/19021/20 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів; Визнання договорів (правочинів) недійсними; оренди.
Надіслано для оприлюднення: 15.06.2021. Зареєстровано: 16.06.2021. Забезпечено надання загального доступу: 17.06.2021.
Дата набрання законної сили: 14.06.2021
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		     ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД      
		вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		"14" червня 2021 р.                               Справа № 910/19021/20
		 
		Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: 
		головуючого:           Попікової О.В.
		суддів:            Євсікова О.О. 
		          Корсака В.А. 
		 
		розглянувши матеріали апеляційної скарги Фонду державного майна України
		на рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2021 (повний текст складено 15.02.2021)
		у справі № 910/19021/20 (суддя Шкурдова Л.М.)
		за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Архітектурна майстерня "Інка" 
		до Фонду державного майна України
		треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: 
		1.          Міністерство культури та інформаційної політики України;
		2.          Національний музей історії України у Другій світовій війні. Меморіальний комплекс (музей війни)
		про визнання договору недійсним в частині,-
		 
		за участю секретаря судового засідання: Руденко Н.С.,
		в судовому засіданні взяли участь представники:
		- позивача: повідомлений, але не з`явився; 
		- відповідача: Божинський В.В., сл.посв. №5027 від 22.01.2021, представник за витягом; 
		- третьої особи-1: Олексієнко В.М., представник за витягом; 
		- третьої особи-2: Єлісєєв О.А., адв. посв. №КВ 366 від 28.01.2015;
		 
		Короткий зміст і підстави позовних вимог.
		Товариство з обмеженою відповідальністю "Архітектурна майстерня "Інка" (надалі позивача/ТОВ «АМ «Інка») звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Фонду державного майна України (надалі відповідач/Фонд/скаржник) про визнання недійсним пункту 11.1. договору №129 про внесення змін до договорів оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 08.10.2015 №319 та від 09.09.2019 №2 в частині заборони приватизації орендованого майна (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 28.01.2021). В обґрунтування підстав позову позивач посилається на те, що оспорюваний ним пункт 11.1. договору оренди не був приведений сторонами договору у відповідність до Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна», прийнятого 18.01.2019, а відтак, суперечить п. 1 статті 215 ЦК України, статті 203 ЦК України.
		Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
		Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.02.2021 позов задоволений, визнаний недійсним пункт 11.1. договору №129 про внесення змін до договорів оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 08.10.2015; стягнуто з відповідача 2  102,00 грн. судового збору.
		Судове рішення мотивовано тим, що ч. 3 статті 4 Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна» від 18.01.2018 змінено положення щодо заборони приватизації майна, зокрема, встановлено, що приватизації підлягає державне майно, яке раніше було заборонено до приватизації, а саме: майно меморіальних комплексів, яке більше трьох років не використовуються у виробничій діяльності і подальше його використання не планується. Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно площею 464,6 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, провулок Запечерний, 2 (предмет договору оренди) належить на праві власності державі в особі Міністерства культури України. Вказане нерухоме майно знаходиться в оренді позивача понад 3-х років, договір оренди є довгостроковим (діє до 08.10.2030), а отже, використання цього майна у виробничій діяльності Національного музею історії України в Другій світовій війні, у якого воно перебуває на балансі, не планується. Доказів на підтвердження того, що орендоване майно планується власником для власного використання, Міністерством культури України не надано. Таким чином, укладаючи 10.09.2019 договір оренди нерухомого майна в новій редакції, сторонами не було приведено пункт 11.1. договору у відповідність до норм чинного на час укладення договору у новій редакції  Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна» від 18.01.2018, що є підставою для визнання 
		Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
		Не погодившись із прийнятим рішенням, Фонд державного майна України звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2021 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Апеляційна скарга мотивована тим, що висновок суду першої інстанції щодо невідповідності пункту 11.1. Договору чинному законодавству є невірним, оскільки місцевий господарський суд не надав правову оцінку нормам чинного законодавства, та проігнорував факт належності орендованого майна до меморіального комплексу, якому надано статус національного. Скаржник наголошує, що Міністерство культури України, як власник орендованого майна, визначило умови договору з якими погодився орендар шляхом підписання такого договору, а тому визнання договору недійсним є втручанням в питання права власності. Більше того, на скаржник наголошує, що судом першої інстанції порушено принципи свободи договору. Скаржник також звертає увагу, що не всі об`єкти державної власності, які не перебувають під забороною приватизації, підлягають обов`язковій приватизації. Включення того чи іншого об`єкта державної власності до відповідного переліку залежить від наданих пропозицій органам управління стосовно включення об`єктів права державної власності до переліку об`єктів, що підлягають приватизації на наступний рік. Скаржник також наголошує на відсутності порушеного права позивача, оскільки п. 11.1 Договору не обмежує право позивача звернутися до органів приватизації з пропозицією включити вказаний об`єкт нерухомості до списку об`єктів, що підлягають приватизації.
		Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.
		Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.03.2021 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Чорногуз М.Г., Мальченко А.О.
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.03.2021 задоволено клопотання Фонду державного майна України та відновлено строк на подання апеляційної скарги; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фонду державного майна України на рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2021 у справі №910/19021/20, розгляд справи призначено на 28.04.2021.
		09.04.2021 від Міністерства культури та інформаційної політики України надійшов відзив на апеляційну скаргу.
		13.04.2021 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Архітектурна майстерня "Інка" надійшов відзив на апеляційну скаргу.
		27.04.2021 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Архітектурна майстерня "Інка" надійшли пояснення у справі та додаткові докази без відповідного клопотання про їх залучення.
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.04.2021 залучено до участі у справі на стороні відповідача третю особу без самостійних вимог на предмет спору - Національний музей історії України у Другій світовій війні. Меморіальний комплекс (музей війни), відкладено розгляд апеляційної скарги Фонду державного майна України на рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2021 у справі №910/19021/20 на 19.05.2021.
		05.05.2021 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Архітектурна майстерня "Інка" надійшла заява про відвід судді Агрикової О.В. у справі №910/19021/20.
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.05.2021 визнано заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Архітектурна майстерня "Інка" про відвід судді Агрикової О.В. у справі №910/19021/20 необґрунтованою, матеріали справи №910/19021/20 передано для здійснення визначення складу судової колегії автоматизованою системою відповідно до положень статті 32 Господарського процесуального кодексу України для вирішення питання про відвід.
		Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.05.2021 заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Архітектурна майстерня "Інка" про відвід судді Північного апеляційного господарського суду Агрикової О.В. у справі №910/19021/20 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Мартюк А.І., Зубець Л.П.
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2021 відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Архітектурна майстерня "Інка" про відвід судді Північного апеляційного господарського суду Агрикової О.В. у справі №910/19021/20, матеріали справи повернуто на розгляд колегії суддів у складі: Агрикова О.В. (головуючий), Чорногуз М.Г., Мальченко А.О. 
		17.05.2021 суддею Агриковою О.В. (головуючий суддя) заявлено самовідвід у розгляді апеляційної скарги Фонду державного майна України на рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2021 у справі №910/19021/20. 
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.05.2021 заяву судді Агрикової О.В. про самовідвід від розгляду справи №910/19021/20 задоволено. Справу №910/19021/20 передано для здійснення повторного автоматизованого розподілу та визначення іншого складу суддів відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України.
		Розпорядженням Керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 18.05.2021 №09.1-07/319/21 відповідно до підпункту 2.3.50 пункту 2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/19021/20 у зв`язку з ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.05.2021, якою заяву судді Агрикової О.В. про самовідвід від розгляду справи №910/19021/20 задоволено.
		Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.05.2021 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Попікова О.В., судді: Євсіков О.О., Корсак В.А.
		20.05.2021 від Національного музею історії України у Другій світовій війні. Меморіальний комплекс надійшли письмові пояснення.
