Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 199/9770/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 17.02.2024. Забезпечено надання загального доступу: 19.02.2024.
Дата набрання законної сили: 15.02.2024
Номер судового провадження: 61-9350ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		15 лютого 2024 року
		м. Київ
		 
		справа № 199/9770/21
		провадження № 61-9350 св 23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ; 
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - на рішення Амур-Нижньодніпровського суду м. Дніпропетровська                         від 14 листопада 2022 року у складі судді Руденко В.В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1.              Описова частина 
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
		 
		Позовна заява обґрунтована тим, що з 06 грудня 2002 року вона перебувала з ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, у якому народилися діти: ІНФОРМАЦІЯ_5 року- ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - ОСОБА_5 . Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 липня 2018 року шлюб між нею та ОСОБА_2 розірвано. 
		За час перебування у шлюбі сторонами було придбано квартиру АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Шостою Дніпропетровської державною нотаріальною конторою 23 грудня 2005 року за реєстровим № 3-9038. Вказане майно було зареєстровано за ОСОБА_2 .
		Згоди щодо поділу нерухомого майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, сторони не дійшли.
		Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд визнати об`єктом спільної сумісної власності подружжя квартиру АДРЕСА_2 , що складається із: 1 - передпокій; 2 - житлова; 3 - ванна, 4 - житлова, 5 - туалет, 6 - кухня, 7 - житлова, 8 - коридор, 9 - кладова, І, ІІ - лоджія, житловою площею 35, 7 кв. м, загальною площею, 71, 1 кв. м, придбану на підставі договору купівлі-продажу від 23 грудня 2005 року, посвідченого Шостою Дніпропетровської державною нотаріальною конторою за реєстровим № 3-9038; визнати за нею право власності на 1/2 частину вказаної квартири; стягнути судові витрати на правничу допомогу.
		 
		Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції та апеляційної інстанцій
		 
		Рішенням Амур-Нижньодніпровського суду м. Дніпропетровська від 14 листопада 2022 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду                              від 21 лютого 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 07 грудня 2021 року, а саме: скасовано заборону ОСОБА_2 та будь-яким іншим особам, у тому числі суб`єктам державної реєстрації прав та державним реєстраторам прав на нерухоме майно, вчиняти будь-які дії щодо відчуження, у тому числі шляхом укладення договору купівлі-продажу, дарування, міни, іпотеки, передачі в оренду, 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 . 
		Вирішено питання розподілу судових витрат.
		 
		Суди виходили із того, що спірна квартира АДРЕСА_1 не належить до спільної сумісної власності подружжя, оскільки хоча і була придбана відповідачем у період шлюбу з позивачкою, але за особисті кошти відповідача у розмірі 76 589 грн, отримані ним від продажу належних йому на підставі договору дарування від 02 жовтня 2004 року 40/100 частин домоволодіння АДРЕСА_3 . 
		 
		 
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		У червні 2023 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Амур-Нижньодніпровського суду м. Дніпропетровська від 14 листопада 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 лютого 2023 року й ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити. 
		 
		Підставами касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказує, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 344/12623/20, від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15 тощо (пункт 1 другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової  палати Касаційного цивільного суду від 07 липня 2023 року касаційне провадження у справі відкрито, витребувано цивільну справу № 199/9770/21 із Амур-Нижньодніпровського суду                       м. Дніпропетровська.
		 
		У липні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду. 
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція спільності права власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини або чоловіка потребує доведення. Відповідач не звертався до суду з позовом про визнання спірної квартири своєю особистою приватною власністю, рішення суду щодо цього відсутнє.
		Судами не враховано, що договір купівлі-продажу спірної квартири від 23 грудня 2005 року укладався з дозволу позивачки та в інтересах сім`ї, у цьому договорі не зазначено, що квартира відчужується на підставі угодипро залік зустрічних вимог за договором купівлі-продажу частини домоволодіння АДРЕСА_3 , укладеним між відповідачем і ТОВ «Житлобудінвест». При цьому сам по собі факт укладення угоди між відповідачем і ТОВ «Житлобудінвест» не свідчить про те, що спірна квартира куплена не в інтересах сім`ї та саме за кошти, отримані від продажу належного відповідачу нерухомого майна. 
		 
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
		 
		У серпні 2023 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судами допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		З 06 грудня 2002 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду                                                        м. Дніпропетровська від 16 липня 2018 року у справі № 199/8906/17 було розірвано. Вказаним рішенням суду встановлено, що шлюбні відносини між сторонами фактично припинені з липня 2013 року. Рішення суду набрало законної сили (а. с. 6, 12, т. 1).
		 
		Від шлюбу сторони мають двох дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а. с. 15, 16, т. 1).
		 
		Відповідно до договору дарування від 02 жовтня 2004 року ОСОБА_6 подарувала, а ОСОБА_2 прийняв у дар 40/100 частин домоволодіння АДРЕСА_3 . Договір посвідчений державним нотаріусом Четвертої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Лебеденко Н. С. (а. с. 51, т. 1).
		 
		23 грудня 2005 року між ТОВ «Житлобудінвест» (продавцем) та ОСОБА_2 (покупцем) було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Договір посвідчений державним нотаріусом Шостої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Драпатою О. М. Вартість квартири становить 76 589 грн (а. с.48, 49, т. 1).
		 
