Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 755/8749/16-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із житлових відносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 10.10.2021. Забезпечено надання загального доступу: 11.10.2021.
Дата набрання законної сили: 22.09.2021
Номер судового провадження: 61-8515ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова 
		Іменем України
		 
		22 вересня 2021 року
		м. Київ
		 
		справа № 755/8749/16-ц
		провадження № 61-8515св20
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Фаловської І. М.,
		суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач),  Стрільчука В. А., 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: Дніпровська районна в м. Києві державна адміністрація, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу  ОСОБА_3 на постанову Київського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І.,
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		У травні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Дніпровськоїрайонної в м. Києві державної адміністрації (далі - Дніпровська РДА у м. Києві), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про скасування розпорядження, визнання недійсним ордера.
		Позовна заява мотивована тим, що 22 жовтня 2001 року вона отримала кімнату розміром 17,80 кв. м в гуртожитку, а саме в комунальній квартирі АДРЕСА_1 на підставі ордеру, що був виданий на три особи, а саме на: ОСОБА_1 , її сина ОСОБА_5 та її дочку ОСОБА_6 , однак, в кімнаті вона зареєструвалася одноособово без дітей. 
		Позивач зазначала, що 20 квітня 2004 року її родина стала на квартирний облік до загальної черги. 30 березня 2005 року її родина була зареєстрована в кімнаті розміром 17,80 кв. м в квартирі АДРЕСА_2 у різні роки з 2006 до 2008 року. В комунальній квартирі АДРЕСА_1 мешкає 8 родин, які займають 8 окремих кімнат. 
		У вересні 2015 року у квартирі звільнилася кімната розміром 19,20 кв. м, на яку претендувало 3 родини. Розпорядженням Дніпровської РДА в м. Києві від 11 березня 2016 року № 119 їй відмовлено у наданні (приєднанні) вільної кімнати розміром 19,20 кв. м в комунальній квартирі АДРЕСА_1 . 
		Позивач вважала, що це розпорядження є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки її родина має право стати на квартирний облік, а відповідачем Дніпровською РДА у м. Києві порушено Правила обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов і надання їм жилих приміщень в Українській РСР.
		Уточнивши позовні вимоги, позивач просила суд визнати незаконним та скасувати розпорядження Дніпровської РДА в м. Києві від 11 березня 2016 року № 119, яким їй відмовлено у передачі на родину із 5 осіб кімнати площею 19,20 кв. м в комунальній квартирі АДРЕСА_1 ; визнати недійсним ордер, виданий Дніпровською РДА в м. Києві ОСОБА_2 на сім`ю з 3 осіб на право зайняття жилого приміщення жилою площею 19,20 кв. м, яке складається з 1 кімнати в комунальній квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 25 червня 2019 року у позові відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що черга позивача на отримання житлового приміщення з датою прийняття на облік не надійшла. При наданні спірного житлового приміщення була врахована черговість надання житлових приміщень відповідно до частини четвертої статті 43 ЖК Української РСР.
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції 
		Постановою Київського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року апеляційну скаргу Кушнір В. Д. , яка діє на підставі ордеру в інтересах ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 25 червня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
		Позов ОСОБА_1 задоволено частково.
		Визнано недійсним ордер № 013528 серії Б, виданий 29 березня 2016 року на підставі розпорядження Дніпровської РДА в м. Києві від 11 березня 2016 року ОСОБА_2 з сім`єю з 3 осіб на право зайняття жилого приміщення жилою площею 19,20 кв. м, яке складається з 1 кімнати в комунальній квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .
		Визнано незаконним розпорядження Дніпровської РДА в м. Києві від 11 березня 2016 року № 119 про відмову ОСОБА_1 у передачі на родину із п`яти осіб звільненої кімнати площею 19,20 кв. м у комунальній квартирі АДРЕСА_1 .
		Стягнуто з відповідачів Дніпровської РДА в м. Києві, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір за подання позовної заяви з кожного по 418,66 грн та за подання апеляційної скарги з кожного по 628,00 грн.
