Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 800/23/17(800/182/16) : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 22.09.2021. Забезпечено надання загального доступу: 22.09.2021.
Дата набрання законної сили: 02.09.2021
Номер судового провадження: 11-383заі20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		02 вересня 2021 року
		м. Київ
		Справа № 800/23/17 (800/182/16)
		Провадження № 11-383заі20
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		головуючого судді Князєва В. С.,
		судді-доповідача Анцупової Т. О.,
		суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М, Ткача І. В., Штелик С. П.,
		за участю: 
		секретаря судового засідання Яроша Д. В.,
		представника позивачки - Гриньковського С. П.,
		представниці відповідача - Нарольської Т. С.,
		розглянула у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції справу № 800/23/17 (800/182/16)за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання незаконним та скасування рішення
		за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року (у складі колегії суддів Мельник-Томенко Ж. М., Дашутіна І. В., Мартинюк Н. М., Шишова О. О., Яковенка М. М.), 
		УСТАНОВИЛА:
		Рух справи
		1.     21 березня 2016 року ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду з позовом до Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) про визнання незаконним та скасування рішення ВРЮ від 17 березня 2016 року № 581/0/15-16 «Про внесення подання Президентові України про звільнення судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1 з посади у зв`язку з порушенням присяги судді».
		2.           На обґрунтування позовних вимог зазначила, що покладений в обґрунтування оскаржуваного рішення ВРЮ висновок Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі - ТСК) щодо неповного і необ`єктивного розгляду нею клопотання органу досудового розслідування про обрання стосовно ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та розгляду матеріалів про адміністративні правопорушення стосовно учасників масових акцій протесту за статтею 122-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) не відповідає обставинам справи та не містить передбачених частиною другою статті 97 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 2453-VI) підстав для внесення подання про звільнення судді з посади у зв`язку з порушенням присяги. На переконання позивачки, у ТСК не було підстав розглядати заяву заступника Генерального прокурора України Бачуна О. В. та приймати рішення у порядку, передбаченому Законом України від 08 квітня 2014 року № 1188-VII «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» (далі - Закон № 1188-VII; тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), водночас ВРЮ не наділена повноваженнями перевіряти законність та обґрунтованість судового рішення. Позивачка зазначає про сплив строку притягнення до дисциплінарної відповідальності та її неналежне повідомлення про розгляд дисциплінарної справи. Окрім цього, на думку позивачки, немає підстав вважати всіх перелічених у висновку ТСК та рішенні ВРЮ осіб, щодо яких ОСОБА_1 були прийняті відповідні процесуальні рішення, за які суддю притягнуто до відповідальності, учасниками масових акцій протесту, тому у ТСК не було підстав для розгляду відповідних заяв і прийняття рішення у порядку, передбаченому Законом № 1188-VII. На думку позивачки, рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС) від 16 січня 2014 року № 142/ДП-14 свідчить про безпідставність висновків ТСК та ВРЮ про порушення присяги при розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_2 . 
		3.           Вищий адміністративний суд України постановою від 20 травня 2016 року адміністративний позов задовольнив. Визнав незаконним та скасував рішення ВРЮ від 17 березня 2016 року № 581/0/15-16 «Про внесення подання Президентові України про звільнення судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1 з посади у зв`язку з порушенням присяги судді».
		4.           Верховний Суд України постановою від 20 грудня 2016 року заяву ВРЮ задовольнив частково, постанову Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2016 року скасував, а справу передав на новий розгляд до цього ж суду. Своє рішення суд мотивував тим, що Вищий адміністративний суд України не вказав, яким саме вимогам, передбаченим у частині третій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), не відповідає цей акт ВРЮ; не зазначив положень Конституції України, Закону України від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції» (далі - Закон № 22/98-ВР) чи інших актів законодавства, які, на його думку, порушила ВРЮ, приймаючи спірне рішення; не виконав вимог статті 171-1 КАС України, обмежився лише власною оцінкою встановлених ВРЮ обставин щодо дій судді ОСОБА_1 Також Верховний Суд України не погодився з висновком Вищого адміністративного суду України про те, що Генеральна прокуратура України не є суб`єктом звернення до ТСК, а заступник Генерального прокурора Бачун О. В. не мав повноважень на таке звернення, оскільки, виходячи зі змісту повноважень прокуратури, визначених Конституцією України та Законом України від 05 листопада 1991 року № 1789-XII «Про прокуратуру» щодо нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, прокурор наділений правом звернення до ТСК із заявою щодо перевірки суддів.
		5.           15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд та набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».
		6.           Відповідно до пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» зазначеного Закону зміни до КАС України вводяться в дію з урахуванням певних особливостей. Зокрема, у підпункті 4 передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		7.           Справу № 800/23/17 (800/182/17) з Вищого адміністративного суду України передано до Верховного Суду.
		8.           Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06 травня 2020 року здійснено заміну відповідача у справі № 800/23/17 (800/182/16) з ВРЮ на її правонаступника - Вищу раду правосуддя (далі - ВРП).
		9.           Рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ВРП про визнання незаконним та скасування рішення відмовлено.
		10.        Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивачка звернулася до Великої Палати Верховного Суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне, неповне дослідження доказів і встановлення обставин у справі, неправильне застосування норм права, просить скасувати рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року та ухвалити нове, яким визнати незаконним та скасувати рішення ВРЮ від 17 березня 2016 року про внесення подання Президенту України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва за порушення присяги.
		11.        29 грудня 2020 року до Великої Палати Верховного Суду від ВРП надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
		12.        Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 12 січня 2021 року призначила справу № 800/23/17 (800/182/16) до розгляду в судовому засіданні.
		13.        22 квітня 2021 року до Великої Палати Верховного Суду від представника ОСОБА_1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
		14.        25 серпня 2021 року до Великої Палати Верховного Суду від ВРП надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, яка була задоволена ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 30 серпня 2021 року.
		Фактичні обставини справи, встановлені судом, зміст оскаржуваного рішення та спірних правовідносин
		15.        Указом Президента України від 16 квітня 2010 року № 544/2010 ОСОБА_1 призначена на посаду судді Черкаського окружного адміністративного суду.
		16.        Указом Президента України від 23 травня 2013 року № 301/2013 переведена на посаду судді Шевченківського районного суду міста Києва у межах п`ятирічного строку.
		17.        Відповідно до Закону № 1188-VIIдо ТСК надійшла заява заступника Генерального прокурора України Бачуна О. В. від 05 грудня 2014 року про проведення спеціальної перевірки судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1 . У цій заяві зазначено про порушення суддею Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1 норм законодавства під час прийняття рішень про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 122-2 КУпАП (справи № 761/2412/14-п, 761/2417/14-п, 761/2420/14-п, 761/2426/14-п, 761/2418/14-п, 761/2424/14-п). 
		18.        15 грудня 2014 року до ТСК надійшла заява ОСОБА_3 від 09 грудня 2014 року щодо порушення суддею Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1 норм законодавства під час прийняття рішення про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_2 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 294 Кримінального кодексу України (далі - КК України). У заяві зазначено, що слідчим суддею не було враховано обставини, які закон зобов`язує врахувати при обранні запобіжних заходів. Зокрема, заявник вважає, що слідчий суддя ОСОБА_1 при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не дотрималася вимог статті 183 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України).
		19.        10 червня 2015 ТСК за результатами перевірки склала висновок № 55/02-15 про наявність у діях судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1 порушення присяги судді та направила його разом з матеріалами перевірки до ВРЮ для подальшого розгляду та прийняття рішення.
		20.        Членом ВРЮ ОСОБА_4 складено висновок щодо наявності підстав для відкриття дисциплінарної справи щодо судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1 за висновком ТСК від 10 червня 2015 року № 55/02-15.
		21.        23 вересня 2015 року Дисциплінарна секція ВРЮ дійшла висновку рекомендувати ВРЮ прийняти рішення про відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1 . 
		22.        24 вересня 2015 року ВРЮ ухвалою № 693/0/15-15 відкрила дисциплінарну справу стосовно судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1 .
		23.        17 березня 2016 року ВРЮ за результатами розгляду дисциплінарної справи прийняла рішення № 581/0/15-16 «Про внесення подання Президентові України про звільнення судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1 з посади у зв`язку з порушенням присяги судді».
		24.        Розглядаючи дисциплінарну справу, ВРЮ встановила таке.
		25.        Суддя Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1 04 грудня 2013 року задовольнила клопотання старшого слідчого СУ ГУ МВС України в м. Києві Козлова Р. О., погоджене старшим прокурором відділу прокуратури м. Києва Поповим А. О., про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_2 тривалістю 60 днів з дня затримання. Строк дії ухвали про тримання підозрюваного слідчий суддя визначила до 30 січня 2014 року включно.
		Зазначена ухвала була оскаржена в апеляційному порядку. 13 грудня 2013 року Апеляційний суд міста Києва апеляційні скарги підозрюваного ОСОБА_2 та його захисника Мірошника О. М. задовольнив, застосувавши щодо підозрюваного запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання. В ухвалі апеляційного суду зазначено, що слідчий суддя, розглядаючи клопотання слідчого про застосування стосовно ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, правильно встановив існування обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_2 злочину, передбаченого частиною першою статті 294 КК України. Крім того, колегія суддів апеляційного суду вказала, що слідчий суддя на момент розгляду клопотання дійшов правильного висновку про наявність ризиків з огляду на серйозний характер загрози для суспільного порядку протиправних діянь, їх тяжкість, урахував конкретні обставини кримінального провадження, зокрема те, що підозрюваний чинив опір працівникам міліції, які намагалися припинити протиправні дії, шляхом застосування зброї та інших предметів, виготовлених і використовуваних як зброя. А також обґрунтовано вказав, що більш м`які запобіжні заходи не здатні запобігти вказаним ризикам. Разом з тим на час розгляду апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді виникли підстави, які свідчать про зменшення зазначених ризиків.
