Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/5351/21-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них.
Надіслано для оприлюднення: 05.10.2021. Зареєстровано: 05.10.2021. Забезпечено надання загального доступу: 06.10.2021.

Номер судового провадження: 2-8134/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		печерський районний суд міста києва
		Справа № 757/5351/21-ц 
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		17 вересня 2021 року Печерський районний суд м. Києва в складі:
		головуючого судді - Бусик О.Л.
		при секретарях судових засідань - Дибі І.Б., Шевчук А.В.
		за участю
		позивача - ОСОБА_1 
		представника позивача - Сільницького І.В. 
		представника відповідача - Київської міської прокуратури - Салкова Р.В.
		представника відповідача - Офісу Генерального прокурора - Орленка А.О.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом  ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Сільницький Ігор Володимирович , до Державної казначейської служби України, Київської міської прокуратура, Офісу Генерального прокурора, про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої неправомірними діями та бездіяльністю органів, що здійснювали оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства, прокуратури і суду, -
		В С Т А Н О В И В: 
		У січні 2021 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом.
		Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що 10 червня 2015 року стосовно нього було порушене кримінальне провадження та 24 червня 2015 року вручене повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 376-1 та ч. 2 ст. 375 КК України.
		Також позивач зазначає, що постановою прокурора Київської міської прокуратури від 13 січня 2021 року кримінальне провадження щодо нього закрито на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку із невстановленням достатніх доказів для доведення його винуватості в суді і вичерпанням можливості їх отримати за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 376-1 та ч. 2 ст. 375 КК України.
		ОСОБА_1 зауважує, що перебував під слідством 5 років 6  місяців та 19 днів. У зв`язку із порушенням кримінальної справи його було відсторонено від посади судді Апеляційного суду міста Києва.
		Протягом усього досудового слідства його дискредитовано як посадову особу високого рангу, що виразилися у проведенні обшуку за місцем його роботи, неодноразових обшуків за місцем його проживання та рідних, оголошення в розшук, публічними висловлюваннями на його адресу, тобто вчиненням дій органами, що здійснювали оперативно-розшукову діяльність і досудове розслідування, а також слідчими суддями, які направлені на втручання в його особисте життя та професійну діяльність, незаконне звинувачення його як голови апеляційного суду.
		Позивач вказує, що в результаті перелічених вище протиправних дій, він зазначав страждань, викликаних нехтуванням його прав, у зв`язку із чим, змушений звертатися за правовою допомогою, зі скаргами до правоохоронних органів і слідчих суддів, що призвело до нервувань, створило певний дискомфорт, порушило звичайний режим життя.
		Указані обставини також спричинили ОСОБА_1 й моральну шкоду.
		Позивач, посилаючись на викладене, а також на те, що йому ненарахована та невиплачена суддівська винагорода, втрачена можливість використання вилученого під час обшуків майна, на підставі ст. ст. 1-3 Закону України від  01  грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР) просить: стягнути з Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку через Державну казначейську службу в рахунок відшкодування майнової шкоди за період з червня 2015 року по грудень 2020  року в розмірі 1 027 720, 60 грн - несплачена заробітна плата (суддівська винагорода) за час перебування на посаді судді, 435 000,00 грн - вартість талонів на пальне (бензин А-95) загальним обсягом 14 500,00 л, 50 000,00 грн - вартість неповернутого майна, 13 700 000,00 грн - відшкодування моральної шкоди та 750 000,00 грн - витрат на правову допомогу.
		Ухвалою судді від 03 лютого 2021 року відкрито провадження в указаній цивільній справі для розгляду за правилами загального позовного провадження.
		25 лютого 2021 року до Печерського районного суду міста Києва  надійшов відзив від Київської міської прокуратури на вказаний позов, в якому остання просить у позові відмовити, посилаючись на законність проведення досудового розслідування щодо позивача у кримінальному провадженні № 42015000000001111 від 10 червня 2015 року; ОСОБА_1 не надано підтверджень щодо існування підстав для збільшення мінімальної суми відшкодування моральної шкоди; однією з підстав довгої тривалості кримінального провадження щодо позивача є переховування його від слідства, суду та оголошення розшуку ОСОБА_1 і зупинення, у зв`язку із цим, досудове розслідування у згаданому кримінальному провадженні. Вимоги про стягнення невиплаченої заробітної плати, компенсації іншої частини майнової шкоди, а також витрат на правову допомогу є безпідставними та необґрунтованими, оскільки, відповідно, після відсторонення від посади останній міг в повному обсязі виконувати свої обов`язки, згідно з наданими до позовної заяви документами. Неможливо також встановити перелік вилучених та неповернутих речей та їх вартість. Крім того, не надано жодного документа про понесення відповідних витрат на правову допомогу.
