Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 607/7849/16-к : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини у сфері службової діяльності; Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 06.10.2021. Забезпечено надання загального доступу: 06.10.2021.
Дата набрання законної сили: 09.09.2021
Номер судового провадження: 51-192км19
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42015210000000133

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		09 вересня2021 року
		м. Київ
		справа № 607/7849/16-к
		провадження № 51-192км19
		Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: 
		головуючого  ОСОБА_1 ,
		суддів  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , 
		за участю:
		секретаря судового засідання   ОСОБА_4 , 
		прокурора  ОСОБА_5 ,  
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 17 грудня 2018 року у кримінальному провадженні № 4201521000000133 за обвинуваченням 
		ОСОБА_6 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя м. Тернополя,
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 Кримінального кодексу України (далі  КК). 
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами обставини
		За вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02 квітня 2018 року, залишеним без змін ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 17 грудня 2018 року, ОСОБА_6 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК (в редакції Закону від 13.05.2014 № 1261-VII зі змінами, внесеними згідно з законами від 14.10.2014 № 1698-VІІ, від 10.11.2015 № 770-VIII, від 10.12.2015 № 889-VIII) та виправдано на підставі п. 1 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі  КПК), за недоведеністю вчинення кримінального правопорушення.
		Органом досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачувався в тому, що будучи начальником Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Тернопільській області (далі  Управління ДАБІ) та службовою особою, яка займає відповідальне становище, вимагав та одержав неправомірну вигоду за вчинення в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду дій із використанням наданої влади. 
		Так, згідно з обвинуваченням, у квітні 2016 року ОСОБА_7 одержав інформацію про порушення архітектурно-будівельних норм допущених під час реконструкції кафе-бару « ІНФОРМАЦІЯ_2 » на АДРЕСА_1 , після чого у нього виник умисел на незаконне збагачення шляхом отримання неправомірної вигоди від представника суб`єкта підприємницької діяльності  ОСОБА_8 .
		З цією метою ОСОБА_7 поставив вимогу стажисту на посаді головного державного інспектора сектору по роботі з ліцензіатами Управління ДАБІ  ОСОБА_9 про зустріч з ОСОБА_8 та доведення до нього його вимог про передачу йому неправомірної вигоди для уникнення останнім адміністративної відповідальності за порушення норм будівельного законодавства під час реконструкції кафе-бару « ІНФОРМАЦІЯ_2 ». У разі виконання цих вимог ОСОБА_6 обіцяв ОСОБА_9 посприяти у вирішенні питання про її прийняття на роботу на посаду головного державного інспектора сектору по роботі з ліцензіатами Управління ДАБІ. 11 квітня 2016 року ОСОБА_9  повідомила ОСОБА_8 про необхідність передати ОСОБА_6 5000 доларів США за ненакладення на нього адміністративного стягнення в розмір 124 000 грн та невжиття заходів щодо знесення приміщення кафе-бару « ІНФОРМАЦІЯ_2 » зазначивши при цьому, що у разі надання такої винагороди вона посприяє йому в реєстрації декларацій на початок виконання будівельних робіт та готовності закладу до його експлуатації.
		Виконуючи ці вимоги ОСОБА_8 05 травня 2016 року в АДРЕСА_2 у салоні автомобіля віддав ОСОБА_9 50 000 грн, які цього ж дня остання передала ОСОБА_6 в приміщенні його службового кабінету як надану ОСОБА_8 частину неправомірної вигоди за уникнення адміністративної відповідальності за порушення будівельних норм при проведенні реконструкції кафе-бару «Корона», ненакладення штрафних санкцій на суму 124 000 грн та невжиття заходів щодо закриття та знесення приміщення закладу, а також за сприяння у реєстрації декларації на початок виконання будівельних робіт та готовності закладу до експлуатації.
		Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_10 , який брав участь у розгляді справи в суді апеляційної інстанції, просить оскаржуване рішення скасувати і призначити новий розгляд у цьому суді через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
		Прокурор вважає, що суд першої інстанції безпідставно виправдав  ОСОБА_6 за обвинуваченням у вчиненні вказаного злочину. Звертає увагу на те, що всупереч вимогам ст. 94 КПК місцевий суд у вироку неправильно та неповно виклав показання свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_9 надані ними у судовому засіданні, а також не дав належної оцінки показанням виправданого ОСОБА_13 .
		На думку прокурора, суд не дав правильної оцінки доказам дослідженим в судовому засіданні, які були надані стороною обвинувачення, зокрема: заяві ОСОБА_8 , протоколу огляду місця події від 05 травня 2016 року; заяві ОСОБА_9 і її розписці; висновкам експертів від 17 червня 2016 року № 1.1-208/16 та від 13 червня 2016 року №2-214/16; листу Управління ДАБІ від 03 червня 2016 року; інформації відділу державного архітектурно-будівельного контролю Тернопільської міської ради від 15 червня 2016 року; реєстру приписів виданих Управлінням ДАБІ (Додаток №1); наказу першого заступника Голови ДАБІ України № 317 «ОС» від 28 квітня 2016 року щодо ОСОБА_9 ; особовій картці ОСОБА_9 ; наказу Голови ДАБІ України № 254 «ОС» від 05 квітня 2016 року щодо ОСОБА_13 ; службовій характеристиці ОСОБА_13 ; положенню про Управління ДАБІ. 
		Стверджує, що матеріали, які стали підставою для проведення негласних слідчих розшукових дій у кримінальному провадженні були розсекречені 12-13 жовтня 2017 року та відкриті стороні захисту під час судового розгляду. Ці матеріали самі по собі не є джерелом доказів, а лише тільки підтверджують законність отримання здобутих доказів, якими є протоколи негласних слідчих (розшукових) дій з відповідними додатками, проте ці протоколи правової оцінки у вироку не отримали і недопустимими доказами судом не визнані.
		На переконання прокурора, виключно на показаннях свідка ОСОБА_9 , до яких слід ставитись критично, судом зроблений неправильний висновок про недостовірність даних зазначених у постанові про проведення контролю за вчиненням злочину від 05 травня 2016 року з участю ОСОБА_9 та в протоколі про результати контролю за вчиненням злочину від 06 травня 2016 року з її участю. 
		Вважає таким, що не ґрунтується на матеріалах провадження висновок суду першої інстанції у вироку про незаконність проведення обшуку в службовому кабінеті ОСОБА_13 05 травня 2016 року та визнання недопустимими доказів здобутих під час його проведення, оскільки проведення обшуку в цей же день було санкціоновано ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду.
		Наголошує на тому, що всупереч вимогам ст. 337 КПК при кваліфікації дій ОСОБА_6 судом не було враховано того, що предметом неправомірної вигоди були несправжні (імітаційні) засоби, а тому дії останнього спрямовані на отримання неправомірної вигоди у вигляді грошових коштів, які він не одержав з причин, що не залежали від його волі, не отримали правильної правової оцінки суду, як замах на отримання неправомірної вигоди за ч. 2 ст. 15 і ч. 3 ст. 368 КК.
		Прокурор вважає, що при перегляді вироку суд апеляційної інстанції не дав вичерпних та обґрунтованих відповідей на всі доводи його апеляційної скарги чим не дотримався вимог ст.419 КПК.
		У письмових запереченнях на касаційну скаргу захисник ОСОБА_14 наводить обґрунтування про законність оскаржуваної ухвали і просить це рішення залишити без зміни, а скаргу прокурора без задоволення.
		Позиція учасників судового провадження в суді касаційної інстанції
		Прокурор у судовому засіданні підтримав касаційну скаргу, просив ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у цьому суді.
		Інших учасників було належним чином повідомлено про час та місце касаційного розгляду справи, однак вони у судове засідання не прибули.
		Мотиви Суду
		Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку про таке.
		Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
		У касаційній скарзі прокурор, крім іншого, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповноту судового розгляду, що відповідно до вимог кримінального процесуального закону до повноважень касаційного суду не віднесено.
