Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 204/2640/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них; завданої майну фізичних або юридичних осіб.
Надіслано судом: 04.10.2021. Зареєстровано: 05.10.2021. Забезпечено надання загального доступу: 06.10.2021.
Дата набрання законної сили: 10.02.2022
Результат оскарження 10.02.2022 Апеляційний суд Дніпропетровської області: залишено рішення без змін
Номер судового провадження: 2/204/1287/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		              Справа № 204/2640/21 
		Провадження № 2/204/1287/21 р. 
		 
		КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА
		49006, м. Дніпро, проспект Пушкіна 77-б тел. (056) 371 27 02, inbox@kg.dp.court.gov.ua 
		__________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
		 
		 
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		27 вересня 2021 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська в складі:
		головуючого судді Самсонової В.В.
		за участю секретаря Зайченко О.В.
		за участю позивачки ОСОБА_1 
		за участю представника відповідача ОСОБА_2 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (яка діє в інтересах малолітнього сина: ОСОБА_3 ) до ОСОБА_4 (який діє в інтересах малолітнього сина: ОСОБА_5 ) про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,-
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		У квітні 2021 року позивачка звернулася до суду з даною позовною заявою, в якій просила стягнути з ОСОБА_4 , який діє в інтересах малолітнього сина: ОСОБА_5 , на користь ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього сина, ОСОБА_3 , суму відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 5 173, 45 грн.; стягнути з ОСОБА_4 , який діє в інтересах малолітнього сина: ОСОБА_5 , на користь ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього сина, ОСОБА_3 , суму відшкодування моральної шкоди в розмірі 20 000, 00 грн. В обґрунтування своїх позовних вимог вказала, що відповідно до витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 20.05.2020 року, номер кримінального провадження 12020040680000835, 20.05.2020 року до чергової частини Чечелівського ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області надійшла заява від ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про те, що 17.05.2020 року приблизно о 16.30. на вул. Крошки між будинками № 157 та 165 у м. Дніпро її малолітньому сину, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , малолітній ОСОБА_5 , 2008 року народження, батьком якого є ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , заподіяв легкі тілесні ушкодження, що було кваліфіковано за ч. 1 ст.125 КК України. Відповідно до висновку спеціаліста судово-медичного експерта КЗ "Дніпропетровське обласне бюро СМЕ" № 1271 від 20.05.2020 року, на підставі судово-медичного обстеження малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , виявлені тілесні ушкодження у вигляді сколу зубної емалі в проекції перших зубів на нижній щелепі праворуч і ліворуч, що заподіяні тупим твердим предметом, які відносяться до легких тілесних ушкоджень, що мають незначні скороминущі наслідки. Відповідно до постанови сектора дізнання Чечелівського ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області про закриття кримінального провадження від 28.08.2020 року, кримінальне провадження закрито у зв`язку з відсутністю складу злочину, оскільки відповідно до ст.ст.18, 22 КК України особа (малолітній ОСОБА_5 , 2008 року народження), яка вчинила кримінальне правопорушення, не досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність. У зв`язку з отриманими малолітнім сином позивача тілесними ушкодженнями, стороною позивача були витрачені певні кошти на лікування та діагностування, разом на загальну суму - 5 173, 45 грн. Крім того, позивач вважає, що неправомірні дії сторони відповідача заподіяли також і моральну шкоду, оскільки в результаті отриманих сином позивача тілесних ушкоджень, неповнолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зазнав фізичний біль і страждання. 
