Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 914/1925/16 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Право власності на землю у тому числі:; Інший спір про право власності на землю; невиконання або неналежне виконання зобов’язань; оренда; зміна, розірвання та визнання недійсним договору оренди.
Надіслано для оприлюднення: 03.11.2016. Зареєстровано: 04.11.2016. Забезпечено надання загального доступу: 08.11.2016.
Дата набрання законної сили: 14.12.2016
Результат оскарження 14.12.2016 Львівський апеляційний господарський суд: залишено рішення місцевого суду без змін, а скаргу без задоволення
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		 
		79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		01.11.2016р.     Справа № 914/1925/16 
		 
		За позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄвроЛьвів», м. Львів;до відповідача: третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Львівської міської ради, м. Львів;   ОСОБА_1, м. Львів;про:визнання недійсним пунктів 27 та 32 договору оренди землі від 07.06.2010р. Суддя  Крупник Р.В. Секретар  Цяпка О.І.Представники сторін:від позивача:ОСОБА_2  представник (довіреність б/н  від 01.07.2016р.);від відповідача:ОСОБА_3  представник (довіреність №1.7вих-89  від 06.11.2015р.);від третьої особи:ОСОБА_1, ОСОБА_4  представник (довіреність б/н  від 05.05.2016р.).
		Представникам сторін роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст.  20,  22 ГПК України. Заяв про відвід судді не надходило. За ініціативою суду здійснювалася технічна фіксація судового процесу за допомогою програмно-апаратного комплексу «Оберіг».
		 
		СУТЬ СПОРУ:
		21.07.2016р.  на  розгляд господарського суду Львівської області поступила позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄвроЛьвів» (надалі  Позивач) до Львівської міської ради (надалі  Відповідач) про визнання недійсним пунктів 27 та 32 договору оренди землі від 07.06.2010р.
		Ухвалою господарського суду Львівської області від 25.07.2016р. (суддя Запотічняк О.Д.) порушено провадження у справі, її розгляд призначено на 30.08.2016р.
		25.08.2016р. на адресу суду від гр. ОСОБА_1 надійшла заява про залучення її до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.
		Ухвалою від 30.08.2016р. розгляд справи було відкладено на 13.09.2016р., заяву про залучення до участі у справі третьої особи суд ухвалив розглянути в наступному судовому засіданні.
		09.09.2016р. від Львівської міської ради надійшло клопотання про зупинення провадження у справі, відповідно до якого представник просив суд зупинити провадження у справі до вирішення господарським судом Львівської області справи №914/1251/16 про розірвання договору оренди землі від 07.06.2010р.
		13.09.2016р. розгляд справи не відбувся у звязку з тимчасовою непрацездатністю судді Запотічняк О.Д.
		Враховуючи тимчасову непрацездатність судді Запотічняк О.Д., з метою недопущення порушення процесуальних строків розгляду справи №914/1925/16, 21.09.2016р. було проведено повторний автоматичний розподіл справи, внаслідок котрого справу №914/1925/16 передано на розгляд судді Крупнику Р.В.
		Ухвалою від 21.09.2016р. суд прийняв справу до провадження, її розгляд призначив на 06.10.2016р. Ухвалою суду від 06.10.2016р. розгляд справи відкладено на 21.10.2016р., задоволено клопотання представника відповідача про відкликання клопотання про зупинення провадження у справі, залучено до участі у справі ОСОБА_1  в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Ухвалою від 21.10.2016р. суд відклав розгляд справи на 01.11.2016р.
