Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 190/1185/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:; визнання права власності на земельну ділянку.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 12.10.2021. Забезпечено надання загального доступу: 12.10.2021.
Дата набрання законної сили: 04.10.2021
Номер судового провадження: 61-7084ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		04 жовтня 2021 року 
		м. Київ
		справа № 190/1185/20
		провадження № 61-7084св21
		 
		Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Ткачука О. С.,
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Лихівська селищна рада П`ятихатського району Дніпропетровської області,
		третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області,
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1  на рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 29 грудня 2020 року у складі судді  Фирси Ю. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 березня 2021 року у складі колегії суддів: Свистунової О. В., Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А., у цивільній справі за позовом  ОСОБА_1 до Лихівської селищної ради П`ятихатського району Дніпропетровської області, третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, про визнання права на земельну частку (пай),
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог
		У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до                 Лихівської селищної ради П`ятихатського району Дніпропетровської області, третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, про визнання права на земельну частку (пай).
		Свої вимоги обґрунтовувала тим, що з жовтня 1994 року працювала в КСП ім. Суворова на посаді доярки.
		10 лютого 1996 року КСП ім. Суворова отримало державний акт на право колективної власності на землю, де в списку осіб - членів КСП, який додається до акта, вона зазначена під номером 35. Однак з невідомих їй причин сертифікат на право на земельну частку (пай) на її ім`я не виготовлявся.
		В 2000 році вона зверталася до колишнього керівництва КСП ім. Суворова та до Лихівської селищної ради П`ятихатського району Дніпропетровської області з питанням виділення їй земельної частки (паю), на що отримала відповідь, що треба почекати, оскільки багато осіб членів КСП ім. Суворова пропущено в списках.
		21 липня 2020 року вона звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області відділу в П`ятихатському районі про надання інформації щодо включення її до списку осіб, які мають право на отримання земельної частки (паю), та отримала відповідь в якій зазначено, що згідно з державним актом на право колективної власності на землю від 10 лютого 1996 року серія І-ДП № 000085, який надано відповідно до рішення Лихівської селищної ради П`ятихатського району Дніпропетровської області народних депутатів від 11 травня 1995 року по КСП                           ім. Суворова Лихівської селищної ради П`ятихатського району Дніпропетровської області в додатку 1 до списку осіб - членів КСП під номером 35 значиться громадянка ОСОБА_1 , та надано повідомлення про те, що згідно Книги реєстрації сертифікатів на земельний пай членів КСП ім. Суворова Лихівської селищної ради П`ятихатського району Дніпропетровської області сертифікат на право на земельну частку (пай) на ім`я ОСОБА_1 відсутній, що підтверджується оригіналом довідки від 28 липня             2020 року № 148/143-20.
		Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право на земельну частку (пай) в землях колективної власності колишнього КСП ім. Суворова розміром 6,55 умовних кадастрових гектарів без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості) за рахунок земель резервного фонду, які розташовані на території Лихівської селищної ради П`ятихатського району Дніпропетровської області.
		Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 29 грудня  2020 року у задоволенні позову  ОСОБА_1 відмовлено.
		Суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог, однак вказав, що позивачем пропущено строк позовної давності, передбачений статтею 71 ЦК Української РСР (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин,            1963 року). Позивач упродовж понад 20 років не ставила питання про захист свого порушеного права, пропустила строк звернення до суду з позовом та жодних доказів, які б вказували на поважність причини пропуску строку позовної давності не надала, питання про поновлення пропущеного строку не ставила.
		Постановою Дніпровського апеляційного суду від 04 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
		Рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 29 грудня           2020 року залишено без змін.
		Судове рішення мотивовано тим, що на момент отримання КСП ім. Суворова державного акта на право колективної власності на землю серії I-ДП № 000085 позивач була членом цього підприємства та оскільки матеріали справи не містять рішення загальних зборів про виключення її з членів підприємства, відповідно до пункту 2 Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям»                    від 08 серпня 1995 року № 720/95, позивач мала право на отримання земельної частки (паю) із земель КСП ім. Суворова, яка становила 6,55 умовних кадастрових гектарів.
