Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 120/2136/20-а : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 01.10.2021. Зареєстровано: 03.10.2021. Забезпечено надання загального доступу: 04.10.2021.
Дата набрання законної сили: 01.10.2021
Номер судового провадження: К/9901/21452/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		01 жовтня 2021 року 
		м. Київ
		справа № 120/2136/20-а
		адміністративне провадження № К/9901/21452/21 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		головуючого судді Мартинюк Н.М.,
		суддів Єресько Л.О., Жука А.В.,
		розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №120/2136/20-а
		за позовом ОСОБА_1 
		до Другої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур, Офісу Генерального прокурора, прокуратури Вінницької області
		про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі,
		за касаційною скаргою Вінницької обласної прокуратури
		на ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2021 року (головуюча суддя: Біла Л.М., судді: Гонтарук В.М., Курко О.П.).
		УСТАНОВИВ:
		І. Історія справи
		У травні 2020 року ОСОБА_1 пред`явив позов до Другої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур, Офісу Генерального прокурора, прокуратури Вінницької області, у якому просив:
		- визнати протиправними та скасувати рішення Другої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 9 квітня 2020 року №212 про неуспішне проходження ним атестації;
		- визнати протиправним та скасувати наказ прокурора Вінницької області від 28 квітня 2020 року №404к про звільнення його з посади прокурора відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Вінницької області та органів прокуратури;
		- поновити його на посаді прокурора відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Вінницької області та органів прокуратури з 28 квітня 2020 року. У разі початку діяльності обласної прокуратури (відповідно до редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року № 113-IX) на час постановлення рішення - поновити на відповідній посаді обласної прокуратури;
		- визнати недійсним запис від 28 квітня 2020 року № 22 про звільнення з займаної посадита органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру", зроблений на підставі наказу прокурора Вінницької області від 28 квітня 2020 року у його трудовій книжці;
		- стягнути з Прокуратури Вінницької області на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 28 квітня 2020 року до дати фактичного поновлення на посаді;
		- допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення його на посаді та органах прокуратури й стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу.
		Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 5 жовтня 2020 року позов задоволено:
		- визнано протиправним та скасовано рішення Другої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 9 квітня 2020 року №212 про неуспішне проходження атестації прокурором ОСОБА_1 ;
		- визнано протиправним та скасовано наказ Прокуратури Вінницької області від 28 квітня 2020 року № 404к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Вінницької області та органів прокуратури;
		- поновлено ОСОБА_1 у Вінницькій обласній прокуратурі на посаді рівнозначній посаді прокурора відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Вінницької області та органів прокуратури з 28 квітня 2020 року;
		- визнано недійсним запис від 28 квітня 2020 року №14 про звільнення з займаної посади та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру", зроблений на підставі наказу Прокуратури Вінницької області від 28 квітня 2020 року №404к у трудовій книжці;
		- стягнуто з Вінницької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28 квітня 2020 року до 5 жовтня 2020 року у розмірі: 120865,80 грн (сто двадцять тисяч вісімсот шістдесят п`ять гривень вісімдесят копійок).
		Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.
		Не погоджуючись з рішенням суду, Офіс Генерального прокурора та Вінницька обласна прокуратура оскаржили його в апеляційному порядку.
		Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2021 року зупинено провадження у справі №120/2136/20-а до набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України у справі № 3/116(20) за поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ.
		Постановляючи ухвалу, апеляційний суд виходив з того, що відповідачі при прийнятті спірних рішень керувалися нормами Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", конституційність якого на теперішній час є предметом розгляду Великої палати Конституційного Суду України, тому існує об`єктивна неможливість розгляду цієї справи до вирішення Конституційним Судом України справи №3/116(20).
		У касаційній скарзі Вінницька обласна прокуратура просить скасувати ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2021 року, а справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції. 
		Обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржник вказує на відсутність підстав для зупинення провадження, з огляду на те, що зупинення провадження в адміністративній справі з підстав неможливості її розгляду до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, є доцільним у випадку, коли предметом розгляду органу конституційної юрисдикції є норми закону чи іншого акту, якими врегульовано питання щодо юридичної відповідальності фізичної особи (мають зворотну силу). В інших випадках визнання неконституційним закону чи іншого акту не матиме впливу на правове регулювання відносин, що виникли (відбулися) до ухвалення рішення Конституційним Судом України. 
		З огляду на це скаржник стверджує, що рішення Конституційного Суду України не має ретроактивності і змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення, і не може застосовуватись до правовідносин, які виникли до прийняття такого рішення. 
		Водночас скаржник зауважує, що його доводи узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, висловленою в постановах від 23 січня 2019 року в справі №820/2462/17, від 19 листопада 2018 року в справах №755/4893/18, №755/18431/15-а, від 15 травня 2019 року в справі №640/20317/16а, від 23 грудня 2019 року в справі №814/1274/17, від 17 березня 2020 року в справі №826/7286/18. 
