Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/9617/20 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Розрахунки за продукцію, товари, послуги; За спожиті енергоносії.
Надіслано для оприлюднення: 10.09.2021. Зареєстровано: 10.09.2021. Забезпечено надання загального доступу: 13.09.2021.
Дата набрання законної сили: 31.08.2021
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		31 серпня 2021 року 
		м. Київ
		 
		Справа №  910/9617/20 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: 
		Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,  
		секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,
		представники учасників справи:
		позивача - Василевська О. В.,
		відповідача - Будник Б. А.,
		третіх осіб - Павліченко Л. М.,   
		розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут"
		на постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.04.2021                                 (судді: Агрикова О. В. - головуючий, Чорногуз М. Г., Мальченко А. О.) у справі
		за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут"
		до Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
		треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Дніпропетровсьгаз", Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Дніпрогаз" та Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Київоблгаз"
		про зобов`язання вчинити дії, визнання протиправними дій та стягнення                                                 1 790 026 385, 63 грн, 
		ВСТАНОВИВ: 
		1. Короткий зміст і підстави позовних вимог 
		1.1. У листопаді 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут" (далі - ТОВ "Дніпропетровськгаз збут") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - АТ "НАК "Нафтогаз України") про:
		- зобов`язання відповідача виконати вимоги абзацу 4 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 27.02.2019 № 143 "Питання споживання природного газу"; 
		- визнання протиправними дій АТ "НАК "Нафтогаз України" з повернення ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" коригуючих актів листом від 25.04.2019 № 26-3525/1.17-19;
		- зобов`язання АТ "НАК "Нафтогаз України" визнати переплату ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" на користь АТ "НАК "Нафтогаз України" у сумі 1 756 256 489,16 грн за договорами купівлі-продажу газу (від 30.06.2015 №15-709-Н, від 30.12.2015 №16-106-Н, від 28.10.2016 № 16-405-Н, від 12.04.2017 № 17-204-Н, від 29.09.2017 № 17-404-Н та від 05.11.2018 № 18-504-Н) та оформити первинні документи на підтвердження її визнання;
		- стягнення 1 756 256 489,16 грн безпідставно збережених коштів, 3 % річних у сумі 28 080 179,89 грн та інфляційних втрат у сумі 5 689 716,58 грн.
		1.2. Позовні вимоги обґрунтовані посиланням, зокрема, на положення статті 1212 Цивільного кодексу України, оскільки позивач вважає, що відповідач безпідставно не визнає переплату позивача за договорами купівлі-продажу природного газу, що є невиконанням постанови Кабінету Міністрів України від 27.02.2019 № 143.
		1.3. АТ "НАК "Нафтогаз України", заперечуючи проти позовних вимог, наголошувало на їх безпідставності та відсутності у відповідача будь-яких зобов`язань перед позивачем, вказуючи, у тому числі, що характер правовідносин між сторонами у справі є договірним, що виключає можливість застосування положень глави 83 Цивільного кодексу України.
		1.4. Згідно з ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.08.2020 залучено до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Дніпропетровсьгаз" (далі - АТ "Дніпропетровсьгаз"), Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Дніпрогаз" (далі - АТ "Дніпрогаз") та Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Київоблгаз" (далі - АТ "Київоблгаз").
		Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача підтримали позовні вимоги, зазначивши про відсутність підстав у відповідача для нарахування заявлених до стягнення сум відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.02.2019 № 143.    
		2. Короткий зміст судових рішень у справі
		2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.01.2021 позовні вимоги задоволено частково, а саме стягнуто з АТ "НАК "Нафтогаз України" на користь ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" безпідставно збережені кошти у сумі 966 396 645,10 грн,                  3% річних у сумі 26 981 195,35 грн, інфляційні втрати у сумі 5 689 716,58 грн та судовий збір у сумі 410 616,29 грн. У решті позовних вимог про зобов`язання АТ "НАК "Нафтогаз України" вчинити дії відмовлено.
