Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 766/19277/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них.
Надіслано судом: 07.10.2021. Зареєстровано: 08.10.2021. Забезпечено надання загального доступу: 12.10.2021.

Номер судового провадження: 2/766/11187/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 766/19277/20
		н/п 2/766/11187/20
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		30.09.2021 року Херсонській міський суд Херсонської області у складі:
		головуючої судді Войцеховської Я.В.
		при секретарі Ференц А.І.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Херсоні в порядку загального позовного провадження за позовною заявою   ОСОБА_1 до Херсонської міської ради, Виконавчого комітету Дніпровської районної в м.Херсоні ради про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення майнових прав , -
		 
		в с т а н о в и в :
		Позивач в листопаді 2020 звернулася до суду з позовом до Херсонської міської ради, Виконавчого комітету Дніпровської районної в м.Херсоні ради про відшкодування моральної шкоди в сумі 650 000грн., визнання недійсним рішення виконавчого комітету Дніпровської районної ради депутатів трудящих від 13.08.1976 року № 327/17; визнання недійсним рішення виконкому Херсонської ради депутатів трудящих від 27.03.1958 року № 295. 
		В обґрунтування позову зазначила, що її батько ОСОБА_2 та мати ОСОБА_3 в 1931 році отримали земельну ділянку по АДРЕСА_1 . Після його смерті право власності на його будинок успадкувала мати та її діти. Рішенням виконавчого комітету Херсонської міської ради народних депутатів 27.03.1958 року ОСОБА_3 дозволено знос старого будинку та будівництво нового без згоди інших власників. Після впорядкування нумерації домоволодінь вулиць, згідно номер будинку по АДРЕСА_1 став № 130 .
		Житловий будинок прийнято до експлуатації за актом від 13.08.1976 року затвердженого рішенням виконавчого комітету Дніпровської районної ради народних депутатів від 13.08.1976 року № 327/17. Після будівництва будинку його власниками стали її мати ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , хоча останній не був забудовником та мав іншу земельну ділянку. Вважає, що зазначеними рішеннями відповідачі позбавили її права власності, чим спричинили моральні страждання.
		Ухвалою суду від 01.12.2020 року , зазначений позов, був залишений без руху оскільки поданий з порушенням вимог ст.ст. 175, 177 ЦПК України. 
		Ухвалою суду від 29.12.2020 року позовну заяву повернуто позивачу у зв`язку з невиконанням недоліків, зазначених в ухвалі суду від 01.12.2020 року.
		Постановою Херсонського апеляційного суду від 24.03.2021р. ухвала Херсонського міського суду Херсонської області від 29.12.2020р. скасована, справа направлена для продовження розгляду до суду першої інстанції ( для вирішення питання про відкриття провадження).
		Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 18.05.2021 року прийнято позов до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у даній справі. 
		03.06.2021 року на адресу суду від представника Херсонської міської ради надійшов відзив на позовну заяву в якому просив відмовити у задоволенні позову, зазначивши, про те що Херсонська міська рада не є належним відповідачем у справі, а факт завдання моральних страждань не доведено належними та допустимими доказами. Також просив застосувати строки позовної давності звернення до суду з даним позовом.
		08.07.2021 року на адресу суду від представника Виконавчого комітету Дніпровської районної в м.Херсоні ради надійшов відзив на позовну заяву в якому зазначено про наявність рішення суду який встанволено факт того, що позивач станом на 1992 рік була співвласником спірного будинку та отримувала свідоцтво про право власності на свою частку. Тому безпідставні посилання позивача на те, що вона позбавлена права власності. Факт завдання моральних страждань не доведено належними та допустимими доказами.
		12.07.2021 року на адресу суду від позивача надійшли пояснення в яких вона зазначає про те, що після здачі спірного будинку в експлуатацію, співвласниками будинку стали її мати та ОСОБА_4 , чим позбавили її права власності на належну їй частку.
		19.07.2021 року на адресу суду від позивача надійшли пояснення в яких вона зазначила, що дозвіл виконкому Херсонської ради народних депутатів трудящих від 27.03.1958 року на будівництво нового будинку в рази зменшив її долю в спільній власності. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких вона зазначала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням майна. 
		10.09.2021 року на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив в якій зазначено, що їй було невідомо, що мати отримала рішення виконкому Херсонської ради депутатів трудящих від 27.03.1958 року про дозвіл на руйнування старого будинку. Дане рішення прийнято без дозволу власників. Право власності на новостворений будинок було надано її матері та не зрозуміло з яких причин ОСОБА_4 , що затверджено рішенням виконавчого комітету Дніпровської районної ради депутатів трудящих від 13.08.1976 року. Таким чином відповідачі поцупили її власність не надавши іншого житла.
		Ухвалою суду від 21.07.2021 закрито підготовче провадження у справі , призначено справу до судового розгляду по суті.
