Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 700/143/18 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту; Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами.
Надіслано для оприлюднення: 13.07.2021. Зареєстровано: 14.07.2021. Забезпечено надання загального доступу: 15.07.2021.
Дата набрання законної сили: 17.11.2021
Номер судового провадження: 1-кп/700/37/21
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12016250000000183

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 700/143/18 
		Провадження № 1-кп/700/37/21
		 
		 
		В И Р О К
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		13 липня 2021 р. смт.Лисянка
		Лисянський районний суд Черкаської області у складі:
		головуючого судді  ОСОБА_1 ,
		за участю секретарів судового засідання  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
		за участю прокурорів  ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
		потерпілого ОСОБА_10 ,
		представників потерпілого - адвокатів ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ,
		захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_13 ,
		обвинуваченого ОСОБА_14 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду смт.Лисянка кримінальне провадження № 1-кп/700/37/21 за обвинуваченням:
		ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Лисянка, Черкаської області, зареєстрованого та мешканця АДРЕСА_1 , освіта середня, громадянина України, має троє неповнолітніх дітей за ознаками кримінальних правопорушень передбачених ч.1 ст.135, ч. 2ст. 286 Кримінального кодексу України, відомості про які внесено в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12016250000000183 від 19.06.2016 року,
		УСТАНОВИВ:
		ОСОБА_14 , 19.06.2016 року близько 01:00 години, в порушення вимог пунктів 2.3 б), 2.9 а), 12.2 та 12.3 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306, керуючи автомобілем «ВАЗ 21013», реєстраційний номер НОМЕР_1 . Перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, рухаючись по вулиці Звенигородська, смт.Лисянка, Черкаської області, із сторони м.Звенигородка у напрямку центру смт.Лисянка, був неуважним, не стежив за дорожньою обстановкою та відповідно не реагував на її зміни, у темну пору доби та в умовах недостатньої видимості не контролював швидкість руху автомобіля, яким він керував, таким чином, щоб мати змогу зупинити його у межах видимості дороги та в момент виникнення перешкоди для його руху у вигляді пішохода ОСОБА_15 , який рухався ведучи праворуч від себе велосипед «Україна», у попутному напрямку біля правого краю проїзної частини, попереду нього, якого він об`єктивно спроможній був виявити, не вжив негайних заходів для зменшення швидкості, аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших транспортних засобів об`їзду перешкоди, в результаті чого скоїв наїзд на останнього.
		Унаслідок дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_15 , згідно з висновком судово  медичної експертизи №03-9-02/121 від 20.06.2016 року, отримав тілесні ушкодження у вигляді поєднаної травми голови та тулуба, що ускладнилися розвитком шоку, від яких він помер на місці пригоди.
		Порушення правил безпеки дорожнього руху водієм автомобіля «ВАЗ 21013» реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_14 , а саме вимог 2.3 б), 2.9 а), 12.2 та 12.3 Правил дорожнього руху України, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306. Знаходиться у причинному зв`язку з виникненням дорожнього  транспортної пригоди та настання наслідків у вигляді спричинення смерті потерпілому ОСОБА_15 . 
		Висновком комплексної судової  медичної та транспортної  трасологічної експертизи від 20.11.2017 року №04-01/46/1144/17-23 встановлено, що можливість того, що пішохід ОСОБА_15 міг вижити у разі надання йому своєчасної кваліфікованої допомоги є малоймовірною, проте не виключається.
		Так, у порушення вимог п.2.10. а), г) Правил дорожнього руху України, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306, водій ОСОБА_14 . Керуючи автомобілем «ВАЗ 21013» реєстраційний номер НОМЕР_1 , не  зупинив керований ним транспортний засіб, не вжив заходів для надання першої медичної допомоги та з місця пригоди зник.
		ОСОБА_14 , обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.135 КК України, ч.2 ст.286 КК України - тобто у порушенні правил безпеки дорожнього руху, особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого та завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, сам поставив потерпілого у небезпечний для життя стан.
		Допитаний у судовому засіданні ОСОБА_14 свою вину у вчиненні вказаних кримінальних правопорушень передбачених ч.1 ст.135 КК України, ч.2 ст.286 КК України не визнав та заперечував проти обставин вказаних в обвинувальному акті. Заявлений у справі цивільні позов не визнавав.
		У судовому засідання прокурор підтримала обвинувальний акт та просила застосувати до обвинуваченого ОСОБА_14 за ч.2 ст.286 КК України покарання у виді 6 років позбавлення волі та додаткове покарання позбавлення права керування транспортними засобами строком на 3 роки, за ч.1 ст.135 КК України у виді позбавлення волі на строк 1 рік. Відповідно до ч.1 ст.70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим призначити основне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 (шість) років, а також просила стягнути з обвинуваченого витрати на проведення експертиз у сумі 10638,28 грн, цивільний позов задовольнити у повному обсязі. 
		Представник потерпілого - ОСОБА_11 у судовому засіданні пояснив, що 19.06.2016 року, близько 01:00 годині ночі водій ОСОБА_14 в порушення вимог пунктів 2.3 б), 2.9 а) 12.3 ПДР України, керуючи автомобілем «ВАЗ -21013», д.н.з. НОМЕР_1 , у стані алкогольного сп`яніння, рухаючись по вул.Звенигородській, смт.Лисянка, був неуважним, не стежив за дорожньою обстановкою та відповідно не реагував на її зміну, у темну пору доби та в умовах недостатньої видимості, не контролював швидкість рух автомобіля, щоб мати змогу зупинити його у межах видимості дороги та в момент виникнення перешкоди для його руху у виді пішохода ОСОБА_15 , який рухався ведучи праворуч від себе велосипед в попутному напрямку біля правого краю проїзної частини попереду нього, якого він об`єктивно спроможний був виявити, не вжив негайно заходів для зменшення швидкості, аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших транспортних засобів об`їзду перешкоди, в результаті чого скоїв наїзд на останнього.
		Внаслідок ДТП пішохід ОСОБА_15 отримав тілесні ушкодження, у виді поєднання травми голови та тулуба, що ускладнилися розвитком шоку, від яких він помер на місці пригоди.
		Здійснивши наїзд на пішохода, ОСОБА_14 завідомо залишив без допомоги потерпілого, який перебував у небезпечному для життя стані і був позбавлений можливості вжити заходів до самозбереження через отримані тілесні ушкодження, мав змогу надати останньому допомогу, оскільки він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан.
		Своєї вини ОСОБА_14 у вчиненні вказаних кримінальних правопорушень не визнав, у вчиненому не розкаявся.
		Дії ОСОБА_14 кваліфіковано за ч.1 ст.135 КК України, ч.2 ст.286 КК України.
		Вина ОСОБА_14 підтверджується показаннями потерпілого ОСОБА_10 , свідків ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , у судових засіданнях, які мають значення для кримінального провадження, а також підтверджують достовірність та можливість використання їх як допустимих, оскільки вони отримані у порядку встановленому КПК України. Іншими доказами, які надав прокурор і які безпосередньо досліджені судом, а саме: протоколом огляду місця події від 19.06.2016 року, висновком Лисянської ЦРЛ щодо результатів медичного огляду ОСОБА_14 з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 19.06.2016 року №18, згідно якого ОСОБА_14 перебував у стані алкогольного сп`яніння, актом хіміко-токсилогічних досліджень Черкаського обласного наркодиспансеру від 29.06.2019 року №724, згідно якого у сечі ОСОБА_14 виявлено етиловий спирт у концентрації 1,96 проміле, висновком судово-медичної експертизи від 20.06.2016 року №05-9-02/121, висновком комплексної судово-медичної експертизи та транспортно-трасологічної експертизи від 28.12.2016 року №4/1598/04-01/42, висновком судової авто-технічної експертизи від 02.06.2017 року №345/17-23, висновком експертизи дослідження деталей транспортного засобу від 16.12.2016 року №12-1-123, висновком експертизи технічного стану транспортного засобу від 22.11.2016 року №4/1594, висновком транспортно-трасологічної експертизи від 06.12.2016 року №4/1595, висновком комплексної судово-медичної та транспортно-трасологічної експертизи від 20.11.2017 року №04-01/46/1144/17-23, висновком комісійної авто-технічної експертизи від 20.12.2017 року №4/2341, показами судових експертів. 
		Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_14 покарання, просив суд надати належну оцінку встановленій ним обстановці, що обвинувачений у населеному пункті допустив одночасне порушення декількох пунктів ПДР, керував автомобілем у стані алкогольного сп`яніння, що є відповідно до п.13, ч.1 ст.67 КК України, є обставиною, що обтяжує покарання винуватої особи, і цим самим грубо порушив правила безпеки дорожнього руху, створивши загрозу життю і здоров`ю для його учасників. 