		Згідно з вимогами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим єрішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		За правилами ст. 2 КПК завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура. 
		Відповідно до положень ст. 17 КПК ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності винуватості особи тлумачаться на її користь.
		Статтею ст. 91 КПК передбачено, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення (форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення). Згідно з вимогами ч. 2 ст. 91 КПК доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.
		Цих вимог закону суди обох інстанцій дотримались.
		Висновки суду першої інстанції про недоведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого злочину та необхідність виправдання у пред`явленому обвинуваченні зроблено на підставі ретельного аналізу зібраних органами досудового розслідування і досліджених у судовому засіданні доказів, яким цей суд надав належну оцінку. Приймаючи таке рішення, суд дотримався критеріїв доведеності винуватостіпоза розумним сумнівом.
		Зокрема, місцевий суд дійшов таких висновків на підставі: показань  ОСОБА_6 , свідків ОСОБА_9 (заяву на ОСОБА_6 писала під тиском працівників СБУ), ОСОБА_8 (безпосередньо у нього ОСОБА_6 коштів не вимагав), ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_11 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 (пояснили, що протоколи підписувались ними на наступний день); досліджених у судовому засіданні фактичних даних, що містяться у рапорті від 21 квітня 2016 року старшого оперуповноваженого в ОВС 1 сектору ВБКОЗ УСБУ в Тернопільській області про виявлення кримінального правопорушення (т. 3, а. к. п. 124), заяві ОСОБА_8 від 04 травня 2016року (т. 3, а. к. п. 120-123), заяві та розписці ОСОБА_9 від 05 травня 2016 року, постановах прокурора від 05 травня 2016 року про проведення контролю за вчиненням злочину та про освідування особи; протоколах огляду місця події від 05 травня 2016 року (кабінету ОСОБА_6 , під час якого фактично проводився обшук без відеофіксації), та ОСОБА_9 в автомобілі оперативних працівників (відеофайл проведення огляду пошкоджено, протокол із зауваженнями); ухвалах слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду від 06 травня 2015 року про накладення арешту на майно, що було виявлено та вилучено під час проведення огляду 05 травня 2016 року у ОСОБА_9 та ОСОБА_6 ; протоколах огляду грошових коштів від 09 травня 2016 року, постановах від 09 травня 2016 року про визнання речовими доказами грошових коштів та речей; протоколі затримання ОСОБА_6 від 05 травня 2016 року; висновках експертиз: судово-хімічних від 13 червня 2016 року № 2-2214/16 та від 15 червня 2016 року № 2-213/16, судово-технічної від 17 червня 2016 року № 1.1-208/16, комп`ютерно-технічних від 06 червня 2016 року № 7-74/16, від 02 червня 2016 року № 7-72/16, від 04 липня 2016 року № 7-70/16 та № 7-71/16, від 08 липня 2016 року № 7-73/16, від 07 липня 2016 року № 7-75/16; протоколах: про результати контролю за вчиненням злочину від 28 квітня 2016 року у іншому кримінальному провадженні № 42016210000000038 за заявою ОСОБА_19 , результати аудіо-, відеоконтролю особи від 06 травня 2016 року (з доданими до нього носіями інформації із аудіо та відеозаписами); ухвалі слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду від 05 травня 2016 року (надано дозвіл у іншому кримінальному провадженні № 42016210000000038) про проведення обшуку в кабінетах та інших приміщеннях п`ятого і сьомого поверхів адмінбудівлі Управління ДАБІ з вилученням документальних матеріалів; дорученні про проведення негласних слідчих (розшукових) дій від 22 квітня 2016 року в порядку ст. 40 КПК співробітникам ВБКОЗ УСБ України в Тернопільській області; ухвалах слідчого судді апеляційного суду Тернопільської області від 22 квітня 2016 року про дозвіл на здійснення аудіо-, відеоконтролю особи  ОСОБА_6 та  ОСОБА_9 , та інших матеріалах кримінального провадження.