		ВРЮ встановила, що слідчим суддею Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1 не було вжито передбачених законом засобів реагування на такі обставини: допит підозрюваного був проведений у нічний час (з 04 год 36 хв до 04 год 46 хв), що суперечить вимогам частини четвертої статті 223 КПК України; у протоколі затримання підозрюваного не зафіксовано фактичний час його затримання, як того вимагають приписи частини п`ятої статті 208 КПК України.
		Також ВРЮ дійшла висновку, що слідчим суддею Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1 не дотримано вимог законодавства України та практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) під час розгляду клопотань про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у цій справі, не перевірено відповідність змісту клопотання вимогам статті 184 КПК України, не наведено доказів, які обґрунтовують висновки слідчого судді про недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, чим порушено вимоги пункту 4 частини першої статті 196 КПК України, визначено строк тримання під вартою на один день більше, ніж передбачений законом максимальний строк дії ухвали слідчого судді про тримання під вартою. 
		ВРЮ дійшла висновку, що обрання стосовно ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суперечить нормам Конституції України, КПК України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практиці ЄСПЛ.
		ВРЮ також дійшла висновку про те, що суддя ОСОБА_1 , незважаючи на заяву адвоката ОСОБА_2 , не забезпечила невідкладне проведення судово-медичного обстеження особи, не доручила органу досудового розслідування провести дослідження фактів, викладених у заяві, та не вжила необхідних заходів для забезпечення безпеки особи згідно із законодавством.
		26.        Щодо розгляду справ про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 122-2 КУпАП, ОСОБА_5 (справа № 761/2412/14-п), ОСОБА_6 (справа № 761/2417/14-п), ОСОБА_7 (справа № 761/2420/14-п), ОСОБА_8 (справа № 761/2426/14-п), ОСОБА_9 (справа № 761/2418/14-п), ОСОБА_10 (справа № 761/2424/14-п) ВРЮ встановила, що підставою для складання протоколів про адміністративні правопорушення стосовно зазначених осіб були рапорти працівників ДАІ про те, що 29 грудня 2013 року, рухаючись за кермом власних автомобілів по вул. Богатирській, 3 у м. Києві, вони всупереч вимогам пункту 9.5 Правил дорожнього руху (далі - ПДР) подавали звукові сигнали і на порушення вимог пункту 2.4 ПДР не виконали вимоги працівника міліції про зупинку, завчасно подану за допомогою свистка та жезла. Щодо ОСОБА_10 , ОСОБА_8 , ОСОБА_6 такі рапорти були складені старшим інспектором ДПС ДАІ Шевченківського РУ ГУ МВС України у м. Києві Кудрею І. І. о 13 год 42 хв, о 13 год 47 хв та о 13 год 48 хв відповідно. Щодо ОСОБА_7 , ОСОБА_9 та ОСОБА_5 аналогічні рапорти були складені старшим інспектором ДПС ДАІ Шевченківського РУ ГУ МВС України у місті Києві Пікожем Д. В., а часом вчинення адміністративного правопорушення було зазначено: 13 год 32 хв, 13 год 40 хв та 13 год 45 хв відповідно. Відносно всіх зазначених вище осіб протоколи про адміністративні правопорушення були складені за їх відсутності та із зазначенням у цих документах одних і тих самих свідків: ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , які не буди очевидцями описаних у рапортах подій, а тільки засвідчили факт неявки осіб на виклик до органів ДАІ. З огляду на викладене ВРЮ дійшла висновку, що зазначені протоколи не відповідали вимогам КУпАП: не були підписані особами, які притягувалися до адміністративної відповідальності, та/або не була зафіксована належним чином відмова осіб від їх підписання, вказаним особам не були роз`яснені їхні права та обов`язки, передбачені статтею 268 КУпАП.
		Також ВРЮ встановила, що постановою судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1 від 06 лютого 2014 року ОСОБА_10 був визнаний винним у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 122-2 КУпАП, та позбавлений права керування всіма транспортними засобами строком на 4 місяці. Не погодившись із зазначеною постановою, ОСОБА_10 оскаржив її в апеляційному порядку. Постановою судді Апеляційного суду міста Києва від 19 березня 2014 року апеляційна скарга ОСОБА_10 була задоволена: постанова Шевченківського районного суду м. Києва від 06 лютого 2014 року скасована, а провадження у справі закрито у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_10 складу адміністративного правопорушення. 
		В оскаржуваному рішенні ВРЮ зазначено, що адміністративні матеріали відносно інших осіб, які притягувались до адміністративної відповідальності, були розглянуті суддею за їх відсутності. У матеріалах справ є підтвердження направлення цим особам судових повісток, проте відомостей про їх вручення немає, а самі повістки повернуті до суду у зв`язку із закінченням строку зберігання. 
		Постановами судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1 від 04, 05, 06 лютого 2014 року, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 були визнані винними у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 122-2 КУпАП, та позбавлені права керування всіма транспортними засобами строком на 4 місяці. ВРЮ зазначила, що ці постанови майже ідентичні за змістом, у тексті змінювалися тільки прізвища, імена, по батькові осіб, притягнутих до адміністративної відповідальності, номери і марки їхніх автомобілів, а також прізвища інспекторів ДАІ, які складали рапорти. Як докази винуватості всіх осіб у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 122-2 КУпАП, зазначені рапорти інспекторів ДАІ та протоколи про адміністративні правопорушення.
		За клопотанням прокурора Шевченківського району міста Києва Горупи С. постановами Шевченківського районного суду міста Києва від 04 та 07 березня 2014 року всі зазначені вище особи були звільнені від адміністративної відповідальності за вчинене правопорушення, передбачене статтею 122-2 КУпАП, як учасники масових акцій протесту на підставі статті 4 Закону України від 21 лютого 2014 року № 743-VII «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України» (далі - № 743-VII).
		ВРЮ дійшла висновку, що, розглядаючи зазначені справи та  притягаючи ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 до адміністративної відповідальності, суддя ОСОБА_1 допустила низку порушень норм чинного законодавства. Так, у копіях справ про притягнення зазначених осіб до адміністративної відповідальності за статтею 122-2 КУпАП фактично не містилося жодних інших доказів їхньої вини у вчиненні адміністративних правопорушень, окрім рапортів працівників ДАІ та протоколів про адміністративне правопорушення. На думку ВРЮ, суддя ОСОБА_1 неповно та необ`єктивно розглянула зазначені справи про адміністративні правопорушення, не з`ясувавши всіх обставин справ, надала перевагу рапортам інспекторів ДАІ про адміністративне правопорушення, не навівши відповідних мотивів. На порушення вимог статті 33 КУпАП усім шістьом особам, яких визнала винними у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 122-2 КУпАП, призначила однакове стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 4 місяці. Під час розгляду адміністративних матеріалів суддя проігнорувала приписи статті 23 КУпАП, що призвело до винесення судових рішень, метою яких було створення судовими рішеннями перешкод учасникам масових акцій протесту брати подальшу участь у таких акціях. Суддя ОСОБА_1, не виконавши покладених на неї професійних обов`язків судді, не забезпечила в межах наявних у неї повноважень судді дотримання принципів самостійності судів і незалежності суддів, повного та всебічного розгляду доказів у справі та виконання інших конституційних засад судочинства.
		27.        Щодо посилання представника ОСОБА_1 на те, що суддю не може бути притягнуто двічі до дисциплінарної відповідальності за одне й те саме правопорушення, оскільки ВККС прийнято рішення від 16 січня 2014 року № 142/дп-14 за депутатським зверненням народних депутатів України ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 стосовно суддів Шевченківського районного суду міста Києва, зокрема ОСОБА_1 , про відмову у відкритті дисциплінарної справи стосовно суддів, ВРЮ зазначила, що предметом розгляду ВККС було звернення стосовно дій судді ОСОБА_1 лише під час обрання запобіжного заходу ОСОБА_2 як особі, яка брала участь у масових акціях протесту. Водночас у відкритті дисциплінарної справи стосовно судді ОСОБА_1 відмовлено через відсутність у зверненні підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, передбачених статтею 83 Закону № 2453-VI. ВРЮ відкрито дисциплінарну справу за висновком ТСК про наявність у діях судді ознак порушення присяги, який відповідно до статті 7 Закону № 1188-VII є обов`язковим для розгляду ВРЮ. Тому, на думку ВРЮ, зазначене рішення ВККС не є перешкодою для розгляду дисциплінарної справи стосовно судді ОСОБА_1 , відкритої за висновком ТСК. Крім того, ВРЮ встановила, що у висновку ТСК йдеться не лише про порушення суддею ОСОБА_1 норм законодавства України під час прийняття рішення про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_2 , а й про порушення норм законодавства, допущених суддею під час прийняття рішень про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 .
