Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/18270/20 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів; Визнання договорів (правочинів) недійсними; надання послуг.
Надіслано для оприлюднення: 28.08.2021. Зареєстровано: 28.08.2021. Забезпечено надання загального доступу: 30.08.2021.

Результат оскарження 22.02.2022 Північний апеляційний господарський суд: змінено судове рішення
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		м. Київ
		12.08.2021Справа №  910/18270/20
		Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., при секретарі судового засідання Стеренчук М.О., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи
		 
		за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртранслогістика-2" (03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 3, офіс 815)
		до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5)
		про розірвання договору та зобов`язання вчинити дії
		 
		Представники сторін
		від позивача: Скирда В.Є. - ордер № АІ 1087712 від 11.02.2021 року;
		від відповідача: Куць О.В. - довіреність б/н від 09.07.2021 року;
		від відповідача: Никипорець І.Ф. - довіреність б/н від 09.07.2021 року;
		 
		ОБСТАВИНИСПРАВИ:
		 
		Товариство з обмежено відповідальністю "Укртранслогістика-2" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про розірвання Договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом, укладеного між сторонами, без застосування до ТОВ "Укртранслогістика-2" будь - яких штрафних санкцій та неустойки.
		В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на той факт, що внаслідок запровадження AT "Укрзалізниця" додаткової угоди про перевезення з узгодженими строками та обсягами у власних вагонах Перевізника до Договору про надання послуг та прийомом замовлення щодо отримання даних послуг, яка в подальшому трансформувалась в Додаток 1-8 до Договору, та зміни тарифної політики AT "Укрзалізниця" шляхом встановлення нових ставок плати за використання вагонів, що мало місце після укладення сторонами додаткової угоди, наведене зумовило виникнення обставин, за яких подальше виконання додаткової угоди порушує для ТОВ "Укртранслогістика-2" співвідношення майнових інтересів сторін та позбавляє позивача того, на що він розраховував при укладенні додаткової угоди, в зв`язку з чим просить суд розірвати Договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом, укладений між Акціонерним товариством "Українська залізниця" і Товариством з обмежено відповідальністю "Укртранслогістика-2", без застосування до Товариства з обмежено відповідальністю "Укртранслогістика-2" будь-яких штрафних санкцій та неустойки.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.11.2020 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртранслогістика-2" було залишено без руху та надано заявнику строк на усунення недоліків, шляхом подання суду: заяви в порядку ст. 46 ГПК України, в якій чітко та конкретно сформулювати позовну вимогу про розірвання договору, зокрема, зазначивши ідентифікуючи дані спірного договору, та письмового обґрунтування обраного способу захисту порушеного права з урахуванням положень ст. 20, 188 Господарського кодексу України, ст. 16, 651-654 Цивільного кодексу України.
		На виконання ухвали Господарського суду міста Києва від 30.11.2020 через канцелярію суду 16.12.2020 від позивача отримано клопотання, до якого додано заяву про зміну предмета позову (уточнення позовних вимог), в якій наведено письмове обґрунтування обраного способу позивачем захисту порушеного права з урахуванням положень господарського та цивільного законодавства, а також викладено первісну позовну вимогу в наступній редакції: "розірвати договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 8210260 від 17.03.2020, укладений між Акціонерним товариством "Українська залізниця" і Товариством з обмежено відповідальністю "Укртранслогістика-2", без застосування до Товариства з обмежено відповідальністю "Укртранслогістика-2" будь-яких штрафних санкцій та неустойки, передбачених положеннями пунктів 4.1.3. та 7.2. Додатку 1-8 до договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 8210260 від 17.03.2020".
		Також у заяві про зміну предмета позову (уточнення позовних вимог) позивачем доповнено позовні вимоги новими вимогами до відповідача.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.12.2020 відкрито провадження у справі № 910/18270/20, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Заяву позивача про зміну предмета позову (уточнення позовних вимог) прийнято судом до розгляду виключно в частині уточнення позовної вимоги, яка була викладена в позові, та з урахуванням додаткових обґрунтувань обраного позивачем способу захисту, враховуючи вимоги ухвали Господарського суду міста Києва від 30.11.2020. Підготовче засідання у справі призначено на 11.02.2021.
		Через канцелярію суду 09.02.2021 через канцелярію суду від позивача надійшла заява про зміну предмету позову (уточнення позовних вимог).
		В підготовчому засіданні 11.02.2021 судом залишено без розгляду заяву позивача про зміну предмету позову (уточнення позовних вимог), оскільки остання подана з пропуском процесуального строку, визначеного судом, та без клопотання про поновлення пропущеного строку, та оголошено перерву у підготовчому засіданні до 18.02.2021.
		12.02.2021 через канцелярію суду від позивача повторно надійшла заява про зміну предмету позову (уточнення позовних вимог). При цьому, у поданій заяві позивач просить визнати поважними причини пропуску строку на подання заяви про зміну предмета позову та поновити пропущений процесуальний строк.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.02.2021 поновлено позивачу процесуальний строк на подання заяви про зміну предмету позову (уточнення позовних вимог), та залишено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртранслогістика-2" зміну предмету позову (уточнення позовних вимог) без руху. Встановлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Укртранслогістика-2" строк на усунення недоліків заяви 10 (десять) днів з дня вручення цієї ухвали.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.03.2021 визнано відвід судді необґрунтованим. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртранслогістика-2" про відвід судді від розгляду справи № 910/18270/20 передано для визначення судді в порядку, встановленому ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України. Зупинено провадження у справі № 910/18270/20 до вирішення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртранслогістика-2" про відвід судді.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2021 (суддя Марченко О.В.) в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртранслогістика-2" про відвід судді відмовлено. 
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.03.2021 поновлено провадження у справі №910/18270/20.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.03.2021 визнано відвід судді Привалову А.І. необґрунтованим, суддею Приваловим А.І. зявлено самовідвід від розгляду справи №910/1, який задоволено, відведено суддю Привалова А.І. від розгляду справи №910/18270/20 та справу №910/18270/20 передано уповноваженій особі апарату суду для визначення судді в порядку, встановленому статтею 32 Господарського процесуального кодексу України.
		Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.03.2021 справу № 910/18270/20 передано на розгляд судді Селівону А.М.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.03.2021 року справу № 910/18270/20 прийнято до провадження судді Селівона А.М. в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 22.04.2021 року.
		Судом доведено до відома, що до початку судового засідання 13.04.2021 року від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив разом з доказами направлення на адресу відповідача, яке долучено судом до матеріалів справи.
		Також судом встановлено, що у поданій 12.02.2021 року заяві позивача про зміну предмету позову (уточнення позовних вимог) окрім збільшення позовних вимог та викладення її в наступній редакції "Розірвати договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 8210260 від 17.03.2020 р. укладеним між ТОВ "Укртранслогістика" та АТ "Українська залізниця", без застосування до ТОВ "Укртранслогістика" будь-яких штрафних санкцій та неустойки передбачених положеннями пунктів 4.1.3 та 7.2 Додатку 108 до Договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничних транспортом від 8210260 від 17.03.2020 року, позивач заявляє додаткову вимогу: 
		"Визначити наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв`язку з виконанням цього договору на підставі положень ч. З ст. 625 ЦК України, шляхом:
		- зобов`язання Акціонерного Товариства "Українська Залізниця" (03680, м. Київ, вул. ЄжиГедройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815) внести відповідні змін до особового рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртранслогістика-2" № 8210260 про зарахування коштів в розмірі, що дорівнює нарахованим та списаним штрафним санкціям до 25.11.2020р., а саме зобов`язати Акціонерне товариство "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815) внести зміни до особового рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртранслогістика-2" (03110, м. Київ, вул. Солом`янська, буд. З, оф.815, код ЄДРПОУ 41515562) № 8210260 шляхом відображення (відновлення, збільшення) на ньому грошової суми в розмірі 15 894 144,00 гри. (п`ятнадцять мільйонів вісімсот дев`яносто чотиритисячі сто сорок чотири) грн.;
		- зобов`язання Акціонерного Товариства "Українська Залізниця" (03680, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815) скасувати операції з нарахування неустойки на особовий рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртранслогістика-2" (03110, м. Київ, вул. Солом`янська, буд. З, оф.815, код ЄДРПОУ 41515562) № 8210260, нарахованих за невиконання погодженого замовленнями на отримання послуги з перевезення вантажу з узгодженими строками та обсягами від 31.07.2020 року за №41515562/2020-00011 та від 21.08.2020 року за №41515562/2020-00016 Товариством з обмеженою відповідальністю "Укртранслогістика-2" після 25 листопада 2020 року;
		- заборони Акціонерному товариству "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815) здійснювати нарахування та списання з особового рахунку № 8210260 Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртранслоіістика-2" (03110, м. Київ, вул. Солом`янська, буд. З, оф.815, код ЄДРПОУ 41515562) штрафних санкцій (неустойка, штраф, пеня) передбачених положенням п. 4.1.3. Додатку 1-8 до Договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом №8210260 від 17.03.2020р."
		Розглянувши в судовому засіданні 22.04.2021 року подану позивачем заяву про зміну предмету позову (уточнення позовних вимог), виходячи зі змісту позовної заяви та вказаної заяви позивача, а також співвідношення такого змісту з раніше заявленими позовними вимогами, судом розцінено останню як заяву про зміну предмету позову в частині першої позовної вимоги та заявлення додаткової вимоги, та з огляду на те, що зміна предмета позову та заявлення додаткової позовної вимоги є правом позивача, передбаченим ст. 46 ГПК України, не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси, зокрема, процесуальні права інших учасників спору, а саме відповідачу було надано можливість надання заперечень щодо змісту відповідної зміни позовних вимог та наведенні їх доводів при розгляді даної справи, заява позивача про зміну предмету позову (уточнення позовних вимог) відповідає загальним вимогам, встановленим ст.ст. 46, 170 ГПК України, а також зважаючи на те, що відповідна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртранслогістика" подана до суду до закінчення підготовчого засідання, остання прийнята судом до розгляду, у зв`язку з чим має місце новий предмет позову, з урахуванням якого здійснюється розгляд спору.
		У судовому засіданні 22.04.2021 року протокольно оголошено перерву у підготовчому засіданні на 02.06.2021 року.
