Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 812/272/18 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; адміністрування окремих податків, зборів, платежів, з них.
Надіслано для оприлюднення: 08.10.2021. Зареєстровано: 10.10.2021. Забезпечено надання загального доступу: 11.10.2021.
Дата набрання законної сили: 07.10.2021
Номер судового провадження: К/9901/69662/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		07 жовтня 2021 року 
		м. Київ
		справа №812/272/18
		адміністративне провадження № К/9901/69662/18  
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача Юрченко В.П.,
		суддів: Бившевої Л.І.,  Васильєвої І.А., 
		 
		секретар судового засідання - Томах О.О.,
		за участю:
		 
		представника позивача - Корнієнка А.Г.,
		представника відповідача - Єгорова А.Є.,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Свердловантрацит» на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2018 року (головуючий суддя Компанієць І.Д., судді: Арабей Т.Г., Ястребова Л.В.) у справі №812/272/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Свердловантрацит» до Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, як відокремленого підрозділу ДПС України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Товариство з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Свердловантрацит» (далі - позивач, Товариство) звернулось до Луганського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, як відокремленого підрозділу ДПС України (далі - відповідач, податковий орган, контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27 жовтня 2017 року №0009914607, яким збільшено грошове зобов`язання з військового збору за основним платежем в сумі 20357899,82 грн, за штрафними санкціями у розмірі 15268319,22 грн та пенею в сумі 10532770,94, всього на суму 46  158  989,99 грн; №0009924607, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) за платежем військовий збір у розмірі 1020 грн.
		На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про прийняття спірних податкових повідомлень-рішень всупереч вимогам Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 2 вересня 2014 року №1669-VІІ (далі - Закон №1669), яким встановлено мораторій на проведення перевірок, а відтак відсутність правових підстав проведення документальної позапланової невиїзної перевірки. Крім того, зазначив про наявність обставин непереборної сили (форс-мажору), підтверджених Сертифікатами ТПП України, внаслідок яких позивач не мав можливості належним чином обчислювати та сплачувати податки та інші обов`язкові платежі, розраховувати показники податкової звітності, забезпечувати заповнення та подання достовірної податкової звітності та розрахунків у межах, установлених законом.
		Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 2 липня 2018 року позов задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 27 жовтня 2017 року №0009914607 та №0009924607.
		Суд першої інстанції, задовольняючи позов, прийшов до висновку, що відповідач не мав належних повноважень на проведення документальної позапланової перевірки позивача  з огляду на встановлений  Законом №1669 мораторій на проведення таких перевірок, і ним не дотримано порядку її проведення відповідно до положень підпункту 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, відтак відсутнє право приймати спірні податкові повідомлення-рішення.
		Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2018 року апеляційну скаргу податкового органу задоволено, рішення Луганського окружного адміністративного суду від 2 липня 2018 року скасовано, в задоволенні позову відмовлено.
		Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що Закон №1669 та Закони України «Про внесення змін до Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» щодо лібералізації системи державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 3 листопада 2016 року №1726-VІІІ (далі - Закон №1726) та «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 5 квітня 2007 року №877-V (далі - Закон №877) не можуть бути підставами правового регулювання спірних правовідносин, з огляду на системний аналіз статей 1, 5, 7 Податкового кодексу України; на позивача не розповсюджується дія мораторію на проведення перевірок; наявність у платника податків сертифікатів ТПП України не надає підстав не виконувати чи виконувати не у повному обсязі зобов`язань податкових агентів за правилами, що є відмінними від правил, визначених Податковим кодексом України; у позивача відсутні обставини непереборної сили з 14 квітня 2014 року щодо неможливості нарахування та сплати до державного бюджету військового збору з підстав зміни місцезнаходження з тимчасово окупованої території на територію, на якій здійснюють свої повноваження органи державної влади України за умови того, що у спірний період податок на доходи з фізичних осіб утримувався, нараховувався та перераховувався до бюджету.
		Не погоджуючись з рішеннями суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу (з доповненнями), в якій просить скасувати постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2018 року та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. 
