Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 447/3095/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи окремого провадження; Справи про видачу і продовження обмежувального припису.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 12.03.2024. Забезпечено надання загального доступу: 12.03.2024.
Дата набрання законної сили: 05.03.2024
Номер судового провадження: 61-8149ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                  
		 
		05 березня 2023 року
		м. Київ
		 
		справа № 447/3095/22
		провадження № 61-8149св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,
		 
		учасники справи:
		заявник -  ОСОБА_1 ,
		заінтересована особа -  ОСОБА_2 ,
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , на рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 23 грудня 2022 року у складі судді Головатого А. П. та постанову Львівського апеляційного суду від 08 травня 2023 року у складі колегії суддів             Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		ОПИСОВА ЧАСТИНА
		Короткий зміст вимог
		У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису, заінтересована особа: ОСОБА_2 .
		Заява ОСОБА_1 мотивована тим, що вона проживає разом із ОСОБА_2 у квартирі за адресою:  АДРЕСА_1 , яка належить їм на праві спільної часткової власності (по 1/3 частині). 
		Рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 12 жовтня 2010 року (справа № 2-1153/2010) шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. 
		Незважаючи на розірвання шлюбу, ОСОБА_2 робить наклепи стосовно заявниці, регулярно вчиняє домашнє насильство, погрожує фізичною розправою, чинить постійний психологічний тиск, внаслідок чого заявниця регулярно викликає працівників поліції. 
		Поліцейськими неодноразово застосовували до ОСОБА_2 термінові заборонні приписи, а саме 07 грудня 2020 року, 17 та 20 жовтня 2022 року та 15 листопада             2022 року. 
		Зазначає, що станом на момент подання заяви про видачу обмежувального припису у Миколаївському районному суді Львівської області перебуває справа про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 за статтею 173-2 КУпАП, судове засідання якої призначено на 11 січня 2023 року. 
		Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просила суд винести обмежувальний припис, яким визначити заходи тимчасового обмеження прав останнього, заборонивши ОСОБА_2 на шість місяців перебувати в місці проживання (перебування) ОСОБА_1 та наближатися на 50 м до місця проживання (перебування) ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 23 грудня 2022 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні заяви про видачу обмежувального припису.
		Відмовляючи в задоволенні заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису, суд першої інстанції виходив із недоведеності вимог про видачу обмежувального припису, зазначивши, що сам факт звернення ОСОБА_1 у поліцію із заявами про вчинення домашнього насильства з боку ОСОБА_2 не свідчить про його вчинення.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		Рішення місцевого суду оскаржено в апеляційному порядку ОСОБА_1 .  
		Постановою Львівського апеляційного суду від 08 травня 2023 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції при розгляді справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права. Місцевим судом всебічно та повно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, у судовому засіданні досліджено усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості та надано їм правильну оцінку.
		За результатами вирішення справи місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що заява ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису задоволенню не підлягає. Заявницею не підтверджено належними та допустимими доказами здійснення заінтересованою особою ОСОБА_2 впродовж тривалого часу насильницьких дій психологічного характеру стосовно заявниці. Сам по собі факт наявності термінових заборонних приписів стосовно кривдника не можуть бути безумовною підставою для застосування спеціального заходу у вигляді обмежувального припису щодо ОСОБА_2 .
		Крім того, суд звернув увагу про неможливість допущення порушення прав               ОСОБА_2 на право користування квартирою, яка є його єдиним житлом.
		Апеляційний суд вказав, що у межах цієї справи заявником не доведено наявність підстав для застосування заходу втручання у право на мирне володіння майном і обмеження права заінтересованої особи на житло, співвласником якого він є і місце його проживання в якому зареєстроване, оскільки не доведено необхідності забезпечення безпеки заявниці шляхом встановлення судом обмежувального припису у порядку, визначеному Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», як і не доведено, що таке втручання в права і свободи особи є пропорційним.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У червні 2023 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подала касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 23 грудня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 08 травня 2023 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву про видачу обмежувального припису.
		 
		АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга мотивована тим, що місцевий та апеляційний суди повно і всебічно не з`ясувалио обставини справи, суди не дослідили належним чином докази, подані сторонами у цій справі.
		Зазначає, що рішення у справі ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 673/1607/19.
		 