		Враховуючи зміну складу суду, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.05.2021 справу №910/19021/20 прийнято до провадження колегією суддів у визначеному складі; розгляд призначено на 14.06.2021.
		Позиції учасників справи.
		14.06.2021 на електронну адресу Північного апеляційного господарського суду від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду даної справи, обґрунтоване проявами у представника ознак респіраторної хвороби.
		Стосовно поданого клопотання колегія суддів зазначає наступне, що як вбачається з матеріалів справи, представник позивача Ларіонова О.О. була присутня у судовому засіданні 28.04.2021, крім того, вказаним представником подано відзив на апеляційну скаргу, в якому представник позивача висловила свою позиції щодо поданої апеляційної скарги, додаткових пояснень або документів суд апеляційної інстанції від сторін, в тому числі від позивача, не витребовував, а відтак, у суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи. Крім того, з протоколу судового засідання 28.04.2021 вбачається, що позивача представляло дві особи: Ларіонова О.О. та Фасоль О.О., відомостей щодо неможливості прибуття останньої у судове засідання 14.06.2021 матеріали справи не містять.
		До того ж, колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 1.7. Інструкція про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої Наказом Міністерства охорони здоров`я України 13.11.2001 №455 (із наступними змінами та доповненнями) видача та продовження документів, що  засвідчують тимчасову непрацездатність, здійснюються тільки після особистого огляду хворого  лікуючим лікарем (фельдшером), про що робиться відповідний  запис у медичній карті амбулаторного чи стаціонарного хворого з обґрунтуванням тимчасової непрацездатності. Отже, щонайменш, представник позивача  Ларіонова О.О. могла надати до суду апеляційної інстанції належним чином завірену копію витягу зі своєї медичної карти, чого зроблено не було, як і не було надано взагалі жодного документи (довідки, тощо) на підтвердження доводів, викладених у заяві про відкладення. 
		Таким чином, колегія суддів, не вбачає підстав для задоволення клопотання представника позивача та відкладення розгляду справи.
		У судовому засіданні представники Фонду, а також третіх осіб у справі, підтримали доводи апеляційної скарги, просили оскаржуване рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким у позові відмовити з підстав, наведених в апеляційній скарзі.
		Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції. Обставини справи додатково встановлені судом апеляційної інстанції.
		08.10.2015 між ТОВ "Архітектурна майстерня "Інка" (орендар, позивач) та Фондом державного майна України (орендодавець, відповідач)  укладено Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №319 (надалі договір оренди).
		Предметом даного договору оренди є державне нерухоме майно, загальною площею 565,1 кв.м., а саме: будівля (літера "А") (реєстровий номер 02224241.30.ЮЖВЦСД1325), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 745397980382, площею 433,1 кв.м. та будівля (літера "Б") (реєстровий номер 02224241.5.ЮЖВЦСД2251), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 504712580000, площею 132 кв.м., що розташовані за адресою: м. Київ, пров. Запечерний, 2 (п. 1.1 договору оренди).
		Міністерство культури України надало згоду на оренду вказаного вище майна за умови включення до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 08.10.2015 №319 пункту, що передбачає заборону приватизації (лист Міністерства культури України, а.с. 176, том І). Посилання на вказаний лист Міністерства культури України міститься в преамбулі договору оренди №319.
		Пунктом 11.1. договору оренди сторони узгодили, що орендоване майно не підлягає приватизації та передачі в суборенду протягом дії договору оренди.
		18.01.2018 прийнято новий Закон України "Про приватизацію державного та комунального майна". 
		Відповідно до ч. 3 статті 4 вказаного Закону України приватизації підлягає державне майно, яке раніше було заборонено до приватизації, а саме: майно меморіальних комплексів, яке більше трьох років не використовуються у виробничій діяльності і подальше його використання не планується.
