Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 922/3851/19 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 06.10.2021. Зареєстровано: 06.10.2021. Забезпечено надання загального доступу: 07.10.2021.
Дата набрання законної сили: 28.09.2021
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		УХВАЛА
		 
		28 вересня 2021 року 
		м. Київ
		Справа №  922/3851/19 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:   
		Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Уркевич В.Ю.,
		за участю секретаря судового засідання   Кравчук О.І.,
		та за відсутності представників сторін, 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу   Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій та Луганській областях
		на постанову Східного апеляційного господарського суду від 13.04.2021
		та рішення Господарського суду Харківської області від 12.01.2021 
		у справі № 922/3851/19
		за позовом товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма "Мікрохім"
		до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій та Луганській областях
		за участю третіх осіб, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля, Міністерства освіти і науки України
		про зобов`язання продовжити дію договору оренди,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма "Мікрохім" звернулось до господарського суду з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна по Харківській, Донецькій та Луганській областях (надалі - Фонду) про зобов`язання продовжити дію договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, шляхом укладання договору про внесення змін до договору оренди нерухомого майна.
		Справа розглядалась судами неодноразово; рішенням Господарського суду Харківської області від 12.01.2021 (суддя Кухар Н.М.), залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 13.04.2021 (судді Склярук О.І., Гетьман Р.А., Дучал Н.М.) позов задоволено, зобов`язано Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях продовжити строком на 2 роки 11 місяців з 21 листопада 2019 року по 21 жовтня 2022 року дію укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма "Мікрохім" Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №00389/09 від 20.02.2012, предметом якого є державне окреме індивідуально визначене майно - нежитлові вбудовані приміщення, шляхом укладення Договору про внесення змін до Договору, зміст якого викладено в резолютивній частині рішення Господарського суду Харківської області від 12.01.2021.
		Не погоджуючись з рішеннями судів у цій справі, Фонд звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та на неврахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування до подібних правовідносин, просить судові рішення скасувати, ухвалити нове - про відмову в позові.
		Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.07.2021 касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України).
		В межах встановленого Верховним Судом у вказаній ухвалі строку від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому викладено заперечення проти доводів та вимог скаржника, обґрунтовані правильним застосуванням судами норм матеріального і процесуального права, а також правильною оцінкою всіх встановлених обставин справи.
		Переглянувши ухвалені у цій справі рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність скаржником підстав для касаційного перегляду вказаних рішень з огляду на таке.
		Як встановлено судами, спір у цій справі стосується питання про наявність або відсутність підстав для продовження дії Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 00389/09, укладеного між позивачем (орендарем) та відповідачем (орендодавецем) 20.02.2012, дія якого була продовжена до 20.11.2019 на підставі Договору № 3 від 15.12.2017.
		Відповідно до п. 10.7 Договору за відсутністю заяви однієї з сторін про припинення або зміни цього Договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця він вважається продовженим на той же строк і на тих же умовах, що були передбачені цим Договором.
		Судами з`ясовано, що балансоутримувач орендованого майна у листі від 01.11.2019 № 326-16/01 повідомив, що не має намірів використовувати майно для власних потреб, пов`язаних з освітньою діяльністю.
		Однак орендодавець 17.10.2019 (за місяць до закінчення дії Договору) направив орендарю лист № 06-13-02-00807 "Про припинення дії договору оренди", в якому зазначив, що мета використання Об`єкту оренди не відповідає вимогам п. 4 ст. 80 Закону України "Про освіту", у зв`язку з чим Договір не може бути продовжений, а Об`єкт оренди підлягає поверненню за Актом приймання-передачі державного майна з 21.11.2019.
		Орендар, керуючись приписами ч. 2 ст. 777 ЦК України, надіслав на адресу відповідача повідомлення від 06.11.2019 за № 2007 та від 14.11.2019 за № 2056 про намір продовжити дію Договору на новий строк, до якого додав документи на підтвердження того, що він вже 14 років поспіль фактично співпрацює із закладом вищої освіти з питань надання освітніх послуг, які сам заклад вищої освіти не може забезпечити.
		Листом від 20.11.2019 № 06-13-02-01088 орендодавець відмовив орендарю в продовженні Договору оренди на новий строк.
		Вважаючи свої права порушеними, а дії орендодавця - необґрунтованими, орендар звернувся з цим позовом, в якому стверджує, що він належним чином виконував всі зобов`язання за договором; його діяльність не суперечить приписам ч. 4 ст. 80 Закону України "Про освіту"; з боку орендодавця, власника майна та балансоутримувача протягом строку дії договору відсутні претензії; власником об`єкта оренди, уповноваженим органом управління майном та балансоутримувачем у тримісячний строк до закінчення строку дії договору письмово не повідомлено позивача про намір використовувати майно для власних потреб.