		Протиправні дії обвинуваченого призвели до тяжких наслідків у виді смерті ОСОБА_15 , тоді як відповідно до ст.3 Конституції України людина, її життя, здоров`я та безпека належать до найвищих соціальних цінностей.
		Характер та конкретні обставини вчиненого, свідчать про підвищений ступінь суспільної небезпезпеки та таке психічне ставлення обвинуваченого ОСОБА_14 до вчиненого на момент заподіяння злочину, яке виразилося у тому, що він дбаючи про себе продемонстрував крайню байдужість до життя травмованої ним людини. Звернув увагу на пост кримінальну поведінку, яка не була спрямована на залагодження своєї провини.
		Просить задовольнити цивільний позов та стягнути з обвинуваченого на користь потерпілого 1055 820 грн 30 коп.
		Також, просив винести відносно ОСОБА_14 обвинувальний вирок і призначити покарання передбачене Законом України про кримінальну відповідальність.
		Захисник обвинуваченого  адвокат ОСОБА_13 , у судовому засіданні пояснив, що обвинувачення ОСОБА_14 за ч.1 ст.135 КК України, було повністю спростовано під час розгляду справи, а саме в судовому засіданні було допитано ряд свідків, у тому числі: ОСОБА_17 , ОСОБА_21 , ОСОБА_16 та ін., які зазначили, що на момент прибуття на місце ДТП, ОСОБА_14 на своєму автомобілі був на місці ДТП та нікуди не відлучався, що виключає в його діях склад кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст.135 КК України.
		Щодо обвинувачення за ч.2 ст.286 КК України, його доведеність потрібно розглядати через призму належних та допустимих доказів, які були надані стороною обвинувачення.
		Не може бути прийнятий судом як належний доказ протокол слідчого експерименту, що відбувся 27.12.2017 року, виходячи із того, що в протоколі не вказано прізвище другого понятого, який залучався до проведення даної слідчої дії та відсутні додатки, а саме фото-таблиця. 
		Не допустимий даний доказ є в силу ч.3 ст.87 КПК України, оскільки ОСОБА_14 на слідчої дії мав статус свідка.
		Досліджуючи даний висновок було встановлено невідповідність фактичних даних при розрахунку технічної можливості, оскільки у вихідних даних та при розрахунку слідчих та в подальшому експерт вказує, що на місці зіткнення покриття горизонтального профілю, однак відповідно до огляду місця події дана дорога має кут нахилу по напрямку руху автомобіля.
		Також не може бути прийнятий судом доказ висновок щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану сп`яніння, виходячи з того, що під час проведення даного огляду у ОСОБА_14 відбиралися біологічні зразки, результатів, яких на момент складання висновку лікаря не було. Згідно висновку експерта від 28.11.2016 року №02-01/2358, під час якого експерт не надав відповіді на питання чи перебував ОСОБА_14 у стані алкогольного сп`яніння.
		В основу пред`явленого обвинувачення було покладено висновок комесійної судової авто-технічної експертизи від 20.12.2017 року №4/2341. Однак, висновок не може бути належним доказом, оскільки вихідні дані зазначені слідчим, про видимість пішохода, яка начебто встановлена (під час слідчого експерименту від 27.10.2017 року) складає 116 метрів, суперечить матеріалам справи. Окремо, слід зазначити, що для проведення даної слідчої дії з незрозумілої причини був залучений автомобіль, який не був учасником ДТП, при чому автомобіль на якому ОСОБА_14 допустив наїзд на пішохода під час провадження досудового слідства перебував на арешт майданчику Лисянського ВП.
		Під час проведення слідчого експерименту 07.10.2016 року було встановлено, що видимість елементів дороги при дальнім світлі фар складає 53,5 м, при ближньому -35,6 метрів.
		При порівнянні слідчих експериментів від 07.10.2016 року та 20.12.2017 року випливає, що при видимості елементів дороги (в темну пору доби), яка складає 62 м, видимість пішохода (в томному одязі) складає 116 метрів, що більш ніж у два рази перевищує видимість елементів дороги, що є не логічним та з практичної точки зору не можливим.
		Недостовідність вказаних вище відомостей була підтверджена висновком експерта від 04.03.2020 року №010-02(Е)/20, згідно якого експерт у підсумках зазначив про неможливість експертним шляхом встановити чи мав водій технічну можливість попередити наїзд, у зв`язку з суттєвими відмінностями під час проведення слідчих експериментів.
		Експерт ОСОБА_22 в судовому засіданні зазначив, що будь-які зміни у вихідних даних тягнуть за собою додаткове дослідження та потребують нових розрахунків для дачі відповіді на наявність (відсутність) технічної можливості попередження ДТП.
		Такі хибні дані могли мати місце лише за умови, що в автомобілі, який залучався для проведення слідчого експерименту 20.12.2017 року встановлені інші освітлювальні прилади.
		Також у матеріалах справи наявна експертиза від 28.02.2017 року №4/284, згідно висновків якої водій ОСОБА_14 не мав технічної можливості попередити наїзд на пішохода шляхом екстреного гальмування, що свідчить про відсутність в його діях складу злочину передбаченого ст.286 КК України.
		З урахуванням вищенаведеного просить постановити виправдальний вирок та виправдати ОСОБА_14 за ч.1 ст.135, ч.2 ст. 286 КК України.
		Незважаючи на невизнання обвинуваченим ОСОБА_14 своєї вини, його вина в інкримінованих йому злочинах, повністю підтверджується у своїй сукупності та взаємозв`язку зібраними по справі доказами перевіреними судом, а саме:
		Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_19 , пояснив, що станом на 19.06.2016 року проживав у смт.Лисянка, Черкаської області та працював хірургом у Лисянській ЦРЛ. У його обов`язки входили огляд осіб на стан алкогольного чи наркотичного сп`яніння. Обвинуваченого ОСОБА_14 огляд на стан алкогольного сп`яніння здійснював на апараті «Алком» шляхом вдихання та видихання в апарат повітря. Відбір інших біологічних зразків у обвинуваченого ОСОБА_14 здійснювалися шляхом забору сечі, але це проводили інші медичні працівники. За результатами огляду обвинуваченого ОСОБА_14 був складений акт освідування, у якому було зазначено паспортні дані особи, яка направлялася на освідування, об`єктивний стан особи, тиск, пульс, розширені зіниці, частота дихання і результати дихання та зазначається чи перебуває особа у стані алкогольного сп`яніння чи не перебувала у стані алкогольного сп`яніння. Працівники поліції повідомили його по якій причині доставлено ОСОБА_14 на огляд. На момент підписання акта результатів за біологічними зразками, які були відібрані у обвинуваченого не було. 
		   Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_17 пояснив, що працює оперуповноважений сектору кримінальної поліції Лисянського ВП Звенигородського ВП Головного управління Національної поліції в Черкаській області перебував на чергуванні. На «102» надійшов виклик де було повідомлено що, на Звенигородській горі на узбіччі лежить невідомий чоловік. Виїхавши на місце пригоди було виявило на узбіччі невідому особу без явних ознак життя, там уже була швидка допомога. Збоку стояв атомобіль « ОСОБА_23 » біля неї стояв обвинувачений. Автомобіль стояв під гору на протилежній стороні дороги на узбіччі. Як пояснив їм обвинувачений, що після удару з`їхав до низу розвернувся і переїхав на протилежну сторону дороги. Обвинуваченого на освідування на стан алкогольного сп`яніння до Лисянської ЦРЛ возив він та ОСОБА_24 . Висновок лікарів був, що обвинувачений ОСОБА_14 перебував у стані алкогольного сп`яніння, скільки було промілев не пам`ятає. Коли це сталося була темна пора доби йшов дощ на потерпілому був темний одяг, піджак, штани темного кольору та темне взуття.
		Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_21 пояснив, що працює старшим слідчим Лисянського ВП Звенигородського ВП Головного управління Національної поліції в Черкаській області, перебував на чергуванні у складі слідчої оперативної групи за вказівкою оперативного чергового здійснив виїзд у складі групи на виклик за повідомленням, що на вул. Звенигородська, смт.Лисянка сталася дорожньо транспортна пригода. Прибувши на місце пригоди було виявлено, що на узбіччі лежить невідома особа без явних ознак життя. На іншій стороні дороги стояла автомобіль ВАЗ 2101 білого кольору біля неї стояв обвинувачений ОСОБА_14 . Обвинувачений ОСОБА_14 пояснив, що він збив чоловіка, після удару з`їхав до низу розвернувся і переїхав на протилежну сторону дороги. Обвинуваченого на освідування на стан алкогольного сп`яніння до Лисянської РЦР возив ОСОБА_17 хто ще не пам`ятає. На автомобілі ВАЗ 2101 були механічні пошкодження, а саме пошкоджено було крило та дзеркало. Обвинувачений ОСОБА_14 говорив, що це він здійснив наїзд на потерпілого.
		Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_16 пояснив, що працює дільничим інспектором Лисянського ВП Звенигородського ВП Головного управління Національної поліції в Черкаській області, перебував на чергуванні у складі слідчої оперативної групи за вказівкою оперативного чергового здійснив виїзд у складі групи на виклик за повідомленням, що на АДРЕСА_2 на узбіччі лежить людина. Приїхавши на місце пригоди побачили, що стоїть швидка допомога праворуч на узбіччі стоїть автомобіль передньою частиною догори, фельдшер швидкої допомоги повідомила, що чоловік мертвий. За зовнішніми ознаками було видно, що обвинувачений ОСОБА_14 перебував у стані алкогольного сп`яніння це нечітка мова, ходьба. Обвинуваченого на освідування на стан алкогольного сп`яніння до Лисянської РЦР возив ОСОБА_17 хто ще був з ним він не знає. Огляд на стан алкогольного сп`яніння обвинуваченого ОСОБА_14 здійснював лікар ОСОБА_19 .
		Допитаний у судовому засіданні експерт ОСОБА_22 пояснив, що згідно матеріалів справи та вихідних даних пішохід вів у руках велосипед. За умови якщо пішохід просто одягнутий у темний колір одягу, видимість елементів дороги та видимість пішохода можуть як співпадати, так і можуть бути різними. За умови, якщо пішохід веде велосипед, який обладнаний світлоповертачами, видимість пішохода буде більшою (пішохід який веде велосипед). Будь-яка видимість елементів дороги, пішохода визначається шляхом проведення слідчого експерименту і сказати чому така різниця не може. Все залежить від того, як встановлювалася видимість пішохода, які вихідні дані були зазначені. Видимість пішохода, який веде справа від себе велосипед 116,2 метра. Видимість елементів проїзної частини визначаються інакше. Відповідно методичних рекомендацій видимість вираховується наступним чином. Статист рухається по краю проїзної частини із аркушем білого паперу, при цьому він його повертає. В момент, коли з робочого місця водія, водій цей аркуш перестає бачити, проводиться замір відстані і визначається видимість елементів дороги. Встановлення видимості пішохода встановлюється наступним чином. Пішохід який рухається у попутном напрямку на віддалення. Рішення щодо застосування автомобіля, який був учасником ДТП, чи аналогічного приймає слідчий. Література не забороняє використовувати аналогічний автомобіль. Якщо освітлювальні прилади автомобіля учасника ДТП не пошкоджені, не змінювалися, не було порушено регулювання, з точки зору експерта було б більш ефективнішим використовувати автомобіль, який був учасником ДТП. Він брав участь у слідчому експерименті, коли використовувався цей же автомобіль, в якого права передня фара була пошкоджена. Тому слідчий, коли встановлював видимість пішохода, 116,2 м керувався тим, що світлові прилади учасника ДТП були пошкоджені використовував аналогічний автомобіль. Слідчими експериментами встановлено, що автомобіль ВАЗ-21013 на момент ДТП рухався на 1,8 м від своєї передньої та задньої осей до правого краю, місце наїзду на відстані 1,9 м до правого краю. Видимість із робочого краю водія автомобіля ВАЗ-21013 на дальньому світлі фар становить, пішохід який веде справа від себе велосипед -116,2 м, елементів проїзної частини -52,5 м. Інших даних про видимість пішохода і елементів проїзної частини у вихідних даних надано не було і розрахунки проводилися із урахуванням вищевказаних відстаней. Під час проведення слідчого експерименту 07.10.2016 року видимість пішохода не замірялася, тоді були покази водія, що велосипедист рухався попутно, потім змінив напрямок руху ліворуч, в напрямку руху автомобіля. Тому проводилися заміри часу, який змінився з моменту зміни напрямку руху пішохода до моменту наїзду. Свій висновок експертизи від 20.12.2017 року він підтверджує. Для проведення експертизи необхідності у інших вихідних даних потреби не було. 
		Допитаний у судовому засіданні експерт ОСОБА_25 пояснив, що йому не відомо як можливо щоб в одних і тих самих дорожніх умовах, при однакових погодних умовах, в частині зовнішнього освітлення, в однаковому одязі, при однаковій ефективності зовнішнього освітлення автомобіля, видимість потерпілого відрізнялася у два рази, а саме, 62 м та 116,2 м. За умови, якщо однакові дорожні умови та однаковий одяг потерпілого, той же використовується самий транспортний засіб із тим же освітленням то видимість потерпілого має бути однаковою. У даному ж випадку було два слідчих експерименти. В одному слідчому експерименті від 07.10.2016 року, було використано автомобіль, який був учасником ДТП, а в іншому слідчому експерименті від 27.12.2017 року використовувався інший автомобіль. Допускає, що у автомобілях було різне освітлення, або відрізнялася (схема, покриття) дорожнього руху. 
		Замовником експертизи виступав ОСОБА_13 . Він звернувся із заявою, як адвокат до якої були надані фотокопії слідчих експериментів. Перед дослідженням знайомився з протоколами слідчих експериментів. 
		У вихідних даних зазначених у експертизи яку він проводив вказано, що видимість пішохода при ближньому світлі фар 35,6 м, а при дальньому світлі фар 39 м, зазначено, що це було встановлено під час проведення слідчого експерименту від 07.10.2016 року. Перечитуючи весь слідчий експеримент ніде не згадується, що встановлювалася видимість пішохода. Де взялася видимість пішохода у слідчому експерименти від 07.10.2016 року не може сказати, оскільки в нього не має на даний час копій слідчого експерименту. Вихідні дані для експертизи бралися ним із заяви адвоката. Той факт, що при одному слідчому експерименті видимість пішохода 62 м, а при іншому видимість пішохода в темному одязі і під дощем - 116,2 м, це викликає великі сумніви, оскільки виходячи із його експертної практики, може зауважити, що практично завжди видимість дороги краща за видимість пішохода. 
		У випадку, якщо пішохід рухався не сам, вів велосипед, який був обладнаний заднім катафотом видимість буде кращою, але видимість буде краща не пішохода а велосипеда. Згідно наданих йому даних велосипед не був обладнаний світлоповертачем, тому з цього приводу не маже нічого сказати. 
		У протоколі слідчого експерименту від 07.10.2016 року не встановлювалася видимість пішохода, а встановлено видимість елементів проїзної частини. 
		Якщо при першому слідчому експерименті від 07.10.2016 року встановлена видимість дороги 62 м, то він на 99 відсотків переконаний, що видимість пішохода (в темному одязі, без світловідбивачів) не могла перевищувати цифру. Тому встановлена інша видимість 116,2 м є дуже сумнівною та суперечливою. Також на першому слідчому експерименті використовувався автомобіль, який був учасником ДТП, при іншому слідчому експерименті аналогічний автомобіль, і яке на останньому автомобілі було світло фар не зрозуміло. 
		Допитаний у судовому засіданні Свідок ОСОБА_20 , пояснив, що обвинуваченого знає наочно. Потерпілого не знає. Точної дати ДТП не пам`ятає. Пам`ятає, що було пізно вночі, був дощ та туман. Він працював таксистом, їхав із Звенигородської гори до низу, в сторону смт.Лисянка, Звенигородського району, Черкаської області. У машині, крім нього, знаходилися ще дві жінки. Під час руху, на узбіччі дороги побачив, що щось лежить. Проїхав декілька метрів вперед та побачив на асфальті ободок від машини. Розвернувся, направив світло фар у той бік, де щось лежало на узбіччі дороги та побачив людину. По рації передав на базу таксі, щоб викликали поліцію та швидку. Із машини до людини, яка лежала на узбіччі, він не виходив. Дочекався швидку. Із швидкої вийшла жінка разом із молодим чоловіком. На даний момент він думає, що це молодий чоловік який сидить у залі. Людей, які були у швидкій він особисто не знає. Він впевнений що він там був. З того моменту коли він передав на базу відомості про людину на узбіччі дороги до моменту приїзду швидкої пройшло приблизно 15 хв. Коли приїхала швидка допомога, на місці ДТП був його автомобіль, але внизу стояла ще якась машина. Здається автомобіль стояв десь за 100 метрів від нього. Що за то був за автомобіль, марка, колір він не бачив. У автомобіля світилися тільки габарити. У той день був дощ, туман та погана видимість. Видимість була десь 5-10 метрів. У період коли він чекав швидку допомогу до тіла на узбіччі дороги ніхто не підходив.