		В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду апеляційної інстанції фактичним обставинам справи, які полягають у тому, що відокремлені підрозділи товариства самостійно здійснюють нарахування та виплату доходів фізичним особам (працівникам) та є уповноваженими нараховувати і сплачувати податок на доходи фізичних осіб та військовий збір. Вказує на те, що судом апеляційної інстанції належним чином не досліджено податкові розрахунки №1-ДФ, не надано оцінку вказаним у податкових розрахунках відомостям у їх співвідношенні з відповідними нормами матеріального права. Зауважує, що апеляційним судом не розглянуто клопотання позивача про зупинення провадження у справі, порушено право позивача на участь у розгляді справи з підстав відхилення його клопотання про оголошення перерви у судовому засіданні до прибуття представника позивача до апеляційного суду.  Наполягає на застосуванні до даних правовідносин положень Законів №1669 та №1726.
		У відзиві на вказану касаційну скаргу, відповідач просив відмовити у задоволенні касаційної скарги позивача та залишити в силі рішення суду апеляційної інстанції з підстав його законності та обґрунтованості. Зазначає про правомірність проведення перевірки, нерозповсюдження на позивача дії мораторію на проведення перевірки, невиконання позивачем зобов`язань податкового агента.  Позивач наполягає на тому, що судом апеляційної інстанцій не досліджено, на які саме доходи було донараховано зобов`язання з військового збору; не з`ясовано чи було включено податковим органом до об`єкту оподаткування доходи, які в силу приписів пункту 165.1 статті 165 Податкового кодексу України не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податків. Зауважує про відсутність у матеріалах справи додатків до акту перевірки та розрахунку податкового зобов`язання, у зв`язку з чим судом їх не досліджено та не надано їм відповідну правову оцінку.
		Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом апеляційної інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з таких мотивів.
		Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що Товариство, ідентифікаційний код юридичної особи 37596090, є юридичною особою, зареєстровано виконавчим комітетом Свердловської міської ради Луганської області 23 червня 2011 року за №13911020000001333, місцезнаходження юридичної особи: 93400, Луганська область, місто Сєвєродонецьк, вулиця Гоголя, будинок 24 А (а.с.240-246). До 9 квітня 2014 місцезнаходженням Товариства було: 94801, Луганська область, місто Свердловськ (Довжанськ), вулиця Енгельса, будинок 1. З 10 квітня 2015 року Товариство здійснило переміщення своїх органів управління з тимчасово непідконтрольної українській владі території на іншу територію України. 
		Наказом від 17 серпня 2017 року №1807, на підставі підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78, статті 79 Податкового кодексу України відповідачем призначено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства України в частині сплати військового збору за період квітень 2015 року  грудень 2016 року, про що повідомлено рекомендованим листом з повідомленням про вручення, яке отримано позивачем 29 серпня 2017 року з наданням копії зазначеного наказу. 
		За результатами перевірки  складено акт від 4 жовтня 2017 року №122/28-50-46-13-37596090 (надалі - акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем вимог підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168, підпункту «а» пункту статті 176, підпункту 16 пункту 10 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України, а саме: у періоді, що перевірявся, працівникам виплачувались доходи, нараховані (сплачені) у зв`язку з відносинами трудового найму, що належать до категорії заробітної плати та прирівняних до неї виплат. Однак, підприємством при здійсненні нарахування та виплати доходів на користь фізичних осіб, не нараховано та відповідно не сплачено до бюджету військовий збір. 
		Також Товариством на порушення вимог підпунктів «б», «ґ» пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України та пунктів 3.1, 3.2, 3.3, 3.4, 3.5 статті 3 Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку, не дотримано встановлений порядок заповнення податкового розрахунку за формою №1ДФ, а саме, до податкового органу подано податкові розрахунки із недостовірними відомостями (без зазначення нарахованих та перерахованих сум військового збору за ІІ квартал 2015 року - IV квартал 2016 року).
		На підставі акту перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення 27 жовтня 2017 року №0009924607 про збільшення позивачу грошового зобов`язання за штрафною санкцією у розмірі 1020 грн, №0009914607 про збільшення грошового зобов`язання з військового збору за основним платежем - 20357899,82 грн, штрафною санкцією у розмірі 15268319,22 грн та пенею - 10532770,94 грн.
