Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 363/999/20 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж і мереж електрозв'язку; Несанкціоновані дії з інформацією, яка оброблюється в електронно-обчислювальних машинах (комп'ютерах), автоматизованих системах, комп'ютерних мережах або зберігається на носіях такої інформації, вчинені особою, яка має право доступу до неї.
Надіслано для оприлюднення: 25.06.2021. Зареєстровано: 25.06.2021. Забезпечено надання загального доступу: 29.06.2021.
Дата набрання законної сили: 21.10.2021
Результат оскарження 21.10.2021 Київський апеляційний суд: повернуто скаргу
Номер судового провадження: 1-кп/363/312/21
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 62019100000000232

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		"25" червня 2021 р. Справа № 363/999/20
		 
		УХВАЛА
		Іменем України 
		 
		   25 червня 2021 року Вишгородський районний суд Київської області в складі головуючого-судді ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , за участю прокурора ОСОБА_3 , захисника-адвоката ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_5 , представника власника майна ОСОБА_6 , розглянувши у підготовчому судовому засіданні в м.Вишгороді обвинувальний акт у кримінальному провадженні №62019100000000232 щодо ОСОБА_5 за ч.3 ст. 362 КК України,
		 
		встановив:
		 
		прокурор в суді висловився про можливість призначення судового розгляду по справі. 
		   Захисник проти призначення справи не заперечував. Клопотав здійснити судовий виклик для допиту 43 свідків, про яких йдеться в обвинувальному акті, переважну більшість з яких допитано на досудовому слідстві, в тому числі 38-ми з них, які є особами, яких притягнуто до адміністративної відповідальності та стосовно яких згідно інкримінованого обвинувачення здійснено несанкціоновані зміни в автоматизовану систему, для з`ясування обставин в яких інтересах та яких осіб здійснювалися такі зміни. Обвинувачений погодився зі своїм захисником. 
		   Прокурор висловився про доцільність вирішення вказаного клопотання в ході судового розгляду. 
		   Заслухавши сторони, дослідивши обвинувальний акт, суд дійшов до такого. 
		Відповідно до вимог ч. 1 і ч. 2 ст. 9 КПК України під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимогКонституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.
		   Прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов`язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом`якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
		Разом з тим згідно вимог ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні обов`язковому доказуванню підлягають: 
		   подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення);
		   винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення;
		   вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат;
		   обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження, тощо.
		   Відповідно до ч.4 ст.110 КПК України, обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування, тобто підводиться підсумок стадії досудового розслідування шляхом формулювання офіційного обвинувачення.
		   Так, згідно ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт серед іншого повинен містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) Закону про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.
		Згідно п.13 ч.1 ст.3 КПК України, обвинувачення це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.
		Отже, згідно вимог кримінального процесуального закону формулювання обвинувачення має містити дані щодо події кримінального правопорушення із зазначенням часу, місця, форми вини і мотивів, способу вчинення, наслідків та інших даних, на підставі яких, відповідно до диспозиції певної статті Кримінального кодексуУкраїни можна встановити в діях обвинуваченого склад кримінального правопорушення, з урахуванням, у тому числі, кваліфікуючих ознак.
		Згідно Конвенції прозахистправлюдини іосновоположнихсвобод однією із гарантій права на справедливий суд, відповідно до пункту «а» частини третьої статті 6, є негайна і детальна поінформованість зрозумілою для обвинуваченого мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього.
		Норми КПК України покладають на суд обов`язок роз`яснити обвинуваченому суть обвинувачення, як вимагає ст.348 КПК України, а також ряд інших прав, безпосередньо пов`язаних з обвинуваченням, які визначені ст.56 КПК України.