		Розглядаючи заявлені позовні вимоги, суди обох інстанцій врахували, що згідно з ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором. 
		Досліджуючи зміст заперечень відповідача проти продовження орендних правовідносин з позивачем, обґрунтованих приписами ч. 4 ст. 80 Закону України "Про освіту", за якою об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення органом управління можливості користування державним нерухомим майном відповідно до законодавства, суди обох інстанцій на підставі наявних серед матеріалів справи доказів встановили, що послуги, які позивач надає балансоутримувачу орендованого майна, відповідають вимогам Закону України "Про освіту", Закону України "Про вищу освіту", Ліцензійних умов провадження освітньої діяльності, затверджених Постановою КМУ від 30.12.2015 № 1187, Положення про проведення практики студентів вищих навчальних закладів України, затвердженого Наказом МОН від 08.04.1993 № 93, що спростовує позицію Фонду про порушення приписів ч. 4 ст. 80 Закону України "Про освіту", тому визнали безпідставним посилання орендодавця на наявність підстав для припинення орендних правовідносин. 
		За доводами скаржника, такі висновки судів зроблені без урахування висновків Верховного Суду, викладених у наведених в касаційній скарзі постановах, зміст яких полягає в тому, що договір оренди припиняється якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку орендодавець заперечив щодо поновлення договору.
		Втім, колегія суддів дійшла висновку, що скаржником не підтверджено наявності підстав для врахування вказаних ним висновків Верховного Суду під час розгляду позову у цій справі, адже постанови Верховного Суду, в яких викладено ці висновки, ухвалені за інших обставин та з урахуванням відповідних умов орендних правовідносин, які не є подібними до тих, що розглядаються у цій справі.
		Так, згідно з висновком об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеним в ухвалі від 27.03.2020 у справі №910/4450/19, подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин та об`єкт (предмет).
		За висновками Великої Палати Верховного Суду, подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (п. 32 постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16; п. 38 постанови від 25.04.2018 у справі №925/3/7, п. 40 постанови від 25.04.2018 у справі №910/24257/16). Такі ж висновки були викладені у постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі №910/8956/15 та від 13.09.2017 року у справі №923/682/16.
		Отже, під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (п. 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, п. 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; п. 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц).
		В касаційній скарзі скаржник посилається на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 04.03.2020 у справі № 910/6475/19, від 29.05.2018, у справі №923/854/17, від 09.04.2019 у справі № 904/3415/18, від 25.06.2019 у справі №910/15387/17, від 22.10.2019 у справі № 910/3705/19, від 09.07.2019 у справі №906/745/18. 
		Проте, як свідчить зміст наведених постанов Верховного Суду, вони ухвалені за інших суттєвих обставин, а саме - відсутності у договорах умови щодо можливості їх автоматичного продовження у разі відсутності заперечень сторін протягом місяця після закінчення строку його дії, з урахуванням якої судами задоволено позов у справі № 922/3851/19, тому визнати правовідносини у вказаних скаржником справах та у справі, що переглядається, подібними не можна.
		Щодо постанови Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, то як свідчить її зміст, викладені в ній висновки стосуються спору у справі за позовом про  визнання недійсним договору оренди та зобов`язання повернути приміщення, які, за встановленими судами обставинами, використовуються орендарем всупереч приписам ст. 80 Закону України "Про освіту", що принципово відрізняє правовідносини у вказаній справі від тих, які розглядаються у справі №922/3851/19, адже у цій справі судами визнано діяльність позивача такою, що відповідає приписам вказаної статті.
		Таким чином, всі висновки Верховного Суду, викладені у постановах, на які скаржник посилався в якості підстав касаційного оскарження судових рішень у цій справі, стосуються правовідносин, які не є подібними до тих, що є спірними у цій справі, тому підстави для їх врахування під час розгляду цієї справи відсутні.
		Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
		З огляду на викладене, враховуючи, що підстава касаційного оскарження, передбачена п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження, касаційне провадження в цій справі підлягає закриттю на підставі п. 5 ч. 4 ст. 296 ГПК України.
		Керуючись ст. ст. 234, 235, 287, 296, 326 ГПК України, Суд 
		У Х В А Л И В :
		Касаційне провадження за касаційною скаргою Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій та Луганській областях Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій та Луганській областях на постанову Східного апеляційного господарського суду від 13.04.2021 та рішення Господарського суду Харківської області від 12.01.2021 у справі № 922/3851/19 закрити.
		Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий  суддяМогил С.К.   Судді:Волковицька Н.О. Уркевич В.Ю.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...