Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 1-421/10 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти життя та здоров'я особи; Погроза вбивством.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 08.10.2021. Забезпечено надання загального доступу: 08.10.2021.
Дата набрання законної сили: 07.09.2021
Номер судового провадження: 13-35зво21
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ОКРЕМА ДУМКА
		(спільна)
		суддів Верховного Суду ГриціваМ.І., Анцупової Т.О., ЗолотніковаО.С., КнязєваВ.С., ПрокопенкаО.Б., Ситнік О.М., ТкачаІ.В. 
		на постанову Великої Палати Верховного Суду (далі  Велика Палата) від 07 вересня 2021 року у справі за заявою ОСОБА_1 про перегляд вироку Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області від 21 жовтня 2010року, ухвали Апеляційного суду Донецької області від 24 грудня 2010 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі  ВССУ) від 16 червня 2011 року з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом
		1. 22 березня 2021 року до Верховного Суду надійшла заява    ОСОБА_1 про перегляд судових рішень щодо нього за виключними обставинами, в якій він просив вирок Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 21 жовтня 2010 року та ухвал Апеляційного суду Донецької області від 24 грудня 2010 року і ВССУ від 16 червня 2011 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Підставами для такого перегляду називав установлені рішенням Європейського суду з прав людини (далі  ЄСПЛ, Суд) (у справі «Карташов проти України» (заява №66362/11)) порушення національними судами пункту 1 та підпункту «d» пункту 3 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі  Конвенція) за якими «1. Кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, , який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. 3. Кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права: (d) допитувати свідків обвинувачення або вимагати, щоб їх допитали, а також вимагати виклику й допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення; ».
		2. Прокурор вважав за необхідне задовольнити заяву частково, скасувати ухвали Апеляційного суду Донецької області від 24 грудня 2010 року та ВССУ від 16 червня 2011 року, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		3. Фактичні обставини справи коротко можна викласти так.
		Жовтневий районний суд м.Маріуполя Донецької області вироком від 21 жовтня 2010 року, залишеним без зміни ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 24 грудня 2010 року та ухвалою ВССУ від 16 червня 2011 року, засудив ОСОБА_1 за частиною другою статті 15, частиною третьою статті 190, частиною четвертою статті 27, частиною першою статті 369 Кримінального кодексу України до покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки.
		ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він зі слів потерпілого ОСОБА_2 дізнався про затримання останнього працівниками міліції за підозрою у вчиненні злочину, який він ніби скоїв у період з 25 січня по 06 лютого 2006 року, і задумав використати ці обставини для особистого збагачення за рахунок чужого майна шляхом обману та зловживання довірою. Для цього під видом надання допомоги для уникнення відповідальності за злочин, у скоєнні якого підозрювався ОСОБА_2 , підбурив його та його дружину ОСОБА_3 до давання через нього хабара в сумі 10000 доларів США, що еквівалентно 50050 грн, посадовим особам прокуратури та суду. 
		06 лютого 2006 року десь о 13 год 55 хв у приміщенні нотаріальної контори, що знаходиться у АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 зловжив довірою потерпілих, не маючи наміру передавати означену суму коштів посадовим особам правоохоронних органів, отримав від ОСОБА_3 10 000 доларів США, що еквівалентно 50050 грн та є великим розміром, і намагався незаконно заволодіти майном потерпілих, але довести до кінця свій злочинний умисел не зміг з підстав, що не залежали від його волі, позаяк був затриманий працівниками правоохоронних органів.
		4. ЄСПЛ рішенням від 17 грудня 2020 року у справі «Карташов проти України» (заява №66362/11), яке набуло статусу остаточного 17 березня 2021 року (далі  Рішення), констатував порушення пункту 1та підпункту «d» пункту 3 статті 6 Конвенції щодо ОСОБА_1 .