		Судом доведено до відома сторін, що до початку судового засіданні 02.06.2021 року від відповідача надійшли заперечення на клопотання про призначення експертизи та заперечення на заяву про зміну предмету позову (уточнення позовних вимог). Подані заперечення долучено судом до матеріалів справи.
		Окрім того, в судовому засіданні 02.06.2021 року уповноваженим представником позивача заявлено усне клопотання про залишення клопотання призначення судової-економічної експертизи від 12.02.2021 року.
		В судовому засіданні 02.06.2021 судом протокольно ухвалено про задоволення усного клопотання позивача та залишення без розгляду клопотання позивача про призначення судової-економічної експертизи від 12.02.2021 року.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.06.2021 року, враховуючи те, що судом остаточно з`ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі № 910/18270/20 та початок розгляду справи по суті, судове засідання призначено на 15.07.2021 року.
		До початку судового засідання 15.07.2021 року від відповідача 14.07.2021 року надійшов текст судових дебатів, 15.07.2021 року від позивача надійшли додаткові пояснення разом з доказами направлення на адресу відповідача, які долучено судом до матеріалів справи.  
		В судовому засіданні з розгляду справи по суті 15.07.2021 року судом протокольно оголошено перерву на 12.08.2021 року.
		Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи від сторін станом на 12.08.2021 року до суду не надходило.
		У засідання з розгляду справи по суті 15.07.2021 року та 12.08.2021 року з`явились уповноважені представники позивача та відповідача.
		В судових засіданнях з розгляду справи по суті 15.07.2021 року та 12.08.2021 року представник позивача підтримав позовні вимоги, викладені в позовній заяві, та просив їх задовольнити.
		Представники відповідача в судових засіданнях 15.07.2021 року та 12.08.2021 року заперечували проти позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, та просили відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
		Відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 12.08.2021 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
		Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши в судових засіданнях пояснення уповноважених представників сторін, Господарський суд міста Києва,-
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
		Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
		Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
		Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		Згідно до статті 634 Цивільного кодексу України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
		Як встановлено судом за матеріалами справи та підтверджено сторонами, 12 березня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Укртранслогістика - 2» (замовник за договором, позивач у справі) та Акціонерним товариством «Українська залізниця» (перевізник за договором, відповідач у справі) на підставі поданої в електронній формі Заяви про прийняття в цілому пропозиції (акцепту) укладання договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 41515562/2020-001 від 12.03.2020 року, укладено Договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом (далі - Договір перевезення), АТ «Українська залізниця» повідомлено замовника про присвоєння кодів: відправника/одержувача: 8346; платника: 8210260 та відкрито особовий рахунок з ідентичним номером, що підтверджується наявним в матеріалах справи Повідомленням залізниці про укладення Договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом від 17.03.2020 року № 99-41515562/2020-001.
		Водночас редакція умов Договору перевезення, факт ознайомлення з яким позивача підтверджено у вищезазначеній заяві, опублікована відповідачем на веб-сайті http://uz-cargo.com/ 25 лютого 2020 року.
		Предметом Договору є організація та здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, інших послуг, пов`язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у власних вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника, пов`язаних з цим супутніх послуг (далі - послуги) і проведення розрахунків за ці послуги.
		У розумінні договору користування вагоном не є орендою майна, а плата за користування власним вагоном перевізника не є орендною платою.
		Відповідно до пункту 1.5. Договору договір є публічним договором, за яким перевізник бере на себе обов`язок здійснювати надання послуг, пов`язаних з організацією та здійсненням перевезення вантажів залізничним транспортом загального користування кожному, хто до нього звернеться. Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх замовників, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
		Пунктами 1.6, 1.7 Договору визначено, що договір, з урахуванням змін до нього, оприлюднюється перевізником як публічна пропозиція для укладення на веб-сайті http://uz-cargo.com/, з накладенням кваліфікованого електронного підпису (далі - КЕП).
		Договір укладається шляхом надання перевізником пропозиції укласти договір (оферти) і прийняття в цілому пропозиції (акцепту) другою стороною. Приймаючи пропозицію укласти договір друга сторона засвідчує, що ознайомилась та згодна з усіма умовами договору.
		Розділами 2-12 Договору сторони узгодили ціну права та обов`язки сторін, вартість послуг, порядок проведення розрахунків, відповідальність сторін, обставини непереборної сили, вирішення спірних питань, додаткові умови, строк дії Договору тощо.
		Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.
		Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.
		Згідно п. 1.10 Договору даний Договір є укладеним з дня надання замовнику перевізником інформаційного повідомлення про укладення договору, але не раніше дня введення його в дію відповідно до п. 12.1. Договору.
		Відповідно до п. 12.1. Договір діє з дня укладення, але не раніше дати введення в дію, що визначається Перевізником в повідомленні про оприлюднення Договору здійсненого на веб-сайті http://uz-cargo.com/ та діє до його припинення. Дата введення в дію не може бути раніше 30 днів з дня оприлюднення Договору. На звернення замовника умови Договору застосовуються до відносин з замовником, які виникли між сторонами до його укладення та введення в дію.
		Договір від 25.02.2020 року введено в дію 01.07.2020 року.
		Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором перевезення, що регулюється нормами глави 64 Цивільного кодексу України та глави 32 Господарського кодексу України.
		Статтею 908 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі ст. 306 Господарського кодексу України встановлено, що загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
		Згідно з частиною 1 статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
		Частиною 5 статті 307 Господарського кодексу України встановлено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
		Зокрема, загальні умови перевезення вантажів залізничним транспортом регулюються Законом України «Про транспорт», Законом України «Про залізничний транспорт», Статутом залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 року № 457, та іншими актами законодавства України, в т.ч. Правилами оформлення перевізних документів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000 року, Правилами складання актів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 року за № 34, Правилами приймання вантажів до перевезення, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 року за №861/5082, Правилами видачі вантажів, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 року за №862/5083.
		У відповідності до частини 2 статті 3 Закону України "Про залізничний транспорт" нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту загального користування, безпеки руху, охорони праці, забезпечення громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті України є обов`язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.
		Згідно із пунктом 2 Статуту останній визначає обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під`їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.
		Дія Статуту поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під`їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування (пункт 3 Статуту).
		За приписами частини 1 статті 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.
		За змістом частини 2 статті 307 Господарського кодексу України та частини 2 статті 909 Цивільного кодексу України договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов`язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.
		У відповідності до частини 3 статті 909 Цивільного кодексу України укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
		Відповідно до п.п. 2.3.2 Договору обов`язком перевізника є: приймати до перевезення вантажі у вагонах (контейнерах) замовника або у власних вагонах (контейнерах) перевізника, надавати власні вагони (контейнери) перевізника для навантаження вантажів згідно із затвердженими планами і заявками замовника згідно інформації розміщеної у системі планування перевезень, надавати додаткові послуги, пов`язані з перевезенням вантажів, перелік яких зазначається в додатках до Договору та Збірнику тарифів.
		За умовами п.п. 2.3.4 Договору також обов`язком перевізника є: вести облік попередньої оплати, нарахованих і сплачених сум за здійснені перевезення і надані послуги, пов`язані з перевезенням вантажу та надавати замовнику відповідні розрахункові документи в електронній формі. Паперові копії таких документів надаються за зверненням замовника за цінами встановленими в Додатку 1-1 до Договору через станцію або через один з підрозділів філії «Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень» АТ «Укрзалізниця», що вказано у такому зверненні замовника. В разі, оформлення первинних документів із зауваженнями, їх паперові копії надаються замовнику безоплатно.
		Згідно п.п. 3.1, 3.2. Договору розмір провізних платежів за перевезення вантажу у вагонах замовника та вагонах залізниць інших держав, додаткових зборів, пов`язаних з перевезенням, розраховується за ставками і тарифами, які визначаються у відповідності до умов Збірника Тарифів.
		Замовник зобов`язаний сплачувати провізні платежі за перевезення вантажу у власному вагоні перевізника (крім транспортерів перевізника, проїзду бригад супроводження транспортерів та вагонів для проїзду цих бригад), які складаються з:
		1) плати за перевезення (провізної плати) навантаженого власного вагону перевізника та інших платежів, які визначаються за тарифом, визначеним у Збірнику тарифів встановленим для власного вагону перевізника;
		2) компенсації витрат на перевезення у порожньому стані власного вагону перевізника, яка визначається за тарифною схемою 14 Збірника тарифів за тарифну відстань перевезення вантажу, скориговану на коефіцієнт порожнього пробігу, зазначеного в додатку 1-2 до договору. У випадку оформлення відправки вантажу на експорт сплачуються додаткові збори, передбачені п. 5, 7 розд. ІІІ Збірника тарифів, окремо для завантаженого та порожнього вагонів;
		3) плати за використання власного вагону перевізника в процесі надання послуг з перевезення вантажів (у вантажному та порожньому рейсах) за нормативний термін доставки. У разі використання з 01.10.2020 власного вагону перевізника після «подвійних операцій», передбачених Правилами користування вагонами, компенсація витрат на перевезення у порожньому стані власного вагону перевізника та плата за використання власного вагону перевізника в процесі надання послуг з перевезення вантажів у порожньому рейсі не нараховується.
		Відповідно до Додатку 1-2 до Договору «Ставки плати коефіцієнти та умови платежів», ставка плати за використання власних зерновозів перевізника складала 1136,00 грн. без ПДВ за вагоно-добу у вантажному та подорожньому рейсах по території України та за межами України.
		Пунктом 9.4. Договору унормовано, що зміни (доповнення) до договору перевізник здійснює шляхом викладення в новій редакції договору в цілому або окремих його частин та їх оприлюднення на веб-сайті http://uz-cargo.com/, з накладенням КЕП. Зміни до договору, в тому числі ставки плати, коефіцієнти та інші умови платежів вступають в дію через 30 календарних днів від дня їх оприлюднення або пізніше, якщо це вказано в повідомленні про оприлюднення. Зміни до договору, які зменшують розмір провізних платежів, ставок, коефіцієнтів та інших розрахункових величин також можуть вступати в дію раніше ніж 30 календарних днів від дня їх оприлюднення. Зміни до договору поширюються на всіх осіб, що приєдналися до договору. В окремих випадках, за заявою замовника допускається вступ в дію змін до договору раніше, ніж визначено вище. Якщо замовник не згоден з внесеними перевізником змінами, він має право ініціювати внесення змін до договору в порядку передбаченому п. 9.3. договору або з власної ініціативи припинити дію договору у відносинах з ним. Замовлення та/або отримання послуг та / або їх оплата за Договором засвідчує повну згоду замовника з договором та змінами до нього.
