Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 459/2238/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 06.10.2021. Забезпечено надання загального доступу: 06.10.2021.
Дата набрання законної сили: 01.10.2021
Номер судового провадження: 61-15203ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Ухвала
		Іменем України
		 
		01 жовтня 2021 року
		м. Київ
		 
		справа № 459/2238/20
		провадження № 61-15203ск21
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Львівська обласна прокуратура,
		третя особа - Державна казначейська служба України,
		 
		розглянув касаційну скаргу Львівської обласної прокуратури на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 11 січня 2021 року у складі судді Дем`яновської Ю. Д. та постанову Львівського апеляційного суду від 10 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В., 
		 
		ВСТАНОВИВ: 
		У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила стягнути за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом безспірного списання з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України, у її користь 950 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів прокуратури та досудового розслідування.
		Позов обґрунтовано тим, що постановою прокурора Сокальського району від 13 лютого 2012 року порушено кримінальну справу № 128-0306 відносно ОСОБА_1 за фактом крадіжки блоку ПФ з шахти «Степова», за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 185 Кримінального кодексу України (далі - КК України), постановою від 15 лютого 2012 року її притягнуто, як обвинувачену, та пред`явлено обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 185 КК України, і 15 лютого 2012 року їй обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд, 03 березня 2012 року заступником прокурора Сокальського району затверджено обвинувальний висновок у вказаній кримінальній справі, складений слідчим СВ Сокальського РВ ГУ МВСУ у Львівській області 28 лютого 2012 pоку, про обвинувачення ОСОБА_1 за частиною першою статті 185 КК України у таємному викраденні 02 грудня 2011 року одного повнофункціонального блоку (ПФ) зі стійки комплексу аерогазової інформації (КАГІ), встановленого у приміщенні операторів дільниці газового захисту і контролю ВП «Шахта «Степова»» ДП «Львіввугілля». У подальшому, вказану кримінальну справу із обвинувальним висновком скеровано для розгляду до Сокальського районного суду Львівської області.
		Вироком Сокальського районного суду Львівської області від 17 квітня 2013 року (справа № 1321/862/2012), залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 26 липня 2013 року, ОСОБА_1 визнано винною за частиною першою статті 185 КК України та призначено покарання у виді штрафу у розмірі 1 700,00 грн. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 жовтня 2014 року частково задоволено касаційну скаргу ОСОБА_1 , ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 26 липня 2013 року скасовано та направлено справу на новий апеляційний розгляд.
		Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 09 грудня 2014 року вирок Сокальського районного суду Львівської області від 17 квітня 2013 року скасовано, а справу скеровано прокурору Сокальського району для організації проведення додаткового розслідування. 04 лютого 2015 року слідчим Сокальського ВП Червоноградського ВП ГУ НП у Львівській області внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості за № 12015140310000139 про кримінальне правопорушення, передбачене частиною першою статті 185 КК України, і, в подальшому, постановою від 14 березня 2016 року вказане кримінальне провадження закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України, у зв`язку з відсутністю в її діях складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 185 КК України.