		Ухвалюючи таке рішення, Суд виходив із того, що під час постановлення щодо заявника обвинувального вироку вирішальне значення мали показання свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (оскільки у кримінальній справі вони були у статусі потерпілих, то надалі по тексту застосовуватиметься термін «потерпілі»), які були єдиними безпосередніми свідками протиправної діяльності, у вчиненні якої обвинувачувався заявник, а, після виключення даних, зафіксованих у виді відеофонограми розмов, одержаних у результаті проведення оперативно-розшукових заходів, з матеріалів справи, інших прямих доказів, окрім показань цих осіб, не було (пункт 36 Рішення).
		Склад суду першої інстанції повністю змінився, і новий склад жодного з потерпілих не допитав (пункт 37 Рішення).
		Оцінюючи причини неявки потерпілих у судове засідання, ЄСПЛ зазначив, що головною причиною була їхня відмова давати показання. Це було їхнє право згідно з національним законодавством (пункти 24 і 25), і тому суд першої інстанції не міг змусити їх давати показання. Також Суд не погодився з тим, що повне звільнення від обов`язку давати показання, яке національне законодавство надає потерпілим тільки з огляду на їхній офіційний процесуальний статус, було вагомою причиною з точки зору Конвенції. Як зазначив Суд, у цій справі не було наведено жодних конкретних причин для звільнення потерпілих від обов`язку давати показання (пункт 38 Рішення).
		Навіть якщо суд згідно з національним законодавством не міг примусити потерпілих давати показання, суддя, яка повторно розглядала справу, не пояснила, чому, незважаючи на незрозуміле ухилення потерпілих від надання показань, вона все одно була готова покладатися на їхні попередні показання, хоча ніколи не бачила їх особисто (пункт 39 Рішення).
		З огляду на принципову зміну у доказовій базі, яка сталася під час нового судового розгляду, та відсутність поважної причини неявки потерпілих, наявність протоколів судових засідань з їхніми показаннями, наданими під час попереднього судового розгляду, не була достатньою гарантією для збереження загальної справедливості судового розгляду (пункт 41 Рішення).
		5. Велика Палата постановою від 07 вересня 2021 року заяву ОСОБА_1 задовольнила частково.
		Скасувала рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій, а справу направила на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. 
		Велика Палата виходила з того, що у своїй апеляційній скарзі сторона захисту підставами для скасування вироку просила визнати, серед іншого, неповноту судового слідства й істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону. Зокрема, вказувала, що суд першої інстанції, обмежившись оголошенням показань потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які вони дали під час досудового розслідування та судового розгляду іншому складу колегії суддів, безпосередньо їх не допитав, у задоволенні клопотання засудженого про їх виклик до суду та допит  відмовив.
		За змістом пункту 1 частини першої статті 367 та пункту 1 частини другої статті 368Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (далі  КПК України 1960року) неповнота судового слідства, у тому числі коли не були допитані певні особи, була підставою для зміни або скасування вироку в апеляційному порядку.
		Згідно з частиною третьою статті 358 КПК України 1960 року суд апеляційної інстанції був уповноважений визнати необхідним проведення судового слідства в повному обсязі чи частково, коли були підстави вважати, що судове слідство судом першої інстанції було проведено неповно чи однобічно, а відповідно до частини п`ятої статті 362 цього Кодексу зазначений суд був уповноважений проводити судове слідство за правилами глави 26 цього Кодексу щодо тієї частини вироку, законність і обґрунтованість якої оспорювалась в апеляції.
		Таким чином, з огляду на вимоги апеляційної скарги сторони захисту та повноваження суду апеляційної інстанції цей суд мав можливість усунути допущені судом першої інстанції порушення шляхом проведення судового слідства на підставах і в порядку, встановлених частиною третьою статті 358, частиною п`ятою статті 362 КПК 1960 року.
		Проте, незважаючи на допущену місцевим судом неповноту судового слідства у зв`язку з незабезпеченням допиту потерпілих ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , апеляційний суд не вжив заходів для усунення порушень вимог кримінально-процесуального закону судом першої інстанції. 