		Відповідачем у даній справі було надано відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування вищевказаного він зазначив, що з боку позивачки не доведено належними та допустимими доказами факт завдання шкоди малолітнім  ОСОБА_5 малолітньому  ОСОБА_3 . Відсутні будь-які підстави для встановлення несумлінного здійснення або ухилення від здійснення виховання та нагляду за малолітнім  ОСОБА_5 з боку батьків. Посилання позивачки на відкриття кримінального провадження за її заявою та закриття даного провадження постановою дізнавача-інспектора сектору дізнання Чечелівського відділення поліції Дніпропетровського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області жодним чином не підтверджує факту, що малолітній  ОСОБА_5 заподіяв легкі тілесні ушкодження малолітньому  ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 . Також слід зауважити, що позивачка не зверталася до поліції в момент як вона зазначає коли стався інцидент, а звернулася до поліції 20.05.2020 року - тоді як пригода на яку вона посилається визначена датою 17.05.2020 року: тобто пройшло майже три дні з моменту пригоди. Також вказує, що долучений до позову висновок спеціаліста судово-медичного експерта КЗ «Дніпропетровське обласне бюро СМЕ» № 1271 від 20.05.2020 року взагалі не може братися судом до уваги. Посилання позивачки на витрачання певних коштів на лікування та діагностування у зв`язку з отриманими малолітнім сином позивачки тілесними ушкодженнями не підтверджуються належними та допустимими доказами і тому не можуть бути враховані судом так як долучені до позову копії оплат з карти від 20.06.20 р та 26.06.20 р. не дають змоги встановити підстави для даних оплат взагалі і не є платіжними документами які підтверджують факт оплати. В якості підстави в даних копіях зазначено: мед. Послуги - що унеможливлює ідентифікацію кому саме та які медичні послуги надавалися. Відповідач заявляє, що він ставить під сумнів відповідність поданих копій оригіналу. Відповідач вважає, що дані квитанції є сфальсифікованими з огляду на те, що дати та номери даних квитанцій до прибуткового касового ордера не співпадають по порядку черговості їх складання, є підстави вважати, що дані квитанції складено в один період за допомогою однієї особи та однієї кулькової ручки, в квитанціях відсутні прізвище та ініціали Головного бухгалтера та касира, а квитанція №00047 взагалі не підписана касиром та на містить даних найменування підприємства. В квитанціях № 00043 та 00047 відсутні ініціали особи від якої прийнято оплату, що унеможливлює ідентифікацію даної особи. В Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутня таке товариство з найменуванням: ТОВ ЦС «АРАНТА». Щодо долученої до позову копії КЗ «Дніпровське обласне бюро СМЕ» від 20.08.2020 р. на суму 288, 45 грн. В копії зазначено за послуги - але не зазначено за яку саме послугу здійснено оплату. Позивачкою не обґрунтовано необхідність даної оплати, так як за наявності відкритого кримінального провадження висновок спеціаліста судово-медичного експерта здійснюється на підставі направлення слідчого (дізнавача) безоплатно. Щодо долученої до позову копії рахунок-замовлення від діагностичного центру Медлайф-Био то: рахунок не є платіжним документом і не може підтверджувати факт оплати. Дане діагностування здійснено без направлення, що також унеможливлює встановлення причино-наслідкового зв`язку між даним дослідженням та проведеним лікуванням. Щодо долученої до позову копії медичної карти стоматологічного хворого № 15/ХІ 2020 р. то: дана копія не містить прізвища, ініціалів лікаря, не містить печатки лікаря, не містить печатки та повного найменування медичного закладу. В даному висновку зазначено, що «від анестезії та подальшого лікування дитина відмовилася» далі слідує фраза «скарг не має». Щодо долученої до позову копії історії розвитку дитини. Дана копія не містить прізвища, ініціалів лікаря, не містить печатки лікаря, не містить печатки та повного найменування медичного закладу. Вказує, що відсутні будь які підстави вважати, що з боку відповідача вчинено неправомірні дії, які заподіяли моральну шкоду. Посилання позивачки на відвідування стоматологічної клініки не може бути підставою для визначення заподіяння моральної шкоди з огляду на те, що після випадання молочних зубів діти відвідують щорічно по кілька разів стоматологічні клініки. Посилання позивачки на «небажання певних посадових осіб органів поліції сприяти якнайшвидшому вирішенню справи по суті, постійне затягування процесу» не може бути підставою для покладання на відповідача відповідальності за відповідні дії посадових осіб поліції. Жодних належних та допустимих доказів завдання дитині позивачки психоемоційного стресу не надано до матеріалів справи. Жодних належних та допустимих доказів того, що син позивачки перестав спілкуватися з однолітками і намагався гуляти менше по вулиці не надано до матеріалів справи. Хибним і не підтвердженим належними та допустимими доказами є твердження позивачки на «багаторазові спроби Позивача вирішити зі стороною Відповідача питання відшкодування шкоди в досудовому порядку - так жодних належних та допустимих доказів звернення позивачки до відповідача з проханням вирішення питання відшкодування шкоди в досудовому порядку не долучено до матеріалів справи. Хибним і не підтвердженим належними та допустимими доказами є твердження позивачки, що відповідач вів себе грубо та агресивно. Позов подано в інтересах малолітньої особи, але позивачка зазначає в якості підстави для стягнення моральної шкоди не підтверджені належними та допустимими доказами припущення, що позивачці також було завдано моральної шкоди - але дані позовні вимоги не було заявлено з боку позивачки.