		28.        ВРЮ дійшла висновку, що строк притягнення до дисциплінарної відповідальності судді не закінчився, оскільки застосування трирічного строку давності притягнення до дисциплінарної відповідальності судді у вигляді звільнення за порушення присяги базується на положеннях законів № 22/98-ВР, 2453-VI та 1188-VII і спрямоване на забезпечення всебічного та об`єктивного розгляду поведінки судді.
		29.        ВРЮ дійшла висновку, що встановлені обставини свідчать про недотримання суддею Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1 присяги судді, яка зобов`язує суддю об`єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкоряючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов`язки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади.
		30.        Не погодившись із рішенням ВРЮ від 17 березня 2016 року № 581/0/15-16, ОСОБА_1 оскаржила його до суду.
		 
		Оцінка суду першої інстанції
		31.        Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, відмовляючи у позові, виходив із того, що відповідач при прийнятті оскаржуваного рішення діяв у межах повноважень та у спосіб, передбачений законом, з дотриманням принципу пропорційності, та обґрунтовано прийняв рішення про внесення Президентові України подання про звільнення судді ОСОБА_1 за порушення присяги.
		32.        За позицією суду першої інстанції, ВРЮ дійшла обґрунтованого висновку, що обрання стосовно ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суперечить нормам Конституції України, КПК України, Конвенції та практиці ЄСПЛ. ВРЮ в спірному рішенні встановила факти, які свідчать про неодноразове ігнорування суддею ОСОБА_1 суттєвих і численних недоліків, допущених працівниками ДАІ при складанні протоколів про адміністративні правопорушення, а також невиконання ними своїх процесуальних обов`язків, що призвело до неодноразового порушення прав людини, а це свідчить про систематичне незабезпечення справедливого, незалежного, неупередженого та об`єктивного розгляду справ, що, за позицією відповідача, становить порушення присяги судді. Тому суд першої інстанції дійшов висновку, що ВРЮ в оскаржуваному рішенні встановила факти, які свідчать про порушення суддею ОСОБА_1 присяги, врахувала зміст позитивної характеристики судді за місцем роботи, надала оцінку правовому статусу судді, визначила норми процесуального закону, які регламентують питання обрання запобіжного заходу, пов`язаного з ізоляцією від суспільства, та питання притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, дослідила і оцінила дії судді ОСОБА_1 під час ухвалення нею рішення про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та прийняття рішень про притягнення до адміністративної відповідальності, навела мотиви визначення міри відповідальності судді, визначила негативні наслідки таких дій.
		33.        Суд першої інстанції дійшов висновку, що ВРЮ повно встановила факти та надала їм обґрунтовану оцінку, за результатами якої дійшла висновку про недотримання позивачкою присяги судді, яка зобов`язує суддю об`єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя. ВРЮ не втручалась у суть постановлених судових рішень, а надала оцінку діям судді і встановила факт порушення суддею присяги.
		34.        Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зауважив, що порушення суддею присяги єдиним наслідком передбачає звільнення судді з посади на підставі пункту 5 частини п`ятої статі 126 Конституції України, тому особа судді, її позитивна характеристика, відсутність дисциплінарних стягнень, стаж роботи на посаді судді, наявність нагород або заохочень не дають підстав для застосування більш м`якого дисциплінарного стягнення, а отже, не дають підстав вважати, що ВРЮ порушила принцип пропорційності під час обрання ОСОБА_1 виду дисциплінарного стягнення.
		35.        Суд першої інстанції визнав обґрунтованим висновок ВРЮ про те, що ОСОБА_1 під час розгляду справи про застосування запобіжного заходу ОСОБА_2 та притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ОСОБА_10 не забезпечила всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин у цих справах і вирішення їх відповідно до закону (порушення строку запобіжного заходу, невжиття заходів щодо проведення судово-медичного обстеження підозрюваного згідно із законодавством України; невжиття заходів, передбачених КУпАП у зв`язку з невідповідністю протоколів про адміністративні правопорушення вимогам КУпАП, неповідомлення осіб, які притягувалися до адміністративної відповідальності, про дату, час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення).
		36.        Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду визнав безпідставними доводи позивачки про те, що у ТСК не було підстав для розгляду заяви заступника Генерального прокурора України Бачуна О. В. та прийняття рішення у порядку, передбаченому Законом № 1188-VII, з огляду на те, що частина друга статті 2 цього Закону наділяє правом на подання заяви про проведення перевірки судді будь-яку юридичну або фізичну особу, незалежно від факту наявності в останньої спеціально передбачених для цього повноважень.
		37.        Також суд першої інстанції відхилив доводи позивачки про те, що особи, зазначені у висновку ТСК і рішенні ВРЮ не є учасниками масових акцій протесту, оскільки за клопотанням прокурора Шевченківського району міста Києва зазначені особи були звільнені від адміністративної відповідальності як учасники масових акцій протесту на підставі статті 4 Закону № 743-VII.
		38.        Щодо строку притягнення до дисциплінарної відповідальності суд першої інстанції звернув увагу на те, що після набрання чинності Законом № 2453-VI (у редакції Закону № 192-VIII) уповноважений орган має право вирішувати питання про притягнення судді до відповідальності за порушення присяги, в тому числі вчинені до набрання цим Законом чинності, протягом строку, встановленого частиною четвертою статті 96 зазначеного Закону, тобто не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці. Запровадження строку давності притягнення судді до відповідальності за дії, що підпадають під порушення присяги, є заходом, який покращує становище судді порівняно із ситуацією, коли такий строк законодавством визначений не був, а тому застосування трирічного строку давності притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності не суперечить положенням статті 58 Конституції України.
		39.        Проаналізувавши матеріали справи, суд першої інстанції дійшов висновку про спростовність твердження позивачки про неналежне повідомлення ВРЮ про розгляд дисциплінарної справи щодо ОСОБА_1 . 
		 
		Короткий зміст та обґрунтування наведених в апеляційній скарзі вимог
		40.        В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає про неправильне встановлення обставин у справі, неправильне застосування норм права, оскільки зібраними у справі і дослідженими в судовому засіданні доказами підтверджується те, що слідчим суддею ОСОБА_1 було дотримано вимоги закону при розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_2 . 
		На переконання скаржниці, ні ТСК у своєму висновку від 10 червня 2015 року № 55/02-15, ні ВРЮ в рішенні від 17 березня 2016 року, ні Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у рішенні від 07 жовтня 2020 року не зазначили, у чому конкретно полягає невідповідність клопотання слідчого щодо ОСОБА_2 вимогам кримінально-процесуального закону. В апеляційній скарзі зазначається про існування всіх передбачених законом фактичних та правових підстав для задоволення клопотання слідчого про необхідність застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Водночас у судовому засіданні також з`ясовувалась можливість обрання більш м`якого запобіжного заходу, в тому числі поруки, про що зазначено в ухвалі про обрання запобіжного заходу ОСОБА_2 , однак встановлені обставини стали підставою для висновку, що застосування підозрюваному більш м`якого заходу не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України. 
		На думку скаржниці, висновок суду першої інстанції про те, що слідчим суддею не наведено доказів, які обґрунтовують висновки слідчого судді про недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, чим порушено вимоги пункту 4 частини першої статті 196 КПК України, не відповідає дійсним обставинам та вимогам закону.
		41.        В апеляційній скарзі також висловлюється незгода з висновком суду першої інстанції про те, що слідчим суддею ОСОБА_1 визначено строк тримання під вартою на один день більше, ніж передбачений законом максимальний строк дії ухвали слідчого судді про тримання під вартою (до 30 січня 2014 року), оскільки відповідно до протоколу затримання ОСОБА_2 затримано слідчим 02 грудня 2013 року.
		42.        Скаржниця вважає безпідставним висновок суду першої інстанції про неврахування нею як слідчим суддею заяви захисника ОСОБА_2 про забезпечення невідкладного проведення судово-медичного обстеження особи, ненадання доручення органу досудового розслідування провести дослідження фактів, викладених у заяві, та невжиття необхідних заходів для забезпечення безпеки особи згідно із законодавством. На думку скаржниці, за умови внесення даних до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за заявою ОСОБА_2 про неправомірні дії працівників правоохоронних органів щодо його затримання і застосування до нього заходів фізичного впливу, підтвердження внесення таких даних до ЄРДР сторонами процесу, знаходження ОСОБА_2 на час його затримання в лікарні швидкої медичної допомоги (де він був оглянутий лікарями, зафіксований його стан, надана медична допомога), доставки його в суд із цієї лікарні за відсутності медичних протипоказань для цього, слідчий суддя відповідно до положень частини восьмої статті 206 КПК України правомірно не дублював уже вжитих і достатніх для такої мети дій.
		43.        Скаржниця вважає безпідставними висновки ТСК та ВРЮ про отримання доказів, доданих стороною обвинувачення до клопотання, всупереч порядку, передбаченому КПК України (через відсутність у витязі з ЄРДР прізвищ слідчих та прокурорів, що здійснювали процесуальні дії), та їх недопустимість, оскільки до клопотання було додано постанови про доручення розслідування групі слідчих, процесуального керівництва та нагляду - групі прокурорів. Водночас в апеляційній скарзі зазначено про неоднакову практику Верховного Суду у визначенні питань документального підтвердження повноважень слідчого та прокурора.