		В обґрунтування заподіяння моральної шкоди позивачка посилалась на те, що на час порушення кримінальної справи їй виповнилось 36 років, вона була сімейною людиною, перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 , який помер у 2017 pоці та з яким вони виховували трьох неповнолітніх на той час дітей, сім`я мала статус багатодітної, вона раніше ніколи не притягувалась до кримінальної відповідальності, судимості не мала і ніколи не була причетною до будь-яких злочинів, однак, безпідставно зазнала кримінального переслідування, яке тривало понад 4 роки (4 pоки 1 місяць 1 день), під час якого їй було пред`явлено обвинувачення у вчинені злочину, через що вона тривалий період часу була змушена відстоювати свою невинуватість, захищатись від незаконного обвинувачення, затрачати час на участь в процесуальних діях та у судових засіданнях, в тому числі й суду апеляційної інстанції, шукати та залучати захисника, затрачаючи на це час, зусилля та кошти і, враховуючи тривалість кримінальної справи, була змушена вживати додаткові заходи щодо організації свого життя. Крім цього, наголошувала, що внаслідок застосування до неї запобіжного заходу у виді підписки про невиїзд було обмежено її право на свободу пересування, яке тривало декілька років, при цьому, майже 3 роки вона мала статус підсудної, а внаслідок залишення судом апеляційної інстанції вироку суду без змін вона набула статусу засудженої. Крім цього, зазначає, що на шахті «Степова», за крадіжку майна якої вона і була засуджена, пропрацювала більше 18 років, тому її добре знали працівники вказаної шахти, були сформовані певні соціальні зв`язки, внаслідок тривалих виробничих відносин, на шахті в цей період працював її чоловік ОСОБА_2 та її мати ОСОБА_3 , а тому вважає, що обвинувачення її у вчинені крадіжки з шахти та подальше засудження виставило її у негативному світлі перед працівниками шахти, як злочинця, злодія, недобросовісної та непорядної людини, а тому вона змушена була виправдовуватись перед колишніми співробітниками та членами своєї сім`ї про невинуватість. Крім цього, зазначала, що 22 січня 2012 року за місцем її проживання працівниками міліції було проведено обшук, до участі в якому були залучені понятими сусіди, що також виставило її в негативному образі перед ними.
		Вказувала, що після її незаконного засудження, ДП «Львіввугілля» звернулось до суду із позовом до неї про відшкодування шкоди, завданої нібито вчиненням злочину, однак, у подальшому позов залишено без розгляду.
		Зазначала, що внаслідок вказаних обставин вона зазнала і продовжує зазнавати сильних душевних страждань, що спричинені фактом притягнення її як обвинуваченої, обмеження її права на свободу пересування та подальше засудження в сукупності із тривалістю кримінального переслідування. Поряд з цим, вона відчула і продовжує відчувати себе сильно приниженою та присоромленою, її репутацію було істотно знижено, через що вона була змушена обмежити спілкування із знайомими та рідними, уникати контактів із ними, стала замкнутою, відстороненою, роздратованою, почала відчувати страх зустрічей із знайомими, побоюючись розмов на тему вчинення злочину, що негативно вплинуло на її відносини із знайомими та рідними, соціальні зв`язки, у неї виникла апатія до життя та оточення, розчарованість, нервозність, часте безсоння, сильні хвилювання, невпевненість у собі, знизилась самооцінка, виникло почуття безправності та беззахисності, вона розчарувалась щодо системи правоохоронних органів України, втратила віру у законність та справедливість, у цінність прав людини, закріплених Конституцією України. 
		Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 11 січня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку в користь ОСОБА_1 350 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди. У задоволенні решти вимог відмовлено.
		Постановою Львівського апеляційного суду від 10 серпня 2021 року апеляційну скаргу Львівської обласної прокуратури залишено без задоволення. Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Державної казначейської служби задоволено частково. Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 11 січня 2021 року змінено. Викладено абзац другий резолютивної частини рішення у наступній редакції: «Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 350 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями та рішеннями органів прокуратури, суду і досудового розслідування.» В решті рішення суду залишено без змін.
		Львівська обласна прокуратура у вересні 2021 року засобами поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 11 січня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 10 серпня 2021 року у вказаній вище справі.
		Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди попередніх інстанції безпідставно визначено моральне відшкодування у розмірі 350 000,00 грн, який є більший від законодавчо встановленого розміру. Заявник вважає, що посилання позивачки, якими обґрунтовувала негативні наслідки, спричинені притягненням до відповідальності не підтверджено жодними доказами.
		 