		Позивач в судове засідання не з`явилася, надала до суду заяву про розгляд справи у її відсутність за наявними в справі доказами.
		Представник Херсонської міської ради просив відмовити в задоволенні заявлених вимог з підстав зазначених у відзиві та застосувати строки позовної давності.
		Представник Виконавчого комітету Дніпровської районної в м.Херсоні ради в судове засідання не з`явився.
		Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
		Всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, які є належними, допустимими і достовірними, суд приходить до наступного висновку.
		Судом встановлено, що згідно свідоцтва про право власності на будівлю від 26.12.1949 року, відділ Комунального господарства Виконкому Херсонської ради депутатів трудящих посвідчує, що будинок, який знаходиться в АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_2 . Свідоцтво видано на підставі рішення нарсуду 6-ї ділянки м.Херсона від 06.12.1949 року.
		Після смерті ОСОБА_2 право власності на належний йому на праві власності житловий будинок успадкували в рівних частинах ОСОБА_3 та діти: ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину від 26.12.1957 року.
		Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області №766/18057/19 від 22.04.2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Херсонської міської ради про визнання рішення виконавчого комітету Дніпровської районної в м.Херсоні ради від 13.08.1976 року № 327/17 недійсним - відмовлено з підстав заявлення вимог до неналежного відповідача.
		Даним рішенням встановлено, що з листа ХДБТІ №27932 від 22.09.2006 року встановлено, що за даними архіву бюро домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 за станом на 1992 року належить: ОСОБА_8 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - 3/100 частин, згідно свідоцтва про право власності від 11.03.1993 року, виданому на підставі рішення Дніпровського райвиконкому від 15.11.1991 року № 217; ОСОБА_9 - 31/100 частин, згідно свідоцтва про право власності від 10.01.1992 року, виданому а підставі рішення Дніпровського райвиконкому від 15.11.1991 року, № 27; ОСОБА_4 та ОСОБА_3 - 66/100 частин, згідно дублікату свідоцтва про право власності виданому на підставі рішення Дніпровського райвиконкому № 217 від 15.11.1991 року; ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 - документи не оформлені.
		З даного рішення вбачається, що позивач станом на 1992 рік була співвласником спірного домоволодіння, що спростовує її твердження про те, що вона позбавлена права власності у новоствореному будинку.
		Матеріали справи не містять посилань на докази оскарження позивачем будь яких правовстановлюючих документів, також відсутні посилання на докази оспорювання позивачем належної їй частки у праві власності. 
		Суд звертає увагу на те, що право власності позивача на частину спірного домоволодіння ніким не скасоване.
		Крім того зазначеним рішенням суду встановлено, що відповідно до архівного витягу рішення Виконкому Херсонської міської ради депутатів трудящих № 295 від 27.03.1958 року вирішено відвести земельні ділянки для індивідуального житлового будівництва та ОСОБА_3 , дозволено будівництво нового житлового будинку зі знесенням старого будинку на своїй ділянці за адресою: в АДРЕСА_1 .
		Житловий будинок по АДРЕСА_1 прийнято до експлуатації за актом від 13 серпня 1976 року, затвердженого рішенням виконавчого комітету Дніпровської районної ради депутатів трудящих від 13 серпня 1979 року за № 327/17. В акті зазначено, що здавали будинок ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Останні разом здавали зазначений будинок в експлуатацію, в зв`язку з цим вони у рішення виконкому Дніпровської районної ради депутатів трудящих записані як співвласники будинку.
		Відповідно до свідоцтва про право власності на домоволодіння виданого відділом комунальної власності виконавчого комітету Дніпровської районної ради народних депутатів від 21.03.1989 року № 63/100 домоволодіння, яке розташовано за адресою: АДРЕСА_1 належить ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на праві особистої власності. Дане свідоцтво видано на підставі рішення виконкому Дніпровської районної ради народних депутатів № 58 від 10.03.1989 року натомість свідоцтва про право на спадщину від 26.12.1957 року на 1/3.
		Згідно ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.  
		Гарантоване ст.55 Конституції України право  на захист можливе  лише у разі його порушення, тому логічною вимогою  при захисті такого права  має бути обґрунтування  такого порушення.  Отже, порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально вираженого права  або інтересів особи, яка стверджує про його порушення, а саме право -  конкретизоване у законах  України.  
		Відсутність порушеного права  чи невідповідність  обраного позивачем  способу   його захисту  способам,  визначеним  законодавством, є підставами для  прийняття судом рішення про відмову в задоволенні позову.
		Відповідно до ч.1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. 