		44.        В апеляційній скарзі звернуто увагу на те, що ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 були спочатку запрошені органами ДАІ для складення протоколів, а потім сповіщені суддею ОСОБА_1 про день, час та місце розгляду адміністративних матеріалів.
		ОСОБА_1 зазначає, що в суд для участі у розгляді справ прибув ОСОБА_10 , водночас з огляду на вимоги частини другої статті 268 КУпАП розгляд адміністративних справ щодо ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 без участі зазначених осіб за умови їх належного повідомлення є цілком правомірним.
		45.        Скаржниця зауважує, що у матеріалах щодо ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_5 протоколи про адміністративне правопорушення у наданих до ТСК, ВРЮ та Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду копіях справ взагалі відсутні. На переконання скаржниці, протокол може бути складено і за відсутності особи, щодо якої він складається, без її підпису; на дійсність протоколу як доказу це не впливає. Водночас, на переконання скаржниці, рапорт є передбаченим законом документом, що підтверджує наявність чи відсутність певних обставин та подій, а тому факти вчинення адміністративних правопорушень щодо невиконання вимог працівника міліції про зупинку транспортного засобу підтверджувалися належними, передбаченими законом письмовими доказами, що містилися в адміністративних матеріалах.
		46.        В апеляційній скарзі звернуто увагу на відсутність підстав вважати всіх перелічених у висновку ТСК та рішенні ВРЮ осіб, щодо яких суддею ОСОБА_1 було прийнято відповідні процесуальні рішення, за які її притягнуто до дисциплінарної відповідальності, учасниками масових акцій протесту.
		47.        На думку скаржниці, ВРЮ та суд першої інстанції не врахували: відсутність будь-яких негативних наслідків для осіб, щодо яких приймала рішення суддя ОСОБА_1; позитивну характеристику з місця роботи ОСОБА_1 ; якість її роботи.
		48.        Окрім цього, скаржниця зауважує, що з огляду на наявність чинного рішення ВККС від 16 січня 2014 року № 142/ДП-14 про відсутність підстав для притягнення судді ОСОБА_1 до відповідальності ВРЮ не могла повторно розглядати це питання і ухвалювати оскаржуване рішення щодо судді ОСОБА_1 .
		49.        На переконання скаржниці, суд першої інстанції залишив поза увагою те, що рішення ВРЮ ухвалене на підставі неповно проведеної перевірки, оскільки матеріали кримінального провадження щодо ОСОБА_2 так і не були отримані, наявні в них відеозаписи подій, у яких приймав участь ОСОБА_2 , досліджені не були, водночас матеріали справ про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 були витребувані у копіях, які містили в собі погані, непридатні для прочитання копії документів, в половині цих матеріалів (щодо ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 ) відсутні протоколи про адміністративні правопорушення.
		50.        Скаржниця зазначає про відсутність у висновку ТСК будь-якої із підстав для подання про звільнення судді з посади за порушення присяги, передбачених статтею 97 Закону № 2453-VI,та про можливість застосування дисциплінарного стягнення не пізніше шести місяців з дня відкриття ВККС провадження в дисциплінарній справі, але не пізніше року з дня вчинення проступку; неповідомлення скаржниці про засідання ТСК та ВРЮ.
		Позиція ВРП щодо апеляційної скарги 
		51.        У відзиві на апеляційну скаргу ВРП зазначає про її необґрунтованість та відсутність підстав для задоволення.
		52.        Відповідач, посилаючись на неодноразове повідомлення ОСОБА_1 про засідання ВРЮ, а також присутність представника позивачки на засіданні ВРЮ 17 березня 2016 року, вважає спростованими її твердження про неналежне повідомлення про розгляд дисциплінарної справи, що позбавило її можливості бути присутньою під час розгляду дисциплінарної справи та надавати пояснення, оскільки суддя реалізувала права, визначені у статті 32 Закону № 22/98-ВР, через свого представника.
		53.        У відзиві зазначено про прийняття оскаржуваного рішення ВРЮ з урахуванням принципу пропорційності. Розглядаючи дисциплінарну справу, ВРЮ вжила всіх необхідних заходів для забезпечення дотримання процесуальних гарантій судді, зокрема, прав на участь, висловлення доводів, надання документів на свій захист. При прийнятті рішення ВРЮ врахувала дані, що характеризують суддю, дослідила матеріали дисциплінарної справи, матеріали дисциплінарної справи ВККС щодо ОСОБА_1 , матеріали про обрання запобіжного заходу стосовно ОСОБА_2 , матеріали судових справ про притягнення до адміністративної відповідальності.
		54.        Щодо мотивів, з яких ВРЮ прийняла оскаржуване рішення, відповідач посилається на те, що ВРЮ встановила факти, які свідчать про порушення суддею ОСОБА_1 присяги, врахувала зміст позитивної характеристики судді за місцем роботи, надала оцінку правовому статусу судді, визначила норми процесуального закону, які регламентують питання обрання запобіжного заходу, пов`язаного з ізоляцією від суспільства, та питання притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, дослідила й оцінила дії судді ОСОБА_1 під час ухвалення нею рішення про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та прийняття рішень про притягнення до адміністративної відповідальності, навела мотиви визначення міри відповідальності судді, визначила негативні наслідки таких дій. 
		55.        Відповідач звертає увагу на наявність повноважень прокурора звертатися до ТСК із заявою щодо перевірки суддів, що підтверджується практикою Верховного Суду.
		56.        Щодо строків притягнення позивачки до дисциплінарної відповідальності відповідач зазначає, що при застосуванні такого виду стягнення як звільнення за порушення присяги судді застосовується трирічний строк, визначений частиною четвертою статті 96 Закону № 2453-VI у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі - Закон № 192-VIII).
		57.        Відповідач зауважує, що при прийнятті рішення про внесення подання про звільнення судді з посади у зв`язку з порушенням присяги ВРЮ не здійснювала перегляду судових рішень та їх оцінки на предмет правомірності, а надала оцінку діям судді при розгляді справи щодо дотримання присяги.
		58.        На переконання відповідача, рішення ВККС від 16 січня 2014 року № 142/дп-14 не є перешкодою для розгляду ВРЮ дисциплінарної справи щодо судді ОСОБА_1 , відкритої за висновком ТСК.
		59.        На думку відповідача, те, що  ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 є учасниками масових акцій протесту, які мали місце в Україні у 2013-2014 роках, підтверджується тим, що за клопотанням прокурора Шевченківського району міста Києва Горупи С. постановами Шевченківського районного суду міста Києва від 04 та 07 березня 2014 року ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 були звільнені від адміністративної відповідальності як учасники масових акцій протесту на підставі статті 4 Закону № 743-VII, який застосовується саме до учасників масових акцій протесту.
		 
		Позиція Великої Палати Верховного Суду
		Релевантні джерела права
		60.        Згідно із частиною другою статті 29 Конституції України (у редакції, чинній на час вчинення суддею дій, кваліфікованих як порушення присяги) ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
		61.        Згідно з пунктом 1 частини першої статті 131 Конституції України (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення ВРЮ) в Україні діє ВРЮ, до відання якої належить внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад.
		62.        За пунктом 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення ВРЮ) суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі порушення суддею присяги.
		63.        Відповідно до частини першої статті 32 Закону № 22/98-ВР (туті далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення ВРЮ) питання про звільнення судді з підстав, передбачених пунктами 4-6 частини п`ятої статті 126 Конституції України (порушення суддею вимог щодо несумісності, порушення суддею присяги, набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього), ВРЮ розглядає після надання ВККС, іншого суб`єкта у випадках, визначених законом, відповідного висновку або за власною ініціативою.
		64.        Згідно із частиною другою статті 32 Закону № 22/98-ВР провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження.
		65.        Пунктом 2 частини першої статті 27 Закону № 22/98-ВР встановлено, що ВРЮ приймає такі акти, як подання про звільнення суддів з посади.
		66.        Згідно із частиною другою статті 96 Закону № 2453-VI (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення ВРЮ) під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
		67.        Частинами першою - третьою статті 116 цього Закону у зазначеній редакції встановлено, що відповідно до пункту 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України суддя звільняється з посади у зв`язку з порушенням ним присяги судді. Факти, що свідчать про порушення суддею присяги, мають бути встановлені ВККС або ВРЮ. Звільнення судді з посади на підставі порушення ним присяги судді відбувається за поданням ВРЮ після розгляду цього питання на її засіданні відповідно до Закону № 22/98-ВР.
		68.        Пунктами 1, 4 частини четвертої статті 54 Закону № 2453-VI (у редакції, чинній на час вчинення суддею дій, кваліфікованих як порушення присяги) визначено, що суддя зобов`язаний своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства; додержуватися присяги судді.
		69.        За змістом статті 55 Закону № 2453-VI(у редакції, чинній на час вчинення суддею дій, кваліфікованих як порушення присяги) суддя присягає об`єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкоряючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов`язки судді, дотримуватися морально-етичних принципів поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади.
		70.        Відповідно до частини другої статті 32 Закону № 22/98-ВР (у редакції, чинній на час вчинення суддею дій, кваліфікованих як порушення присяги) порушенням суддею присяги є, зокрема, вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів.