		Представник позивача в судове засідання зявився, позов підтримав, просив його задоволити повністю. Заявлені вимоги обгрунтовує тим, що на підставі договору купівлі-продажу від 12.11.2008р. позивач набув у власність приміщення торгівельного кіоску за адресою: м. Львів, вул. Богуна, 11. Ухвалою Львівської міської ради від 28.01.2010р. №3179 ТОВ «ЄвроЛьвів» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано в оренду ТОВ «ЄвроЛьвів» земельну ділянку площею 0,060 га на вул. І. Богуна, 11 терміном на 10 років для розміщення житлового будинку з вбудованими торгово-офісними приміщеннями, перевівши із земель, що ще не надані у власність або користування до земель житлової та громадської забудови, за функцією використання  землі комерції. 07.06.2010р. між позивачем та відповідачем було укладено договір оренди землі, предметом якого виступила земельна ділянка по вул. І. Богуна, 11 у м. Львові, загальною площею 0,0600 га. Проте, на думку позивача, п. 27 вказаного договору, якими встановлені містобудівні обмеження щодо використання обєкту оренди та п. 32 договору, яким передбачено обовязок орендаря дотримуватися режиму використання земель історико-культурного призначення є недійсними. Спірні положення договору встановлюють додаткові обмеження та обтяження, які не відповідають вимогам містобудівного законодавства, а встановлюють обовязки для орендаря, що стосуються земель історико-культурного призначення. Про недійсність таких пунктів договору свідчить те, що орендована земельна ділянка належить до земель житлової та громадської забудови, її цільове призначення не змінювалося, відповідно така ділянка ніколи не належала до земель історико-культурного призначення. Укладаючи договір, позивач вважав, що в його користування переходить земельна ділянка житлової та громадської забудови, а не земельна ділянка історико-культурного призначення. Встановлення на земельну ділянку додаткових обмежень та обтяжень, які стосуються земель історико-культурного призначення призвело до помилки позивача щодо обставин, які мають істотне значення та його обовязків за договором, волевиявлення позивача на укладення договору не було вільним, що суперечить закону. Як стверджує позивач, в силу положень ст. 53 ЗК України, ст. 13, 14 Закону України «Про охорону культурної спадщини» орендована позивачем земельна ділянка не належить до земель історико-культурного призначення, оскільки на такій відсутні обєкти, що внесені до Державного реєстру нерухомих памяток України. Лише той факт, що земельна ділянка розташована в історичному ареалі міста, в охоронній зоні обєктів нерухомості, які у встановленому порядку не внесені до Державного реєстру нерухомих памяток України, не є доказом віднесення цієї земельної ділянки до земель історико-культурного призначення. Відтак, на підставі ст. 217, 229 ЦК України позивач просить суд визнати недійсними зазначені пукти договору оренди землі.  
		Представник відповідача в судове засідання зявився, просив в задоволенні позову відмовити. Заперечуючи проти позовних вимог представник зазначає, що в силу положень ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. В даному випадку сторонами було узгоджено всі істотні умови договору, зокрема щодо предмету, ціни, строку його дії, а також інші умови договору, визначені ст. 15 Законом України «Про оренду землі», що свідчить про те, що договір укладений у відповідності до вимог чинного законодавства. Орендована позивачем земельна ділянка по вул. І. Богуна, 11 у м. Львові знаходиться на території історичного ареалу м. Львова та межує з наступними памятками архітектури місцевого значення: буд. №11, 11А, 13 на вул. І. Нечуй-Левицького, буд. №9, 11, 15 на вул. ОСОБА_5. Як зазначає представник, згідно п. 2 Розділу 10 Закону України «Про охорону культурної спадщини» обєкти, включені до списків (переліків) памяток історії та культури відповідно до Закону УРСР «Про охорону і використання памяток історії та культури», визначається памятками культурної спадщини відповідно до цього Закону. Отже, зазначені будинки є памятками культурної спадщини і щодо них встановлено охоронні зони зі спеціальним режимом їх використання. Порядком визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць передбачено, що частина територій історичних ареалів, а саме території памяток та їх охоронних зон, території заповідників, охоронювані археологічні території, належать до земель історико-культурного призначення. Відтак, земельна ділянка по вул. І. Богуна, 11 у м. Львові належить до земель історико-культурного призначення і щодо неї діє законодавство України про охорону культурної спадщини. Зокрема, ч. 3 ст. 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» визначено, що на охоронюваних  археологічних територіях, у межах зон охорони пам'яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини. На орендованій земельній ділянці було встановлено будівельний майданчик та розпочато будівельні роботи без належно оформлених документів, зокрема, дозволів органу хорони культурного середовища.
