Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 607/3701/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Старі категорії; Позовне провадження; Спори про відшкодування шкоди завданої внаслідок вчинення злочину.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 04.10.2021. Забезпечено надання загального доступу: 05.10.2021.
Дата набрання законної сили: 22.09.2021
Номер судового провадження: 61-26695ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		  
		 
		       
		Постанова
		Іменем України
		 
		22 вересня 2021 року
		м. Київ
		 
		справа № 607/3701/17
		 
		 
		провадження № 61-26695св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Червинської М. Є., 
		суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), 
		Тітова М. Ю.,
		 
		учасники справи:
		позивач - Державний вищий навчальний заклад «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров?я України»,
		відповідач - ОСОБА_1 ,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Державного вищого навчального закладу «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров?я України» на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 червня 2017 року у складі суді Братасюка В. М. та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 
		10 серпня 2017 рокуу складі колегії суддів: Ходоровського М. В., 
		Фащевської Н. Є., Щавурської Н. Б.,
		 
		 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У березні 2017 року Державний вищий навчальний заклад «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров?я України» (далі - ТДМУ) звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів за навчання.
		 
		Позов мотивовано тим, що 01 вересня 2008 року між сторонами було укладено угоду № 55 про підготовку фахівця з вищою освітою. Даною угодою передбачено обов`язок відповідача після закінчення навчання відпрацювати три роки у закладі охорони здоров`я, куди випускник буде направлений за розподілом, а у разі відмови їхати за призначенням - відшкодувати до бюджету вартість навчання. 
		 
		Після закінчення навчання відповідача в університеті, на підставі протоколу засідання комісії з персонального розподілу спеціалістів, які закінчують ТДМУ в червні 2014 року від 16 січня 2014 року, відповідач направлена на роботу у Коростенську центральну міську лікарню Житомирської обласної державної адміністрації на посаду лікаря-терапевта. 
		 
		Наказом ректора Університету від 26 червня 2014 року на підставі результатів державних екзаменів відповідачу присвоєно кваліфікацію лікаря і видано диплом. 
		 
		Згідно наказу головного лікаря Коростенської центральної міської лікарні від 
		01 серпня 2014 року № 73 відповідача було прийнято на роботу на посаду лікаря-інтерна зі спеціальності «Терапія» з 01 серпня 2014 року до 31 липня 2017 року.
		 
		В подальшому відповідно до наказу головного лікаря Коростенської центральної міської лікарні від 31 липня 2016 року № 676 відповідача було звільнено з 
		31 липня 2016 року із займаної посади з інтернатури, по закінченню заочного циклу. Проте відповідно до листа Управління охорони здоров?я Житомирської обласної державної адміністрації від 05 вересня 2016 року № 2793-10 та інформації Коростенської центральної міської лікарні від 24 лютого 2017 року 
		№ 428 після закінчення навчання в інтернатурі відповідач не приступила до роботи за місцем призначення без поважних причин.
		 
		Позивач вказував, що вище зазначене свідчить про відмову ОСОБА_1 в подальшому приступити до роботи за направленням та відпрацювати не менше 3 років як молодий фахівець в державній установі охорони здоров?я.
		 
		Посилаючись на статтю 52 Закону України «Про освіту» (в редакції від 24 липня 2014 року), Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 року № 992, Порядок працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затверджений наказом МОЗ України від 25 грудня 1997 року № 367, Державний вищий навчальний заклад «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров?я України» просив стягнути з ОСОБА_1 кошти, затрачені на її навчання в розмірі 124 841,75 грн, які складаються із: 76 725,86 грн - затрати на одного студента медичного факультету та 48 115,89 грн - виплаченої за час навчання стипендії.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції 
		 
		Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 
		15 червня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.
		 
		Рішення суду мотивовано тим, що положення угоди, відповідно до якої передбачено відшкодування вартості навчання формувались відповідно до статті 52 Закону України «Про освіту», яка була виключена із Закону України «Про освіту» 01 липня 2014 року, а тому вимоги про стягнення коштів за навчання до задоволення не підлягають.
		 
		Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції 
		 
		Ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 10 серпня 2017 року апеляційну скаргу представника Державного вищого навчального закладу «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського Міністерства здоров`я України» - Бориса Т. Т. відхилено.
		 
		Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 15 червня 2017 року залишено без змін.
		 
		Відхиляючи апеляційну скаргу представника Державного вищого навчального закладу «Тернопільський державний медичний університет імені 
		І. Я. Горбачевського Міністерства здоров`я України» - Бориса Т. Т., апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.
		 
		Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
		 
		31 серпня 2017 року представник Державного вищого навчального закладу «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського Міністерства здоров`я України» - Борис Т. Т. через засоби поштового зв?язку подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 червня 
		2017 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 10 серпня 
		2017 року та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Касаційна скарга, мотивована тим, що цивільні відносини виникли між Університетом та відповідачем з моменту укладення угоди, а відтак регулюються законодавством яке було чинне на момент їх виникнення.
		 
		Доводи інших учасників справи
		 
		03 лютого 2018 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
		 
		Рух касаційної скарги та матеріалів справи
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 листопада 2017 року поновлено Державному вищому навчальному закладу «Тернопільський державний медичний університет імені 
		І. Я. Горбачевського» строк на касаційне оскарження рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 червня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 10 серпня 2017 року. Відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи № 607/3701/17 з Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.
		 
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» 
		ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядається спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		У травні 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду.
		 
		Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2019 року зупинено касаційне провадження у справі № 607/3701/17-ц за позовом Державного вищого навчального закладу «Тернопільський державний медичний університет імені 
		І. Я. Горбачевського» до ОСОБА_1 про стягнення коштів за навчання, за касаційною скаргою Державного вищого навчального закладу «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського» на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 
		15 червня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 
		10 серпня 2017 року до закінчення перегляду у касаційному порядку Об`єднаною Палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справи 
		№ 607/11542/16-ц.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 22 вересня 2021 року поновлено касаційне провадження у справі за позовом Державного вищого навчального закладу «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського» до ОСОБА_1 про стягнення коштів за навчання, за касаційною скаргою Державного вищого навчального закладу «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського» на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 червня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 10 серпня 2017 року.
		 
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ 
		 
		08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року 
		№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
		 
		Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		 
		За таких обставин розгляд касаційної скарги представник Державного вищого навчального закладу «Тернопільський державний медичний університет 
		імені І.Я. Горбачевського Міністерства здоров`я України» - Борис Т. Т. на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області 
		від 15 червня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області 
		від 10 серпня 2017 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
		 
		Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
		 
		Фактичні обставини справи
		 
		На підставі рішення приймальної комісії від 31 липня 2008 року наказом ректора Університету № 94 від 31 липня 2008 року ОСОБА_1 зараховано студентом першого курсу медичного факультету Університету.
		 
		01 вересня 2008 року між Університетом та ОСОБА_1 укладено Угоду № 55 про підготовку фахівців з вищою освітою.
		 
		Згідно умов укладеної Угоди ОСОБА_1 зобов`язалася прибути після закінчення вищого закладу освіти на місце направлення і відпрацювати не менше трьох років, а у разі відмови їхати за призначенням - відшкодувати відповідно до державного або місцевого бюджетів вартість навчання в установленому порядку.
		 
		На виконання умов укладеної Угоди згідно Протоколу засідання комісії з персонального розподілу спеціалістів, які закінчують Університет в червні 
		2014 року, 16 січня 2014 року постановлено направити ОСОБА_1 як молодого спеціаліста 2014 року на роботу в Коростенську центральну міську лікарню Житомирської обласної держаної адміністрації на посаду лікаря - терапевта.
		 
		Із пропозицією щодо працевлаштування ОСОБА_1 була ознайомлена та згідна, про що свідчать її підписи в Обліковій картці випускника Університету та Картці працевлаштування випускника.
		 
		Направлення на роботу № 02010830/034 відповідачці було вручено особисто, про що свідчить її підпис в Журналі обліку направлень на роботу випускників 2014 року.
		 
		Наказом ректора Університету № 106-ДМ від 26 червня 2014 року на підставі результатів державних екзаменів і відповідно з рішенням Державної екзаменаційної комісії ОСОБА_1 присвоєно кваліфікацію лікаря і видано диплом.
		 