		71.        11 квітня 2014 року набув чинності Закон № 1188-VII, який визначає правові та організаційні засади проведення спеціальної перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі - перевірка суддів) як тимчасового посиленого заходу з використанням існуючих процедур розгляду питань про притягнення суддів судів загальної юрисдикції до дисциплінарної відповідальності і звільнення з посади у зв`язку з порушенням присяги з метою підвищення авторитету судової влади України та довіри громадян до судової гілки влади, відновлення законності і справедливості.
		72.        Відповідно до пунктів 2-4 частини першої статті 3 Закону № 1188-VII суддя суду загальної юрисдикції підлягає перевірці у разі прийняття ним одноособово або у колегії суддів таких рішень: про обрання запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою, залишення їх без змін, продовження строку тримання під вартою, обвинувальних вироків, рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій про перегляд обвинувальних вироків, наслідком якого не було їх скасування, щодо осіб, які визнані політичними в`язнями, за дії, пов`язані з їх політичною та громадською діяльністю;  про обрання запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою, залишення їх без змін, продовження строку тримання під вартою, обвинувальних вироків щодо осіб, які були учасниками масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності цим Законом, у зв`язку з їх участю у таких акціях; про накладення адміністративних стягнень на осіб, які були учасниками масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності цим Законом, у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами на підставі статті 122-2 КУпАП за невиконання водіями вимог працівника міліції про зупинку транспортного засобу та про залишення зазначених рішень без змін судом апеляційної інстанції в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності цим Законом.
		Частиною другою зазначеної статті встановлено, що перевірка проводиться також щодо суддів, які одноособово або у колегії суддів розглядали справу або ухвалили рішення з допущенням порушень Конвенції, констатованих у рішенні ЄСПЛ.
		73.        Відповідно до частини другої статті 7 Закону № 1188-VII висновок ТСК про порушення суддею присяги разом із матеріалами перевірки направляється ВРЮ для розгляду та прийняття нею рішення. Суддя має право на оскарження рішення ВРЮ в порядку, визначеному КАС України. Висновок ТСК про порушення суддею присяги є обов`язковим для розгляду ВРЮ.
		74.        За пунктом 18 частини першої статті 3 КПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу) слідчий суддя - суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.
		75.        Згідно із частиною третьою статті 176 КПК України слідчий суддя, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам. При цьому найбільш м`яким запобіжним заходом є особисте зобов`язання, а найбільш суворим - тримання під вартою.
		76.        За частинами першою та другою статті 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
		Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
		77.        Відповідно до частини першої статті 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3) вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв`язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого; 7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; 8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; 9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.
		78.        Частиною першою статті 183 КПК України встановлено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
		79.        Згідно із частиною першою статті 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
		80.        За змістом частини першої статті 196 КПК України в ухвалі про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зазначає відомості про: 1) кримінальне правопорушення (його суть і правову кваліфікацію із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність), у якому підозрюється, обвинувачується особа; 2) обставини, які свідчать про існування ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу; 3) обставини, які свідчать про недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу; 4) посилання на докази, які обґрунтовують ці обставини; 5) запобіжний захід, який застосовується.
		81.        Слідчий суддя, суд зобов`язаний постановити ухвалу про відмову в застосуванні запобіжного заходу, якщо під час розгляду клопотання прокурор не доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті (частина друга статті 194 КПК України).
		82.        Відповідно до частини шостої статті 206 КПК України якщо під час будь-якого судового засідання особа заявляє про застосування до неї насильства під час затримання або тримання в уповноваженому органі державної влади, державній установі (орган державної влади, державна установа, яким законом надано право здійснювати тримання під вартою осіб), слідчий суддя зобов`язаний зафіксувати таку заяву або прийняти від особи письмову заяву та: 1) забезпечити невідкладне проведення судово-медичного обстеження особи; 2) доручити відповідному органу досудового розслідування провести дослідження фактів, викладених в заяві особи; 3) вжити необхідних заходів для забезпечення безпеки особи згідно із законодавством.
		83.        Слідчий суддя зобов`язаний діяти в порядку, передбаченому частиною шостою цієї статті, незалежно від наявності заяви особи, якщо її зовнішній вигляд, стан чи інші відомі слідчому судді обставини дають підстави для обґрунтованої підозри порушення вимог законодавства під час затримання або тримання в уповноваженому органі державної влади, державній установі. 
		Слідчий суддя має право не вживати дій, зазначених у частині шостій цієї статті, якщо прокурор доведе, що ці дії вже здійснені або здійснюються (частини сьома - восьма статті 206 КПК України).
		84.        Частиною другою статті 33 КУпАП встановлено, що при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.
		85.        Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності (стаття 245 КУпАП).
		86.        Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими  доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що  стосуються забезпечення безпеки дорожнього  руху  протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
		87.        Згідно зі статтею 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі. 
		Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами.
		У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу цей факт фіксується поясненнями свідків такої відмови або відеозаписом, а також відповідним записом у протоколі. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання. 
		При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної  відповідальності, роз`яснюються його права і обов`язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.
		88.        За змістом частини першої статті 268 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише  у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час  розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
		Оцінка аргументів учасників справи та висновків суду, рішення якого переглядається
		89.        Дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі та відзиві на неї, перевіривши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача у справі та пояснення сторін, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких мотивів.
		90.        Надаючи оцінку оскаржуваному рішенню ВРЮ, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що визначальним для вирішення цього спору є встановлення обставин щодо наявності в діях ОСОБА_1 ознак порушення присяги судді як підстави внесення подання про звільнення її з посади судді.
		Щодо розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу
		91.        В основу оскаржуваного рішення ВРЮ покладено те, що слідчим суддею Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1 не дотримано вимог законодавства України та практики ЄСПЛ під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_2 , не перевірено відповідність змісту клопотання вимогам статті 184 КПК України, не наведено доказів, які обґрунтовують висновки слідчого судді про недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, чим порушено вимоги пункту 4 частини першої статті 196 КПК України, визначено строк тримання під вартою на один день більше, ніж передбачений законом максимальний строк дії ухвали слідчого судді про тримання під вартою. Незважаючи на заяву адвоката ОСОБА_2, ОСОБА_1 не забезпечила невідкладне проведення судово-медичного обстеження особи, не доручила органу досудового розслідування провести дослідження фактів, викладених у заяві, та не вжила необхідних заходів для забезпечення безпеки особи згідно із законодавством.
		92.        Велика Палата Верховного Суду підкреслює, що основним призначенням слідчого судді є здійснення судового захисту прав і законних інтересів осіб, які беруть участь в кримінальному процесі, забезпечення законності й обґрунтованості обмеження конституційних прав і свобод людини на досудових стадіях кримінального провадження.
		93.        Відповідно до Конвенції та практики ЄСПЛ, зокрема у справах «Нечипорук і Йонкало проти України», «Харченко проти України» та «Лабіта проти Італії», обмеження права особи на свободу й особисту недоторканність можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватись виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику або свідчити про його незначний ступінь, який не може бути підставою для запобіжного заходу у вигляді ув`язнення. Питання про те, чи є тримання під вартою обґрунтованим, не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних обставин. Тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають правило поваги до особистої свободи.
		94.        Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими доводи скаржниці про відсутність конкретизації у висновку ТСК, рішенні ВРЮ та рішенні суду першої інстанції, у чому полягала невідповідність клопотання слідчого про обрання запобіжного заходу вимогам кримінального процесуального закону з огляд у на таке.
		95.        Як слідує з рішення ВРЮ, відповідач, посилаючись на статтю 184 КПК України, яка передбачає, що клопотання, серед іншого, повинно містити обґрунтування неможливості запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, шляхом застосування більш м`яких запобіжних заходів, дійшов висновку про те, що суддею ОСОБА_1 не перевірено відповідність змісту клопотання вимогам статті 184 КПК України.
		96.        Велика Палата Верховного Суду погоджується із висновком ВРЮ про те, що ОСОБА_1 не обґрунтувала в ухвалі недостатність застосування до ОСОБА_2 більш м`яких запобіжних заходів. 
		Зокрема, в ухвалі від 04 грудня 2013 року скаржницею зазначено: «Вирішуючи питання про вид заходу забезпечення кримінального провадження, враховуючи тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному в разі визнання його винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, вік та стан його здоров`я, те, що підозрюваний не сприяє органам досудового розслідування, - приходжу до висновку про те, що є підстави вважати, що застосування підозрюваному більш м`якого запобіжного заходу не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, а також його спробам переховуватися від органів досудового розслідування та суду, перешкоджати здійсненню досудового розслідування іншим чином, тому вважаю за необхідне клопотання слідчого про застосування підозрюваному ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою задовольнити».
		97.        Однак такі відсилання до ризиків, визначених статтею 177 КПК України, а також посилання на врахування слідчим суддею, зокрема, віку, стану здоров`я підозрюваного тощо, здійснено без зазначення того, про які конкретно докази йдеться.
		98.        Зазначене свідчить про обґрунтованість висновку ВРЮ щодо ненаведення ОСОБА_1 доказів, які обґрунтовують висновки слідчого судді про недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, чим порушено вимоги пункту 4 частини першої статті 196 КПК України.
		99.        Щодо доводів скаржниці про правильність визначення нею строку тримання під вартою з огляду на затримання ОСОБА_2 відповідно до протоколу затримання 02 грудня 2013 року, то Велика Палата Верховного Суду вважає їх спростованими матеріалами справи. 