		Винуватість обвинуваченого ОСОБА_14 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2ст.286 КК України, повністю підтверджується наступними дослідженими в судовому засіданні, належними та допустимими доказами:
		- протоколом проведення слідчого експерименту від 27.10.2017 року, на підставі якого встановлено, що потерпілому ОСОБА_10 та свідку ОСОБА_14 слідчим на місці дорожньо - транспортного пригоди, яка становися 19.06.2016 року у смт.Лисянка по вул.Звенигородській за участю водія ОСОБА_14 та пішохода ОСОБА_15 , було встановити видимість пішохода та велосипеда на місці даної дорожньо - транспортної пригод, на що свідок ОСОБА_14 та потерпілий ОСОБА_10 добровільно погодилися. Замірами встановлено, що видимість пішохода, який веде справа від себе велосипед становить 116,2 м. Відомість встановлювалася при увімкненому дальньому світлі фар статистичного автомобіля ВАЗ 2101. Дана слідча дія проводилася при опадах у вигляді дощу, дорожнє покриття було у мокрому стані. /т. 2 а.с. 17-21/;
		-протоколом огляду місця ДТП від 19.06.2016 року та схеми до нього з фототаблицями, на підставі яких встановлено, що місцем ДТП є смт. Лисянка на не регульованій ділянці дороги. Слідів шин та слідів гальмування не виявлено. На місці ДТП виявлено уламок правого дзеркала, антена від автомобіля. Також проведено огляд трупа ОСОБА_15 ІНФОРМАЦІЯ_2 , в шкарпетки чорного кольору, штани зеленого кольору та куртку чорного кольору. Труп ОСОБА_15 знаходився на правому узбіччі у напрямку головою до центра смт.Лисянка до м.Звенигородка у положенні на спині./т. 2 а.с. 22-32/;
		-висновком за результатами медичного огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 19.06.2016 встановлено, що ОСОБА_14 перебував у стані алкогольного сп`яніння. /т. 2 а.с. 33/;
		-висновком судово-медичної експертизи від 21.06.2016 року № 05-9-02/121 встановлено, ОСОБА_15 в результаті ДТП були завдані такі тілесні ушкодження черепно  мозкова травма у вигляді: крововиливу під м`яку мозкову оболонку головного мозку, крововилив у м`які покрови голови з внутрішнього боку, садна на обличчі, забій рани на обличчі та верхній губі, закрита травма органів грудної клітки у вигляді: численні переломи ребер з двох сторін, деякі з ушкодження пристінкової плеври, розрив правого грудино  ключичного зчленування; закрита травма органів черевної порожнини у вигляді: розрив селезінки, крововилив у жирову клітковину лівої нирки; відкритий перелом лівої стегнової кістки, садно на лівому стегні; садно на лівій кисті. Вказані тілесні ушкодження виникли внаслідок дії твердих тупих предметів (предмета) чи при ударі об такі предмети (предмет). Черепно  мозкова травма, закрита травма органів черевної порожнини, закрита травма органів грудної клітки, закрита травма органів черевної порожнини, закрита травма органів грудної клітки, відкритий перелом лівої стегнової кістки, садно на лівому стегні відноситься до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознаками небезпеки для життя. При судово  токсикологічної експертизі крові трупа ОСОБА_15 виявлено етиловий спирт у концентрації 1,23 проміле, що відносно живих осіб відповідає легкому ступеню алкогольного сп`яніння. Між поєднання травмою голови, тулуба, кінцівок та настанням смерті мається прямий причинний зв`язок. /т 2 а.с.34-37/;
		-висновком експерта від 28.12.2016 року № 4/1598/04-01/42, встановлено, що враховуючи механічні пошкодження на автомобілі ВАЗ- 21013 д.н.з. НОМЕР_1 , характер та локалізацію тілесних ушкоджень, які виявлені на тілі трупа ОСОБА_15 , на момент первинного контакту з автомобілем ВАЗ -21013 р.н. НОМЕР_1 пішохід ОСОБА_15 знаходився у вертикальному положення та контактував внутрішньою чи задньої  внутрішньою поверхнею лівої нижньої кінцівки з передньою правою частиною автомобіля ВАЗ -21013 р.н. НОМЕР_1 . /т 2 а.с.39-45/;
		-висновком експерта за результатами проведення судової автотехнічної експертизи від 02.06.2017 року № 345/17-23, у даній дорожній обстановці, водій автомобіля ВАЗ 21013 р.н. НОМЕР_1 ОСОБА_14 , для забезпечення безпеки дорожнього руху, повинен був діяти відповідно до вимог п.12.3 Правил дорожнього руху України. /т 2 а.с.47-50/;
		-висновком експерта від 16.12.2016 року № 12-1-123, встановлено, що надана на дослідження лампа зовнішнього освітлення автомобіля ВАЗ -21013 р.н. НОМЕР_1 , вилучена з його передньої правої блок  фари, на момент свого пошкодження випромінювала світло в режимі дальнього світла фар. /т 2 а.с.54-60/;
		-висновком експерта від 22.11.2016 року № 4/1594, встановлено, що до моменту дорожньо  транспортної пригоди деталі ходової частини, рульового керування та робочої гальмової системи автомобіля ВАЗ -21013 р.н. НОМЕР_1 перебували в працездатному (робочому) стані. /т 2 а.с.62-66/;
		-висновком експерта від 06.12.2016 року № 4/1595, встановлено, що на момент дорожньо  транспортної пригоди автомобіля ВАЗ -21013 р.н. НОМЕР_1 та велосипед типу «Україна» між собою не контактували. /т 2 а.с.68-72/;
		-протоколом проведення слідчого експерименту від 07.10.2016, на підставі якого встановлено, що свідок ОСОБА_14 на місці ДТП розповів та показав про обставини наїзду транспортного засобу на пішохода ОСОБА_15 /т. 2 а.с. 73-77/;
		-протоколом проведення слідчого експерименту від 19.07.2017, згідно якого 19.07.2017 року близько 10 год 00 хв свідок ОСОБА_14 та його захисник адвокат ОСОБА_13 відмовився від проведення повторного слідчого експерименту. /т. 2 а.с. 78-81/;
		-протоколом проведення слідчого експерименту від 27.10.2017, на підставі якого встановлено, що свідок ОСОБА_14 та потерпілий ОСОБА_10 на місці ДТП встановили відомість пішохода та велосипедиста на місці дорожньо  транспортної пригод, яка сталася 19.06.2016 року та складено план схема. /т. 2 а.с. 82-87/;
		-листом Черкаського обласного центру з гідрометеорології від 15.02.2017 року №39.03.08/75 про погодні умови 19.06.2016 року у період з 22:00 до 02:00 год у смт.Лисянка, Черкаської області. /т. 2 а.с. 89/;
		-висновком експерта від 18.09.2017 року №04-01/46/1144/17-23 враховуючи механічні пошкодження на автомобілі ВАЗ- 21013 д.н.з. НОМЕР_1 та локалізацію тілесних ушкоджень потерпілого ОСОБА_15 можливо дійти висновку, що в момент первинного контакту, потерпілий ОСОБА_15 знаходився у вертикальному положенні (стояв, йшов), обернений задньою - внутрішньою поверхнею лівої нижньої кінцівки до передньої правої частини переднього бампера автомобіля ВАЗ, тобто був розташований у попутному з автомобілем напрямку. Велосипед знаходився справа потерпілого, за межами контактної взаємодії з автомобілем. Смерть ОСОБА_15 могла настати в проміжок часу, що вимірюється від хвилин до десятків хвилин, на що вказують дані судово  медичної експертизи, які викладені у висновку експерта від 20.06.2015 (21.06.2016) №05-9-02/121 ( а саме рідкий стан крові в порожнинах серця та великих судинах, кров в черевній порожнині частково у вигляді рідкої фракції, частково у вигляді згортку). Можливість того, що ОСОБА_15 міг жити у разі надання йому своєчасної кваліфікованої допомоги є маловірною, проте не виключається. /т. 2 а.с. 91-107/;
		-висновком експерта від 20.12.2017 року №04/2341 у дорожній обстановці, яка склалася на момент ДТП та за обставин, зазначених у вихідних даних постанови про призначення експертизи, водій автомобіля ВАЗ- 21013 д.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_14 повинен був діяти у відповідності до вимог пп.12.2, 12.3. Правил дорожнього руху України. У момент виникнення перешкод для руху, який вказаний у постанові слідчого про призначення експертизи, водій автомобіля ВАЗ- 21013 д.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_14 мав технічну можливість уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_15 як шляхом застосування гальмування так і шляхом його безпечного об`їзду без втрати керованості транспортного засобу, в умовах місця пригоди. У причинному зв`зку з виникненням даної дорожньо - транспортної пригоди, з технічного зору, знаходилося не вжиття водієм ВАЗ- 21013 д.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_14 заходів до зменшення швидкості руху керованого ним транспортного засобу аж до зупинки або безпечного для інших учасників руху об`їзду пішохода ОСОБА_15 /т. 2 а.с. 110-114/;
		-протоколом огляду транспортного засобу від 19.06.2016, на підставі якого встановлено, що пошкодження автомобіля ВАЗ- 21013 д.н.з. НОМЕР_1 мається деформація переднього захисного щитка, деформованого шатуна передньої педалі з ліва на право, деформована верхня трубка рами з ліва на право, ліве перо передньої вилки лопнуте у місці кріплення переднього колеса. /т. 2 а.с. 115-116/;