		2.2. Рішення суду першої інстанції мотивовано таким чином:
		- залишені в силі норми постанови Кабінету Міністрів України від 27.02.2019 № 143, зокрема абзац 4 пункту 2 постанови, підлягають обов`язковому виконанню як позивачем, так і відповідачем;
		- в АТ "НАК "Нафтогаз України" відпали підстави утримувати грошові кошти, які були сплачені ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" у рахунок погашення заборгованості за договорами, оскільки частиною 1 статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи;
		- у контексті спірних правовідносин, в силу положень постанови Кабінету Міністрів України від 27.02.2019 № 143, правова підстава для володіння АТ "НАК "Нафтогаз України" коштами у сумі 1 756 256 489,16 грн, сплаченими позивачем відповідно до договорів купівлі-продажу природного газу в межах норм споживання природного газу, визначених постановою Кабінету Міністрів України № 619, відпала, а тому відсутній договірний характер правовідносин;
		- суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення переплати підлягають задоволенню частково в сумі 966 396 645, 10 грн, право вимоги якої не охоплені договорами відступлення права вимоги;
		- щодо решти позовних вимог про зобов`язання АТ "НАК "Нафтогаз України" вчинити дії, суд дійшов висновку, що такі вимоги не призведуть до поновлення порушеного права позивача та у разі їх задоволення рішення суду не буде виконано, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення.
		2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.04.2021 рішення Господарського суду міста Києва від 11.01.2021 скасоване в частині задоволення позовних вимог про стягнення суми безпідставно збережених коштів, 3 % річних та інфляційних втрат. У цій частині прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. У решті рішення Господарського суду міста Києва від 11.01.2021 залишено без змін.
		2.4. Суд апеляційної інстанції, зокрема, зазначив, що як убачається з матеріалів справи, позивач сплатив на користь відповідача оскаржувану суму грошових коштів на підставі укладених договорів купівлі-продажу природного газу, які на час ухвалення рішення судом першої інстанції є чинними, відомостей щодо їх розірвання або відмови позивача від вказаних правочинів матеріали справи не містять, а спірні кошти відповідачем отримано як оплату за природний газ, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що зазначені кошти відповідачем набуто за наявності правової підстави, а тому не можуть бути витребувані відповідно до положень статті 1212 Цивільного кодексу України як безпідставне збагачення. Правовідносини сторін у цьому спорі регулюються нормами зобов`язального права, а договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень статті 1212 Цивільного кодексу України. 
		3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
		3.1. Не погоджуючись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.04.2021, ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" у касаційній скарзі просить її скасувати та залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 11.01.2021, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження судового рішення посиланням на пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
		3.2. Скаржник зазначає таке:
		- висновки суду апеляційної інстанції є неправильним застосуванням норм статті 1212 Цивільного кодексу України, постанови Кабінету Міністрів України від 27.02.2019 № 143, статті 58 Конституції України, оскільки реалізація положень постанови Кабінету Міністрів України від 27.02.2019 № 143 щодо подій та правовідносин, які мали місце до її прийняття і у зв`язку з якими Кабінетом Міністрів України було прийнято цю постанову, можлива лише шляхом подання відповідного позову на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України і висновок Верховного Суду щодо питання застосування цих норм права у подібних правовідносинах за позовами постачальників природного газу в порядку статті 1212 Цивільного кодексу України відсутній.
		- заявник касаційної скарги також зазначає про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме статей 2, 11 Господарського процесуального кодексу України щодо незабезпечення судом права товариства на ефективний захист його порушених прав, оскільки позивач намагається скористатися всіма можливими способами захисту, у той час як законодавством одночасно встановлено заборону на нарахування з боку постачальників природного газу на заборгованість населенню на різницю норм споживання, а АТ "НАК "Нафтогаз України" встановлено заборону на нарахування такої заборгованості постачальникам природного газу, і для ефективного способу порушеного права ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" є звернення саме з таким позовом.