		У пункті 2 цього договору зазначено, що покупець ОСОБА_2 купує зазначену квартиру за згодою дружини ОСОБА_1 (заяву засвідчено нотаріально Шостою Дніпропетровською держнотконторою ІНФОРМАЦІЯ_4 ).
		 
		Цього ж дня, 23 грудня 2005 року, між ОСОБА_2 (продавцем) та ТОВ «Житлобудінвест» (покупцем) було укладено договір купівлі-продажу 40/100 частин домоволодіння АДРЕСА_3 . Договір посвідчений державним нотаріусом Шостої Дніпропетровської державної нотаріальної контори                               Драпатою О. М. Вартість об`єкта продажу становить 76 589 грн (а. с. 98, 99, т. 1).
		Крім того, 23 грудня 2005 року між ТОВ «Житлобудінвест» та ОСОБА_2 було укладено угоду про залік зустрічних вимог, відповідно до якої заліковані зустрічні вимоги сторін по сплаті згідно укладених договорів купівлі-продажу, а саме: вимоги ТОВ «Житлобудінвест» до ОСОБА_2 на суму 76 589 грн по сплаті квартири АДРЕСА_1 за договором купівлі-продажу від 23 грудня 2005 року, та вимоги ОСОБА_2 до ТОВ «Житлобудінвест» на суму 76 589 грн по сплаті 40/100 частин в домоволодінні АДРЕСА_3 за договором купівлі-продажу від 23 грудня 2005 року (а. с. 102, т. 1).
		 
		Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданого КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації», право власності на квартиру АДРЕСА_1 з 24 січня 2006 року зареєстроване за ОСОБА_2 (а. с. 50, т. 1).
		 
		Згідно довідки від 10 січня 2020 року № 316 про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4                                                  та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а. с. 14, т. 1).
		 
		2.              Мотивувальна частина 
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,                             є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - задоволенню не підлягає.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		 
		Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
		 
		Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
		 
		Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
		За частиною першою статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
		 
		Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте в шлюбі неодноразово була предметом розгляду Верховним Судом та практика вирішення зазначеного питання є сталою.
		 
		За статями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
		 
		Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.
		 
		Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
		 
		Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.
		 
		Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 13 березня 2019 року у справі № 334/9028/15-ц.
		 
		Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
		 
		Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
		 
		Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про те, що квартира АДРЕСА_1 не належить до спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , оскільки придбана за особисті кошти відповідача, а тому не може бути предметом поділу подружжя.
		 
		У справі, що переглядається, судами встановлено, що на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 02 жовтня 2004 року ОСОБА_2 на праві приватної власності належали 40/100 частин домоволодіння АДРЕСА_3 .
		 
		Спірна квартира АДРЕСА_1 придбана ОСОБА_2 23 грудня 2005 року на підставі укладеного з ТОВ «Житлобудінвест» та нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу. Вартість квартири сторонами договору визначена у 76 589 грн.
		 
		Того ж дня, 23 грудня 2005 року, на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу ОСОБА_2 відчужив ТОВ «Житлобудінвест» належні йому 40/100 частин домоволодіння АДРЕСА_3 , вартість яких сторонами договору визначена у 76 589 грн. 
		 
		Крім того, 23 грудня 2005 року між ТОВ «Житлобудінвест» та ОСОБА_2 було укладено угоду про залік зустрічних вимог, відповідно до якої заліковані зустрічні вимоги сторін по сплаті згідно укладених договорів купівлі-продажу, а саме: вимоги ТОВ «Житлобудінвест» до ОСОБА_2 на суму 76 589 грн по сплаті квартири АДРЕСА_1 за договором купівлі-продажу від 23 грудня 2005 року, та вимоги ОСОБА_2 до ТОВ «Житлобудінвест» на суму 76 589 грн по сплаті 40/100 частин в домоволодінні АДРЕСА_3 за договором купівлі-продажу від 23 грудня 2005 року.
		 
		Суду не надано належних доказів на підтвердження того, що спірна квартира придбавалася ОСОБА_2 саме у спільну сумісну власність подружжя та в інтересах сім`ї, що спростовує доводи касаційної скарги в цій частині. 
		 
		Суди також встановили, що вказані договори від 23 грудня 2005 року на час розгляду справи є чинними та не оспорювалися, зокрема, позивачкою.
		 
		На підставі викладеного суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що ОСОБА_2 спростував презумпцію спільності права власності подружжя на спірну квартиру, яка набута у період шлюбу.
		 
		Враховуючи викладене, правильними є висновки судів про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання квартири АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя та визнання за нею права власності на 1/2 частини цієї квартири, оскільки вказане майно хоча і набуто за час шлюбу, але за кошти, які належали відповідачу особисто від продажу належних йому на підставі договору дарування 40/100 частин домоволодіння АДРЕСА_3 .
		 
		Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
		 
		Порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої,                   так і судом апеляційної інстанцій.
		 
		Таким чином, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, і суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
		 
		Посилання касаційної скарги на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду, є безпідставним, оскільки висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених заявником у касаційній скарзі постановах.
		 
		Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами першої та апеляційної інстанцій, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - залишити без задоволення.
		 
		Рішення Амур-Нижньодніпровського суду м. Дніпропетровська від 14 листопада 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 лютого 2023 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                     О. М. Осіян
		                                                                                              О. В. Білоконь
		                                                                                              Н. Ю. Сакара

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...