		Як зазначено в оскаржуваному рішенні ВРЮ, з рапорту заступника начальника СВ Печерського РУ ГУ МВС України в місті Києві Посвистака І. М. слідує, що фактичне затримання ОСОБА_2 відбулося 01 грудня 2013 року. 
		Окрім цього, у клопотанні старшого слідчого СУ ГУ МВС України в м. Києві Козлова Р. О., погодженому старшим прокурором відділу прокуратури м. Києва Поповим А. О., про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_2 зазначено, що 01 грудня 2013 року ОСОБА_2 затриманий у порядку статті 208 КПК України.
		100.     За змістом частин першої - другої статті 197 КПК України строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів. 
		Строк тримання під вартою обчислюється з моменту взяття під варту, а якщо взяттю під варту передувало затримання підозрюваного, обвинуваченого, - з моменту затримання.
		101.     Згідно зі статтею 209 КПК України особа є затриманою з моменту, коли вона силою або через підкорення наказу змушена залишатися поряд із уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, визначеному уповноваженою службовою особою.
		102.     Тому Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованим висновок ВРЮ про те, що слідчим суддею ОСОБА_1 визначено строк тримання під вартою на один день більше, ніж передбачений законом максимальний строк дії ухвали слідчого судді про тримання під вартою.
		103.     Аналіз статті 206 КПК України дає підстави для висновку про те, що законодавець незалежно від наявності звернення особи про застосування до неї насильства під час затримання або тримання в уповноваженому органі державної влади, державній установі поклав на слідчого суддю обов`язок з`ясувати стан здоров`я затриманого та в разі необхідності забезпечити надання йому медичної допомоги, а також відреагувати на можливі порушення законодавства під час затримання або тримання під вартою особи шляхом надання доручення відповідному органу досудового розслідування провести дослідження фактів, викладених у заяві особи, вжити необхідних заходів для забезпечення безпеки підозрюваного.
		104.     Сумлінне виконання слідчим суддею покладених на нього обов`язків має привести до захисту порушених прав затриманої особи та покарання винних службових осіб, які допустили порушення закону під час затримання.
		105.     Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованим висновок ВРЮ про те, що, незважаючи на заяву адвоката ОСОБА_2, ОСОБА_1 не забезпечила невідкладне проведення судово-медичного обстеження особи, не доручила органу досудового розслідування провести дослідження фактів, викладених у зазначеній заяві, та не вжила необхідних заходів для забезпечення безпеки особи згідно із законодавством.
		106.     До того ж Велика Палата Верховного Суду не може погодитись із твердженням скаржниці про правомірність вчинених нею дій як слідчим суддею з огляду на внесення за заявою ОСОБА_2 до ЄРДР даних про неправомірні дії працівників правоохоронних органів щодо його затримання і застосування до нього заходів фізичного впливу, підтвердження внесення таких даних до ЄРДР сторонами процесу, знаходження ОСОБА_2 на час його затримання в лікарні швидкої медичної допомоги (де він був оглянутий лікарями, зафіксований його стан, надана медична допомога), доставки його в суд із цієї лікарні за відсутності медичних протипоказань для цього.
		107.     Як слідує з матеріалів справи, слідчий суддя ОСОБА_1 не надала належної оцінки протиправним, на переконання сторони захисту, діям працівників міліції під час затримання ОСОБА_2 , а в сукупності із фактом знаходження ОСОБА_2 в лікарні швидкої медичної допомоги при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу не врахувала стан здоров`я підозрюваного.
		108.     Також слідчим суддею ОСОБА_1 хоча і було долучено до матеріалів справи докази, які підтверджували наявність у підозрюваного статусу журналіста, проте не надано оцінки чи знаходився ОСОБА_2 на вулиці Банковій у момент затримання з метою здійснення професійної журналістської діяльності, на чому наполягала сторона захисту.
		109.     В оскаржуваному рішенні ВРЮ врахувала, що Апеляційний суд міста Києва ухвалою від 13 грудня 2013 року задовільнив апеляційні скарги підозрюваного та його захисника, застосувавши щодо підозрюваного запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання.
		110.     Виходячи із обставин вирішення слідчим суддею ОСОБА_1 клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та встановлених ВРЮ порушень, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне врахувати практику ЄСПЛ, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 квітня 2021 року у справі № 800/331/16 (800/13/16). Зокрема 21 січня 2021 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «Шморгунов та інші проти України» (заява № 15367/14 та 13 інших), у якій заявники скаржилися на жорстоке поводження з боку поліції, включаючи випадки жорстокого поводження з боку поліції, довільних затримань, необґрунтованого розгону демонстрантів і відсутності ефективного розслідування у зв`язку з серією масових протестів, які мали місце в Україні в період з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року.
		Оцінюючи наявність порушень статті 5 Конвенції, ЄСПЛ звернувся до своїх раніше сформульованих mutatis mutandis висновків, зазначивши, що стаття 5 Конвенції разом зі статтями 2, 3 і 4 є однією з основоположних статей Конвенції, що захищає фізичну безпеку особи і її важливість є першочерговою. Її основною метою є не допустити свавільне або невиправдане позбавлення волі.
		Якщо особу позбавляють волі за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, «обґрунтованість» підозри, на якій повинен ґрунтуватися арешт або затримання, є важливою частиною гарантії, передбаченої у статті 5 § 1 (с). 
		Далі ЄСПЛ нагадав, що поняття «свавілля» в контексті статті 5 Конвенції певною мірою варіюється залежно від виду відповідного утримання під вартою. Один із загальних принципів, встановлених у прецедентній практиці, полягає в тому, що затримання вважатиметься «свавільним» у тих випадках, коли, незважаючи на дотримання положень національного законодавства, з боку влади спостерігався елемент недобросовісності або обману. 
		Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ за пунктом 3 статті 5 Конвенції збереження обґрунтованої підозри є обов`язковою умовою для обґрунтованості будь-якого продовження утримання під вартою; однак зі сплином певного часу цього вже недостатньо: Суд повинен встановити (І) чи продовжували інші підстави, на які посилалися судові органи, виправдовувати позбавлення волі та (ІІ), якщо такі підстави були «релевантними» і «достатніми», чи виявляли національні органи влади «особливу обачність» під час здійснення розгляду. Вимога до суду надати відповідні та достатні підстави для затримання -  на додаток до збереження обґрунтованої підозри - застосовується вже в момент прийняття першого рішення про взяття під варту - тобто «негайно» після арешту. Обґрунтування будь-якого терміну утримання під вартою, яким би коротким він не був, має бути переконливо продемонстровано владою. Вирішуючи питання про те, слід звільнити чи затримати особу, органи влади зобов`язані розглянути альтернативні способи забезпечення її явки до суду (параграфи 459-462).
		Далі, вирішуючи питання про порушення статті 5 Конвенції з урахуванням наведених вище правових висновків, ЄСПЛ, зокрема, взяв до уваги те, що національні суди, обґрунтовуючи утримання заявників під вартою, просто відтворювали або послалися на доводи слідчих. Незважаючи на те, що заявники заперечували вчинення будь-якого злочину і вказували на відсутність будь-яких відповідних доказів у зв`язку із цим, суди не обґрунтували жодних мотивів, чому підозра була обґрунтованою (параграф 468).
		Також ЄСПЛ зауважив на поверховості розгляду інших важливих аспектів справ заявників. Зокрема, у справах деяких заявників національні суди в основному спиралися на серйозність пред`явлених заявникам звинувачень і використовували шаблонні доводи, не звертаючись до конкретних фактів і не розглядаючи альтернативні запобіжні заходи. Суди не обґрунтували ніяких додаткових обставин і не розглянули жодного з конкретних аргументів, висунутих заявниками, які оскаржували їх утримання під вартою, незважаючи на те, що ці аргументи не здавалися несуттєвими  або легковажним (параграфи 469).
		У результаті ЄСПЛ констатував порушення щодо заявників статті 5 Конвенції, і наведені вище обставини щодо неналежного, необ`єктивного, поверхневого вирішення судами питань про застосування до них запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою були серед основних підстав для такого висновку.
		111.     Окрім цього, в оскаржуваному рішенні ВРЮ зазначено, що слідчим суддею ОСОБА_1 не було вжито передбачених законом засобів реагування на такі обставини: допит підозрюваного був проведений у нічний час (з 04 год 36 хв до 04 год 46 хв), що суперечить вимогам частини четвертої статті 223 КПК України; у протоколі затримання підозрюваного не зафіксовано фактичний час його затримання, як того вимагають приписи частини п`ятої статті 208 КПК України.
		Стосовно цих мотивів відповідача Велика Палата Верховного Суду зауважує, що проведення слідчим допиту підозрюваного з імовірним порушенням вимог статті 223 КПК України не може свідчити про недотримання вимог процесуального закону слідчим суддею при розгляді клопотань про обрання запобіжного заходу, оскільки такі порушення слідчого не можуть бути усунені слідчим суддею. При цьому чинне законодавство не передбачає можливості притягнення слідчого судді до дисциплінарної відповідальності за вчинення порушень норм КПК України працівниками правоохоронних органів (подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 листопада 2018 року у провадженні № 11-436сап18).