		3.3. У відзиві на касаційну скаргу АТ "НАК "Нафтогаз України" просить відмовити в її задоволенні, акцентуючи увагу на тому, що грошові кошти, які вимагає стягнути позивач, були отримані відповідачем на виконання договорів купівлі-продажу природного газу, отже, правовідносини між сторонами є договірними, що виключає можливість застосування положень статті 1212 Цивільного кодексу України , про що зазначено у постановах Верховного Суду (у справах № 917/353/19, № 743/1080/20, № 165/2346/17, № 766/8646/18, № 201/2956/19, № 180/1735/16-ц тощо).
		Доводи позивача про зворотню силу постанови Кабінету Міністрів України від 27.02.2019 № 143 в часі та поширення її положень на правовідносини, які виникли раніше, є необґрунтованими, а вимоги позивача суперечать принципу правової визначеності.
		Суд апеляційної інстанції повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, правильно встановив, що у АТ "НАК "Нафтогаз України" відсутні зобов`язання з повернення коштів позивачеві на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27.02.2019 № 143, а відповідачем не порушені права позивача. Отже, суд апеляційної інстанції не порушував норм процесуального права, про що зазначає заявник касаційної скарги.
		Крім того, у клопотанні, яке надійшло до суду касаційної інстанції, АТ "НАК "Нафтогаз України" також зазначав про безпідставність доводів заявника касаційної скарги, поданої на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України  щодо відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, оскільки відповідний висновок щодо застосування положень постанови Кабінету Міністрів України від 27.02.2019 № 143 було викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 12.11.2020 у справі № 904/3173/19.
		3.4. У відзиві на касаційну скаргу АТ "Дніпрогаз" просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.04.2021 скасувати, а рішення Господарського суду міста Києва від 11.01.2021 залишити в силі, вказуючи, що позивач правильно визначив правову природу спірних коштів як безпідставно набутих, що кореспондується з нормами частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України, а посилання АТ "НАК "Нафтогаз України" на постанову Верховного Суду від 12.11.2020 у справі № 904/3173/19 є безпідставними з огляду на те, що правовідносини сторін не є подібними.
		3.5. У відзиві на касаційну скаргу АТ "Київоблгаз" просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.04.2021 скасувати, а рішення Господарського суду міста Києва від 11.01.2021 залишити в силі, вказуючи, що суть постанови Кабінету Міністрів України від 27.02.2019 № 143 зводиться до того, що в будь-якому випадку АТ "НАК "Нафтогаз України" не має права нараховувати постачальникам заборгованість та штрафні санкції. Якщо така заборгованість нарахована, то, відповідно, мають бути вчинені дії для її коригування. Проте суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення вказаної постанови Кабінету Міністрів України від 27.02.2019 № 143.         
		4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду
		4.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутніх у судовому засіданні представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, поясненнях та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково з огляду на таке.
		4.2. Суди попередніх інстанцій установили, що у період з липня 2015 року по січень 2019 року між ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" (покупець) та АТ "НАК "Нафтогаз України" (продавець) укладено договори купівлі-продажу природного газу, а саме:
		- договір від 30.06.2015 № 15-709-Н на період дії з липня по грудень 2015 року, загальна сума договору відповідно до актів приймання-передачі становила                      1 296 162 020,55 грн;
		- договір від 30.12.2015 № 16-106-Н на період дії з січня по жовтень 2016 року, загальна сума договору відповідно до актів приймання-передачі становила                         2 862 568 836,54 грн;
		- договір від 28.10.2016 № 16-405-Н на період дії з листопада 2016 року по березень 2017 року, загальна сума договору відповідно до актів приймання-передачі становила 5 037 348 130,59 грн;
		- договір від 12.04.2017 № 17-204-Н на період дії з квітня по вересень 2017 року, загальна сума договору відповідно до актів приймання-передачі становила                       1 091 481 348,95 грн;
		- договір від 29.09.2017 № 17-404-Н на період дії з жовтня 2017 по жовтень 2018 року, загальна сума договору відповідно до актів приймання-передачі становила                                       5 377 420 955,07 грн;
		- договір від 05.11.2018 № 18-504-Н на період дії з листопада 2018 по жовтень 2018 року, загальна сума договору з період з листопада 2018 року по січень 2019 року відповідно до актів приймання-передачі становила 2 826 424 076,13 грн.