		У пункті 12.2 Договору вказано, що договір або його окремі умови щодо певних послуг припиняється: за згодою сторін; за ініціативи однієї з сторін. Ініціатива перевізника про припинення договору має бути мотивованою; з підстав визначених законодавством.
		Відповідно до п. 12.3 Договору з ініціативи однієї зі сторін Договір вважається припиненим (розірваним) у відносинах з нею через 20 днів з моменту направлення протилежній стороні відповідного повідомлення, але не раніше завершення всіх послуг, яке розпочато і не завершено, в частині таких послуг.
		Зокрема, сторонами погоджено Додатки до Договору, які є його невід`ємною частиною, а саме: 1-1 «Ставки плати за додаткові послуги, пов`язані з перевезенням вантажів що надаються за вільними тарифами», 1-2 «Ставки плати, коефіцієнти та умови платежів», 1-3 «Умови організації перевезення вантажів на власних транспортерах перевізника, проїзду бригад супроводження великовагових транспортерів та вагонів для проїзду цих бригад», 1-4 «Умови накопичення вагонів», 1-5 «Умови продажу послуг з використання вагонів АТ «Укрзалізниця» із застосуванням ЕТС «ProZorro.Продажі»», 1-6 «Умови при здійсненні замовником публічної (державної закупівлі) послуг», 1-7 «Умови надання послуги подача й забирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні вантажні станції», 2-1 - 2-11, та інші додатки, оприлюднені перевізником. 
		За змістом п. 12.4 Договору дію додаткових умов до договору може бути припинено в односторонньому порядку шляхом направлення однією стороною іншій стороні повідомлення про їх припинення. У такому випадку дія відповідного додатку вважається припиненою через 10 днів з дня направлення відповідного інформаційного повідомлення стороною, що ініціювала припинення.
		04 червня 2020 року відповідач, в рамках укладеного Договору, запровадив нову/додаткову послугу, а саме перевезення вантажів з узгодженими строками та обсягами у власних вагонах перевізника, за посиланням http://uz-cargo.com/news.html#n201102, та розпочав чергове приймання замовлень вантажовідправників на отримання даної послуги з 27.07.2020 року, про що було розміщено інформацію на офіційному веб-сайті АТ «Укрзалізниця».
		За твердженням позивача, згідно офіційної презентації послуги довгострокових вагонів, розміщеної 03.04.2020 року на веб-сайті http://uz-cargo.com, відповідач наголошував, що замовники даної послуги отримають здешевлення плати за використання вагону-зерновозу перевізника (відповідача) до 50% від розрахункової (загальної ставки за користування вагонами відповідача), а довгострокові договори вигідні для всіх учасників перевезення залізницею, оскільки клієнт отримує гарантовану ціну на весь період, яка зменшується пропорційно терміну контракту. Тобто, як наголошує позивач, саме виходячи з вказаних обставин та економічної вигоди останній погодився на укладення з відповідачем додаткової угоди до Договору. 
		21.07.2020 року АТ «Укрзалізниця» викладено нову редакцію Договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом та відповідно до Додатку № 1-8 до Договору, який є невід`ємною частиною Договору, запропоновано замовникам надання послуги перевезення з узгодженими строками та обсягами у власних вагонах перевізника з гарантованою зниженою ставкою плати за використання власних вагонів перевізника (Спл1) незалежно від зниження чи підвищення базової ставки плати за використання власних вагонів перевізника (Спл).
		31.07.2020 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Укртранслогістика -2» відповідно до Договору про надання послуг № 8210260 від 17.03.2020 року подано замовлення на отримання послуги з перевезення вантажу з узгодженими строками та обсягами № 41515562/2020-00011 від 31.07.2020 року: початок періоду замовлення: 08.2020; завершення періоду замовлення: 07.2021; кількість місяців: 12; тип рухомого складу: зерновози; щомісячна кількість рухомого складу: 700.
		03.08.2020 року Акціонерним товариством "Українська залізниця" розглянуто та погоджено замовлення Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртранслогістика -2» від 31.07.2020 року № 41515562/2020-00011 про надання послуги з перевезення вантажу з узгодженими строками та обсягами: початок періоду замовлення: 08.2020; завершення періоду замовлення: 07.2021; кількість місяців: 12; тип рухомого складу: зерновози; щомісячна кількість рухомого складу: 495; нормативна кількість діб: 7; ставка плати за використання вагону перевізника: 584,00 грн., що підтверджується Повідомленням про погодження Замовлення на отримання послуги з перевезення вантажу з узгодженими строками та обсягами від 03.08.2020 року № УЗ-41515562/2020-00014. 
		Також 21.08.2020 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Укртранслогістика -2» відповідно до Договору про надання послуг № 8210260 від 17.03.2020 року подано замовлення на отримання послуги з перевезення вантажу з узгодженими строками та обсягами № 41515562/2020-00016 від 21.08.2020 року: початок періоду замовлення: 09.2020; завершення періоду замовлення: 08.2021; кількість місяців: 12; тип рухомого складу: зерновози; щомісячна кількість рухомого складу: 2440.
		27.08.2020 року Акціонерним товариством "Українська залізниця" розглянуто та погоджено замовлення Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртранслогістика -2» від 21.08.2020 року № 41515562/2020-00016 про надання послуги з перевезення вантажу з узгодженими строками та обсягами: початок періоду замовлення: 09.2020; завершення періоду замовлення: 08.2021; кількість місяців: 12; тип рухомого складу: зерновози; щомісячна кількість рухомого складу: 1626; нормативна кількість діб: 7; ставка плати за використання вагону перевізника: 584,00 грн., що підтверджується Повідомленням про погодження Замовлення на отримання послуги з перевезення вантажу з узгодженими строками та обсягами від 27.08.2020 року № УЗ-41515562/2020-00017.  
		Як встановлено судом, згідно розміщеної на офіційному веб - сайті відповідача інформації, на момент подання замовлень клієнтами на отримання даної послуги стандартна ставка плати за використання вагону зерновозу перевізника становила 1136 грн./добу. Ставка плати за використання вагону-зерновозу перевізника становила: 12 місяців - 584 грн./добу, 11 місяців - 617 грн./добу, 10 місяців - 649 грн./добу, 9 місяців - 682 грн./добу. 
		В подальшому між сторонами укладено Додаткову угоду про перевезення з узгодженими строками та обсягами у власних вагонах перевізника, за умовами якої відповідач надає позивачу послуги з узгодженими строками та обсягами у власних вагонах відповідача (узгоджена щомісячна кількість вагонів визначеного роду рухомого складу протягом узгодженого сторонами строку надання послуги) (Послуги довгострокових вагонів).
		Надалі, послуги довгострокових вагонів були викладені відповідачем у формі Додатку № 1-8 до Договору перевезення «Умови надання послуги перевезення з узгодженими строками та обсягами у власних вагонах Перевізника» (опублікованій 21.07.2020 року, та який вводився в дію 21.08.2020 року, на веб-сайті Відповідача за посиланням http://uz-cargo.com/contractcarriage.html) (далі - Додаток 1-8).
		Відповідно до п. 2.1 Додатку № 1-8 перевізник надає замовнику послуги з перевезення з узгодженими строками та обсягами у власних вагонах перевізника (узгоджена щомісячна кількість вагонів визначеного роду рухомого складу протягом узгодженого сторонами строку надання послуги), надалі в цьому Додатку до Договору - послуга. Замовник здійснює оплату такої послуги відповідно до умов цього Додатку до Договору.
		Згідно п. 2.2 Додатку № 1-8 сторони домовились, що у випадку надання такої послуги, до відповідних відносин застосовуватимуться спеціальні умови цього Додатку до Договору, які матимуть пріоритет над умовами Договору. Умови Договору, не визначені цим Додатком до Договору, застосовуватимуться в частині, що не суперечить цьому Додатку до Договору.
		Отже, на момент подання замовлень позивачем на отримання даної послуги стандартна ставка плати за використання вагонузерновозу перевізника становила 1136,00 грн./доба без ПДВ. При цьому ставка плати за використання вагону-зерновозу перевізника згідно послуги перевезення з узгодженими строками та обсягам за дванадцять місяців становила 584 грн. грн./доба без ПДВ. Тобто ставка плати за користування вагоном (зерновозом) на вказаних умовах становила 51,41% від ставки плати на загальних умовах, затверджених Додатком № 1-2 до Договору, що, на переконання позивача, при економії 48,59% на одній вагоно - добі, навіть за умови застосування штрафних санкцій за використання вагонів у кількості меншій, ніж визначено в погодженому замовленні, залишалося для замовника економічно доцільним. 
		Як зазначає позивач в позовній заяві, наведені умови давали можливість позивачу, як замовнику послуги, взяти на себе зобов`язання по здійсненню замовленої кількості відправлень щомісяця, протягом року та виконувати їх, адже позивач мав цінову (конкурентну) перевагу перед тими вантажовідправниками, які не укладали з АТ «Укрзалізниця» Додатку № 1-8 до Договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом i планують разово використовувати вагони за ставкою 1136,00 грн./доба без ПДВ.
		04.09.2020 року на офіційному сайті АТ «Укрзалізниці» оприлюднено нову редакцію Договору про надання послуг з організації перевезень вантажів залізничним транспортом із оновленими (зміненими) ставками плати, коефіцієнтами та умовними платежами за використання власних вагонів перевізника (Додаток № 1-2 до Договору), яким було введено поетапне зниження базової загальної ставки за використання вагонузерновозу перевізника за наступним графіком з 05.09.2020 року - 800,00 грн. за одиницю без ПДВ, з 06.10.2020 року - 900,00 грн. за одиницю без ПДВ та з 05.11.2020 року - 1000,00 грн. за одиницю, без ПДВ.
		Окрім цього 19.10.2020 року на офіційному сайті АТ «Укрзалізниці» відбулась повторна зміна базової загальної ставки за використання вагонузерновозу перевізника, а саме з 20.10.2020 року по 18.11.2020 року - 650,00 грн./доба без ПДВ, з 19.11.2020 року по 31.12.2020 року - 1000,00 грн./доба без ПДВ.