		112.     Щодо незгоди скаржниці з висновками ТСК та ВРЮ про отримання доказів, доданих стороною обвинувачення до клопотання, всупереч порядку, передбаченому КПК України (через відсутність у витязі з ЄРДР прізвищ слідчих та прокурорів, що здійснювали процесуальні дії), необхідно зауважити, що хоча зазначені положення і містяться у висновку ТСК, однак відсутні в оскаржуваному рішенні ВРЮ. Тому відповідні аргументи скаржниці не є релевантними до предмету оскарження у цій справі.
		Щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення
		113.     Велика Палата Верховного Суду не може погодись із аргументами скаржниці про правомірний розгляд нею справ щодо  ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 за відсутності цих осіб, оскільки, як правильно встановлено ВРЮ, у матеріалах справ є підтвердження направлення цим особам судових повісток, проте відомостей про їх вручення немає, а самі повістки повернуті до суду у зв`язку із закінченням строку зберігання.
		114.      Доводи скаржниці про можливість складення протоколу про адміністративне правопорушення за відсутності особи, щодо якої він складається, не відповідають вимогам статті 256 КУпАП, оскільки відмова особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, підписати протокол не тотожна можливості його складення за відсутності такої особи.
		115.     Велика Палата Верховного Суду вважає переконливими доводи скаржниці про підтвердження рапортом наявності / відсутності певних обставин / подій, однак цим не спростовується висновок ВРЮ про неповний та необ`єктивний розгляд ОСОБА_1 справ про адміністративні правопорушення, нез`ясування всіх обставин справи всупереч вимогам статті 245 КУпАП.
		116.     Щодо повноти перевірки дій судді ОСОБА_1 Велика Палата Верховного Суду виходить з таких мотивів. 
		117.     Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду встановлено, що Шевченківський районний суд міста Києва листом від 28 січня 2015 року № 2858/15-Вих/АК-15 на запит ТСК від 13 січня 2015 року № 135/0/9-15 направив на адресу заступника голови ТСК копії матеріалів справ про адміністративні правопорушення відносно ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 за статтею 122-2 КУпАП. Проте оригінали рапортів і протоколів про адміністративні правопорушення відносно всіх зазначених осіб були вилучені на підставі ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 15 листопада 2014 року про тимчасовий доступ до речей та документів, винесеної на підставі клопотання старшого слідчого СВ прокуратури міста Києва Іванцова В. В. у межах кримінального провадження № 42014100020000046. Водночас відповідно до копій матеріалів справ про адміністративні правопорушення відносно ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 за статтею 122-2 КУпАП, які містяться в матеріалах справи та враховувалися відповідачем під час прийняття  спірного рішення, встановлено, що вони містили рапорти працівників ДАІ, пояснення, протоколи про адміністративне правопорушення, про що зазначено в описах адміністративних справ. 
		Крім того, вищезазначені копії адміністративних справ містять пояснення, відібрані працівниками ДАІ, зі змісту яких слідує, що протоколи про адміністративні правопорушення складалися без участі осіб, які підлягали притягненню до адміністративної відповідальності. Копії протоколів останнім не вручалися.
		118.     Щодо повідомлення суддею ОСОБА_1 про розгляд справи осіб, які притягалися до адміністративної відповідальності, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких мотивів.
		Згідно із частиною першою статті 277-2 КУпАП повістка особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, вручається не пізніш як за три доби до дня розгляду справи в суді, у якій зазначаються дата і місце розгляду справи.
		119.     Відповідно до пункту 3 частини першої статті 278 КУпАП орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання, зокрема, чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду.
		120.     ЄСПЛ у рішенні від 08 листопада 2018 року у справі «Созонов та інші проти України» зазначив, що на національні суди покладено обов`язок з`ясувати чи були судові повістки або інші документи завчасно отримані сторонами та, за необхідності, зафіксувати таку інформацію у тексті рішення (див. рішення у справі «Ганкін та інші проти Росії» (Gankin and Others v. Russia), заява № 2430/06 та інші, пункт 36, від 31 травня 2016 року). У разі невручення стороні належним чином судових документів, вона може бути позбавлена можливості захищати себе у провадженні (див. рішення у справі «Заводнік проти Словенії» (Zavodnik v. Slovenia), заява № 53723/13, пункт 70, від 21 травня 2015 року, із подальшими посиланнями) (параграф 8 рішення).
		121.     Відтак, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що сам факт направлення особам, які притягаються до адміністративної відповідальності, повісток про розгляд справ про адміністративні правопорушення не є безспірним доказом вручення повісток таким особам. 
		122.     Велика Палата Верховного Суду не погоджується із доводами скаржниці про відсутність підстав вважати всіх перелічених у висновку ТСК та рішенні ВРЮ осіб, щодо яких суддею ОСОБА_1 прийнято відповідні процесуальні рішення, учасниками масових акцій протесту, оскільки за клопотанням прокурора Шевченківського району міста Києва зазначені особи були звільнені від адміністративної відповідальності як учасники масових акцій протесту на підставі статті 4 Закону № 743-VII.
		123.     Згідно зі статтею 4 зазначеного Закону від адміністративної відповідальності звільняються особи, які були учасниками масових акцій протесту, що розпочалися 21 листопада 2013 року, за вчинення у період з 01 листопада 2013 року по день набрання чинності вказаним Законом включно будь-яких адміністративних правопорушень, передбачених КУпАП, за умови, що ці правопорушення пов`язані з масовими акціями протесту, у порядку, визначеному цим Кодексом.
		124.     Отже, згадана правова норма не передбачала можливості звільнення від адміністративної відповідальності осіб, які не були учасниками зазначених у ній акцій протесту.
		125.     Щодо доводів скаржниці про неврахування відсутності будь-яких негативних наслідків для осіб, щодо яких приймала рішення суддя ОСОБА_1; її позитивної характеристику з місця роботи та якості її роботи, то Велика Палата Верховного Суду підтримує висновок суду першої інстанції про те, що порушення суддею присяги єдиним наслідком передбачає звільнення судді з посади на підставі пункту 5 частини п`ятої статі 126 Конституції України, тому особа судді, її позитивна характеристика, відсутність дисциплінарних стягнень, стаж роботи на посаді судді, наявність нагород або заохочень не дають підстав для застосування більш м`якого дисциплінарного стягнення. 
		126.     Велика Палата Верховного Суду погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що ВРЮ повно встановила факти та надала їм обґрунтовану оцінку, за результатами якої дійшла висновку про недотримання позивачкою присяги судді, яка зобов`язує суддю об`єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя. ВРЮ не втручалась у суть постановлених судових рішень, а надала оцінку діям судді і встановила факт порушення суддею присяги.
		Щодо рішення ВККС
		127.     Також Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими доводи скаржниці про неможливість прийняття оскаржуваного рішення ВРЮ з огляду на наявність рішення ВККС від 16 січня 2014 року № 142/дп-14, яким відмовлено у відкритті дисциплінарних справ стосовно, зокрема, судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1 . Зазначене рішення ВККС не є рішенням про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
		128.     Велика Палата Верховного Суду зауважує, що рішенням ВККС від 16 січня 2014 року № 142/дп-14 відмовлено у відкритті дисциплінарної справи за зверненням народних депутатів України ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 стосовно суддів Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_1 , через відсутність у зверненні підстав для притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності, передбачених статтею 83 Закону № 2453-VI (у редакції, чинній на час прийняття рішення ВККС).
		129.     10 червня 2015 року ТСК ухвалила висновок № 55/02-15, яким визнала в діях судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1 порушення присяги судді та направила висновок та матеріали перевірки щодо вказаного судді до ВРЮ для подальшого розгляду та прийняття рішення.
		130.     Відповідно до абзацу другого частини другої статті 7 Закону № 1188-VII висновок ТСК про порушення суддею присяги є обов`язковим для розгляду ВРЮ.
		131.     З огляду на імперативну вимогу закону, звернену до ВРЮ, надходження до ВРЮ висновку ТСК про наявність в діях судді ОСОБА_1 порушення присяги, відповідач не мав правових підстав не розглядати зазначений висновок ТСК. 
		Рішення ВККС від 16 січня 2014 року № 142/дп-14 про відмову у відкритті дисциплінарної справи щодо судді як перешкоду для розгляду ВРЮ висновку ТСК законодавством не визначено.
		132.     Водночас зі змісту рішення ВККС 16 січня 2014 року № 142/дп-14 слідує, що цим актом ОСОБА_1 не було притягнуто до дисциплінарної відповідальності. Тому приймаючи рішення від 17 березня 2016 року № 581/0/15-16 «Про внесення подання Президентові України про звільнення судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1 з посади у зв`язку з порушенням присяги судді» ВРЮ повторно не притягала ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.
		133.     Окрім цього, Велика Палата Верховного Суду враховує, що предметом розгляду ВККС було звернення щодо дій судді ОСОБА_1 лише під час обрання запобіжного заходу ОСОБА_2 як особі, яка брала участь у масових акціях протесту. Натомість недотримання суддею ОСОБА_1 присяги встановлено ВРЮ під час обрання запобіжного заходу ОСОБА_2 , а також під час розгляду справ про адміністративні правопорушення стосовно ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .
		Щодо строку притягнення до дисциплінарної відповідальності та інших доводів скаржниці
		134.     Велика Палата Верховного Суду не погоджується з доводами скаржниці про обчислення строків притягнення її до відповідальності.