		Судом апеляційної інстанції установлено, що відповідно до щоквартальних податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку за формою №1ДФ (далі - податковий розрахунок за формою №1ДФ) за II квартал 2015 року по IV квартал 2016 року, Товариством  здійснено нарахування та виплату доходів на користь фізичних осіб, з яких військовий збір не нараховано та відповідно не перераховано до бюджету. Податок на доходи з фізичних осіб утримувався, нараховувався та перераховувався до бюджету. 
		Відповідно даних інтегрованих карток платників у періоді з квітня 2015 року по грудень 2016 року військовий збір сплачувався не у повному обсязі (у день виплати доходів перераховувалось по 1 грн), проте податок на доходи з фізичних осіб перераховувався у повному обсязі.
		Спірним питанням у цій справі є правомірність дій платника податків щодо ненарахування та несплати військового збору внаслідок настання обставин непереборної сили та застосування до спірних правовідносин положень Законів №1669, №1726 та №877.
		За змістом статті 3 Закону  №1669 органам і посадовим особам, уповноваженим законами здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, у період та на території проведення антитерористичної операції тимчасово забороняється проведення планових та позапланових перевірок суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність у зоні проведення антитерористичної операції, крім позапланових перевірок суб`єктів господарювання, що відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України критеріїв оцінки ступеня ризику від провадження господарської діяльності віднесені до суб`єктів господарювання з високим ступенем ризику.
		Аналіз викладеної норми доводить, що предметом заборони є перевірки щодо здійснення уповноваженими законами органами державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, до яких податкові правовідносини не належать з огляду на положення статей 1, 3, 4 Господарського кодексу України та пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України.
		Пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1726  встановлено, що на період проведення антитерористичної операції забороняється проведення перевірок органами Державної фіскальної служби України суб`єктів господарювання, що провадять діяльність в населених пунктах, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та в населених пунктах, що розташовані на лінії зіткнення.
		Заборона на проведення планових та позапланових перевірок суб`єктів господарювання (в тому числі проведення перевірок органами Державної фіскальної служби України) поширюється також на суб`єктів господарювання, які здійснили державну реєстрацію зміни місцезнаходження з території проведення антитерористичної операції на територію, підконтрольну Україні, і які втратили первинну документацію щодо здійснення ними господарської діяльності на території та в період проведення антитерористичної операції; заходи державного нагляду (контролю) щодо діяльності суб`єктів господарювання, зазначених у пунктах 5 та 6 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, можуть здійснюватися у разі їх ліквідації (реорганізації) або за письмовою заявою таких суб`єктів господарювання.
		Відповідно до частини першої статті 1 Закону №877 державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.
		Частиною другою статті 2 наведеного Закону визначено, що дія цього Закону не поширюється на відносини, що виникають під час здійснення заходів валютного контролю, митного контролю на кордоні, державного експортного контролю, контролю за дотриманням бюджетного законодавства, банківського нагляду, державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції, державного нагляду (контролю) в галузі телебачення і радіомовлення.
		З аналізу наведених норм вбачається, що перелічені Закони не можуть бути підставами правового регулювання спірних правовідносин, з огляду на системний аналіз положень статей 1, 5, 7 Податкового кодексу України, за якими серед загальних засад встановлення податків і зборів пунктом 7.3 статті 7 передбачено, що будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства. 
		Оскільки норми наведених законів не відповідають встановленим Податковим кодексом України засадам, його положення не можуть застосовуватися у межах спірних правовідносин, з огляду на положення загально-правового принципу конкуренції загальної та спеціальної норми права.
		Відтак, за своїм правовим навантаженням норми зазначених законів не регулюють спірні правовідносини.
		З огляду на зазначене, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про нерозповсюдження на позивача мораторію на проведення перевірок та вважає помилковими висновки суду першої інстанції щодо порушення податковим органом вимог  Закону №1669 в частині дії мораторію на проведення перевірки позивача та, як наслідок, визнання з цих підстав протиправними та скасування спірних податкових повідомлень-рішень.