		Третя особа в судове засідання зявилася, проти позову заперечила, просила суд в його задоволенні відмовити. На обґрунтування своєї позиції в даному спорі зазначила, що вона являється власником квартири у будинку №13 по вул. Котляревського у м. Львові, який знаходиться на суміжній з орендованою позивачем земельній ділянці. Будівля, яку планують розмістити на земельній ділянці перешкоджатиме повноцінному проживанню мешканців існуючих будинків і може призвести до їх пошкодження і навіть втрати. Земельна ділянка, яка була надана позивачу у користування відноситься до прибудинкової території будинку по вул. Котляревського у м. Львові на підставі рішення виконкому Львівської міської ради депутатів трудящих №63 від 23.01.1953р. Так як до 07.06.2010р. земельна ділянка нікому не передавалася в користування, мешканці навколишніх будинків щомісячно оплачували комунальні платежі. На сьогоднішній день, земельна ділянка, яка була передана в оренду позивачу залишається власністю територіальної громади м. Львова, а отже належить третій особі як члену територіальної громади, який наділений усіма правами і обовязками співвласника цієї земельної ділянки. Відповідно до п. 3 Прикінцевих положень Закону України «Про охорону культурної спадщини» обєкти, включені до списків (переліків) памяток історії та культури відповідно до Закону УРСР «Про охорону і використання памяток історії та культури», визначається памятками відповідно до цього Закону. Згідно ч. 3 ст. 17 Закону УРСР «Про охорону і використання памяток  історії та культури» перелік памяток місцевого значення затверджується виконавчими комітетами обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів. Земельна ділянка на вул. І. Богуна, 11 знаходиться в межах історичного ареалу в м. Львові, а отже сама земля є обєктом історико-культурної спадщини, містить історичний та археологічний шар, а тому перебуває під захистом держави, знаходиться в охоронних зонах памяток архітектури місцевого значення, що оточують земельну ділянку на вул. І. Богуна, 11: буд. №11а, 13, 15 по вул. І. Нечуй-Левицького, буд. №9,11 по вул. І. Котляревського. Згідно Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць, в охоронних зонах здійснюється реставрація та реабілітація памяток, забезпечується охорона традиційного характеру середовища, усунення споруд і насаджень, які порушують традиційний характер середовища, відтворення втрачених цінних обєктів. Нове будівництво можливе тільки у виняткових випадках за проектами, погодженими в порядку, визначеному законодавством. Проте, не маючи необхідних дозволів та погоджень, ТОВ «ЄвроЛьвів» розпочало проведення будівельних робіт.
		В судовому засіданні 01.11.2016р. представником позивача подано заяву про залучення Відділу Держгеокадастру у м. Львові до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача. Свою заяву позивач мотивує тим, що в разі задоволення позовних вимог щодо визнання недійсним певних пунктів договору, саме на Відділ Держгеокадастру у м. Львові будуть покладені повноваження з реєстрації вказаного договору, а тому рішення по справі матиме безпосередній вплив на права та інтереси вказаного органу. Крім того, на думку позивача, залучення Відділу Держгеокадастру є необхідним з метою отримання відомостей щодо зміни цільового призначення земельної ділянки.
		Представник відповідача проти вказаної заяви заперечила. Третя особа вирішення вказаної заяви поклала на розгляд суду.
		Розглянувши подану заяву, суд не знаходить підстав для її задоволення з огляду на наступне.
		Відповідно до ст. 27 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора.
		Як зазначено в абз.5 п.1.6 Постанови Пленуму ВГСУ №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» що ж до наявності юридичного інтересу у третьої особи, то у вирішенні відповідного питання суд має з'ясовувати, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому.
		Враховуючи викладене суд зазначає, що прийняте рішення в даній справі не матиме безпосередній вплив, в розумінні ст. 27 ГПК України, на права та обовязки Відділу Держгеокадастру у м. Львові. Тобто прийняте рішення не покладатиме на вказаний Відділ нових обовязків та не змінюватиме чи позбавлятиме наявних прав та обовязків, оскільки вчинення Відділом Держгеокадастру у м. Львові певних дій на підставі рішення суду передбачено положеннями чинного законодавства України. Також не передбачено необхідності залучення Відділу Держгеокадастру у м. Львові у справу в якості третьої особи з метою отримання відомостей щодо зміни цільового призначення земельної ділянки.
		Крім цього, в судовому засіданні 01.11.2016р. представником позивача заявлено клопотання про витребування доказів, а саме:
		- клопотання від 18.10.2016р., в якому позивач просить витребувати у відповідача історико-архітектурний опорний план м. Львова, затверджений та погоджений у встановленому законом порядку; відомості щодо того чи зверталася Львівська міська рада до Міністерства культури України для погодження меж історичних ареалів м. Львова; відомості та докази щодо встановлення та закріплення на місцевості меж історичного ареалу м. Львова та визначення меж та режимів використання історичного ареалу м. Львова; відомості та докази щодо віднесення земельних ділянок, розташованих в межах історичного ареалу м. Львова до земель історико-культурного призначення в порядку, визначеному Земельним кодексом України;
		- клопотання від 18.10.2016р. про витребування в Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради копії облікової документації щодо належності до обєктів культурної спадщини  житлових будинків по вул. Котляревського, 13, Нечуя-Левицького, 13 у м. Львові, ОСОБА_6, 13 та по вул. Котляревського, 11, 15 у м. Львові; про витребування у Відділу охорони культурної спадщини та культурних цінностей Львівської обласної державної адміністрації відомості та докази щодо належності будинків, які оточують обєкт забудови до памяток культурної спадщини місцевого значення (копії облікової документації щодо належності до обєктів культурної спадщини  житлових будинків по вул. Котляревського, 13, Нечуя-Левицького, 13 у м. Львові, ОСОБА_6, 13 та по вул. Котляревського, 11, 15 у м. Львові);
		- клопотання від 01.11.2016р. про витребування у Відділу Держземагенства у місті Львові належним чином засвідчений примірник проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ «ЄвроЛьвів» для розміщення житлового будинку з вбудованими торгово-офісними приміщеннями по вул. Богуна, 11 у м. Львові.