		135.     Відповідно до частини четвертої статті 87 Закону № 2453-VI (у редакції, чинній на час вчинення суддею дій, кваліфікованих як порушення присяги) дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше шести місяців із дня відкриття ВККС провадження в дисциплінарній справі, але не пізніше року з дня вчинення проступку, без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.
		136.     Статтею 88 цього Закону в зазначеній редакції передбачено дисциплінарне стягнення стосовно судді та порядок його зняття.
		Так, частиною першою цієї статті було передбачено єдине дисциплінарне стягнення - у виді догани.
		137.     Передбачена статтею 105 цього Закону (у зазначеній редакції) відповідальність за порушення присяги у виді звільнення судді з посади не була визначена в ньому як дисциплінарне стягнення.
		138.     Таким чином, строк, визначений у частині четвертій статті 87 Закону № 2453-VI у зазначеній редакції, поширювався тільки на дисциплінарне стягнення у виді догани. До набрання чинності змінами до законів № 22-98-ВР та № 2453-VI, внесеними Законом № 192-VIII, законодавство України не передбачало строку для притягнення судді до відповідальності за порушення присяги судді, і тільки з 27 лютого 2015 року - дня набрання чинності зазначеними змінами у частині другій статті 32 Закону № 22-98-ВР - було встановлено, що провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами й у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження.
		139.     Стаття 96 Закону № 2453-VI (у редакції Закону № 192-VIII) визначає порядок прийняття рішення у дисциплінарній справі стосовно судді. Зокрема, у частині четвертій вказаної статті визначено строк застосування дисциплінарного стягнення - не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.
		140.     Отже, строком для притягнення судді до відповідальності за порушення присяги судді є три роки з дня порушення присяги без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.
		141.     Тому Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком, викладеним в оскаржуваному рішенні ВРЮ, про те, що застосування трирічного строку давності притягнення до дисциплінарної відповідальності судді у вигляді звільнення за порушення присяги базується на положеннях законів № 22/98-ВР, 2453-VI та 1188-VII і спрямоване на забезпечення всебічного та об`єктивного  розгляду поведінки судді. Тому строк притягнення до дисциплінарної відповідальності судді не закінчився.
		142.     Щодо доводів скаржниці про її неповідомлення про засідання ВРЮ, то Велика Палата Верховного Суду вважає їх такими, що спростовуються матеріалами справи.
		143.     Судом першої інстанції встановлено, що скаржниця на засідання дисциплінарної секції ВРЮ 10 листопада 2015 року була запрошена листами від 02 листопада 2015 року за № 7583/0/9-15 та № 7581/0/9-15. Також повідомлення про розгляд дисциплінарної справи на засіданні секції ВРЮ було надіслано Голові Шевченківського районного суду міста Києва з проханням повідомити скаржницю на всі відомі суду адреси судді про дату і місце розгляду дисциплінарної справи відносно неї.
		144.     09 листопада 2015 року до ВРЮ від Голови Шевченківського районного суду міста Києва надійшов лист від 06 листопада 2015 року № 49804/01-09-15-Вих/К-301 про те, що повідомлення ВРЮ про засідання дисциплінарної секції 10 листопада 2015 року було вручено судді ОСОБА_1 особисто під підпис. 
		145.     У подальшому суддя була запрошена на засідання ВРЮ, яке відбулося 03 грудня 2015 року, до порядку денного якого було включено питання про розгляд дисциплінарної справи відносно неї. Вказане запрошення було надіслано судді на дві адреси (листи від 24 листопада 2015 року № 9017/0/9-15 та № 9019/0/9-15). Також повідомлення про розгляд дисциплінарної справи на засіданні ВРЮ було надіслано Голові Шевченківського районного суду міста Києва з проханням повідомити суддю на всі відомі суду адреси судді про дату і місце розгляду дисциплінарної справи відносно неї. 
		146.     30 листопада 2015 року до ВРЮ від Голови Шевченківського районного суду міста Києва надійшов лист від 27 листопада 2015 року № 53427/01-09/15-Вих/К-301 про те, що повідомлення ВРЮ про засідання дисциплінарної секції 03 грудня 2015 року було вручено судді ОСОБА_1 особисто під підпис.
		147.     У подальшому суддя була запрошена на засідання ВРЮ, яке відбулося 17 грудня 2015 року, до порядку денного якого було включено питання про розгляд дисциплінарної справи відносно неї. Вказане запрошення було надіслано судді на дві адреси (листи від 09 грудня 2015 року № 9600/0/9-15 та № 9613/0/9-15). Також повідомлення про розгляд дисциплінарної справи щодо скаржниці на засідання ВРЮ було надіслано Голові Шевченківського районного суду міста Києва з проханням повідомити суддю ОСОБА_1 на всі відомі суду адреси судді про дату і місце розгляду дисциплінарної справи відносно неї.
		148.     16 грудня 2015 року до ВРЮ від Голови Шевченківського районного суду міста Києва надійшов лист від 15 грудня 2015 року № 56153/01-09/15-Вих/К-301 про те, що суддю ОСОБА_1 не було повідомлено про засідання ВРЮ, яке розпочнеться 17 грудня 2015 року у зв`язку з її перебуванням на лікарняному з 02 грудня 2015 року.
		149.     Також суддя була запрошена на засідання ВРЮ, яке відбулося 28 січня 2016 року, до порядку денного якого було включено питання про розгляд дисциплінарної справи відносно неї. Вказане запрошення було надіслано судді ОСОБА_1 на дві адреси (листи від 21 січня 2016 року № 373/0/9-16 та № 374/0/9-16). Повідомлення про розгляд дисциплінарної справи на засіданні ВРЮ було надіслано Голові Шевченківського районного суду міста Києва з проханням повідомити суддю ОСОБА_1 на всі відомі суду  адреси судді про дату і місце розгляду дисциплінарної справи відносно неї (лист від 21 січня 2016 року № 372/0/9-16).
		150.     28 січня 2016 року до ВРЮ від Голови Шевченківського районного суду міста Києва надійшов лист від 27 січня 2016 року № 01-02/1/2016-Вих/К-301 про те, що суддя ОСОБА_1 відповідно до наказу в. о. голови суду від 14 січня 2016 року у період з 25 січня по 08 лютого  2016 року включно перебуває у відпустці, у зв`язку з чим вручити останній повідомлення про запрошення на засідання ВРЮ не вбачається можливим. 27 січня 2016 року на адресу проживання судді була надіслана телеграма, у якій судді було повідомлено про вказане засідання ВРЮ.
		151.     Крім того, надалі суддя була запрошена на засідання ВРЮ, яке відбулося 17 березня 2016 року, до порядку денного якого було включено питання про розгляд дисциплінарної справи щодо неї. Зазначене запрошення було надіслано судді ОСОБА_1 на дві адреси (листи від 10 березня 2016 року № 3296/0/9-16 та № 3294/0/9-16). Повідомлення про розгляд дисциплінарної справи щодо скаржниці на засіданні ВРЮ було надіслано Голові Шевченківського районного суду міста Києва з проханням повідомити суддю на всі відомі суду  адреси судді про дату і місце розгляду дисциплінарної справи відносно неї (лист від 10 березня 2016 № 3295/0/9-16).
		152.     15 березня 2016 року до ВРЮ від Голови Шевченківського районного суду міста Києва факсом надійшла копія листа від 15 березня 2016 року № 01-10/1/2016-Вих/К-301 про те, що суддя ОСОБА_1 станом на 15 березня 2016 року перебуває на лікарняному, тому безпосереднє вручення їй запрошення є неможливим. Водночас судом 11 березня 2016 року на поштову адресу ОСОБА_1 рекомендованим поштовим відправленням було надіслано повідомлення про запрошення на засідання ВРЮ.
		153.     Крім того, відповідно до витягу з протоколу № 7 від 17, 24, 29 березня 2016 року (частина І, 17 березня 2016 року) на засіданні ВРЮ 17 березня 2016 року був присутній представник судді - адвокат Гриньковський С. П., який надавав пояснення щодо обставин, викладених у висновку ТСК, надавав відповіді на запитання члена ВРЮ.
		154.     Тому доводи скаржниці про її неналежне повідомлення про засідання ВРЮ не знайшли свого підтвердження.
		155.     Інші доводи та міркування, викладені в апеляційній скарзі, також не впливають на правильність висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення. 
		156.     Оскільки Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне і законне рішення, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року - без змін.
		Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
		157.     Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
		158.     Згідно із частиною першою статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
		159.     Отже, оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні висновків, то апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
		Висновки щодо розподілу судових витрат
		160.     Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
		161.     Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
		Керуючись статтями 241-243, 266, 308, 310, 315, 316, 322, 325 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
		ПОСТАНОВИЛА:
		1.                 Апеляційну скаргу  ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		2.                 Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Головуючий суддя                                                                                    В. С. Князєв
		Суддя-доповідач                                                                                       Т. О. Анцупова
		Судді:                                    В. В. Британчук                                           О. Б. Прокопенко
		                                                Ю. Л. Власов                                                В. В. Пророк
		                                                Д. А. Гудима                                                Л. І. Рогач
		                                                Ж. М. Єленіна                                              О. М. Ситнік
		                                                Л. Й. Катеринчук                                        В. М. Сімоненко
		                                                Г. Р. Крет                                                      І. В. Ткач
		                                                Л. М. Лобойко                                             С. П. Штелик
		                                                К. М. Пільков

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...