Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/12692/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 30.06.2021. Забезпечено надання загального доступу: 30.06.2021.
Дата набрання законної сили: 17.06.2021
Номер судового провадження: 61-37390ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем  України 
		17 червня 2021 року
		м. Київ
		 
		справа № 761/12692/17
		провадження № 61-37390свп18
		 
		Верховний Суд у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Жданової В. С. (суддя-доповідач), 
		суддів: Антоненко Н. О., Бурлакова С. Ю., Дундар І. О., Зайцева А. Ю., Коротенка  Є. В., Коротуна В. М., Краснощокова  Є. В., Крата В. І., Русинчука  М.  М., Тітова М. Ю., Червинської М. Є.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 
		відповідачі: публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», ОСОБА_2 , 
		треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Епсілон-Бізнес», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Повєткіна Надія Миколаївна,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана предстаником Слабоусом Євгенієм Анатолійовичем на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 22 лютого 2018  року у складі судді Макаренко І. О. та постанову апеляційного суду міста Києва від 17 травня 2018 року в складі колегії суддів: Борисової  О.  В., Ратнікової В. М., Левенеця Б. Б.,
		 
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У квітні 2017 року  ОСОБА_1 звернулася з позовом до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), ОСОБА_2 , треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Епсілон-Бізнес» (далі - ТОВ «Епсілон-Бізнес»),  ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Повєткіна Н. М., в якому просила визнати недійсним договір іпотеки ДІ-251 від 30 січня 2008 року, укладений між ОСОБА_2 та ЗАТ КБ «ПриватБанк», посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Повєткіною Н. М., реєстровий № 6246.
		 
		Позов мотивований тим, що з 27 жовтня 2011 року вона є власником двокімнатної квартири, загальною площею 73,10 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яку вона набула за договором дарування квартири від 27  жовтня 2011  року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коноваловою В. М., за № 1638.
		 
		Вказана кватира, яку вона отримала за договором дарування, належала її доньці - ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 11 липня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Басенко К. О., за реєстраційним номером №  671.
		 
		Зазначала, що у лютому 2017 року на її адресу надійшов лист, з якого вона дізналася, що у провадженні Шевченківського районного суду міста Києва перебуває цивільна справа № 761/27919/16-ц за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , третя особа: ТОВ  «Епсілон-Бізнес», про звернення стягнення на предмет іпотеки.
		 
		Також у лютому 2017 року їй стало відомо, що квартира, власницею якої вона є, перебуває в іпотеці відповідно до договору іпотеки ДІ-251 від 30  січня 2008  року, укладеного між ОСОБА_2 та ЗАТ КБ «ПриватБанк».
		 
		Вважала, що договір іпотеки є недійсним в силу статей 203, 215 ЦК України, як такий, що укладений з порушенням вимог статті 5 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), у зв`язку з чим, на момент переходу до неї права власності на спірну квартиру, вона не була предметом іпотеки.
		 
		Вказувала, що відповідачами не було належно виконано умов договору іпотеки ДІ-251 від 30 січня 2008 року, зокрема: після завершення будівництва майно не було зареєстровано у встановленому законом порядку як окремий виділений в натурі об`єкт власності та не здійснено державної реєстрації іпотеки в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, а після одержання права власності на предмет іпотеки - в Державному реєстрі іпотек.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 22 лютого 2018  року у задоволенні позову відмовлено.
		 
		Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не була стороною за договором іпотеки та не довела порушення її прав та охоронюваних законом інтересів.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою апеляційного суду міста Києва від 17 травня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Слабоуса Є. А.  залишено без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 22 лютого 2018 року - без змін.
		 
		Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки позивачем не підтверджено належними доказами порушення її прав та охоронюваних законом інтересів. Суд дійшов висновку, що предметом іпотеки може бути об`єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуте ним у власність відповідне нерухоме майно у майбутньому.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
		 
		У червні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Слабоуса Є. А. на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 22 лютого 2018 року та постанову апеляційного суду міста Києва від 17 травня 2018 року, в якій заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову. 
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку, що її права та інтереси не порушені, оскільки вона є власником вказаної квартири, проте банк не визнає її право власності. Суди попередніх інстанцій помилково ототожнювали поняття «майнові права» та «майно», а тому не визначились з нормою закону, яка підлягала застосуванню. Зазначала, що поняття як «іпотека майнових прав» і регулювання відносин при передачі в іпотеку майнових прав в Законі України «Про іпотеку» відсутні (в редакції від 13 травня 2006 року, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин). Зокрема, стаття 5 вказаного Закону не визначала майнові права, як предмет іпотеки. Оскільки майнові права на відповідну квартиру в незавершеному будівництвом жилому будинку відповідно до положень Закону України «Про іпотеку», в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, не могли бути предметом іпотеки, вважає договір іпотеки недійсним, як такий, що укладений з порушенням вимог статті 5 Закону України «Про іпотеку».
		 
		Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу та узагальнення його доводів
		 
		У липні 2018 року до суду касаційної інстанції надійшов відзив АТ КБ «ПриватБанк» на касаційну скаргу, в якому він просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки позивачем не доведено порушення її прав та інтересів, а Законом України «Про іпотеку» прямо передбачено, що недотримання сторонами вимог щодо реєстрації іпотеки жодним чином не впливає на дійсність самого договору іпотеки. Також банк зазначав, що законодавець у Законі України «Про іпотеку» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, наділив особу правом передати в іпотеку об`єкт незавершеного будівництва, який вона набуде у власність у майбутньому. В даному випадку іпотекодавець ОСОБА_2 набула статусу сторони в договорі пайової участі у фінансуванні будівництва житлового комплексу №10М від 01 листопада 2005 року на підставі договору уступки права вимоги №У-6 від 21 грудня 2006  року, тому могла передавати належні їй майнові права на квартиру АДРЕСА_1 в іпотеку, оскільки мала набути право власності на незавершену будівництвом квартиру в майбутньому, після завершення її будівництва. Та обставина, що положення статті 5 Закону України «Про іпотеку» (у редакції від 05  червня 2003 року) не передбачали, що предметом іпотеки не можуть виступати майнові права, не може бути безумовною підставою для визнання недійсним договору в цілому.
		 
		У серпні 2018 року представник ОСОБА_1 - адвокат Слабоус  Є.  А. подав відповідь на відзив, в якому зазначав, що банк не визнає право власності позивача на квартиру АДРЕСА_1 , що в розумінні частини першої статті 15 ЦК України та частини 1 статті 4 ЦПК України і є порушенням прав та інтересів позивача.
		 
		Також у серпні 2018 року банк подав до Верховного Суду заперечення на відповідь на відзив представника ОСОБА_1 - адвоката Слабоуса  Є.  А.
		 
		У листопаді 2018 року представник ОСОБА_1 - адвокат Слабоус  Є.  А. подав до суду клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		 
		У березні 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Слабоус  Є.  А. подав до суду клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.
		 
		У жовтні та листопаді 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду клопотання про передачу справи № 761/12692/17 на розгляд Великої Палати Верховного Суду та додаткові пояснення по справі, які також містять клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 
		 
		В додаткових поясненнях банк зазначав, що частина перша статті 576 ЦК України передбачала, що предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), яке може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення, і Закон України «Про іпотеку», у редакції, що діяла на час укладення договору іпотеки, не містив заборони щодо передачі в іпотеку майнових прав на нерухоме майно. Сам по собі факт того, що на час укладення договору іпотеки стаття 5 Закону України «Про іпотеку» (у редакції від 15 липня 2003 року) не визначала майнові права як предмет іпотеки, не може свідчити про те, що майнові права на об`єкт незавершеного будівництва не могли виступати предметом іпотеки. Відсутність реєстрації іпотечного обтяження на закінченні будівництвом квартири жодною мірою не впливає на право АТ КБ «ПриватБанк» бути іпотекодержателем цих квартир за договором іпотеки.
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано справу № 761/12692/17 з Шевченківського районного суду міста Києва.
		 
		У липні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17  грудня 2018 року справу № 761/12692/17 призначено до розгляду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 19 травня 2021 року у задоволенні клопотань АТ КБ «ПриватБанк» та представника ОСОБА_1 - адвоката Слабоуса Є. А. про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовлено. Справу передано на розгляд Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
		 
		Ухвала суду касаційної інстанції мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність передбачених статтями 203, 215 ЦК України підстав для визнання недійсним вищевказаного договору іпотеки, оскільки позивач не була стороною договору іпотеки та нею не доведено порушення її прав та охоронюваних законом інтересів при укладенні оспорюваного договору.
		 