		Усупереч вимогам частини другої статті 377 КПК 1960 року, залишаючи апеляційну скаргу захисника без задоволення, суд апеляційної інстанції не навів переконливих мотивів відповідних висновків, які б узгоджувалися з положеннями статей 257, 306 цього Кодексу щодо безпосередності, усності процесу й допустимості оголошення раніше даних потерпілим показань виключно в разі об`єктивної неможливості його явки. 
		Не дав належної оцінки відповідним аргументам сторони захисту, що були наведені у касаційній скарзі, і суд касаційної інстанції. 
		Велика Палата підсумувала, що для усунення встановлених ЄСПЛ порушень конвенційних прав ОСОБА_1 необхідно забезпечити явку потерпілих ОСОБА_2 і ОСОБА_3 у судове засідання для їх допиту з урахуванням вимог статей 302, 308 КПК 1960 року та/або перевірити за матеріалами справи їх показання, зафіксовані в інших джерелах. Верховний Суд як суд права позбавлений процесуальних повноважень безпосередньо досліджувати й оцінювати докази.
		Апеляційний суд відповідно до частини третьої статті 358 та частини п`ятої статті 362 КПК 1960 року вправі провести повне або часткове судове слідство, в межах якого, зокрема, допитати потерпілих, дослідити документи та матеріали. Отже, у справі, яка розглядається, суд апеляційної інстанції в межах своїх повноважень, з урахуванням доводів апеляційної скарги має процесуальні можливості виправити недоліки провадження в місцевому суді.
		Велика Палата вважає, що виправлення констатованої ЄСПЛ невідповідності судового провадження вимогам статті 6 Конвенції можна здійснити шляхом нового апеляційного розгляду. Під час такого розгляду апеляційному суду необхідно з дотриманням норм процесуального права усунути порушення, зазначені в постанові.
		6. З постановою Великої Палати від 07 вересня 2021 року не погоджуємося в частині направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, тож, керуючись частиною третьою статті 375 Кримінального процесуального кодексу України (далі  КПК України), вважаємо за необхідне висловити окрему думку.
		У цій справі Велика Палата, як можна зрозуміти з мотивувальної частини постанови, дотримуючись принципу «процесуальної економії» (у зв`язку з відсутністю у Великої Палати повноважень щодо вчинення необхідних процесуальних дій), вважає за необхідне не направляти справу на новий розгляд до суду першої інстанції, а направити її (справу) відразу до суду апеляційної інстанції.
		Велика Палата вважає, що направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції не є необхідним та ефективним способом усунення допущених порушень. Адже наслідком такого процесуального рішення було б відновлення судового провадження в повному обсязі спочатку, що передбачало б необхідність повторного виклику й допиту всіх свідків, перевірки всіх документів та інших матеріалів справи. Натомість порушення процедури сприйняття й дослідження судом інших доказів, крім показань зазначених вище двох потерпілих, ЄСПЛ не встановив і з матеріалів справи цього не вбачається. За таких обставин призначення нового розгляду у місцевому суді може завдати шкоди інтересам кримінального судочинства, зокрема в частині дотримання розумних строків, а також реалізації засади безпосередності процесу, оскільки у зв`язку зі спливом тривалого часу після подій можливість забезпечення явки свідків до суду і відтворення ними обставин, що підлягають доказуванню, значно ускладнені.
		7. На наш погляд, окрім рішення судів апеляційної та касаційних інстанцій необхідно було скасувати також і рішення суду першої інстанції та справу направити до суду першої інстанції для повторного судового розгляду. 
		Покликання у постанові Великої Палати на те, що скасування рішення суду першої інстанції і направлення до цього ж суду справи для виправлення допущених порушень (встановлених міжнародною судовою інституцією) може завдати шкоди інтересам кримінального судочинства, зокрема, в частині дотримання розумних строків, на нашу думку, є помилковим. Адже намагання дотримання розумних строків розгляду справи не може нівелювати принципу верховенства права, справедливого судового розгляду справи, презумпції невинуватості (частина перша статті 62 Конституції України), а також такого конституційного права людини, зокрема, як права на апеляційний перегляд (пункт 8 частини другої статті 129КонституціїУкраїни). 