		05 березня 2021 року до Печерського районного суду міста Києва  надійшов відзив на вказаний позов від Офісу Генерального прокурора, в якому він просить у позові ОСОБА_1 відмовити, вказуючи на те, що тривалий час досудового розслідування пов`язаний з діями самого позивача, який ухилявся від слідства та суду, у зв`язку із чим його оголошено в розшук; ОСОБА_1 не надано жодного доказу про заподіяння йому шкоди у заявленому розмірі. Крім того, позивач не набув права на виплату йому втраченого заробітку. Також зазначено, що Офіс Генерального прокурора є неналежним відповідачем у вказаній справі.
		05 квітня 2021 року до Печерського районного суду міста Києва від представника позивача надійшли відповіді на відзиви Офісу Генерального прокурора та Київської міської прокуратури, в яких останній зазначає, що доводи цих відзивів не спростовують факту порушення законних прав та інтересів ОСОБА_1 та його права на отримання відшкодування майнової та моральної шкоди.
		Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 22 квітня 2021 року у задоволенні клопотання представника відповідача - Київської міської прокуратура про закриття провадження в указаній справі в частині позовних вимог про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої неправомірними діями та бездіяльністю органів, що здійснювали оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства, прокуратури і суду відмовлено.
		Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 17 травня 2021 року закінчено підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні 
		У судовому засіданні позивач та його представник Сільницький І.В. , кожен зокрема, позов підтримав і просив задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.
		Представник відповідача - Київської міської прокуратури - Салков Р.В. в судовому засіданні позов не визнав та просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на обставини, викладені у відзиві.
		Представник відповідача Офісу Генерального прокурора - Орленко А.О. в судовому засіданні позов не визнав та просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на обставини, викладені у відзиві.
		Представник Державної казначейської служби України у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Відзиву на позовну заяву від Державної казначейської служби України до суду не надходило.
		Суд, заслухавши пояснення позивача та його представника, заперечення представників відповідачів Київської міської прокуратури та Офісу Генерального прокурора, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
		Судом встановлено, що, Головним слідчим управлінням Генеральної прокуратури України 10 червня 2015 року розпочато здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42015000000001111 за фактом незаконного втручання службовими особами Апеляційного суду м. Києва в роботу автоматизованої системи документообігу суду, за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст. 376 -1 КК України.
		24 червня 2015 року заступником Генерального прокурора України було повідомлено ОСОБА_1 про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 375, ч. 2 ст. 376-1 КК України і вручене вказане повідомлення під розписку.
		Постановою слідчого групи слідчого відділу прокуратури Чернігівської області Сусом Д.М. від 02 липня 2015 року оголошено ОСОБА_1 у розшук.
		Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 10 липня 2015 року № 50/вп-15, клопотання Генерального прокурора України задоволено. Відсторонено позивача від посади судді Апеляційного суду м. Києва на два місяці у зв`язку із  притягненням його до кримінальної відповідальності.
		Рішенням Другої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 11 квітня 2018 року № 1073/2дп/15-18 притягнуто суддю Апеляційного суду м. Києва ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та застосовано до нього дисциплінарне стягнення у виді внесення подання про звільнення його з посади судді.
		При цьому, Друга дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, поміж іншого, встановила, що 22 грудня 2015 року до Вищої ради правосуддя надійшла заява ОСОБА_1 про відставку, а також те, що, останній, як суддя Апеляційного суду м. Києва, починаючи з 03 серпня 2015 року відсутній на роботі з невідомих причин та фактично припинив виконання своїх обов`язків та здійснення правосуддя.
		13 січня 2021 року прокурором Київської міської прокуратури Безсмертним М.П. прийнято постанову про закриття кримінального провадження № 42015000000001111 від 10 червня 2015 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 376-1, ч. 2 ст. 375 КК України, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку із невстановленням достатніх доказів для доведення його винуватості в суді і вичерпанням можливості їх отримати.