		13.11.2020 року рішенням правління АТ «Укрзалізниця» продовжено термін дії до 31.12.2020 року (включно) ставок плати за використання власних вагонів перевізника (Спл) у вантажному та порожньому рейсах по території України та за межами України, а саме з 20.10.2020 року - 650,00 грн./доба без ПДВ, з 01.01.2021 року - 1000,00 грн./доба без ПДВ.
		Тобто в період з 20.10.20 року по 31.12.2020 року включно діяла ставка плати за використання власних зерновозів перевізника в розмірі 650,00 грн. без ПДВ за вагоно-добу.
		10.12.2020 року на сайті філії Центр транспортної логістики АТ «Укрзалізниця» http://uz-cargo.com/ було опубліковано інформацію щодо продажів із застосуванням ЕТС «ProZorro.Продажі» послуг з використання вагонів власності перевізника за методом покрокового зниження стартової ціни («Голландський аукціон») на зерновозів, вагон для перевезення муки умовного типу 972 - 533,00 грн./вагон на добу (без ПДВ).
		31.12.2020 року було вчергове опубліковано нову редакцію Договору про надання послуг з організації перевезень вантажів залізничним транспортом, зокрема, змінами в Договір перевезення з 01.01.2021 затверджено зменшення ставок плати за використання власних вагонів перевізника (Спл) у вантажному та порожньому рейсах по території України та за межами України на зерновозів, вагон для перевезення муки умовного типу 972 - 550 грн./вагон на добу (без ПДВ) (з 01.01.2021 року по 31.01.2021 року).
		27.01.2021 року відповідачем змінено базову загальну ставку за використання вагонузерновозу перевізника АТ "Укрзалізниця", вагон для перевезення муки умовного типу 972 - 450 грн./вагон на добу (без ПДВ) (з 01.02.2021 року по 28.02.2021 року).
		26.02.2021 року відповідачем змінено базову загальну ставку за використання вагонузерновозу перевізника АТ "Укрзалізниця", вагон для перевезення муки умовного типу 972 - 350 грн./вагон на добу (без ПДВ) (з 01.03.2021 року по 31.03.2021 року).
		26.03.2021 року відповідачем змінено базову загальну ставку за використання вагонузерновозу перевізника АТ "Укрзалізниця", вагон для перевезення муки умовного типу 972 - 250 грн./вагон на добу (без ПДВ) (з 01.04.2021 року по 30.04.2021 року).
		26.04.2021 року відповідачем змінено базову загальну ставку за використання вагонузерновозу перевізника АТ "Укрзалізниця", вагон для перевезення муки умовного типу 972 - 150 грн./вагон на добу (без ПДВ) (з 01.05.2021 року по 31.05.2021 року).
		27.05.2021 року відповідачем змінено базову загальну ставку за використання вагонузерновозу перевізника АТ "Укрзалізниця", вагон для перевезення муки умовного типу 972 - 111 грн./вагон на добу (без ПДВ) (з 01.06.2021 року по 30.06.2021 року).
		Разом з цим, як зазначає позивач в позовній заяві та додаткових поясненнях, перегляд відповідачем ставки за перевезення вантажу за довгостроковими контрактами з узгодженими строками та обсягами згідно Додатку № 1-8 до Договору не відбувся, в той час як вищенаведені показники свідчать про систематичне зниження відповідачем ставки плати за використання власних зерновозів починаючи з вересня 2020 року.
		Як вбачається із матеріалів справи, зміна ставки відбулась 04.09.2020 року, тобто, згідно доводів позивача, після того як позивач та більшість компаній замовили довгострокові вагони на інших цінових умовах.
		За твердженнями позивача, Товариство з обмеженою відповідальністю «Укртранслогістика -2» як на час зміни ставок, так і на час звернення з позовною заявою не мало можливості здійснювати відправлення за новими тарифами, оскільки вказані зміни з узгодженими строками та обсягами є збитковими для товариства.
		Наразі, як вбачається з обставин справи та зазначено позивачем, внаслідок дій відповідача економічно вигідна різниця між базовою загальною ставкою за використання вагону перевізника та погодженою ставкою за довгостроковими контрактами, яка була погоджена із позивачем, змінилась в бік зменшення з + 552 грн./доба до - 473 грн./доба за погодженим замовленням на 12 місяців та з (+) 454 грн./доба до (-) 432 грн./доба за погодженим замовленням на 9 місяців, тобто, ставка плати за використання власних вагонів (зерновозів) перевізника на загальних підставах знизилася більше ніж у 2 (два) рази, відтак, на переконання позивача, ним взято на себе довгострокові зобов`язання з відправки вантажу у вагонах перевізника без отримання розміру різниці між стандартною ставкою та ставкою за довгостроковими контрактами, з яких товариство виходило при зверненні до АТ «Укрзалізниця» з замовленнями на отримання послуги.
		Таким чином позивач наголошує, що у зв`язку зі зміною в тарифах повністю знецінена економічна обґрунтованість замовлень контрагентами вагонів-зерновозів за довгостроковими контрактами. Враховуючи вказані обставини позивач зазначає, що за умови введення нових тарифів повністю втрачає економічну вигоду, на яку розраховував при поданні замовлень на отримання послуги з перевезення вантажу з узгодженими строками та обсягами, а також втрачає замовників експедиторських послуг товариства, оскільки ставки відповідача нівелюють переваги надання позивачем послуг з перевезення вантажу з узгодженими строками та обсягами і роблять їх збитковими, у зв`язку з чим потенційні користувачі послуг позивача відмовляються від співпраці з ним.
		Додатково позивач наголошує, що наявність різниці між ставками дозволяла йому отримувати прибуток із розрахунку обов`язку ТОВ «Укртранслогістика -2» сплачувати 584,00 грн./добу за сезонні місяці простою, коди через сезонні особливості агропромислового сектору вагони перевізника (зерновози) неможливо використовувати, більш того в тих об`ємах, в яких вони використовуються в сезонні періоди.
		Зазначаючи про те, що товариство в жодному разі не могло передбачити зменшення різниці ціни у вісім разів через свідомі дії сторони договору АТ «Укрзалізниця», позивач одночасно наголошує на надмірному та безпідставному розмірі відповідальності замовника за невиконання погодженого замовлення в цілому або у випадку навантаження і відправки поданих відповідачем під навантаження вагонів у кількості меншій, ніж визначено у погодженому замовленні щомісячно. 
		Згідно зі статтею 920 ЦК України у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).
		Відповідно до статті 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.
		Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
		Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
		Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
		Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
		Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
		З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
		Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.
		Згідно частини 1 статті 546 та статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
		Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).
		У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.
		За умовами пункту 7.2 Додатку № 1-8 до Договору замовник у разі невиконання погодженого замовлення в цілому або у випадку навантаження і відправки поданих перевізником під навантаження вагонів у кількості меншій ніж визначено в погодженому замовленні щомісячно, сплачує неустойку в розмірі, який розраховується за формулою: Пн = Спл1*Кнорм*КвагЗ, де Пн - сума неустойки за невиконання умов Додаткової угоди та/або замовлення; Спл1 - ставка плати за використання вагонів Перевізника1 при перевезенні вантажів з узгодженими строками та обсягами, відповідно до погодженого замовлення; Кнорм - показник, який визначається перевізником та публікується в оголошенні. Показник не підлягає коригуванню під час строку дії послуги, що надається відповідно до погодженого замовлення; КвагЗ - кількість вагонів, що недовантажені замовником.
		Як вбачається з матеріалів справи, позивач разом з іншими суб`єктами господарської діяльності - замовниками послуг залізниці, з метою збереження для сторін загальногосподарського інтересу укладеного між ними Договору, колективним листом б/н від 21 жовтня 2020 року звертався до відповідача з приводу неможливості подальшого належного виконання Договору та розірвання укладеного Додатку № 1-8 до Договору шляхом укладення відповідної додаткової угоди без застосування до замовника штрафних санкцій з підстав, які перебували поза волею позивача і стали наслідком істотної зміни обставин, з якої замовник виходив при укладенні договору. Метою такого звернення було приведення положень Договору до обставин, які істотно змінились та мали своїм наслідком втрату економічної доцільності його виконання для сторони позивача.
		За наслідками розгляду вказаного звернення відповідач листом № ЦТЛ-16/1765 від 12.11.2020 року повідомив позивача про можливість відмови від послуг перевезення з узгодженими строками та обсягами лише в порядку, передбаченому п.4.1.3 Додатку № 1-8 до Договору з обов`язковою сплатою неустойки, передбаченої розділом 7 Додатку № 1-8, за весь невикористаний період та обсяг перевезень.
		Тобто відповідач наголошував на необхідності дотримання умов п. 4.1.3 Додатку № 1-8 до Договору, згідно якого замовник має право відмовитись від погодженого замовлення (скасувати замовлення), повідомивши про таке перевізника шляхом направлення йому повідомлення про скасування замовлення (за формою відповідно до Додатку 1-15 до Договору) не пізніше ніж за три робочих дні до дати скасування замовлення в порядку, визначеному цим Додатком до Договору; при цьому замовник зобов`язаний сплатити неустойку за весь невикористаний строк на обсяг перевезень, зазначений у погодженому замовленні, передбаченому розділом 7 цього Додатку до Договору.
		Окрім цього позивач звертався з листом до відповідача з пропозицією про розірвання Договору, укладеного між ТОВ «Укртранслогістика-2» як замовником та АТ «Українська залізниця» як перевізником договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом в частині надання послуг перевезення з узгодженими строками та обсягами у власних вагонах перевізника (Додаток № 1-8) без застосування до замовника жодних штрафних санкцій в договірному порядку, шляхом укладення відповідної додаткової угоди, проте зазначена пропозиція залишена відповідачем без відповіді. 
		При цьому в позовній заяві позивач наголошує на тому, що пунктом 7.2. Додатку 1-8 до Договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом передбачено у разі невиконання погодженого Замовлення в цілому або у випадку навантаження і відправки поданих перевізником під навантаження вагонів у кількості меншій ніж визначено в погодженому Замовленні щомісячно сплата замовником неустойки, отже за наслідками невиконання умов погодженого Замовлення позивач змушений буде сплатити значні штрафні санкції, оскільки згідно відповіді відповідача на звернення позивача щодо припинення дії умов Договору в частині надання послуг перевезення з узгодженими строками та обсягами у власних вагонах перевізника (Додаток 1-8) з 31.12.2020 року, сплата неустойки є обов`язковою згідно п. 4.1.3 Договору.