		Також, зазначає, що судами не враховано правовий висновок Верховного Суду, зроблений у постанові від 14 січня 2021 року у справі № 466/2383/19, відповідно до якого суд має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, а не ухвалення остаточного рішення (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
		Заявник вважає, що слід враховувати, що 18 серпня 2020 року відкрито провадження у справі, судовий розгляд тривав у 2020 році і лише одне судове засідання відбулось 11 січня 2021 року. Тому, на думку заявника, слід враховувати мінімальну заробітну плату встановлену з 01 вересня 2020 року.
		Заявник на підставу касаційного оскарження посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема, що судами застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 04 червня 2018 року у справі № 489/2492/17, від 13 червня 2018 року у справі № 464/6863/16, від 21 червня 2018 року у справі № 205/119/17, від 25 липня 2018 року у справі № 607/14493/16-ц, від 19 вересня 2018 року у справі № 534/955/17, від 19 грудня 2018 року у справі № 214/5262/15-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 727/9472/16-ц.
		Згідно з пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України  у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
		 
		Відповідно до частини шостої статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
		 
		Вивчивши касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою.
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою прокурора Сокальського району Львівської області від 13 лютого 2012 року порушено кримінальну справу № 128-0306 за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 185 КК України, відносно ОСОБА_1 за фактом крадіжки блоку ПФ з шахти «Степова».
		Постановою слідчого СВ Сокальського РВ ГУМВС України у Львівській області від 15 лютого 2012 року у вказаній кримінальній справі ОСОБА_1 притягнуто як обвинувачену та пред`явлено їй обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 185 КК України.
		15 лютого 2012 року позивачу обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.
		03 березня 2012 року заступником прокурора Сокальського району Львівської області затверджено обвинувальний висновок у кримінальній справі, складений слідчим СВ Сокальського РВ ГУ МВС України у Львівській області 28 лютого 2012 pоку, про обвинувачення ОСОБА_1 за частиною першою статті 185 КК України у таємному викраденні 02 грудня 2011 року одного повнофункціонального блоку (ПФ) зі стійки комплексу аерогазової інформації (КАГІ), встановленого у приміщенні операторів дільниці газового захисту і контролю ВП «Шахта «Степова»» ДП «Львіввугілля».
		У подальшому, вказану кримінальну справу із обвинувальним висновком скеровано для розгляду у Сокальський районний суд Львівської області.
		Вироком Сокальського районного суду Львівської області від 17 квітня 2013 року (справа № 1321/862/2012) ОСОБА_1 визнано винною за частиною першою статті 185 КК України та призначено покарання у виді штрафу в розмірі 1 700,00 грн.
		Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 26.07.2013 року вказаний вирок залишено без змін.
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 жовтня 2014 року частково задоволено касаційну скаргу ОСОБА_1 , ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 26 липня 2013 року скасовано та направлено справу на новий апеляційний розгляд.
		Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 09 грудня 2014 року скасовано вирок Сокальського районного суду Львівської області від 17 квітня 2013 року, справу скеровано прокурору Сокальського району Львівської області для організації проведення додаткового розслідування.
		04 лютого 2015 року слідчим Сокальського ВП Червоноградського ВП ГУ НП у Львівській області внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості за № 12015140310000139 про кримінальне правопорушення, передбачене частиною першою статті 185 КК України.
		Постановою слідчого Сокальського ВП Червоноградського ВП ГУ НП у Львівській області від 14 березня 2016 року вказане кримінальне провадження закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України, у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 185 КК України.
		Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
		Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176                       ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
		Порядок відшкодування такої шкоди визначається законом (частина сьома статті 1176 ЦК України).
		Статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» № 266/94 ВР від 01 грудня 1994 року передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:
		1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;
		2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;
		3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
		Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадках постановлення виправдувального вироку суду (пункт 1 частини першої статті 2 Закону).
		Положеннями статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається), в тому числі й моральна шкода.
		Відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів Державного бюджету (стаття 4 вказаного Закону).
		Відповідно до частини другої статті 25 Бюджетного кодексу України, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.
		Відповідно до статті 2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави.
		Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року           № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яке, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
		Статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що розмір відшкодування повинен бути не меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
		Тобто Законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати.
		Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.
		В постанові Великої Палати Верховного суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
		Законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати станом на час розгляду справи.
		Аналогічний висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), Верховним Судом у постановах від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19 (провадження № 61-7643св20).
		Посилання заявника на те, що суд має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, а не ухвалення остаточного рішення, що відповідає ґвисновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 14 січня 2021 року у справі № 466/2383/19, є необґрунтованими, оскільки у зазначеній постанові Верховний Суд керувався зазначеною вище позицією Великої Палати Верховного Суду.
		Суд першої інстанції правильно виходив із того, що період перебування позивачки під слідством та судом складає 49 місяців та 1 день, а отже розмір відшкодування їй моральної шкоди не може бути меншим, ніж 294 193,54 грн (6 000 грн х 49 міс + (6 000 грн/31день х 1 день).
		У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з яким у цій частині погодився апеляційний суд, дійшов висновку про стягнення моральної шкоди у більшому розмірі, ніж мінімально визначений законом, та встановив такий розмір на рівні 350 000,00 грн, з урахуванням обсягу заподіяної позивачу шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, пов`язаних із перебування позивача під слідством та судом, що призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків, погіршення та позбавлення можливості реалізації нею своїх звичок і бажань, інших негативних наслідків морального характеру. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди суд урахував засади розумності, виваженості та справедливості.
		Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що позивачем не доведено спричинення їй моральної шкоди у розмірі більшому, ніж мінімальний, не можуть бути прийняті судом, оскільки законодавством не встановлено чіткого розміру відшкодування моральної шкоди у цій категорії справ, а зазначено лише мінімальний розмір, з якого необхідно виходити при її визначенні, тому аргументи касаційної скарги зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що на підставі вимог статті 400 ЦПК України не входять до повноважень суду касаційної інстанції.
		Крім того, колегія суддів звертає увагу, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, а суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду       від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц). При цьому порушень порядку надання та отримання доказів судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій.
		Колегія суддів не приймає до уваги посилання у касаційній скарзі на неврахування судами висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15 (провадження № 14-298цс18), оскільки висновки судів, у справі, яка переглядається, з урахуванням установлених у ній обставин не суперечить цій постанові, зокрема в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди у більшому розмірі, ніж встановлено законом.
		Посилання постанови Верховного Суду від 04 червня 2018 року у справі № 489/2492/17, від 13 червня 2018 року у справі № 464/6863/16, від 21 червня 2018 року у справі № 205/119/17, від 25 липня 2018 року у справі № 607/14493/16-ц, від 19 вересня 2018 року у справі № 534/955/17, від 19 грудня 2018 року у справі № 214/5262/15-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 727/9472/16-ц, оскільки такі доводи зводяться до необхідності зменшення визначеного судами у цій справі розміру моральної шкоди до рівня, з якого виходили суди у наведених справах з урахуванням часу перебування осіб під слідством і судом. Проте, обставини, установлені у справах, на які посилається заявник, зокрема, які мають враховуватись під час визначення розміру відшкодування моральної шкоди, є іншими у порівнянні зі справою, яка переглядається. У кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично - доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
		Отже, зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень убачається, що скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновки щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суди розглянули судові рішення відповідно до такого висновку.
		 
		Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (пункт 45 рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1996 року у справі «Леваж Престейшинз Сервісиз проти Франції», пункти 37, 38 рішення ЄСПЛ від 19 грудня 1997 року у справі «Бруалла Гомесде ла Торре проти Іспанії»).
		 
		Виходячи з викладеного, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
		 
		Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		У відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівської обласної прокуратури, третя особа - Державна казначейська служба України, про відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою Львівської обласної прокуратури на рішення Червоноградського районного суду Львівської області від 11 січня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 10 серпня 2021 року відмовити.  
		 
		Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. 
		 
		Ухвала оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:    І. Ю. Гулейков       О. В. Ступак       Г. І. Усик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...