		У ст. ст. 55, 56 Конституції України закріплено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		Частиною 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка з огляду на приписи частини першої ст. 9 Конституції України, ст.  10 ЦК України є частиною національного законодавства, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		Згідно з ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
		За змістом положень ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
		Статтею 1176 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду встановлюється законом.
		Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального і провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону № 266/94-ВР (ст. 1 зазначеного Закону).
		Пунктом 2 ч. 1 ст. 2 цього Закону встановлено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених ним, виникає, зокрема, у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпання можливостей їх отримати.
		У наведених в ст. 1 Закону № 266/94-ВР випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), у тому числі, заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій. Таке відшкодування провадиться за рахунок коштів державного бюджету (п. 1 ст. 3, ч. 1 ст. 4 цього Закону).
		Крім того, за змістом ст. 3 цього ж Закону наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), в тому числі: заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; моральна шкода.
		Статтею 4 Закону № 266/94-ВР  встановлено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення. Вартість майна визначається за цінами, що діють на момент прийняття рішення про відшкодування шкоди. У разі пошкодження майна завдана шкода відшкодовується повністю. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
		Статтею 11 Закону № 266/94-ВР встановлено, що у разі виникнення права на відшкодування завданої шкоди відповідно до ст. 2 цього Закону орган, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчий, прокурор або суд зобов`язані роз`яснити особі порядок поновлення її порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди.
		За змістом положень ч. 1 ст. 12 зазначеного Закону розмір заробітку та інших грошових доходів, які громадянин втратив внаслідок незаконних дій, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції.
		Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що у разі незгоди з винесеною постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду - до суду вищої інстанції в апеляційному порядку.
		З метою визначення порядку застосування Закону № 266/94-ВР спільним наказом від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41 Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України затверджено Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» (далі - Положення).
		Пунктом 6 вказаного Положення встановлено, що відповідний орган, зазначений у пункті 11 цього Положення, одночасно з повідомленням про закриття справи на стадії дізнання і попереднього слідства направляє громадянинові повідомлення, в якому роз`яснює, куди і протягом якого терміну можна звернутися за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав. Повідомлення складається за формою, що встановлена в додатку до цього Положення. У повідомленні зазначається перелік тільки тих вимог, на які громадянин має право претендувати.
		Згідно з п.п. 11, 12 Положення для визначення розміру заробітку та інших грошових доходів, які громадянин втратив внаслідок незаконних дій, громадянин протягом шести місяців після направлення йому повідомлення може звернутися при закритті провадження у справі органами дізнання або слідства Міністерства внутрішніх справ, Генеральної прокуратури чи Служби безпеки України відповідно до цих органів.
		У місячний термін з дня звернення громадянина один з органів, перелічених в пункті 11 Положення, залежно від того, хто з них здійснював слідчі дії, витребовує від відповідних державних та громадських організацій усі необхідні документи, що мають значення для визначення розміру завданої шкоди, і виносить передбачену ч. 1 ст. 12 Закону № 266/94-ВР постанову.
		Пункт 12 Положення містить вимоги щодо змісту такої постанови. У разі незгоди з винесеною постановою громадянин має право оскаржити її відповідно до положень цивільного процесуального законодавства до суду.
		Отже, чинним законодавством визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
		Крім того, із системного аналізу положень п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону України № 266/94-ВР чітко вбачається, що для виникнення права особи на відшкодування шкоди в розмірах і порядку, передбачених цим Законом, достатньо лише наявності факту закриття кримінального провадження з підстав, зокрема, невстановлення достатніх доказів для доведення винуватості цієї особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
		При цьому, як вбачається із змісту згаданої правової норми, у системному зв`язку з іншими нормами Закону № 266/94-ВР сама наявність факту закриття кримінального провадження з наведених підстав беззаперечно вказує на незаконність дій прокурора або слідчих органів при, зокрема, відстороненні особи від займаної посади в межах закритого в подальшому кримінального провадження.
		Аналіз положень ст. 11 Закону № 266/94-ВР свідчить про те, що обов`язок роз`яснити особі порядок поновлення її порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди у разі закриття справи на стадії досудового слідства покладається на слідчого або прокурора, який повинен здійснити це шляхом направлення особі повідомлення одночасно з повідомленням про закриття справи.