		Згідно п. 7.3 Додатку № 1-8 до Договору у разі наявності на особовому рахунку замовника достатньої суми коштів для сплати неустойки, сплата неустойки замовником здійснюється шляхом списання перевізником грошових коштів з особового рахунку Замовника в останній календарний день кожного місяця із сум грошових коштів, перерахованих замовником для виконання грошового зобов`язання за Договором, та факт списання такої неустойки відображається перевізником в інформаційному повідомленні в особовому рахунку замовника і підтверджується зведеною відомістю. 
		Відповідно до п. 3.16 Додатку № 1-8 до Договору у разі заборгованості замовника за перевезення з узгодженими строками та обсягами та несплати неустойки, перевізник скасовує резервування обсягу перевезень та зупиняє надання послуг; згідно п. 3.17 - у разі, якщо до 10-го числа місяця наступного за звітним Замовником не погашено заборгованості за перевезення з узгодженими строками та обсягами в повному обсязі та не сплачено неустойку, перевізник в односторонньому порядку припиняє надання послуг, здійснює перерахунок розміру оплати наданої послуги за весь період надання послуги згідно Замовлення та нараховує суму до сплати замовником.
		За умовами п. 5.1 Договору перевізник має право з підстав, передбачених у п. 3.16. та 3.17. цього Додатку до Договору, припинити надання послуг за цим Додатком до Договору в односторонньому порядку, в разі допущення замовником порушень умов цього Додатку до Договору або замовлення; припинити надання послуг та здійснити перерахунок розміру оплати наданої послуги у випадку, якщо замовник відповідно до погодженого замовлення не виконав зобов`язання в частині строку та обсягу перевезень, оплати послуги та сплати неустойки та не надав повідомлення про скасування замовлення, порушивши умови цього Додатку до Договору.
		Додатково в обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що наведені обставини підтверджуються доказами списання АТ «Укрзалізниця» з особового рахунку ТОВ «Укртранслогістика - 2» штрафних санкцій, відповідно до яких з особового рахунку позивача списана неустойка за невикористання обсягу погодженого замовлення та інформацією розміщеною на сайті філії Центру транспортної логістики АТ «Укрзалізниця» щодо змін ставок за користування вагонами.
		Так, зокрема у вересні 2020 року з особового рахунку позивача в односторонньому порядку АТ «Укрзалізниця» списано неустойку за нереалізацію погодженого обсягу перевезень за узгодженими строками та обсягами за вересень 2020 року в розмірі 8 278 200,00 грн., у жовтні 2020 року з особового рахунку позивача в односторонньому порядку відповідачем списано неустойку за нереалізацію погодженого обсягу перевезень за узгодженими строками та обсягами за жовтень 2020 року в розмірі 7 615 944,00 грн.
		Отже, дії АТ «Укрзалізниця» щодо змінення тарифів призвели до неможливості позивача виконувати господарські зобов`язання взяті на себе за замовленнями, внаслідок чого АТ «Укрзалізниця» було списано неустойку за нереалізацію погодженого обсягу перевезень за узгодженими строками та обсягами в загальному розмірі 15 894 144,00 грн., тобто майновий стан позивача погіршився.
		Окрім цього, як вбачається з інформаційної довідки філії ЦТЛ АТ «Укрзалізниця» щодо використання ТОВ «Укртранслогістика-2» умов Додатку № 1-8 до Договору з організації перевезення вантажів залізничним транспортом, наявної в матеріалах справи, позивач за період  з 01.08.2020 року по 30.04.2021 року згідно замовлення № 41515562/2020-00011 від 31.07.2020 року виконав 1482 відправок вагонів з 4455 замолених та погоджених, при цьому з 01.12.2020 року по 30.04.2021 року замовником не було виконано жодного відправлення за погодженим замовленням № 41515562/2020-00016 від 21.08.2020 року, а за період з 01.09.2020 року по 30.04.2020 року за вказаним замовленням виконано 531 відправку з 13 008 замовлених та погоджених.
		Також позивач зазначає в позовній заяві, що передбачена розділом 7 Додатку № 1-8 до Договору неустойка за весь невиконаний строк та обсяг перевезень за узгодженими замовленнями, яку має сплатити ТОВ «Укртранслогістика-2» у разі відмови від послуг перевезення з узгодженими строками та обсягами в порядку п. 4.1.3 Додатку № 1-8 до Договору, складе 89 032 552,00 грн., що призведе до значних матеріальних витрат позивача.
		Таким чином, в обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що зміна тарифної політики AT "Укрзалізниця" шляхом встановлення нових ставок плати за використання вагонів, а саме зниження ставок плати за використання власних зерновозів перевізника на загальних підставах, що мало місце після укладення сторонами Додатків № 1-8 до Договору, зумовила виникнення обставин, за яких подальше виконання вказаних додатків порушує співвідношення майнових інтересів сторін та позбавило ТОВ «Укртранслогістика-2» того, на що воно розраховувало при укладенні вказаних правочинів, тобто обставини змінилися настільки, що якби позивач міг це передбачити, то він би не надавав замовлення на отримання послуг з перевезення вантажу з узгодженими строками та обсягами, у зв`язку з чим Договір в частині Додатків № 1-8 підлягає розірванню в судовому порядку на підставі ст. 652 ЦК України та ст. 188 ГК України та без застосування до позивача штрафних санкцій та неустойки за весь невикористаний строк та обсяг перевезень, передбачених положеннями п. 4.1.3 та 7.2 Додатку № 1-8 до Договору.   
		За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
		У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства, зокрема, є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Суд наголошує, що відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 74 ГПК України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
		Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
		Доказів визнання недійсним Договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом №8210260 від 17.03.2020 року та Додатку №1-8 «Умови надання послуги перевезення з узгодженими строками та обсягами у власних вагонах Перевізника» до Договору та/або його окремих положень суду не надано.
		Будь - які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання з боку сторін відсутні.
		Так, згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
		Суд зазначає, що відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 613 Цивільного кодексу України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов`язок, виконання зобов`язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.
		Статтею 615 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов`язання або воно припиняється.
		В свою чергу суд звертає увагу сторін, що цивільне законодавство базується на принципі обов`язкового виконання сторонами зобов`язань за договором. За загальним правилом, закріпленим у частині 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
		Відповідно до статті 188 Господарського процесуального кодексу України розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
		Статтею 654 Цивільного Кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
		Як зазначено у резолютивній частині рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 у справі щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.
		У відповідності до ч. 1 ст. 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. 
		Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
		За приписами частини 2 зазначеної статті якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:
		1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;
		2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;
		3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;
		4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
		У разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв`язку з виконанням цього договору (ч. 4 ст. 652 ЦК України).
		Тобто, закон пов`язує можливість розірвання договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю чотирьох умов, визначених частиною другою статті 652 ЦК України, і на позивача покладений обов`язок довести належними та допустимими доказами у справі наявність всіх цих чотирьох умов.
		Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду 01 липня 2020 року у справі № 914/887/18, від 27.02.2018 року у справі № 927/764/17, від 17.04.2018 року у справі № 927/763/17 та від 12.06.2018 року у справі №  910/21034/17.
		При цьому, істотні обставини в розумінні ст. 652 ЦК України повинні мати місце саме після, а не до укладення договору.
		За результатами правового аналізу вказаної норми суд зазначає, що укладаючи договір сторони розраховують на його належне виконання і досягнення поставлених ним цілей, проте під час виконання договору можуть виявлятись обставини, які не могли бути враховані сторонами при укладенні договору, але істотно впливають на інтереси однієї чи обох сторін.
		Зміна обставин вважається істотною, тільки якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
		Суд наголошує, що заявляючи вимоги про розірвання Договору/Договору в частині позивач повинен довести обставини, які передбачені ст. 652 ЦК України та необхідні для розірвання правочину судом на вимогу однієї з його сторін, у даному випадку, істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні спірного договору.
		Як встановлено судом, в якості підстав для розірвання спірного Договору в частині Додатків № 1-8 позивач посилається на той факт, що внаслідок дій відповідача щодо зміни (зменшення) базової загальної ставки плати за використання вагону-зерновозу без одночасного пропорційного зниження ставки за довгостроковими контрактами, які вчинені всупереч його попередній поведінці та наданим гарантіям, та призвели до нівелювання економічної доцільності укладеного між сторонами Договору та обставин, з яких позивач виходив при укладенні спірного правочину, виконання останнього стало збитковим для позивача, а економічна доцільність Договору втратила для сторони позивача мету внаслідок рішень і дій відповідача. 
		Суд зазначає, що згідно ст. 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.
		Відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.
		Суд вважає за необхідне зазначити, що майново-господарські зобов`язання між суб`єктами господарювання виникають на підставі договорів (ст. 179 ЦК України) і сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору (ст. 627 ЦК України).
		При цьому між сторонами у справі виникли майнові відносини, які засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ч. 1 ст. 1 Цивільного кодексу України), що регулюються актами цивільного законодавства України.
		Суд констатує, що позивач і відповідач є господарюючими суб`єктами і вони несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності.
		Згідно частини 1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.
		Відповідно до статей 42, 44 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємництво здійснюється, зокрема, на основі принципів комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.
		Отже, у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утриматись від) таких дій.
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17, а також у постановах Верховного Суду від 13.11.2018 року у справі № 910/2376/18 та від 17 грудня 2019 року у справі №  916/547/19.
		Суд зазначає, що розірвання договору через істотну зміну обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли залишення угоди в силі призведе до завдання шкоди стороні, яка значно перевищує витрати, необхідні для виконання договору на первісних умовах.