		Оцінивши кожен доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, місцевий суд дійшов умотивованого висновку, що стороною обвинувачення не доведено винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого злочину.
		Згідно з ч. 1 ст. 87 КПК недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією України та Законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. 
		Відповідно до сформованої практикою ЄСПЛ доктрини «плодів отруєного дерева» (fruit of the poisonous tree), якщо джерело доказів є недопустимим, всі інші дані, одержані з його допомогою, будуть такими ж (рішення у справах «Гефген проти Німеччини», «Шабельник проти України (№ 2)», «Яременко проти України (№ 2)»). Зазначена доктрина передбачає оцінку не лише кожного засобу доказування автономно, а й всього ланцюга безпосередньо пов`язаних між собою доказів, з яких одні випливають від інших та є похідними від них. Критерієм віднесення доказів до «плодів отруєного дерева» є наявність достатніх підстав вважати, що відповідні відомості не були б отримані за відсутності інформації, одержаної незаконним шляхом.
		За правилами ст. 214 КПК слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов`язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування. Здійснення досудового розслідування до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається і тягне за собою відповідальність, встановлену законом. У невідкладних випадках огляд місця події може бути проведений до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, що здійснюється негайно після завершення огляду.
		Як убачається з матеріалів справи, відомості до ЄРДР за № 42015210000000133 про вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК за вказаним фактом були внесені на підставі матеріалів правоохоронних та контролюючих державних органів 19 жовтня 2015 рокузадовго до вказаних подій, відомостей про об`єднання різних кримінальних проваджень, як і даних про надання дозволу слідчим суддею в порядку ст. 257 КПК на використання у цьому провадженні результатів негласних слідчих (розшукових) дій одержаних у іншому кримінальному провадженні в матеріалах справи немає.
		Крім того, згідно з ч. 2 ст. 237 КПК огляд житла чи іншого володіння особи проводиться за правилами цього Кодексу, передбаченими для обшуку житла чи іншого володіння особи. Відповідно до ч. 2 ст. 234 КПК обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді.
		При проведенні огляду службового кабінету ОСОБА_6 05 травня 2016 року працівниками правоохоронного органу було виявлено та вилучено імітаційні грошові кошти з кишені піджака останнього, а також планшет «Samsung», два мобільних телефони «Blackberry» моделей 9930 та Z-30, робочий ноутбук «HP», системний блок і сервер камер відеоспостережень, тобто фактично органом досудового розслідування було здійснено обшук, який проведено з порушенням вимог статей 234-236 КПК без ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення огляду (обшуку) приміщення, при цьому вказана слідча дія жодними технічними засобами не фіксувалась (т. 1, а.к.п. 189-199). 
		У касаційній скарзі прокурор стверджує, що правоохоронні органи були уповноважені проводити обшук у службовому кабінеті ОСОБА_6 , оскільки ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду від 05 травня 2016 року було надано дозвіл на проведення обшуку в службових кабінетах та інших приміщеннях Управління ДАБІ (п`ятий та сьомий поверхи). Проте цей довід прокурора не є прийнятним, так як вказаний дозвіл був наданий у рамках іншого кримінального провадження № 42016210000000038 за фактом вимагання неправомірної вигоди у ОСОБА_19 , на що слушно звернули увагу в своїх рішеннях суди першої та апеляційної інстанцій (т. 2, а. к. п. 247).
		З урахуванням цього місцевим судом правильно зроблений висновок про те, що не мають доказового значення для обґрунтування винуватості ОСОБА_6 всі похідні від недопустимих доказів дані.