		Правомірність проведення податковим органом даної перевірки підтверджується також постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2018 року у справі №812/1569/17, яке набрало законної сили 12 червня 2018 року та якою скасовано рішення Луганського окружного адміністративного суду від 16 січня 2018 року і відмовлено в задоволенні позовних вимог товариства про скасування наказу податкового органу від 17 серпня 2017 року №1807 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «ДТЕК Свердловантрацит», визнання протиправними дії податкового органу щодо проведення документальної позапланової невиїзної  перевірки товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства України в частині сплати військового збору за період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2016 року.
		Верховний Суд не погоджується з доводами скаржника про те, що наявність сертифікатів, які підтверджують обставини непереборної сили, звільняє платника податків від відповідальності за порушення податкових обов`язків, з таких підстав.
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що сертифікатами від 5 вересня 2014 року №2866, №2874, виданими ТПП України підтверджено позивачу настання обставин непереборної сили з 14 квітня 2014 року при здійсненні господарської діяльності на території Луганської області та дотриманні норм законодавчих актів України, які стосуються продовження граничних строків для подання податкової декларації; справляння та сплати податків та обов`язкових платежів.
		Статтею 10  Закону  №1669 визначено, що протягом терміну дії цього  Закону  єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.
		Водночас, як зазначалось раніше, положення Закону №1669 не можуть бути застосовані до даних правовідносин.
		Статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 2 грудня 1997 року №671/97-ВР (надалі - Закон №671/97-ВР) визначено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. 
		Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
		Частиною першою статті 14 Закону №671/97-ВР визначено, що Торгово-промислова палата України здійснює свою діяльність відповідно до цього  Закону, інших законів, нормативно-правових актів та свого Статуту.
		Порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили) визначений Регламентом засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженим Рішенням Президії Торгово-промислової палати України від 18 грудня 2014 року №44(5), який набрав чинності з 18 грудня 2014 року та чинний на час виникнення спірних правовідносин.
		Статтею 6.1. Закону №671/97-ВР передбачено, що підставою для засвідчення форс-мажорних обставин є наявність однієї або більше форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), перелічених у статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», а також визначених сторонами за договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими, відомчими та/чи іншими нормативними актами, які вплинули на зобов`язання таким чином, що унеможливили його виконання у термін, передбачений відповідно договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими та/чи іншими нормативними актами.
		За змістом статті 6.2 цього Закону форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. До кожної окремої заяви додається окремий комплект документів.
		Якщо сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) виданий щодо обставин, які на момент його видачі тривають та період дії яких встановити неможливо, Заявник, після закінчення дії таких обставин, має право звернутися до Торгово-промислової палати України/регіональної Торгово-промислової палати України для засвідчення форс-мажорних обставин за подальший період з дня, наступного за датою видачі сертифікату до дня їх закінчення. Засвідчення форс-мажорних обставин у такому випадку проводиться на загальних засадах відповідно до цього Регламенту.
		Аналізуючи наведені норми Верховний Суд прийшов до висновку, що на час виникнення спірних правовідносин діяв Порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили) визначений Регламентом, що затверджений Рішенням Президії Торгово-промислової палати України від 18 грудня 2014 року №44(5) (надалі - Порядок), який і має застосовуватись до спірних правовідносин.
		Порядком передбачено, що засвідченню підлягають форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) по кожному окремому податковому та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання якого настало згідно нормативно - правових актів проте таке виконання стало неможливим через наявність зазначених обставин.
		Сертифікат не може засвідчувати форс-мажорні обставини на майбутнє. У разі якщо сертифікат про форс-мажорні обставини виданий щодо обставин, які на момент його видачі тривають та період дії яких встановити неможливо, Заявник, після закінчення дії таких обставин, має право звернутися до Торгово-промислової палати України для засвідчення форс-мажорних обставин за подальший період саме з дня, наступного за датою видачі сертифікату до дня їх закінчення.
