Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 914/1207/21 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів; Визнання договорів (правочинів) недійсними; оренди.
Надіслано для оприлюднення: 05.10.2021. Зареєстровано: 05.10.2021. Забезпечено надання загального доступу: 06.10.2021.
Дата набрання законної сили: 24.10.2021
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		23.09.2021справа № 914/1207/21 
		За позовною заявою: Санаторій Нафтуся Прикарпаття, с. Модричі, Дрогобицький район, Львівська область,
		до відповідача: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, м.Львів
		за участі: Львівської обласної прокуратури, м. Львів 
		про: визнання недійснимими договорів оренди
		Суддя У.І.Ділай
		Секретар О.Старостенко
		За участю представників:
		Від позивача: Н.Б.Фартушок - адвокат 
		Від відповідача: І.О.Жуган  представник
		Від прокуратури: Н.Б.Рогожнікова - прокурор
		 
		У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
		 
		На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Санаторій Нафтуся Прикарпаття, до відповідача: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях про визнання недійсним договору оренди.
		Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.05.2021, справу №914/1207/21 розподілено судді У.І.Ділай.
		Ухвалою від 11.05.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 01.06.2021.
		Ухвалою від 01.06.2021 підготовче засідання відкладено на 15.06.2021.
		У судовому засіданні 15.06.2021 оголошено перерву до 29.06.2021.
		Ухвалою від 29.06.2021 заяву про зміну підстав позову прийнято до розгляду та судове засідання відкладено на 13.07.2021.
		Ухвалою від 13.07.2021 у задоволенні клопотання про призначення судової експертизи відмовлено, продовжено строк підготовчого провадження та судове засідання відкладено на 20.07.2021.
		Ухвалою від 20.07.2021 судове засідання відкладено на 09.09.2021.
		Ухвалою від 09.09.2021 підготовче провадження закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 23.09.2021.
		Представник позивача в судовому засіданні 23.09.2021 підтримав позов, з підстав наведених у позовній заяві та заяві про зміну підстав позовву, з посиланням на матеріали справи.
		У судовому засіданні 23.09.2021 представник відповідача та прокуратури проти задоволення позову заперечили, просили відмовити в його задоволенні.
		В процесі розгляду матеріалів справи суд 
		встановив:
		Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що 19.10.2004 Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області, правонаступником якого є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях та санаторієм «Нафтуся Прикарпаття» підписано договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна №80, відповідно до умов п.1.1. якого, Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене нерухоме майно  будівлю спального корпусу на 200 місць, яка в процесі приватизації не ввійшла до статутного фонду ВАТ «Галол», загальною площею 3073кв.м., розташованої за адресою: Львівська область, Дрогобицький район, село Модричі, вулиця Курортна, 1/3.
		Згідно п.1.2. Договору №1, майно, яке передається в оренду, належить Державі Україна в особі Верховної Ради України і знаходиться в оперативному управлінні Орендодавця на підставі рішення господарського суду Львівської області від 12.01.2002 (справа №1/265-32/121) та ухвали господарського суду Львівської області від 19.01.2004. Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно виданий Дрогобицьким державним комунальним міжміським бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки 04.10.2004 за №4942954. Реєстраційний №7733320. Номер запису 7 в Книзі 1.
		Договір від 19.10.2004 посвідчено приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Молокусом Б.В. та зареєстровано в реєстрі за №3122.
		У подальшому, а саме: 16.10.2009, 13.10.2011 та 28.03.2014 між Орендодавцем та Орендарем підписано ряд договорів про внесення змін до Договору №1, копії яких долучені до позову.
		04.08.2011 Орендодавцем та Орендарем підписано договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності №106, відповідно до умов п.1.1. якого, Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування окреме державне індивідуально визначене нерухоме майно загальною площею 6146,4кв.м.  нежитлову будівлю водогрязелікування (будівлю лікувального корпусу) (за планом земельної ділянки літера «Б-1»), площею 1124,8кв.м., за адресою: Львівська область, Дрогобицький район, с.Модричі, вул.Курортна, 1/4; нежитлову будівлю пансіонату (за планом земельної ділянки літера «А-5»), площею 3414,6кв.м., за адресою: Львівська область, Дрогобицький район, с.Модричі, вул.Курортна, 1/5; нежитлову будівлю клубу-їдальні (за планом земельної ділянки літера «В-2»), площею 1607,0кв.м., за адресою: Львівська область, Дрогобицький район, с.Модричі, вул.Курортна, 1/6, що знаходиться на балансі Орендаря та належить Державі в особі Орендодавця на підставі рішення господарського суду Львівської області по справі №1/1149-20/246 від 26.06.2007. Право власності на Майно зареєстроване Комунальним підприємством Львівської обласної ради «Дрогобицьке міжміське бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» на підставі вищевказаного правовстановлювального документа, що підтверджується витягами про реєстрацію права власності на нерухоме майно №28557657, №28557259 та №28557584 від 30.12.2010, виданими Комунальним підприємством Львівської обласної ради «Дрогобицьке міжміське бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» (реєстраційний номер нежитлової будівлі водогрязелікування  11600990 в книзі  2 номер запису  7; реєстраційний номер нежитлової будівлі пансіонату  11673058 в книзі - 2 номер запису  6; реєстраційний номер нежитлової будівлі клубу-їдальні  11672414 в книзі - 2 номер запису  8).
		Договір від 04.08.2011 посвідчено приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Лаганяк Р.І. та зареєстровано в реєстрі за №1258.
		Позивач вважає, що всупереч вимог закону та досягнутих між сторонами домовленостей, Договори, з урахуванням внесених до них змін, укладені сторонами строком більше ніж на 3 роки, тобто підлягали нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, проте державної реєстрації таких договорів не здійснено, вони є нікчемними, тобто недійсним в силу закону з моменту їх вчинення. При цьому, на думку позивача, відповідач здійснив розпорядження нерухомим майном (передав його у строкове платне користування позивачу), підписавши з позивачем Договір від 04.08.2011, виступивши орендодавцем, за відсутності відповідного права та необхідного обсягу цивільної дієздатності.
		Також позивач звернув увагу, що при укладенні договору від 04.08.2011 наявні наступні підстави для визнання його недійсним. Так, для розрахунку розміру орендної плати за перший місяць оренди необхідним є визначення річного розміру орендної плати, що не було зроблено при укладенні Договору. Проведення ж не у відповідності до Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженою постановою КМУ №786 від 04.10.1995 № 786 суперечить як Закону, в тому числі частині 2 статті 19, так і Методиці. Розрахунок річного розміру орендної плати взагалі не проводився, тому безпідставними є розрахунки орендної плати як за базовий, так і за перший місяці оренди. Разом з тим, ні підписаний Договір, ні розрахунок від 04.07.2011 не містять розрахунку орендної плати за перший місяць оренди, а проведений відповідачем (ймовірно) розрахунок орендної плати за перший місяць оренди на підставі безпідставного та неправильного навіть арифметично розрахунку орендної плати за базовий місяць оренди є невірним, суперечить Закону та Методиці та призвів до завищення всіх подальших нарахувань та заявлення завідомо безпідставного позову.
		Щодо укладення договору від 19.10.2004 позивач вбачає підстави для визнання його недійсним оскільки у розрахунку орендної плати невірно застосовано орендну ставку, що вплинуло на завищення розрахунків орендної плати як за базовий місяць, так і за всі подальші місяці оренди. Санаторій є закладом охорони здоров`я, відтак, при розрахунку розміру орендної плати слід було застосовувати орендну ставку у 8 %, або й навіть в 1 %. На думку позивача проведені відповідачем розрахунки нарахувань орендної плати, починаючи з базового місяця, не відповідають вимогам Закону, Методики й Договору, є завищеними.
		Спір виник внаслідок того, що позивач вважає, що при укладенні договорів не додержано загальних вимог необхідних для чинності правочину. Відтак, санаторій подав до Господарського суду Львівської області позов про визнання недійсними договорів оренди від 19.10.2004 та від 04.08.2011.
		 