		Відповідає практиці Верховного Суду і висновок суду першої інстанції у вироку про визнання недопустимими доказами всіх відомостей отриманих під час проведення оперативно-технічних заходів та негласних слідчих (розшукових) дій у справі через порушення вимог ст. 290 КПК, оскільки такі не були відкриті стороні захисту після закінчення досудового розслідування. А саме: клопотання про дозвіл на продовження негласних слідчих (розшукових) дій від 20 квітня 2016 року; клопотання про дозвіл на проведення негласних слідчих (розшукових) дій від 21квітня 2016 року; доручення про проведення негласних слідчих (розшукових) дій від 22 квітня 2016 року; постанова про проведення контролю за вчиненням злочину від 04 травня 2016 року; постанова про проведення контролю за вчиненням злочину від 05 травня 2016 року; ухвали слідчого судді Апеляційного суду Тернопільської області від 22 квітня 2016 року.
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, з клопотанням про розсекречення цих документів прокурор звернувся до апеляційного суду вже під час розгляду справи судом першої інстанції. 
		Положення ч. 12 ст. 290 КПК чітко визначають, що у випадку не здійснення стороною кримінального провадження відкриття матеріалів відповідно до положень ст. 290 КПК суд не має право допустити відомості, що містяться в них, як докази.
		Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду в постанові від 16 січня 2019 року (провадження № 13-37кс18) та в постанові Верховного Суду України від 16 березня 2017 року (справа № 5-364кс16), за наявності відповідного клопотання процесуальні документи, які стали підставою для проведення НСРД (ухвали, постанови, клопотання) та які не були відкриті стороні захисту в порядку, передбаченому ст. 290 КПК, оскільки їх тоді не було у розпорядженні сторони обвинувачення (процесуальні документи не було розсекречено на момент відкриття стороною обвинувачення матеріалів кримінального провадження), можуть бути відкриті іншій стороні, але суд не має допустити відомості, що містяться в цих матеріалах кримінального провадження, як докази.
		Безпідставними є доводи прокурора в касаційній скарзі на порушення судом вимог ст. 337 КПК.
		За правилами цієї норми судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення і лише у межах обвинувачення зазначеного в обвинувальному акті. Згідно з приписами ч. 2 цієї статті, під час судового розгляду прокурор може змінити обвинувачення, висунути додаткове обвинувачення або відмовитися від підтримання державного обвинувачення, чого прокурором у цьому провадженні зроблено не було.
		Суд першої інстанції, розглянув кримінальне провадження відповідно до приписів ст. 337 КПК в межах висунутого ОСОБА_6 обвинувачення, при цьому надавши оцінку доказам на предмет їх належності, допустимості та достатності для прийняття відповідного процесуального рішення, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого злочину, а тому правильно виправдав його за цим обвинуваченням. Висновок суду достатньо вмотивований й ґрунтується на даних, які були предметом безпосереднього, ретельного дослідження в судовому засіданні та змістовно наведені у вироку.
		Суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК), що покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів у справі, з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК.
		Згідно з вимогами ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги. За клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції неповністю або з порушенням.
		Розглянувши апеляційну скаргу прокурора, доводи якої аналогічні тим, що викладені в його касаційній скарзі, провівши у справі часткове судове слідство та перевіривши ті докази, про дослідження яких просив прокурор, оцінивши усі наведені ним у скарзі доводи, апеляційний суд дійшов умотивованого висновку про законність вироку місцевого суду, вказавши у своєму рішенні відповідні мотиви та положення закону, яким він керувався приймаючи таке рішення.
		Ухвала апеляційного суду є належно обґрунтованою та вмотивованою і за змістом відповідає вимогам статей 370 та 419 КПК.
		Викладені у касаційній скарзі прокурора доводи не спростовують правильності висновків суду апеляційної інстанції, викладених в оскаржуваному судовому рішенні, і не ставлять під сумнів його законність.
		Під час перевірки матеріалів кримінального провадження судом касаційної інстанції не встановлено таких порушень норм матеріального чи процесуального права, які можуть тягнути за собою зміну або скасування оспорюваного судового рішення, а тому підстав для задоволення касаційної скарги прокурора колегія суддів не вбачає. 
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
		ухвалив:
		Касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 17 грудня 2018року щодо ОСОБА_6 без зміни. 
		Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Судді:
		___________________ __________________ _________________
		ОСОБА_1   ОСОБА_2   ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...