		-протоколом огляду транспортного засобу від 19.06.2016, на підставі якого встановлено, що пошкодження автомобіля ВАЗ- 21013 д.н.з. НОМЕР_1 сконцентровані в передній правій частині автомобіля. При візуальному огляді встановлено, що пошкоджено переднє праве крило передній частині. Передній бампер в правій частині, деформовані передні праві двері, дах автомобіля з правої сторони, деформоване праве заднє крило. /т. 2 а.с. 117-118/;
		-протоколом огляду транспортного засобу від 07.10.2016, на підставі якого встановлено, що пошкодження автомобіля ВАЗ- 21013 д.н.з. НОМЕР_1 сконцентровані в передній правій частині автомобіля, пошкоджено передній бампер в правій частині з напрямком з переду назад, переднє праве крило в передній частині з напрямком з переду назад, переднє вітрове скло у верхній правій частині, відсутнє праве дзеркало заднього виду, відсутній ободок правої фари, деформовані передні праві двері, дах автомобіля з правої сторони, деформоване заднє праве крило з напрямком ззаду на перед. Між номерним знаком і панеллю передка а також між гумовою накладкою переднього бампера і переднім бампером виявлено залишки речовини рослинного походження. Правий дворник в нижньому положенні лівий у верхньому. /т. 2 а.с. 119-120/;
		-протоколом огляду транспортного засобу від 07.10.2016, на підставі якого встановлено, що ліве перо передньої вилки в місці кріплення переднього колеса має пошкодження у вигляді руйнування матеріалу (лопнуто), деформовано передній захисний щиток, кермо повернуто відносно повздовжньої осі велосипеда в праву сторону, деформований шатун лівої педалі з ліва на право, верхня труба рами має пошкодження у вигляді деформації з ліва на право, /т. 2 а.с. 121-122/;
		-постановою про визнання та приєднання до кримінального провадження речових доказів від 19.06.2016 року, а саме: автомобіль ВАЗ- 21013 д.н.з. НОМЕР_1 в якості речового доказу. /т. 2 а.с. 123/;
		-постановою про визнання та приєднання до кримінального провадження речових доказів від 19.06.2016 року, а саме: велосипед типу «Україна» в якості речового доказу. /т. 2 а.с. 124/;
		-даними, що характеризують обвинуваченого, які відображенів паспорті серії НОМЕР_2 ,інформації щодо відсутності судимості, свідоцтва про народження дітей, позитивної характеристики з місця проживання, інформації щодо перебування на медичному обліку у лікаря  психіатра та лікаря  нарколога; /т. 2 а.с. 125-138/;
		-актом хіміко  токсикологічних досліджень від 12.07.2017 року №1887 встановлено, що в сечі ОСОБА_14 виявлено етиловий спирт в концентрації 1,96 проміле перебував у стані алкогольного сп`яніння. /т. 2 а.с. 139/;
		-ухвалою Придніпровського районного суду м.Черкаси від 31.01.2018 року накладено арешт наавтомобільВАЗ- 21013 д.н.з. НОМЕР_1 , житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , які на праві приватної власності належать ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом заборони відчуження, розпорядження і використання вказаного майна власником та іншими особами; /т. 2 а.с. 141-154/;
		-протоколом допиту підозрюваного від 29.01.2018 рок,у згідно якого обвинувачений ОСОБА_14 відмовився від дачі показів./т. 2 а.с. 155-156/. 
		Всі вище перелічені докази суд визнає належними, оскільки вони підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню, допустимими, отримані в порядку встановленому КПК України, достовірними, фактичні дані отримані з цих доказів, не спростовані жодним іншим доказом, наданим сторонами кримінального провадження. Всі ці докази в своїй сукупності та взаємозв`язку, доповнюють один одного, та є беззаперечними для визнання вини ОСОБА_14 у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст. 135 КК України, ч.2 ст. 286 КК України.
		Судом перевірено доводи сторони захисту щодо недопустимості таких доказів, як протокол проведення слідчого експерименту від 27.10.2017 року, а також висновок експерта від 20.12.2017 року №4/2341. Так сторона захисту посилається на те, що під час проведення слідчого експерименту ОСОБА_14 перебував в статусі свідка, і відповідно до ст. 87 ч.3 п. 1 КПК України надані ним показання під час проведення слідчого експерименту в якості свідка не можуть бути використані, як докази проти нього.
		Однак, з протоколу проведення слідчого експерименту від 27.10.2017 року, суд вбачає, що слідчий експеримент був проведений зі свідком ОСОБА_14 , за участю потерпілого та представника потерпілого  адвоката ОСОБА_11 та понятих, при цьому, жодних доповнень, зауважень від учасників слідчої дії з приводу порушень КПК України у тому числі щодо порушення п.1 ч.3 ст. 87 КПК України не надходило. Стороною захисту не надано суду підтверджень щодо оскарження дій слідчого з цього приводу, подання на досудовому розслідуванні клопотань про проведення слідчих дій з метою з`ясування фактичних обставин події на час перебування ОСОБА_14 у статусі підозрюваного. 
		У матеріалах кримінального провадження відсутні дані, які б давали підстави вважати, що при проведенні цього слідчого експерименту слідчим були вчинені дії, якими були порушені права чи свободи ОСОБА_14 , або слідчий у будь-якій формі примушував би ОСОБА_14 до визнання своєї винуватості у ДТП. 
		Тільки після отримання висновку автотехнічної експертизи з наданих ОСОБА_14 відомостей щодо обставин ДТП було встановлено порушення останнім Правил дорожнього руху, які з технічної точки зору знаходяться в причинному зв`язку з виникненням даної пригоди, а також про можливість останнього попередити наїзд на велосипедиста, після чого йому і було пред`явлено підозру у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст. 286 КК України. 
		За таких обставин, суд не вбачає підстав для визнання протоколу слідчого експерименту з участю ОСОБА_14 від 27.10.2017 року та висновку судово комісійної автотехнічної експертизи від 20.12.2017 року №4/2341 недопустимим доказом.
		Крім того, судом встановлено, що згідно висновку від 19.06.2016 року №18, складеного о 02:30 годині, щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції обвинувачений ОСОБА_14 перебував у стані алкогольного сп`яніння (т.1 а.с.33).
		Пунктом 8 розділу І Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров`я України № 1452/735 від 09.11.2015 року передбачено, що у разі скоєння дорожньо-транспортної пригоди, унаслідок якої є особи, що загинули або травмовані, проведення огляду на стан сп`яніння учасників цієї пригоди є обов`язковим у закладі охорони здоров`я.
		Пунктом 9 розділу ІІ Інструкції передбачено, що з метою забезпечення достовірності результатів огляду водіїв транспортних засобів, які мають бути оглянуті в закладах охорони здоров`я, поліцейський забезпечує доставку цих осіб до найближчого закладу охорони здоров`я не пізніше ніж протягом двох годин з моменту виявлення підстав для його проведення.
		Порядок проведення огляду у закладі охорони здоров`я врегульовано розділом ІІІ «Проведення огляду на стан сп`яніння в закладах охорони здоров`я і оформлення його результатів» вказаної Інструкції.
		Отже, посилання захисника на недопустимість вказаного доказу є необґрунтованим.
		Таким чином, висновок щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції № 18 від 19.06.2019 року є належними та допустимими доказом.
		Як визначив Європейський суд з прав людини (справа Нечипорук і Йонкало проти України від 21 квітня 2011 року, заява №42310/04), суд при оціненні доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумними сумнівом» і «така доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою».
		У відповідності до ст. 84 КПК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
		Суд, згідно ст. 94 КПК України, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
		Частиною 3 ст. 17 КПК України визначено, що обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, отриманих незаконним шляхом.
		Статтею 86 КПК України передбачено, що доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим кодексом.
		Згідно ч.1, ч.2 ст. 87 КПК України, недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованихКонституцієюта законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.Суд зобов`язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, такі діяння як здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу, або з порушенням його суттєвих умов.
		Згідно роз`яснення, що містяться в п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.01.1996 року №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» слід мати на увазі, що згідно зі ст. 62 Конституції обвинувачення не може ґрунтуватись на припущеннях, а також доказах, одержаних незаконним шляхом.
		Крім того, згідно Рішення Конституційного суду України від 20.10.2011 року (справа №1-31/2011): «Визнання допустимими і використовуватися як доказ в кримінальній справі можуть бути тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства …».