		Основний Закон України не допускає звуження чи скасування конституційних гарантій (прав і свобод) (частина перша статті 64 Конституції України). Конституція України не містить винятків як щодо принципу презумпції невинуватості, так і щодо права особи на апеляційний перегляд судового рішення, і не допускає звуження чи скасування цих гарантій стосовно окремих категорій осіб.
		Презумпція невинуватості відображає також право особи, яка обвинувачена у вчиненні кримінального правопорушення, на незалежний та безсторонній суд, оскільки принцип презумпції невинуватості є одним із елементів справедливого судового розгляду. Крім того, дія цього принципу розповсюджується на весь кримінальний процес (усі рівні судових інстанцій).
		Сутність вказаного принципу зводиться до того, щоб судді відійшли від упередженої думки, що підсудний вчинив злочинне діяння, позаяк обов`язок доведення цього лежить на обвинуваченні та будь-який сумнів трактується на користь підсудного. 
		8. Відповідно до статті 46 Конвенції держава Україна зобов`язана виконувати остаточне рішення Суду в будь-якій справі, в якій вона є стороною. 
		На підставі глави 3 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» констатоване Судом порушення Конвенції може бути виконано шляхом виплати грошової компенсації, вжиття індивідуальних та/або загальних заходів. За статтею 10 цього Закону додатковими заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який заявник мав до порушення Конвенції; б) інші заходи, передбачені у рішенні суду. Відновлення попереднього юридичного стану заявника здійснюється, зокрема, шляхом: а)повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі; б)повторного розгляду справи адміністративним органом.
		Згідно із Рекомендацією N R (2000) 2 Комітету міністрів Ради Європи «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини» повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, визнається адекватним способом поновлення прав і пропонується застосовувати, особливо:
		 коли потерпіла сторона і далі зазнає негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні,  наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше, ніж через повторний розгляд або поновлення провадження (курсив наш);
		 коли рішення Суду спонукає до висновку, що оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції або в основі визнаного порушення лежали істотні процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні (курсив наш).
		9. Треба віддати належне, Велика Палата у своїй постанові від 07 вересня 2021 року покликалася, зокрема, на зацитовані Рекомендації Комітету міністрів Ради Європи. Але у світлі висновків Рішення ЄСПЛ у цій справі надала перевагу не відновленню кримінального провадження зі стадії, на якій були допущені констатовані у Рішенні конвенційні порушення, а вдалася до звуженого (обмеженого, дозованого) і по суті раціонального розуміння поняття «відновлення попереднього юридичного стану, який заявник мав до порушення Конвенції». За визначенням Великої Палати, таким станом є не стадія судового розгляду справи судом першої інстанції по суті пред`явленого обвинувачення, на якій і були допущені констатовані конституційні порушення, а стадія апеляційного перегляду, на якій ОСОБА_1 фактично перебуватиме в статусі «засудженого», а не особи, яка тільки підозрюється (чи обвинувачується) у скоєнні злочинів. 
		У рамках конкретних обставин цієї справи ми не бачимо підстав сумніватися в тому, що Велика Палата згадуваним судовим рішенням фактично спричинилася до неординарної правової ситуації, за якої в умовах, коли міжнародна установа встановила порушення національними судами Конвенції (пункту 1 та підпункту «d» пункту 3 статті 6), вона (Велика Палата) визнає їх достатніми для втручання в рішення національних судів, але, покликаючись на брак процесуальної можливості виправити такі порушення, скасовує тільки рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій з направленням справи на новий розгляд до апеляційного суду, і водночас не знаходить підстав для втручання в рішення суду першої інстанції, а залишає без змін це рішення суду першої інстанції по суті, який визнав заявника винним у вчиненні злочину та призначив покарання, пов`язане з ізоляцією від суспільства. Інакше кажучи, погоджується з тим, що під час виправлення констатованої ЄСПЛ невідповідності судового провадження вимогам статті 6 Конвенції (у суді апеляційної інстанції) ОСОБА_1 вважатиметься засудженим, а не обвинуваченим.