		Таким чином, Сертифікати (висновки) Торгово-промислової палати, на які посилається позивач не є належним доказом, який посвідчує обставини непереборної сили відносно несвоєчасної сплати військового збору у спірний період, оскільки такий виданий, більше ані ж за рік до спірних правовідносин, і фактично засвідчує обставини непереборної сили у період з 14 квітня 2014 до моменту його видачі - 5 вересня 2014 року.
		Зазначення у вказаному Сертифікаті того, що на момент його видачі обставини непереборної сили тривають та дату закінчення їх терміну встановити неможливо не є доказом того, що такий Сертифікат засвідчує відповідні обставини безстроково, тобто на майбутнє, навпаки, враховуючи, що у грудні 2014 року, Порядок засвідчення форс-мажорних обставин був затверджений в новій редакції, який має застосовуватись до спірних правовідносин та в якому фактично було уточнено, що якщо на момент видачі Сертифікату обставини непереборної сили тривають та період дії яких встановити неможливо, то, заявник має право звернутися до Торгово-промислової палати  України для засвідчення форс-мажорних обставин за подальший період саме з дня, наступного за датою видачі сертифікату.
		Наявність у платника податків сертифікатів Торгово-промислової палати України, не надає підстав такому платнику не виконувати чи виконувати не у повному обсязі зобов`язань податкових агентів за правилами, що є відмінними від правил, визначених Податковим кодексом України (далі ПК України).
		За змістом пункту 36.1 статті 36 ПК України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.
		Відповідно до пункту 36.4 статті 36 ПК України виконання податкового обов`язку може здійснюватися платником податку самостійно або за допомогою представника чи податкового агента.
		Пунктом 36.5 статті 36 ПК України визначено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов`язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.
		За приписами пункту 38.1 статті 38 ПК України виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.
		Згідно з підпунктом 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 ПК України  податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - це юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом ІV цього Кодексу.
		Пунктами 18.1, 18.2 статті 18 ПК України встановлено, що податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов`язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків. Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов`язки, встановлені цим Кодексом для платників податків.
		Згідно з пунктом 54.2 статті 54 ПК України грошове зобов`язання щодо суми податкових зобов`язань з податку, що підлягає утриманню та сплаті (перерахуванню) до бюджету в разі нарахування/виплати доходу на користь платника податку - фізичної особи, вважається узгодженим податковим агентом або платником податку, який отримує доходи не від податкового агента, в момент виникнення податкового зобов`язання, який визначається за календарною датою, встановленою розділом ІV цього Кодексу для граничного строку сплати податку до відповідного бюджету.
		На підставі абзацу 2 пункту 57.1 статті 57 цього кодексу податковий агент зобов`язаний сплатити суму податкового зобов`язання (суму нарахованого (утриманого) податку), самостійно визначеного ним з доходу, що виплачується на користь платника податку - фізичної особи та за рахунок такої виплати, у строки, передбачені цим Кодексом.
		Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу. Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету (підпункти 168.1.1, 168.1.2 пункту 168.1 статті 168 ПК України)
		Якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового періоду (підпункт 168.1.5 пункту 168.1 статті 168 ПК України
		Пунктом 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України визначено, що, тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлено військовий збір. Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу. Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту.
		Відповідно до пункту 176.2 статті 176 ПК України особи, які відповідно до  цього  Кодексу мають статус податкових  агентів, зобов`язані подавати в строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платника податку, а також суми  утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування.  Такий розрахунок подається в разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Подавати контролюючому органу інші відомості про оподаткування доходів окремого платника податків в обсягах та згідно з процедурою, визначеною цим розділом та  розділом ІІ цього Кодексу.
		Ураховуючи, що судовими інстанціями установлено та позивачем не заперечується  факт ненарахування та невиплату у період з ІІ кварталу 2015 року по ІV квартал 2016 року військового збору з виплачених працівникам доходів, нарахованих (сплачених) у зв`язку з відносинами трудового найму, що належать до категорії заробітної плати та прирівняних до неї виплат, Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду про порушення  товариством податкового обов`язку щодо нарахування та сплати до бюджету військового збору за перевіряємий період.