		Суди установили, що за умовами зазначених договорів газ, що продається, використовується покупцем виключно для подальшої реалізації побутовим споживачам.
		4.3. ТОВ "Дніпропетровськгаз збут", звертаючись з позовом до суду, зазначало, що з липня 2015 року по січень 2019 року придбало у АТ "НАК "Нафтогаз України" природний газ для потреб побутових споживачів на загальну суму 18 491 405 367,83 грн, яку було повністю сплачено. 
		При цьому, вартість газу, придбаного для потреб населення без лічильників газу, становила 2 695 872 831, 12 грн. В період з липня 2015 року по січень 2019 року по споживачам, які не забезпечені лічильниками газу, фактичний об`єм спожитого (розподіленого) природного газу, придбаний у АТ "НАК "Нафтогаз України", визначався операторами ГРМ за нормами споживання, що були встановлені постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.1996 № 619 "Про затвердження норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників" (далі - постанова від 08.06.1996 № 619).
		Водночас відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 27.02.2019 № 143 "Питання споживання природного газу", яка набрала чинності 07.03.2019 (далі - постанова від 27.02.2019 № 143) передбачено таке:
		- застосування норм споживання природного газу побутовими споживачами у разі відсутності лічильників газу, затверджених пунктом 1 цієї постанови, здійснюється з 09.08.2018;
		- не допускається нарахування та облік заборгованості на особовому рахунку побутового споживача за природний газ, яка виникла у зв`язку з втратою чинності постановами Кабінету Міністрів України від 29.04.2015 № 237 "Про внесення змін до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників" та від 23.03.2016 № 203 "Про норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників";
		- не нараховуються постачальникам природного газу для потреб побутових споживачів заборгованість за природний газ в межах норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, затверджених постановою від 08.06.1996 № 619, в редакції, що діяла до 01.10.2014, а також штрафні санкції, 3 % річних та інфляційні втрати, нараховані на таку заборгованість.
		Суд апеляційної інстанції установив, що з наявних в матеріалах справи копій судових рішень з Єдиного державного реєстру судових рішень України, вбачається, що адміністративними судами у справах № 826/16447/15 та № 826/2507/18 було визнано протиправними та нечинними постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2015 № 237 та від 23.03.2016 № 203 з моменту їх прийняття (том 1, а. с. 186- 218).
		Крім того, згідно з рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.02.2020 у справі № 640/13591/19, залишеним в силі постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.06.2020, визнано протиправними та нечинними пункт 1, абзаци 2 і 3 пункту 2, пункт 3, абзац 2 пункту 4 постанови № 143 та додаток до постанови № 143. 
		Тобто, як зазначав позивач, абзац 4 пункту 2 постанови № 143, яким передбачено, що не нараховуються постачальникам природного газу для потреб побутових споживачів заборгованість за природний газ в межах норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, затверджених постановою                             від 08.06.1996 № 619, у редакції, що діяла до 01.10.2014, а також штрафні санкції,                             3 % річних та інфляційні втрати, нараховані на таку заборгованість, залишився чинним.
		Вважаючи, що вартість газу, придбаного ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" у АТ "НАК "Нафтогаз України" для потреб населення, об`єм споживання якого визначався операторами ГРМ (АТ "Дніпропетровськгаз", АТ "Дніпрогаз", АТ "Криворіжгаз") за нормами споживання, встановленими постановою від 08.06.1996 № 619, становить                   2 695 872 813,32 грн, позивач просив стягнути зазначені кошти з АТ "НАК "Нафтогаз України" на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.
		Крім того, ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" просило зобов`язати АТ "НАК "Нафтогаз України" вчинити дії, однак суд першої інстанції, рішення якого в цій частині судом апеляційної інстанції залишено без змін, дійшов правильного висновку, що такі вимоги не призведуть до поновлення порушеного права позивача та у разі їх задоволення рішення суду не буде виконано, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення.