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідачі станом на 11 березня 2016 року не перебували у позачерговому списку на отримання житла, а перебували на квартирному обліку з 28 грудня 1992 року на загальних підставах, а позивач ОСОБА_1 перебуває на обліку потребуючих поліпшення житлових умов в Дніпровському районі м. Києва на загальних підставах складом сім`ї із 5-ти осіб, а тому на одну особу припадає 3,56 кв. м житла;
		розпорядження Дніпровської РДА в місті Києві від 11 березня 2016 року № 119 «Про надання житлової площі та інші питання», яким відмовлено ОСОБА_1 в передачі на родину із п`яти осіб звільненої кімнати площею 19,20 кв. м. у комунальній квартирі є незаконним, оскільки прийнято з порушенням Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень;
		оскільки правові підстави для надання спірного житлового приміщення відповідачам відсутні, то виданий з порушенням прав позивача, яка на час видачі ордеру ОСОБА_2 мала перед ним переважне право на отримання спірної кімнати, ордер № 013528 серії Б, виданий 29 березня 2016 року на підставі розпорядження Дніпровської РДА в м. Києві від 11 березня 2016 року ОСОБА_2 з сім`єю з 3 осіб на право зайняття жилого приміщення жилою площею 19,20 кв. м, яке складається з 1 кімнати в комунальній квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до вимог статті 59 ЖК Української РСР підлягає визнанню недійсним.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		У касаційній скарзі, поданій у травні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		Ухвалою Верховного Суду від 21 липня 2020 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу з суду першої інстанції, надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу. 
		Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 4 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
		У серпні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		Підставою касаційного оскарження ОСОБА_3 зазначає те, що судом апеляційної інстанції розглянуто справу у відсутність відповідачів, які не були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, а суд встановив обставини, які мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
		Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції розглянув справу у відсутності відповідачів, не повідомлених належним чином про час та місце розгляду справи; 
		суд апеляційної інстанції безпідставно не застосував статтю 43 ЖК Української РСР щодо черговості надання житлової площі; черга позивача на отримання житлового приміщення за датою прийняття на облік не надійшла, оскільки позивач перебуває на обліку потребуючих поліпшення житлових умов на загальних підставах з 2004 року складом сім`ї з однієї особи, а з 2008 року в складі сім`ї 5 осіб, відповідач ОСОБА_2 на квартирному обліку перебуває з 1992 року в складі сім`ї 3 особи.
		У листопаді 2020 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому Кушнір В. Д. в інтересах ОСОБА_1 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Суд установив, що ОСОБА_1 та відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 зареєстровані та проживають в квартирі АДРЕСА_4 .
		Будинок АДРЕСА_1 був гуртожитком та перебував у віданні Київської міської клінічної лікарні № 2.
		Розпорядженням Дніпровської РДА в місті Києві від 04 лютого 2001 року № 106 будинок на АДРЕСА_1 прийнятий до комунальної власності територіальної громади Дніпровського району м. Києва (а. с. 233).
		Квартира АДРЕСА_1 є комунальною та складається з 8-ми кімнат.
		ОСОБА_1 поселена в гуртожиток в зв`язку з роботою в Київській міській клінічній лікарні швидкої медичної допомоги на підставі ордеру від 20 лютого 2001 року № 1238, який наданий на сім`ю із трьох осіб: її, сина ОСОБА_5 та дочки ОСОБА_6 (а. с. 164).
		ОСОБА_1 30 березня 2005 року виданий ордер № 3115 серія Б на квартиру АДРЕСА_2 на зайняття жилого приміщення жилою площею 17,8 кв. м, згідно з розпорядженням від 17 лютого 2005 року № 209 (а. с.165).
		ОСОБА_1 перебуває на обліку осіб, потребуючих поліпшення житлових умов в Дніпровському районі м. Києва згідно з розпорядженням від 20 квітня 2004 року № 470 на загальних підставах в складі однієї особи, а згідно з розпорядженням Дніпровської РДА в місті Києві від 18 червня 2008 року внесено зміни в облікову справу № 32662 та зазначено склад сім`ї із 4-х осіб, а саме: вона, син ОСОБА_5 , дочка ОСОБА_8 , онук ОСОБА_9 (а. с. 231).
		Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 були переселені до будинку АДРЕСА_1 з гуртожитку на АДРЕСА_6 в зв`язку з його реконструкцією.
		На сім`ю з трьох осіб ОСОБА_2 (він, дружина та син) був виданий ордер № 2654 серії Б від 09 червня 2004 року на зайняття жилого приміщення жилою площею 18,0 кв. м в комунальній квартирі за адресою АДРЕСА_7 (т. 1 а. с. 232).
		ОСОБА_2 був прийнятий на квартирний облік Дніпровського району м. Києва згідно з розпорядженням від 27 січня 2009 року № 28, як громадянин, справи яких прибули з інших районів та вважати на квартирному обліку з 28 грудня 1992 року на загальних підставах (а. с. 236).
		Згідно з повідомленням від 24 вересня 2015 року № 2 в квартирі АДРЕСА_1 звільнилась житлова кімната площею 19,2 кв. м. Зазначена кімната є спірною (т. 1 а. с. 235).