		Згідно наказу головного лікаря Коростенської центральної міської лікарні № 73 від 01 серпня 2014 року ОСОБА_1 було прийнято на роботу на посаду лікаря-інтерна зі спеціальності «Терапія» з 01 серпня 2014 року до 
		31 липня 2016 року.
		 
		Наказом від 31 липня 2016 року № 67б «Про звільнення ОСОБА_1 » звільнено 31 липня 2016 року ОСОБА_1 , лікаря-інтерна зі спеціальністю «Терапія», із займаної посади по закінченню заочного циклу інтернатури на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України.
		 
		Відповідно до листа Управління охорони здоров`я Житомирської обласної державної адміністрації № 2793-10 від 05 вересня 2016 року та інформації Коростенської центральної міської лікарні № 428 від 24 лютого 2017 року після закінчення навчання в інтернатурі ОСОБА_1 не приступила до роботи за місцем призначення без поважних причин.
		 
		Відповідно до розрахунку фактичних затрат на навчання одного студента медичного факультету за державним замовленням випуску 2014 року вартість навчання ОСОБА_1 становить 76 725,86 грн.
		 
		Згідно довідки про доходи № 07/6339 від 14 грудня 2016 року, виданої на ім`я ОСОБА_1 , за період навчання в Університеті з вересня 2008 року по липень 2014 року їй було нараховано та виплачено стипендію в розмірі 
		48 115,89 грн. 
		 
		Загальна сума коштів, витрачених на навчання ОСОБА_1 за розрахунками позивача становить 124 841,75 грн.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. 
		 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		 
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.
		 
		Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		 
		Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		 
		Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
		 
		Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
		 
		Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		 
		У пунктах 83-86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 
		2021 року по справі № 607/3693/17 (провадження № 14-151цс20) зазначено, що обов`язок особи, яка зобов`язалась відпрацювати за направленням після завершення її навчання за рахунок коштів держави, не передбачає втручання у її права, гарантовані статтею 4 Конвенції щодо заборони примусової чи обов`язкової праці. ЄСПЛ підкреслює, що не кожна праця, яку вимагають від особи під загрозою «покарання», становить заборонену цим положенням «примусову чи обов`язкову працю». Слід врахувати, зокрема, характер і обсяг даної діяльності, вільне укладення відповідних домовленостей (угод) у зв`язку із чим особа усвідомлює принцип і обсяг свого зобов`язання, яке вона бере, отримуючи безкоштовну освіту тощо. Такі обставини дозволяють відрізнити «примусову працю» від роботи, якої можна розумно вимагати за відповідних обставин. В протилежному випадку ЄСПЛ застосовує поняття «непропорційний тягар» та перевіряє, чи на особу було накладено такий тягар, що є єдиним чинником, на підставі якого ЄСПЛ може встановити порушення пункту 2 статті 4 Конвенції.
		 
		Обов`язок особи відшкодувати на користь держави кошти, витрачені на її навчання (пов`язані із цим витрати, їх окремі види тощо) за невиконання вимоги про відпрацювання за направленням не є втручанням у право власності особи, гарантоване статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції, та не становить порушення принципу пропорційності. Відповідно до практики ЄСПЛ такі суми відшкодування на корить держави можуть визначатись з урахуванням вартості навчання, виплат на утримання особи, яка навчається (наприклад, вартість проживання, їжі та обладнання, наданих особі під час навчання), субсидованої державою стипендії особі, яка навчається.
		 
		Стаття 2 Протоколу № 1 до Конвенції захищає та гарантує загальне особисте право особи на освіту. Держави не зобов`язуються організовувати за власний кошт або субсидувати освіту визначеного виду або рівня. Водночас, держава не зобов`язана виключно утримуватись від порушень цього права, а несе й відповідні позитивні зобов`язання, аби забезпечити дотримання права, захищеного статтею 2 Протоколу № 1 до Конвенції. Відповідні обмеження не повинні звужувати згадане право настільки, щоб порушити його сутність і позбавити його ефективності. Такі обмеження мають бути передбачуваними для зацікавленої особи і переслідувати законну мету.
		 