		Представники відповідача та третьої особи проти заявлених клопотань заперечили.
		Розглянувши заявлені клопотання про витребування доказів, суд не знаходить підстав для їх задоволення, з огляду на наступне.
		Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процес.
		Сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, що перешкоджають його наданню; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; 4) обставини, які може підтвердити цей доказ (ст. 38 ГПК України).
		Таким чином, з наведеного вбачається, що господарський суд може за клопотанням сторони витребувати документи у випадку неможливості їх самостійно надати, якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми (на вказаному наголошує Пленум ВГСУ в п.2.1 Постанови №18 від 26.12.2011р.). Слід звернути увагу на те, що згідно положень ст.38 ГПК України витребування доказу є правом, а не обов'язком суду. Суд вправі відхилити клопотання про витребування доказу, якщо цей доказ не стосується справи або недопустимий, а також якщо певні обставини підтверджено іншими доказами, які є в матеріалах справи.
		В даній справі суд приходить до висновку про необхідність відхилення клопотань про витребування доказів, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів, необхідних для правильного вирішення справи. Крім цього, частину доказів, які позивач просить витребувати не стосується предмету спору.
		Так, в матеріалах справи міститься копія проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ «ЄвроЛьвів» для розміщення житлового будинку з вбудованими торгово-офісними приміщеннями по вул. Богуна, 11 у м. Львові належним чином завірена Львівською міською радою. А тому відсутня необхідність у витребуванні цієї документації у Відділу Держземагенства у місті Львові.
		Крім цього, в матеріалах справи наявним є лист Міністерства культури України №512/10/55-16 від 06.06.2016р. в якому зазначено, що науково-проектна документація з визначенням меж та режимів використання історичних ареалів міста Львова центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, відповідно до вимог законодавства України у сфері охорони культурної спадщини, не погоджена. Однак, схема меж історичного ареалу та зон регулювання забудови міста Львова, затверджена рішенням Львівського міськвиконкому від 09.12.2005р. №1311. Враховуючи наявність цього листа, а також інших доказів у справі, клопотання позивача від 18.10.2016р. про витребування відомосте щодо того чи зверталася Львівська міська рада до Міністерства культури України для погодження меж історичних ареалів м. Львова; відомостей та доказів щодо встановлення та закріплення на місцевості меж історичного ареалу м. Львова та визначення меж та режимів використання історичного ареалу м. Львова є безпідставним та не підлягає відхиленню.
		Крім цього, враховуючи наявність в матеріалах справ листа Управління охорони історичного середовища в якому зазначено про належність до обєктів культурної спадщини  житлових будинків по вул. Котляревського, 13, Нечуя-Левицького, 13 у м. Львові, ОСОБА_6, 13 та по вул. Котляревського, 11, 15 у м. Львові, а також те, що предметом даного розгляду є визнання частково недійсним договору оренди землі, а не правомірність чи неправомірність належності вказаних будинків до обєктів культурної спадщини, суд відмовляє в задоволенні клопотання про витребування копії облікової документації на вказані будинки.
		Також в судовому засіданні 01.11.2016р. представником позивача заявлено усне клопотання про відкладення розгляду справи з метою надання можливості ознайомитися із письмовими поясненнями третьої особи та її заявою про застосування строків позовної давності.
		Вказане клопотання судом відхиляється з огляду на наступне.
		Статтею 4-3 ГПК України передбачено, що господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. Натомість, положеннями ч.3 ст.22 ГПК України також передбачено, що сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
		Як вбачається з матеріалів справи, заява третьої особи про застосування позовної давності була подана в суд ще 24.10.2016р. Відтак представник позивача не була позбавлена можливості ознайомитися із вказаною заявою до судового засідання призначеного на 01.11.2016р. Разом з тим, вказаним правом остання не скористалася. З приводу пояснень третьої особи, то зі змістом цих пояснень представник позивача ознайомилася в судовому засіданні, оскільки такі були озвучені представником третьої особи. За результатами заслуховування пояснень, представник позивача не була позбавлена можливості наводити свої доводи та заперечення на них, ставити третій особі та її представнику питання. А тому суд вважає, що ним було створено сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і підстави для відкладення розгляду справи відсутні.
		Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
		ВСТАНОВИВ:
		28.01.2010р. Львівською міською радою прийнято ухвалу №3179, відповідно до якої ТОВ «ЄвроЛьвів» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано в оренду ТОВ «ЄвроЛьвів» земельну ділянку площею 0,060 га на вул. І. Богуна, 11 терміном на 10 років для розміщення житлового будинку з вбудованими торгово-офісними приміщеннями, перевівши із земель, що ненадані у власність або користування до земель житлової та громадської забудови, за функцією використання землі комерції.
		07.06.2010р. між Львівською міською радою (Орендодавцем) та ТОВ «ЄвроЛьвів» (Орендарем) укладено договір оренди землі (надалі  Договір), за яким у строкове, платне користування відповідача було передано земельну ділянку по вул. І. Богуна, 11, загальною площею 0,0600 га, кадастровий номер 4610136900:03:001:0038 з цільовим призначенням  землі громадської та житлової забудови. Земельна ділянка передана для розміщення житлового будинку з вбудованими торгово-офісними приміщення. 
		Згідно п. 8 Договору, такий укладений на 10 років і діє до 28.01.2020р.
		Умови збереження стану обєкта оренди  самовільна забудова земельної ділянки, що передається в оренду, забороняється (п. 16 Договору).
		У відповідності до п. 24, 27 Договору, на орендовану земельну ділянку встановлено обмеження (обтяження) та інші права третіх осіб. Згідно висновку управління охорони історичного середовища Львівської міської ради щодо проекту землеустрою відведення земельної ділянки від 15.12.2009 року №04/4844, забороняється: проведення будь  яких земляних робіт без погодження з УОІС; проведення інженерних і гідро-інженерних робіт, що ведуть до зниження рівня грунтових вод; забруднення території хімічними та іншими речовинами, технічними та стічними водами, іншими відходами, розташування та експлуатація обєктів, що негативно впливають на збереження культурного шару; проведення самовільних земляних робіт.
		В п. 32 Договору сторонами погоджено, що орендар земельної ділянки зобовязаний приступити до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим у встановленому законом порядку; виконувати встановлені щодо обєкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі; дотримуватися режиму використання земель історико-культурного призначення; у пятиденний строк після державної реєстрації договору оренди земельної ділянки комунальної власності надати копію договору відповідному органу державної податкової служби. 
		На думку позивача, п. 27 та п. 32 в частині дотримання режиму використання земель історико-культурного призначення встановлюють додаткові обмеження та обтяження, які не відповідають вимогам містобудівного законодавства, оскільки стосуються земель історико-культурного призначення, натомість між позивачем та відповідачем укладено договір оренди щодо земельної ділянки з цільовим призначенням  землі житлової та громадської забудови, а тому зазначені пункти слід визнати недійсними, як такі, що вчинені під впливом помилки та не відповідають вимогам закону.
		Встановивши наведені обставини справи, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
		У відповідності до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
		Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 ЦК України).
		Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
		За ст. 180 ГК України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
		Відповідно до ч. 1, 3 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
		Так, ч. 1 ст. 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		Положеннями ч. 1 ст. 229 ЦК України встановлено, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
		Як зазначив Пленум ВГС України в п. 3.9. постанови від 29.05.2013р. №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» під помилкою слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною правочину предмета чи інших істотних умов останнього, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна вважати, що правочин не було б вчинено. Помилка повинна мати істотне значення, зачіпати природу правочину або такі якості його предмета, які значно знижують можливість його використання за призначенням. При цьому істотною вважається така помилка, наслідки якої неможливо усунути або їх усунення вимагає значних витрат від особи, що помилилася, - з урахуванням її майнового становища, характеру діяльності тощо. Обставини, з приводу яких помилилася особа, мають бути наявними на час вчинення правочину. Обов'язок доведення відповідних обставин покладається на позивача. Не вважається помилкою щодо якості продукції (товару, іншого майна) неможливість її використання або утруднення в її використанні, які сталися після виконання хоча б однією з сторін зобов'язань, що виникли з правочину, і не пов'язані з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка у мотивах правочину (тобто в обставинах, у зв'язку з якими особа вчиняє правочин) або незнання стороною правочину норм законодавства.