		Відповідач заперечив проти позову з огляду на таке.
		Відповідно до витягу з державного реєстру правочинів № 212473, який видано 19.10.2004, о 19:49 19.10.2004 приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Молокусом Б. В. зареєстровано в реєстрі за № 3122 договір оренди № 80 індивідуально визначеного нерухомого майна від 19.10.2004. Майно за договором оренди належить Державі Україна в особі Верховної Ради України і знаходиться в оперативному управлінні регіонального відділення ФДМУ по Львівській області, на підставі рішення господарського суду Львівської області від 12.01.2002 (справа № 1/265-32/121) та ухвали господарського суду Львівської області від 19.01.2004 (справа № 1/265-32/121). 
		Відповідно до витягу з державного реєстру правочинів № 10216491, який видано 04.08.2011 о 12:46:20 приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Лаганяк Р. І. зареєстровано в реєстрі за № 1258 договір оренди№ 106 від 04.08.2011. Майно належить державі в особі регіонального відділення ФДМУ по Львівській області на підставі рішення господарського суду Львівської області по справі № 1/1149-20/246 від 26 червня 2007 року.
		Щодо невизначення та незафіксування у спірних договорах розміру орендної плати відповідач заперечив та зазначив, що у спірних договорах не лише визначено та зафіксовано розмір орендної плати, але й відображено спосіб її розрахунку протягом строку дії цих правочинів. Крім цього, відповідач звернув увагу, що розрахунки орендної плати (з визначенням орендних ставок та плати за базові місяці оренди) за спірними договорами були виконані позивачем, що підтверджується підписами керівника та головного бухгалтера орендаря на них.
		 