		В судовому засіданні позивачка підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в ній.
		Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на їх недоведеність.
		Вислухавши сторони, вивчивши матеріали справи та допитавши свідка, суд вважає, що позовні вимоги позивачки не підлягають задоволенню по наступним підставам.
		Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		В судовому засіданні встановлено, що 20 травня 2020 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 12020040680000835 внесено заяву ОСОБА_1 про те, що 17.05.2020 року приблизно о 16 год. 30 хв. її неповнолітньому сину, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , неповнолітній ОСОБА_5 спричинив легкі тілесні ушкодження (а.с. 10).
		В справі знаходиться не повний текст - перший аркуш постанови про закриття кримінального провадження, який належним чином не завірений. (а.с.12)
		Відповідно до ч. 1 ст. 1178 ЦК України, шкода, завдана малолітньою особою (яка не досягла чотирнадцяти років), відшкодовується її батьками (усиновлювачами) або опікуном чи іншою фізичною особою, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, - якщо вони не доведуть, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою.
		Згідно з ч. 1 ст. 1199 ЦК України, у разі каліцтва або іншого ушкодження здоров`я малолітньої особи фізична або юридична особа, яка завдала цієї шкоди, зобов`язана відшкодувати витрати на її лікування, протезування, постійний догляд, посилене харчування тощо.
		Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 1206 ЦК України, особа, яка вчинила кримінальне правопорушення, зобов`язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров`я на лікування потерпілого від цього кримінального правопорушення, крім випадку завдання шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з боку потерпілого. Якщо кримінальне правопорушення вчинено малолітньою або неповнолітньою особою, витрати на лікування потерпілого відшкодовуються особами, визначеними статтями 1178 і 1179 цього Кодексу.
		На підтвердження своїх позовних вимог позивачкою було надано висновок спеціаліста судово-медичного експерта № 1271, відповідно до якого, за даними медичної документації та при огляді у нього виявлені тілесні ушкодження у вигляді: сколу зубної емалі в проекції перших зубів на нижній щелепі праворуч та ліворуч, що спричинені від дії тупого твердого предмету (предметів), можливо в термін, на який вказує обстежений (а.с. 11). Також позивачкою було надано медичну карту стоматологічного хворого № 15/VI ОСОБА_3 , з якої вбачається, що причиною звернення до лікаря стала нанесена травма у підборіддя (а.с. 21).
		Крім цього, в судовому засіданні в якості свідка було допитано ОСОБА_6 , який є чоловіком позивачки, який пояснив, що 17.05.2020 року дитина ( ОСОБА_3 ) прийшов додому в сльозах та брудний, пояснюючи це тим, що його вдарив ОСОБА_5 . Внаслідок цього позивачка звернулася до батька малолітнього ОСОБА_5 , втім він спочатку визнав, а надалі заперечував провину свого сина. Надалі позивачка звернулася з сином до стоматологічної лікарні для лікування, оскільки внаслідок удару ОСОБА_3 було пошкоджено зуби.
		Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		Позивачкою для підтвердження витрат на лікування сина було надано ряд квитанцій а.с. 18.
		Відповідно до ст. 17 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», форми розрахункових документів, документів на переказ готівки для банків, а також міжбанківських розрахункових документів установлюються нормативно-правовими актами Національного банку України. Форми документів на переказ, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу, установлюються правилами платіжних систем. Обов`язкові реквізити електронних та паперових документів на переказ, особливості їх оформлення, оброблення та захисту встановлюються нормативно-правовими актами Національного банку України. Документ на переказ може бути паперовим або електронним. Вимоги до засобів формування і обробки документів на переказ визначаються Національним банком України. Документи за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів та інших документів, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу, можуть бути паперовими та електронними. Вимоги до засобів формування документів за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів визначаються платіжною системою з урахуванням вимог, встановлених Національним банком України.
		В статті 20 вищевказаного закону зазначено, що ініціатором переказу може бути платник, а також обтяжувач чи отримувач у разі ініціювання переказу за допомогою платіжної вимоги при договірному списанні та в інших випадках, передбачених законодавством, і стягувач, що отримує відповідне право виключно на підставі визначених законом виконавчих документів у випадках, передбачених законом.