		ОСОБА_1 про порушення свого права на земельну частку (пай) повинна була дізнатись з початку розпаювання земель КСП ім. Суворова у 1996 році, що є загальновідомим фактом. Однак, позивач у передбачений законом строк без поважних на те причин не звернулася до суду з вказаними вимогами, що стало підставою для відмови у задоволенні позову. Інших фактів та доказів, які б свідчили про поважність причин пропущення строків позовної давності позивачем не надано.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У квітні 2021 року  ОСОБА_1  подала до суду касаційну скаргу, в якій просила скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу з П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області.
		27 липня 2021 року до Верховного Суду надійшла витребувана цивільна справа.
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		Підставою касаційного оскарження заявник зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України з посиланням на те, що судом апеляційної інстанції не враховано висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 27 вересня 2019 року у справі № 139/925/18, у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ»                 від 16 квітня 2004 року № 7. Крім того, судами попередніх інстанцій не досліджено доказів, які мають значення для розгляду справи (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
		Разом з тим, касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували норми статті 5 ЗК України, Указ Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам та організаціям»                             від 08 серпня 1995 року № 720/95. Також, суди попередніх інстанцій безпідставно застосували вимоги статей 71, 76 ЦК Української РСР (в редакції 1963 року). При цьому, суди не врахували, що позивач не знала і не могла знати про право на земельну частку (пай) у землях КСП ім. Суворова, оскільки, у зв`язку зі складним майновим становищем, в 1997 році ОСОБА_1 разом з чоловіком переїхали на постійне місце проживання в іншу область. Суди дійшли помилкового висновку, що розпаювання земель КСП                       ім. Суворова в 1996 році є загальновідомим фактом, а тому позивач могла раніше дізнатися про порушене право.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами 
		Судами встановлено, що ОСОБА_1 з 19 жовтня 1994 року перебувала у трудових відносинах з КСП ім. Суворова, про що свідчить копія трудової книжки.
		Згідно з архівним витягом протоколу № 1 засідання загальних зборів колгоспу                       ім. Суворова від 02 лютого 1995 року позивача прийнято в члени колгоспу ім. Суворова.
		10 лютого 1996 року КСП ім. Суворова отримало державний акт на право колективної власності на землю серії I-ДП № 000085.
		У списку громадян-членів КСП ім. Суворова, що є додатком до державного акта на право колективної власності на землю, виданого КСП ім. Суворова 10 лютого                     1996 року, значиться прізвище ОСОБА_1 за номером 35.
		Відповідно до довідки відділу у П`ятихатському районі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровської області відповідно до додатку до Державного акта на право колективної власності на землю, виданого КСП ім. Суворова 10 лютого 1996 року, значиться прізвище ОСОБА_1 за номером 35, однак в книзі реєстрації сертифікатів на земельний пай членів КСП ім. Суворова сертифікат на право на земельну частку (пай) на ім`я ОСОБА_1 відсутній.
		Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК Українипровадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Частиною другою статті 14 Конституції України визначено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
		Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
		Частиною першою статті 3 ЦК України встановлено, що загальними засадами цивільного законодавства є: неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; свобода договору; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.
		Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
		Відповідно до пункту 1 Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» від 08 серпня 1995 року № 720/95  (далі - Порядок паювання земель) встановлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі, створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства.
		Право на земельну частку (пай) згідно з пунктом 2 Порядку паювання земель мають члени сільськогосподарського підприємства, кооперативу, акціонерного товариства, у тому числі, пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.
		Частиною дев`ятою статті 5 ЗК України (у редакції від 22 червня 1993 року) передбачено, що кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частинами шостою і сьомою статті 6 цього Кодексу.
		Відповідно до частини першої статті 22 та частини другої статті 23 ЗК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, 1990 року) право власності на землю виникає після одержання документа, що посвідчує це право. Державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акта додається список цих громадян.
		Отже, право особи на земельну частку (пай) виникає за наявності трьох умов: одержання КСП державного акта на право колективної власності на землю, перебування такої особи в членах КСП на час передачі державного акта та включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю.
		Відповідно до усталеної практики Верховного Суду член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай).
		Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку. При неможливості надати такій особі земельну частку (пай) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі остання відповідно до пункту 7 Порядку паювання земель має бути надана із земель запасу, створеного місцевою радою під час передачі землі у колективну власність.