		Як вбачається з позовної заяви та підтверджувалося представником в судовому засіданні, позивач просить суд визнати недійсними оскаржувані пункти договору, як такі, що укладені під впливом помилки, оскільки при підписанні оспорюваного договору, позивач вважав, що укладає з органом місцевого самоврядування договорів користування земельною ділянкою для розміщення житлового будинку з вбудованими торгово-офісними приміщеннями, а не договір оренди земельної ділянки історико-культурного призначення.
		З цього приводу суд зазначає наступне.
		Відповідно до ст. 93 ЗК України (в редакції, чинній на момент укладення договору) право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
		Договір оренди землі  це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст. 13 ЗУ «Про оренду землі»).
		Статтею 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
		Положеннями ст. 123 ЗК України передбачалося, зокрема, що особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідної сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації. 
		У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). 
		Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. 
		Розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки подається Комісії з розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою. 
		Комісія протягом трьох тижнів з дня одержання проекту надає відповідному органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування свій висновок щодо погодження проекту або відмови у його погодженні. У разі відмови у погодженні проекту він повертається заявнику у зазначений у цій частині строк. 
		Підставою відмови у погодженні проекту може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. 
		У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов'язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається Комісією до відповідного органу земельних ресурсів для здійснення такої експертизи відповідно до закону. 
		Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про надання земельної ділянки у користування. 
		Рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються: 
		затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; 
		вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності); 
		надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва. 
		Підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. 
		Згідно ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.
		Таким чином, з наведеного вбачається, що для укладення договору оренди землі сторонами цього договору повинно бути здійснено комплекс підготовчих дій, а саме: волевиявлення відповідача, як майбутнього орендаря, на його укладення реалізується шляхом подання відповідної заяви про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, та в подальшому виготовлення та подання самого проекту на затвердження, а волевиявлення позивача, як майбутнього орендодавця, реалізується шляхом прийняття рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою та в подальшому прийняття рішення про затвердження проекту землеустрою і надання земельної ділянки в користування. Після цього сторонами безпосередньо укладається договір оренди землі.
		В матеріалах справи міститься проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ «ЄвроЛьвів» для розміщення житлового будинку з вбудованими торгово-офісними приміщеннями по вул. Богуна, 11 у м. Львові, виготовлений ПП «Леополіс-Клуб» на замовлення позивача (а.с.161-264). Вказаний проект складається з Книги-1: «Матеріали погодження місця розташування земельної ділянки» та Книги-2: «Матеріали проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для зміни її цільового призначення».
		Як вбачається з наявного у вказаному проекті попереднього висновку Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради щодо можливості відведення земельної ділянки від 01.07.2009р. №04/2776, таким встановлено вимоги щодо відведення ТОВ «ЄвроЛьвів» земельної діянь площею 0,0600 га по вул. І. Богуна, 11 у м. Львові. Зокрема, зазначено, що відведення для цілей забудови можливе лише на підставі висновків історико-містобудівного обґрунтування, погодженого Державною службою з питань національної культурної спадщини після узгодження його з УОІС; надання дозволу і вимог на розроблення проекту відведення земельної ділянки для цілей забудови необхідно провести одночасно з наданням дозволу на розроблення містобудівного обґрунтування; відвід земельної ділянки під будівництво можливий за наявності позитивних висновків археологічної експертизи, після її попереднього археологічного обстеження; проект відведення земельної ділянки повинен бути погоджений у Державній службі з питань національної культурної спадщини після отримання висновку УОІС; містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки історико-містобудівного обґрунтування необхідно затвердити разом із затвердженням проекту відведення земельної ділянки. 
		Як слідує з вказаного висновку, вимоги щодо відведення земельної ділянки зумовлені насамперед тим, що земельна ділянка знаходиться в історичному ареалі міста та розташована в межах території зони обмеженого використання.
		Експертний висновок щодо наявності (відсутності) памяток археології від 15.12.2009р. №0031-09-ЕЛ свідчить про те, що земельна ділянка площею 0,06 га по вул. І. Богуна, 11 у м. Львові дійсно розташована в межах історичного ареалу м. Львова.  Також у даному висновку йдеться про те, що проект землеустрою може бути погоджений органом охорони культурної спадщини за умови забезпечення археологічного нагляду під час виконання земляних та будівельно-монтажних робіт нульового циклу.