		Провадження у суді касаційної інстанції
		28 червня 2023 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою. 
		05 березня 2024 року у зв`язку зі звільненням у відставку судді Верховного Суду ОСОБА_4 у касаційному провадженні № 61-8149св23, здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями. Суддею-доповідачем у зазначеній справі визначено Сердюка В. В., суддями, які входять до складу колегії, визначено Карпенко С. О. та Фаловську І. М.
		Відзиву на касаційну скаргу не подано
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Встановлено, що  ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є колишнім подружжям, яке після розірвання шлюбу продовжує проживати в одній квартирі за адресою:                                 АДРЕСА_1 , що належить їм на праві спільної часткової власності по 1/3 кожному (а. с. 4).
		Звертаючись до суду із заявою про видачу обмежувального припису, заявниця стверджує, що колишній чоловік вчиняє стосовно неї домашнє насильство, зокрема погрожує їй фізичною розправою, чинить на неї психологічний тиск, у зв`язку з чим вона неодноразово зверталася до органів поліції.
		На підставі її звернень органами поліції були видані термінові заборонні приписи стосовно кривдника від 07 грудня 2020 року, 17 та 20 жовтня 2022 року, 15 листопада 2022 року.
		 
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		Позиція Верховного Суду
		Відповідно до пункту першого частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
		1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
		2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення 
		від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
		3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
		4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до положень статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
		Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
		Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
		Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
		Згідно з процесуальним законодавством сторони мають певні права та обов`язки, реалізація яких, як правило, залежить від самих учасників процесу. 
		Надання доказів на підтвердження доводів і обставини, на які позивач посилається як на підставу свої вимог, є обов`язком саме позивача, при цьому суд, за відповідним клопотанням сторони, може зобов`язати позивача надати певні докази, якщо це необхідно для забезпечення об`єктивного розгляду справи, і ненадання їх за вимогою суду або не реагування на вимогу суду є неналежним виконання процесуальних прав та свідчить про те, що позивач не вчиняє активних дій для доведення обґрунтованості своїх вимог перед судом.
		У справі, яка є предметом перегляду, заявниця посилалася на те, що її колишній чоловік вчиняє стосовно неї домашнє насильство, зокрема погрожує їй фізичною розправою, чинить на неї психологічний тиск, у зв`язку з чим вона неодноразово зверталася до органів поліції. На підставі її звернень органами поліції були видані термінові заборонні приписи стосовно ОСОБА_2 від 07 грудня 2020 року,                           17, 20 жовтня та 15 листопада 2022 року, якими останньому було заборонено у будь-який спосіб контактувати із заявницею.
		Протидія насильству у сім`ї є одним із важливих напрямів суспільного розвитку. Вона розглядається не лише як соціальна проблема, а, насамперед, як проблема захисту прав людини і, перш за все, прав жінок. При здійсненні насильства у сім`ї відбувається порушенням прав і свобод конкретної людини, що вимагає втручання з боку держави і суспільства.
		Невжиття своєчасних обмежувальних заходів щодо кривдника може призвести в подальшому до завдання шкоди здоров`ю потерпілої від насильства у сім`ї.
		Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини у вказаній сфері, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.
		Згідно з пунктами 3, 4, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
		Економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.
		Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.
		Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
		Відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належать: 1) терміновий заборонний припис стосовно кривдника;                       2) обмежувальний припис стосовно кривдника; 3) взяття на профілактичний облік кривдника та проведення з ним профілактичної роботи; 4) направлення кривдника на проходження програми для кривдників.
		Пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.
		Згідно з частиною третьою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.
		У пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.
		У постановах Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 756/3859/19 (провадження № 61-11564св19) та від 20 травня 2020 року у справі № 673/1607/19 (провадження № 61-1432св20) зроблено висновок, що «враховуючи положення Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, що виконує захисну та запобіжну функцію і спрямований на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб з огляду на наявність ризиків, передбачених зазначеним вище законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях».
		За пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).
		Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.
		Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.
		Статтею 350-6 ЦПК України передбачено, що, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або відмову в її задоволенні. У разі задоволення заяви суд видає обмежувальний припис у вигляді одного чи декількох заходів тимчасового обмеження прав особи, яка вчинила домашнє насильство, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», на строк від одного до шести місяців.
		Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. У разі ненадання запитуваної інформації суд має право розглянути справу за наявними у ній матеріалами.
		Згідно з частиною першою статті 77 та частиною першою статті 79 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
		Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		У справі, яка переглядається, на підтвердження своїх вимог заявниця надала суду копію заяви начальнику Миколаївського РВ ГУМВС України у Львівській області та начальника ГУМВС України у Львівській області, а також копії термінових заборонних приписів стосовно ОСОБА_2 від 07 грудня 2020 року, 17, 20 жовтня 2022 року та              15 листопада 2022 року.
		З наданих заявницею доказів вбачається, що колишнє подружжя проживає за однією адресою та у них склалися конфліктні відносини. 
		Разом із тим у термінових заборонних приписах відсутні відомості про вчинення фізичного або будь-якого іншого насильства стосовно заявниці. Приписи містять інформацію щодо конфлікту між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (сварки, нецензурна лайка).