		Прокуратура заперечила проти позову, зазначивши, що державна реєстрація договорів оренди № 80 від 19.04.2004 та № 106 від 04.08.2011 проведена приватними нотаріусами Дрогобицького районного нотаріального округу Молокусом Б.В. та Лаганяк Р. І. відповідно, одночасно з їх нотаріальним посвідченням.
		При цьому, у спірних договорах з урахуванням додатків чітко визначено ціну договору - орендну плату у п. 3.1 та п.3.2 договору оренди № 80 від 19.10.2004, а також у п. 3.1. - 3.3 договору оренди № 106 від 04.08.2011. Тобто, у спірних договорах не лише визначено та зафіксовано розмір орендної плати, але й відображено спосіб її розрахунку протягом строку дії цих правочинів.
		Відповідач та прокуратура заявили про пропуск строків позовної давності у цьому спорі.
		При прийнятті рішення суд виходить і такого:
		Відповідно до положень статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		За приписами ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
		Відповідно із заявленими позовними вимогами позивач просив визнати недійсним недійсними договори оренди від 19.10.2004 та від 04.08.2011.
		Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є, зокрема, забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. 
		За змістом положень вказаних норм, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором. 
		При цьому, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.
		Отже, виходячи із наведеного, на момент звернення із тим чи іншим позовом, права та інтереси, на захист яких поданий позов вже мають бути порушені особою, до якої пред`явлений позов, тобто, законодавець пов`язує факт звернення до суду із наявністю вже порушених прав та інтересів позивача. Метою ж позову є розгляд спору і захист вже порушених суб`єктивних прав або законних інтересів позивача.
		Відповідно до ст. 8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
		Для вирішення питання щодо наявності правових підстав для визнання недійсними спірних договорів суду необхідно встановити їх невідповідність вимогам чинного законодавства. 
		Також обов`язковою умовою скасування вищевказаних записів є порушення у зв`язку з їх прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.
		Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
		Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
		За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.
		У рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) дано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес", як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.
		Тобто, інтерес позивача має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам та відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого дано в резолютивній частині вказаного Рішення Конституційного Суду України.
		Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
		Така позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав; під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.
		При поданні позову Санаторій Нафтуся Прикарпаття покликається на відсутність речового права у відповідача на об`єкт оренди, не проведення державної реєстрації спірних договорів оренди та невизначення (незафіксування) у спірних договорах розміру орендної плати. 
		Відповідно до ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
		Згідно із ст. 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
		Як встановлено судом та не спростовано сторонами спірне майно є державною власністю та перебуває в розпорядженні Фонду державного майна України, права орендодавця на розпорядження орендованим майном підтверджується такими правовстановллючими документами: рішенням господарського суду Львівської області від 12.01.2002 (справа №1/265-32/121) та ухвалою господарського суду Львівської області від 19.01.2004 (справа № 1/265-32/121), про що зазначено у п. 1.2 договору оренди № 80 від 19.04.2004; рішенням господарського суду Львівської області від 26.06.2007 (справа №1/1149-20/246), про що зазначено у п. 1.1 договору оренди № 106 від 04.08.2011.
		Щодо не проведення державної реєстрації спірних договорів оренди суд зазначає таке.
		Статтею 794 Цивільного кодексу України (в редакції, яка була чинною на момент укладення та нотаріального посвідчення спірного договору) унормовано, що договір найму будівлі або іншої капітально споруди (іх окремої частини), укладений на строк не менше одного року, підлягає державній реєстрації.
		Відповідно до ч. 2 ст. 210 ЦК перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів, встановлюються законом.
		Постановою Кабінету міністрів України від 26.05.2004 № 671, яка була чинною на момент укладення та нотаріального посвідчення спірних договорів, було створено Державний реєстр правочинів, держателем якого визначено Міністерство юстиції України, а Адміністратором - ДП "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України. Даною постановою КМ України було також затверджено Тимчасовий порядок державної реєстрації правочинів.
