Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 120/5253/20-а : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; проходження служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 07.10.2021. Зареєстровано: 08.10.2021. Забезпечено надання загального доступу: 08.10.2021.
Дата набрання законної сили: 07.10.2021
Номер судового провадження: К/9901/26101/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		07 жовтня 2021 року 
		м. Київ
		справа № 120/5253/20-а
		адміністративне провадження № К/9901/26101/21
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача - Уханенка С.А.,
		суддів: Кашпур О.В., Радишевської О.Р.,
		розглянув у письмовому провадженні як суд касаційної інстанції справу
		за позовом ОСОБА_1 до Вінницького апеляційного суду, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, провадження в якій відкрито
		за касаційною скаргою Вінницького апеляційного суду на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14 грудня 2020 року (суддя Альчук М.П.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2021 року (суддя-доповідач Сушко О.О., судді Залімський І. Г. Іваненко Т.В.),
		У С Т А Н О В И В:
		У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Вінницького апеляційного суду, в якому просив: визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати йому суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застосування обмеження, встановленого частиною третьою статті 29 Закону України від 14.11.2019 №294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік»; зобов`язати відповідача провести за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 рік нарахування та виплату йому суддівської винагороди на підставі статті 135 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIII), виходячи з базового розміру посадового окладу судді, що становить 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, який установлений з 01 січня 2020 року, та надбавки за вислугу років у розмірі 40% від посадового окладу, що в сукупності становить 318111 грн.
		Позов обґрунтував тим, що у спірний період відповідач протиправно виплачував йому суддівську винагороду в обмеженому розмірі на підставі статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», що суперечить статті 130 Конституції України і статті 135 Закону №1402-VIII та порушує гарантії незалежності судді.
		Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 14 грудня 2020 року позов задоволено частково: визнано протиправними дії Вінницького апеляційного суду щодо нарахування та виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застосуванням обмеження її розміру на підставі Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»; зобов`язано Вінницький апеляційний суд нарахувати та виплатити недоплачену за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року суддівську винагороду ОСОБА_1 на підставі статті 135 Закону №1402-VIII, з утриманням передбачених законом загальнообов`язкових платежів.
		Сьомий апеляційний адміністративний суд постановою від 15 червня 2021 року апеляційну скаргу відповідача залишив без задоволення, рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14 грудня 2020 року - без змін.
		Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач мав керуватися виключно Законом №1402-VIII, при цьому застосування статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» прямо суперечить статті 130 Конституції України.
		У касаційній скарзі Вінницький апеляційний суд, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
		За доводами відповідача, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд першої інстанції неправильно визначив суб`єктний склад учасників цієї справи та не залучив до участі у ній належного відповідача - Державну судову адміністрацію України як головного розпорядника бюджетних коштів, що виділяються на фінансування судів. У свою чергу суд апеляційної інстанції не виправив цю помилку, допущену судом першої інстанції, та не врахував висновків Верховного Суду з цього питання, які викладені ним у справах №№340/1916/20 і №520/13014/2020.
		Позивач і третя особа відзиву на касаційну скаргу не подали.
		Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
		У преамбулі Закону №1402-VIII зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд. 
		За частинами першою, другою статті 4 Закону №1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. 
		Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів». 
		Відповідно до частини першої статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. 
		За частиною другою статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. 
		Відповідно до частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 11.03.2020 №4-р/2020 діє в редакції Закону України від 06.12.2016 №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України») базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
		18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України від 13.04.2020 №553-IX «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон №553-IX), пунктом 10 розділу І якого Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено, зокрема, статтею 29 такого змісту: «установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки (частина перша). 
		Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина друга). 
		Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)» (частина третя). 
		Конституційний Суд України Рішенням від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» зі змінами.
		За текстом цього Рішення, указані положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
		Як убачається зі встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, ОСОБА_1 працює на посаді судді Вінницького апеляційного суду. У період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року позивач отримував суддівську винагороду у розмірі, визначеному з урахуванням обмежень, які були встановлені статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
		Згідно з довідкою Вінницького апеляційного суду від 28 вересня 2020 року №05-27/179/2020 розмір нарахованої позивачу суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року, не отриманої ним у зв`язку з дією норм, які 28 серпня 2020 року Рішенням Конституційного Суду України у справі №1-14/2020(230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), складає 318111,27 грн.
		Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що в силу статті 130 Конституції України розмір винагороди судді встановлюється виключно законом про судоустрій. У зв`язку з цим положення статті 135 Закону №1402-VIII є спеціальними при визначенні розміру суддівської винагороди та мають пріоритет у застосуванні перед положеннями Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (зі змінами, внесеними згідно із Законом №553-IX), який має іншу сферу регулювання.
		З огляду на вкладене суди дійшли мотивованого висновку про неправомірність виплати позивачу у спірний період суддівської винагороди в обмеженому розмірі на підставі статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
		Такий висновок судів узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 03 березня 2021 року у справі №340/1916/20.
		Водночас, задовольняючи позов до Вінницького апеляційного суду, суди попередніх інстанцій не обґрунтували свого висновку про порушення прав позивача саме цим суб`єктом з рахуванням його ролі у бюджетному процесі.
		Так, зважаючи на положення статей 148, 149 Закону №1402-VIII у зіставленні з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких (зокрема щодо Вінницького апеляційного суду) є Державна судова адміністрація України. Відповідач як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які Державна судова адміністрація України затвердила у його кошторисі.
		Виходячи з цього, суди мали дослідити кошторис Вінницького апеляційного суду на 2020 рік та перевірити, в якому обсязі були виділені цьому суду бюджетні кошти (асигнування) для виплати суддівської винагороди та чи були достатньо цих коштів для виплати позивачу суддівської винагороди у спірний період з урахуванням вимог статті 135 Закону №1402-VIII.
		Без установлених цих обставин неможливо зробити висновок про те, який самий розпорядник бюджетних коштів (Державна судова адміністрація України або Вінницький апеляційний суд) допустив протиправні дії щодо застосування обмежень, передбачених статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», при виплаті ОСОБА_1 суддівської винагороди у спірний період та чи є Вінницький апеляційний суд у контекст цих обставин належним відповідачем у справі.
		Відповідно до частин першої, другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		Неповне встановленими судами попередніх інстанцій обставин справи, котрі мають істотне значення для правильного вирішення цього спору, в силу вимог частин другої і четвертої статті 353 КАС України є підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суд першої інстанції. 
		Керуючись статтями 345, 353, 355, 356, 359 КАС України, Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		1. Касаційну скаргу Вінницького апеляційного суду задовольнити.
		2. Скасувати рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14 грудня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2020 року, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
		3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
		Суддя-доповідач                                                                       С.А. Уханенко
		Судді:                                                                                           О.В. Кашпур
		                                                                                          О.Р. Радишевська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...