		Таким чином, перевіривши докази по справі та проаналізувавши їх, суд дійшов висновку про те, що протиправні дії ОСОБА_14 , які виразилися у порушенні правил безпеки дорожнього руху, особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого, слід кваліфікувати за ч.2ст. 286 КК України.
		Також протиправні дії ОСОБА_14 , які виразилися в завідомо залишенні без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан, слід кваліфікувати за ч.1ст. 135 КК України.
		Згідно ч. 1 ст.337 КПК України, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.
		Відповідно до обвинувального акта у кримінальному провадженні № 12016250000000183 від 19.06.2016 року, ОСОБА_14 , вчинив кримінальне правопорушення передбачене ч. 1 ст.135 КК України 19.06.2016 року.
		Вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч. 1ст.135 КК України, карається обмеженням волі на строк до двох років або позбавленням волі на той самий строк.
		Відповідно до положень ст.12 КК України, кримінальне правопорушення передбачене ч. 1 ст.135 КК України є нетяжким злочином.
		Крім того, відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України та роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, які містяться в п. 8постанови від 23.12.2005 № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі, і до дня набрання вироком законної сили минуло 3 роки.
		Таким чином, на час постановлення вироку у провадженні, а саме 13.07.2021 року, минуло більше 3 років з дня вчинення ОСОБА_14 злочину, передбаченого ч. 1 ст. 135 КК України, однак він свою вину у вчиненні злочину не визнав про звільнення від кримінальної відповідальності, у зв`язку із закінченням строків давності клопотань не заявляв, зважаючи на що, суд на підставі ч.5 ст. 74 КК України, дійшов висновку про необхідність звільнення ОСОБА_14 від призначеного покарання у відповідності до положень ст. 49 КК України.
		Прокурор, потерпілий та його представники також не заявляли клопотань відносно звільнення ОСОБА_14 від покарання за ч.1 ст. 135 КК України на підставі ст. 49 КК України.
		Відповідно до ч.1 ст. 70 КК України, при сукупності злочинів, суд призначивши покарання (основне і додаткове) за кожний злочин окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.
		Тобто, призначення покарання за сукупністю злочинів, відповідно до положень ч.1 ст. 70 КК України,передбачено лише у випадку призначення покарання за обома злочинами.
		Оскільки ОСОБА_14 підлягає звільненню від покарання за вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст. 135 КК України, у зв`язку із закінченням строків давностіпритягнення до кримінальної відповідальності, тому, на переконання суду, вказана обставина виключає можливість призначення йому покарання відповідно до положень ч.1 ст. 70 КК України.
		При розгляді даного кримінального провадження судом було встановлено, що крім порушення правил дорожнього руху обвинуваченим, з боку загиблого ОСОБА_15 також було допущено порушення правил дорожнього руху.
		Згідно п. 4.1. ПДР пішоходи повинні рухатися по тротуарах і пішохідних доріжках, тримаючись правого боку.Якщо немає тротуарів, пішохідних доріжок або пересуватися по них неможливо, пішоходи можуть рухатися велосипедними доріжками, тримаючись правого боку і не утруднюючи рух на велосипедах, або в один ряд узбіччям, тримаючись якомога правіше, а у разі його відсутності або неможливості рухатися по ньому - по краю проїзної частини назустріч руху транспортних засобів. При цьому треба бути обережним і не заважати іншим учасникам дорожнього руху.
		Відповідно до пп. 4.3., 4.4., 4.7. та 4.14. ПРД за межами населених пунктів пішоходи, які рухаються узбіччям чи краєм проїзної частини, повинні йти назустріч руху транспортних засобів.У темну пору доби та в умовах недостатньої видимості пішоходи, які рухаються проїзною частиною чи узбіччям, повинні використовувати світлоповертальні елементи (стрічку, наклейку, жилет тощо) або бути в одязі, який має світлоповертальні елементи, для своєчасного їх виявлення іншими учасниками дорожнього руху. Пішоходи повинні переходити проїзну частину по пішохідних переходах, у тому числі підземних і надземних, а у разі їх відсутності - на перехрестях по лініях тротуарів або узбіч.Пішоходам забороняється, зокрема,виходити на проїзну частину, не впевнившись у відсутності небезпеки для себе та інших учасників руху;переходити проїзну частину поза пішохідним переходом, якщо є розділювальна смуга або дорога має чотири і більше смуг для руху в обох напрямках, а також у місцях, де встановлено огородження;затримуватися і зупинятися на проїзній частині, якщо це не пов`язано із забезпеченням безпеки дорожнього руху.
		Як обставини, що пом`якшують відповідальність обвинуваченого ОСОБА_14 , суд враховує ті обставини, що суспільно небезпечні наслідки настали через порушення правил безпеки дорожнього руху також і велосипедистом ОСОБА_15 , який перебував у стані алкогольного сп`яніння (1,23 % проміле), був одягнений у одяг темного кольору без світлоповертальній елементів.
		Згідно з п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 р. «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» (Із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 19.12.2008 р. № 18), при призначенні покарання за ст. 286 КК України суди мають ураховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію транспортних засобів, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного.
		Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчинення нових злочинів як засудженим так і іншими особами. Для досягнення мети покарання суд керується принципами індивідуалізації та справедливості покарання. Цілі покарання запобігання і попередження вважаються характеристиками кримінально-правових санкцій (рішення ЄСПЛ "Езех і Коннорс проти Сполученого Королівства").
		Вимога додержуватись справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у ст. 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, ст. 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод 1950 року. Зазначені міжнародні акти, згідно ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства, відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
		Відповідно до роз`яснень, що містяться у п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з`ясувати його вік, стан здоров`я, поведінку до вчинення злочину як у побуті так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім`ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан, тощо.
		Беручи до уваги викладене, враховуючи всі пом`якшувальні та обставини що обтяжують покарання (алкогольне сп"яніння), приймаючи до уваги положення ст. 65 КК України про те, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів і що більш суворий вид покарання з числа передбачених за скоєний злочин призначається лише у випадку, якщо менш суворий вид покарання буде недостатнім для виправлення особи і попередження вчинення ним нових злочинів, суд уважає, що з метою виправлення обвинуваченого ОСОБА_14 попередження з її боку вчинення нових злочинів і досягнення інших цілей покарання, та враховуючи ступінь тяжкості кримінального правопорушення, слід призначити основне покарання у вигляді позбавлення волі в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України.
		Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації таке покарання буде адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності, даним про особу, достатнім для перевиховання обвинуваченого та попередження скоєння нових злочинів.
		Таким чином, приймаючи до уваги наявність пом`якшуючих покарання обставин, а також те, що обвинувачений за час досудового слідства та розгляду справи у суді свідомо і неухильно дотримувалася загальноприйнятих норм і правил поведінки, встановлених у суспільстві, пануючих моральних принципів, вчинив кримінальне правопорушення вперше і з необережності, з урахуванням висновку органу пробації за яким виправлення обвинуваченого можливо без позбавлення або обмеження волі на певний строк та не становить високої небезпеки для суспільства, частково відшкодовував шкоду, суд вважає, що покарання щодо обвинуваченого ОСОБА_14 необхідно обрати в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі, звільнивши його від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою під час звільнення від відбування покарання з випробуванням, поклавши на його обов`язки, передбачені ст. 76 КК України.
		При звільненні від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК суд має брати до уваги всі дані про особу винуватого, установлені судом обставини, як ті, що обтяжують покарання, так і ті, що пом`якшують, до того ж думку всіх учасників судового розгляду, а не лише прокурора та сторони обвинувачення.
		За формою вини вчинений злочин є необережним. Що стосується особи винного, то засуджений раніше не був судимий, має міцні соціальні зв`язки, на утриманні має троє малолітніх дітей, за місцем проживання характеризується позитивно, Заслуговує на увагу й те, що з моменту вчинення злочину до минуло більше 5 років і за цей час нових злочинів не вчинив до адміністративної відповідальності не притягувався.
		Так, згідно досудової доповіді органу пробації, відповідно до якої визначено середню ймовірність учинення повторного кримінального правопорушення ОСОБА_14 та середній рівень небезпеки для окремих осіб. При цьому орган пробації сказав, що застосування покарання, не пов`язаного з позбавленням волі, може призвести до його остаточного виправлення.
		Аналізуючи конкретні обставини справи, слід зважити на зміст і обсяг допущених засудженим порушень правил безпеки дорожнього руху та одночасно врахувати невідповідність цим правилам дій потерпілого, який, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, рухався у темну пору доби у темному одязі у попутному напрямку чим створив небезпеку для руху.