		При цьому в повідомленні має бути зазначено, куди і протягом якого терміну можна звернутися за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав.
		Відсутність такого роз`яснення (повідомлення) не позбавляє особу права на відшкодування, встановлене законом.
		Законом № 266/94-ВР установлено, що визначення розміру заробітку, який громадянин втратив внаслідок незаконних дій, у разі закриття справи на стадії досудового слідства здійснює орган, який провадив слідчі дії, про що виносить відповідну постанову.
		Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, прокурор у кримінальному провадженні № 42015000000001111 від 10 червня 2015 року - прокурор Київської міської прокуратури, який провадив окремі процесуальні слідчі дії в межах вказаного кримінального провадження (у тому числі і закрив його) всупереч вимогам ч. 1 ст. 11 Закону № 266/94-ВР не роз`яснив ОСОБА_1 порядок поновлення його порушених прав і свобод та відшкодування завданої шкоди.
		За викладених обставин, суд, вважає, що позивач має право на відшкодування майнової та моральної шкоди на підставі Закону № 266/94-ВР  у зв`язку із закриттям кримінального провадження щодо нього через невстановлення достатніх доказів для доведення винуватості у суді і вичерпання можливостей їх отримати шляхом звернення до суду в порядку, визначеному цивільним процесуальним законодавством.
		Із змісту поданої позовної заяви, та наявного в ній розрахунку, чітко вбачається розмір заробітної плати ОСОБА_1 , отриманої в місяцях, що передували його відстороненню від займаної посади, в розмірі 27 465,90 грн щомісяця.
		І такі обставини жодним чином не спростовані стороною відповідача.
		Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення заробітної плати саме за час відсторонення позивача від займаної посади за період з 03 липня 2015 року по 03 вересня 2015 року в розмірі 54 931,80 грн.
		Решта заявленої суми в якості несплаченої заробітної плати (суддівської винагороди) за час перебування позивача на посаді судді та включно до грудня 2020 року не може бути стягнута, через те, що ОСОБА_1 та його представником не надано підтверджень того, що строк відсторонення його від посади було продовжено до цієї дати відповідно до законодавства.
		Крім того, як було встановлено судом вище, рішенням Другої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 11 квітня 2018 року внесено подання про звільнення позивача з посади судді, через те, що останній, як суддя Апеляційного суду м. Києва, починаючи з 03 серпня 2015  року відсутній на роботі з невідомих причин та фактично припинив виконання своїх обов`язків та здійснення правосуддя, а 22 грудня 2015 року до Вищої ради правосуддя від  ОСОБА_1 надійшла заява про відставку.
		Доказів того, що такі дії ОСОБА_1 є наслідками відсторонення його від посади, чи оскарження та/або скасування вказаного рішення дисциплінарної палати в установленому законом порядку стороною позивача не надано.
		Поряд із цим, вбачається, що під час проведених неодноразових обшуків у кримінальному провадженні № 42015000000001111 від 10 червня 2015 року було вилучено майно за місцем роботи позивача, а також за його місцем проживання, в тому числі й під час обшуку 19 червня 2015 року в Апеляційному суді м. Києва на вул. Солом`янській, 2-А, в м. Києві, зокрема талони на пальне марки А 95 ОККО, обсягом 14 500,00 літрів, які 28 серпня 2020 року повернуто позивачу відповідно до протоколу про повернення майна на виконання ухвали Печерського районного суду м. Києва від 04 серпня 2020  року, а також низка іншого майна, згідно з переліком.
		Враховуючи той факт, що відпуск нафтопродуктів за талонами можливий виключно в межах строку їх дії, а також з огляду на ту обставину, що через більше ніж 5 років після спливу такого строку, неможливо провести заміну талонів, на користь позивача підлягає стягненню компенсація вартості пального, виходячи із середньої ціни літри пального на момент їх вилучення (станом на червень 2015 року в середньому вартість 1 л бензину марки А 95 по Україні становила 30,00 грн) в зв`язку із закінченням строку дії талонів, в розмірі 435 000,00 грн.
		Що ж стосується решти заявленої до стягнення суми вартості неповернутого майна в розмірі 50 000,00 грн, то суд зазначає про необґрунтованість та недоведеність вимог в цій частині через ненадання жодних підтверджень стороною позивача щодо конкретного переліку неповернутого майна та його дійсної вартості.