		Разом з тим, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановою від 19 лютого 2020 року у справі №  761/22265/17 (провадження № 61-5216св19) скасував постанову Київського апеляційного суду від 12 лютого 2019 року та залишив в силі рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 28 листопада 2018  року, яким визнано недійсним договір іпотеки від 30 січня 2008 року №  ДІ-251, укладений між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Повєткіною Н. М. та зареєстрований в реєстрі за № 246, з наступними змінами, в частині передачі в іпотеку майнових прав на квартиру АДРЕСА_4 .
		 
		При цьому колегія суддів, визнаючи недійсним договір іпотеки від 30 січня 2008 року в частині передачі в іпотеку майнових прав на спірну квартиру, погодилась з висновком суду першої інстанції, що вказаний правочин укладений з порушенням вимог статті 5 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки), оскільки майнові права на житлове приміщення в незавершеному будівництвом будинку не могли були предметом іпотеки, а отже, ОСОБА_2 неправомірно передала ЗАТ КБ «ПриватБанк» в іпотеку зазначені майнові права.
		 
		Колегія суддів Верховного Суду, посилаючись на висновок Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладений у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 520/10060/16-ц (провадження №  61-5085сво18), виходила з того, що у справі №  761/22265/17 (провадження № 61-5216св19), позивач не був позичальником за кредитним договором та не виступав іпотекодавцем майнових прав за оспорюваним правочином, тобто не надавав іпотекодержателю згоди на те, що нерухоме майно стане його власністю після укладення договору іпотеки. 
		 
		З огляду на викладене, колегія суддів у справі № 761/22265/17 (провадження № 61-5216св19) дійшла висновку, що оспорюваним договором іпотеки, який було укладено всупереч вищенаведеним нормам Закону України «Про іпотеку», порушено права позивача на спірне майно, набуте ним у власність у встановленому законом порядку, а тому його права підлягають судовому захисту в обраний ним спосіб, який є ефективним.
		 
		Передаючи справу на розгляд Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважала за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2020 року у справі №  761/22265/17 (провадження № 61-5216св19).
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2021 року справу прийнято до свого провадження та  призначено до розгляду Верховним Судом у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. 
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		В частині першій та другій статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
		 
		Фактичні обставини 
		 
		Суди встановили, що28 січня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Епсілон Бізнес» укладений кредитний договір № КЕ-25І Д відповідно до умов якого ТОВ «Епсілон Бізнес» отримало кредит у розмірі 660  000,00  дол. США на строк до 28 липня 2008 року.
		 
		28 липня 2008 року до вказаного договору укладений додатковий договір №  1, яким встановлено кінцевий термін повернення кредиту до 28 січня 2009  року та відсоткову ставку за користування кредитом у розмірі 15,6 % річних на залишок заборгованості.
		 
		На забезпечення виконання умов кредитного договору, 30 січня 2008 року укладений договір іпотеки між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 , відповідно до умов якого ОСОБА_2 надала в іпотеку майнові права на отримання у власність за договором пайової участі від 21 грудня 2006  року трьох квартир, будівництво яких на момент укладення договору іпотеки було незакінченим, а саме на квартири: АДРЕСА_4 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_8.
		 
		Пунктом 7 договору іпотеки встановлено, що після завершення будівництва майно буде зареєстровано у встановленому законом порядку як окремий виділений в натурі об`єкт права власності. Майно передається в іпотеку разом з усіма його приналежностями. Після завершення будівництва майно залишається предметом іпотеки відповідно до цього договору.
		 
		На підставі договорів від 01 листопада 2005 року № 4/7/10 М про пайову участь у фінансуванні будівництва житлового будинку, додатковими угодами та договорами уступки права вимоги від 21 грудня 2006 року та від 30 серпня 2007 року, укладеними ТОВ «Мегаполісстрой» з ОСОБА_2 , остання набула майнові права на квартири    АДРЕСА_4 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_8, земельна ділянка надана ТОВ «Мегаполісстрой» у оренду за договором від 11  червня 2004 року.
		 
		Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 11 липня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Басенко К.О., за реєстраційним номером № 671, ОСОБА_3 продала ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 .
		 
		Згідно з договором дарування квартири від 27 жовтня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коноваловою В. М. за №1638, ОСОБА_4 подарувала вказану квартиру ОСОБА_1 . 
		 
		Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 24 липня 2014 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Звернено стягнення заборгованості на підставі договору іпотеки від 30 січня 2008 року № ДІ-251, укладеного між ОСОБА_2 та ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», у рахунок погашення заборгованості ТОВ «Епсілон Бізнес» перед ПАТ КБ «ПриватБанк» за кредитним договором від 28 січня 2008 року № КЕ-25 ІД у розмірі 17  813   360,46 грн, шляхом звернення стягнення на майнові права на отримання у власність об`єктів незавершеного будівництва, які будуть зареєстровані після завершення будівництва як окремий виділений у натурі об`єкт а саме: квартира АДРЕСА_4 ; квартира АДРЕСА_1 ; квартира АДРЕСА_8 . Надано ПАТ КБ «Приватбанк» право здійснити продаж предмета іпотеки за договором від 30 січня 2008 року № ДІ-251, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_8 , від власного імені, з укладанням договору купівлі-продажу будь-яким способом, у тому числі нотаріального укладення договору купівлі-продажу з будь-якою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ПАТ КБ «Приватбанк» всіх інших повноважень, необхідних для здійснення продажу. Стягнуто з ОСОБА_2 штраф за договором іпотеки від 30  січня 2008 року № ДІ-251 у розмірі 999 900,00 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.
		Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 та частина перша статті 16 ЦК України). 
		 
		У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ. 
		 
		В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.
		 
		Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, рецисорний позов).
		 
		Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.
		 
		Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
		 
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України)
		У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) зроблено висновок, що «недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим».
		Тлумачення статей 215, 216 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.
		 
		У справі, що переглядається:
		звертаючись з позовом ОСОБА_1 посилалась на те, що договір іпотеки є недійсним в силу статей 203, 215 ЦК України, як такий, що укладений з порушенням вимог статті 5 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин).
		суди встановили, що ОСОБА_2 , як іпотекодавець, у січні 2008 року передала належні саме їй майнові права на об`єкт незавершеного будівництва в іпотеку на підставі оспорюваного договору. ОСОБА_1 набула квартиру у власність на підставі договору дарування від 27 жовтня 2011 року, тобто після укладення оспорюваного договору іпотеки між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 ;
		при відмові у задоволенні позову, суди зробили правильний висновок, що ОСОБА_1 не була стороною договору іпотеки від 30  січня 2008 року, і відсутнє порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, саме на момент укладення оспорюваного договору іпотеки. Тому Верховний Суд погоджується з висновками судів про відсутність підстав для визнання недійсним договору іпотеки від 30 січня 2008  року.
		 
		За таких обставин, Верховний Суд у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від висновку Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеного в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №  761/22265/17 (провадження № 61-5216св19), в якій суд за аналогічних обставин дійшов протилежного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, вважаючи порушеним право позивача на спірне майно та обраний ним спосіб захисту ефективним.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		У частині першій статті 410 ЦПК України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Враховуючи наведене, Верховний Суд у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін, а тому судовий збір покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.
		 
		Висновки щодо застосування норми права
		 
		Відповідно до частини другої статті 416 ЦПК України у постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати.
		На підставі викладеного, частини другої статті 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Другої палати Касаційного цивільного суду висловлює такий висновок про застосування норми права.
		Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 , яка підписана представником Слабоусом Євгенієм Анатолійовичем залишити без задоволення.
		 
		Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 22 лютого 2018  року та постанову апеляційного суду міста Києва від 17 травня 2018  року залишити без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                  В. С. Жданова
		 
		Судді:                                                                                               Н. О. Антоненко
		 
		С. Ю. Бурлаков
		 
		І. О. Дундар
		 
		А. Ю. Зайцев
		 
		Є. В. Коротенко
		 
		В. М. Коротун
		 
		Є. В. Краснощоков
		 
		В. І. Крат
		 
		М. М. Русинчук
		 
		М. Ю. Тітов 
		 
		М. Є. Червинська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...