		10. На наше переконання, висновки Суду про те, що ще до (тут хочемо наголосити) постановлення стосовно заявника обвинувального вироку вирішальне значення мали показання потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які були єдиними безпосередніми свідками протиправної діяльності, у вчиненні якої обвинувачувався заявник, а, після виключення даних, зафіксованих у виді відеофонограми розмов, одержаних у результаті проведення оперативно-розшукових заходів, з матеріалів справи, інших прямих доказів, окрім показань цих осіб, не було (пункт 36 Рішення); про повну зміну складу суду першої інстанції і формування нового складу суду, який жодного з потерпілих не допитав (пункт 37 Рішення); про необґрунтування та брак жодних конкретних причин для звільнення потерпілих від обов`язку давати показання (пункт 38 Рішення), про те, що навіть якщо суд згідно з національним законодавством не міг примусити потерпілих давати показання, суддя, яка повторно розглядала справу, не пояснила, чому, незважаючи на незрозуміле ухилення потерпілих від надання показань, вона все одно була готова покладатися на їхні попередні показання, хоча ніколи не бачила їх особисто (пункт 39 Рішення), а також про принципову зміну у доказовій базі, яка сталася під час нового судового розгляду, та відсутність поважної причини неявки потерпілих, наявність протоколів судових засідань з їхніми показаннями, наданими під час попереднього судового розгляду, не була достатньою гарантією для збереження загальної справедливості судового розгляду (пункт 41 Рішення), у своїй сукупності й зі всією своєю очевидністю орієнтували на те, що констатоване Судом порушення Конвенції має і може бути виконано шляхом відновлення попереднього юридичного стану, який заявник мав до порушення Конвенції. А завадити відновити такий стан настільки, наскільки це буде можливо, законних перешкод нема. Можливість відновлення такого стану непрямо не заперечує й сама Велика Палата, яка, як видно з мотивації постанови, вирішила направити справу на новий апеляційний розгляд не тому що не можливо направити справу на новий судовий розгляд, а тільки виходячи з інтересів «процесуальної економії», дбаючи при цьому не про справедливий судовий розгляд справи судом, встановленим законом, а в основному про процесуальні строки судового розгляду.
		11. Мета кримінального процесуального доказування  це отримання достовірного знання про винуватість особи в скоєнні злочину і вона може бути досягнута лише за умови всебічного, повного і неупередженого дослідження обставин кримінального провадження. Виконання цих завдань, як і встановлення сукупності всіх елементів складу кримінального правопорушення, зокрема й оцінка показів свідків, покладено на суди.
		Очевидним є те, що від вирішення цих та інших питань залежить ефективність та якість правосуддя, і, на наше переконання, неприпустимо задля усунення встановлених порушень йти на інші порушення (обмеження). Система кримінальної юстиції значною мірою залежить від усних свідчень, які часто-густо даються через кілька місяців або років після події, але така залежність, однак, не повинна превалювати або ігнорувати становище обвинуваченої у злочині особи, обмежувати її права, зокрема, право на захист, розгляд справи судом, встановленим законом, права на апеляційний перегляд.
		Внаслідок такого може виникнути питання про порушення права на доступ до правосуддя «1. Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи судом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення ».
		12. Погоджуємося, що слід уникати зайвого формалізму, котрий може стати на заваді справедливості та ефективності судового розгляду, проте направлення справи до суду апеляційної інстанції для виправлення порушень установлених рішенням ЄСПЛ (новий склад суду не допитав жодного зі свідків за відсутності інших доказів), мотивуючи це необхідністю дотримання розумних строків, а також реалізації засади безпосередності процесу, може становити загрозу самій суті права на доступ до суду, зокрема з огляду на важливість апеляційного оскарження і на його вирішальність для заявника, засудженого до позбавлення волі.
		Установлення такого важливого принципу судочинства (принцип права на оскарження судового рішення) має на меті забезпечення виправлення інстанційно вищим судом помилок і порушень закону, допущених при провадженні у справі нижчим судом, гарантування прав та охоронюваних законом інтересів учасників судового процесу, утвердження законності і справедливості судочинства.