		15.12.2009р. Управлінням охорони історичного середовища Львівської міської ради підготовлено для ТОВ «ЄвроЛьвів» Висновок щодо проекту землеустрою відведення земельної ділянки №04/4844, згідно котрого позивачу погоджено проект землеустрою відведення земельної ділянки площею 0,060 га по вул. І. Богуна, 11 у м. Львові в оренду на 10 років для розміщення житлового будинку з вбудованими торгово-офісними приміщеннями. У висновку Управління охорони історичного середовища вказало, що відповідно до п. ІІІ.2.1. «Зон охорони та режимів використання обєктів археологічної спадщини на території історичного центру м. Львова», затв. рішенням ЛМР від 23.03.2006р. №423, нове будівництво у зоні «Б» дозволяється тільки у випадку проведення попередніх археологічних досліджень, за умови, що площа розкопу має бути більшою від розмірів майбутнього котловану на 2-3 м. Пунктом ІІІ.2.3. «Зон охорони та режимів використання обєктів археологічної спадщини на території історичного центру м. Львова», затв. рішенням ЛМР від 23.03.2006р. №423 забороняється: проведення будь  яких земляних робіт без погодження з УОІС; проведення інженерних і гідро-інженерних робіт, що ведуть до зниження грунтових вод; забруднення території хімічними та іншими речовинами, технічними та стічними водами, іншими відходами, розташування та експлуатація обєктів, що негативно впливають на збереження культурного шару; проведення самовільних земляних робіт. Серед іншого, у висновку зазначено, що роботи з нового будівництва та реконструкції будівель та споруд у історичному ареалі міста Львова можуть проводитись за умови отримання дозволів та узгоджень відповідно до вимог чинного законодавства.
		Таким чином, вище перелічені документи (які в свою чергу являються частиною проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по вул. І. Богуна, 11 у м. Львові та зокрема, розділу «Містобудівне обгрунтування») достеменно підтверджують те, що позивач як майбутній орендар земельної ділянки та юридична особа на замовлення якої розроблявся та затверджувався проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки був ознайомлений з усіма умовами відведення земельної ділянки та умовами її використання. А тому, твердження позивача, що при укладенні договору оренди землі він помилявся щодо умов користування земельною ділянкою є повністю безпідставним та спростовується матеріалами справи.
		В силу положень ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. 
		Станом на момент укладення між сторонами договору оренди землі від 07.06.2010р., ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» (в редакції від 01.01.2010р.) передбачала такі істотні умови договору оренди, зокрема,  умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду, а також існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки. 
		Як вбачається із оскаржуваних пунктів, положення пункту 27 та 32 Договору щодо використання спірної земельної ділянки повністю відповідають висновкам та вказівкам Комісії з розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою, наданих у відповідності до ст. 186-1 ЗК України. Вказані висновки є частиною проекту відведення земельної ділянки, який в свою чергу, у відповідності до ст.15 ЗУ «Про оренду землі» є невідємною частиною договору оренди. Без відповідних висновків та вказівок комісія б відмовила в погодженні документації із землеустрою, що мало б наслідком не укладення Договору оренди. Як зазначила представник позивача, останнім в судовому порядку не оскаржувався Висновок Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради №04/4844 від 15.12.2009р.
		Відповідно до ст.217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
		Враховуючи викладене, з огляду на те, що без істотних умов договору, закріплених в пунктах 27 та 32 цього Договору, він не був би укладений, відтак відсутні правові підстави для визнання положень цих пунктів недійсними.
		З приводу тверджень позивача про неналежність орендованої земельної ділянки до земель історико-культурного призначення, то суд зазначає наступне.
		Відповідно до ст. 53 ЗК України до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані, зокрема, історико-культурні заповідники, музеї-заповідники, меморіальні парки, меморіальні (цивільні та військові) кладовища, могили, історичні або меморіальні садиби, будинки, споруди і пам'ятні місця, пов'язані з історичними подіями; архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри, квартали, площі, залишки стародавнього планування і забудови міст та інших населених пунктів, споруди цивільної, промислової, військової, культової архітектури, народного зодчества, садово-паркові комплекси, фонова забудова.
		Навколо історико-культурних заповідників, меморіальних парків, давніх поховань, архітектурних ансамблів і комплексів встановлюються охоронні зони з забороною діяльності, яка шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання цих земель (ст. 54 ЗК України).
		Відповідно до ч. 3 ст. 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» (в редакції від 15.12.2009р.) на охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам'яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.
		Постановою КМУ «Про затвердження Списку історичних населених місць України» №878 від 26.07.2001р. затверджено список історичних населених місць України, до котрих відноситься і Львів.
		Як вбачається з листа Управління охорони історичного середовища №04-2266 від 16.09.2015р. орендована позивачем земельна ділянка на вул. І.Богуна, 11 розташована на території історичного ареалу міста Львова, межі якого встановлено Рішенням виконкому Львівської міської ради №1311 від 09.12.2005р. «Про затвердження меж історичного ареалу та зони регулювання забудови м. Львова».
