Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/19631/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 30.09.2021. Зареєстровано: 03.10.2021. Забезпечено надання загального доступу: 04.10.2021.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		30 вересня 2021 року м. Київ№ 640/19631/20
		Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Маруліної Л.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу
		за позовом ОСОБА_1 
		до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України 
		про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язати вчинити дії, -
		ВСТАНОВИВ:
		ОСОБА_1 (далі також  позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Військової частини № НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі також  відповідач), в якому просить:
		- визнати протиправною бездіяльність Військової частини № НОМЕР_1 Національної гвардії України (ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 . грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій з 2015 по 2019 рік виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 28 травня 2019 року;
		- зобов`язати Військову частину № НОМЕР_1 Національної гвардії України (ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій з 2015 по 2019 рік. виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 28 травня 2019 року;
		- зобов`язати Військову частину № НОМЕР_1 Національної гвардії України (ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 . суму середнього грошового забезпечення за час затримки сплати належних ОСОБА_1 сум по день фактичного розрахунку із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплати, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
		В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що відповідачем протиправно не нараховано та не виплачено йому грошову компенсацію за відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, оскільки позивач має право на отримання зазначених коштів.
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.09.2020 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху.
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.11.2020 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
		Своїм правом щодо надання відзиву на позовну заяву відповідач не скористався.
		Згідно з частиною шостою статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
		Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, проаналізувавши положення чинного законодавства, судом встановлено наступне.
		Відповідно до посвідчення від 15.01.2015 року серії НОМЕР_4  позивачу встановлено статус учасника бойових дій.
		Згідно довідки відповідача від 28.05.2019 року №515 ОСОБА_1 проходив військову службу в період з 22.10.2002 року по 13.10.2003 року, з 04.05.2004 року по 15.01.2007 року та з 11.09.2007 року по 28.05.2019 року у Збройних Силах України, органах внутрішніх справ, внутрішніх військах МВС України та Національної гвардії України.
		Звільнений у відставку відповідно до підпункту «Б» (за станом здоров`я) пункту два частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» наказом командувача Національної гвардії України від 11.05.2019 року №73 о/с, виключений зі списків особового складу частини з 28.05.2019 року наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 28.05.2019 року №117.
		Листом відповідача від 02.07.2020 року №60/31-1159 на заяву позивача від 19.06.2020 року повідомлено, що компенсація за невикористані дні додаткової відпустки позивачу не нараховувалась, так як на сьогодні відсутній правовий механізм врегулювання питання виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» особам, звільненим з військової служби, які до виключення їх зі списків особового складу не подавали в установленому порядку рапорт на виплату компенсації.
		Листом відповідача від 10.07.2020 року №60/33-1203 на заяву позивача від 07.07.2020 року надано аналогічну відповідь, що грошова компенсація за не використану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій чинним законодавством не передбачена.
		Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
		Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
		Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Згідно частини першої статті 2 Закону України від 25.03.1992 року №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (із змінами і доповненнями) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
		У відповідності пункту 12 статті 12 Закону України від 22.10.1993 року №3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (із змінами і доповненнями) (далі також - Закон №3551) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
		Статтею 4 Закону України від 05.11.1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (із змінами і доповненнями) (далі також - Закон №504/96) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
		Відповідно до статті 16-2 Закону 504/96 учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
		Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20.12.1991 року №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (із змінами і доповненнями) (далі також - Закон №2011) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
		У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
		Абзацом 3 пункту 14 статті 10-1 Закону №2011 передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
		Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону №2011 в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
		Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011 в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
		Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011 надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
		При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у Законі України від 21.10.1993 року №3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (із змінами і доповненнями) (далі також - Закон №3543) та Законі України від 06.12.1991 року № 1932-XIІ «Про оборону України» (із змінами і доповненнями) (далі також - Закон №1932).
		За визначенням статті 1 Закону №3543 особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
		Стаття 1 Закону №1932 визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
		Крім того, в статті 1 Закону № 3543 надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
		Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски.
		Однак, Законом №2011 не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
		Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто, особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
		Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011 у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.
		Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону № 3551, пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011, статтею 16-2 Закону № 504/96.
		Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 року за № 745/32197 (далі також - Порядок № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
		Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
		Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96 та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551.
		Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30.04.2013 року у справі «Тимошенко проти України» (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту «законності», передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).
		З огляду на вищевикладене, враховуючи висновки Верховного Суду у зразковій справі, суд дійшов до висновку, що при звільненні з військової служби позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2015-2019 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
		Аналогічного висновку дійшла колегія суддів Великої Палати Верховного Суду у своїй постанові від 21.08.2019 року у зразковій справі №620/4218/18.
		Щодо посилань відповідача, які викладені в листах від 02.07.2020 року №60/31-1159 та від 10.07.2020 року №60/, на те, що виплати здійснюються тільки за відповідним рапортом військовослужбовця, суд зазначає що у відповідача відсутній обов`язок у примусовому порядку надавати військовослужбовцям додаткову відпустку за відсутності поданої ними заяви (рапорту). Однак, неподання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) не є свідченням того, що особа втратила право на використання цієї відпустки у майбутньому, оскільки з аналізу наведених вище норм права вбачається, що у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію.
		 Щодо позовних вимог в частині нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , суму середнього грошового забезпечення за час затримки сплати належних ОСОБА_1 сум по день фактичного розрахунку із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплати, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44, суд дійшов наступних.
		Згідно зі статтею 117 Кодексу законів про працю України (далі також - КЗпП): в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина перша); при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (частина друга).
		Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в постанові від 26.02.2020 року справа №821/1083/17 під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
		У даному випадку, належні суми під час звільнення позивачу не виплачені, що й стало підставою для звернення до суду для вирішення спору.
		Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13.05.2020 року у справі №810/451/17, надаючи тлумачення статті 117 КЗпП, висловила правову позицію, за якою якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
		Як уже вказувалось, за змістом частини першої статті 117 КЗпП обов`язок роботодавця перед звільненим працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП. При цьому, частина друга статті 117 КЗпП стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і звільненим працівником про належні до виплати суми та у разі вирішення такого спору на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування.
		Суд встановив, що станом на час звернення позивача до адміністративного суду із цим позовом та станом на час прийняття рішення суду, із позивачем ще не проведено кінцевого розрахунку, тобто, не виплачено грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
		Таким чином, період протиправної бездіяльності відповідача ще триває, а початком обрахунку строку звернення до адміністративного суду із вимогою про стягнення середнього грошового забезпечення за період затримки розрахунку при звільненні, буде вважатись день фактичного кінцевого розрахунку, тобто день виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
		З врахуванням наведених норм законодавства та фактичних обставин справи, суд приходить до висновку, що вимога нарахувати та виплатити суму середнього грошового забезпечення за час затримки сплати належних позивачу сум по день фактичного розрахунку із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб є передчасною, а тому задоволенню не підлягає.
		Відповідно до положень статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
		Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
		Враховуючи викладене у сукупності, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про те, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та підлягають задоволенню частково.
		Відповідно до частини п`ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		Позивача звільнено від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» як учасника бойових дій, що підтверджується доданою до позовної заяви копією відповідного посвідчення.
		Оскільки матеріали справи не містять доказів понесення сторонами судових витрат, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат та компенсації судових витрат за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, відсутні.
		Керуючись статтями 2, 72-77, 143, 241-246, 255, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
		 
		ВИРІШИВ:
		1. Адміністративний позов ОСОБА_1  задовольнити частково.
		2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини № НОМЕР_1 Національної гвардії України (ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій з 2015 по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 28 травня 2019 року.
		3. Зобов`язати Військову частину № НОМЕР_1 Національної гвардії України (ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій з 2015 по 2019 рік. виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 28 травня 2019 року;
		Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 КАС України.
		Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України:
		Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 );
		Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , 01133 м. Київ, вул. Є. Коновальця, 34).
		Повне судове рішення складено 30.09.2021 року.
		Суддя Л.О. Маруліна

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...