		Відповідно до правової позиції, висловленої в постанові Верховного суду від 19.04.2021 року у справі №757/9978/19-ц, «за змістом статті 652 ЦК України, укладаючи договір, сторони розраховують на його належне виконання і досягнення поставлених ним цілей, однак в ході виконання договору можуть виникати обставини, які не могли бути враховані сторонами при укладенні договору, але істотно впливають на інтереси однієї чи обох сторін. При укладенні договору та визначенні його умов сторони повинні розумно оцінювати ті обставини, за яких він буде виконуватися. Інтереси сторін можуть порушуватися будь-якою зміною обставин, що виникають у ході виконання договору, проте лише істотна зміна обставин визнається підставою для пред`явлення вимоги про розірвання договору. Зміна обставин вважається істотною тільки тоді, коли вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не укладали би договору або уклали його на інших умовах.».
		Наразі, як встановлено судом та зазначає позивач, зміна базової загальної ставки за користування вагонами, здійснена відповідачем, істотно змінює порядок використання погодженого обсягу вагонів, визначенні вартості послуг позивача, при існуванні таких ставок раніше позивач не укладав би Договору та не брав би на себе явно обтяжливі зобов`язання.
		Так, ставка 650 грн./добу (до 31.12.2020 року) та 533 грн./добу (з 20.11.2020 року при реалізації через «ProZorro.Продажі»), запроваджена відповідачем за користування вагонами-зерновозами, фактично є недоцільною за умов здійснених позивачем замовлень від 31.07.2020 року № 41515562/2020-00011 та від 21.08.2020 року № 41515562/2020-00016 із щомісячною кількістю рухомого складу 495 та 1626 зерновози відповідно та за ставкою плати за користування вагону 584,00 грн. 
		Тобто зміна цінової/тарифної політики AT «Укрзалізниця» шляхом встановлення нових ставок плати за використання вагонів, що мало місце вже після укладення сторонами Додатків № 1-8 до Договору зумовила виникнення обставин, за яких подальше їх виконання порушує для позивача співвідношення майнових інтересів сторін та позбавляє його того, на що він розраховував при укладенні Додатків № 1-8 до Договору та поданні замовлення.
		При цьому такі обставини на момент здійснення замовлень від 31.07.2020 року та 21.08.2020 року і укладення Додатку № 1-8 до Договору не існували та позивач виходив з того, що така зміна обставин не настане.
		Дії відповідача щодо зміни тарифів за використання вагону-зерновозу призвели до фактичного взяття позивачем збиткових довгострокових зобов`язань з виконання планів перевезення за відсутності можливості внесення змін в умови Додаткової угоди та одностороннє застосування відповідачем штрафних санкцій та неустойки за порушення її умов за обставин неможливості її виконання.
		Суд наголошує, що згідно зі ст. 3 Цивільного кодексу України  загальними засадами цивільного законодавства є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу, свобода договору, свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.
		Відповідно до вимог ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
		Так, зміст принципу справедливості, добросовісності і розумності полягає в тому, що тексти законів, угод та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту. Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права з дотриманням прав і інтересів інших осіб.
		Сторони є вільними у виборі контрагента, у визначенні умов договору тощо, що відповідає нормам закону. Добросовісність, розумність та справедливість є засадами зобов`язальних правовідносин і зміст даних принципів полягає у тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту. В свою чергу, добросовісність є внутрішнім критерієм, в той час як справедливість і розумність - зовнішнім або об`єктивним, і зазначені принципи у сукупності є оціночними категоріями цивільного права.
		Суд враховує і те, що цивільне законодавство не дає визначення даних принципів, віддаючи це на розсуд сторін зобов`язання, тобто укладаючи угоду сторони повинні керуватись внутрішнім критерієм - добросовісністю по відношенню до контрагента (вчиняти дії таким чином, щоб при цьому не завдавалася шкода, неможливість укладення зобов`язання на засадах обману, насильства, зловживання довірою, дотримуватись правової поведінки суб`єктів зобов`язання, вчиняти всі залежні від сторони зобов`язання дії щодо належного виконання зобов`язання та непорушення прав інших осіб), і виходити з зовнішнього критерію - справедливості та розумності, що виражається в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню, тобто кожна сторона у виконанні цивільно-правових зобов`язань повинна дотримуватись такої поведінки по відношенню до своїх прав і обов`язків, яка б виключала необ`єктивні (неупереджені, несправедливі) дії сторін зобов`язання стосовно одна одної.
		З урахуванням викладеного, за обставинами даної справи суд вважає доведеними позивачем факти наявності істотної зміни обставин та погоджується з доводами позивача та зазначає про наявність підстав для застосування положень ч. 2 ст. 652 ЦК України та, відповідно, розірвання Договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом №8210260 від 17.03.2020 року, укладеного між позивачем та відповідачем.
		Окрім цього судом визнаються необґрунтованими заперечення відповідача з посилання на те, що наведені позивачем підстави позовних вимог підпадають під кваліфікацію ризиків підприємницької діяльності, оскільки порушення відповідачем положень ч. 2 ст. 193 ГК України, зокрема, вчинення дій без врахування інтересів другої сторони, унеможливлення виконання іншою стороною своїх зобов`язань та завдання цій стороні збитків, не може розцінюватись як ризики підприємницької діяльності, адже позивач під час укладення Договору перевезення та Додатку № 1-8 до нього розраховував на надані відповідачем гарантії та дотримання ним положень ст. 193 ГК України, які визначають загальні умови виконання зобов`язань.
		Натомість, із врахуванням дій відповідача щодо зменшення різниці між базовою загальною ставкою та ставкою за погодженими замовленнями, що в свою чергу зумовило неможливість виконання зобов`язань, зазначені обставини не можуть бути кваліфіковані як ризики підприємницької діяльності.
		В свою чергу суд зазначає, що встановлена судом зміна обставин, яка є істотною, тобто такою за умови обізнаності з якою сторона позивача не укладала би Договір та Додаток № 1-8 до Договору, стала наслідком вчинення відповідних дій саме з боку АТ «Укрзалізниця» як перевізника та за його ініціативи, призвела до збитковості виконання укладеного між сторонами правочину, що, в свою чергу, спричинило невикористання позивачем обсягу вагонів в погодженому замовленні та у відповідності до умов Додатку № 1-8 до Договору є передумовою для застосування до ТОВ «Укртранслогістика - 2» як замовника передбачених Договором штрафних санкцій (неустойки) згідно п. 7.2 Додатку № 1-8 до Договору.
		В частині посилань позивача в позовній заяві та додаткових поясненнях на наявність підстав для розірвання договору, визначених ч. 2 ст. 651 ЦК України, а саме істотного порушення умов договору відповідачем, тобто такого, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору, суд вважає наведені посилання необґрунтованими, оскільки стороною позивача не зазначено конкретного положення пункту Договору та/або Додатку 1-8 до Договору, який було порушено відповідачем під час виконання оспорюваного Договору.
		Разом з цим, суд вважає доведеними обставини порушення з боку відповідача вимог ч. 2 ст. 193 ГК України, зокрема, вчинення АТ «Укрзалізниця» дій щодо зміни тарифної політики та порядку використання вагонів без врахування інтересів позивача як замовника, та, як наслідок, унеможливлення виконання позивачем своїх зобов`язань за правочином та завдання позивачу збитків, позаяк товариство змушене працювати собі у збиток, що в сукупності з фактом одноособового нарахування та списання відповідачем штрафних санкцій призвело до значного погіршення фінансового стану позивача та його фінансової спроможності.
		Проте, оскільки як положеннями ЦК України, так і положеннями ГК України не передбачено таких наслідків порушення сторонами правочину вимог ч. 2 ст. 193 ГК України як розірвання або внесення змін до договору за рішення суду, за наведених  обставин підстав для застосування положень ч. 2 ст. 651 ЦК України суд не вбачає.
		Поряд із цим оцінюючи позовні вимоги на предмет можливості застосування положень ч. 2 ст. 634 ЦК України суд зазначає за приписами вказаної статті договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які звичайно мала, а також якщо договір виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов`язання або містить інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася. Сторона, яка приєдналася, має довести, що вона, виходячи зі своїх інтересів, не прийняла б цих умов за наявності у неї можливості брати участь у визначенні умов договору. 
		Отже, положення ст. 634 ЦК України встановлюють спеціальні умови для внесення змін або розірвання договору приєднання.
		Як встановлено судом за матеріалами справи, без укладення між сторонами Додатку № 1-8 до Договору перевезення, позивач мав би право сплачувати орендну плату за користування вагонами відповідача на рівні базової загальної ставки без взяття на себе зобов`язання щодо обов`язкового використання погодженого обсягу вагонів та сплати неустойки за їх невикористання. 
		Крім того, як зазначено позивачем, розмір відповідальності позивача за невиконання погодженого замовлення в цілому або у випадку навантаження і відправки поданих відповідачем під навантаження вагонів у кількості меншій ніж визначено в погоджених замовленнях щомісячно, є абсолютно невиправданим та таким, за рахунок якого відповідач не стимулює клієнта - позивача до належного виконання умов договору, а фактично невиправдано збагачується за рахунок замовника, не надаючи при цьому своїх послуг за Договором.
		В свою чергу, Відповідачем не спростовано зазначені Позивачем підстави та не доведено обґрунтованості встановленої в п. 7.2. Додатку 1-8 до Договору формули розрахунку неустойки, зокрема прив`язаність її розміру до розміру збитків або упущеної вигоди в наслідок невиконання Позивачем погодженого замовлення.
		Таким чином, в наслідок приєднання до умов Договору Позивач був позбавлений прав, які звичайно мав би, а сам Договір в частині встановлення розміру неустойки містить явно обтяжливі умови.
		Отже, відповідач на виконання раніше наданих позивачу як замовнику гарантій щодо збереження економічної вигоди, а саме вигідної різниці між стандартною ставкою плати за використання вагонів та ставкою за погодженими замовленнями та збереження економічної доцільності спірного Договору для позивача був зобов`язаний утриматись від дій, направлених на унеможливлення виконання позивачем як контрагентом зобов`язань за Договором, та, зокрема, здійснити пропорційне зменшення ставки за погодженими замовленнями у пропорційному відношенні до стандартної ставки для збереження економічно вигідної різниці, яку АТ «Укрзалізниця» обіцяло під час залучення клієнтів до послуги перевезення з узгодженими строками та обсягами.
		Відтак, з урахуванням вищезазначеного суд вважає доведеними підстави для застосування приписів ч. 2 ст. 634 ЦК України та розірвання договору також з підстав визначених, вказаною статтею.