		Відповідно до статті 62КонституціїУкраїни обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, з чого випливає, що формулювання обвинувачення повинно бути конкретним.
		Положення підпункту «а» п.3 ст.6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п.1 цієї статті.
		Справедливість під час провадження у справі необхідно оцінювати, беручи до уваги розгляд справи в цілому (рішення від 01.03.2001 року у справі «Даллос проти Угорщини» п.47). Крім того, право бути поінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглядати у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого підпунктом «b» п.3 ст.6 Конвенції (рішення у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції», п.54, а також «Даллос проти Угорщини», п.47).
		Відсутність в обвинувальному акті фактичних обставин або даних про неможливість їх встановити позбавляє суд прийняти будь-яке процесуальне рішення по суті справи, яке можна було б безспірно визнати законним і справедливим, а будь-яке конкретне уточнення з цього приводу у подальшому виходитиме за межі такого поверхового і неконкретного обвинувачення. Така неконкретність обвинувачення заздалегідь перекладає по суті на суд обов`язок по збиранню доказів обвинувачення, зокрема в частині розкриття конкретного змісту вказаних вище обставин, що є неприпустимим з огляду на принцип змагальності сторін у кримінальному процесі, що регламентовано статтею 22 КПК України.
		Таким чином, висунуте особі обвинувачення повинно бути зрозумілим як сторонам кримінального провадження, так і суду.
		Проте, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, направлений до суду обвинувальний акт відносно ОСОБА_5 вказаним вимогам КПК України не відповідає.
		Так, орган досудового слідства не встановив та не викликав в обвинувальному акті всі необхідні й детальні обставини за яких сталося вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 362 КК України.
		В обвинувальному акті неконкртено викладено фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення, за відсутності відомостей щодо мотиву вчинення кримінального правопорушення та конкретно визначеної мети.
		Так, формулюючи обвинувачення за ч. 3 ст. 362 КК України, орган досудового слідства не встановив і не зазначив подію злочину, об`єктивну та суб`єктивну його сторону не виклав. 
		   Зокрема в обвинувальному акті не встановлено і не зазначено:
		-коли, в який конкретно період часу й місці у ОСОБА_5 виник злочинний умисел та з яких мотивів діяв обвинувачений;
		-не можна зрозуміти чи діяв обвинувачений в інтересах осіб, яких притягнуто до адміністративної відповідальності або ж в інтересах інших осіб;
		-в інтересах яких конкретно осіб діяв обвинувачений, коли посилання на «інтереси третіх осіб» є знеособленим, вкрай невизначеним і неконкретним обвинуваченням, що є неприпустимим; 
		-також в обвинуваченні не визначено до яких конкретно правових наслідків призвели злочинні дії обвинуваченого;
		-чи призвели його незаконні дії до ухилення особами від відбування адміністративних стягнень у виді позбавлення права керування транспортними засобами і на який строк.
		   Підсумовуючи вищевикладене, суд вважає що обвинувачення з таким змістом є вкрай неконкретним і невизначеним, суть якого є незрозумілою, що перешкоджає стороні захисту реалізувати своє право на захист.
		   В цьому і полягає невідповідність обвинувального акту вимогам ст. 291 КПК України та іншим зазначеним вище вимогам КПК України, а також практиці ЄСПЛ, коли учасник чинного і ратифікованого міжнародного договору не вправі посилатись на положення свого внутрішнього права як на виправдання для невиконання ним договору (ст. 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів).
		У міжнародних джерелах права, зокрема Конвенції, йдеться про те, що однією із гарантій права на справедливий суд, відповідно до пункту «а» частини 3 статті 6, є негайна і детальна поінформованість, зрозумілою для обвинуваченого мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього. 
		   Практика Європейського суду з прав людини орієнтує, що обвинуваченням визнається офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про наявність припущення про вчинення особою кримінально караного правопорушення й при цьому стосується змісту, а не формального поняття обвинувачення, оскільки в контексті статті 6 Конвенції Європейський суд покликаний убачати, що приховано за зовнішньою стороною справи, та досліджувати реалії розглядуваної справи («Девеер проти Бельгії» від 27 лютого 1980 року).