		Колегія суддів не може погодитися з доводами скаржника про відсутність у матеріалах справи додатків до акту перевірки, оскільки судом апеляційної інстанції досліджено додатки до акту перевірки та встановлено не зазначення товариством у поданих до податкового органу податкових розрахунках за формою №1-ДФ нарахованих та перерахованих сум військового збору за ІІ квартал 2015 року - IV квартал 2016 року.
		Верховний Суд не приймає твердження скаржника про звільнення його від сплати податкових зобов`язань з огляду на положення Закону   №1669-VІІ, оскільки цим Законом  не встановлено звільнення суб`єктів господарювання від сплати військового збору.
		Відповідно до пункту 127.1 статті 127 ПК України ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Ті самі дії, вчинені повторно протягом 1095 днів, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 50 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Дії, передбачені абзацом першим цього пункту, вчинені протягом 1095 днів втретє та більше, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 75 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Відповідальність за погашення суми податкового зобов`язання або податкового боргу, що виникає внаслідок вчинення таких дій, та обов`язок щодо погашення такого податкового боргу покладається на особу, визначену цим Кодексом, у тому числі на податкового агента. При цьому платник податку - отримувач таких доходів звільняється від обов`язків погашення такої суми податкових зобов`язань або податкового боргу, крім випадків, встановлених розділом IV цього Кодексу.
		Таким чином, податковим органом правомірно застосовано штраф за невиконання, неналежне виконання податкових зобов`язань.
		Виходячи з вищевикладеного та враховуючи, що судами встановлено здійснення позивачем зміни місцезнаходження з тимчасово окупованої території на територію, на якій здійснюють свої повноваження органи державної влади України, Верховний Суд вважає необґрунтованими посилання позивача на наявність обставин непереборної сили з 14 квітня 2014 року щодо неможливості нарахування та сплати до державного бюджету військового збору за умови того, що у спірний період виплачувалася заробітна плата працівникам підприємства та утримувався і перераховувався до бюджету податок на доходи з фізичних осіб.
		Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про правомірність визначення позивачу спірними податковими повідомленнями-рішеннями штрафні (фінансові) санкції за невиконання (неналежного виконання) своїх податкових зобов`язань та правомірність  податкового повідомлення-рішення від 27 жовтня 2017 року №0009924607, яким до позивача застосовано  штрафні (фінансові) санкції у сумі 1020 грн, та податкового повідомлення-рішення від 27 жовтня 2017 року №0009914607 в частині визначення позивачу  штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 15268319,22 грн та пені в розмірі 10532770,94 грн.
		Верховний Суд не приймає посилання скаржника на те, що апеляційним судом не розглянуто клопотання позивача про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішення у справі №640/20413/18, оскільки з матеріалів справи вбачається, що клопотання надійшло електронною поштою у день розгляду справи, 22 грудня 2018 року о 14 год. 21 хв., проте за даними протоколу судового засідання від 22 грудня 2018 року головуючий суддя у справі проголосив вступну та резолютивну частини постанови о 14 год. 19 хв. та закрив судове засідання о 14 год. 20 хв., тобто до отримання клопотання, на яке послався позивач. 
		Верховний суд вважає необґрунтованими твердження скаржника про порушення судом апеляційної інстанції права позивача на участь у розгляді справи з підстав відхилення судом клопотання про оголошення перерви у судовому засіданні до прибуття представника позивача до апеляційного суду, оскільки з матеріалів справи вбачається, що позивач належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи відповідно до вимог статей 124, 307 Кодексу адміністративного судочинства України. 
		Відповідно до частини сьомої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України перерва у зв`язку із неявкою учасника справи або його представника може бути оголошена тільки з підстав, визначених пунктами 1, 2, 5  частини другої статті 205 цього Кодексу.
		За змістом пунктів 1, 2, 5 частини другої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 5) якщо суд визнає потрібним, щоб сторона, яка подала заяву про розгляд справи за її відсутності, дала особисті пояснення.