		При цьому щодо заперечень відповідача проти позовних вимог з посиланням на те, що зниження ставок плати за користування власних вагонів перевізника відбулось 04.09.2020 року, а відтак позивач був обізнаний із зниженням ставок плати за використання вагонів перевізника, і мав право відмовитись від погоджених замовлень сплативши значно менший розмір неустойки ніж вже нарахований, суд зазначає, що згідно  з пунктом п. 4.1.3 Додатку № 1-8 до Договору замовник має право відмовитись від погодженого Замовлення (скасувати Замовлення), повідомивши про таке перевізника шляхом направлення йому повідомлення про скасування Замовлення (за формою відповідно до Додатку № 2-15 до Договору) не пізніше ніж за три робочих дні до дати скасування Замовлення в порядку, визначеному цим Додатком до Договору, при цьому Замовник зобов`язаний сплатити неустойку за весь невиконаний строк та обсяг перевезень, зазначений у погодженому Замовленні, передбачену в розділі 7 цього Додатку до Договору.
		Тобто, в контексті наведеного порядку нарахування неустойки та складових відповідної формули вбачається, що розрахунки неустойки в разі відмови від погодженого замовлення є незмінними, таким чином, навіть за умови дострокової відмови від погодженого замовлення позивач як замовник буде зобов`язаний сплатити на користь відповідача максимальний розмір неустойки, з огляду на що застосування до позивача штрафних санкцій за весь невикористаний строк та обсяг у випадку розірвання Договору в частині Додатку № 1-8, на якому наполягає відповідач, не відповідає критеріям пропорційності та добросовісності.
		Поряд із цим суд також вважає за необхідне зазначити, що особа здійснює свої права вільно на власний розсуд (стаття 12 Цивільного кодексу України).
		До прав, які підлягають цивільно-правовому захисту, відносяться всі майнові й особисті немайнові права, які належать суб`єктам цивільного права.
		Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
		При цьому, під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково
		Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в частині 2 цієї статті визначено способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.
		Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
		Норма статті 16 ЦК України кореспондується з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, якою визначено також способи захисту суб`єктом господарювання та споживачем своїх прав і законних інтересів.
		Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальні норми не встановлюють конкретних заходів, то особа має право обрати спосіб із числа передбачених статтею 16 Цивільного кодексу України  з урахуванням специфіки порушеного права та характеру правопорушення.
		До інших способів судового захисту цивільних прав чи інтересів можна віднести способи, які не охоплюються переліком їх у статті 16 Цивільного кодексу України, що визначені окремими законами та договорами або застосування яких випливає із загальних положень про судовий захист.
		Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
		Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 року у справі № 912/1856/16, від 14.05.2019 року           у справі № 910/11511/18, від 28.05.2020 року у справі № 910/7164/19.
		Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Статтею 13 передбачено, що норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" у законі та на практиці, зокрема, у тому сенсі, що його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02).
		У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейським судом з прав людини зазначено, що норма ст. 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі заходи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім цього, судом вказано на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
		Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
		Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
		Так, предметом позову у даній справі є вимоги позивача про розірвання Договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом, укладеного між Акціонерним товариством "Українська залізниця" і Товариством з обмежено відповідальністю "Укртранслогістика -2" в частині надання послуг перевезення з угодженими строками та обсягами у власних вагонах перевізника відповідно до Додатку № 1-8 до Договору без застосування до позивача штрафних санкцій та неустойки за весь невикористаний строк та обсяг переведень, передбачених положеннями п.4.1.3 та п. 7.2 Додатку № 1-8 до Договору, внаслідок зміни тарифної політики AT "Укрзалізниця" шляхом встановлення нових ставок плати за використання вагонів, що мало місце після укладення сторонами додаткової угоди та Додатку № 1-8 до Договору, та зумовило виникнення обставин, за яких подальше виконання вказаних додатків порушує для ТОВ "Укртранслогістика -2" співвідношення майнових інтересів сторін та позбавляє позивача того, на що він розраховував при укладенні Договору та зверненні із відповідними замовленнями.
		Загальні норми, якими регулюються відносини суб`єктів господарювання щодо розірвання договорів, визначені главою 53 Цивільного кодексу України. Якщо сторони не можуть дійти згоди щодо розірвання договору, вони мають право передати спір на вирішення суду. Під час розірвання або зміни Договору у такий спосіб потрібно обов`язково дотримуватися вимог, передбачених у статтях 651, 652 ЦК України, статті 188 Господарського кодексу України.
		Згідно з ч. 5 ст. 188 Господарського кодексу України якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається змінений або розірваний з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.
		З наведеної норми вбачається, що за загальним правилом договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням.
		Строк набрання рішенням законної сили встановлений ст. 241 ГПК України, в якій зазначено, що рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		Відповідно до ч. 3 ст. 653 Цивільного кодексу України у разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.
		Зокрема, частину четверту статті 653 ЦК України слід розуміти так, що сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконано обома сторонами до моменту розірвання договору, тобто якщо обидві сторони отримали зустрічне задоволення одна від одної. При цьому, якщо договором було передбачено інші зобов`язання сторін, наприклад щодо передання іншого майна, сплати коштів, які не було виконано, то в разі розірвання договору такі зобов`язання припиняються на майбутнє.
		Якщо ж зобов`язання з договору було виконано лише однією стороною, то в разі розірвання договору підлягають застосуванню правила про набуття, збереження майна без достатньої правової підстави або з підстави, яка згодом відпала (глава 83 ЦК України).
		Як вбачається із заяви позивача про зміну предмету позову, позивачем в порядку ч. 3 ст. 652 ЦК України заявлено вимогу про визначення судом наслідків розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв`язку з виконанням цього договору.
		Так частиною 3 статті 652 ЦК України передбачено, що у разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв`язку з виконанням цього договору.
		Із аналізу ч. 3 ст. 652 ЦК України вбачається, що передумовою застосування наведеного положення закону є вирішення судом питання про розірвання договору. Відтак, оскільки суд прийшов до висновку про доведеність підстав для розірвання Договору, в даному випадку наявні підстави для застосування положень наведеної статті.
		Вирішуючи питання про справедливий розподіл між сторонами витрат, понесених ними у зв`язку з виконанням цього договору, суд виходить із того, що спір у даній справі виник через дії відповідача, якими було зумовлена неможливість виконання позивачем як замовником взятих на себе зобов`язань за Договором.
		В свою чергу, оскільки стороною позивача під час розгляду даної справи надані відповідні докази для оцінки та розподілу таких витрат, тоді як відповідачем про витрати та їх розмір, які АТ «Укрзалізниця» понесе у зв`язку із розірвання договору, не зазначалось, суд виходить із фактичних доказів, які містяться в матеріалах справи.
		Зокрема, як вбачається із наданих позивачем доказів, зазначені наслідки дій відповідача щодо одноособової зміни тарифів, стали підставою для застосування відповідачем положень п. 7.2. Додатку 1-8 до Договору, а саме нарахування та списання з особового рахунку позивача неустойки в загальній сумі 15 894 144,00 грн. за невиконання погоджених замовлень в частині не реалізації погодженого обсягу перевезень за узгодженими строками та обсягами.
		Тобто, саме через свідомі дії відповідача як перевізника, за наслідками яких позивач був позбавлений можливості виконати погоджені замовлення, АТ «Укрзалізниця» нараховано та списано неустойку, передбачену положенням п. 7.2. Додатку 1-8 до Договору.
		Частиною 3 ст. 193 ГК України визначено, що  застосування господарських санкцій до суб`єкта, який порушив зобов`язання, не звільняє цього суб`єкта від обов`язку виконати зобов`язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов`язання.
		Поряд із цим суд зазначає, що положення ч. 3 ст. 652 ЦК України поширюються на витрати, які сторони вже понесли у зв`язку з виконанням договору, вимоги про розірвання, якого заявлені у зв`язку з істотною зміною обставин.
		При цьому судом враховано, що кошти, які стягнуті з позивача є штрафними санкціями та носять компенсаційних характер та не є сумою, яка стягується у зв`язку з реалізацією предмету Договору безпосередньо, та списуються автоматично, отже оскільки застосування штрафних санкцій та неустойки не може бути кваліфіковане як належне виконання зобов`язань за договором, відповідно, застосована до позивача неустойка має кваліфікуватись як витрати, які позивач поніс у зв`язку із виконання Договору, а відтак в залежності від встановлення відповідних обставин та фактів у даній справі та ступеня вини позивача, суд вправі у відповідності до положень ч. 3 ст. 652 ЦК України в контексті здійснення справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв`язку з виконанням цього Договору, вирішити питання щодо повернення нарахованої та списаної відповідачем неустойки з суми передоплати, внесеної позивачем на виконання Договору, які є витратами, понесеними позивачем у зв`язку із виконанням цього Договору.
		Пунктами 2.3.3, 2.3.4 Договору визначено, що перевізник зобов`язується: відкрити для проведення розрахунків і обліку сплачених сум для замовника особовий рахунок з наданням коду платника № 8210260, присвоїти замовнику код вантажовідправника/вантажоодержувача 8346; вести облік попередньої оплати, нарахованих і сплачених сум за здійснені перевезення і надані послуги, пов`язані з перевезенням вантажу, та надавати замовнику відповідні розрахункові документи в електронному вигляді, а у разі відсутності електронного зв`язку - в паперовому вигляді.
		Розрахунки за цим договором здійснюються через філію "Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень" ПАТ "Укрзалізниця". Одержані кошти перевізник зараховує на особовий рахунок замовника (п. п. 4.1, 4.3. Договору). 
		Згідно п. 62 Статуту та п. 1.1. Правил розрахунків за перевезення вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644 (далі - Правила № 644) порядок розрахунків за перевезення і послуги встановлюється Укрзалізницею згідно з чинним законодавством. Платежі за перевезення вантажів і надання додаткових послуг можуть уноситися готівкою, чеками, безготівково, якщо інше не передбачено законодавством, на станціях або передоплатою через розрахункові підрозділи залізниць.
		У відповідності до п. 2.6. Правил № 644 розрахунковий підрозділ веде облік надходження коштів на особовий рахунок платника і використання їх платником для оплати перевезень та наданих залізницею послуг.
		Облік витрачених коштів здійснюється на підставі перевізних документів, накопичувальних карток (додаток 3), відомостей плати за користування вагонами та контейнерами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу, які можуть бути оформлені в електронному вигляді (з накладенням електронного цифрового підпису).