		Отже, громадянин, якого помилково (безпідставно) не внесено до списку чи виключено з нього - додатка до державного акта на право колективної власності на землю, має до проведення розпаювання і видачі сертифікатів звернутися до загальних зборів членів КСП з питанням щодо внесення його до списку. Якщо землі вже розпайовані, то за згодою всіх власників сертифікатів має бути проведено перепаювання; у разі ж недосягнення згоди спір розглядається в судовому порядку.
		У такому випадку особа має звернутися до суду з позовом про визнання її права на земельну частку (пай) в КСП.
		Судами встановлено та матеріалами справи підтверджується, що КСП ім. Суворова отримало державний акт на право колективної власності на землю, позивач на час передачі державного акта була членом КСП. Матеріали справи не містять доказів, що               ОСОБА_1 була виключена з членів КСП ім. Суворова.
		Виходячи з наведеного, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку,  що оскільки на час видачі (10 лютого 1996 року) КСП ім. Суворова державного акта на право колективної власності на землю позивач не була виключена в установленому законом порядку із членів КСП, то відповідно мала право на отримання земельної частки (паю) із земель КСП ім. Суворова, яка становила 6,55 умовних кадастрових гектарів.
		Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з цим позовом, з огляду на таке.
		Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
		Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.
		З огляду на зазначені вимоги в цій справі слід застосовувати положення актів цивільного законодавства, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, а саме ЦК Української РСР.
		Згідно зі статтею 71 ЦК Української РСР, чинного на час виникнення спірних правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.
		Відповідно до положень статті 76 ЦК Української РСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
		За змістом пункту 6 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України правила цього Кодексу щодо позовної давності стосуються тільки тих позовів, строк пред`явлення яких, встановлений попереднім законодавством, не сплив до 01 січня 2004 року. Якщо ж строк позовної давності закінчився до зазначеної дати, то до відповідних відносин застосовуються правила про позовну давність, передбачені ЦК Української РСР             1963 року.
		Відповідно до статей 71, 75 ЦК Української РСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Позовна давність застосовується судами незалежно від заяви сторін.
		Статтею 80 ЦК Української РСР встановлено, що закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захисту.
		Судами встановлено, що право на позов у позивача виникло з 10 лютого 1996 року, після видачі КСП ім. Суворова державного акта на землю.
		Отже, звернувшись до суду у вересні 2020 року, ОСОБА_1 пропустила встановлений законодавством строк звернення до суду з цим позовом, оскільки позивач про порушення своїх прав дізналася, або повинна була дізнатися, коли почалося розпаювання земель колишніх колгоспників. 
		З огляду на викладене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановивши, що позивач як член колгоспу повинна була дізнатись про порушення свого права на земельну частку (пай) з часу видачі КСП ім. Суворова (1996 рік) акта на право колективної власності на землю, однак ОСОБА_1 у передбачений законом строк не звернулася до суду з вказаними вимогами, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову у зв`язку з пропуском позовної давності. При цьому, позивач не ставила питання про поновлення строку позовної давності та не навела обґрунтованих підстав для визнання поважними причин пропуску строку позовної давності для звернення до суду із позовом.
		Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 637/53/18 (провадження № 61-1048св19), від 17 червня 2020 року у справі № 600/528/16 (провадження № 61-36780св18).
		Доводи касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції не враховано висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 27 вересня 2019 року у справі № 139/925/18 та постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ»                   від 16 квітня 2004 року № 7 є безпідставними, оскільки висновки, викладені в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать зазначеним висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду та постанові Пленуму Верховного Суду України.
		Посилання в касаційній скарзі на те, що судами попередніх інстанцій не досліджено доказів, які мають значення для розгляду справи є необґрунтованими, оскільки позивач не зазначила, які саме докази не досліджено судами попередніх інстанцій, які мають значення для розгляду цієї справи.
		Інші доводи, наведені в обґрунтування  касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права, й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що на підставі статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня                   2006 року).
		Висновки за результатом розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують. 
		Щодо розподілу судових витрат
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 29 грудня             2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 березня 2021 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                                Є. В. Петров
		 
		                                                                                                          А. А. Калараш
		 
		                                                                                                           О. С. Ткачук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...