		09.09.2019 сторони уклали додаткову угоду №2 до договору оренди №319, що належить до державної власності від 30.12.2003 №03/05/03, якою внесли зміни до преамбули договору оренди №319, та у розділ 12 останнього. Інші умови договору, не змінені цією додатковою угодою, залишаються чинними у тій редакції, в якій вони викладені сторонами раніше. Сторони підтверджують їх обов`язковість для себе (а.с. 12-13, том І).
		10.09.2019 сторони уклали договір про внесення змін до договору оренди №319 від 08.10.2015 та від 09.09.2019 №2, яким виклали договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 08.10.2015 №319 в новій редакції. Вказаний договір посвідчений нотаріально, зареєстрований в реєстрі за №5981. 
		Договір оренди №319 в новій редакції від 10.09.2019, також містить пункт 11.1 договору, який забороняє приватизацію орендованого майна та його передачу в суборенду протягом дії договору оренди (а.с. 4-11, том І).
		Листом №36 від 17.06.2020 позивач звернувся до Фонду з проханням про внесення змін до договору від 10.09.2019 про внесення змін до договорів оренди нерухомого державного майна, що належать до державної власності, від 08.10.2015 №319 та від 09.09.2019 року №2, в зв`язку з невідповідністю п. 1.11 договору чинному законодавству України - ч. 3 статті 4 вказаного Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна".
		Листом №10-16-13145 від 03.07.2020 Фонд надав відповідь, в якій відмовив позивачу у внесенні змін до договору, посилаючись на Лист Міністерства культури України №673/15-31/14- 14 від 09.04.2014, яким було надано висновки щодо можливості оренди майна лише за умови включення до договору оренди вимоги щодо неможливості приватизації та передачі в суборенду об`єкта оренди протягом дії договору, що відповідало діючому на той час законодавству (а.с. 24).
		Спір у даній справі виник у зв`язку з тим, що, на думку позивача, пункт 11.1. договору  не був приведений у відповідність до  чинного Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна", оскільки як стверджує позивач орендоване майно більше трьох років не використовується у виробничій діяльності Музею, воно орендується приватними компаніями з 2000 року, а тому договір оренди в редакції від 10.09.2019 в частині пункту 11.1. суперечить нормі ч. 3 статті 4 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна", що є підставою для визнання вказаного пункту договору недійсним.
		Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови. Висновки суду апеляційної інстанції.
		Згідно зі  статтею 11 ЦК України  цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.
		Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених  статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (стаття 509 ЦК України).
		За змістом  статей 626- 629 ЦК України  договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до  статті 6 цього Кодексу  сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього  Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.
		У статтях 6, 627 ЦК України встановлено один із загальних принципів цивільного законодавства - свободи договору, відповідно до якого сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		Сутність свободи договору розкривається насамперед через співвідношення актів цивільного законодавства і договору: сторони мають право врегулювати ті відносини, які не визначені у положеннях актів цивільного законодавства, а також відступати від положень, що визначені цими актами і самостійно врегулювати свої відносини, крім випадків, коли в актах законодавства міститься пряма заборона відступів від передбачених ними положень або якщо обов`язковість положень актів цивільного законодавства випливає з їхнього змісту чи суті відносин між сторонами. Свобода договору полягає передусім у вільному виявленні волі сторін на вступ у договірні відносини. Волевиявлення учасників договору передбачає відсутність жодного тиску з боку контрагента або інших осіб.
		18.01.2018 набрав чинності Закон України «Про приватизацію державного та комунального майна», статтею 4 якого визначені об`єкти приватизації, а також майно, яке не підлягає приватизації. 
		Згідно з ч. 3 статті 4 вказаного Закону (на яку позивач посилається як на підставу позову для визнання недійсним п. 11.1 договору оренди), у разі якщо майно органів державної влади та органів місцевого самоврядування, майно державних підприємств, що належать до сфери управління органів державної влади та органів місцевого самоврядування, Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, сил цивільного захисту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної кримінально-виконавчої служби України, правоохоронних органів та органів доходів і зборів безпосередньо не забезпечує виконання зазначеними органами встановлених законодавством завдань, таке майно є об`єктами, що підлягають приватизації. Майно, яке перебуває на балансах державних підприємств, установ, організацій, що не підлягають приватизації, та яке не входить до складу єдиних майнових комплексів, що забезпечують основні види діяльності таких підприємств або більше трьох років не використовуються у виробничій діяльності і подальше їх використання не планується, належить до об`єктів, що підлягають приватизації.
		Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 7 Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна» Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва у районах і містах, органи приватизації в Автономній Республіці Крим становлять єдину систему державних органів приватизації. Державні органи приватизації здійснюють державну політику у сфері приватизації та діють на підставі  Закону України  "Про Фонд державного майна України", цього Закону, інших актів законодавства. Державні органи приватизації у межах своєї компетенції здійснюють такі основні повноваження, зокрема, затверджують переліки об`єктів, що підлягають приватизації.
		Частиною 5 Перехідних положень Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна» передбачено, що уповноважені органи управління державним майном або корпоративними правами, управління яких вони здійснюють, у двотижневий строк з дня набрання чинності цим Законом мають подати Фонду державного майна України пропозиції про включення об`єктів права державної власності до переліку об`єктів, що підлягають приватизації у році набрання чинності цим Законом, разом з інформацією, зазначеною у частинах  четвертій,  п`ятій  статті 11 цього Закону, та основними показниками господарської діяльності за останні три роки та останній звітний період. Фонд державного майна України у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом забезпечує оприлюднення переліків об`єктів, що підлягають приватизації у році набрання чинності цим Законом, в офіційних друкованих виданнях державних органів приватизації, на офіційному веб-сайті Фонду державного майна України.
		Матеріали справи не містять доказів, що уповноважений орган управління державним майном (предметом договору оренди), в даному випадку - Міністерство культури України, подав до Фонду державного майна України пропозиції про включення об`єкту права державної власності - предмету оренди за договором оренди у редакції від 10.10.2019 до переліку об`єктів, що підлягають приватизації. Навпаки, в матеріалах справи наявний лист Міністерства культури України від 2014 року про надання згоди на оренду майна за умови неможливості його приватизації. 
		В той же час, позивач не є уповноваженим органом управління державним майном (предметом договору оренди), який має подавати пропозиції Фонду щодо включення цього майна - об`єкту права державної власності до переліку об`єктів, що підлягають приватизації, а є його орендарем.
		Як вказувалося у розділі даної постанови «Обставини справи…..», позивач та відповідач, будучи вільними в укладенні договору та визначенні його умов, укладаючи 10.10.2019 договір про внесення змін до договорів оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 08.10.2015 №319 та від 09.09.2019 №2 (тобто, вже після набрання чинності Законом України «Про приватизацію державного та комунального майна»), погодили таку особливу його умову як п. 11.1.: «Орендоване майно не підлягає приватизації та передачі в суборенду протягом дії договору».
		Отже, позивач, укладаючи 10.10.2019 з відповідачем (Фондом) договір про внесення змін до договорів оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 08.10.2015 №319 та від 09.09.2019 №2, погодився на таку його умову як неможливість приватизації орендованого ним майна, яка викладена в п. 11.1. 
		Матеріали справи не містять доказів того, що позивач, укладаючи в 2019 році договір, який містить п. 11.1., положення якого забороняють, зокрема, приватизацію державного майна, яке є предметом оренди за договором, діяв  проти своєї волі, або був необізнаним про наявність такого положення договору як п.11.1., або не знав про зміну законодавства, зокрема, набрання чинності Законом України «Про приватизацію державного та комунального майна».
		Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом як порушеного права, так і охоронюваного законом інтересу.
		Одним із способів захисту цивільних прав та інтересу є визнання правочину недійсним (п. 2 ч. 2 статті 16 ЦК України).
		Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх і непрацездатних дітей.
		Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 ЦК України).
		Відповідно до статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
		Отже, відповідно до стаття 16, 203, 215, 217 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину або його окремої частини недійсними необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину (його частини); встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. 