		Тому скаржник наполягає на тому, що оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам статей 236, 242 КАС України, застосування яких, на його думку, призвело до неправильного вирішення питання в справі, що в силу частини першої статті 353 КАС України є підставою для скасування оскаржуваної ухвали і направлення справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
		Інші учасники справи відзивів на касаційну скаргу не подали, копії ухвал про відкриття касаційного провадження отримали 12 липня 2021 року.
		Ознайомившись із доводами скаржника, Верховний Суд вважає необхідним задовольнити касаційну скаргу з огляду на таке.
		ІІ. Мотиви Верховного Суду
		Відповідно до пункту 3 частини першої статті 236 КАС України суд зупиняє провадження у справі, зокрема, у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі. Суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
		Під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи слід розуміти те, що обставини, які розглядаються в такій іншій справі, не можуть бути встановлені адміністративним судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, певної черговості розгляду вимог тощо.
		Вирішуючи питання щодо зупинення провадження в адміністративній справі підстав неможливості її розгляду до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, суд повинен належним чином проаналізувати імовірні наслідки ухвалення Конституційним Судом України рішення за результатом розгляду справи, їх взаємозв`язок зі спірними правовідносинами, що є предметом розгляду в адміністративній справі, підставами позову, і відобразити відповідні висновки у своїй ухвалі.
		Водночас згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - "Конвенція") кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
		За правилами статті 6 КАС України та статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" норми Конвенції і практика Європейського суду з прав людини (надалі - "ЄСПЛ", "Суд") є джерелами права для судів України.
		ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях указував на необхідність дотримання судами держав - учасниць Конвенції принципу розгляду справи судами впродовж розумного строку. Практика ЄСПЛ із цього питання є різноманітною й залежною від багатьох критеріїв, серед яких складність справи, поведінка заявника, судових та інших державних органів, важливість предмета розгляду і ступінь ризику терміну розгляду для заявника тощо (§ 124 рішення у справі "Kudla v. Poland", § 30 рішення у справі "Vernillo v. France", § 43 рішення у справі "Frydlender v. France" , § 43 рішення у справі "Wierciszewska v. Poland", § 23 рішення в справі "Capuano v. Italy" та ін.).
		Не вдаючись до детального аналізу практики ЄСПЛ із питання, що розглядається, Верховний Суд нагадує про відображений у § 45 Рішення у справі Frydlender v. France (заява №30979/96) висновок Суду, згідно з яким "Договірні держави повинні організувати свої правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати кожному право на остаточне рішення протягом розумного строку при визначенні його цивільних прав та обов`язків (див. Caillot v. France, № 36932/97, § 27, 4 червня 1999 року). Далі Суд знову зазначає, що працівник, який вважає, що роботодавець неправомірно відсторонив чи звільнив його, має важливий особистий інтерес до забезпечення швидкого судового розгляду питання законності цього заходу, оскільки трудові спори за своєю природою вимагають оперативного вирішення, враховуючи вагомість цього питання для зацікавленої особи, яка через звільнення втрачає засоби для існування (див. рішення Obermeier v. Austria від 28 червня 1990 року, § 72, та рішення Caleffi v. Italy від 24 травня 1991 року, § 17)".
		Отже, тривале зволікання судами з розглядом трудових спорів, різновидом яких є спори щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, ставить під загрозу дотримання з боку України пункту 1 статті 6 Конвенції.
		У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції, зупиняючи провадження у справі, не обґрунтував належним чином наявності зв`язку між очікуваним рішенням Конституційного Суду України за наслідками розгляду згаданим конституційним поданням і предметом цього спору, в тому числі не конкретизував, у чому саме полягає об`єктивна неможливість розгляду цієї справи без попереднього вирішення органом конституційної юрисдикції зазначеного подання.
		Подібні висновки щодо застосування згаданих норм процесуального права висловлені у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2019 року в адміністративній справі №826/25204/15, прийнятій у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду.
		Слід зазначити, що зупинення провадження в справі щодо проходження публічної служби покладає на обох сторін надмірний тягар правової невизначеності.
		Так, орган, з якого звільнено особу, не може прийняти на цю посаду іншу особу з огляду на можливість поновлення на цій посаді попереднього працівника, а особа, яку звільнено, не розуміє перспективи свого подальшого проходження публічної служби і потреби у працевлаштуванні.
		У зв`язку з цим, для цієї категорії справ законодавством встановлено стислі процесуальні строки з метою своєчасного і оперативного розгляду, а саме: місячний строк для звернення до суду замість загального шестимісячного.
		Крім того, трудові спори пов`язані з можливістю поновлення особи на роботі. У такому випадку на користь особи стягується середній заробіток за час вимушеного прогулу, який за рахунок надміру тривалого розгляду справи може сягнути величезних розмірів за відсутності у цьому вини органу.
		Отже, суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
		Відповідно до частин першої та четвертої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом.
		Отже, касаційну скаргу належить задовольнити та скасувати оскаржуване судове рішення й направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
		З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються.
		Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу Вінницької обласної прокуратури задовольнити.
		Ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2021 року в справі №120/2136/20-а скасувати, справу направити до Сьомого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.
		 
		……………………………………
		 
		……………………………………
		 
		……………………………………
		 
		Н.М.          Мартинюк
		Л.О.          Єресько
		А.В.          Жук,
		Судді          Верховного Суду

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...