		Вказаний принцип у національному законодавстві закріплений в статті 129 Конституції України та статті 24 КПК України.
		Відповідно до статті 23 КПК України сторона обвинувачення зобов`язана забезпечити присутність під час судового розгляду свідків обвинувачення з метою реалізації права сторони захисту на допит перед незалежним та неупередженим судом.
		Згідно зі статтею 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
		Суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів  з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення (стаття 94 КПК України).
		13. Як уже зазначалося, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що жоден із ключових свідків обвинувачення в межах змагального судового процесу безпосередньо не допитувався. 
		Повторюючись, ще раз зазначимо, що Суд вважає, що показання відповідних свідків мали ключове значення у версії сторони обвинувачення, оскільки вони були єдиними безпосередніми свідками протиправної діяльності, у вчиненні якої обвинувачувався заявник. Після виключення відео з матеріалів справи не було інших прямих доказів, окрім показань цих свідків, які вказували, що заявник вимагав та отримав гроші для надання хабара, а не, як він стверджував, для оплати послуг захисника. Звідси  показання свідків були «вирішальними», оскільки, ймовірно, мали визначальне значення для результату розгляду справи заявника.
		З огляду на принципову зміну у доказовій базі, яка сталася під час нового судового розгляду, та на відсутність поважної причини неявки свідків, наявність протоколів судових засідань з їхніми показаннями, наданими під час попереднього судового розгляду, не була достатньою гарантією для збереження загальної справедливості судового розгляду.
		Таким чином, порушення права заявника на допит свідків обвинувачення відбулось ще на стадії судового розгляду в суді першої інстанції. Саме неможливість провести допит ключових свідків обвинувачення стороною захисту і, відповідно, вибудувати свою правову позицію із урахуванням цих свідчень обумовило визнання міжнародною судовою установою порушення права ОСОБА_1 на справедливий судовий розгляд в цілому.
		У випадку повернення кримінальної справи щодо заявника лише на стадію апеляційного розгляду право сторони захисту представляти суду докази та відстоювати правову позицію буде суттєво обмеженим. Адже частина доказів судом безпосередньо досліджуватись не буде і, відповідно, надати оцінку сукупності доказів з урахуванням отримання нових доказів (показань свідків, які не допитувались) суду апеляційної інстанції буде вкрай важко.
		Проведення допитів свідків обвинувачення, які жодного разу не допитувались судом за участю сторони захисту, ставить заявника в умови неефективної реалізації своїх процесуальних прав, в тому числі права на захист. Така ситуація обумовлює ризик повторного порушення права заявника на справедливий судовий розгляд.
		Як уже зазначалося, статтею 24 КПК України гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом.
		Однак, якщо в суді апеляційної інстанції будуть отримані нові докази, а саме показання свідків, які будуть вперше надані суду за участю сторони захисту, оцінка цих доказів, надана апеляційним судом, не зможе бути предметом перевірки. Адже судове рішення суду апеляційної інстанції може бути перевірено лише в касаційному порядку, що унеможливлює здійснення контролю за повнотою судового розгляду та відповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження. 
		Відповідно до частини першої статті 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		14. Підсумовуючи, зазначимо, що у випадку перегляду справи щодо заявника судом апеляційної інстанції його право на перегляд судового рішення судом вищого рівня буде суттєво обмежене, а конституційне право на апеляційний перегляд загалом порушене. 
		З огляду на викладене вважаємо, що єдино можливим способом виправлення допущених порушень конвенційних прав заявника та застосування в цій справі принципу відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього стану, який заявник мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum), мало б бути скасування всіх судових рішень щодо ОСОБА_1 та направлення кримінальної справи на повторний судовий розгляд до суду першої інстанції.
		Судді: М. І. Гриців
		 Т.О.Анцупова
		 О.С.Золотніков
		В.С.Князєв
		 О.Б.Прокопенко
		О.М.Ситнік
		І.В.Ткач

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...