		З позовної заяви вбачається, що позивач, звертаючись із даним позовом, стверджує про необхідність приведення пункту 11.1. договору оренди у відповідність до вже чинного Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна», зазначає, про те, що п. 11.1. договору «напряму суперечить нормі ч. 3 ст. 4 Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна», а також порушує прямо передбачене законом право позивача, що є підставою визнання такого Договору недійсним в частині вказаного пункту.». 
		Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних правовідносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
		З урахуванням положень ч. 2 статті 4 ГПК України підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу) особи, тоді як відсутність обставин на підтвердження наявності порушення такого права, за захистом якого звернувся позивач, є підставою для відмови у задоволенні позову та з огляду на те, що в ході розгляду справи порушення прав та законних інтересів позивача не знайшли свого підтвердження, то у місцевого господарського суду були відсутні будь-які правові підстави для задоволення позовних вимог.
		Враховуючи наведені норми законодавства, беручи до уваги встановлені обставини у справі, зокрема: 
		- позивач не є уповноваженим органом управління державним майном (суб`єктом звернення відповідно до п. 5 Перехідних положень Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна»), який має право подати Фонду державного майна України пропозиції про включення об`єктів права державної власності до переліку об`єктів приватизації; 
		- укладаючи договір в 2019 році (після набрання чинності Законом України «Про приватизацію державного та комунального майна»), який містить п. 11.1. і який забороняє приватизацію об`єкта оренди, позивач погодився на таку його умову, що підтверджується фактичним підписанням цього договору позивачем; 
		- позовна заява не містить конкретизації, яке саме право позивача порушується оспорюваним ним пунктом договору; 
		- уповноважений орган управління державним майном (предметом оренди за договором оренди) - Міністерство культури України, заперечує проти приватизації державного майна, про що свідчить його лист від 2014 року, в якому Міністерство надало згоду на оренду державного майна за умови неможливості його приватизації; 
		- наявність у договорі оренди від 10.10.2019 пункту 10.2., яким передбачено, що умови цього договору зберігають силу протягом усього строку цього договору, у тому числі у випадках, коли після його укладення законодавством установлено правила, що погіршують становище орендаря (такий самий пункт містився в редакції договору оренди від 2015 року), колегія суддів приходить до висновку про недоведеність позивачем, наявності правових підстав для задоволення заявленої ним позовної вимоги про визнання п. 11.1. договору оренди №129 про внесення змін до договорів оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 08.10.2015 №319 та від 09.09.2019 №2 в частині заборони приватизації орендованого майна недійсним
		Колегія суддів також зауважує, що у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі №910/12787/17 викладено уточнюючий правовий висновок про те, що відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
		Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційних скарг.
		Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
		Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (частина 1 статті 277 ГПК України).
		Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають до застосування у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги Фонду, рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні  позовних вимог. 
		Розподіл судових витрат.
		У зв`язку із задоволенням апеляційної скарги витрати за подання апеляційної скарги у відповідності до статті 129 ГПК України  покладаються на позивача.
		Керуючись статтями 74, 129, 269, 275, 277, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
		ПОСТАНОВИВ:
		Апеляційну скаргу Фонду державного майна України на рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2021 у справі №910/19021/20 задовольнити.
		Рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2021 у справі №910/19021/20 скасувати.
		Прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.
		Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Архітектурна майстерня "Інка" (01004, м. Київ, вул. Басейна, буд. 9, кв. 3, код ЄДРПОУ 37000781) на користь Фонду державного майна України (01133, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, 18/9, код ЄДРПОУ 00032945) 3  153,00 грн. витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
		Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.
		Справу повернути до Господарського суду міста Києва.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
		Повний текст постанови складено 15.06.2021.
		 
		 
		Головуючий суддя                                                            О.В. Попікова 
		 
		 
		 
		 
		Судді                                                                                О.О. Євсіков
		 
		 
		 
		 
		                                                                                В.А. Корсак

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...