		4.4. Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення грошових коштів, дійшов висновку, що оскільки спірні грошові кошти були перераховані позивачем на підставі укладених з відповідачем договорів за поставлений природний газ, то відповідач набув спірні кошти за наявності правової підстави, а тому не можуть бути витребувані відповідно до положень статті 1212 Цивільного кодексу України як безпідставне збагачення. При цьому прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 27.02.2019 № 143 не є наслідком того, що правова підстава оплати за природний газ відпала, як то помилково встановив місцевий господарський суд, а є лише зміною розміру оплати (тарифів). Отже, правовідносини сторін у цьому спорі регулюються нормами зобов`язального права, а договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень статті 1212 Цивільного кодексу України;
		4.5. Відповідно до частин 1 та 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. 
		Положення глави 83 цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб, чи наслідком події.
		Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (такий висновок сформульовано Верховним Судом України у постанові від 02.03.2016 у справі № 6-3090цс15).
		Отже, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна. Наведену правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17.
		Оскільки між сторонами у справі існують договірні відносини, а кошти, які позивач просить стягнути з відповідача, набуто ним за наявності правової підстави, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що такі кошти не може бути витребувано відповідно до положень статті 1212 Цивільного кодексу України як безпідставне збагачення. У цьому разі договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.
		Згідно з пунктом 3 частини 3 статті 1212 Цивільного кодексу України положення глави 83 цього Кодексу застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні. Однак необхідною умовою для цього є відсутність достатньої правової підстави або те, що така підстава відпала. 
		Наведене узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17.
		4.6. Суд апеляційної інстанції, обмежившись посиланням на наявність між сторонами договірних правовідносин, не надав оцінки доводам позивача стосовно прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 27.02.2019 № 143, якою передбачено, що не нараховується постачальникам природного газу для потреб побутових споживачів заборгованість за природний газ в межах норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, затверджених постановою від 08.06.1996 № 619 у редакції, що діяла до 0.10.2014.
		4.7. Так, постановою від 08.06.1996 № 619 у редакції, що діяла до 01.10.2014, зокрема, були встановлені норми споживання газу населенням у разі відсутності газових лічильників.
		Згідно з пунктом 2 постанови від 27.02.2019 № 143, яка набрала чинності 07.03.2019, передбачено, зокрема, таке: застосування норм споживання природного газу побутовими споживачами у разі відсутності лічильників газу, затверджених пунктом 1 цієї постанови, здійснюється з 09.08.2018; не допускається нарахування та облік заборгованості на особовому рахунку побутового споживача за природний газ, яка виникла у зв`язку із втратою чинності постановами Кабінету Міністрів України від 29.04.2015 № 237 "Про внесення змін до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників" ("Офіційний вісник України", 2015 р., № 36, ст. 1075) та від 23.03.2016 № 203 "Про норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників" ("Офіційний вісник України", 2016 р., № 24, ст. 958); не нараховуються постачальникам природного газу для потреб побутових споживачів заборгованість за природний газ в межах норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.1996 № 619 (ЗП України, 1996 р., № 13, ст. 360) у редакції, що діяла до 01.10.2014, а також штрафні санкції, 3 % річних та інфляційні втрати, нараховані на таку заборгованість.
		У силу приписів статті 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом.
		Відповідно до частин 1 та 2 статті 49 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження. Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов.
		За змістом частини 4 статті 5 статті Цивільного кодексу України до актів цивільного законодавства належать постанови Кабінету Міністрів України.
		Положенням статті 5 Цивільного кодексу України передбачено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше, і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ними чинності.
		Відповідно до пункту 2 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини 1 статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09.02.1999 №1-рп/99 справа № 1-7/99 урегулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).
		За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині 1 статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
		Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України та ін.). Конституція України, закріпивши частиною 1 статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом`якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.