		Усі належні залізниці платежі за додаткові послуги, штрафи (які не були включені в перевізні документи і у відомості плати за користування вагонами та контейнерами) включаються в накопичувальні картки, які складаються станціями в трьох примірниках із зазначенням у них відомостей про надані послуги і їх вартість. Ці відомості підтверджуються підписами працівника станції і вантажовласника. Один примірник накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами та контейнерами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу надаються вантажовласнику.
		При цьому згідно п. 4.10 Договору у разі виявлення перевізником неправильного нарахування платежів, здійснюється перерахунок, після чого надлишок стягнутої суми перераховується на особовий рахунок замовника, як оплата за майбутні перевезення або ж додатково з сум внесено попередньої оплати стягуються недоотримані грошові суми.
		Таким чином, з урахуванням правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 року у справі № 914/873/17 та від 30.01.2020 у справі № 910/9794/18, суд зазначає, що позовні вимоги внесення змін до особового рахунку замовника послуг у залізничному перевезенні та відображення (відновлення, збільшення) на ньому спірних грошових коштів відповідатиме способам захисту, як визначених спеціальним нормами права (п. 62 Статуту та Правилам № 644), умовам укладеного між сторонами договору, так і узгоджуватиметься із загальними вимогами щодо належності засобів правового захисту відповідно до ст.ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод.
		Тобто, за висновками суду саме наведений спосіб захисту узгоджується зі встановленими фактичними обставинами справи та є належним за умови застосування приписів ч. 2 ст. 652 ЦК України, а також виступає передумовою застосування положень закону в частині розподілу між сторонами договору витрат, понесених у зв`язку з його виконанням, а саме ч. 3 ст. 652 ЦК України, згідно якої у разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв`язку з виконанням цього договору.
		Отже, здійснюючи справедливий розподіл витрат, які сторони понесли у зв`язку із виконанням Договору суд приходить до висновку, що принципу справедливості буде відповідати зобов`язання відповідача внести зміни до особового рахунку ТОВ «Укртранслогістика -2» про зарахування коштів в розмірі, що дорівнює одноособово нарахованим та списаним штрафним санкціям шляхом відображення (відновлення, збільшення) на особовому рахунку позивача грошової суми в розмірі 15 894 144,00 грн. 
		В свою чергу виходячи із вже наведених підстав, позовні вимоги позивача про зобов`язання відповідача скасувати операції з нарахування неустойки, нарахованої за невиконання позивачем погоджених замовлень на отримання послуги з перевезення вантажу з узгодженими строками та обсягами від 31.07.2020 року за №41515562/2020-00011 (повідомлення про погодження замовлення від 03.08.2020 року №УЗ-41515562/2020-00014) та від 21.08.2020 року за №41515562/2020-00016 (повідомлення про погодження замовлення від 27.08.2020 року №УЗ-41515562/2020-00017) після 25 листопада 2020 року (з дати ухвали про забезпечення позову у справі № 910/18270/20), є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
		Разом з цим, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в частині заборони відповідачу - АТ «Укрзалізниця» здійснювати нарахування та списання з особового рахунку позивача штрафних санкцій (неустойка, штраф, пеня) передбачених положенням п. 4.1.3. Додатку № 1-8 до Договору, оскільки така вимога за переконанням суду, є передчасною.
		Крім того, як вже зазначалось судом, положення ч. 3 ст. 652 ЦК України поширюються виключно на витрати, які сторони вже понесли у зв`язку з виконанням Договору, а відтак не можуть поширюватись на витрати, які ймовірно сторони можуть понести в майбутньому. 
		Більш того, оскільки внаслідок розірвання Договору такий договір припинить свою чинність, підстави для застосування положень п. 4.1.3. Додатку 1-8 до Договору у відповідача як перевізника відсутні, у зв`язку з чим підстави для задоволення позовних вимог в частині заборони відповідачу здійснювати нарахування та списання з особового рахунку № 8210260 Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртранслогістика-2» штрафних санкцій (неустойка, штраф, пеня), передбачених положенням п. 4.1.3. Додатку № 1-8 до Договору, відсутні.
		При цьому, надаючи оцінку діям відповідача та правомірності вирішення питання про розірвання Договору із визначенням наслідків його розірвання для позивача як замовника, шляхом звільнення від сплати неустойки, суд вважає за необхідне додатково зазначити, що положеннями п. 6 ст. 3 ЦК України передбачений принцип добросовісності як певного стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного  правовідношення.
		Згідно зі статтею 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
		З конструкції частини третьої статті 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом.
		Відповідно до ч. 3 ст. 16 ЦК України суд може визначити негативні наслідки для сторони договору в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу, зокрема, відмовити у захисті права, яким особа зловжила, що передбачає задоволення позову до такої особи.
		Наразі, як встановлено судом під час розгляду даної справи, відповідачем АТ «Укрзалізниця» вчинено дії, які унеможливлюють виконання позивачем умов Договору в частині Додатків № 1-8 та зумовлюють застосування до нього відповідної неустойки, відтак, на переконання суду, наведені дії є порушенням положень ч. 2 ст. 193 ГК України, оскільки вчинені без врахування інтересів позивача та без забезпечення загальногосподарського інтересу, а також всупереч наданим позивачу як замовнику гарантіям, з яких він виходив при укладенні Договору та направленні замовлень на погодження обсягу вагонів.
		При цьому, як свідчать фактичні обставини справи, відповідач не надає свою згоду на розірвання Договору, а також не має намірів знаходити компромісне рішення щодо вирішення виниклої проблеми, зокрема, збереження економічної доцільності правочину для сторони позивача, шляхом укладення договору про внесення змін до правочину або мирової угоди, вважаючи, що оскільки умовами Договору не передбачено підстав розірвання договору в наслідок зміни відповідачем базової загальної ставки до різниці збиткової ставки для позивача, то, відповідно, позивач зобов`язаний виконувати умови Договору попри те, що його виконання стало збитковим для нього, а економічна доцільність Договору втратила для сторони Позивача мету внаслідок рішень і дій Відповідача.
		За викладених обставин вбачається, що сторона відповідача зловживає своїм правом за спірним Договором, а сторона позивача - замовник несе негативні наслідки таких дій у вигляді сплати (списання з рахунку) неустойки за Договором, виконання якого унеможливлено відповідачем.
		Суд зазначає, що будь-яка господарська операція, дія суб`єкта господарювання повинна мати розумне пояснення мети та мотивів її здійснення та наголошує, що під час розгляду справи АТ «Укрзалізниця» не надано обґрунтованих пояснень відсутності намірів вирішення спору із позивачем, обґрунтованості дій щодо зменшення базової загальної ставки за використання вагонів відповідача та нездійснення пропорційного зменшення ставки за користування вагонами за погодженими обсягами на виконання наданих позивачу гарантій з метою збереження економічної доцільності укладеного договору та загальногосподарського інтересу. 
		Згідно викладеного в постанові Верховного Суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20 правового висновку, зловживання правом не повинно призводити до того, що особа втрачає усіляку можливість свого судового захисту. Суд лише повинен не дати особі досягти того, що вона прагне досягти дією щодо зловживання, зберігаючи розумний баланс інтересів учасників господарських відносин. 
		Відтак, враховуючи встановлені обставини виникнення даного спору, з наведених підстав саме відповідач є особою, яка, зловживаючи своїм правом за договором, має нести негативні наслідки такого зловживання, які можуть полягати, зокрема, у відмові суду захистити це право, в тому числі шляхом задоволення позовних вимог до відповідача. 
		Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду у справі № 910/7547/17 від 07.12.2018 року, у справі № 826/4194/16 від 27.02.2018 року, №755/5691/16-ц від 29.08.2018 року, у справі №490/3505/17 від 22.05.2019 року, у справі №640/16278/16 від 08.08.2019 року, у справі № 361/5027/16-ц від 04.12.2019 року.
		Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції законів України та на засадах верховенства права (ч. 1ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
		Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN ) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
		Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може .розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
		Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
		Поряд із цим суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
		Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
		У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
		З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
		Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 73-80, 86, 123, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		1. Позовні вимоги задовольнити частково.
		2. Розірвати договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом №8210260 від 17.03.2020 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укртранслогістика-2" та Акціонерним Товариством «Українська Залізниця», без застосування до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртранслогістика-2" будь-яких штрафних санкцій та неустойки, передбачених положеннями пунктів 4.1.3. та 7.2. Додатку № 1-8 до Договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом №8210260 від 17.03.2020 року
		3. Зобов`язати Акціонерне товариство «Українська залізниця»  (03680, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815) внести зміни до особового рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртранслогістика-2" (03110, м. Київ, вул. Солом`янська, буд. 3, оф.815, код ЄДРПОУ 41515562) № 8210260 шляхом відображення (відновлення, збільшення) на ньому грошової суми в розмірі 15 894 144,00 грн. (п`ятнадцять мільйонів вісімсот дев`яносто чотири тисячі сто сорок чотири грн.00 коп.)
		4. Зобов`язати Акціонерне Товариство «Українська Залізниця» (03680, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815) скасувати операції з нарахування неустойки на особовий рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртранслогістика-2" (03110, м. Київ, вул. Солом`янська, буд. 3, оф.815, код ЄДРПОУ 41515562) № 8210260, нарахованої за невиконання погодженого замовленнями за отримання послуги з перевезення вантажу з узгодженими строками та обсягами від 31.07.2020 року за №41515562/2020-00011 (повідомлення про погодження замовлення від 03.08.2020 року №УЗ-41515562/2020-00014) та від 21.08.2020 року за №41515562/2020-00016 (повідомлення про погодження замовлення від 27.08.2020 року №УЗ-41515562/2020-00017) Товариством з обмеженою відповідальністю "Укртранслогістика-2" після 25 листопада 2020 року.
		5. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
		6. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська Залізниця» (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртранслогістика-2" (03110, м. Київ, вул. Солом`янська, буд. 3, оф.815, код ЄДРПОУ 41515562) судовий збір у сумі 6 642,00 грн. (шість тисяч шістсот сорок дві грн. 00 коп.).
		 
		Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
		 
		Повний текст рішення складено та підписано 28 серпня 2021 року.
		 
		 
		 
		          Суддя                                                                      А.М. Селівон

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...