		Зокрема, зазначені обставини, які підлягають обов`язковому врахуванню, та дані про особу у своїй сукупності, на переконання суду, дають достатні підстави для висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання у виді позбавлення волі. (постанова ККС ВС у справі № 523/12810/15-к, провадження № 51-266км20).
		Дане покарання на переконання суду відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватися на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи «Бакланов проти Росії» від 09.06.2005 р.; «Фрізен проти Росії» від 24.03.2005 р.; «Ісмайлова проти Росії» від 29.11.2007 р.).
		Тобто, як наслідок, формальні моменти не можуть бути вирішальними, головним є можливість у кожній конкретній справі оцінити основному мету застосування певного заходу та характер впливу на особу.
		Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому злочину.
		У п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" від 23.12.2005 року № 14 встановлено, що у кожному випадку призначення покарання за частинами 1 та 2 ст. 286 КК Українинеобхідно вирішувати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
		Судом встановлено, що порушення Правил дорожнього руху України, допущені обвинуваченим, знаходяться в прямому причинному зв`язку з дорожньо-транспортною пригодою та її наслідками.
		Скоєне обвинуваченим кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України, віднесено до тяжких злочинів проти безпеки руху та експлуатації транспорту.
		Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року № 7 "Про практику призначення судами кримінального покарання"судам необхідно мати на увазі, що ч.1ст.75 КК Українипередбачено звільнення від відбування покарання з випробуванням тільки тих осіб, які засуджуються до виправних робіт, службового обмеження (для військовослужбовців), обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, тобто лише щодо основного покарання, що має бути належним чином вмотивовано у вироку. Звільнення від відбування призначеного судом додаткового покарання за цією нормою закону не допускається.
		Таким чином, враховуючи обставини провадження, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_14 додаткове покарання, яке передбачене санкцією ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на три роки, дане покарання покликане запобігти можливому вчиненню обвинуваченою злочинів у майбутньому і сприятиме її виправленню та перевихованню, як учасника дорожнього руху.
		Разом із обвинувальним актом до суду надійшов цивільний позов потерпілого про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої злочином, в порядку ст.128 КПК України.
		В обґрунтування цивільного позову потерпілий зазначив, що внаслідок ДТП загинув його батько - ОСОБА_15 . Загибель батька стала для потерпілого шоком, він позбувся душевного спокою, нормального сну, апетиту. Стан здоров`я потерпілого значно погіршився. Тривалий час не може нормально жити, працювати, у зв`язку з чим вимушений приймати ліки. 
		Під час скорботних днів потерпілий мав труднощі, пов`язані з проведенням похорон, придбання всіх необхідних продуктів, організацією та проведенням поминальних обідів, що збільшувало страждання та переживання.
		Життя без батька безцінне і ніякі грошові суми не взмозі компенсувати цю тяжку втрату. Але закон передбачає право вимагати від винної особи хоча б частково відшкодувати моральну шкоду.
		Тому, враховуючи характер та обсяг заподіяних моральних та фізичних страждань, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, оцінка моральної шкоди потерпілого становить 1000000 (один мільйон) гривень, що обґрунтовується значним нервовим хвилюванням, душевними стражданнями, які у зв`язку з втратою батька тривають і по цей час.
		Крім того, потерпілий просить в силу ст.1201 ЦК України, стягнути із ОСОБА_14 матеріальні витрати у сумі 24245 грн 30 коп.
		З огляду на той факт, що потерпілий не є фахівцем у галузі права та отримував правову допомогу в ході розгляді кримінального провадження, просить стягнути витрати пов`язані з оплатою правової допомоги у сумі 24375 грн.
		У судовому засіданні, 19.06.2019 року, представник потерпілого адвокат - ОСОБА_11 заявив клопотання про збільшення розміру позовних вимог до ОСОБА_14 . Свою заяву мотивує тим, що 09.01.2018 року потерпілий ОСОБА_10 надіслав слідчому СУ ГУНП в Черкаській області ОСОБА_26 цивільний позов про відшкодуванні майнової шкоди у розмірі 24245 грн 30 коп та моральної шкоди у розмірі 1 000 000 грн, завданої злочином (у порядку ст.128 КПК України) та процесуальних витрат (правова допомога адвоката) у сумі 24375 грн.
		Після оголошення прокурором обвинувального акта захисником потерпілого та потерпілим було оголошено позовну вимогу про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої злочином у розмірі 1 048620,30 грн.
		Оскільки, після цього судового засідання відбулося ряд судових задінь, у яких представником потерпілого надавалася правнича допомога, потерпілим було витрачено 7200 грн на правничу допомогу адвоката. Процесуальні витрати збільшилися на 7200 грн і на цей час сума складає 31575 грн.
		Відтак позивач, просить стягнути з обвинуваченого ОСОБА_14 майнову шкоду у розмірі 24245 грн 30 коп, моральну шкоду у розмірі 1000 000 грн завданої йому злочином та процесуальні витрати (правова допомога адвоката) 31575 грн, а всього 1 055820 грн 30 коп.
		Ухвалою Лисянського районного суду Черкаської області від 19.06.2019 року заяву представника потерпілого ОСОБА_11 про збільшення позовних вимог залишено без розгляду.
		У судовому засіданні потерпілий ОСОБА_10 цивільний позов підтримав та просив суд задовольнити у повному обсязі.
		Розглянувши матеріали цивільного позову, суд дійшов наступних висновків.
		Частиною 5 ст.128 КПК України передбачено, що цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
		Згідно ч.1ст.129 КПК України, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю чи частково або відмовляє у ньому.
		Пунктом 10 ч.1 ст.56 КПК України передбачено, що потерпілий має право на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди в порядку, передбаченому законом.
		Відповідно до ч.1ст.22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
		Згідно зіст.1166 ЦК України, майнова шкода, заподіяна особі або майну громадянина, підлягає відшкодуванню особою, що заподіяла шкоду у повному обсязі, за винятком випадків, передбачених законодавством України. Шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її заподіювача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.
		Відповідно до положень ч.2ст.1168 ЦК України, моральна шкода завдана смертю фізичної особи відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.
		Статтями12,81 ЦПК Українивизначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Потерпілим ОСОБА_10 на підтвердження позовних вимог у частині майнової шкоди надано докази щодо витрат пов`язаних із похованням ОСОБА_15 та спорудженням нагробного пам`ятника померлому у сумі 24245,30 грн, що підлягає частковому задоволенню з огляд на наступне. 
		Так, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що обвинуваченим частково відшкодовано ОСОБА_10 витрати на поховання ОСОБА_15 , що підтверджується розписками, які містяться у матеріалах справи (а.с.129-130 т.2).
		З урахуванням наведеного вище з ОСОБА_14 на користь ОСОБА_10 необхідно стягнути матеріальні витрати у сумі 9245 грн 30 коп.
		Відповідно до ч.1 ст.124 КПК України, у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати. За відсутності в обвинуваченого коштів, достатніх для відшкодування зазначених витрат, вони компенсуються потерпілому за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом для компенсації шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
		Крім того, потерпілий просить стягнути з обвинуваченого на його користь витрати за надання правової допомоги у розмірі 24375 грн.
		Поняття процесуальних витрат у кримінальному процесі, їх види та порядок відшкодування врегульованоглавою 8 КПК України.
		Положеннями ч.1ст.124 КПК Українивстановлено, що у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати.
		До таких витрат відповідно до п.1 ч.1ст.118 цього Кодексуналежать витрати на правову допомогу.
		Згідно з п.3 ч.1ст.91КПК України,вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, розмір процесуальних витрат, належить до обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.
		Правовою підставою відшкодування витрат на правову допомогу є договір, укладений між потерпілим та адвокатом-представником, а також документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, для визначення розміру процесуальних витрат на правову допомогу, що підлягають відшкодуванню, крім договору про надання правової допомоги, особа має надати і оригінали документів, які підтверджують ці витрати, а також процесуально підтвердити надання правових послуг (складений процесуальний документ, вчинена процесуальна дія (участь у слідчих (розшукових) діях чи ознайомлення із процесуальними документами тощо).
		З матеріалів справи вбачається, що потерпілий дійсно отримував правову допомогу, що підтверджується квитанціями до прибуткового касового ордера та договором про надання правової допомоги (а.с.22 т.1).
		Щодо стягнення моральної шкоди, суд дійшов наступного висновку.
		Відповідно дост.23 ЦК України, моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.
		Суд, при визначенні розміру грошового відшкодування моральної шкоди, має також враховувати характер правопорушення, глибину фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		Згідно до п.31 постанови Пленуму Верховного Суду України від 02.07.2004 р №13 «Про практику застосування судами законодавства», яким передбачені права потерпілих від злочинів роз`яснено судам, що при вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди за позовом потерпілого суди повинні керуватися відповідними положеннями ЦК України та роз`ясненнями, що містяться у постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами, внесеними постановою від 25.05.2001 р №5).