		Суд апеляційної інстанції установив, що з наявних у матеріалах справи копій судових рішень з Єдиного державного реєстру судових рішень України вбачається, що адміністративними судами у справах № 826/16447/15 та № 826/2507/18 було визнано протиправними та нечинними постанови Кабінету Міністрів України № 237 та № 203 з моменту їх прийняття (том 1, а. с. 186- 218).
		4.8. У постанові від 03.06.2015 у справі № 6-100цс15 Верховний Суд України зазначав, що відповідно до частини першої, пункту 1 частини 2 статті 11, частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. 
		До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.
		Зобов`язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.
		Згідно із частиною першою статті 177 Цивільного кодексу України    об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага. 
		Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
		Як вже зазначалося, згідно з пунктом 3 частини 3 статті 1212 Цивільного кодексу України положення глави 83 цього Кодексу застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні. Однак необхідною умовою для цього є відсутність достатньої правової підстави або те, що така підстава відпала. 
		4.9. Отже, для правильного вирішення спору у цій справі суду апеляційної інстанції необхідно з`ясувати питання стосовно: підстави здійснення позивачем оплати грошових коштів у сумі, заявленій ним до стягнення, а саме чи грошові кошти сплачені позивачем на підставі договору або з урахуванням норм поставленого природного газу для потреб побутових споживачів у разі відсутності газових лічильників, визначених у відповідних постановах Кабінету Міністрів України; чи свідчить визнання протиправними та нечинними постанов Кабінету Міністрів України № 237 та № 203 з моменту їх прийняття адміністративним судом у справах № 826/16447/15 та № 826/2507/18, а також прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 27.02.2019 № 143 про наявність підстав для висновку про те, що правова підстава отримання відповідачем грошових коштів відпала, а отже, і підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 Цивільного кодексу України.
		4.10. За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду, після подання касаційної скарги.
		З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції не приймає і не розглядає доводи скаржника, пов`язані з переоцінкою доказів та встановленням обставин справи.
		Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках - якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України).
		Разом з тим апеляційний господарський суд під час апеляційного перегляду справи не перевіряв доводи позивача, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а оскільки з урахуванням наведених вище приписів статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції позбавлений можливості самостійно усунути вказані порушення процесуального закону, то касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова суду апеляційної інстанції скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		4.11. Клопотання ТОВ "Дніпропетровськгаз збут", подане у судовому засіданні 31.08.2021, про зупинення провадження у справі 910/9617/20 до набрання законної сили судовим рішення у справі № 640/3438/21, яке обґрунтовано тим, що неможливість розгляду справи полягає в тому, що господарський суд не може розглядати певну справу через обмеженість своєї юрисдикції внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, черговості розгляду вимог, не підлягає задоволенню з огляду на положення статті 227 Господарського процесуального кодексу України.
		Крім того, аналогічне клопотання було предметом розгляду судом апеляційної інстанції, який відмовив у його задоволенні з підстав недоведення заявником наявності передбачених законодавством дійсних підстав для зупинення провадження у справі.
		5.  Висновки Верховного Суду
		5.1.  Згідно зі статтею  236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		Відповідно до статті  300 цього Кодексу суд касаційної інстанції не  має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		5.2. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.
		Зважаючи на викладене, касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Під час нового розгляду справи суду слід урахувати наведене, дослідити та об`єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з`ясувати фактичні обставини справи та, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
		6. Розподіл судових витрат
		6.1.  Оскільки справа передається на новий розгляд, розподіл судових витрат у порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України не здійснюється.
		Керуючись статтями 300, 301, пунктом 2 частини 1 статті 308, статтями 310, 314, 315, 317  Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд 
		П О С Т А Н О В И В :
		1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут" задовольнити частково.
		2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.04.2021 у справі                     № 910/9617/20 скасувати, справу передати на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.  
		 
		Головуючий                                                                                         Т. Б.  Дроботова
		 
		Судді                                                                                                    Н. О. Багай
		 
		                                                                                                         Ю. Я. Чумак

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...