		Зі змісту ч. 2 ст. 144 Конституції України та ч. ч. 1, 9, 10 ст. 59 чинного Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" вбачається, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб судом, тобто в судовому порядку. Це не позбавляє орган місцевого самоврядування права за власною ініціативою або ініціативою інших заінтересованих осіб змінити чи скасувати прийнятий ним (або виконавчим органом ради) правовий акт (у тому числі і з мотивів невідповідності Конституції чи законам України).
		Проте згідно ст. 74 цього Закону органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами, а тому не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення (рішення Конституційного суду України N 7-рп/2009 від 16 квітня 2009 року).
		Слід зазначити, що Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.
		Частинами 4, 5 ст. 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
		Така ж позиція викладена у п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», відповідно до якого, установивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
		'Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважних причин її пропуску, про які повідомив позивач.
		       Такий висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16.
		За приписами ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
		У позові,  позивачем не наведено жодної мотивації, в чому полягає незаконність оскаржуваних рішень та порушення норм закону при їх прийнятті.
		Таким чином позивачем не надано суду жодного належного і допустимого доказу в обґрунтування неправомірності дій посадових осіб чи органів місцевого самоврядування під час прийняття оскаржуваних рішень, так як і відсутні докази порушення права позивача на право власності.
		З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання незаконними рішення виконавчого комітету Дніпровської районної ради депутатів трудящих  від 13.08.1976 року № 327/17; рішення виконкому Херсонської ради депутатів трудящих від 27.03.1958 року № 295  задоволенню не підлягають, оскільки судом не встановлено порушення законодавства при прийнятті оскаржуваних рішень.
		Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди слід зазначити наступне.
		Згідно статті 280 Цивільного кодексу України, якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню.
		Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1)у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2)у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3)у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4)у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
		У відповідності із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суд уз прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права. Як визначено у Рішенні Європейського суду з прав людини «Справа Абдулазіз, Кабалесі Балкандалі проти Сполученого королівства» (Case of ABDULAZIZ, CABALES AND BALKANDALI), 1985 р., з огляду на її природу, моральна шкода не завжди може бути предметом чіткого доведення. Більш того, право на відшкодування з урахуванням практики Європейського суду з прав людини повинно носити ефективний характер, і має на меті не тільки покриття шкоди завданої потерпілій стороні, а також є засобом попередження з боку відповідача вчинення порушень прав, отже має бути відчутним не тільки для позивача але й для відповідача, що спонукало б відповідача вживати заходів щодо зміни практики нехтування положеннями законодавства, і зокрема, сприяло б зменшенню кількості і обсягів скарг і позовних заяв, які надходять на адресу національних судів та Європейського суду з України.
		У пункті 3 Постанові Пленуму Верховного суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної(немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
		Пунктом 5 вказаної Постанови роз`яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
		Спричинена позивачу моральна шкода полягає у глибоких душевних стражданнях, яких вона, зазнала у зв`язку з незаконними рішеннями які призвели до знищення її майна . Спричинену відповідачами моральну шкоду позивач оцінює у розмірі 650 000 грн.
		Проте в матеріалах справи не містять належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів наявності неправомірності дій відповідачів під час прийняття оскаржуваних рішень, таким чином і відсутня вина відповідачів у спричиненні позивачу моральної шкоди, розмір якої не обґрунтовано позивачем, тому підстави для задоволення позову в цій частині відсутні.
		Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги є безпідставними і таким, що не підлягають задоволенню.
		Керуючись ст.ст. 81, 133, 141, 247, 258, 259, 263, 264, 265, 273, 354 ЦПК України, суд, -
		 
		В И Р І Ш И В :
		В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Херсонської міської ради, Виконавчого комітету Дніпровської районної в м.Херсоні ради про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення майнових прав - відмовити.
		Рішення може бути оскаржено до Херсонського апеляційного суду через Херсонській міський суд Херсонської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
		Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. 
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи за веб-адресою Херсонського міського суду Херсонської області: https://court.gov.ua/sud2125/.
		 
		 
		 
		Суддя    Я.В.Войцеховська
		 
		Повний текст рішення складено 30.09.2021.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...