		На підставі вказаного листа Управління охорони історичного середовища матеріалів, а також інших матеріалів справи судом встановлено, що вказана земельна ділянка межує з наступними памятниками архітектури місцевого значення:
		- будинок №11 на вул. Нечуя-Левицького у м. Львові включено в перелік памяток містобудування і архітектури місцевого значення Львівська область, згідно з рішенням виконкому Львівської обласної ради народних депутатів «Про взяття під охорону держави споруд Львівської області, що мають наукову, історичну, містобудівельну і художню цінність» від 28.01.1986р. №130. Охоронний №607;
		-   будинок №11а на вул. Нечуя-Левицького у м. Львові включено в перелік памяток містобудування і архітектури місцевого значення Львівська область, згідно з рішенням виконкому Львівської обласної ради народних депутатів «Про взяття під охорону держави споруд Львівської області, що мають наукову, історичну, містобудівельну і художню цінність» від 28.01.1986р. №130. Охоронний №608;
		- будинок №13 на вул. Нечуя-Левицького у м. Львові включено в перелік памяток архітектури місцевого значення Львівська область, згідно з рішенням виконкому Львівської обласної ради народних депутатів «Про взяття під охорону держави споруд Львівської області, що мають наукову, історичну, художню і містобудівельну цінність» від 17.07.1990р. №227. Охоронний №1315;
		- будинок №9 на вул. Котляревського у м. Львові включено в перелік памяток архітектури місцевого значення Львівська область, згідно з рішенням виконкому Львівської обласної ради народних депутатів «Про взяття під охорону держави споруд Львівської області, що мають наукову, історичну, художню і містобудівельну цінність» від 17.07.1990р. №227. Охоронний №1265;
		- будинок №11 на вул. Котляревського у м. Львові включено в перелік памяток архітектури місцевого значення Львівська область, згідно з рішенням виконкому Львівської обласної ради народних депутатів «Про взяття під охорону держави споруд Львівської області, що мають наукову, історичну, художню і містобудівельну цінність» від 17.07.1990р. №227. Охоронний №1266;
		- будинок №15 на вул. Котляревського у м. Львові включено в перелік памяток архітектури місцевого значення Львівська область, згідно з рішенням виконкому Львівської обласної ради народних депутатів «Про взяття під охорону держави споруд Львівської області, що мають наукову, історичну, художню і містобудівельну цінність» від 22.11.1988р. №393. Охоронний №933;
		Відповідно до п.2 Прикінцевих положень ЗУ «Про охорону культурної спадщини» Об'єкти, включені до списків (переліків) пам'яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР "Про охорону і використання пам'яток історії та культури", визнаються пам'ятками відповідно до цього Закону.
		Таким чином, будинки №11, 11-а, 13 на вул. І.Нечуя-Левицького, №9, 11, 15 на вул. І ОСОБА_5 є памятками культурної спадщини і щодо них встановлено охоронні зони зі спеціальним режимом їх використання. А тому, суд приходить до висновку, що і орендована позивачем земельна ділянка належить до земель історико-культурного призначення і щодо неї діє законодавство України про охорону культурної спадщини. Покликання позивача на невинесення внатурі меж історичного ареалу м. Львова не заслуговують на увагу, оскільки бездіяльність органу місцевого самоврядування не впливає на визначення правового режиму використання земель історико-культурного призначення, які відповідно до ст.150 ЗК України відносяться до особливо цінних земель, і режим використання котрих встановлено чинним законодавством України.
		З огляду на все викладене вище, позовні вимоги позивача є безпідставними та підлягають залишенню без задоволення.
		З приводу поданої третьою особою заяви про застосування строку позовної давності  від 24.10.2016р., то суд не бере вказану заяву до уваги, оскільки згідно ст.267 ЦК України, суд може застосувати позовну давність лише за заявою сторони у справі, а не третьої особи. Крім цього, суд не застосовує позовну давність, у випадку якщо приходить до висновку, що в позові слід відмовити у звязку з безпідставністю позовних вимог.
		Судовий збір відповідно до положень ст. 49 ГПК України залишається за позивачем.
		Керуючись ст.ст.  4-3,  12, 27, 33,  34,  43,  49,  82-85   Господарського процесуального кодексу України, суд -
		ВИРІШИВ:
		 
		1.                 В позові відмовити повністю.
		2.Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 85 ГПК України та може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 91-93 ГПК України.
		 
		В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення складено та підписано 03.11.2016р.
		 
		 
		 
		Суддя                                                                         Крупник Р.В.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...