		Відповідно до п. 5 ст. 3 Закону № 266/94-ВР у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується у тому числі моральна шкода.
		Статтею 4 Закону № 266/94-ВР встановлено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного та психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
		Пункт 2 ч. 2 ст. 1167 ЦК України передбачає, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
		Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 13 Закону № 266/94-ВР розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
		Отже, Законом № 266/94-ВР передбачено, що розрахунковою величиною для визначення розміру відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством, судом є мінімальний розмір заробітної плати.
		Згідно з ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.
		Відповідно до ч. 1 ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями чи дією органу державної влади відшкодовується державою незалежно від вини цього органу.
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц зауважила, що законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.
		Суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
		Враховуючи тривалість перебування позивача під слідством та судом, так і сукупність процесуальних дій, в тому числі неодноразових обшуків як за місцем роботи, так і за місцем проживання, що призвели до обмеження прав позивача, вимушених змін у його житті та завдали шкоди діловій репутації ОСОБА_1 , який на час оголошення йому підозри та відсторонення від посади здійснював судочинство та був суддею Апеляційного суду м. Києва й займав посаду голови цього апеляційного суду, суд, з огляду на моральні страждання останнього, вважає правильним і достатнім стягнути на користь останнього 500 000,00 грн на відшкодування завданої йому моральної шкоди.
		Відповідно до положень ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
		Судові витрати на правничу допомогу - це фактично понесені стороною і документально підтверджені витрати, пов`язані з наданням цій стороні правової допомоги адвокатом або іншим спеціалістом в галузі права при вирішенні цивільної справи в розумному розмірі з урахуванням витраченого адвокатом часу.
		Згідно з ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони.
		Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1)  розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;  2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		Пунктом 1 ч. 2 та ч. 8 ст. 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
		Разом тим, стороною позивача не надано суду жодних підтверджень щодо конкретної суми фактичного понесення витрат, пов`язаних з правовою допомогою та сплатою адвокатам Сільницькому І.В. та Поліщуку С.М. обумовленої суми в розмірі 750 000,00 грн чи будь-якого іншого розміру.
		Отже, правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача суми витрат на правничу допомогу без надання доказів їх дійсного понесення відсутні.
		Враховуючи, що Державна казначейська служба України лише здійснює  списання коштів у разі їх стягнення за рахунок держави, тому вона не є  органом, діями якого позивачу завдано шкоди, а відповідно до ч. 2 ст.  2,  ст. 170 ЦК України держава реалізує правосуб`єктність через систему своїх органів, від імені якої у відносинах, що регулюються цивільним законодавством, беруть участь органи управління державним майном, фінансові та інші спеціально уповноважені державою органи, де казначейська служба хоч і є юридичною особою, але діє від імені держави, тому перелічені вище суми коштів мають бути стягнуті з Державного бюджету України шляхом списання з Державної казначейської служби України коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 .
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
		Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 01 липня 2003 року).
		На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 9, 55, 56 Конституції України, Законом України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», 2, 15, 16, 23, 170, 1167, 1173 Цивільного Кодексу України, ст. ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 133, 137, 141, 258-259, 263-265, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
		В И Р І Ш И В:
		Позов  ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Сільницький Ігор Володимирович , до Державної казначейської служби України, Київської міської прокуратура, Офісу Генерального прокурора, про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої неправомірними діями та бездіяльністю органів, що здійснювали оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства, прокуратури і суду, - задовольнити частково.
		Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання з Державної казначейської служби України коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ) в розмірах: 54 931,8 грн (п`ятдесят чотири тисячі дев`ятсот тридцять одну гривню 80 копійок) втраченого заробітку (суддівської винагороди); 435 000,00 грн (чотириста тридцять п`ять тисяч гривень 00 копійок) компенсації вартості пального в зв`язку із закінченням строку дії талонів; 500 000 грн (пя`тсот тисяч гривень 00 копійок) на відшкодування завданої моральної шкоди.
		В іншій частині позову - відмовити.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Печерський районний суд м. Києва до Київського апеляційного суду.
		Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		 Повний текст судового рішеня виготовлено 28 вересня 2021 року.
		 
		 
		 
		Суддя                                                                                         О.Л. Бусик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...