		Відповідно до п. 6 даного Порядку, реєстрація правочинів проводиться шляхом внесення нотаріусом запису до Реєстру одночасно з його нотаріальним посвідченням. Ті ж нотаріуси, які не мають доступу до єдиної комп`ютерної бази даних Реєстру, в день посвідчення правочину надсилають один його примірник реєстратору, який в день отримання примірника вносить відповідний запис до Реєстру.
		Відповідно до витягу з державного реєстру правочинів № 212473, який видано 19.10.2004, о 19:49 19.10.2004 приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Молокусом Б. В. зареєстровано в реєстрі за № 3122 договір оренди № 80 індивідуально визначеного нерухомого майна від 19.10.2004. Відповідно до витягу з державного реєстру правочинів № 10216491, який видано 04.08.2011 о 12:46:20 приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Лаганяк Р. І. зареєстровано в реєстрі за № 1258 договір оренди№ 106 від 04.08.2011. 
		Стосовно невизначення (незафіксування) у спірних договорах розміру орендної плати господарський суд виходить із принципів "естопель" та "заборони суперечливої поведінки".
		Доктрина "естопель" бере походження з англосаксонської системи права і базується на принципах добросовісності і послідовності. За своєю природою це прояв загального принципу недопустимості зловживання правом. Сторона, яка вчиняє дії або робить заяви у спорі, що суперечать тій позиції, яку вона займала раніше, не повинна отримати перевагу від своєї непослідовної поведінки.
		Доктрина римського права "venire contra factum proprium" (принцип заборони суперечливої поведінки) базується на римській максимі "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці.
		Так, розрахунки орендної плати (з визначенням орендних ставок та плати за базові місяці оренди) за спірними договорами були виконані позивачем, за підписами керівника та головного бухгалтера орендаря на них. Натомість відповідач лише погоджував подані позивачем розрахунки орендної плати. 
		Таким чином, суд зауважує, що поведінка позивача (коли сторона у поясненнях висловлює позицію про невизначення (незафіксування) у спірних договорах розміру орендної плати та допущення помилок у застосуванні Методики, тоді як спірні розрахунки здійснював сам орендар) не відповідають принципу естопель і доктрині venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки). У судовій практиці принцип добросовісності охоплює естопель та заборону суперечливої поведінки (venire contra factum proprium). Естопель правовий принцип, згідно з яким сторона позбавляється права без розгляду питання по суті висувати певні заперечення або заяви, які явно розходяться з її початковим поведінкою. Принцип заборони суперечливої поведінки (venire contra factum proprium) базується на правилі, що ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці. Принцип «естопель», зокрема, застосовано в практиці Європейського суду з прав людини («Хохліч проти України», заява № 41707/98; «Рефаг парті зі (Партія добробуту) Туреччини та інші проти Туреччини», заяви №№ 41340/98, 41342/98, 41344/98), він підлягає застосуванню і українськими судами.
		Відповідно до п. 3.12 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18, підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
		Проаналізувавши все вищенаведене, Господарський суд Львівської області констатує про наявність документів про право розпорядження майном в орендодавця, при цьому відсутні судові рішення щодо визнання таких правовстановлюючих документів недійсними. Також наявні належні документи, які підтверджують нотаріальне посвідчення та державну реєстрацію спірних договорів оренди. Доказів, які спростовують неправомірність проведених розрахунків орендної плати та їх невідповідність вимогам норм закону суду не надано. Отже, позивачем не доведено належними, допустимими та достовірними доказами наявності підстав для визнання спірних договорів оренди недійсними, а відтак у суду відсутні правові підстави для застосування позовної давності.
		Враховуючи викладене, суд дійшов висновку щодо відмови у задоволенні позову, оскільки є відсутнім порушення суб`єктивного права позивача, що підлягає судовому захисту у даному спорі.
		Судовий збір покладається на позивача.
		Керуючись статтями 4, 7, 13, 14, 73, 74, 76-79, 120, 123, 129, 233, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
		ВИРІШИВ:
		1.У задоволенні позовних вимог відмовити.
		2.Судовий збір покласти на позивача.
		 
		Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки передбачені ст.ст. 241, 256, 257 ГПК України та може бути оскаржено в порядку, визначеному розділом IV Господарського процесуального кодексу України.
		Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.
		 
		Повне рішення складено 04.10.2021.
		 
		 
		СуддяУ.І. Ділай

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...