		Враховуючи, що матеріали справи містять відомості про вручення позивачу повідомлення про дату, час і місце судового засідання, причини неявки позивача у судове засідання апеляційним судом визнано неповажними, та з урахуванням неодноразових клопотань представника позивача про відкладення розгляду справи,  суд правильно дійшов висновку про можливість здійснювати розгляд справи у відсутності представника позивача. Верховний Суд зазначає про відсутність підстав для відкладення розгляду справи, визначених наведеною нормою.
		Доводи скаржника про те, що зобов`язання з військового збору відповідачем донараховано у тому числі з доходів, які не включаються до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу та не є об`єктом оподаткування військовим збором не заслуговують на увагу, оскільки зазначені доводи фактично свідчать про зміну позивачем підстав позову в суді касаційної інстанції, що суперечить приписам частини четвертої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої у суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
		Суд також зауважує, що доводи позивача про помилки в розрахунках свідчать про фактичне визнання правомірності нарахування податковим органом сум військового збору, що суперечить первісно заявленим позовним вимогам, в яких позивач заперечував правомірність проведення перевірки, здійснення будь-яких нарахувань.
		Крім того, судом апеляційної інстанції ухвалою від 27 листопада 2018 року витребувано, отримано і досліджено дані інтегрованих карток по сплаті військового збору та дані податкових розрахунків за формою №1-ДФ, наданих позивачем і його структурними підрозділами.
		Суд не приймає до уваги посилання позивача на постанову Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі №200/9279/19-а з огляду на різні встановлені фактичні обставини у справах. 
		Також позивач доводить суду, що податковим органом протиправно нараховано податкові зобов`язання з військового збору позивачу по зобов`язаннях його відокремлених підрозділів, які є самостійними платниками податків
		Суд вважає такі доводи помилковими з таких підстав.
		Як вбачається з акту перевірки та не заперечувалось під час розгляду справи саме Товариством, а не структурними підрозділами в періоді, що перевірявся, нараховувались та виплачувались доходи на користь фізичних осіб. При цьому військовий збір з цих виплат не утримувався і, відповідно, не перераховувався до бюджету.
		Як вбачається з акту перевірки, зокрема пункту 2.10 розділу ІІ, розділу ІІІ, в ході перевірки було досліджено податкові розрахунки за формою № 1 ДФ та порядок сплати військового збору за період з 2 кварталу 2015 року по 4 квартал 2016 року як самого позивача, так і його відокремлених підрозділів - ВП «Автобаза» ТОВ «ДТЕК Сверловантрацит», ВП «Вантажно-транспортне управління ТОВ «ДТЕК Свердловантрацит», ПВ «Вузол зв`язку ТОВ «ДТЕК Свердловантрацит», ВП «Групова збагачувальна фабрика «Центроспілка»    ТОВ «ДТЕК Свердловантрацит», ВП «Групова збагачувальна фабрика «Червонопартизанська» ТОВ «ДТЕК Свердловантрацит» та інших.
		Абзацом 2 підпункту  47.1.1 пункту 47.1 статті 47 Податкового кодексу України передбачено, що відповідальність за порушення податкового законодавства відокремленим підрозділом юридичної особи несе юридична особа, до складу якої він входить.
		Позивачем за період, що перевірявся, надавалась податкова звітність, зокрема податкові розрахунки сум доходу нарахованого, сплаченого на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку за формою 1-ДФ, згідно з яким позивачем здійснювалось нарахування та виплата доходу найманим працівникам, з якого утримувався та сплачувався податок на доходи фізичних осіб та єдиний соціальний внесок.
		Ураховуючи наведені норми права та фактичні обставини у справі, колегія суддів  погоджується з висновком апеляційного суду про правомірність та обґрунтованість спірних податкових повідомлень-рішень.
		За правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		Відтак, доводи касаційної скарги позивача не знайшли свого підтвердження, спростовуються матеріалами справи та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального права.
		Відповідно до частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення. 
		Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. 
		Враховуючи викладене,    Верховний Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції виконано     всі     вимоги     процесуального     законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для  справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду не встановлено.
		Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Свердловантрацит» залишити без задоволення.
		Постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2018 року у справі №812/272/18 залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
		 
		 
		 
		СуддіВ.П. Юрченко Л.І. Бившева   І.А. Васильєва

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...