		Враховуючи вищенаведене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що за аналогічного підходу Верховного Суду у справах щодо відшкодування навчання фахівцями військово-облікових спеціальностей (дивитись постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16 жовтня 2020 року у справі № 1.380.2019.002683) підхід до вирішення спорів щодо відшкодування особами, які навчаються за рахунок Державного бюджету за цивільними спеціальностями, витрат на їх навчання у зв`язку з невиконанням ними умов угоди з вищим навчальним закладом має бути однаковим, інший підхід може призвести до дискримінації.
		 
		Частиною першою статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
		 
		Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		 
		Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
		 
		Згідно з пунктами 1, 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; відшкодування збитків та моральної шкоди.
		 
		Відповідно до частини другої статті 52 Закону України про освіту 1991 року випускники вищих навчальних закладів, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, направляються на роботу і зобов`язані відпрацювати за направленням і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		 
		Відповідно до частини другої статті 52 Закону України «Про освіту» (в редакції, чинній на час укладення угоди від 01 вересня 2008 року), пункту 2 Указу Президента № 77/96, пункту 14 Порядку працевлаштування випускників ВНЗ (редакція чинна на час укладення угоди від 01 вересня 2008 року) та пункту 21 Порядку працевлаштування № 367 (редакція чинна на час укладення угоди від 01 вересня 2008 року) випускник має обов`язок відшкодувати у встановленому порядку до Державного або місцевого бюджетів вартість його навчання та компенсувати замовникові його навчання всі витрати цього замовника на це навчання за наступних умов, погоджених між ним та відповідним навчальним закладом, який здійснив відповідне навчання за рахунок Державного бюджету, а саме: випускник після отримання вищої освіти повинен прибути до місця призначення у термін, визначений у направленні його на роботу, та відпрацювати обумовлений угодою на його навчання термін; цього випускника звільнено за власним бажанням протягом навчання в інтернатурі та трьох років після закінчення останньої. При цьому незгода цього випускника з рішенням комісії з працевлаштування випускників не звільняє його від обов`язку прибути на роботу за відповідним призначенням.
		 
		У разі неприбуття молодого фахівця за направленням або його відмови без поважної причини приступити до роботи за призначенням, звільнення його з ініціативи адміністрації за порушення трудової дисципліни, звільнення за власним бажанням протягом трьох років випускник зобов`язаний відшкодувати у встановленому порядку до державного бюджету вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати (відповідно до пункту 14 Порядку працевлаштування випускників ВНЗ).
		 
		Крім того, пунктом 21 чинного Порядку працевлаштування № 367, передбачено обов`язок особи, яка не відпрацювала встановлений трирічний строк, компенсувати, крім вартості навчання, також всі витрати на освіту, тобто і виплати академічної стипендії.
		 
		Такий правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 23 січня 2018 року (справа № 607/9099/15-ц), від 19 вересня 2018 року (справа № 607/3690/17), від 31 жовтня 2018 року (справа № 607/3681/17-ц), від 15 травня 2019 року (справа № 598/760/17), від 30 січня 2019 року (справа № 607/3682/17), від 26 червня 2019 року (справа № 607/7122/17-ц) та у пунктах 101-108 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року (справа № 607/3693/17).
		 
		Щодо вирішення питання щодо дії застосовуваних до спірних правовідносин норм права Велика Палата Верховного Суду у пунктах 69-72 постанови від 
		26 січня 2021 року у справі № 607/3693/17 (провадження № 14-151цс20) зазначила таке.
		 
		Якщо частина друга статті 52 Закону України про освіту 1991 року була чинною на час вступу студента до вищого навчального закладу, та особа, яка претендує на отримання вищої освіти, добровільно підписала угоду про підготовку фахівця з вищою освітою, навчалася за кошти державного бюджету, погодилася відшкодувати вартість цього навчання, погодилася на працевлаштування її відповідним навчальним закладом на умовах зазначеної угоди та отримала направлення на роботу, то у разі відмови цієї особи відпрацювати відповідно до умов зазначеної угоди встановлений термін відпрацювання заклад освіти, який забезпечив відповідне навчання цієї особи, може в судовому порядку стягнути з неї кошти за навчання.
		 
		Як зазначається в Рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів), до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
		 
		Оскільки частина друга статті 52 Закону України «Про освіту» у редакції, чинній на час виникнення правовідносин сторін цього спору щодо здобуття відповідачем зазначеної освіти, була чинною, то такі цивільні правовідносини, що виникли між сторонами з моменту укладення угоди від 01 вересня 2008 року, регулюються саме нею.
		 