		   Важливим є виклад саме фактичних обставин кримінального правопорушення, бо правильне їх відображення має суттєве значення не тільки для аргументації висновків слідчого, але і для дослідження обставин вчиненого кримінального правопорушення в суді та для реалізації права на захист. Фабула обвинувачення є фактичною моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання (формула та формулювання обвинувачення)  це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому.
		   При цьому межі судового розгляду визначаються виключно межами висунутого звинувачення відповідно до обвинувального акту і вийти за ці межі з обвинувальним ухилом суд не вправі, як і не вправі перебирати на себе функцію пошуку, здобуття й дослідження нових доказів у тому числі допит свідків, спрямованих на повне дослідження всіх її обставин, нез`ясованих на досудовому слідстві (ч. 3 ст. 26, ст. 337 КПК України). 
		   Відсутність конкретного обвинувачення особи є передумовою порушення її гарантованого Законом права на захист та права на справедливий судовий розгляд, що є неприпустимим.
		   Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що згідно чинного кримінального процесуального законодавства України підготовче судове засідання  це єдина стадія судового провадження, на якому суд може домогтися виправлення виявлених недоліків та уникнути постановлення незаконного вироку, повернувши обвинувальний акт прокурору, з огляду на засади змагальності, законності та диспозитивності кримінального провадження, безперервності судового розгляду. 
		Обвинувальний акт щодо ОСОБА_5 вже досліджувався судом першої інстанції, яким прийнято рішення про його повернення, та в подальшому Київським апеляційним судом, який не погодився з рішенням суду першої інстанції, скасувавши ухвалу та направивши даний обвинувальний акт до Вишгородського районного суду Київської області на новий розгляд. 
		Проте факти та доводи, викладені судом у даній ухвалі ще не були предметом дослідження ані у Вишгородському районному суді Київської області, ані в Київському апеляційному суді.
		   З названих підстав обвинувальний акт до судового розгляду призначений бути не може, який вимогам КПК України не відповідає і підлягає поверненню.
		   Що стосується клопотання власника майна ОСОБА_7 про повернення вилученого майна (мобільних телефонів, жорсткого диску і певних грошових коштів), яке за твердженням клопотання речовими доказами не визнавалися, то суд зазначає наступне.
		   Так, прокурор і захисник заперечували проти задоволення клопотання, яке не може бути судом розв`язано на цій підготовчій стадії в порядку статей 314-317 КПК України.
		   Відповідно до вимог п. 1 ч.1 ст. 303 КПК України скарга на бездіяльність слідчого щодо неповернення тимчасово вилученого майна може бути розглянута слідчим суддею на досудовому слідстві в порядку статей 303-307 КПК України і згідно ч. 2 ст. 303 КПК України така скарга предметом розгляду на підготовчому судовому засіданні бути не може. При цьому в задоволенні такої скарги на досудовому слідстві слідчим суддею ухвалою від 06.04.2020 року вже відмовлено. 
		   Отже в силу вказаних вимог закону суд позбавлений можливості в підготовчому судовому засіданні без дослідження доказів і матеріалів кримінального провадження оцінити доводи клопотання і вирішити питання про наявність або відсутність підстав для повернення особі тимчасово вилученого майна згідно статей 100, 166-169, 303 КПК України, коли до того ж таке майно в розпорядженні суду не знаходиться і суду не надано. 
		   За таких обставин в задоволенні клопотання про повернення тимчасово вилученого майна слід відмовити. 
		   На підставі викладеного та керуючись статтями 314-317, 372 КПК України, 
		 
		ухвалив:
		 
		   обвинувальний акт у кримінальному провадженні №62019100000000232 щодо ОСОБА_5 за ч.3 ст. 362 КК України повернути прокурору. 
		   В задоволенні клопотання ОСОБА_7 відмовити. 
		   Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом 7 днів з дня її оголошення шляхом подання апеляції через Вишгородський районний суд Київської області. 
		 
		 
		 
		Суддя

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...