		Як зазначено у пункті 3 Постанови Пленум Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою, слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
		Відповідно до пункту 9 зазначеної Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.
		Згідно п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
		Що стосується вимог про відшкодування моральної шкоди, то згідно положень ч.1ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
		Статтею 23 ЦК Українипередбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		Отже, під поняттям "моральна шкода" охоплюються негативні наслідки немайнового характеру, які заподіяні фізичній особі внаслідок завданих їй фізичних, психічних та моральних страждань, що пов`язані із порушенням її прав чи охоронюваних законом інтересів. Фізичні страждання - це фізичний біль, функціональний розлад організму, зміни в емоційно-вольовій сфері, інші відхилення від звичайного стану здоров`я, які є наслідком дій (бездіяльності), що посягають на немайнові блага або майнові права громадянина. Суд не погоджується з розміром заявленої позивачем моральної шкоди та вважає його надмірно великим.
		При встановленні можливої суми відшкодування в грошовому еквіваленті, суд зіставляє глибину моральних страждань і суму заявлених компенсацій. При цьому враховуються: загальні страждання, психологічний і фізичний стан потерпілого.
		При визначенні розміру спричиненої обвинуваченим моральної шкоди потерпілому ОСОБА_10 , яка полягає в тому, що останній внаслідок смерті батька позбувся душевного спокою, нормального сну, апетиту, різко погіршився стан здоров`я, внаслідок чого порушився та змінився звичайний уклад його життя не доведено у судовому засіданні належними та допустими доказами.
		Враховуючи конкретні обставини справи, характер і обсяг фізичних та душевних страждань, яких зазнав потерпілий ОСОБА_10 , а також суд враховує принцип розумності і справедливості, і з урахуванням обставин справи, вважає можливим стягнути з ОСОБА_14 на користь потерпілого 100000 грн 00 коп моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
		Враховуючи вищевикладене суд, дійшов висновку, що цивільний позов ОСОБА_10 підлягає частковому задоволенню, а саме: матеріальна шкода у сумі 9245,30 грн (дев`ять тисяч двісті сорок п`ять гривень 30 копійок), моральна шкода у розмірі 100000,00 грн (сто тисяч гривень 00 копійок) та витрати на правничу допомогу у розмірі 24375,00 грн (двадцять чотири тисячі триста сімдесят п`ять гривень 00 копійок).
		Речові докази у справі, а саме: 
		-автомобіль «ВАЗ 21013» д.н.з. НОМЕР_1 , який знаходиться на зберіганні на майданчику СПД №2 Звенигородського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Черкаській області, суд вважає за необхідне повернути власнику;
		-велосипед типу «Україна», який знаходиться на зберіганні на майданчику СПД №2 Звенигородського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Черкаській області, суд вважає за необхідне повернути ОСОБА_10 .
		Арешт на автомобіль «ВАЗ- 21013» д.н.з. НОМЕР_1 , житловий будинок який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , житловий будинок який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , які належить ОСОБА_14 , накладений ухвалою слідчого судді Придніпровського районного суду м.Черкаси у справі №711/713/18, підлягає скасуванню. 
		Захід забезпечення кримінального провадження до обвинуваченого не застосовувався.
		Процесуальні витрати покласти на обвинуваченого.
		Керуючись ст.75,76, ч. 2 ст.286 КК України, ст.ст.368-371,373, 374 КПК України, суд,
		УХВАЛИВ:
		ОСОБА_14 ,визнати винниму вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч.1 ст. 135 КК України, ч.2 ст. 286 КК України, та призначити йому покарання:
		- за ч.1ст.135 КК України у виді 1 (одного) року позбавлення волі;
		- за ч.2ст.286 КК Україниу виді5 (п`ять) років позбавлення волізпозбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки.
		На підставіст.49, ч.5 ст.74 КК України звільнити ОСОБА_14 від призначеного покарання за ч.1 ст. 135 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
		Згідно ст. 75, ст. 76 КК Українизвільнити ОСОБА_14 від відбування призначеного покарання з випробуванням, якщо він протягом 3 (трьох) років іспитового строку не вчинить нового злочину та виконає покладені на нього обов`язки:
		- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації;
		- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; 
		- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.
		Стягнути з ОСОБА_14 на користь ОСОБА_10 матеріальну шкоду у сумі 9245,30 грн (дев`ять тисяч двісті сорок п`ять гривень 30 копійок), моральну шкоду у розмірі 100000,00 грн (сто тисяч гривень 00 копійок) та витрати на правничу допомогу у розмірі 24375,00 грн (двадцять чотири тисячі триста сімдесят п`ять гривень 00 копійок). В іншій частині позовні вимоги залишити без задоволення.
		Стягнути з ОСОБА_14 на користь держави витрати за проведення комплексної судово  медичної та транспортно  трасологічної експертизи від 28.12.2017 року № 4/1598/04-01/42 у розмірі 2116,96 грн (дві тисячі сто шістнадцять гривень 96 коп), які необхідно перерахувати для відшкодування витрат (отримувач: ГУК у Черкаській області/тг смт.Лисянка/24060300, ЄДРПОУ -37930566 Банк отримувач  Казначейство України (ЕАП), р/р UA 148999980313040115000023685). 
		Стягнути з ОСОБА_14 на користь держави витрати за проведення автотехнічної експертизи від 02.06.2017 року № 345/17-23 у розмірі 2970,00 грн (дві тисячі дев`ятсот сімдесят гривень 00 коп), які необхідно перерахувати для відшкодування витрат (отримувач: ГУК у Черкаській області/тг смт.Лисянка/24060300, ЄДРПОУ -37930566 Банк отримувач  Казначейство України (ЕАП), р/р UA 148999980313040115000023685). 
		Стягнути з ОСОБА_14 на користь держави витрати за проведення судової інженерно - транспортної експертизи від 16.12.2016 року № 12-1-123 у розмірі 880,40 грн (вісімсот вісімдесят гривень 40 коп), які необхідно перерахувати для відшкодування витрат (отримувач: ГУК у Черкаській області/тг смт.Лисянка/24060300, ЄДРПОУ -37930566 Банк отримувач  Казначейство України (ЕАП), р/р UA 148999980313040115000023685). 
		Стягнути з ОСОБА_14 на користь держави витрати за проведення експертизи технічного стану транспортного засобу від 22.11.2016 року № 4/1594 у розмірі 703,68 грн (сімсот три гривні 68 коп), які необхідно перерахувати для відшкодування витрат (отримувач: ГУК у Черкаській області/тг смт.Лисянка/24060300, ЄДРПОУ -37930566 Банк отримувач  Казначейство України (ЕАП), р/р UA 148999980313040115000023685). 
		Стягнути з ОСОБА_14 на користь держави витрати за проведення транспортно  трасологічної експертизи від 06.12.2016 року № 4/1595 у розмірі 1587,72 грн (одна тисяча п`ятсот вісімдесят сім гривень 68 коп), які необхідно перерахувати для відшкодування витрат (отримувач: ГУК у Черкаській області/тг смт.Лисянка/24060300, ЄДРПОУ -37930566 Банк отримувач  Казначейство України (ЕАП), р/р UA 148999980313040115000023685). 
		Стягнути з ОСОБА_14 на користь держави витрати за проведення експертизи комплексної судово комісійної автотехнічної експертизи від 20.12.2017 року №4/2341 у розмірі 2379,52 грн (дві тисячі триста сімдесят дев`ять гривень 52 коп), які необхідно перерахувати для відшкодування витрат (отримувач: ГУК у Черкаській області/тг смт.Лисянка/24060300, ЄДРПОУ -37930566 Банк отримувач  Казначейство України (ЕАП), р/р UA 148999980313040115000023685). 
		Арешт на автомобіль «ВАЗ- 21013» д.н.з. НОМЕР_1 , житловий будинок який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , житловий будинок який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , які належить ОСОБА_14 , накладений ухвалою слідчого судді Придніпровського районного суду м.Черкаси у справі №711/713/18 - скасувати. 
		Речові докази у справі, а саме: 
		- автомобіль «ВАЗ 21013» д.н.з. НОМЕР_1 , який знаходиться на зберіганні на майданчику СПД №2 Звенигородського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Черкаській області, повернути власнику;
		- велосипед типу «Україна», який знаходиться на зберіганні на майданчику СПД №2 Звенигородського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Черкаській області, повернути ОСОБА_10 .
		Вирок може бути оскаржений до Черкаського апеляційного суду протягом 30 днів з моменту проголошення вироку через Лисянський районний суд Черкаської області.
		Копію вироку Лисянського районного суду Черкаської області негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору. 
		Вирок проголошено 13.07.2021 року.
		 
		Суддя ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...