		Відповідно до п. 22.1-22.4 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів:
		1) платіжне доручення;
		2) платіжна вимога-доручення;
		3) розрахунковий чек;
		4) платіжна вимога;
		5) меморіальний ордер.
		Національний банк України має право встановлювати інші види розрахункових документів. Клієнт банку має право самостійно обирати види розрахункового документа (крім платіжної вимоги), які визначені цим Законом, для ініціювання переказу. Платіжна вимога застосовується у випадках, коли ініціатором переказу виступає стягувач або, при договірному списанні, обтяжувач чи отримувач. Розрахункові документи, за винятком платіжної вимоги-доручення, мають подаватися ініціатором до банку, що його обслуговує. Платіжна вимога-доручення подається отримувачем коштів безпосередньо до платника. Доставка платіжної вимоги-доручення до платника може здійснюватися банком, що обслуговує отримувача коштів, через банк, що обслуговує платника, а також за допомогою засобів зв`язку. Стягувач має право подавати розрахункові документи, що ініціюють переказ з рахунка банку-резидента, відкритого в Національному банку України, безпосередньо до Національного банку України. Під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним: для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника; для банку платника - з дати списання коштів з рахунка платника та зарахування на рахунок отримувача в разі їх обслуговування в одному банку або з дати списання коштів з рахунка платника та з кореспондентського рахунка банку платника в разі обслуговування отримувача в іншому банку. Банки мають забезпечувати фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання. Банки мають забезпечувати фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання.
		Відповідно до пункту 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі розрахункових документів стягувачів згідно з главами 5 та 12 цієї Інструкції.
		Пунктом 3.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22 передбачено, що реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.
		Таким чином, право визначати призначення платежу в платіжних документах згідно вказаних норм належить виключно платнику.
		Вищевказане повністю узгоджується з висновком, викладеним в постанові Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № Б8/036-11. 
		Крім цього, в постанові Вищого господарського суду України від 01 серпня 2006 року у справі № 10/377-04 вказано, що допустимим доказом призначення грошових коштів, що перераховуються, є відповідний платіжний документ з даними щодо призначення платежу (з повним текстом постанови можливо ознайомитись за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/107749).
		Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		В наданих позивачкою квитанціях зазначено: «Підстава: мед.послуги», а на квитанціях, які знаходяться на звороті - взагалі не зазначено будь-якого призначення платежу. Таким чином, суд позбавлений можливості встановити за які саме послуги було сплачено дані кошти. 
		Згідно положень ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
		Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. (ч. 3 ст. 23 ЦК України).
		Крім того, відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику по справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995 р. - під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
		В свою чергу, відповідно до роз`яснень, викладених в п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» - оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.
		В п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 27.03.1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» зазначено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 440 і 450 ЦК шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.
		Обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07 липня 1989 у справі «Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain» Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
		Звертаючись до суду, позивачка у позовній заяві виклала обставини, якими обґрунтовувала свої вимоги, зазначила докази, що підтверджують вказані обставини. Крім цього, в судовому засіданні позивачці роз`яснювалися її права. 
		Отже, позивачка на власний розсуд розпорядилася своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. 
		Аналогічна позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 755/18920/18 (провадження № 61-17205 св 19) (з повним текстом постанови можливо ознайомитись за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/87517072).
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
		В той же час, оскільки позивакою не доведено належними та допустимими доказами те, що неправомірними діями малолітнього сина відповідача її малолітньому сину завдана шкода, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діями сина відповідача та його вини в заподіянні такої шкоди, суд вважає необхідним відмовити позивачці в задоволенні її позовних вимог в повному обсязі. 
		На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 11, 13, 14, 23, 1178, 1199, 1206 ЦК України, ст. ст. 2, 4, 12, 13, 76-82, 89, 229, 247, 258-259, 263-265, 273, 352, 354-355 ЦПК України, суд,-
		 
		В И Р І Ш И В:
		 
		В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (яка діє в інтересах малолітнього сина: ОСОБА_3 ) до ОСОБА_4 (який діє в інтересах малолітнього сина: ОСОБА_5 ) про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - відмовити в повному обсязі.
		Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України, суд вважає необхідним зазначити у резолютивній частині рішення наступні дані:
		ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .
		ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 .
		 
		Суддя В.В. Самсонова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...