		На спірну кімнату претендувало три сім`ї: ОСОБА_10 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
		Відповідно до пункту 1 розпорядження Дніпровської РДА в м. Києві від 11 березня 2016 року № 119 «Про надання житлової площі та інші квартирні питання» ОСОБА_2 на сім`ю з 3-х осіб: він, дружина та син, надано одну кімнату житловою площею 19,20 кв. м в комунальній квартирі АДРЕСА_1 . Проживають в іншій приватизованій кімнаті площею 19,00 кв. м цієї ж комунальної квартири, де всього зареєстровано 3 особи.
		Відповідно до пункту 2 зазначеного розпорядження відмовлено ОСОБА_1 в наданні цієї кімнати в зв`язку з наданням її ОСОБА_2 (а. с. 160, 234).
		Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
		Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Межі розгляду справи судом 
		Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 4 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме: судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктом 5 частини першої статті 411 цього Кодексу - судом апеляційної інстанції розглянуто справу у відсутність відповідачів, які не були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, а також підстав, передбачених пунктом 4 частини третьої статті 411 цього Кодексу - суд встановив обставини, які мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
		Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Частинами першою та другою статті 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
		Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів особи. За правовим висновком, сформульованим Конституційним Судом України, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003). 
		Отже, право на апеляційне оскарження судових рішень є складовою права кожної особи на звернення до суду.
		Відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
		Особа, яка бере участь у справі, самостійно розпоряджається наданими їй законом процесуальними правами.
		Згідно із частинами шостою, сьомою, дев`ятою статті 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. Суд викликає або повідомляє свідка, експерта, перекладача, спеціаліста, а у випадках термінової необхідності, передбачених цим Кодексом, зокрема у справах про видачу обмежувального припису - також учасників справи телефонограмою, телеграмою, засобами факсимільного зв`язку, електронною поштою або повідомленням через інші засоби зв`язку (зокрема мобільного), які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику.
		У касаційній скарзі ОСОБА_3 зазначала, що апеляційний суд не повідомив її та відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_4 про дату, час і місце судового засідання.
		Із справи відомо, що не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, адвокат Кушнір В. Д. в інтересах ОСОБА_1 у липні 2019 року звернулася до суду з апеляційною скаргою.
		Ухвалою Київського апеляційного суду від 26 липня 2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою адвоката Кушнір В. Д. в інтересах ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 25 червня 2019 року (а. с. 127 т. 2).
		Зазначену ухвалу 30 липня 2019 року направлено до відома та вручено учасникам справи (а. с. 129-133).
		У серпні 2019 року до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 просили залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
		Ухвалою Київського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року справу призначено до розгляду в судове засідання на 16 жовтня 2019 року на 10:00 год. та з повідомленням учасників справи (а. с. 142 т. 2).
		Зазначену ухвалу 30 серпня 2019 року направлено учасникам справи та конверти з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення повернулися від ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 із відміткою «за закінченням терміну зберігання» (а. с. 147-148, 151-152, 155-156 т. 2).
		Судове засідання 16 жовтня 2019 року відкладено на 04 грудня 2019 року на 10:30 год. для належного повідомлення про день та час розгляду справи всіх сторін.
		Судові повістки-повідомлення направлені відповідачам 17 жовтня 2019 року, однак конверти з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення повернулися від ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 із відміткою «інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення» (а. с. 170-175 т. 2).
		На офіційному вебсайті судової влади України 22 жовтня 2019 року розміщене оголошення про виклик до суду ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на 04 грудня 2019 року на 10:30 год. (а. с. 160-168 т. 2).
		В судовому засіданні 04 грудня 2019 року оголошено перерву до 15 січня 2020 року на 10:00 год. для повторного виклику відповідачів в судове засідання.
		Судові повістки-повідомлення направлені відповідачам 06 грудня 2019 року, однак конверти з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення повернулися від ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 із відміткою «інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення» (а. с. 185-190 т. 2).
		На офіційному вебсайті судової влади України 05 грудня 2019 року розміщене оголошення про виклик до суду ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на 15 січня 2020 року на 10:00 год. (а. с. 181-183 т. 2).
		В судовому засіданні 15 січня 2020 року оголошено перерву до 12 лютого 2020 року на 14:00 год. для витребування доказів.
		Судові повістки-повідомлення направлені відповідачам 17 січня 2020 року, однак конверти з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення повернулися від ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 із відміткою «за закінченням терміну зберігання» (а. с. 199-204 т. 2).
		На офіційному вебсайті судової влади України 20 січня 2020 року розміщене оголошення про виклик до суду ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на 12 лютого 2020 року на 14:00 год. (а. с. 194-197 т. 2).