		Положення частини першої статті 58 Конституції України та частини другої статті 5 ЦК України щодо зворотної дії в часі закону, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи, в даному разі потрібно розуміти так, що особа звільняється від встановленої законом цивільної відповідальності, в тому разі коли така відповідальність закріплена лише скасованим законом, однак скасування закону, який передбачає цивільну відповідальність особи, за загальним правилом не звільняє її від цивільної відповідальності на користь контрагента, якщо така відповідальність закріплена і в чинному цивільно-правовому договорі, украденому цією особою.
		 
		Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 20 вересня 2021 року у справі 
		№ 607/11542/16-ц (провадження № 61-29436сво18).
		 
		ОСОБА_1 добровільно підписуючи угоду від 01 вересня 
		2008 року, погодилася на працевлаштування її навчальним закладом, отримала направлення на роботу та, навчаючись за кошти Державного бюджету, погодилася відшкодувати вартість свого навчання у разі відмови відпрацювати не менше трьох років.
		 
		Вирішуючи цей спір, суди попередніх інстанцій не врахували, що відповідачем не було дотримано вимог законодавства України та угоди від 01 вересня 2008 року в частині її зобов`язання відпрацювати після закінчення Медуніверситету три роки (відповідно до направлення на роботу) та дійшли неправильного висновку про звільнення ОСОБА_1 від відповідальності щодо відшкодування вартості її навчання у Медуніверситеті.
		 
		Висновки за результатом розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
		 
		З огляду на надану оцінку аргументам учасників справи та висновкам судів першої й апеляційної інстанцій Верховний Суд вважає касаційну скаргу обґрунтованою в тій мірі, в якій це вимагає її часткового задоволення.
		 
		Щодо судових витрат
		 
		Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
		 
		Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		 
		Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 141 ЦПК України).
		 
		Позивач заявив вимоги про відшкодування судових витрат.
		 
		У матеріалах справи містяться докази оплати судового збору за подання позову, апеляційної та касаційної скарг, доказів інших понесених позивачем судових витрат матеріали справи не містять.
		 
		З огляду на часткове задоволення касаційної скарги та позовних вимог у повному обсязі, судовий збір, сплачений позивачем за подання позову, та перегляд справи в судах апеляційної та касаційної інстанцій, підлягає компенсації за рахунок відповідача.
		 
		Відповідно до платіжного доручення від 06 березня 2017 року № 557 позивач сплатив судовий збір у сумі 1 872,63 грн за подання позову; відповідно до платіжного доручення від 10 липня 2017 року № 2295 позивач сплатив судовий збір у сумі 2 059,90 грн за перегляд справи в суді апеляційної інстанції; відповідно до платіжного доручення від 29 серпня 2017 року № 2938 позивач сплатив судовий збір у сумі 2 247,16 грн за перегляд справи в суді касаційної інстанції. Позивач не надав інших розрахунків документально підтверджених судових витрат.
		 
		Отже, з урахуванням встановлених обставин справи та зазначеного вище позивач має право на відшкодування йому ОСОБА_1 
		6 179,69 грн витрат на сплату судового збору, сплаченого позивачем за подання позову, та перегляд справи в судах апеляційної та касаційної інстанцій.
		 
		Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу Державного вищого навчального закладу «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров?я України»задовольнити частково.
		 
		Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 
		15 червня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 
		10 серпня 2017 року скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення.
		 
		Позов Державного вищого навчального закладу «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров?я України» до  ОСОБА_1 про стягнення коштів за навчання задовольнити.
		 
		Стягнути з  ОСОБА_1  (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Державного вищого навчального закладу «Тернопільський державний медичний університет імені 
		І. Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров?я України» кошти, витрачені на її навчання в цьому університеті, у сумі 124 841,75 грн.
		 
		Стягнути з  ОСОБА_1  (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Державного вищого навчального закладу «Тернопільський державний медичний університет імені 
		І. Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров?я України» витрати зі сплати судового збору у сумі 6 179,69 грн.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		ГоловуючийМ. Є. Червинська        Судді: С. Ю. Бурлаков         А. Ю. Зайцев         В. М. Коротун         М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...