		Будь-яких інших доказів на підтвердження вчинення психологічного чи будь-якого іншого насильства матеріали справи не містять.
		Заявницею не надано суду доказів того, що ОСОБА_2 притягався до адміністративної чи кримінальної відповідальності за фактами насильства в сім`ї.
		Встановивши, що у порушення вимог статей 12, 81 ЦПК України заявниця не надала суду належних і допустимих доказів на підтвердження фактів вчинення ОСОБА_2 психологічного насильства стосовно неї, а також ризиків настання насильства у майбутньому та врахувавши, що заявниця не довела обставини, на які посилалася як на підставу своїх вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису.
		Суд першої інстанції, дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про недоведеність вимог заявниці.
		Обов`язок доказування покладається на сторони. Це положення є найважливішою складовою принципу змагальності. Суд не може збирати докази за власною ініціативою. 
		Місцевий суд, з висновками якого погодився апеляційний суд, повно і всебічно дослідив і оцінив докази та встановив обставини у справі, а апеляційний суд, перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, та обґрунтовано залишив вказане рішення без змін.
		При цьому апеляційний суд зазначив, що сам по собі факт наявності термінових заборонних приписів стосовно кривдника не може бути безумовною підставою для застосування спеціального заходу у вигляді обмежувального припису стосовно ОСОБА_2 , а також обґрунтовано звернув увагу про неможливість допущення порушення права ОСОБА_2 на користування квартирою, яка є його єдиним житлом.
		У межах цієї справи заявниця не довела наявності підстав для застосування заходу втручання у право на мирне володіння майном і обмеження права заінтересованої особи на житло, співвласником якого є ОСОБА_2 і місце його проживання в якому зареєстроване, оскільки не доведено необхідність забезпечення безпеки заявниці шляхом встановлення судом обмежувального припису у порядку, визначеному Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», як і не доведено, що таке втручання у права і свободи ОСОБА_2 є пропорційним.
		Доводи заявниці про те, що рішення у справі ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 673/1607/19 (провадження                  № 61-1432св20), колегія суддів відхиляє з огляду на таке.
		Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (постанови Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 910/5394/15-г, від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16, від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11,                 від 16 січня 2019 року у справі № 757/31606/15-ц, від 19 травня 2020 року у справі              № 910/719/19, від 26 травня 2021 рокуу справі № 910/8358/19).
		Подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (постанови Верховного суду від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16, від 25 квітня 2018 року у справі № 910/24257/16).
		У справі № 673/1607/19 розглядалася заява про видачу обмежувального припису, яка задоволена місцевим судом. 
		У цій справі встановлено, що протягом 2017-2019 років ОСОБА_2 вчиняв домашнє насильство стосовно своєї дружини ОСОБА_1, у зв`язку з чим його неодноразово було притягнуто до адміністративної відповідальності. Факт вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства підтверджується постановами Деражнянського районного суду Хмельницької області від 02 жовтня 2017 року, від 29 жовтня 2018 року,                  від 17 травня 2019 року про притягнення його до адміністративної відповідальності. 
		У цій справі місцевий суд, врахувавши характер вчинених ОСОБА_2 протиправних дій, ризики їх продовження та вірогідність повторного вчинення останнім домашнього насильства, взявши до уваги відсутність у нього щирого каяття та нагальну необхідність захисту прав ОСОБА_1 від насильства у сім`ї, дійшов висновку про можливість застосування до ОСОБА_2 обмежувального припису у вигляді тимчасового обмеження його права перебувати у місці спільного проживання з постраждалою особою. 
		Рішення місцевого суду залишено без змін за результатами апеляційного та касаційного переглядів.
		Саме по собі посилання на різні постанови Верховного Суду із вказівкою про неоднакове застосування норм права у різних справах, у неподібних правовідносинах чи у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм права.
		Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.
		Підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. 
		Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
		Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
		Отже,  для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається, а судом вона (норма права) застосована без урахування такого висновку.
		Решта доводів касаційної скарги зводяться до незгоди з судовим рішенням у справі та переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.
		Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
		Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
		Апеляційний суд, переглядаючи справу у межах доводів апеляційної скарги, з урахуванням усіх конкретних обставин, надав вичерпну відповідь на всі істотні питання.
		Враховуючи вимоги статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції, у Верховного Суду відсутні підстави для перегляду оскаржених судових рішень. Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховним Судом не встановлено. 
		Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення від 21 жовтня 2010 року у справі «DIYA 97 v. UKRAINE», № 19164/04, пункт 47).
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Суд апеляційної інстанціївідповідно до вимог статті 367 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді.
		Доводи касаційної скарги про неправильне застосування місцевим та апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанції і не дають підстав для скасування оскаржених судових рішень.
		Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування судових рішень, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.
		 
		Щодо судових витрат
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		Оскільки у задоволенні касаційної скарги, на думку колегії суддів, слід відмовити, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , залишити без задоволення.
		Рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 23 грудня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 08 травня 2023 року залишити без змін. 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді В. В. Сердюк    С. О. Карпенко   І. М. Фаловська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...