		Заяв чи клопотань відповідачів щодо розгляду справи апеляційним судом за їх відсутності матеріали справи не містять. 
		Верховний Суд не бере до уваги доводи ОСОБА_3 про неналежне повідомлення відповідачів про розгляд справи. 
		Згідно з частиною третьою статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.
		Суд апеляційної інстанції використав усі процесуальні механізми з метою повідомлення ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 про розгляд справи в суді апеляційної інстанцій, а саме: направляв судові повістки на встановлену адресу місця проживання: АДРЕСА_8 , а також тричі опублікував оголошення на офіційному веб-сайті судової влади про виклик відповідачів у судове засідання. 
		Із заявою про зміну місця проживання відповідачі до суду не зверталися.
		Крім того, з урахуванням отримання відповідачами ухвали про відкриття апеляційного провадження разом з копією апеляційної скарги, направлення відповідачами відзиву на апеляційну скаргу, апеляційний суд дійшов правильного висновку про обізнаність відповідачів про розгляд справи у суді апеляційної інстанції. 
		Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. Верховний Суд погоджується, що розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 6 Конвенції. Разом із тим, право особи на звернення до суду кореспондується з її обов`язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур) та добросовісністю поведінки, яка не може бути пов`язана із зловживанням процесуальними правами.
		Відповідно до статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
		Тобто на учасників судового процесу та їх представників покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборону зловживати наданими правами. 
		Наведеною нормою чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема, щодо подання доказів
		Верховним Судом враховано, що відповідно до вимог частини першої статті 6 Конвенції, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного терміну. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 Конвенції (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнова проти України»).
		ЄСПЛ неодноразово звертав увагу, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.
		Сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (справа «Олександр Шевченко проти України» рішення від 26 квітня 2007 року, справа «Трух проти України» рішення від 14 жовтня 2003 року, справа «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року).
		У рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
		Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. 
		Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них». 
		Відповідно до статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
		Вибірковість отримання ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 процесуальних документів, направлених судом, надсилання на адресу суду відзиву на апеляційну скаргу, неодноразове перенесення розгляду справи судом у зв`язку з неявкою учасників та, як наслідок, тривалий розгляд справи у суді апеляційної інстанції, не узгоджується із засадами розумності, добросовісності та справедливості, визначеними статтею 3 ЦК України.
		З огляду на зазначене та встановлені фактичні обставини цієї справи, враховуючи положення статті 44 ЦПК України, колегія суддів відхиляє посилання касаційної скарги на таку обов`язкову підставу для скасування судового рішення, як розгляд справи без належного повідомлення ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 . 
		Доводи касаційної скарги про те, що суд встановив обставини, які мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів є неприйнятними.
		Так, відповідно до частини першої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
		Отже, належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.
		Згідно зі статтею 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		Розуміння допустимості доказів досягається крізь призму прав, що охороняються законом: допустимим є доказ, отриманий без порушення закону. Недопустимими, відповідно, є докази, отримані з порушенням закону. Недопустимими також є докази, одержані з неправдивих показань свідка, завідомо неправдивого висновку експерта, фальшивих документів або речових доказів, тобто з порушенням процесуального порядку формування засобів доказування. Допустимість доказів характеризується органічним зв`язком процесуальної форми засобів доказування та законністю отримання інформації про той чи інший факт, який має значення для справи. Тому одержання доказів з дотриманням порядку, встановленого законом, слід розуміти як відсутність при одержанні доказів порушення норм матеріального права та норм процесуального права, як одночасне дотримання передбачених законом особистих немайнових і майнових прав та процесуальної форми.
		Встановити недопустимість конкретного доказу суд може лише після того, як дослідить його в судовому засіданні. Недопустимість доказу не є очевидною. Сторони вправі висловлювати суду свої міркування щодо допустимості чи недопустимості конкретного доказу. Якщо суд дійде висновку, що доказ є недопустимим, він не бере цей доказ до уваги, тобто не може обґрунтовувати ним своє рішення. Разом з тим суд повинен у мотивувальній частині рішення зазначити, чому саме він цей доказ відхиляє.
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків апеляційного суду та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
		Посилаючись на встановлення обставин, які мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, ОСОБА_3 не зазначила, які саме докази є недопустимими.
		Обставини справи встановлені апеляційним судом на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто суд дотримався принципу оцінки доказів, згідно з яким суди на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		За таких обставин касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
		Керуючись статтями 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
		Постанову Київського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		  Головуючий    І. М. Фаловська   Судді:  В. М. Ігнатенко     С. О. Карпенко     С. Ю. Мартєв      В. А. Стрільчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...